Вже не болить, бо вже нема чому боліти…
Спинилось серце, відмира душа,
Ти дихаєш, говориш, чуєш -
І наче ж можна жити?
Але себе самої усередині уже нема…
Новини, вибухи, статистика кривава,
Прильоти, смерті, знищені хати…
Ти дивишся на фото -
В чашці охолола кава,
Тобі пора – потрібно на роботу йти…
І знов буденність в круговерті -
Ці дні усі немов один день байбака…
Ти намагаєшся «корисним»
Чимсь себе зайняти,
Але чи це потрібно, в час коли іде війна?
Сміятись, щоб не плакати? Можливо…
Але страшний і гомеричний
Цей істеричний сміх.
Він в крик перероста жахливий,
Який закінчується спазмом м’язів всіх.
Психологічні штуки, мандри, книжки -
Це трохи ще тримає на плаву.
Знов некролог… знов новина жалива,
І знову нерви -
Їх тягне люто хтось як лука тятиву.
І болю вже нема… неначе відболіло,
Чи просто звикли вже до стану забуття?
І звідки взяти ці
Останні рятівні вагомі сили,
Щоб витягти себе із забуття?
22.10.2023
