| Сторінки (10/966): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Ось бачиш, ти тут… Гулятимем? Але як мало на це часу. О, я хочу, хочу тебе і цього гуляння. Бо скільки часу я тут бувала без тебе, а сьогодні разом. Чуєш разом! Повітря, бачиш, вечірнє, пахне лементом моїх сподівань, які в цьому скрипі рейок трамвайних, в музиці з вікон цих будинків. Чуєш? Це мій голос з
ехом підїзду холодного, голодного на твій голос і стукітом моїх підборів, в унісон із серцем.
Разом… Пройдемо по цій вулиці. Ось тобі моя рука, бери її в свою сміливо,
бери міцно, бо я того хочу. Йдемо… Каштани над нами, трохи пожовклі від спеки після екзекуції дощами. Вулиця Пекарська. Тут не пахне печивом, пахло колись солодощами, давно, в минулому столітті. Тепер тут на кожному будинку вивіски, мої!.. - «Я», «Вчорашні розмови»... Йдемо… Бруківка блищить від ліхтарів, що вже запалює старий ліхтарник Лємберг , бере мітлу , замітає сутінки і роздмухує срібний пил, а він все летить і летить з місячного решета...
Бачиш? А тут нічний базар квітів, круглодобовий. Дивись - гладіолуси, невже вони вже цвітуь?!.. Я й не помітила, дурепа, а кульбаб тут не продають… Он, букети із перших жоржин. Вони для тебе – передвісники осені. А, дивись- твої камелії, мої гвоздики… Та ти не купуй мені квітів . Ми краще знайдемо наш шматочок волошкового поля. Синього, до нестями. Вона є, ця поляна, існує, я знаю. Дивись… А це ті червоні прасольки «Paradise». Я тут часто бувала. Пила каву і їла тістечка, і годувала сивих голубів, слухала твій голос. Звідси я тобі вперше зателефонувала. Он, бачиш- цей столик, мій… Зачинене кафе, дарма... Ми не хочемо кави, ми не хочемо солодощів, ані музики, ні меню, – ми хочемо просто нашого раю – бути удвох.
А там, лавка, це та сама, на котрій я часто сиділа. Музика, дивись сліпий акордеоніст. Він грає нам. Чуєш. Тепер сюди… сюди… У цю кафешку. У підземеллі старого будинку – «Криївка». Це те місце, де можна сховатися серед друзів. Тут на нас ніхто не кине недоброго погляду, тут всім весело, тут всі вже трохи п’яні, розспівані, розморені. Тут кажуть: «будьмо», і п’ють, і ми, давай,з ними за нас, за долю і за любов …
Ми йдемо знову Львовом. Чуєш,- ніч, але ніхто не спить. Ритм, який багатоголосий,той ритм. Це дербуки, вони зажди тут, на цьому місці. Острів ритму на площі Данила... Як тахікардійно звучить моє серце, серед інших , серед цієї нічної площі, в ньому і удари твого. Хіба може так бути, щоб ці ритми чула вся площа? Мабуть так. Бо так зараз є. А я боялася цього, боялася бути почутою. Але ні. Слухайте всі…Зі мною зараз – ВІН! Чуєте!
Гарячий палкий ритм. Він роз"ятрює, нагнітає хіть, розбурхує жорстоко і солодко, жагуче і нестримно. А ці вогні! Вони падають на блискучий червоний мармур від танцюючих смолоскипів. Вони дико танцюють, - це танець полум’я на холодній поверхні площі. Вони облизують мармур, вони пишуть на ньому знаки таємничого нашого, нестримного часу удвох, тут, в одному, справжньому вимірі часу , простору, ночі.
Стискай мою руку, міцніше, до болю, то того, щоб аж почувся хрускіт у пальцях… Я хочу цього болю… Твоя долоня тепла, міцна,велика - я зараз уся в ній, і мені боляче і приємно, я чую твою владу над собою. Так солодко бути у твоєму полоні , і п’янко і терпко . Це так – наче пити холодну криничну воду просто з відра, нахиливши обличчя і втамовувати спрагу, це лячно, - наче дивитися в цю глибоку холодну криницю, де бачиш своє відображення в круглому таємничому люстрі чорної води. Це так справжньо…
Місто причаїлося… Стишились трамваї, музика, голуби… Принишкло.
Не дослухайтесь до наших кроків… « Де вони?..» Не шукайте нас. Ми розтанули у нашому раю... А хіба може бути раєм просто куб кімнати з одним заштореним вікном? О, так… Безумний рай. Де вже нічого не існує окрім нас. Ми - язики полум'я, нечутного, але видимого, пекучого, спопеляючого…
Завтра в місті дощів - буде спека... Чуєте?!.. МИ розпалили її!.. Кажуть, тут давно не було такого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202316
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2010
сливово настирне
пролонговано плинне
гливке і мильне
тепло лилось
неспинно спинами
субфібрильно
танцювально на шибі
па пасадоблю
виробляли бліки
тремтячі
неону
світло ловили
на вилицях лиць
блимали булімійно
наступом
завойовним
сплетіння тіл
геномів
двох гомосапієнсів
на п’ятому поверсі
з вікнами на
супермаркет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202164
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.07.2010
«Будь щедрою, хай плаче твоє листя,
Роздай плоди і знову зацвітай,
Хай попліткує наволоч тілиста
Що є душа ?- у неї не питай.»
( Ліна Костенко)
А я себе тобі налию в чашу, чи у склянку,
Чи навіть в одноразову і паперову місткість,
Усе одно, я хочу так, і не даючи обіцянки,
Ти випий враз, ти зробиш спавжньо це, на рідкість.
Ти лиш ні краплі не пролий, і не залиш,
І не шкодуй, що так раптово і нежданно,
Ну ось тобі моя рука у нашу, тільки нашу тиш,
Там тільки троє нас, я , ти і ще - кохання.
Ми тут розстаим все НЕ по місцях,
Не будем прибирати пил, і гостЕй водити,
Тут все із почуттів, ілюзій, і жоден цвях-
Не зможе тут нічого і нікого пригвоздити.
Бо наша тиш - гамак з пелюсток літніх квітів,
Він припнятий до неба нитками мого дощу,
Живий , хиткий, допоки душі наші світлі,-
Допоки ти в мені і я тебе не відпущу.
Замовкніть всі, ротів закрийте чорні діри,
Ми є - перетікання до посудин сполучних,
Ми звуки струн зґвалтованої вами ліри,
Ми дзвін по нас і покалічних плітками - них.
Беріть усе, не шкода, все віддам за крила,
Здирайте одяг, і коштовності, й до мя'са шкіру,
І тіло нівечіть , цей біль мені тепер під силу,
Заплаче тиша, коли ви розрегочетесь манірно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2010
Правдоподібні прогнози на завтра,
Планомірним летом сканованого літа,
Плазмоїдна плазма зчитує в режимі "авто",
Буферно-форматовано і ліпить мітки.
Незрозумілий світ стікає бліками від літер,
Заводнює, знекровлює, і копіює, і мигтить...
Кидає на "робочий стіл", якого і немає ,
А на столі лиш кава, запальничка і продерта мить.
Плазмомодій в агонії шизогонно ділиться,
І піриться в божість і накликає анафему,
Продромально судомить і оскалом шкіриться
Вампір кровожерливий з роду анофелєс.
Лиш вирвати шнУра і все погасне,
І згине ,й минеться, й пройде, й пролетить,
Лише спалахне випадковим фугасом,
І стане сірою плямою і чомусь, заболить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202066
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.07.2010
Шезлонг в тени
Шиза запарила
Реалом алого
Хотдога в булке
Разового питания
По быстрячку
Волнуется море
Доска для серфинга
Скользит по гребню
Солёного тела
Хватаем время
И покамест
Не выдернем чеку
Песок яичницу
Поджарит ты - только
разбей яйцо
Жаркий мой dancing
Босиком на дербуке
В ритме
Подобранном умело
Синусоидой
Упругого тела.
Напиться в жажду
Раздвоиться
И раскрыться
Ловить на вздох
И каждый вздох ловить
Любить
Как быть
Теми, кому вниз
И умирать от умирания
Продленным пламенем
Твоих реприз.
sleep, bye,какое там «пока»
В одном каное
без весла
Течением несет
И снова слипшись
Забыв про сон
И про еду и Н2О
Бояться уступить
Бояться улететь
И обрести до срока
мягкость
Не добежав
Безумный марафон
Губами ощущать
Лишь то, что очень близко
На уровне каких-то
Неведомых орбит
Скользящему ему
До боли и до дрожи
Бежать и плыть
Пока же в ножнах
До дна захлестнут
Заметан и обут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202055
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.07.2010
краяти навпіл ґрати
карати
рвати
і знати-
себе знайдено
натяком на
ставкову
люстеркову
блискучу
пласкату скалічену
каменем кинутим
концентичних кіл
центром
центромерою
сферою
виміром мікровідстані
в якійсь там фазі
метасинтезу
мегатонного
полісу
в облозі осаду
логіки герців
байтами
сайтів
в "найті"
знайдення одержимості
знаків простору
сторіччя річища
стрімкого літа-літища
що лійтургійно
камерно
мене
минулу
намулом
несе нестямно
стуляючи лячно
переді мною
маніакально примружені
канони
строгі
однаково
доконані
ФАКтори ризику
нанизуючи
ореоли
безслав"я
на безвихідь
тепер
все-
мій
вихід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2010
задуха цикадно циндрить
цідить безвихідь
на стертий цоколь жарівки
цяцькою цяткою
лимонно-цикорійно
гіркавить цукати
зацукровано-паніровані
у цинамоні
циклонами вирвані
з цноти нотного стану
цугом цунамі цілиться
в ціль
абсцесом безвиході
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2010
РаноК…
Знову сонячний зайчик
вії ніжно лоскоче,
Ластитья ніжиться,
за вікнами липень лиється
В цеберце нового дня,
не знаю, але так хочу
Зробити тебе щасливим,
та де ти? Тебе ж нема…
Де ти? Я навіть не знаю,
наче і тут,- і ні,
Ось, каву тобі наливаю,
без цукру , як і тоді.
Фуксія на вікні полита,
недопалків у вазонку нема,-
Значить нема тебе, вигадки,-
просто якась дурня.
Значить причувся голос,
примарився погляд чомусь,
Та як мені зараз хочеться,
почути від тебе….нусь…
У світ відкрию вікна,
де спільного неба синь,
А кава твоя вже зимна,
на смак така , як полин.
Портрети в кімнаті розвішую ,
а стін,- уявляєш: чотири ,-
Одну залишу про всяк випадок,
для майбутньої ще картини.
Щоб стеля не була пустелею –
на ній намалюю мапу,-
Доріг і стежок повітряних,
щоб в сні до тебе літати.
А може - вина червоного?
Іншого в мене нема,
І два кришталевих келихи,
так не звично, коли сама…
З комодом старим прабабциним,
епохи, мабуть, Ренесансу,
Залишаюсь одна , засинаючи
під «Колискову» Сен-Санса.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2010
Примарне щастя пахне снігом…
Першим, ранннім…
На хризантемах,
котрі за дивним збігом
Іще чомусь не відцвіли,
А може й ні?
Примарне щастя, як суниці,
Кровинки лісові, в долонях
Твоїх… І їх ти подаєш мені…
А я не помічаю,
дивитись в очі…
хочу ...Бо вони такі сумні…
Примарне щастя пахне
Шматком розламаного навпіл літа,
Пелюсткою рум'янку…
Коли над вигаданим світом-
Пливе туман
Несправжнього світанку.
А може щастя - просто тінь
Із снів про сніг і про суниці,
Де ми були в затьмаренні ,
забувши те,- що сон – це сон,
Ось,- пилом пахне, справді…
Чуєш,- в цім різниця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2010
Погляд в небо
Чиста голубінь
Земля для грішних
Лист з деревом
Душа із тілом не все
Лиш земля сама
Стовбур угору
Коріння під землею
Душа у вічність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201076
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 15.07.2010
А я сьогодні напишу про літні квіти в моєму городі,-
Про флокси*, вони не знають парадного лоску,
Вони фіолетом рожевим ледь запечалені, горді
І дружні із грозами , вони такі справжні, не з воску.
І ночами пахнуть тривогою, літа минанням,
В байдужому світі – що дихає своїм СО 2,
Не ризикують нічим, лиш одним , що будуть зірвані зрання,-
Кимсь, хто крадеться в город і на їхній цвіт зазіха.
Вони світ рятують своєю красою печалі земною,
Окрім променів сонця і вологи землі,- нічого собі не беруть,
Вони не знайомі з морозами, снігом, зимою,
І не запахнуть цвіллю, лиш покірно, в призначений час,
собі відцвітуть...
* ФЛОКСИ- В перекладі з грецької "флокс" означає "полум'я", і саме це найменування дане рослині в 1737 році Карлом Ліннєєм за червоне забарвлення кольорів в родоначальних форм. Полум'яними факелами були вони, за переказами, в руках моряків і Одіссея, що спускалися в підземне царство Аїда. За ними таємно слідував бог любові Ерот, який постійно охороняв любов Одіссея до Пенелопи. Коли супутники вибралися з підземелля і кинули факели на землю, ті проросли і перетворилися на квіти флокси на згадку про сміливий Одіссєя. Ерот же з факелом не розлучився, але, стомлений важкою подорожжю, несподівано задрімав. Поки він спав, німфа викрала факел і, щоб піти непоміченою, вирішила погасити його в найближчому джерелі. Але коли вона опустила факел у воду, джерело освітлило, закипіло, і вода його стала цілющою. Тепер немічні люди ходять купатися в цілющі води і повертають тілу молоді сили. Адже Ерот колись запалив факел від погляду закоханої дівчини, що горів, і любов зігріла воду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201065
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.07.2010
Мои руки - на твои плечи-
И облака сразу вьіше,
Тьі не верь - время не лечит,
Лишь, как ветер срьівает крьіши.
Вот... Не вписьіваюсь в орбиту,
Может ето и есть край Вселенной,
Шар Земной, ударенньій битой,
Прямо в цель, -но не в сустав коленньій*.
Вот, я опять не справляюсь с жарой,
Лечу... Кружит меня карусель,
Не хватает дьіхания крикнуть: "Постой",
Я песчинка, и несет меня с гор сель.
(новое слово)*Коле́нный сустав, колено (лат. articulatio genu) — сустав, соединяющий бедро с голенью, а именно с большеберцовой костью.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200891
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.07.2010
Мій рояль … він мовчить…
Мінори-мажори поснули в якихось “Каприcах”,
Сльозами і тишею пишу свої експромти,
Забулись акорди в минулих репризах…
Пишу, по акрилу вибиваючи пальцями “forte.”
Я розкАжу , що я зовсім з іншого світу ,
І його вже нема, і не маю куди вертатись,
То куди ж мені зараз доживати це літо?…
Чи просто у захмарному замку сховатись?
І чекати із моря погоди, чи може шторму,
Малювати на вікнах казкові свої вітражі,
Чи повісити знов на карнизи свинцеві штори,
І боятись сторонніх стронціїв і дубляжів.
Позбуватися помилок зовсім не легко коректно,
Минулих захоплень і перших моїх некохань,
А може піти по-англійськи? Просто й ефектно,
ЗалИшивши все як було, без прощань і зітхань.
“piano, piano” – це тиша шепоче у вікна,
“presto”- бігають пальці і миша моя шарудить,-
Я пишу про дощ і випадковість зіткнень,
І не вмикаю світла, бо боюся, що міль залетить.
А ранок у потугах скиглить уже і сіріє…
Нехай, ще допишу, дарма, що уже не досплю,
Треба правду паперу сказати , хоч це безнадійно,
І тремтять мої пальці на слові останньому «лю…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2010
Вона прийде, коли зима по вікна запечалить світ снігами,
Коли блискітки новорічних свят зриватиме похмільний вітер,
І трепетне передчуття чогось… Та нескінченні до-мінорні гами,
Як біло-сірі дні народжуватись будуть між рядками чорних літер.
Жадатимеш недоторкАнності її, і досі, і тепер, і погляду очей зелених,
Ґумовим жгутом перев’яжеш міцно відчай аж до болю в грудях,-
Вона прийде, як і тоді, повір, теплом по ледь помітних венах,
Примарою і ефемерним звуком, блукаючи то в літі, то в минулих груднях.
З країв гарячих , із прадавніх гір, де плодоносять ще старі оливи,
На скелі і на дюни, її профіль і анфас,- піском наносять суховії,
Прийде…Торканням до твоїх сивин, по тілу трепетно проливши зливу,
І заспокоїть, і з собою забере соленість із очей,
сніжинкою розтанувши на віях...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2010
Прозорість зосенілої води, а мутність синя...
А млин старий, не меле ані час, ані мукУ,
Лиш мУка наскрізь скиглить про провину,-
За що покуту ми несем таку?
А жовтість ще фланеллю зігріва,
Той ледь відчутний дотик охололий літа,
Жаги минулої на крильцях вмерлого жука,
І сонцю в позі лотоса прийша пора сидіти.
Я так боюся люстр води, що бачили обличчя,
Того, що вже лиш в снах і в мареві із снів,
А зорі вже у в змові з Терезами й ніччю,
І вже чекає холоду вода, земля снігів.
Як швидкоплинні ми, як золотіє горизонт,
Що манить, і тікає, і за нами стежить,-
І ми йдемо, вдихаючи останніх злив озон,
Іще не все… Іще наступить потім нежить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2010
За десять четверта. Я стою на трамвайній зупинці, чекаю тебе.
За п'ять четверта. Тебе немає, падає сніг.
За одну четверта. Зустріла приятельку. Вона сказала, що бачила тебе щойно в Макданальдсі. Ти був з високою стрункою білявкою у чорній норковій шубі. Приятелька була в захваті від шуби, в якій була твоя білявка, з якою ти сидів за столиком. А ще вона сказала, що потім ти сів у шикарне синє авто тієї білявки і ви поїхали. Приятелька була в захваті від авто. Вона ще щось говорила, але я вже цього не чула.
П'ять по четвертій. Я стою на зупинці, і тепер чекаю трамваю. Тебе не буде. Падає дощ. Що буде за п'ять хвилин?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200528
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2010
Відстані... Це кілометри, ярди,
Міліарди миль, молекул повітря,
А вістря часу на кінчику буття,-
І каяття не вистачає - далечінь.
Інь... Ян... ятрить і ранить
Ятаганом,
І тиранить безвихідь,
Безкінечність Всесвіту
Не в Кам'яних садах ...
І сакур
Цвітіння не тривале,
Едему ж охоронець меч і херувим
Під помаранчем сонця,
І цяткАми зір, що воза свого
Вічно тягнуть, та не доїде він нікуди,
А дивний
Епікура сад? – Мені туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200521
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2010
***
В зеленому суть
Вмирання листя світу
Сама смерть біла
***
Свобода й легкість
Волошкове диво пий
Вино ж червоне
***
Ірисів фіолети відцвітуть
Народять мудрість
А печаль не відцвіте
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200387
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 11.07.2010
Мої натюрморти із стін знімаю,
Ховаю. подалі від свого ока
Нехай не нагадують про тебе
Ось у глечику білі піони
А за фіранкою синьо, ніч
І яблука розсипані червонобокі
Місяць світив
Була субота...
Горнятко твоє блакитне
Кава у ньому чорна, стала холодною
Недопалок у попельничці
«Пріми»…
І рими знайомі …
Докурив, дописав
А кави не пив, пішов...
І більше не було натюрмортів
Закінчились фарби, спалила пензлі
Натюрморти на горище несу ховати
Стіни голі, пусто
Лише печалі густо
Шелесту паперу смертельно-білого
Облога …Зате - спокійно, ніби не було
Півоній, яблук, кави, і тебе...
Тепер портрет малюю твій
Війнуло синім колоритом
І темперою-лесуванням
Так навмання,без твого позування
Малюю, малювати, чуєш, мушу…
Шукаю образ, не обрАзи
Навіщо?
Щоб не забути, якщо ти забудеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200371
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.07.2010
Ну, що ж,
Перечекаю дощ холодний
У Львівській брамі до кінця,
Скажу собі: " Я ж не голодна..."
Як niema nic- то niema nic ,
Піну здмухну з хмільного пива,-
Не будеш милим силоміць.
В шатрі червонім "Paradis"
Згадалось щось: "in glass green eyes",
Тепер бувай,
Сідаю в сонячний трамвай.
Тоненьку, довгу сигарету
Не докурю,
Не все було даремним це,
І зопалу
В базальт бруківки
Недопалка малого
Біле тільце
Я своїм мештом затопчу,
Гранітних левів приручу,
А потім,- попрощаюсь з літом,
Заплачу, а не закричу.
Нарву ромашок на газоні,
Сплету вінець,
Засушу в книжці твОїх віршів,
І все... Історії кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200238
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.07.2010
Всі тирани Сицилії ніколи не видумали гіршої муки, ніж заздрість. - Горацій (65 - 8 н.е.) Листи
Заморожений день, замуровані вікна,
Перекриті дороги, у заручники взяті вітри,
Переділені навпіл всі ріки, моря і струмки,
З неба у шахти загнані звірі, птахи й плазуни,
Сплющене сонце стало правильним еліпсом,
Місяць- трикутник на дубі старому завис,
ЗАЗДРІСТЬ оточує, сміється і опановує
Світом, що звузився до нікчемних границь.
Всі запасаються відчаєм, мукою, спрагою,
Глеки наповнюють густою слИною жаб,
Покірно ховаються в склепи бетонних квартир,
Всі відрікаються щастя, кохання і радості,
А ну ж бо ПОЗАЗДРЯТЬ,- що ж тоді?
Очі опущені бачать лиш стоптану землю,
Руки заховані в одяг брезентових шат,
Змащене тіло борсучим жиром,
Щоб не боліло в домовині від пролежнів,
Краще вчасно живим сховатись на цвИнтарі-
Від ЗАЗДРОСТІ підступних, чорних жнив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200233
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.07.2010
***
Пух кульбаб летить
Його небо низько
Бо сонце своє
***
Кров солена лиш
Сльоза солено-гірка
Смак болю такий
***
Тепер лялечка
Потім імаґо станеш
Далі дошка і голки
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200076
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 09.07.2010
Вже була пізня осінь. Іриней їхав до батьків, що жили за містом. Він їхав поговорити з ними про свої плани. Це була не телефонна розмова, та й вдома він вже давно не був. Ранок був холодним і сонячним. Листопад. Маршрутка, як завжди переповнена. Субота. Шофер знервований безкінечними проханнями пасажирів: « Можна вийти?», «Зупиніть», «Відкрийте задні!» Іриней стояв, тримаючись обома руками, щоб не спиратися на стареньку бабусю, що сиділа з великим клунком на колінах, який притримувала руками, коли автобус гальмував, або робив повороти. Бабуся ввічливо запропонувала взяти на коліна ще і сумку в Іринея, яку він тримав на плечі і вона заважала пасажирам. Сумка на довгому ремінці мандрувала то вправо, то вліво разом з пасажирами , що просувалися туди-сюди. Іриней зняв її з плеча, і бабуся поставила її на свій клунок, через це її вже майже не було видно з-за багажу. Чути було лише бабусин бадьорий голос. Вона говорила собі, чи то до Іринея, чи до інших пасажирів. - Яка нині гарна погода, але зимно. В мене на ганку тамтого тижня померзли вазонки. То були такі цвіти не дорогі, мускателі, але різних кольорів. Шкода. Не думала, шо буде вже приморозок, тай не забрала зі двору. Ну, нічо , як дасть Бог дожити на другий рік знов виростуть. Я їх найбільше люблю. А то тепер ріжні-преріжні тоті вазонки продают. З Польщі привозять. Шо то в нас на Україні не вміют люди цвіти вирощувати? Бабуся не замовкала, а автобус їхав собі, а осіннє сонце сліпило очі, а осінь яскравим вогнисто теплим килимом встеляла холодне шосе. - Пам’ятаю, колись на Чесного Хреста ми худобу виганяли пасти, то босі були і тепло так було, шо хлопці в ставі купалися. Тепер з тою погодою то якась комедія. Нема ні зими, ні літа. Колись, то була зима, як зима, а літо-то літо. А нє, як тепер, в квітни вже пече, всьо насіння в земли трупішає. А в літі всьо вимакає, бо то шо за рік не випадало, то таки мусить випадати. Але погода погодою, а ціни! Шо то з тими цінами? Ніхто ніц не робе. Шо то в нас мают ціни рости, як в Америці бариль нафти подорожав? То в них най ціни ростут, а не в нас. Вже та бензина дорожча, як літра молока. Бабуся, продовжуючи далі свій монолог, поволі почала збиратися виходити. -Шофер, ви мені там на повороті, коло фігури, станьте, бо зі зупинки мені далеко йти, а я ше маю шо нести. Водій пригальмував і бабуся примовляючи виходила, тягнучи за собою великий клунок. - Дай Боже здоров’я, дякую, щасливої дороги, - бабуся ще щось говорила собі, а автобус рушив. Якось тихо і незатишно стало. Всі мовчали. Здавалось кожен аналізував те, про що говорила старенька. А вона таки правду казала. Додому залишалося їхати хвилин п’ятнадцять, автобус трохи спорожнів і Іриней сидів на місці, де щойно була бабуся. Водій ввімкнув весільну музику і на весь автобус лунала пісня про білі квіти, які ламав у полі сильний вітер і забрав чиєсь кохання. А за вікном з одного боку тягнувся яскраво забарвлений червоним, жовтим, золотим- ліс, а по іншу – чорна зоряна рілля, на якій господарювали ворони. Один бік дороги був святково-радісним, веселим, барвистим,- інший сумним і чорним. Іриней дивився на веселий бік дороги, милувався осінніми барвами. Було щось символічне у цьому. Ось його будинок, подвір’я, обсаджене високим живоплотом із кущів свидини, що їх садив батько замість штахетника. Це було ще, коли Іриней вчився у школі. А тепер огорожа виросла у зріст Іринея. Батько завжди слідкував, щоб живопліт був акуратно підстриженим. А вдома було так все звично і незмінно. Мама, як завжди у літній кухні, батько у гаражі. Мама робить вареники, тато ладнає «Жигулі». А коло вікон цвіте синяве зілля, що називають в народі «мороз», пахне ренетами, що вже по перших приморозках, падають на сходи коло хати і розбивають свої золотисті щоки. Скільки себе пам’ятає Іриней, вони так завжди падали. Ця яблуня дуже стара, але ще родить…А мама завжди докоряє татові, що він вчасно не зірвав яблук, лежали б довше. - О, Ірик вже приїхав, вибігла із кухні мама, витираючи руки фартухом у білі ромашки. Ірику, хоч ти ті яблука позриваєш, я тобі потім дам драбину, бо бачиш татові ще минулої суботи казала, а він все в гаражі. - Сину, добре що приїхав, казала мама, що ти щось там серйозне задумав. Пора, пора. Потім розкажеш. Ходи сюди на пару хвилин, треба гальма прокачати, сідай в авто, а я в ямі, подивлюсь, щось гальмівна рідина дуже тікала, я долив. Коли гальма були перевірені, а яблука зірвані, сім’я їла вареники, а Іриней розповідав про свою роботу, друзів, а головне про Вікторію. Тато схвально кивав головою, а мама поглядала на нього тривожно і була дуже схвильована . Мовчала. А потім сказала: -Ну, якщо ти так вирішив, ти вже дорослий, приїзди із Вікторією наступної неділі. Познайомимось -Давай, давай, сину. Піст скоро заходить. А тепер якраз пора весіль. -Але ми ще конкретно з Вікторією про одруження не говорили, я мушу ще їй сказати про це і її мамі,- пригальмував пристрасті Іриней. - Завтра ж і скажи, чого ти, я бачу з твоєї розповіді дівчина вона серйозна. Ось ми з твоєю мамою на третьому курсі побралися, нам було по двадцять. Тепер бачу молодь не спішить. Беруть приклад із Заходу. Або живуть разом по кілька років без шлюбу, або думають про кар’єру. А потім дітей народити не можуть та й починається… Або поїздять по курортах та й розійдуться. Ось я, скоро оженився і все встиг: і хату побудувати і дерево посадити і тебе народити. Та й ми ще з мамою молоді. Слухай батька, сину. Другого дня Іриней їхав з дому тією ж дорогою, де з одного боку було весело і барвисто, з другого чорно і сумно. Він думав, що так і у житті. Мабуть треба дивитися на веселу сторону життя, бути оптимістом. І він сидів біля вікна, яке виходило до лісу. « А знову ж таки, якщо я буду Їхати цією дорогою навесні або влітку – то по ту сторону, де тепер рілля- буде зеленіти жито, чи пшениця, чи буде синьо цвісти льон,- і та сторона дороги буде також веселою. Мабуть треба вміти чекати, коли сумне пройде…» Чому він так думав, адже нічого сумного не сталося і не мало статися. Завтра він побачиться з Вікою. А сьогодні увечері, перед сном він знову буде довго говорити з нею по телефону, слухати її голос, він буде засинати з думкою про неї, вона йому присниться. Він завтра розповість їй свій сон, про неї, яка вона була гарна у променях яскравого сонця. Вона йому часто снилася. Може тому, що під подушкою у нього завжди лежала її фотографія. Він завжди потім розповідав їй сни про неї. А вона щасливо усміхалася, кокетливо закидала свою одну прекрасну ніжку на іншу і підперши голову обома руками дивилася йому у вічі, своїми великими карими очима. Іриней, думаючи про це і справді задрімав їдучи на останньому сидінні автобуса. Аж його розбудили хлопці, що сиділи позаду та бавилися мобілками, демонструючи «круті» рінгтони, та поперемінно звонячи знайомим дівчатам: - Слухай, прівєт, ти шо гониш? Та я вчора злиняв скоро. Прікалуєшся. Та ти шо! Ніфіга. Давай.
А потім один хлопець до іншого: - Понти, в тебе на заставці шо для пріколу та картина, ну, Джоконда? - Та нє, то Монна-Ліза. - Слухай, село і в Африці село, то ж та сама дєвка, вроді. Іринея так розсмішила та розмова хлопців, що він аж вголос засміявся, озирнувшись, сказав хлопцям: -Точно, пацани, то та сама дєвка.
Вони переглянулися і один з них сказав:
- А ти, пацан, спав і спи, не хрюкай.
Ірик зрозумів, що розмови з ними не вийде, почуття гумору нуль, інтелекту нуль. Він замовк і подумав, що про цей живий анекдот вартує розповісти Саві, він помістить його десь у своїй рубриці журналу. Автобус доїхав до кінцевої. Була неділя. Іринея чекала зустріч з Вікторією. Це радувало. Настрій був гарний. Він вже стояв біля дверей її квартири і натискаючи ґудзик дзвінка на дверях чув, як по тамту сторону дверей звучала музика Бетховена «До Елізи». Він любив цю п’єсу ще з часів навчання у музичній школі.
Двері відчинила йому мама Вікторії. Іриней не здивувався, мабуть вона побігла униз в магазин. - Добрий день, заходь. Вікторія зараз прийде. Ірина Романівна була дуже серйозна, якась офіційна. А її голубі очі за скельцями окулярів дивилися на нього якось неначе винувато. - Проходь, сідай. Я хочу з тобою поговорити. - Так, так,- сказав Іриней, присідаючи на диван ,- я саме хотів поговорити серйозно. Зачекаємо Віку? Я був вчора у батьків. - Хлопче, Ірчику, ти мені глибоко симпатичний, ти гарний, розумний, вихований… Іриней подумав: « Для чого так багато компліментів?»
- Дякую, але… - Почекай, дитино, дякувати. Спочатку послухай мене. Мій монолог не буде для тебе приємним. Мені важко про це говорити. Але я мушу, я хочу поступити так, це буде чесно,- вона поклала йому руку на плече і слідкувала за порухом очей.
- Розумієш, тут таке сталося. Справа у тому, що Вікторія за тиждень мусить їхати до батька, він живе у Сполучених Штатах. Він вже прислав їй квиток, виклик, є віза на навчання там в університеті. Це на кілька років. А потім не знаю. Вікторія давно мріяла про це, вона цього чекала. Ну,так склалося. Ми про це довідалися вчора, коли нам зателефонував її батько з Клівленду. Колись вона б цьому дуже зраділа. А вчора плакала. Вона навіть не могла тобі повідомити, всю ніч не спала, думала, а зранку попросила мене, щоб я сама тобі перша про це розповіла. Зранку вона сказала : «Поїду…» Я не наполягала, повір, вона мусила сама зробити вибір. Іринея кидало то в жар, то в холод, по спині повзали мурашки, в висках щось стукало і пульсувало, а перед очима чомусь були зів’ялі ромашки. - Зрозумій її, це для неї шанс у житті. Ти думаєш мені легко відпускати її . Вона в мене єдина дочка. Я неначе відтинаю від себе її, мені боляче. Я ревную її до батька, який вже давно не з нами, але вона також і його донька. Якщо я не змогла нічого для неї зробити, то може там їй буде краще. Вона каже, що повернеться, але я дивлюся реально на життя і я знаю, що ні. А що її чекає тут. Ця квартира у панельному будинку, робота у школі на мізерну зарплатню і недоспані ночі задля заробляння грошей на перекладах? Ірина Романівна витерла сльози, у неї тремтіли руки і вона час від часу пила воду із склянки, пахло корвалолом. - Так я прожила своє життя. Не повіриш, мої юні мрії були світлі і вони розтанули, а найкращі роки життя минули у сподіванні, що от-от все буде краще, а кращого не було. Робота, обов’язки, життя за будильником, ночі за кресленнями, ранки в маршрутках. От і п’ятдесят. Кажуть полудень віку. Єдине, що мені давало хвилини щастя-це моя донька. Ти ще молодий і тобі важко мене зрозуміти. Я знаю, це для тебе велика моральна травма. Але тому, що ти ще молодий – ти це перебудеш, повір,- вона також. Я знаю, час лікує, - вона говорила і теребила тремтячими руками китиці жовтої скатертини, що була застелена на столі.
В Іринея у голові не було жодної думки, неначе на якийсь час звивини його мозку завмерли, як від ін`єкції лідокаїну, яким занечулювали йому зубний нерв у стоматолога. Він тільки слухав, бачив заплакані червоні очі Вікторієної матері, відчував запах жовтих яблук, що лежали на кришталевому кльоші на столі і клубок, що підступив йому до горла не давав йому нічого сказати. А що він міг сказати. Хіба що запитати, чому Вікторія сама йому цього не сказала? Він підвівся, його не слухалися ноги, але він роблячи над собою зусилля попрямував до коридору - То я піду, мушу побути сам, на все добре. Ірина Романівна підвелася, заглядаючи йому у вічі сказала - Ти тільки…
Він не почув, прочинив двері у коридор і вийщов. Він забув, що тут є ліфт, він збігав сходами униз. У напівтемному коридорі будинку стояла якась мертва тиша і відлуння його кроків, здавалося було чути не лише на весь будинок, а на все місто і весь світ. Йому здалося, що час зупинився, і він ніколи не вибіжить з цього будинку. Невже це він з дев’ятого поверху? А йому здавалося з сотого. «Швидше до виходу», - одне про, що думав Іриней, ще не усвідомлюючи почутого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200058
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.07.2010
Безжальний дощ у душу б'є,
Він знає, я тепер без тебе,
Він мстить, він хоче, щоб у небуття,
Пішла , туди , до його неба...
Я знаю, тепер вже не важливо знати-
Назавтра буде сонячно, чи дощ?
І вже не хочеться до ранку спати,
А обіймати всі простори площ.
А завтра я уже замкнусь у клітці,
Закину в шафу рятівні ключі,
Зупиниться годинник на знайомій мітці,
А вічній темноті радітимуть сичі.
Безжальний дощ по нас, вже не гримить,
Не б'є, як дзвін, лише ламає спиці,
Застромлені у наболілу мить,-
То був не день, - була синиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2010
Я у місті дощів і блискучих дахів,
Де лЕви облизують жадібно ґрати,
І мене стережуть, я ж годую із рук голубів,
І годинник на вежі мені заважає спати.
Ночі із зливами , дні дощові,
Вулиці навхрест розхристані болем,
До тебе іти? Чи від себе втекти?
А душу їдять настирливі молі.
Стою у калюжі посеред базару -
Продавці, покупці , огірки, полуниці
Ти чуєш? Знов дощ… Я чекаю трамваю,
Я хочу до тебе з дощової столиці.
А рейки блискучі по серцю скриплять,
Парко, і дихає ніч матіолами ,
Я хочу до тебе , та лЕви не сплять,
Принцеса дощу, приречена долею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2010
1.
Я тебя не искала, я просто любила весну
От капелей до ландышей
И казалось уже долюбила неистово
Мне никто не писал
и мне не хотелось писем
Но потом, вдруг спиною
дыханье твое почувствовав
Я впустила в себя июль
тот что был раскаленною жадностью грешен
2.
Белым листом на коже
в формате не А-4
а значительно шире
Я ожеги лучей ощутила
Позволяла тебе при луне
наслаждаться спелостью вишен
Чернота раскалялась до красного
Ночь в окно убегала
Куда-то, где пульс не слышен
А утро не приходило
На окнах ставни надежно закрыты
Или не ставни - сутАна
или спина сатаны
А может крылья ангела
Сброшенные наскоро
Когда он влетал в окно
Боясь своей святости
Нагости стен и блеска белых колен
3.
Клеймо отрешенности
Багровое на плечо
Теперь не страшно
А что, разве бывает страшней?
Слетать из окна башни
Вниз, вместе , вырванными из корней
Если с одной высоты
Сотен небес беспутства
Хоть ты не аббат
Путь лишь один
На землю, а значит
Сново в ад
Кровавник* на раны потом
Им же лечил Ахилл
И остававливал кровь…
Я тебя не искала…
Смерть скажет с оскалом
Ты сама …
* кровавник- тысячелистник, часто упоминается в мифах Древней Греции, и даже родовое его латинское название Achillea - Ахиллом открытая. По преданию: Ахилл, герой Троянской войны, применял это растение для лечения ран. Диоскорид называл тысячелистник "раневая трава" и применял для остановки кровотечения из ран.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199676
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.07.2010
Due cose belle ha a mondo Amore e Morte.
(В мире прекрасны два явления: любовь и смерть)
Ранок. Дощ. Він їй робив боляче. Бився об скло вікон батогами води, що їх раптом здичавіло викинуло розгніване чорне , навіжене небо: « Пробуджуйся від сну, отямся, відкрий вікна. Вдихни озону. Викинь з руки оту гидку солодкаву сигарету». Вона почула. Нарешті. Це подіяло на її рецептори слуху, але тільки слуху. Інші були занечулені, обнулені, вимкнені геть з часу, простору. ЇЇ тіло було не її. Просто якась ледь відчутна м’яка і напівзимна маса, яка заважала їй.
Світанок. Сіро. Болить. Тремтяча рука все наливає і наливає краплі у горнятко, де була кава. Там чорна густа патока, змішана з корвалолом, клофеліном, сльозами. Вона п’є гірку суміш, на зубах скрипить кавова гуща. А їй приємно. Вона їсть це ложечкою, так жадібно, так швидко, наче ковтає рятівний еліксир, але такий, який врятує її від цього сірого світанку, від настання дня і від того, що їй може там бути боляче.
« Все… його нема… НЕ буде, ніколи. Цей телефон? Навіщо , кому телефонувати, куди? Він сказав тобі «геть!», з його життя, а значить- треба із світу. Так, хай побачить, як йому буде! Хай плаче. Ні.. Ні.. Нехай не дізнається. От, була і нема… Як і не було. Ефір випаровуються безслідно. Його молекули просто дифузуть у простір, змішуються з киснем, азотом і ще з тим всім, що є у повітрі . А потім- кругообіг в біогеоценозі… Фотосинтез … Листя вбере сонячні промені ранкового сонця і цей кисень з повітря, я якому буде вона, розкладена на часточки. І листя буде зеленим. До осені. Через хлоропласти. Маленькі часточки. Потім листя пожовкне. Падатиме на землю тихо від вітру і від свого безсилля триматися на черешку за гілку. І вона опаде. За що триматися. Рука, де та рука, за яку вона б могла триматися. Її нема. Не-ма.
Батоги дощу по вікні. Цей шум. Вікно. Де воно? Все пливе. Вона намагається дістатися вікна. Ноги не слухаються. На підлогу падає настільна лампа. Гасне. З попільнички сипляться на підлогу понівечені тільця сигарет. Вона хапається стіни, а та від неї віддаляється, вона хоче вхопитися за підвіконня, а наштовхується на двері. Карусель. Закриває очі. Жовті кола, спалахи червоного, білі цятки. Рорзтуляє повіки. Треба до вінка. Крок вліво. Ось. Холодне і гладке. Мабуть підвіконник. Так. Тепер відчинити вікно. Хочеться тиші. Шарпає з усієї сили ручку на себе. Перехиляється. Ляпаси по обличчю. Холодні, такі жорстокі. Холод стікає по чолі, по щоках, по шиї, поміж грудьми. Хай. Добре. «Садо-мазо перед відходом» . Ще… Треба щоб болючіше. Навмисне вдаряється головою до рами. Ще… Холодно. Тепер треба гарячого. Треба в душ. З вікна страшно. Зимно. Побачать . Треба , щоб не бачили.
Ванна. Біло, приємно, пахне лаймом. Мило. Улюблене. Навіщо. Скинути все із себе. А що на ній? Не знає. Щось м’яке наче. А … Халат. Ось тобі. Зірвала із себе як царівна-жаба зелену шкіру. Огидний халат. А рука шукає кран. Ось він,- холодна куля. Вправо, вверх. Дощ. Ні це не дощ. Ага, це душ, гарячий, який вона так любила. Закрити корок. Нехай. Дивиться на стелю. А що там? Маленькі сині лампочки. Ось вони вже жовті, зелені, гаснуть, нема стелі тільки гаряча вода.
А що на полиці? А це те, що треба. Одноразове безпечне лезо. Його треба просто зламити, витягти і зробити небезпечним. Хапає, пальці тремтять. Сил нема. Голова обертом. Треба зламати зубами. Так. Трісь. Ось. Солоно в роті. Порізала язика. Нічого. Ось, воно рятівне лезо, - тоненьке і дуже гостре. Вона провела ним по венах. Лоскітно. Гарно. Але треба міцніше, різкіше, впевненіше. Ось так…
Тепер на другій, двічі. Як гарно, вода рожева… Зповзла обережно по слизькій стіні , щоб вмостится зручно у ванні. Все чорно-біле, а вода рожева-рожева. І червоніє. Чому вода стала холодною. Морозить, трясе, а вода багряна, багряна і вже двічі не вступити в одну воду.
А дощ вгамувався. Налякався чогось. З її прочиненого вікна білим вітрилом до сонця вирвалася фіранка, прозора, біла, як фата нареченої. А листя на кленах стало смарагдовим після дощу. Фотосинтез. Він продовжувався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199538
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2010
Вишневая спелость...
капели прошли
и ландыши
отцвели,
Что написано чёрным по белому,
видно не высечь,
Поняла…
что–то мне в спину дишит,
И я чувтсвую боль под ребром,
Слева,
Должно быть зашкаливает
амилаза,
боль, и нежность и значит
перехожу
в профазу*.
Я забываю про розы,
Не успеваю думать о долге
И о родине тоже,
не нужны мы ей, нафиг,
сейчас биология,
Июль уплывает из- под ног моих.
Фифти-фифти,
оптимальные дозы,
"Эй, вы там , кто внизу!"-
Ваш потолок слишком тонок,
Едва успеваю менять позы.
Из форточки ветер –
Заносит серебряно- звездную пыль,
Дышу, попадая в кросИнговер*,
в такт,
И боюсь этих теней, которые
Просто взбесились,
Замыслив свой жестовый
Терракт
Пас?
Но мы их осилим,
Пусть опасаются
нас.
Ну, вот, разливаясь вязко,
по подоконнику белому
Свет луны
Картой Аляски
Рисует голубые блики
Никто не разгадает мои ники
О, как все вы развратны!
Это было всерьёз,
Я просто учила на завтра
Урок биологии
И смотрела в микроскоп
- ......мейоз*.
* мейоз -редукционное деление половьіх клеток
* профаза - самая длинная фаза в мейозе
*кросИнговер- обмен участками хромосом при их скрещивании
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199441
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.07.2010
**** написаний зрання
Я сьогодні тобі написала
Свого першого раннього вірша,
Прочитай, і повір , він в натурі,-
Від АхмЄтової не гірший.
Я люблю тебе сонце за те,-
Що в кишенях твоїх зеленіє,
А краватка твоя від Кардена
Моє серце голубить і гріє.
Нам текіла уже надоїла?
Я від того не кіпішую,-
Тепер замовляй саке-
Папарацни мене,- і все…
Зробим разом усе по феншую.
Подаруй мені, любий мій,
Жагучий, зеленоокий-
Перстень, такий золотий,
З діамантом, як в скумбрії око.
І новенький сріблястий Rover?
Щоб у нім від'їжджав дах,
Я до тебе на ньому летітиму,
Як на крилах щасливий птах.
Потім скличем весілля гучне
І запросим вибраних гОстей,
Хай поети напишуть ессе,
Щоб читали їх замість тостів.
Ти зніматимеш з мене кліпи,
Я кохаю тебе до сліз,
Ти улюблений мій із віпів,
Я обожнюю твій шоубіз.
Буде бал, в нашу честь, коханий,
І тремтітимуть наші душі,
Менует у цей вечір пряний
Я станцюю з Валідом Арфушем.
Ну а потім – рай в шалаші,
Не де-інде – як на Бермудах,
Будем танути на піску
І кохатись до смерті будем.
Будуть заздрити друзі тобі
І казати: "Мо(ж)на Лізу?
А ти скажеш: «Звичайно - Ні!»
І нехай вони навіть не лізуть.
В твому імені Едуард
Вчувається серенада,
Ми вчора ходили в Брокард-
Ти хотів у кльозеті,- ззаду.
Ти кохання своє не ховай,
Як бакси в далекі офшори,
Викликай лімузин, приїжджай -
Я уже опустила штори.
Я кохаю тебе, повір,
Пакуй до мене валізи,
До нестями , до болю, до зір,-
Все... Невзмозі терпіти – Ліза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199138
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.07.2010
Теорія зіткнень , collision delection,
Наївні уявлення – моделі Друде,
В холодних металах і у комп’ютерних екшинах,-
Про нас не шукай, ми не описані ще ніде.
Нас викинув світ на зелень живого котону,
І кийком своїм владним підштовхував час,
Ми летіли, спішили , і ні до чого тут метод Ньютона,
Апріорно симулюючий зіткнення в просторі нас.
І не треба шукати складних кінетичних теорій,
Ми зіткнулись , бо цього хотіли зірки,
Вони не брехали, а прагнули просто love story -
От мене понеслО… Я ж не фізик, а лірик, а ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2010
Из прошлых жизней, из каких-то апрелей
Бьет в висок инеем белым,
ENTER-(под литэр)
И приходит в гости
Девочка-ВИтэр.
Та, что совсем не боится быть
счастливой и смелой
И ТАК умеет любить,
когда вьюга и ночь наметает
под окна, как снег
прошлогодний попкорн,
Она тает,
Она краснеет,
как-будто у нее корь.
Она любит белую пену пива,
И так часто бывает ленива,
И смеется, когда ее целуешь за ухом,
А еще, она не верит слухам.
По утрам надевает твою рубашку,
Она может сделать ромашку
Из белой мягкой салфетки
Ты знаешь... Зовут ее -....
Она же любит кофетки.
Как ветка мимозы стыдливо закроется,
Лишь только ее дотронешься.
Она любит желтые майские одуванчики
И часто спит, не снимая сапог, на диванчике,
Из прошльіх дней вырывая странички,
Пишет новьій роман о жизнях,
И болтает о разных "шизнях",
А когда в руках ее спички,-
"Берегись" - надо вешать табличку.
А бывает, она надевает из шелка,
Такое очень красное платье,
И если идти по-пятках,
Наступая ей на подол-
Она его укоротит,- и платье
Из макси - в мини,
Вот те на...
Она в нем неотразима,
Но колюча - зараза, как роза-канина.
Знаеш, она любит ушами,
Не возьмешь ее просто руками,
Ее убаюкать можно словами,
А что говорить, - решайте сами.
Вы же поет,
Вот - уже расстегнула свитер,-
Она же Девочка - ВИтэр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199009
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.07.2010
1.
Душа в долонях теплих-
Їй затишно,- не випускай,
Ще трохи нишком потримАй.
Куди тепер їй?
Сьогодні, після дощику,
І сонячно, четвер,
До мене перелився спогад
Про щось твоє,
Мене нам не булО,
Ще дотепер…
А може, потім була,
Тільки згодом…
Душа моя в твоєму сні,
Заблукана мара
І зайва,
Пробач, побуду хоч
У закутку її,
Я – знайда,
А я Є, ти чуєш,- Є,
Бо там я хочу бути.
Deletе… І зникла,
А музика звучить,
І вже ніхто нікого
Ні про що не просить,
Синкопи, септакорд…
І моросить,
І осінь.
2.
Я в неті віднайду нові
«обої» , і на той самий екран,
Розставлю знаки і зав'яжу в папці,
І ностальгію змелю,
Перетру вручну,
В млинку для кави,
Що від бабці.
ПовІшаю на стІну Джуда Лоу,
Взамін того, ну, пам'ятаєш,- Аль Пачіно,
І одяг перекрОю, перешию,
Перемалюю нігті,
Макіяж зроблю,
І зніму бірюзу із шиї.
Ну от, мабуть , тоді і все,
А! Ще зміню ob на kotex,
Годинника пісочного – на Rolex,
Рояль продам ( які забави!),
І вже не буде ноти СІ
Ніякої мінорної октави.
3.
Ну от, тепер ти знаєш, я правА,-
В рожевих скелець золота оправа,
У кожної пори - свої права,
І ти правИй:
Бо швидкоплинна спека літа,
Яке умерло в черевці жука,
І осінь стала вже
Підківками дзвеніти-
Час спілих яблук, слив і каяття…
4. Та я не зможу так, повір,
Щоб душу у кулак,
Затиснути, закрити, защемити!
Я повернусь, мабуть, як птах,
Або літак,
Що рейс зворотній
має ще здійснити
5.
І марні всі мої метаморфози,
Згадалось:
«Как хороши, как свежи были розы…»
Одне незмінне –
від кінчиків і до коріння,-
Камідне, мідне, терракотово-осіннє
Моє волосся – з твоїх давніх снів.,
Перефарбую певно,
-в блонд, чи сивину,
Додам собі років, спокутую вину,
І буду мудро і статечно жити,
Але… О, Боже! Ти мене таку
Не будеш вже тоді любити?
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2010
Живу без ГМО, не дивлюсь СТБ,
Торкаюсь світу, прочинивши єврошиби,
І в ньому пізнаю знайомого тебе,
Завдячую тобі за те, що є,
Не знаючи того, що буде.
Перетіканням слів, пересипання обріів-
Піску в пісочному годиннику холодний плин,
Боюсь минання літа ,аж до клаустрофобії,-
І клинить, і збираються думки у вирій, чи у клин.
Катрон і темпера, і трохи акварелі-
Час кольори розмив, підправив і розтер,
Зелене в сіре, з білого- у чорне,- двері
І тільки небо залишилось голубе.
І звужується світ, і ділить все на 7, зриває дати,
Ти дарував комусь у пляшечці "Быть может"
Я знаю те - чого б могла не знати,
І винен в цьому кофеїн, і дощ, і нежить.
У мене на полиці Джі ван ші,
Вкладаю час у файли, ріжу плівку чорно-білу,
Тоді, мабУть, я гралася у " чу-ва -чі",
А ти вже жив у ночі туркусОво-синій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2010
Гріє-мліє, прасує праскою
плаского диску сонця
колеса колісниці
і випадають спиці
заглибини і фоси
колос піраміди Хеопса
у простір до стелі неба
в якому вода
Нілу змаліла
її так треба
пустеля, -її постеля
чекає
мара* - гаряча, як рудий пісок
і якась роса солена - піт
і на чолі, а тіло, наче хліб
з сезамом,- лупай і їж
як першу у гаремі із Хадіж
вона мара- він жрець
ще спеки не кінець
іще не "спалахір"*
у дикім танці живота-
здригання гір
і вже розпечена пустеля до "Аллах!"
вона цілунків просить
" боса"*, "боса"!
передозованістю ультрафіолету
життя струменно-крапельно від Сета
вмирає вкотре, як комета
мара, яка не має таємниць від Імготепа*.
* "спалахір"- добраніч ( араб.)
* "боса" - поцілунок (араб)
* Імготеп - древній Єгипетський лікар- жрець
* Мара- жінка ( араб).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2010
А я помОвчу, доки світ пограє в нарди,
Ілюзіями тих, хто ще на лаві запасній,
Я вже відміряла якихось десять ярдів,
Лиш раз... на жаль, а кажуть треба - сім.
Одягнусь не в шифон, - загорнусь оксамитом,
Не вийду з-за куліс, бо там чекає дощ,
Я хочу тут побути, із спекотним літом,
Антракт перечекаю чемно в першій з лож.
Чуттів нескромних вигин заховає фалда
М’яка… як сум густий пролитий із реприз,
За щастя сплачено, ну а пікантне сальдо -
Сховає оксамит, щільніший від сутан і риз.
Подивлюсь гречно на виставу мімів,
Така люб’язно – сором’язлива… проте…
Долонями я затулЮ, лише твоїми
Душі своєї вкрай глибоке декольте .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2010
Бездонна - донна,
отруйна, як беладонна,
Пеппі, з чупа-чупсом у роті,
бездомна, ночує у блозі,
у сайті, і в чаті,
а мо’ вона привид з країни,
тої,- де баски?
наче острів,
до якого не доплив Васко,
а ти ж хочеш того,
що буває на конкурсі Горвітца,
в лузу влучаєш,
кийком поціливши в сонце,
а нейрони її і дендрити,
і всякі там ..цептори
сріблом гарячим налиті,
а ще стронцієм...
захлинаєшся писком від небезпеки,
як лічильник Гейгера,
чманієш гіперболоїдно,
від того ж, що й трейдери,
капілярів конвульсії
і ділення атомі,
а пристрасть-коросту поливають
чимось, схожим до бензоату.
"Пампушково"-м’яка і наївна душа її,
певно схожа на ту,
що про неї писав Мопассан,
а ти по ній, як по кеглі,
таким, що схоже на круасан.
Здихатись легко її, -
задихавшись, сходячи,
на свій, якийсь там, верхній поверх,
закуриш -
і в сміттєпровід
з підлітковим азартом
сплюнеш.
Нав’язана просто рекламою
та, що з крильцями, чи ГАЛА…ну -
не та, що для прання,
а ПЕРІДОЛУ, того, що лікує
галюніки,
а розум, кажуть, коло пупка,
ну… ті, що придумали харакірі,
а ти не помітив?
У неї на тому місці рубець
на шкірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198318
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.06.2010
Було літо. Сонце заливало все. Воно було сліпучо-біле, якесь наче радіоактивне, навіть їдке і нещадне, світило, наперекір усьому, що відбувалося навколо. Воно добре знало свою справу у Галактиці. А в його ультрафіолетових променях відбувалося те, що називається «життям», біологічним процессом, який неминуче має свій кінець, але якого ніби і непомітно неозброєним оком.
«Боже, як гаряче сьогодні»,- думав Вінсент. Так думав не тільки один він. Люди у чорному розміреним кроком ішли на міський цвинтар, який щороку розростався і вздовж, і вшир, а все тому, що в нашій Сонячній системі всі люди потім потрапляли сюди. Сонце ж залишалося світити іншим у цьому невеличкому провінційному містечку Самерсіті, що потопало у зелені старих платанів, лип і магнолій. Ейпріл так любила це літнє містечко. Його люблять всі жителі. Будиночки тут наче іграшкові, з розцяцькованими квітами у вазонках підвіконнями і балконами, з різнокольоровими дахами: червоними, зеленими, синіми… І обов'язково біля кожного будинку - срібні стрункі ялиночки. Їх садили для того, щоб коли у «літнє» містечко все ж приходила зима – прикрашати яскравими гірляндами світел на Різдво. Але… Під балконом, чи поруч з маленьким басейником, – садили якесь фруктове дерево, одне. Його доглядали, ним пишалися і леліяли. Це могла бути груша, слива, чи яблуня. А коли плоди на дереві достигали, - горді господарі хвалилися сусідам вирощеним урожаєм. Влаштовували пікніки і частували фруктами, виставляли їх в кошиках та продаж, за символічну ціну, так, заради свого задоволення. Ейпріл також так робила. В них на подвір’ї росла груша. Грушки дозрівали у серпні. І зараз вже був серпень. Грушки рум’янили щоки, все більше набирали солодкого смаку і пахли, пахли.
Цвинтар у містечку мав дуже гарне розташування. Він був на березі озера. Місце було мальовниче. Рівнина, де видно з одного боку дзеркальне плесо голубого-голубого озера, що було місцевою гордістю, а з іншого боку – невеликий лісок, який щороку зменшувався, бо на нього наступав цвинтар.
Люди у чорному з квітами прийшли сюди звичайно ж на похорон. При вході на брамі їх зустрів надпис, який трохи стерся дощами і вигорів на сонці: «Ми тут є, і ви тут будете». Кожен читав цей надпис і на обличчі з’являлася печаль і думки про неминуче селялися у потаємних лабіринтах мозку.
Вінсент міцніше стиснув маленьку спітнілу і холодну руку Вена, його одинадцятирічного сина, якого звали насправді Стівен. Але коли він починав тільки говорити, то своє ім’я вимовляв, як Вен. От так хлопчика і стали називати рідні і друзі. Так його називала Ейпріл, його мати…
Вінсент, високий блондин, ішов з малим відразу за священником, поруч його тітка Леопольда і дядько Арнольд, сестра Стефі і ї,ї молодий на вигляд, спортивної статури чоловік, Рей. А далі – співробітники, друзі, дехто з сусідів,- старенька італійка тітонька Джи і її глухий чоловік Піно. Їм було багато років, але вони нікому не говорили скільки. Жили щасливо, як голуби. Свій будиночок будували на вулиці Лінден після весілля, яке було не відомо коли, давно, давно. Судячи з того, що яблуня, посаджена ними під балконом, з якої вони рвали яблука просто не виходячи їз спальні, - цієї весни всохла і вже не зацвіла,- це було справді давно. За Джи і Піно ішла сусідка із будинку, що був зліва від будинку Спрінгів – красуня, блондинка Ен, яка нещодавно розлучилася з своїм чоловіком, чи він з нею? Хто зна. Тепер вона погарнішала, купила нове «Шевролє» і змінила роботу, мабуть, на більш престижну, бо зранку виходила з будинку щоразу у новому костюмі з елегантною сумочкою, в панчохах під колір одягу і у мештах на високих підборах. Розлучення пішло їй, як видно, на користь. Вона часто раніше було кричала з заквітчаного балкону до свого красунчика Кена, який нервово з поспіхом сідав в автомобіль:
« Ти любиш тільки чай , пай і свою «Шевролє!». Кен газував, і залишаючи на а сфальті тільки чорні відбитки коліс, зчезав за рогом вілиці Крествуд. Ен нервово, з гуркотом зачиняла балконні двері. Цю сценку спостерігали сусіди майже щодня, десь о сьомій вечора. Але тепер все змінилося. Стареньким Джи і Піно не було за ким спостерігати. Вони завели песика- фокстер’єра, і назвали його Шін.
Тим часом похоронна процесія розходилася, хто куди, подавали руку Вінсенту, гладили по голові білявого Вена, плескали його по плечі. На цвинтарі знову стало пусто, але вже не так сумно,- не було людей у чорному. Лише сонце, ялинки, зелена свіжопідстрижена трава, яку тут дуже пильнує муніципальна влада, і голубе плесо озера вдалині. Якби не чорні, білі, бронзові плити в траві 50 на 50, то ніхто б і не провірив, що це не парк, а кладовище.
Вінсент не хотів залишатися в будинку сам з Веном. В ньму тепер було дуже пусто. Вже тиждень він не поливав квітів, не стриг траву, не рвав грушок, що падали просто у басейн. Він не спав, не їв, він не думав і майже не розмовляв. Він ще не усвідомив всього того, що сталося. Здається, він вчора був на роботі, просив відпустку, йому дали. На два тижні. Вони планували з Ейпріл цього літа полетіти до Мельбурна. Вен хотів побачити кенгуру. Все було б добре, якби не сталося те, що сталося. Вінсент не хотів про це думати, він боявся, що може просто з’їхати з глузду. Він боявся за Вена, з ким тоді залишиться син? Він не довірить його дивакуватій тітоньці Арнольді, звихнутій на правилах доброго тону, етикеті, серіалах, моді 50-х і дитективних романах. Дядечко Арнольд, професор біології, тепер на емеритурі, продовжує свої досліди з метеликами, виводить новий їх вид. А сестра Стефі, щойно в сорок вийшла заміж, за молодшого за неї на десять років, тренера з плавання Рея. То ж тепер цілком зайнята ним і собою. Вона щороку робить собі пластичну операцію і щоразу у іншій клініці. На пошуки нового хірурга, клініки, оцінювання її рейтингу, вивчення відозв про попередні операції проведені тим, чи іншим хірургом, іде майже весь її час. Тим паче, що вона працює у гардеробі місцевого драматичного театру, де колись працювала професійною актрисою. Але вистав ставало все менше, а артисти пороз’їздидися у пошуках нової роботи.
- Ну, що ж, - гарний вийде сценарій з Вашого роману, бачу, бачу. Старий бувалий кінорежисер, якого звали Джо, підняв голову на Джесіку і дивився на неї вицвілими голубими очима з-під блискучих скелець окулярів.
- Ви молодчина, гарний початок триллера, спокійний, не насторожує. В цьому і сіль… А тоді таке почнеться! Похвально, похвально.
Джесіка витягла із сумочки грушку, велику, з правильною овальною досконалою фомою, як фігура у міру повної жінки, подала з усмішкою старому Джо. Він загадково усміхнувся, похитав головою, потер руки і сказав:
- Ось, з цього і почнеться...
Він узяв грушку, видихнув повітря, відкусив. Сік приснув йому на модну краватку від Кассіні. Джо не звернув на це уваги.
- Солодка, - сказав він, - знаєш Дже, я запрошу на головну роль красуньчика Лу і мільйони покидьків будуть набиватися у кінотеатри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198169
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.06.2010
То не була сльоза, краплина затекла в уста,
То дощ, солений дощ і тишина пуста,
І навіть Ніч втомилась від Молочного Шляху,
Зігнулась, схлипнула, зіскочила з даху.
Тепер сама я з тим дощем настирним,
Ну що ж, йому я заварю пустирник,
От так і будем чаювати до світанку,
А сум мій рвати буде на вікні фіранку
А я ж тепер мовчати мушу,
Немає Ночі - то кому ж відкрити душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2010
Не молчи,
Слышишь, не молчи!
Итак слишком много
Етой сумашедшей тишины,-
Смотри -
Небу больно
Оно исколото иглами,
А звезды - диры,
Они болят,
Дрожат
От молчания,
Их крик не доходит
К нам… Понимаешь,
Не молчи,
Циклоны воют,
Но я не слышу,
Мои плотные окна
Закрыты,
Ну хотя бы веткой
ударь по стеклу,
А то я умру,
Слышишь!
В парк последний трамвай,
Рельсов скрип
Лезвием лижет
Мне вены,
А ночь блефует,
Фаетон увозит
Этот июнь,
Заоктябрит
Теперь...
Слышишь, -
Надо
Поговорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198026
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.06.2010
То що, ризикнем? І поставим на літо-
На зелене, а жовтими гратимем потім,
А, тут треба платити велике мито -
Пакуй багажі, до Лас Вегасу "чартерний"потяг.
Може шампану? Ризикнем навзАєм,
І знаєш, не думай про завтра,
Ми ж не богИ і нічого не знаєм,-
На коли там готується страта?
Ризикуєм – значить просто живем,
Ризикуєм душею,грошима, тілами,-
Ставки робим, думаєм: "Допливем"...
І світ допливе на Титаніку з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198007
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.06.2010
Рулетка уже запущена,
Під пильним оком круп'є,
Роблять ставки запишені
Дами у шатах від кутюр'є.
Грають сьогодні "по- крупному",
Очі шукають ЗЕРО,
У фраках мени насуплені,
Іх ваблять ці білі перли,
Що зняла їз шиї пані,
Руда, а очі зелені,
Ніхто її тут не знає,
А вона виграє, виграє далі.
Тут вона самозванка,
Сказала: граю ВАБАНК,
Небезпечна, як куртизанка,
А boyfriend у неї панк.
Невже вони якісь Ошусти?
У всіх закралася думка,
Вона ж спакувала купюри,
В свою крокодилячу сумку.
Обдерла до нитки здивовану,
Високопарну публіку,
Пішла, м'якою ходою,
Так, як крадеться пума,
І тихо сказав охоронець:
"Це була мадам ФОРТУНА..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197862
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.06.2010
Криком плавился воздух напоминая
О прощаниях с кем-то, или с америками,
В которых я просто и не была, зная
Что занесет как нибудь ветром северным.
И вот, воздух кончился, и только в пробирке,-
Искусственного счастья эмбрион,
И крылышко бабочки – цветная бирка-
«Не вскрывать!»,- смертельно опасно!
Затем придуманы метаморфозы,
Перерождение и вожделение,-
Чтоб размножался мир, и розы
Цветут, и хромосом идет деление.
Но роза ветров не раскрывалась никак,
Зажата ветрами,все больше умеренными,
А был нужен циклон, или хотя бы сквозняк,
Чтоб дни мои эти проветрить, серые.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197859
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.06.2010
Вилки, тарелки, ножи..,
и кофейный фарфор,
Свечи.
Романтический вечер.
В окнах сентябрь,-
какой обалденный декор!
Белый столешник,
в бокалах вина-
на две трети,
Хрустальная ваза,
музыка джаза,
Только не понял никто-
зачем им все это?..
Скучный же ужин,
ведь мог затянутся,
надолго..,
до нового лета,
Чудно питались итак
вредным фастфудом,
Вспомнив, и сразу забив
на правила этикета.
Не снимая галантно с нее
элегантное dress,
В спешке угара
сигар не курил,
Все было проще,
видно попутал их бес.
Бесстыжий июнь тревожил
ранним рассветом,-
Что было,то было,
и безвозвратно
кануло в лету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197670
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2010
Ми маєм пільги жити в літі,
дивитися на сонце
через сонячні окуляри,
або без них…
безплатно рвати по ровах ромашки,
чи купувати в магазині орхідеї,
і плакати з дощем без черги,
і мати хоч часОм ідеї.
Ми маєм право ходити пішки-
по місту і по світу,
часОм по сходах, і без ліфту,
дивитись на годинник,
пісочний, а чи електронний,
і усміхатись місяцю,
це ж не заборонено?
І рахувати зорі скільки хочем,
щоночі спати можем,
можем і не спати,
когось кохати,
або так, лише кохатись...
Ми можем пити воду ,
чи текілу,-
якщо захочем й маєм гроші,
і жити можемо допоки-
не вичерпаються наші пільги
відерком срібним
із буття криниці.
На зміну нам
прийдуть нові "пільговики"
дивитися на НАШЕ сонце,-
в небі їхнє буде,
ну а наше-
на дні глибокої ( або не дуже)
криниці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197660
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.06.2010
Мені наврочила Пані,-
Чарувала, віск зливала,
Нашіптувала, і потім сказала:
"Іди,
Буде тобі весілля",
ДалА приворотне зілля,
Я вірила їй і пішла.
І було все, як казала,-
Мо, сильним був приворот,
Але доля мені готувала,
Ткала і вишивала-
Несподіваний поворот.
Я вже не чекала весілля,
Фату не шила і сукню,
Я просто вірші писала,
Мріяла і не спала,-
А зілля подрузі віддала
Мо, помилилася пані,
Дивна така, кольорова,
От, ворожбитка
У моїй долі
Таких наробила збитків…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197473
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.06.2010
Твої розмови похвилинні,
Мої не сказані слова,
Відірвані склади,
і вже нова доба
Над містом лине,
На завтра розкладу немає ,
І їдуть в парк усі трамваї.
На пам"ять не зав"яжу вузол,
Лишень усмішки порух,
Холодних потиск рук,
Я потім ще згадаю
нашу музику,
Віолончелі, паузи,
Бемольну ноту СІ...
А потім на столі
не склались пазли.
Ось приїхало таксі
Дивлюсь на чорне небо,
Не знаю, хто його тримає?
Вже трьох китів немає,
І повертати їх не треба,
Ти, я і наше "МИ"
У вдавані світи пішли.
Віолончелі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2010
ЗаслОню фіранки,
Най від світу не грішно,
РозкурЮ чебреці торішні,
Жеб відлякати світанки,
Хрест сховаю за піччю,-
Бути нам втрьох із ніччю.
А далі , як в ПРИТЧІ:
Впала на стіл карта піка -
Віддаватися любому,
Стелити коханням йму,
І стати му як жінка
На ніч тілько єдну.
Блаватну стяжку -
На волосся, жеб ся не вило,
Двері зіллям завиню,
Най би вроків не впустили,
Зі студні води набЕру,
Жеб нею ми ся студИли.
Обрусом новим стіл накрию,
Та немаю, що їсти,-
Я нині невІста,-
Ніц не варила, тілько мліла
За милим, сором зложИла,
І ним слабувала, чекала.
Яка то невіста, що без шлюбу?
А на ніч приймає,
Тіло із порцеляни любо
Дає ціле, цілувати , знає,-
На одну лиш нічку.
Цілунками- барвінками
Сповиває, рук його не спиняє.
Блаватну стяжку-
Тай уздріли зрання
в бистриці- річці
А люди казали, -
«Вна смерти не варта
Була гарна панна…»
Та їй прИйшла карта…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2010
Я любил тебя больше, чем ангелов и самого,
и поэтому дальше теперь
от тебя, чем от них обоих.
( И. Бродский)
***
Відпусти мене, як ранок відпускає ніч,-
І не тримає, здіймаючи сонце руде на руці,
Відпусти, як дощ сліпий у літо , не каліч…
Твоя вода у морі, а моя - іще в ріці.
Я боюсь, що зійдуть з неба БогИ,- їм не можна,
Ангели ж будуть плакати, - не хочу, знаєш,-
Моя вже, навіть найдрібніша вена, кожна
Пульсує, випинається, кричить: Кохаєш!
Я сказала б тобі: "Ти тільки сон, лиш сон…"
Та звідки він? Я ж іще навіть не спала,
Дихай мною, як киснем гроза, я - озон,
О, Боже, навіщо тобі я все це сказала?
Як бути далеко від тебе – снами зови,
Я Ангелів тобі повернУ... і Самого,-
Ти Їх люби,- так треба, мене лиш лови -,
І тримай, і зі мною не будь надто строгим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2010
Він дарував їй великі букети троянд. Він любив говорити про плани на майбутнє, все розкладав по поличках. Носив краватки від Оlega Cassini. Замовляв суші і любив текілу. Сам був він гарним, схожим на Джоні Деппа.
Вона забувала ставити троянди у воду, іноді залишала їх в таксі. Вона шаленіла від запаху фіалок...
А ще ніколи не любила нічого планувати. Жила сьогоднішнім сонцем,сьогоднішнім дощем, тишею, прохолодою. Носила джінси від Frеda Perry, їла чізбургери і пила пиво "1715".
Він любив її за зелені очі.
Та одного разу...Вона пересіла з його джипа, "ЧІРОКІ"-"широкого, глибокого і високого", на мотоцикл до незнайомця, що був ні на кого не схожий, і не любив краваток. З вітерцем помчала за місто і...Впала у поле ромашок ...
Той незнайомець розгадав таємницю її нефритових очей:
"Золото має велику ціну, а нефрит - безцінний"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197044
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2010
Намистинками ягід
РозсипАлась жага
Чорничної ночі
Звабою ванільних вершків
Куштування довершеності
Соку як кров
Чорниць і черешень
Смакотами пристрасті
любощів
ритмами гріхопадінь
Дивися в очі
В очі
Найкоротша червнева ніч
настає спекою
І тим - що болить
ЗаплАчу
Схлипну
Не зупинись
Чуєш?
Ще трохи і –
Липень, ли ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2010
А знаєш, до мене не приходив Ніхто,
І Він не приніс мені нічого,
І, знаєш я Йому про нас не сказала,
І, знаєш, Ніхто мене ні про що не питав.
Ніхто просто тихо не сидів за столом,
І кави не пив, байдужо не позіхав,
На мої непитання не відповідав,
А тільки в очі пильно так не дивився,
Не ночував, не стелила йому на кухні,
Не палив, не шумів, не грюкав кріслом,
Тільки вірш написав і не залишив на місці,
Де не сидів за столом. Ніхто не пішов,
Бо Він не приходив, Його не було,
На подив...Примарилось певно.
Незбагненна Величність Його!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2010
Хто вона-дівчинка
із згубною звичкою
Курити "гламур"?
Жінка?Що просить в життя
Видовищ,
І текілу, лимон, і сіль.
Казали їй, - у рулетку грай,
І тобі пофортунить:
Парне- не- парне,
Став на зеро!
А життя є як зебра...
Грала у шахи,
Ходила білими,
Хто вона- дівчинка Літо?
З очима-зеленими-нітро,
Чого вони хочуть
Від цього світу?
Жінка? З зіницями чорними
Як криниці,
Що стискаються світлом.
Вона на горищі ховає
Мольберти,
І малює нишком,
Щоб від себе втекти
І не вмерти.
І в тої, і в неї - у крові
Багато солодко-гіркого,
Як контрастів
на її натюрмортах-
З минулого.
В звичну її небуденність
Влилася
Пульсує її аортою
Ніхто не збагне
ЩО? -
її НЕЗБАГНЕННІСТЬ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196826
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.06.2010
О скілком я б зрадила з тобою,
І скількох списала в бувші і минувші,
Інакше б не могла, і в душу
Не полізла б КАВА-Сутра, ні гламурність, стопудово!
Ну а лізуть вірші, що пІна із пива - «Сармат»
І я вагітнію , і чую, певно залетіла,
І жук в мені джмелить, і хоче мого тіла,
Певно тут би й пригодився якийсь мат.
О, зі скількОма я б не пила кави,
І не пішла би зі скількОма на балет,
І не поїхала в Париж, і відмінила би м...
І не дійшла б до ноти « СІ» останньої октави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196660
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.06.2010
Ми зустрілися на Монмартрі,
Як домовились, рівно в 00,
І дощить,
Як було домовлено,
І у тебе в руках парасОль.
І даремно я голову хилю
До твого близького плеча,
Так безглуздо,
і безнадійно,
На душі зовсІм непогідно,
Знаю, відстань моя до тебе,
Як від Парижу до Відня.
То давай, може вип’ємо кави,
Любий друже,
Чи просто – Калган,
Ми в кафешці на Мулен Ружі,
Чуєш…
Дико звучить канкан.
Ну, а може, чогось міцнішого,-
Ти горілки, а я «Курваз’є»
Ну, не того, то чогось іншого,
То , замовим, в них певно є?
І закурим,
І поговоримо
просто віршами
Ми сидимо за столиком
На відстані простягнутих рук,
І йде голова в мене обертом,
Я шалію від твого голосу,
І шаріюсь від того погляду,
Ти не вибухнеш, ні не вибухнеш!
І з лимону не вирвеш чекУ,
Ну, давай, на твою долоню
Покладу я свою щоку.
А Париж засинає
Поволі,-
За смерканням , за ніччю,- день,
Ось замовлений дощ закінчився
І зачиняють «Жарден»
І таксі мене забирає-
Все вже сплачене-
…Таксист не жде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196653
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.06.2010
К.Є.
**
У мЕні живе твій метелик,
Він часОм вилітає вночі,
Ліловий із жовто-зеленим,
І спить на моїй щоці.
Я годую його нектаром,
З кульбабок і жимолОсті,
Він окріпне і незабаром.
Долітатиме до високОсті.
Я грію його у жмені,
А часОм у своєму волоссі,
Хай ще трохи побуде у мЕні,
А тоді, полетить в твою осінь.
А коли прийде час і метелиця
Хуртовинно залізе у душу,
Я народжу тобі метелика,
Хоча цього робити не мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2010
Як добре жити в неіснуючих покоях,
Як добре… Стеля, стіни – літнє небо,
І обгортатися разом у квітковИх сувоях ,
Без дозволу торкатися дощем до тебе .
Говорити вітрами і від щастя плакати зорями,
І засинати накрившись твоєю сутанОю-оманою,
Кохатися в променях сонця, високо, над горами,
Підстеливши благеньке рядно туману.
Як добре – нікого ніколи не пустим
В плач наш миттєвий, в нашу, чужу їм, печаль,
В нескалічене яблуко зашарілої цноти й розпусти,
І полуничну солодкість вечірніх октав.
Нам на волосся не впаде зненацька світанок,
Нас люди не стрінуть вночі, ані примари -
Тризни не буде по нас, на останок,-
Ми - божевільні, розвіяні вітром хмари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2010
Вінілове небо
віртуально вислизує
з екрану
справжньо- ванільно дихає ,-
я в заручниці взята ,
тепер невільна,
і сонячний зайчик мої рани зализує.
На обличчі обвітрилось
моє ластовиння
а жук , в якого крильця
блискавичність
заплутавсь
в рудому волоссі ,
я ж винна…
він крильцями б'є,
і тремтить,
і проживає
свою хвилинну вічність.
Від знемоги затих у моїй долонях,
Напившись терпкості віол, смугастий джміль,
Схилилось сонце, опустив голівку сонях,
Та ще джмелить під серцем солодкавий біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2010
Увірую,
І хай сентиментально
у те, що літо не мине
І акварель спітніла
Зітлілі образи вростають
Любистком в мене
Мене стискають стіни, стеля
Я перевтілююсь в твої печалі
Не бійся, берегтиму я обіт
Одвічного мовчання
Навіщо говорити
Як хтось вже це казав
А ми ж, мабуть, і не останні
Ми вічні у миттєвостях своїх
А літо не мине, повір
Його лише поглине
Печалі зосенілий фіолет
Залишивши матерій
малий шматочок
наших душ
Куди нам? Вгору?
Вправо?
Може вниз?
Нетеоремних траєкторій
Долі, як спалахи
залітних божевільних злив
по нас, і потім, і опісля
СливОва передосінь
Магічне скерцо випитого літа
З світлинами облич
Облиш, ховаю руки
Боюсь
тебе торкнути
Щоб не втратить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2010
Захлинаючись вітром і знімаючи шори,
Забуваючи присмак гірких поразок,
Залишаю собі все не сказане вчора,
Закриваю наш замок, де ми були разом.
Забинтовую рани останнім снігом,
Закорковую час у пляшці з- під віскі,
Зупиняю годинника стрілки збігом,
Загораюсь від зірки, що впала низько.
Заклинаю в зіницях розширених страх,
Заручаюсь своїми кольоровими снами,
Завмираю на мить, бо зриває дах,
Засинаю і падаю в прірву між нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2010
Благозоряно і небосинньо
я з тобою літала нині,
Тілами прогинали
амортизований простір,
Я злочинниця , беззаперечно,
біснувались на стелі тіні,
І від шафи відклеївся
з улюбленим Альпачіно постер.
Ритм басанова заводить ,
згодься,- це ж самба,
Дотик на подих , подущинами пальців
без модератора,
У третьому акті завіса не падала
і пахла спокусливо амбра,
Ми діяли правильно,
як підказував love-оператор.
Крок вперед і назад,
Видих, і рветься фінішна стрічка,
На стелі зникли розніжені тіні,
знову: вдих і дотик ,
Вена пульсує під моєю щокою
на твому предпліччі,
Простирадлом прикрита
тайна розкрита –
я наркотик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2010
Я З ТОБОЮ ГОВОРЮ, НІ ЗРЕШТОЮ, ПРОСТО ПИШУ,
ВИМИКАЮ ВСЕСВІТ І НАВСТІЖ ВІКНО ВІДКРИТЕ,
НІЧ ПРАСУЄ ШОВКОВУ ЗОРЯНУ ТИШУ,
І НІХТО НЕ ЧЕКАЄ НА ПОВЕРНЕННЯ МАРГАРИТИ.
РОЗБІГЛИСЬ РЯДОЧКИ, ЛІТЕРИ, ПАУЗА...
НЕВЖЕ Я ЧУЖА В ЦЬОМУ МІСТІ З ДИКИМИ ТАНЦЯМИ?
ЗАЙВА В ЧУЖИХ ДОРОГИХ ПЕНТХАУЗАХ?
І НАДІЇ МОЇ, -ЯК ПАДАЮЧІ ПРОТУБЕРАНЦІ.
ТА ХТО Ж КРІМ ТЕБЕ ВИМКНЕ ЦЮ ТИШУ?
НАДТО ПІЗНО КОХАННЯ ЗДАВАТИ В ОРЕНДУ,
І ЗАПОВНИТЬ ЧЕРГОВУ НІШУ
ДЕШЕВЕ ПОРНО З ДУРНИМ ХЕПІ ЕНДОМ,
ЗА ТЕ, ЩО БУЛА ЗАНАДТО ДОСТУПНОЮ-
НЕ РОЗІПНИ МЕНЕ ТИШЕЮ,
КОЛИШНЬОЮ ЖІНКОЮ ЧИ НАСТУПНОЮ,
ТИ ЛОВИ МЕНЕ І ТРИМАЙ ВІРШАМИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010
Світлою плямою бути
На твоїй кучерявій долі,
Що можна іще хотіти,-
Добре, я не додам тобі болю.
Йдеш? Чи може примарилось?
Йдеш, надвечірним паркИм дощем,
А я за тобою світлою хмарою,
Ти вдихни її - в ній мій щем.
Не озирнешся, так, я знаю,
Тепер згвалтована земля
Від тебе і до мого краю
І зайва рима тут "кохаю"...
Чекаю, Лана, Я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010
Подарунки до свята шукаємо,
Нишпоримо лабіринтами шопів,
шопінг новорічний,
мурашково-комічний,
що купити? Ніколи не знаєм,
Думаєм, гадаєм, маєм гроші,
чи їх не маєм.
Презенти, сюрпризи,
На дискотеці стриптизи,
В рекламах vishi і sushi,
Пежо і мітсубіші.
Я подарую тобі "мілку",
А може вербову сопілку,
щоб на ній мелодію грати,
Брати ноти мажорні про літо,
Звуками радості жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Торкання ілюзій
Натискувань клавіш
Клавіатури
Впевнено пальцями
Байтами пам"яті
Асоціацій вольтами
Думок абстракції
І кульмінації
Моїх прострацій
Пишу
Натисканням капслуку
Стрілою лука
Летять до нього
Зовсім не мого
Слова і вірші
В віртуальні ніші
Стирає ентер
І пишу знову
І мучу мишу
Ніхто не порушить
ефірної тиші
ефемерних здогадок
Сліпих забаганок
Літери, знаки
Домінантні ознаки
Від серця до серця
Віртуальні герци.
Від сумнівних алюзій
Аж до конфузу
Мічені атоми
Віртуальної крові
Перетікають
По венах реальних
Лоскочучи справжні
нейрони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Мені приснилось- завтра страта,
Прокинулась, прислухалась,
Не тихо...Мій страх лузАють сови, хто кати?
Шукаю відповіді в Герострата,
Безсоння - філософія, коли ти з ночами " на ти,"
А він сказав: "Ти винна, винна, стратять!
Перехрестись, покайся, Травіата."
А ранок не барився, як на диво,
Прийшов поголений туманом, правильний і сивий,
Вже і поміст готовий,плакав юродивий,як дитина,
На ешафот ішла безпутна, але красива до нестями,
Так легко, як на бал, чи на побачення з коханим.
І роззявляв на неї рот роз"юшений і злий народ.
Уб"ють красу, ось ще хвилина, може дві,
Вона над містом ще посвітить і умре, розійдуться усі.
Літатиме в повітрі запах злого поту,
Нікчемності наклепів і пліток
І заходяться маси знову зводить ешафот...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195533
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010
Минання днів
як неповернення у річки течію
Перетікання в сни
І ранків сонну нежить
Не жити просто так
І помолившись на ходу
Любити до нестями
До зубного скрежиту.
Хапатися за гостру ковилу
До крові ріжучи долоні
І кров’ю клястися
Тобі на Вівтарю
І плакати навзрид
Від радості
В твоїм полоні.
Минання днів
Як неповернення у річки течію
Черпати воду з неї цебрами
Щоб зупинити час
І загатити греблями
Ще кілька митей щастя
А ріка ж спливе
І стане хмарами вода
Дощем проллеться
Сонячним дощем
До щему кольорова
Райдуга повисне
А ми минем
Люби мене
Віднині і завжди
І прісно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195528
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010
Ми заверишили суд
Над нами
Залишивши байстрючити
Сексуальні потуги
Самоспалені
Літа неплідного
Дозрілого
До раннього клімаксу
Ми збирали докази
Будували версії
Допитували себе
Довершено
Збочено
І все скособочилось
Ми безсильні у фотосинтезі
Ми не є хлоропластами
Ми стали баластом
Один для одного
Вже не виробим
Гормону щастя
Все, винні ми
Вирок, удар молотка -
Йди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195360
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010
Намалюю минулого щастя портрет,
Зроблю рамку з кленового листя,
Подивися - готовий цей трафарет,
Та на стінах немає вже місця.
То ж давай відкокуєм вино голубе
Із волошок, наллєм склянки повні,
Я тебе пригощу, ти потім мене,-
Краще так, як колись, - із долоні.
Пригадай мені риму осінніх ночей,
Коли падало золото з неба,
І на самому дні твоїх сірих очей
Я читала: "Може не треба"...
Пригадай мені третю знизу строфу,
Де про наші розлук кілометри,
Про скрипучу, старезну біля пЕчі софу,
І про тебе в зеленому светрі.
Я художник без фарб,ти без Музи поет,-
Ніч минулась, зоря зажевріла,
Ти націлюєш в неї свій арболет,
А стріла вже давно заржавіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195212
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Я лавандою виведу усю з тебе міль,
Приготую із чайною розою ванну,
Скраб для тіла простий-тільки перець і сіль,
Потім всього змащу олією коріандру.
Я у постіль подам жасминовий чай,
І для доброго сну - в подушку наб'ю
Цвіту липи, весняних квіток розмай,
Всякої рути-м'яти
А сама ж із корицею кави поп'ю,
Щоб тебе у сні пильнувати.
На вікна надіну штори з бузку,
Свічки запалю духм'яно-млісні,
Під язик - не таблетку, а краплю одну
Улюбленого твого любистку.
Ранок обкурю я димом полиновим ,
Змию сліди учорашньої ночі-розпусти,
На дорогу напою чаєм малиновим,
Як на кухню мене ти відпустиш.
Краватку у кратку від Olega Kаssini
Покірно на грудях тобі зав'яжу,
Мовчки, вміло зашию діркИ на коліні,
"Прощавай", от і все,
Я більш нічого тобі не скажу,
Ні завтра, ні потім, ні нині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195207
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010
Хвиля-хвилина,
Море і час,
Тихо спливає,
Змиваючи нас.
Попіл-пісок,
Сліди на землі...
Життя -лиш ковток
Без крапки над і.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195027
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
ТЕрпким запахом моху і прілого листя
Задихалась осіння Європа, занурена в білиий туман,
І приходу зими чекало, неоном глипало місто,
На Червоному морі розгорався курортний роман.
Єгипетське сонце смажило вулиці, прокурені шішею,*
Потім ніч обійняла Медину жасминовим шалом,
Він зустрів її тут, і став називати чомусь Аішею,
І дивилося небо Каїрське на них очима шакала.
Заперчило у п'ятах, забананило і засандалило
Під пальмою після коктейлю піноколади,
З її рукaва вилітали кольорові звабливі метелики,
Він пригощав її спілим плодОм авокадо.
Млосно вдихаючи запах волосся його смолистого,
Дивлячсь в очі, неначе, в глибини мУтного Нілу,-
Чула, як кров запікалась паприково-мускусно,
І карамельно-ванільний акорд пробігав по тілу.
Пахло з кафешок кебабом і чорною кавою,
Маслом неролі і смаженим мигдалем,
Розчинялася боязнь її, мінялася спрагою,-
Як цукор у чаї червоно-камідному із каркаде .
Він їй здавався Рамзесом, вона танцювала танго,
Синьоока, з північних холодних широт туристка,
Погляди липли до неї, як мухи до спілого манго,
Ритм caminada запалював юного аквалангіста.
Їх тут бачили вчора, а може це булО тільки марево,-
Запаху лайму в дуеті із спілою полуницею,
Тихо над морем витало помаранчевим заревом,
Пряне ефірне кохання настояне на кориці.
* шіша- кальян
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
Закладу у ломбард все, що маю,
Тільки, чи візьмуть? Не знаю,
Мої сльози на десять каратів,
Дорогі мені спогади- жменя агатів.
А ще-дивні ранки - рожеві перли,
Перламутру з них роки не стерли,
Наші наміри- з авантюрином
Голубі наші мрії-з аквамарином.
Я поїду за снами-намистами,
Що живуть у твоєму місті,
Я поїду до тебе, далеко,
Де зимують наші лелеки.
Не дзвоніть мені, не шукайте, sorry?
Я тепер за три-дев"ятим морем,
Та воно чомусь не Червоне,
А лиш синє і дуже солоне...
Чому я сюди так летіла?
Забула... До тебе, мабуть, хотіла,
А потім нарешті згадала -
Я ж все до ломбарду віддала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194784
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010
Свою тінь заховав у валізку
Скинув картату краватку
Модну сорочку у кратку
Хтось там кричав з низу
Він же стріляв прицільно
В місяця молоко
Потім з поглядом хтивим
Пив із пляшки вино
Римами цілився в зірку
Зробив у небі дірку
Закинув у неї ключі
Ангел з обличчям натхненим
В нього сидів на плечі
Він ніч зачинив у ванні
Каву зварив для панни
І говорив тихо
Вмів присідати на вуха
Панна і не пручалася
Добровільно віддалася
йому без суєти
Після того були на «Ти»
Точки тире точки
Це тільки були «цвіточки»
Цілу ніч роздмухував жар
І в цьому мав винятковий дар
Ранок прийшов нежданно
І завадив цьому коханню
Панна в валізку сховала коханця речі
Сказала: « Це ж був тільки Вечір»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194782
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2010
Я струнами срібними зв"яжу тобі руки,
На очі наклАду із присмерку пов"язку,-
Ти тепер терпітимеш солодкі муки,
Ти порвеш від напруги усі свої зв"язки.,
Я мучити буду тебе жаром і спрагою,
Примушу побачити царство тридев"яте ,
Я стану царівною-несміяною, а ще жабою,
Світла не буде, лиш місяця сяйво голубувате.
Перетворю тебе на ангела, не дам перекуру,
І висмикну крила, ножем під ключицю,
На людях я дама,- а зараз курва -
Соромно, але всі ми, грішні, буваєм ниці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194588
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010
О, недоречно якось говорить про осінь,
Ще тільки літо почало свій теплий хід,
А час мене у вересень чомусь відносить,
Я неодмінно хочу Вас до Львова запросить.
Там нитки дощу сплітають свої гобелени,
Сірі мури барокко палають в кленовім вогні,
Наче Париж, лише тільки бракує Сени,
Скуйовджений Вітер тихо співає своє "Се ля ві".
Дрімають левИ на гранітних сходах,
Мріє тиха печаль поміж веж й ліхтарів,
Художних малює бажаючих всіх перехожих,
Скрипкою плаче музИка, і дим від кострів.
О, як доречно зараз тут випити кави,-
В цукерні, в кав"ярні, а може - на Митній,
Я Вас запрошую у цю королівську осінь духм"яну ,
Дивіться,- дукатами листя падає з віття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194403
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010
"всё пройдёт как проходит курьерский в ночи полустанки
все пройдёт словно капля дождя пролетит по стеклу
и никто не найдёт наших душ затаённых останки
и всё так же останется мир безразличен и глух..."
( Калган Єрофєєв)
Все минеться, як дощами і сонцем минається літо,
Все пройде, як проходить короткострокове цвітіння ірисів,
Наші душі з сум'яттям і щастям, і неміччю когось долюбити-
Віднесуться у вирій з птахами, на південь, чи просто у висі.
То ж таке незбагненне, буденне і несподіване наше минання,
На устах, що торкнулися уст - залишиться присмак терпкий,
І калинова кров, і тремтіння тополиного листя - як ехо кохання,-
Все залишиться тут, і життя, як перон, від якого відїхав швидкий.
Буде дихати в спину парка і гнітюча безсоння задуха,
Глянуть востаннє на світ наші вицвілі очі і закриються дотиком рук,
Прийдуть інші, - ті, що повні по вінця турбот і щасливі по вуха,
Від чекання любові, нових сподівань неминання, і боЯзні розлук.
Знов настане зимове, весняне і літнє сонцестояння,
Заосінене бабине літо сивиною вплететься у синь,
Та Джоконди усмішки так ніхто й не замінить, Осанна ,
Тільки нас вже не буде, розумієте, тільки полинь.
Повний місяць старий буде нас настирно шукати,
Ми ж його не осудим тоді за те, що він голубий -
У іншому вимірі світу, без часу, наші душі будуть блукати,
Пам"ятаючи навіть і те: не вкради, не зрадь, не убий.
Ми сексу хотіли, кохання, натхнення і справедливості,
Ми прагнули правди, і місця під сонцем, і хліба й розваг,
Насиджені гнізда врешті покинемо,- ніші своїх мегаполісів,
Всесвіт німо крутитиме Землю, і буде далі зима на її полюсах.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2010
В скроню біль
Більярдною кулею
Єлеєм як кров"ю стікає
Тікає з-під ніг земля
В ля-мінорі
Зорі звучать
ОргАнами
Нами спустошене
Розпорошене
Просиш - прощаю
Чаю
Заварю тобі
Бідкаюсь
Цукру нема
Мабуть піду купити
Пити гірке несила
Лила смуток в горня
Згорнулось в клубок кошеня
Нявкало щось
А я
Пішла і мене нема
Мабуть переплутала час
Частоколом провулки мічені
Лічені дні
Скалічені почуття
Чути відлуння кроків
Років, а може століть
Літо, а Всесвіт затих
Тих минулих
Полинялих на сонці зим
Зимно мені
Ні, я не вернусь туди
Дичиться ніч з дощем
Щем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194202
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010
Знати не хочу про роки твої, навіщо тобі краса,
Тільки б в теплих долонях моя душа
Тремтіла прозоро як світанкова роса.
Наше кохання-пух з кульбаб, пролетить собі понад світом,
Люби від весняних фіалок - до айстр,
А що потім? Любов закінчиться з літом...
Люби мене як біле вино, щедро по вінця налите ,
Мою істину спрагло ковтками пий,
Хай святиться ім"я твоє від першого дня і навіки.
Ніколи мене не питай, як всі:"Як твої справи?"
Справи? Їх в мене нема ,
Є життя, я кохаю тебе до нестями.
Ти мені подаруй хоч одне перо з крил, що в небо ними злітаєш,
Я писати ним буду вірші свої
Без нього не буде рим, і ти про це певно знаєш.
В перший осені день впаде тінь моїх вій на твОє плече,
Коли стомлене сонце за обрій буде хилитись,
Тихо видихну слово "прощай" - і у грудях печаль запече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194196
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.06.2010
Налий мені у срібний кубок
Своєї давньої журби,
Злий віск свічі,
Ще кілька крапель мрій примарних,
Напиток дивний п'ю не марно
Настояний в ночі,
Досип іще кохання гранул,-
Солодшим буде еліксир,
На ранок ти мене розбудеш,-
І як впізнаєш,- втратиш зір.
Я стану променем нетлінним,
Комети, краще ні,- зорі ,
Тоді вже справді, неодмінно,
Належать буду лиш тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2010
У крові бездушій, гординій під шкірою,
Аналіз зроблений, анамнез зібраний,
Ти- хворий і повною мірою
Впевнена - невиліковно, вибраний.
Стираю із пам"яті пом"яті роки,
Знімаю з стіни пихаті портрети,
По сходах не чутиму більш твоїх кроків,
Все, навіть і знати не хочу де ти.
Ти більше не вчиниш мені терактів,
На філіжанці, на клямці,- відбитки зітру,
Витру із скайпу, з фейсбуку, з контакту-
Три дабл ю, suka- sobaka. ru.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2010
Аритмія наших побачень,
Звикання до хмарного неба,
Ні, суїциду не хочу, не треба
І за пекло не буде вибачень.
Твої очі кольору лайму,
Що тропічно і терпко отрують,
Раєм в проваллі обдурюють,
Хочеш- впадем, а хочеш - літаймо.
На артерії пульситься відчай,
Із легенів задиханість дує,
І надкушений плід маракуї
Біль втамує, - більше ж нічим.
Систолічно думки бубнявіють,
Божевіллям розріджують грані,
Розквітають маками рани,
Не болять вони, тільки ниють.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193800
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010
Мовчав телефон,
Краплі дощу відстукували (кувалдами)
Хвилини останні зими,( а ми?)
А десь продавали підсніжки...( ми колись грали в сніжки)
За вікнами сірий фон, ( мовчав телефон)
Час без тебе завмер,( що хтось помер?)
Двері відчинені, ( замахи вчинені?)
Загубила ключі, ( тоді, вночі)
Згадую, як ти входив сюди...( води спливли)
Тепер не чекаю,( каюсь)
Не прийдеш, знаю.
П'ять хвилин до початку весни...( вже не сняться сни)
Прийшло СМС: «Я кохаю тебе,
А ти?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193608
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010
Ллється тонко із пляшки, вона з дозатором, -
Нафталіновий настрій прозорий, а осад на дні,
Твоя донорська кров... резус фактор з каталізатором,
І півмісяця лезо хтось до горла підставив тобі.
Хрест на душу - болить, бо він замість скальпеля,
РозірвЕ на всі боки її, наче розу вітрів,
І слова, і думки у римованім ночі скрапленні,
В них так зимно, і цельсій на поділці - субфібрил.
Не згинається вечір під ніч, бо ранок вривається ,
Біль в брову, біс в ребро, печія під лопаткою ,-ить,
Твоя муза зрадлива приходить на ганок, не кається,
А прозорість вже випита, тільки щось під зубами скрипить.
Ти не можеш піти, задушивши минуле недопалком,
Бо ти хочеш її, і не можеш... сказати: "згинь",
«Все мине»,- необачно їй кинеш в обличчя зопалу,
А її вже нема, лише так, нікотинова синь.
Засипає по вікна, а хотілось весни сподіватися,
Нафталіновий сніг із минулого літа, чи літ,
Запалиш каганець, щоби в темряві не сповідатися,
Вже свічки догоріли і скручуєш з нервів гніт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2010
Доріжка чорна від розлитої кави
На білім обрусі...
Знак? Так.
Сніг за вікном тане і падає
Знов?
Співає Лорак про любов...
А в неті погода,-на завтра дощ
І ще щось...
Чекаю дзвінка,- його нема,
Тиша? Густа.
Я - зла...
Розбила тарілку,
Порізалась... Кров.
Любов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010
Біля фонтану сиділи підлітки. Вони бавились стільниковими телефонами. А там різні пріколи. Сміялись. Казали :" Ой, зараз помремо від сміху". Але так і не померли. Пішли в Макдональдс. А потім настало "завтра".
В цей час, десь у пологовому залі народжувала жінка. Вперше. Її тіло пронизував нестерпний біль. Вона думала : "Хоча б не померти". Не померла, а народила. Повезли з немовлям у палату. А потім настало "завтра".
Ще про лікарню. В палаті госпісу лежав чоловік, не старий, але хворий, невиліковно. Вицвілими від болю очима дивився на крапельницю, бо вже нічого більше не помічав.
Крапельниця, як пісочний годинник, морфієм текли секунди його життя. Єдиний рятунок від агонії. Він думав:"Краще б померти зараз". А потім його накрили білим простирадлом і повезли... «Завтра» не настало, для нього. Бо його вже не було.
А пізнім вечором того ж травневого дня, на трамвайній зупинці стояли закохані. Чорнявий юнак і білява юнка. Вони цілувались. Потім під’їхав трамвай. Юнак встиг заскочити в нього, сказав : - Зустрінемось завтра!
Вони зустрілись ранком, на тій же трамвайній зупинці. А потім знов і знов наставало «завтра».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193371
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010
Дощ, чи сніг з дощем,
а може - присмерк?
на завтра знову непогода,
і в мене розкладу немає,
прогноз мене в заручницях тримає,
але не метео,
а той торішній,
він же зовсім втішний,
боюсь сказати, що летальний,
отой прихід весни останній,
в ній нас уже нема,
там курява гуляє,
пусто,
і вишні відцвіли, згоріли і траву спалили,
там згарище, нудьга, пуста канва...
а замість зір там в стелі діри,
вони не світять,
з них тільки срібно сиплеться зола.
Падає...
Не дощ, не сніг з дощем,-
сльоза
у глеки повні тиші,
причина зовсім не циклон,
це - ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010
Наш замок з туману і снігу,
Збудований напередодні зими,
Нами...
У замку так біло і чисто,
Розвішані льодяні канделябри,
Вони не горять,-
замість світла - зорі,
Фіранки молочно-прозорі,
Закривають наш світ від світу,-
Що там,- за вікном, за склом
з тонкої прозорої криги.
Ми живемо у нашому замку,
Допоки живе зима...
Ми не чекаємо весни,
Нам добре так,
У замку збудованому напередодні зими,
Нами...
Ненадовго ми його зводили,
Для затишку-котів не заводити,
Знали,- весна неминуча,
Як смерть...
А хтось після нас, на нашій горі
Збудує свій замок із квітів й дощів,
Так само прикрасить мріями,
І зорі світитимуть наніч
Їм, тим, що прийдуть сюди,
Хоча будуть знати-
Знов неминуча зима...
Земля не зійде з осІ,
Крутитиме жорна часу
І замки чиїсь руйнуватиме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193168
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010
А може ти несправжній,
як білий шоколад,
як кава без кофеїну,
як квіти із пластику,
як засмага в солярії,
як сніг з пінопласту?
А я люблю чоний
гіркий шоколад,
міцне експрессо,
пахучі матіоли вночі,
помаранчеве сонце,
снігову хуртовину.
Прощавай,
але будь обережним,
не піддавай своє серце
дії кофеїну
коханню,
шкіру ультрафіолету
і поцілункам.
Не застудись,
у житті бувають хуртовини,
а ти - з позолітки
від білого шоколаду.
Бережи себе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192993
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010
Написати про нас трактат,
Роспіарити і розкрутити,
А може вчинити собі теракт
І про ролі нікчемні забути.
Скільки у нас змінних облич?
Скільки масок міняєм щоденно?
Без репетицій йдемо на сцену
І віримо в своїх героїв ревно.
Нам сценарії пише не хтось,-
Ми кліпмейкери і лицедії,
Нам би добре й щасливо жилось,
Та лускають наші мрії.
Якось увійшовши у роль,
Розумієм, від неї нудить ,
На цей раз глядач не прийшов,
Кінщик спився, кіна не буде.
Оголені лиця, душі загублені
Плачуть іноді від самоти,
Ми не в кадрі, не буде дублю,
Справжні сльози, слова німі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192991
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010
Блукала ніч, стара потвора хвора,
Скликала байстрюків своїх і потерчат,
Перетяги підступні думки ловили в горах.
Ми замиками сни, зривались з гір-,
Нас хвилею несло і вже трималися несила,
Ми падали спочатку в небо, потім в вир.
Ми йшли, перебинтовували спогадами рани,
Змивали сльози і ковтали кисень,
Ось він - остів,
Там вже давно залюднено,- але не нами.
Там зараз ніч, там ще засвітять кволі зорі,-
Там в снах літатиме той хтось -
Ми тонем...
О, де наш острів в цьому морі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192952
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2010
Я Львів люблю і знаю,- це навзаєм,
Він не осудить, не обмовить, не винить,
Він - лицар, сивий древній воїн,
Йому на плечі можна голову схилить.
Його дощі снують нитки тоненькі,
Намотують на вежі срібний час,
Поважні пані і усміхнені панянки,
За ними тут полює львівський ловелас.
Люблю мовчання світла серед ночі,
Як жовто світять древні ліхтарі,
І вікна каменИць старих, як очі
У душу світло ллють мені й тобі.
Люблю світіння тиші понад ранком,
Коли пастель оманлива туману опадає,
Сплять голуби,і туго напняті блискучі рейки
Чекають, як коханця свого першого трамвая.
Десь на горищі пише опуси закоханий поет,
Малює дощ на полотні сумний художник,
І час над містом наче зупиняє лет,-
Вдихни цей світ, ти тут щасливий подорожній.
На площі Ринок вип'ю кави філіжанку,
А там - в медовім пиві піниться екстаз,
Я біля ратуші зустріну коліжанку,
А може на побачення запрошу й Вас.
Обцаси по базальтовій брукфіці тут-та-тук,
Іду до бронзового Короля Данила,
А осінь тепла, і каштани падають на брук,
Побачиш Львів і вже забуть його несила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192760
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.05.2010
Блукала вулицями, що пахли пилюкою,
Любов закутана у шаль, самотня, нічия,
За нею темною розлукою
Вечір неоновий плівся і я.
Чия вона? З очима густо синіми,
Із косами обпаленими літом,
Її згубив хтось, чи не ми?
Пустив саму розвіятись над світом.
Космічне сяйво падало на дах,
У вікнах гасло жовте світло,
А потім ранок вилетів, як птах
І двірники взялись за мітли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010
Вільний, як птах,
Що клітку покинув,
Жагучий, як серпень,
Що в осінь іде,
Він слова не знає "страх",
Він Ангелом з неба прилинув?
Ні! Він жорстокий, неначе палач,
Що вбивати ладен щоночі,
Він - смерч, що зриває дах ,
Він ніжний, як сонячний дощ,
Він радість, і щастя, і плач,-
Ти не дивись йому в очі !
Обійми його палкі,
Такі, що земля тікає.
Він з чаклунами у змові,
Не скаже: "Я твій навіки",-
Він - вітер,
І не розтуляє повіки,
Знає,- повернешся знову.
Він вміє будувати мости,
Він Architect of love,
Ніколи не скаже "Прости".
Дотики рук його
Медом по тілу стікають,
І щоб там не було -
Ти ніколи не скажеш "Каюсь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192577
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010
Дощами зневоднене хворе небо,
Сіре і гнівне, напружено-хмарне,
Ти завтра почуєш слово "не треба"
Будеш шукати пояснень примарних.
Зневоднені очі сльозами карі,
Голос розгніваний, зашморг печалі,
Одягну на себе байдужість, як сарі,
Ти ще не знаєш, не "буде далі".
Перетяги далей і сірі вокзали,
Пахнуть дорогою зміни локальні,
Бо ми тут проїздом, і щоб не казали,-
Ждемо від’їзду свого в почекальні.
Дощами зневоднене хворе небо,
Поїзд за вітром несе у нікуди,
По рейках напнутих, так треба, так треба...
Далі не буде, далі не будеее...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192558
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2010
Нікчемно замислені помсти,
Мостів підірвані арки,
Криються в норах сварки,-
Вони ж досягли свого.
Зови-не-зови допомогу,
Можеш - бери тайм-аут,
Хочеш- роби ставки
На чорне, тільки на чорне,
Інакше-не виграти завтра,
Втрати великі,- бачиш,
За нами уже не плачуть,
Чуєш,- пора збирати
Нажиті усі образи,
Раз,- і замкнеться коло
Вписане у гіперболоїд.
Завтра тебе не буде,
Сьогодні вже капає з даху,
Хандра роздирає вечір
А він ще не йде, не хоче.
Залишить нам недопиту
Каву, гірку як, розлука
І більше уже не попросить
Свічки на столі запалити.
Нікчемно замислені помсти
Залишаться тут жити,
За нами, що тут були,
Ніхто не буде жаліти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2010
Вона жила в чорно-білому світі,
Говорила завжди тільки "так", або"ні",
Її профіль нагадува Ніфертіті,
Часом з грифом "секретно" писала пісні.
В свій світ чорно-білий вона не пускала,
Пила каву без цукру і не спала вночі,
По карнизу над містом сонним гуляла,
У клітці в квартирі в неї жили сичі.
Та сталося те, що статися мало,-
Вона закохалась, банально і враз-
Побачила світ кольоровим, хіба цього мало?
Карніз облупила, сичів відпустила,
Замість кави-пила червоне вино,
Ось, це і все, а ви що хотіли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192228
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2010
Це літо буде дощовим і теплим водночас,
Цвістимуть рясно так пахучі матіоли,
І буде плинути невпинний час
Аж до жоржин, і осінь розподілить ролі.
До моря їде хтось, а хтось збирається у гори,
А місто залишається в настирливих дощах ,
Я буду з ним, бо може в нього горе,
Бо сумно голубам без мене, мокнуть на дахах.
Знов дощ, зелена парасоля і твоє плече,
Зайдем в трамвай, він буде чистим і новим,
Згадаю, що ти їдеш, і під серцем запече,
Я залишаюсь з літом, неодмінно дощовим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192227
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2010
За каву дякую,
нічого, що вона була гіркою,
Я смак гіркий люблю,
до нього звикла ще тоді,
А погода сьогодні
Вродилась для нас знов дощовою,
І час зупинився,
і тиша в анданте на ноті мінорній "Мі".
Тоді... Все почалось із кави,
там на веснянім прорспекті,
Там, де ховали нас
парасольки із назвою"Paradise"
Гаряча кава по-турецьки
і за спиною дивна легкість,-
Весна і кава,
ми так спішили в наш спекотний рай.
А потім задощило, засніжило,
і пили ми зелений чай,
Розлучниця-Зима
нам килими свої зимні
підступно стелила,
Звикали до чаю
і став розчинятись,
як цукор
нами сотворений рай.
Банальна історія,
наврочена чорною гущею кави,
Нічого не варта вона,
минулась, просто як серіал,
Та знай,
я ще смак кави
на вустах твоїх відчуваю,
Вдихаю з горнятка із порцеляни
п"янкий корицевий шал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192041
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010
Загнані дні у лабіринти міста холодні,
Прогнози заплутані політико-метео,
Реклама, піар і покази ультрамодні,
Ми занурені в зиму, зв’язані білим плетивом.
Сни закодовані, ранки кавою спрощені,
Рівні площини прокладених площ,
Розхристані вулиці вітром спустошені,
Сніг… це структурований холодом дощ.
Вечір вкладається в ліжко холодної ночі,
Застеляє простирала білі сутенерка Зима,
Йому нічим платити, в кишенях клоччя-
Вчорашнього дня, в якому сонця нема.
Замальоване небо пастельними фарбами,
Хмари наче з колекції Джані Версачі,
Дороги земні переповнені звабами,-
Правил не треба нових, є закон Фібоначчі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191849
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010
Не сонцем стомлені , не змучені вітрами,
Не приспані ласками і не розтривожені зрання,
Дні наші, втиснені в віконні євро - рами,-
Чекають відлиги й весняного сонцестояння.
Наші очі, звиклі до білого снігу і до неону синього,
До штучного світла і до екрану плазми,
Шукають того, забутого, безвинно- винного
Із незабутньо-минулого часу, без назви.
Нас ще не забули тротуари, трамваї, маршрутки,
Ми були учора на яхо і в скайпах, і на нічних тусовках,
Ще вчора торкалися наші замерзлі руки
Залізних перил в коридорі на сходах хрущовки.
А завтра ми, стомлені сонцем, відчуєм метеозміни,
Нас втома приспить і сірість будення,
Дні втиснені в графіки, розклади, в терміни як підводні міни,-
Чекатимем знову тепла і літнього рівнодення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191847
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010