Макієвська Наталія Є.

У струменях сонця…

У  струменях  сонця,
Купаються  піщинки,
Грається  вітер  ними,
Перебираючи  ті  перлини.

У  струменях  сонця,  
Купаються  краплі  води,
Відбиваючи  кольори,
Ллються  діамантами  вони.


У  струменях  сонця,  
Купається  природа  вся,
Вбираючи  силу  проміння,
Для    самовідтворення.

У  струменях  сонця,
Купається  Земля,
Вбираючи  його  енергію
Для  продовження  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182777
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.04.2010

Оповідь про Вишгород ( згадка про Київського полковника К. Д. Мокієвського) (із інета)

Адреса  http://litopys.org.ua/deflise/flise01.htm  

Дуже  цікава  книга.

Етнографічні  описи  селян  Київської  губернії,  переважно  тих,  які  належать  до  Державних  маєтностей,  з  історичними  відомостями  про  традиції,  пам’ятки  й  старожитності  краю,  з  їхніми  малюнками.

Складені  доктором  медицини  Де  ля  Флізом,  медико-хирургом  Імператорської  Московської  медико-хірургічної  академії,  членом  Імператорського  академічного  медичного  Віленського  та  Київського  товариств,  дійсним  членом  комісії  при  Імператорському  університеті  Св.  Володимира  та  ін.,  старшим  лікарем  Київських  державних  маєтностей,  надвірним  радником.

1854
[Д.  П.  Де  ля  Фліз.  Альбоми.  —  К.,  1996.  —  Том.  1.]

Оповідь  про  Вишгород

Вишгород  був  колись  містечком,  знаменитим  своїми  святими  Борисом  і  Глібом  155.  Сьогодні  це  село,  розміщене  на  17  верст  вище  Києва  156  на  високій  горі,  підніжжя  якої  омивається  Дніпром.  Воно  засноване  у  V  ст.  Хоривом,  наймолодшим  братом  Кия,  засновника  Києва  у  цей  же  період,  від  імені  якого  й  пішла  назва  міста.  Спершу  містечко  називалось  Хоривиця  157.
У  949  р.  велика  княгиня  Ольга  стала  дружиною  київського  князя  Ігоря  158,  який,  одержавши  це  місце  в  посаг  за  Ольгою  159,  збудував  для  неї  замок,  названий  Ольжиним  городом  160  або  замком*,  пізніше  у  зв’язку  з  його  розташуванням  вище  Києва  на  березі  Дніпра  назвали  Вишгородом.
Спершу  Вишгород  належав  великим  князям  київським,  де  була  їх  резиденція,  у  1072  р.  162,  до  нашестя  татаро-монголів  це  було  укріплене  княже  місто  поблизу  Києва.
У  1240  p.,  в  тяжкий  для  всієї  Русі  період  163,  його  було  пограбовано,  зруйновано  і,  нарешті,  спустошено  татарами,  тепер  на  місці  знаменитого  й  квітучого  містечка  Вишгорода  знаходиться  невелике  й  бідне  село  під  такою  самою  назвою  164.
У  989  р.  великий  київський  князь,  святий  Володимир,  перший  святий  під  цим  ім’ям,  збудував  у  Вишгороді  першу  християнську  церкву  165,  де  було  покладено  тіла  його  синів,  святих  мучеників  Бориса  і  Гліба,  вбитих  їх  братом-варваром,  першого  вбили  на  річці  Альті  166,  а  другого  на  Смядині**.  167
Після  того  як  церква  згоріла  168  у  1030  p.,  великий  князь  Ярослав  Володимирович,  збудував  дерев’яну  церкву  169,  куди  було  перенесено  і  покладено  в  одну  домовину  мощі  Бориса  і  Гліба,  які  не  постраждали  від  пожежі.  Після  зруйнування  і  цієї  церкви  170  великий  князь  Ізяслав  Ярославич  збудував  третю  у  1070  р.  171,  залишки  святих  мучеників  було  перенесено  туди,  і  з  цієї  нагоди  спостерігався  ряд  чудесних  зцілень  серед  віруючих  172.
У  1075  р.  великий  князь  Святослав  Ярославич  заклав  фундамент  кам’яної  церкви  173,  і  після  його  смерті  її  будівництво  завершив  його  син  Олег,  князь  чернігівський  174.  У  1112  або  1115  р.  Володимир  Мономах  освятив  її  в  перший  день  травня  175  (минуло  ціле  століття  відтоді,  як  вона  почала  будуватись)  і  вдруге  176  реліквії  святих  Бориса  і  Гліба  було  перенесено  з  дерев’яної  церкви  до  кам’яної.  У  1240  р.  у  часи  нищівної  навали  монголо-татарських  варварів  церква  ця  була  пограбована  й  геть  зруйнована,  як  і  жіночий  монастир,  що  знаходився  у  Вишгороді***  177,  звідки  Андрій  Боголюбський  178  вивіз  у  Володимир  образ  Божої  Матері,  привезеної  до  Києва  із  Константинополя  купцем  Пірожеско  179.  Тепер  вона  знаходиться  у  Москві,  й  називається  Володимирська  Богоматір  180.


*  Кроків  за  150  від  церкви  є  висока  рівнина,  яку  нині  називають  Замковищем.  Ймовірно,  що  саме  там  знаходилась  резиденція  княгині  Ольги  161.
**  Альта  знаходиться  у  Переяславському  повіті  Полтавської  губернії,  а  Смядин  —  у  Смоленській  губернії.
***  Місцезнаходження  та  назва  цього  монастиря  невідомі.  Поблизу  церкви  у  місці,  що  називається  Ніковщина,  а  тепер  знаходиться  цвинтар,  під  час  копання  ям  для  поховання  знайдено  багато  великих  каменів,  які  вказують,  що  монастир  знаходився  тут.



Монастир  Спаса  ,  що  знаходився  на  північ  неподалік  Вишгорода  181  було  також  повністю  зруйновано.  І  донині  виділяється  місце,  де  він  знаходився,  воно  називається  Спашина  182.  Пізніше  монастир  відновлено  неподалік  між  горами,  як  і  сьогодні,  він  називається  Межигірським  183,  там  знаходиться  фаянсова  фабрика  184.  У  часи  литовського,  а  потім  польського  правління  185  у  Вишгороді  збудовано  дерев’яну  церкву  на  місці  кам’яної  186,  але  у  1662  р.  поляки  й  татари,  воюючи,  зруйнували  церкву  під  час  переправи  через  Дніпро  нижче  Вишгорода  187,  використавши  ліс  і  дошки,  а  також  іконостас  для  будівництва  мосту.  При  цьому  образ  Богоматері  із  цієї  церкви,  після  того  як  послужив  для  переправи,  татари  викинули  у  річку.  Хвилі  віднесли  його  до  Києва  на  Поділ,  там  його  виловили  і  передали  у  Братський  монастир  188,  де  він  зберігається  і  донині,  де  йому  поклоняються  віруючі.  У  цій  церкві  у  Вишгороді  був  ще  образ  Христа-Спасителя,  татарин  дуже  поглумився  над  ним  та  вчинив  кощунство,  пробивши  списом  дірку  у  бороді.  Ще  й  тепер  можна  бачити  цей  слід,  що  має  вигляд  рани  на  живому  тілі  із  запеченою  кров’ю.  Цей  образ  189  зберігається  у  цій  же  церкві,  його  дуже  шанують  віруючі.
Близько  1769  р.  190.  київський  полковник  Костянтин  Дмитрович  Мокієвський  191  на  місці  церкви,  сплюндрованої  поляками  і  татарами,  спорудив  нову  дерев’яну  192  церкву,  присвячену  Борису  і  Глібу.  Пізніше,  коли  церква  почала  руйнуватись,  вишгородський  священик  Василь  Лук’янович  збудував  нову  трибанну  церкву,  у  1744  р.  на  місці  кам’яної  193,  зруйнованої  Батиєм,  присвячену  тим  же  святим,  її  фундамент  цілий  і  донині,  та  центральна  баня  церкви  похилилась  на  північ,  незважаючи  на  внутрішні  підпірки,  як  через  те,  що  будівля  зведена  на  підвищенні,  так  і  через  те,  що  грунт  не  щільний.
Біля  церкви  в  п’яти  аршинах  од  вівтаря  слід  згадати  колодязь,  який  існує  з  незапам’ятних  часів.  Колись  тут  був  тайник  або  церковний  погріб,  він  має  12  аршинів  глибиною,  його  вода  чиста,  здорова,  холодна,  легка.  У  першу  неділю  кожного  місяця  відбувається  хресний  хід,  бо  вода  ця  робить  чудеса,  її  використовують  лише  для  пиття  і  приготування  їжі.  Багато  хто  з  віруючих  окроплюється  нею  і  бере  з  собою  на  згадку  про  своє  поклоніння.
З  Батиєвих  часів  нічого  не  відомо  про  місцезнаходження  мощів  Бориса  і  Гліба.  їх,  очевидно,  заховали  десь  під  церквою  або  біля  неї,  де  вони  знаходяться  і  тепер.  Навіть  зараз  ці  мощі  свідчать  про  свою  присутність  у  цих  місцях  силою  благодаті,  яка  сходить  на  тих,  хто  приходить  у  храм  з  ревною  вірою.  Щороку  24  липня  у  Вишгород  звідусіль  сходяться  натовпи  прочан,  щоб  вшанувати  цих  святих.  Одному  Богу  відомо,  коли  і  як  будуть  віднайдені  ці  безцінні,  дорогі  для  віруючих  реліквії.
У  цій  церкві  є  рукописне  Євангеліє  194,  написане  дяком  Жуком  у  1699  p.,  подароване  київським  полковником  Мокієвським.  Воно  переписане  чітко  й  вірно  на  гарному  віленському  папері;  можна  подумати,  що  воно  надруковане.  Варто  відзначити  вірші,  написані  золотими  літерами  на  одній  з  перших  сторінок,  з  його  гербом:  "Нікому  не  дозволено  мати  їх,  ні  привласнити  те,  що  подаровано  церкві,  повинно  зберігатися.  Бог  дасть  спокій  і  мир  усім  боголюбним,  і  пану  Костянтину  Мокієвському  за  цей  дар,  як  і  його  друзям,  здоров’я  на  багато  років.  Нехай  ті,  що  цього  варті,  довго  живуть  на  цій  землі  та  стануть  щасливими  на  небі  зі  святими.  1699р."  На  перших  аркушах  внизу  кожної  сторінки  вміщено  дві  строфи  віршів:  "В  ім’я  Отця,  і  Сина,  і  Святого  Духа,  амінь.  Благородний  у  слові  мужній  пан  Костянтин,  в  серці  благочесний,  превозлюблений  син  його  Царської  Величності,  знатний  благочестивий  у  своєму  серці,  улюблений  син  його  Імператорської  Величності,  дуже  знатний  ватажок  знаменитих  запорозьких  вояків,  київський  полковник,  могутній  Мокієвський,  щедрий  благодійник,  з  любов’ю  над  усе  шануючий  святих  мучеників,  люблячи  всім  серцем  Бога,  наказав  переписати  цю  книгу  своїм  коштом  для  святої  церкви,  спорудженої  у  Вишгороді  на  честь  святих  Бориса  і  Гліба,  щоб  слово  Боже  все  більш  примножувалось  у  цьому  храмі".
Герб  Київського  полковника  Костянтина  Мокієвського...  [мал.  на  с.109  (факсимільна  частина)].
Переклад  віршів  під  гербом  Костянтина  Мокієвського:  "Нехай  мужність  Костянтина  буде  записана  золотими  літерами,  а  дні  його  життя  вкриті  славою  і  спокійні.  Збережи,  Свята  Діво,  здоров’я  пана  Мокієвського,  охорони  все,  чим  він  володіє,  твоїм  святим  ключем,  знищи  ворогів  його  мечем,  він  завжди  молитиметься  до  Тебе  зі  сльозами  перед  Хрестом,  як  і  його  улюблені  учні.  Нехай  Хрест  всюди  береже  його  в  битвах  і  нехай  мужній  Костянтин  завжди  перемагає  святим  хрестом  своїх  ворогів  [...]."
Два  стародавніх  написи  під  образами  у  церкві  в  селі  Лютіж  Київського  повіту.
Напис  на  іконі  Спасителя:  "Раб  Божий  Себастьян,  в  чину  інока  наречений  ім’ям  Сільвестра  Андрієвича,  київський  бургомістр,  преставився  1621  року  і  похований  у  святій  церкві  Межигірського  монастиря,  присвяченій  Святому  Спасителю,  нашому  Господу  Богу  Ісусу-Христу.  Ця  ікона  з  зображенням  розп’яття  Христа  дана,  щоб  на  тіло  покійного  бути  покладеною.  Вона  виконана  коштом  і  благочестям  його  зятя  Кирила  Пінчука  і  його  дружини  Васси,  щоб  завдяки  їх  молитвам  і  старанням  Господь  відпустив  йому  гріхи  і  він  увійшов  у  Царство  Небесне."
Напис  на  іконі  Богоматері:  "Цей  образ  Спасителя,  виконаний  на  дереві,  надав  благочестивий  міщанин  богом  хранимого  міста  Києва  до  храму  Преображення  Господа  Бога  Спаса  нашего  Ісуса-Христа  у  Межигірському  монастирі  за  держави  ігумена  отця  Воментарія  до  ухвали  Господу  Богу  та  на  прикрашення  храму  і  на  довічну  пам’ять  та  відпущення  гріхів."
Напис,  зроблений  у  книзі  "Акафісти":  "Слава,  честь,  глибока  пошана  та  вдячність  Богу  єдиному  у  неподільній  і  незбагненній  Трійці,  Отцю  й  Святому  Духу,  прославимо  давшего  цю  книгу,  яка  називається  "Акафісти",  з  іншими  захисними  молитвами,  почавши  робити  й  здійснювати  за  добродійного  царювання  найсвятішого  й  самодержавнішого  Великого  Государя  Царя  й  Великого  князя  Петра  Олексійовича  Великої,  й  Малої,  й  Білої  Росії  самодержця,  вперше  літо  від  поразки  короля  шведського  при  доброчинному  царевічеві  й  Великому  князі  Олексії  Петровичі.  За  щасливого  регментарства  дружини  його  милості  вельможного  пана  Іоана  Скоропадського,  його  царської  найсвітлішої  величності  гетьмана  обох  боків  Дніпра,  в  перше  літо  архімандрії  пана  отця  Іларіона  архімандрита  Печерського  у  святій  великій  чудодійній  Києво-Печерській  лаврі  у  1704  році."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182767
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2010

Блага вість

Архангел  Гавриїл,  звістку  приніс  Марії,
Що  буде  син-  Мессія,  у  неї,
Народиться  Божественне  дитя,
Від  непорочного  зачаття.

Сина  Божого,  назвеш    Ісусом
І  буде  він  ,  своїми  діяннями,
Ім`я  Бога-Отця,  прославляти,
«Новим  Заповітом»,  світ  міняти.

Принесе  він  людям  добро  і  любов  свою,
Віру  в  Бога  та  дасть  на  краще,  надію,
Буде  від  його  імені,  творити  чудеса,
Піднімати  хворих  зі  смертного  одра.

Зцілювати  їх  від  болей    і  немочі,
Виганяти  зло  з  їх  душі,  знімати  гріхи,
Хліб  роздавати  бідним  і  стражденним,
Настанови  давати  учням  своїм  ..  .

Ісус  Христос,  забере  всі  людські  гріхи,
І  покине  цей  світ,  розп`ятим  на  хресті,
А  потім,  повернеться  на  Землю  ,"воскреснув"  ,
Щоб  карати  грішників  і  судити  на  небесах  їх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182500
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2010

Чтобы желание исполнилось (8 апреля на арх. Гавриила) из инета. - (обряд_)

На  следующий  день  после  светлого  праздника  Благовещения  православный  люд  прославляет  архангела  Гавриила.  В  народе  говорят,  что  8  апреля  архангел  спускается  с  небес  на  землю  и  исполняет  все  желания  людей.  Чтобы  задуманное  исполнилось,  нужно  встать  пораньше  и  выйти  на  улицу.  Обязательно  наденьте  нательный  крестик,  так  как  именно  по  нему  архангел  замечает  просящих.
Встаньте  лицом  на  Восток,  трижды  перекреститесь  и  скажите  вслух  (но  не  громко)  3  раза  заговор:  «Архангел  Гавриил,  служитель  Господа  нашего,  услышь  мольбу  раба(ы)  Божьего(еи)  (ваше  имя)  и  исполни  мою  просьбу  (скажите  своими  словами  желание).  Во  имя  Отца  и  Сына  и  Святого  Духа.  Аминь».
Архангела  также  называли  Гавриил-благовест.  По  примете,  если  8  апреля  вы  получите  письмо  или  телеграмму  (сейчас  и  sms,  и  электронные  письма),  то  в  скором  времени  вы  узнаете  радостную  новость.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182366
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.04.2010

Ритуал на замужество (22 апреля) из инета. )

Весна.  Пора,  когда  Богородица  старославянского  мира  Всемать  Лада
производит  на  свет  богов  второго  поколения,  несущих  Земле  пробуждение.  22  апреля  в  мир  приходит  любимая  дочь  Лады  —  Леля,  самый  чистый  и  прекрасный  образ  среди  представителей  славянского  пантеона  божеств.
В  старину  в  этот  день  девушки  праздновали  рождение  Лели,  милостивой                      заступницы  девичьей  любви,  подательни  цы  красоты,  очарования.
Стародавнее  предание  гласит,  что  все  живое  народили  Лада  с  Лелей.                                              Народили  и  приветили  род  людской,  силу  ему  дали.  Их  еще  величали  предки  наши  Лосихами  Рожаницами.  Неслись  они  по  небу  вперед  Месяца  Велеса.  Созвездия  Большой  и  Малой  Медведиц  им  посвящены.
В  день  рождения  Лели,  истово  помолившись  на  капищах,  отбив  поклоны  языческим  идолам,  совершали  девушки  обряды  на  красоту,  любовь  и  счастливое  замужество.  Удачный  брак  и  поныне  очень  важен  для  любой  женщины,  а  в  те  времена  вся  жизнь  бабья  от  того,  за  кого  замуж  пойдешь,  зависела.
Если  у  вас  возникла  проблема  с  замужеством,  предлагается  сильный,  проверенный  обряд.  Но  инициировать  его  могут  лишь  те,  кто  никогда  еще  замужем  не  были.
На  утренней  зорьке  22  апреля  пойдите  туда,  где  березка  растет.  С  собой  возьмите  немного  сметаны,  меда,  яичницу,  приготовленную  на  постном  масле  из  двух  яиц,  две  ленты  (красную  и  зеленую),  шелковый  поясок,  который    накануне  обряда  вы  не  менее  семи  дней  носили  под  одеждой.
Оглядитесь  вокруг.  Из  разнотравья,  любых  весенних  цветов  сплетите  символический  веночек.  Когда  будете  выполнять  работу,  тихо  произнесете  нечетное  число  раз:  «Благослови,  Троица,  Богородица,  веночек  сплести.  Судьбинушку  ладную  найти».
Когда  веночек  будет  готов,  подойдите  к  березке,  поклонитесь  трижды,  поздоровайтесь.
Искренне  попросите  разрешения  украсить  ветви  деревца  лентами.  Затем  опояшите  ствол  пояском  со  словами:  «Подпоясую  тебя  кушачком,  а  ты  меня  —  милым  дружком».
Положите  к  подножью  березки  мед  и  сметану,  произнесите:  «Твое  —  ко  мне,  мое  —  к  тебе».
Наденьте  на  ветви  сплетенный  веночек,  сядьте  под  деревом  (лицом  к  востоку),  съешьте  яичницу.  Встаньте,  трижды  поклонитесь  и  уходите  молча,  не  оглядываясь.
Через  три  дня  возвратитесь  на  место  ритуала.  Посмотрите  на  веночек.  Если  совсем  сухой  —  доля  лихая  наведена  была,  березка  ее  на  себя  взяла.  В  благодарность  за  оказанную  помощь  в  течение  трех  последующих  дней  на  утренних  зорьках  поливайте  корни  дерева  водицей  с  растворенным  в  ней  медом.
Кстати,  если  избранник  известен,  то  чтобы  поторопить  его  с  замужеством,  прежде  чем  скрепите  концы  веночка,  прочитайте  любой  заговор,  обращенный  к  природным  Стихиям,  или  молитву  к  Богородице.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182362
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.04.2010

Зрадливе кохання

Я  закохалася  так  пристрасно  і  ніжно,
Малювала  в  уяві  наше  казкове  життя,
Поринала  з  тобою  у  майбуття    спішно,
Раділа  в  душі,  що  знайшла  своє  кохання.

Мабуть  прийшло  до  мене  воно  надто  пізно,
А  мої    очі  вже,  не  такі  чарівні,  як  колись,
На  серці,  болять  від  зради  рубці,  так  виразно,
У  душі    пече,  з  очей,  тече  потік,  гірких  сліз.

Та  не  відпустила  ще  я,  минулого  того    свого,
Все  думаю  і  згадую  його,  зрівнюю  тебе  з  ним,
Все  більше  переймаюся,  що  ти  не  з  світу  мого,
Такий  же  ,  заземлений    і  станеш  таким,  як  він.

Ти  знайдеш  собі  іншу,  зрадиш  і  покинеш  мене,
Залишиш  у  пустці  почуттів,  наодинці  зі  світом
І  більш  не  розкриється  моє  серце,  через  тебе,
Я  знищу  в  душі  їх  і  стану  боротися  зі  злом  твоїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182178
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010

Козацький дух , новим зерном зросте

Знищила  імперія  зла  в  Сибіру,  на  лісоповалах,  на  рудниках,
Нащадків  козаків,  підірвала  той,  вільний,  свобідний    дух  їх,
Що,  колись  весь  світ,  силою  своєю  незбагненною  полонив,
Возвеличив  Українську  державу  серед  інших  земних  країн.
 
Розвіяна  вся    велич  народу,  прахом  у  степу  по  землі  ,
Пішла  вона  у    світ  за  очі,  у  гірке  свавільне  небуття,
Забуто  все  українським  народом  і  стерто  з  його  пам`яті,
Залишено  у  спадок  йому,  одне  поганське  сміття.
 
Та  ще,  десь  там,    в  сирій  землі  лежить,  мудрості  зерно,
Що  віками  стигне,  силою  набухає  і  часу  чекає  свого  давно,
Щоб  прорости  і  потягти  за  собою,  зерна  слабкі,  сліпі,  і  духом  нищі,
До  світла,  до  тепла,  до  волі,  до  любові,  до  кращої  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182030
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.04.2010

Горжуся я, своїми пращурами

Дякую  владі,  що  відкрила  очі  мені
Та  архіви,  що  колись  закриті  були,
Гортаю  я  історію  Вкраїни,
Читаю  про  пращурів  своїх  статті,
Горжуся  я  ними,  їх  любов'ю  до  землі,
До  милої  нашої  неньки  України,  
Їх  боротьбою  за  незалежність  її,
За  той  приклад,  що  нащадкам  дали.
Кипить  кров  їх    козацька  у  мені,
Я    готова  вступити  у  боротьбу,
З  прибічниками  і  перебіжчиками
До  табору  ворожого  стану,  
Зрадниками  є  вони,  своєї  країни,
Своєї  ще  не  вичахлої  від  крові  землі,
Свого  бідного  і  злиденного  народу,
Якому  вже  стало  байдуже  до  всього.
Та  встануть  з  могил,  розсипаних  по  землі,
Пращури  мої  і  зберуть  нові  полки,
Для  боротьби  за  Незалежність  України,
Мови  її  ,  гідності,  волі  й  слова  свободи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181975
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.04.2010

Здичавіла зграя собак

Здичавіла  зграя  собача,
Тепер  вона  вже  зграя    вовча,
Накидається  на  люд,  голодна,
Колись  дружня,  а  зараз  ворожа.
Вночі,  з  під-тишка,  нападає,
Лякає,  зуби  показує,
Хоче  порвати  на  шматки,
Загризти  людей  до  смерті.
Я  не  боюся  давно  тієї  смерті,
Але  ношу  у  сумці,    м'ясні  кістки,
Щоб  мати  змогу  себе  зберегти,
Для  війни,  боротьби  з  тими  людьми,
Які  до  зла  собак  довели
Та  їх  на  сміття  викинули,
Колись    своїх  гарних  друзів,
А  тепер  страшних  ворогів.

Такі  от  люди  серед  нас  живуть,
Маски  дружби  і  любові  носять,
А  потім,  коли  їм  не  вгодиш,
Принизять,  засміють  і  зрадять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181962
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.04.2010

До питання про виникнення та еволюцію козацьких полків ( із інета)

Питання  про  час  виникнення  козацьких  полків,  як  і  питання  запровадження  військово-територіального  устрою  козацтва  в  городовій  Україні  взагалі,  залишається  дискусійним.  Розглянемо  його  на  прикладі  Переяславського  полку.  В.  Голобуцький  вважає,  що  після  Куруківського  перемир'я  (1625  р.)  утворюються  шість  реєстрових  територіальних  полків  (серед  них  і  Переяславський).  Цієї  ж  думки  притримується  В.  Сергійчук,  припускаючи  їх  утворення  на  основі  одноіменних  староств  Київського  воєводства,  але  згадку  про  Переяславський  полк  відносить  до  1631  року.  Більшість  дослідників  згадують  переяславського  полковника  Олефіра  в  1632  і  1634  pp.  Все  ж  вважається,  що  полк  виник  у  1625  р.  Цієї  думки  дотримується  і  автор  дисертації.
На  користь  цього  свідчить  те,  що  в  1617  р.  маємо  відомості  тільки  про  старшого  отамана  над  переяславськими  козаками  Василя  Нетесу  і  деяких  „товариства  молодців  віри  годних":  Хилька  Зозулю,  Никона  Пархомовича,  Герасима  Тупеєнка,  Федора  Баланчу  і  Супруна  Лазоренка.  Це  засвідчує,  що  на  Переяславщині  в  цей  час  територіального  полку  ще  не  було.  В  люстрації  Київського  воєводства  1616  р.  містяться  дані  про  м.  Переяслав  і  деякі  містечка,  що  пізніше  будуть  сотенними  в  полку.  Відсоток  козацького  населення  в  них  говорить  сам  за  себе:  в  Переяславі  -  70%,  Ірклієві  -  93,8%,  Гельмязові  -  71,4%,  Кропивній  -  66,7%,  Бикові  -  45,5%.

У  30-х  роках  XVII  ст.  Переяславський  полк  відігравав  значну  роль  в  подіях,  що  відбувались  на  Україні.  Ha  Переяславщині  мав  родові  володіння  козацький  гетьман  Іван  Сулима  (села  Сулиминець  і  Лебедин),  рід  якого  утримував  ключові  позиції  в  полку  в  XVII-XVIII  ст.  Маємо  відомості,  що  в  1634  році  полковим  писарем  був  Михайло  Лобковський,  а  городовим  переяславським  отаманом  -  Гордій  Тупило.  Переяславськими  полковниками  в  1637  році  М.  Максимович  називає  Саву  Кононовича  і  Ілляша  Караїмовича.  Реєстр  1638  року  дає  полковника  Станіслава  Олдаковського,  полкового  осавула  Левка  Мокієвського,  10-х  сотників  полку  і  10-х  поручників  (отаманів)  в  цих  сотнях.
Один  із  сучасних  дослідників  історії  Гетьманщини  В.  Кривошея  робить  спробу  визначити  існуючі  в  полках  сотні  і  локалізувати  в  них  сотників  і  отаманів,  поданих  у  реєстрі.  1638  року  в  полку  були  сотні:  Переяславська,  Лубенська,  Березанська,  Яготинська,  Кропивенська,  Іркліївська,  Богушківська  і  три  ще  не  відомі.  З  них  одна  однозначно  Миргородська,  про  що  маємо  такі  свідчення  під  1637  p.:  "...Полковника  миргородського  ми  скинули  і  взагалі  скасували  полк  Яблоновського,  як  непотрібний,  ...  злучили  ми  його  з  полком  Переяславським...".  Не  локалізовані  сотники  Фесько  Лютай,  Дмитро  Перехриста,  Северин  Мокієвський;  отамани  -  Михайло  Болдко,  Михайло  Яненко  і  Мисько  Бут.  У  роки  "золотого  десятиліття  миру"  відомий  ще  один  Переяславський  полковник  -  Адам  Душинський.
Після  1648  р.  кількість  полків  різко  зростає,  але  вплив  корінних  залишається  значним.  Особливо  Переяславського,  так  як  на  Лівобережжі  це  єдиний  старовинний  полк.  Можливо,  тому  Лівобережжя  ще  й  в  70-х  роках  XVII  ст.  називають  "переяславська  сторона".  Крім  того,  роль  Переяслава  виділялась  і  тим,  що  неодноразово  місто  або  місцевість  поблизу  вибиралась  для  проведення  козацьких  рад.  Полковники  переяславські  П.  Тетеря  та  Яким  Сомко  займали  гетьманський  уряд.  Представників  багатьох  старшинських  родин  полку  протягом  XVII-XVIII  ст.  бачимо  серед  генеральної  старшини.
В  центрі  уваги  авторів  -  старшина  традиційних  сотень  Переяславського  полку,  що  входили  до  його  складу  з  останньої  чверті  XVII  ст.  до  1782  року.  Це  сотні:  Переяславські,  Баришівська,  Басанська,  Березанська,  Бориспільська,  Бубнівська,  Воронківська,  Гельмязівська,  Домонтівська,  Золотоніська,  Іркліївська  (Канівська),  Кропивенська,  Леплявська,  Піщанська,  Терехтемирівська  і  Яготинська.

Територія  і  склад  полку  довгий  час  не  були  сталими.  У  1649  р.  вона  була  поділена  між  полками:  Переяславським  (сотні:  полкова,  Романенкова,  Коваленка,  Чикменева,  Оверка  Сидоровича,  Івана  Бабича,  Яготинська,  Гельмязівська,  Березанська,  Биківська,  Воронківська,  Бориспільська,  Баришівська,  Басанська,  Гоголівська,  Богдановці,  Козелецька,  Остерська,  Заворицька,  Муравська),  Кропивенським  (Кропивенська  і  Іркліївські  сотні),  Канівським  (Терехтемирівська  і  територія  майбутніх  Бубнівської  й  Леплявської  сотень)  і  Черкаським  (сотні  Богушківська,  Домонтівська,  Золотоніська  і  Піщанська).
Роком  раніше  існував  Іркліївський  полк  на  чолі  з  полковником  Михайлом  Телющенком.  Сотні  базувались  в  Ірклієві,  Вереміївці,  Воронівці,  Жовнині,  Максимівці,  Омельнику,  Потоці  і  Кропивній.  Містечко  Іркліїв  було  полковим  і  водночас  центром  трьох  сотень.  У  1649  році,  в  результаті  об'єднання  Іркліївського  і  частини  Лубенського  утворився  Кропивенський  полк.  Його  полковником  став  Філон  Джеджалій  (Джалалій).  У  1649  році  в  полку  -  14  сотень:  Кропивенська,  Деньговська,  три  Іркліївські,  Оржицька,  Яблунівська,  дві  Пирятинських,  дві  Чорнухинських,  Городищенська,  Журавська  і  Курінська.  В  1658  р.  Виговський  ліквідував  Кропивенський  полк,  поділивши  його  між  новоутвореними  Іркліївським  і  Лубенським  полками.

У  січні  1654  р.  в  церкві  Спаса  приведені  до  присяги  старшина  і  козаки  Переяславського  полку.  Присягав  обозний,  осавул,  хорунжий,  писар,  отаман  городовий,  14  сотників  і  37  козаків.
У  1654  році  на  території  Переяславського  полку  знаходились  12  міст  і  містечок:  Переяслав,  Гоголів,  Гельмязів,  Басань,  Баришівка,  Бориспіль,  Воронків,  Яготин,  Биків,  Березань,  Крукполе  (і  одне  невідоме).  В  Кропивенському  полку  -  9  міст:  Кропивна,  Ірклій,  Оржиця,  Яблунів,  Пирятин,  Журавка,  Курінка,  Городище  і  Чорнухи.  Серед  Черкаських  бачимо  Домонтово,  Золотоношу  і  Піщане,  а  в  Канівському  полку  з'являється  м.  Бубнів,  зате  не  згадується  Терехтемирів  (можливо,  на  той  час  зруйнований).  В  цьому  ж  році  до  Київського  полку  відійшли  сотні  Остерська,  Козелецька  і  Заворицька  (Моравська  вже  не  існувала).

Як  вже  згадувалось  вище,  в  1658  році  відновлюється  Іркліївський  полк  і  продовжує  існувати  до  середини  1663  року  (хоча  кінцева  дата  точно  не  відома),  до  його  об'єднання  з  Переяславським  полком.  Очолював  його  з  березня  1658  року  до  середини  1663  року  Матвій  Панкевич.
У  1665  році  до  Переяславського  полку  були  введені  міста:  Золотоноша,  Домонтів,  Бубнів,  Оржиця,  Іркліїв,  Кропивна  і  Буроми,  а  виключені:  Яготин,  Биків,  Березань,  Гоголів,  Крюкполе.  Тобто,  на  думку  Г.  Гаєцького,  протягом  1654-1665  pp.  до  складу  Переяславського  полку  ввійшли  три  лівобережні  сотні  Черкаського  і  повністю  включений  Іркліївський  (1663)  полк.  Важко  погодитись  з  включенням  м.  Бубнова  раніш  1667  р.  Проте  в  списку  міст,  поданих  І.  Брюховецьким  у  1665.11.  в  Переяславському  полку  вказаний  Бубнів.  Тобто,  можливо,  що  території  Канівського  полку  на  Лівобережжі  ввійшли  до  складу  Переяславського  ще  в  1665  р.  Серед  інших  названих  міст:  Переяслав,  Бориспіль,  Баришівка,  Воронків,  Золотоноша,  Домонтів,  Оржиця  і  зруйновані  -  Гельмязів,  Іркліїв,  Басань,  Кропивна,  Буромль.
У  питанні  часу  входження  різних  сотень  чи  окремих  полків  до  складу  Переяславського  історики  подають  різні  відомості.  М.  Костомаров  вважав,  що  Іркліївський  полк  закінчив  своє  існування  не  раніш  1670  року,  а  М.  Максимович  крайньою  вважав  дату  1659  рік.  М.  Слабченко  також  говорить  про  злиття  Іркліївського  і  Кропивенського  полків  в  1670  році.  Найвірогідніша  крайня  дата  існування  Іркліївського  полку  -  1663  р.  Після  подій  Чорної  ради  полковника  Панкевича  заслано  до  Сибіру  і  згадок  про  полк  більше  нема.

На  карті  козацьких  полків  на  Полтавщині,  Л.  В.  Падалка  відзначає,  що  в  1667-1672  pp.  до  Переяславського  полку  ввійшли:  Терехтемирівська,  Леплявська,  Піщанська,  Бубнівська,  Золотоніська,  Домонтівська,  Кропивенська  і  Іркліївська  сотні.  Як  бачимо,  між  даними  Гаєцького  і  Падалки  є  розбіжності  в  часі  входження  до  Переяславського  полку  сотень  з  Черкаського  і  Канівського.  Документи  ж  фіксують  у  складі  полку  сотні  Бубнівську  і  Леплявську  з  1672,  а  Терехтемирівську  -  після  1676  року.
У  XVIII  ст.  територіальна  структура  полку  порушується  в  50-х  роках:  в  1752  відходить  до  Київського  сотня  Бориспільська,  в  1755  з  двох  полкових  виділено  третю,  а  в  1757  р.  з  Ірклїївської  -  Канівську.  Показово,  що  причиною  змін  стали  особисті  інтереси  старшини.
У  зв'язку  з  судовою  реформою  1763  року  Переяславський  полк  поділено  на  два  повіти:  Переяславський  і  Золотоніський,  проте  полк  продовжує  існувати  як  єдина  адміністративна  одиниця.  І  тільки  адміністративні  реформи  початку  1780-х  років  приводять  до  ліквідації  полкового  устрою  на  Лівобережній  Україні.  На  місці  Переяславського  полку  з'являються  повіти  Золотоніський,  Київський,  Переяславський,  Остерський,  Козелецький,  Городищенський,  які  ввійшли  до  складу  Київського  намісництва,  а  пізніше  до  складу  Полтавської  губернії.

За  часом  входження  сотні  полку  виразно  діляться  на  корінні,  згруповані  навколо  Переяслава  (полкові,  Баришівська,  Басанська,  Березанська,  Бориспільська,  Гельмязівська,  Яготинська)  і  приєднані  з  полків  Черкаського,  Канівського  і  Іркліївського  (Бубнівська,  Леплявська,  Піщанська,  Домонтівська,  Золотоніська,  Кропивенська  і  Іркліївська).  Не  менш  чітко  виділяються  два  географічні  регіони:  північний  (Переяславський)  і  південний  (Золотонісько-Іркліївський).  Часовий  і  географічний  фактори  не  тільки  розмежували  два  регіони,  а  й  визначили  особливості  формування  козацької  старшини  в  кожному  з  них.  Виняток  становить  сотня  Терехтемирівська,  яка  за  більшістю  показників  тяжіє  до  північного  регіону.
---------------------------------
Родові  козаки  (3-ї  статті)  та  загальна  чисельність  сотень  Переяславського  полку  за  матеріалами  ревізій  полку  у  XVIII  ст.  
(ЦДІА  України,  ф.  51,  оп.  З,  спр.  19365,  спр.  19368,  спр.  19336,  спр.  19374,  спр.  19376,  спр.  19378,  спр.  19334,  спр.  19335,  спр.  19339).


============================================

Кривошея  І.,  Іржицький  В.  До  питання  про  виникнення  та  еволюцію  козацьких  полків  //  Козацька  скарбниця.  Гетьманськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181934
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010

ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ПОЛК (1648-1782) із інета

ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ  ПОЛК  
(1648-1782)
===========================

Полк  належав  до  перших,  "старожитніх"  козацьких  полків,  центром  якого  став  Переяслав  (тепер  Переяслав-Хмельницький,  місто  та  районний  центр  Київської  області).  До  нього  відійшли  старі  руські  міста  (гради),  такі  як  Желнин,  Буромль,  Рклієв,  Кропивна,  Гелмязов,  Піщана,  Домонтов,  Дубков.
Ще  в  першій  чверті  XVI  ст.  на  землях  колишнього  руського  Переяславського  князівства  почало  формуватися  нове  Переяславське  староство  Київського  воєводства  Великого  князівства  Литовського,  Руського  та  Жемайтійського.  Сюди  ж,  на  лівий  берег  Дніпра,  поширюється  територія  і  більш  раннього  Черкаського  староства.  На  1616  рік  до  складу  останнього  вже  входили  такі  волосні  (окружні)  центри,  як  Піщане,  Золотоноша,  Домантів,  слободи  Ірклій,  Кропивна  і  Голтва  [Олтва].  Переяславське  староство  на  той  час  включало  місто  Переяслав,  містечка  Гелм'язів,  Биків,  Яготин,  Яблуневе  [Яблонів].  При  цьому  основним  населенням  цього  староства  були  козаки,  осаджені  тут  ще  від  1585  року  князем  Костянтином  Острозьким  на  підставі  привілею  Стефана  Баторія.  Десь  у  20-х  pp.  XVII  ст.  зі  складу  Переяславського  староства  виділився  Миргородський  округ  (обвод),  в  якому  теж  формувалися  козацькі  підрозділи.

Згідно  з  „Ординацією  Війська  Запорозького"  1638  року  Переяславський  козацький  полк  складався  з  таких  сотень:  Переяславської  -  сотник  Михайло  Ворона;  Лубенської  (Процько  Ворона);  Богушківської  (Михайло  Залеський);  Кропивнянської  (Михайло  Каша);  Іркліївської  (Папкевич  Мисько);  Березанської  (Остап  Лісовець);  Биківської  (Лютай  Лесько);  Яготинської  (Яготинський  Захар);  Бориспільської  (Мокієвський  Северин);  Миргородської  (Дмитро  Перехрест).  Полковими  старшинами  були:  Мокієвський  Левко  (осавул);  Бут  Мисько  (хорунжий);  Балдко  Михайло,  Яненко  Михайло  та  Гладкий  Іван  -  отамани  полкові.  Поряд  знаходилася  Золотоніська  сотня  Черкаського  козацького  полку  на  чолі  з  сотником  Золотоніським  Ференцем.

За  „Реєстром"  1649  р.  полк  мав  19  сотень:  1.  Романенкова  -  Романенко  Андрій;  2.  Коваленкова  -  Коваленко  Іван;  3.  Чикменева  -  Чикмень  Федір;  4.  Сидоровича  -  Сидорович  Оверко;  5.  Бабича  -  Бабич  Іван;  6.  Гоголівська  -  Гоголівський  Василь  (157  козаків);  7.  Козелецька  -  Гарчака  Прокіп  (200  козаків);  8.  Остерська  -  Кошин  Яків  (100  козаків);  9.  Заворицька  -  Міщенко  Іван  (110  козаків);  10.  Моровська  -  Ткаченко  Ничипір  (131  ко¬зак);  11.  Яготинська  -  Станіслав  Оброжевич  (152  козаки);  12.  Гельм'язівська  -  Яків  Ілляшевич  (128  козаків);  13.  Березанська  -  Биченко  Полуян  (124  козаки);  14.  Биківська  -  Величко  Онопрій  (141  козак);  15.  Воронківська  -  Криштенко  Богдан  (101  козак);  16.  Бориспільська  -  Герасименко  Антін  (196  козаків);  17.  Баришівська  -  Шкабура  Овсій  (111  козаків);  18.  Басанська  -  Смілий  Тихон  (80  козаків);  19.  Переяславська  полкова  [перша]  -  Скук  Петро.  Переяславськими  були  також  сотні  Романенка,  Коваленка,  Чикменя,  Сидоровича  та  Бабича.  Всього  шість  переяславських  сотень  складали  сукупно  1251  особу  Полк  нараховував  2982  козаки.

На  початку  1654  року  полк  зазнав  територіальних  змін,  поступившись  на  користь  Київського  полку  північними  сотнями  -  Остерською,  Козелецькою  та  Заворицькою.  1658  року,  у  зв'язку  з  ліквідацією  Кропивнянського  полку,  до  Переяслава  перейшла  Кропивнянська  сотня,  а  1663  p.,  після  ліквідації  Іркніївського  полку  -  Іркліївська.  Внаслідок  Андрусівської  угоди  1667  р.  до  Київщини  передали  ще  дві  переяславські  сотні  -  Гоголівську  та  Моровську.  Натомість,  у  Переяславський  полк  1667  р.  включили  п'ять  лівобережних  сотень  правобережних  полків:  Канівського  (Бубнівську  та  Ліплявську)  і  Черкаського  Домонтовську,  Золотоніську  і  Піщанську).  Того  ж  року  до  полку  перейшла  розташована  на  правобережжі  Трахтемирівська  сотня  підрозділ  Канівського  полку),  а  також  було  укрупнено  Басанську  за  рахунок  ліквідованої  Биківської  [504;  506;  508-510].
Відтак  у  1672  році,  коли  до  влади  прийшов  І.  Самойлович,  Переяславський  полк  нараховував  21  сотню:  шість  Переяславських,  Баришівську,  Басанську,  Березанську,  Бориспільську,  Бубнівську,  Воронківську  Гелм'язівську,  Домонтовську,  Золотоніську,  Кропивнянську,  Ліплявську,  Піщанську,  Іркліївську,  Трахтемирівську  та  Яготинську.

25  травня  1672  року  на  Конотопській  раді  були  присутні  і  Конотопські  статті  підписали  такі  старшини  Переяславського  полку.  Полковник  -  Дмитрашко  Райча;  обозний  Григорій  Рубаник;  суддя  Юрій  Мокрієвич;  осавул  Роман  Ракушка-Романовський;  писар  Кирило  Бувайло;  хорунжий  Федір  Забузький  та  15  сотників:  переяславський  Максим  Хоменко;  баришпільський  Василь  Носач;  басанський  Сава  Матяшенко;  гелм'язівський  Семен  Якубенко;  кропивнянський  Процик  Кульженко;  піщанський  Мусій  Федоренко;  бубнівський  Богдан  Омельченко;  баришівський  Павло  Моркотун;  воронківський  Кирило  Брайко;  березанський  Федір  Бузинарський;  золотоніський  Войця  Сербии;  іркліївський  Пилип  Андрієнко;  домонтовський  Тишко  Сашченко;  ліплявський  Семен  Юхименко;  яготинський  Лаврін  Скоченко.
За  компутом  і  ревізією  1723  року  полк  складався  із  17  сотень,  які  загалом  нараховували  2188  піхотинців  і  4512  кіннотників.  До  1724  р.  кількість  сотень  у  Переяславі  скоротилася  до  двох,  а  1752  р.  Бориспільська  сотня  відійшла  до  Київського  полку.  Навзамін  1757  року  із  сіл  Іркліївської  сотні  (Канівці,  Крутьки,  Воронинці,  Мельники,  Лихоліти,  Ревбинець)  створено  (відновлено)  окрему  Канівську  [Канівцівську]  сотню.  1764  р.  була  також  відновлена  третя  Переяславська  сотня,  і  на  1781  рік  полк  мав  18  сотень:  три  Переяславські,  Баришівську,  Басанську,  Березанську,  Бубнівську,  Воронківську,  Гелм'язівську,  Домонтовську,  Золотоніську,  Іркліївську,  Канівцівську,  Кропивнянську,  Ліплявську  Піщанську,  Трахтемирівську  і  Яготинську.

У  січні  1782  року  території  цих  сотень  розподілено  поміж  Остерським,  Козелецьким,  Пирятинським,  Переяславським,  Київським,  Городиським,  Золотоніським  та  Хорольським  повітами  Київського  намісництва.  А  саме:  Баришівська  (Остерський);  Басанська  (Козелецький,  Остерський,  Пирятинський);  Бубнівська  (Золотоніський);  Воронківська  (Київський);  Гелм'язівська  (Переяславський,  Золотоніський);  Домонтовська  (Золотоніський);  Золотоніська  (Золотоніський);  Іркліївська  (Золотоніський,  Городиський);  Канівська  (Золотоніський,  Городиський);  Кропивнянська  (Золотоніський,  Хорольський,  Городиський);  Ліплявська  (Золотоніський);  Переяславська  перша  (Переяславський);  Переяславська  друга  (Переяславський,  Золотоніський);  Переяславська  третя  (Переяславський);  Піщанська  (Золотоніський);  Трахтемирівська  (Переяславський);  Яготинська  (Переяславський,  Золотоніський,  Пирятинський)
.
Всього  ж  за  роки  існування  у  складі  Війська  Запорозького  (1648-1782  pp.).  до  Переяславського  полку  входило  28  сотень:  
Баришівська  (1648-1782);  
Басанська  (1648-1782);  
Березанська  (1648-1782);  
Биківська  (1648-1667);  
Бориспільська  (1648-1752);  
Бубнівська  (1667-1782);  
Воронківська  (1648-1782);  
Гелм'язівська  (1648-1782);  
Гоголівська  (1648-1667);  
Домонтовська  (1667-1782);  
Заворицька  (1648-1654);  
Золотоніська  (1667-1782);  
Іркліївська  (1663-1782);  
Канівцівська  (1757-1782);  
Козелецька  (1648-1654);  
Кропивнянська  (1663-1782);  
Ліплявська  (1667-1782);  
Моровська  (1648-1654);  
Остерська  (1648-1654);  
Переяславські  [було  до  шести  сотень]  (1648-1782);  
Піщанська  (1667-1782);  
Трахтемирівська  (1667-1782);  
Яготинська  (1648-1782).  
На  короткий  час,  на  стадії  реформування,  до  полку  належали  Буромльська  (1665)  та  Крукпільська  (1654)  сотні.

Із  Канівського  полку  до  Переяслава  перейшли  Бубнівська,  Ліплявська,  Трахтемирівська  та  Канівська  сотні,  із  Київського  -  Бориспільська,  із  Кропивнянського  -  Іркліївська  та  Кропивнянська  сотні,  із  Черкаського  -  Золотоніська,  Піщанська  та  Домонтовська  сотні.  Сотенними  містами  Лівобережжя  були:  Баришівка,  Басань,  Березань,  Биків,  Бориспіль  [Баришполе],  Бубнів  [Бубнове],  Буромль  [Бурімка],  Воронків,  Гельм'язів,  Гоголів,  Домонтов,  Заворичі,  Золотоноша,  Іркліїв,  Канівка  [Канівці],  Козелець,  Кропивна  [Кропивня],  Круки  [Крукполе],  Ліплява  [Ліпляве],  Морівськ  [Муровськ],  Остер,  Переяслав,  Піщана  [Піщане],  Яготин.  Сотенним  містом  Правобережжя  був  Трахтемирів.

Під  час  судової  реформи  К.  Розумовським  у  1763  році  полк  розділено  на  два  судові  повіти  -  Переяславський  та  Золотоніський,  а  у  1766  році  утворено  дві  фіскальні  установи  -  Переяславське  та  Золотоніське  комісарства.
Серед  полковників  та  полкової  старшини  відомими  в  Гетьманщині  діячами  були  Павло  Тетеря,  Тимофій  Цицюра,  Яким  Сомко,  Бойца  Сербин,  Думитрашко  Раїч,  Іван  Лисенко,  Леонтій  Полуботок,  родини  Томар,  Афендиків  та  Мировичів.
============================================

Заруба  В.М.  Адміністративно-територіальний  устрій  та  адміністрація  Війська  Запорозького  у  1648-1782  рр.  –  Дніпропетровськ,  2007.  –  С.  78-80.
http://forum.vgd.ru/293/25048/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181933
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.04.2010

Господнє зцілення Душі

Я  погляд  твій  ловлю  вустами,
З  небес  стікає  він  сльозами,
А  сльози  ті,  пекучі  і  гіркі  
Та  мають  зцілити  мене  вони.

Вони,  немов  ті  ліки,  несмачні,
Але  ж,  вони    Господні  і  живі,
Дощами  напувають  Душі  всі,
Які  стражденні,  майже  неживі.

Я  знаю,  зцілиться  моя  Душа
І  знову  підниме  свої  крила,
Взмахне  білими  крильми  і    полетить
Туди,  де  вона,  ніколи  не  згорить.

А  поки  що,  терпляче  п'ю  дощі,
Теплі  ліки  небесні,  весняні,
Лікується    вся  природа    ними
І  земля  вбирає  з  небес  дари.

Дякую  тобі  Господи,  що  ти  є,
Зцілюєш    та  силу  духу  додаєш,  
Щоб  жити  і  пити  кров-  вино,  твоє,
Їсти  духовне  тіло,  те,  що  ти  даєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181611
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.04.2010

Мати гетьмана Марія Магдалена Мазепина ( із інтернету) авт. Зоя Хижняк

Мати  гетьмана  Марія  Магдалена  Мазепина

Іван  Мазепа  25  серпня  1687  р.  урочисто  прийняв  освячені  гетьманські  клейноди  –  отримав  під  свій  регімент  Україну,  яка  за  Богдана  Хмельницького  постала  незалежною  козацькою  державою.  Та  вже  незабаром  Переяславська  угода  була  порушена,  українськими  землями  прокотилася  Руїна,  по  живому  вони  були  розірвані  й  поділені  між  Московщиною  та  Річчю  Посполитою.
Гетьман  Мазепа  мав  на  меті  відродити  Україну,  об’єднати  її  землі,  повернути  незалежність,  за  що  й  поклав  своє  життя.  На  похоронах  гетьмана  Пилип  Орлик  пророче  сказав:  «Ім’я  славного  гетьмана  вічно  житиме  зі  славою  в  пам’яті  нашого  народу,  бо  він  бажав  для  нього  свобідного  розвитку  всіх  його  безкінечних  можливостей».
Поволі  відлущуються  наклепи,  що  спотворювали  його  образ,  паплюжили  вірних  і  близьких  йому  людей,  й  час  висвітлює  їхні  постаті,  та  серед  них  –  і  постать  Марії  Магдалени  Мазепиної,  матері  гетьмана,  його  дорадниці  й  хранительки.  Недаремно  в  останні  години  життя  Мазепа  в  мареннях  своїх  кликав  матір,  –  так  писав  шведський  комісар  Сольдан,  який  був  на  еміграції  біля  гетьмана.
То  хто  ж  була  ця  дорога  гетьману  жінка,  його  мати?  Ім’я  її  Марина,  Марія  Магдалена  Мазепина.  Рік  народження  її  встановити  можна  лише  приблизно.  Якщо  взяти  найбільш  загальноприйняту  дату  народження  Івана  Мазепи  –  20  березня  1639  р.[1],  то  одружилася  Марина  щонайменше  за  рік  до  його  народження.  Враховуючи  те,  що  в  Україні  на  той  час  одружуватись  дозволялося  від  14  років,  будемо  вважати,  що  народилася  Марина  близько  1624  р.  Походила  вона  зі  старовинного  шляхетського  роду  Мокієвських,  знаних  на  Білоцерківщині  від  другої  половини  XVI  ст.  Більшість  Мокієвських  покозачилися  і  брали  участь  у  Визвольній  війні  Богдана  Хмельницького.  Спростовуючи  черговий  донос,  Мазепа  писав  цареві,  що  в  його  родині  немає  нікого  «лядської  віри»,  а  «київський  полковник  (Мокієвський)  зовсім  не  лях,  а  чистий  русин:  дід  його  за  Хмельницького  положив  голову  під  Чортковим  (Західна  Україна,  1655  р.),  а  батько  –  в  Дрижопольському  бою  під  Охматовим  (Уманщина,  1655  р.)»  [2].  Так  Мазепа  підкреслював  українське  походження  обох  родин  –  Мазеп  і  Мокієвських.
Костянтин  Мокієвський,  найбільш  вірогідно,  двоюрідний  брат  матері  Івана  Мазепи  [3].  Пам’ять  про  нього  увіковічена  в  Києві,  у  збудованих  його  коштом  церквах:  Різдва  Пресвятої  Богородиці  на  Дальніх  Печерах  Києво-Печерської  лаври  (1696  р.),  Воскресіння  Христового  й  Феодосіївської  на  Печерську  (1699  р.).  Пішов  за  Мазепою  у  вигнання,  там  і  згинув.  
Марина  Мокієвська  була  одружена  зі  Степаном  Адамом  Мазепою,  і  Мазепи  відомі  на  Білоцерківщині  також  від  середини  XVI  ст.:  1544  р.  там  по  р.  Кам’янці  тримав  землі  шляхтич  Мазепа-Колединський.  1572  р.  король  Сигізмунд  Август  надав  Миколі  Мазепі  на  ці  землі  привілей.  Так  постав  хутір,  а  потім  село  Мазепинці,  а  в  ньому  церква  Св.  Миколая.  Онук  Миколи  Мазепи  Степан  Адам  Мазепа  став  батьком  Івана  Мазепи,  який  народився  також  у  Мазепинцях  [4].  У  письмових  джерелах  Степан  Адам  Мазепа  згадується  від  1638  р.  1643  р.  пристав  до  війська  Богдана  Хмельницького.  Від  1654  р.  він  –  отаман  Білої  Церкви.  Активно  виступав  на  боці  гетьмана  Івана  Виговського.  1659  р.  отримав  підтвердження  від  Яна  Казимира  на  родові  землі,  1662  –  посаду  підчашого  чернігівського.  Помер  1665  р.
По  смерті  чоловіка  Марина  прийняла  чернецтво  в  Київському  Вознесенському  монастирі  на  Печерську  під  ім’ям  Марія.  За  О.Оглоблиним,  це  сталося  1674  або  1675  р.,  коли  вона  одружила  вже  свою  доньку  Олександру,  сестру  Івана  Мазепи.  Згодом  Марина  прийняла  схиму  під  ім’ям  Магдалена.  1686  р.  бачимо  Марію  Магдалену  вже  ігуменею  дівочого  Печерського  Вознесенського  монастиря,  але  коли  саме  це  сталося  –  не  відомо.  Монастир  заснований  на  початку  XVII  ст.  архімандритом  Києво-Печерського  монастиря  Єлисеєм  Плетенецьким.  Він  був  розміщений  напроти  Троїцької  надбрамної  церкви.  У  цьому  монастирі  постригалися  дівчата  зі  знатних  родин.
Відвідавши  Київ  на  початку  1630-х  років,  французький  інженер  Гійом  Левассер  де  Боплан  писав,  що  у  «Вознесенському  монастирі  живе  багато  черниць,  числом  до  сотні;  вони  займаються  шитвом  і  гаптують  на  ошатних  хустинах  прегарні  вишивки,  продаючи  їх  тим,  хто  приходить  на  огляд  і  відвідини.  Вони  вільно  виходять  з  монастиря,  коли  хочуть,  і  звичайно  йдуть  до  Києва...  Всі  вони  вбрані  в  чорне,  ходять  лише  попарно,  як  і  більшість  католицьких  черниць.  Пригадую,  що  доводилося  бачити  серед  них  обличчя  таке  гарне,  яке  рідко  коли  зустрінеш  у  самій  Польщі»  [5].
Інший  мандрівник,  архідиякон  Павло  Алеппський  із  Сирії,  відвідавши  монастир  на  початку  1650-х  років,  був  уражений,  що  його  черниці  знають  латинь,  обізнані  з  філософією.  При  монастирі  була  школа.  Очолити  такий  монастир  могла  лише  освічена,  інтелігентна,  шляхетського  походження  жінка,  твердих  релігійних  переконань.  Такою  була  Марія  Магдалена  Мазепина.
Родина  Марії  Магдалени  належала  до  шляхти,  що  мала  звичай  давати  добру  освіту  не  лише  синам,  а  й  донькам.  Дослідники  вважають,  що  освіту,  як  на  той  час,  Магдалена  мала  добру.  Про  це  свідчать,  зокрема,  її  вишуканий  почерк,  характер  письма  й  підпис.  Один  із  його  зразків  знаходився  у  музеї  В.В.Тарновського:  «Maryia  Magdalena  Mazepina  monasterov  panienskich  Ihumenia  Peczarskiego  Kiiovskiego  i  Hlichowskiego».
Марина  Мазепина  відома  була  в  громадських  колах  як  справжня  ревнителька  Вітчизни  й  Православної  церкви.  Ще  1666  р.  вона  вступила  до  Луцького  православного  братства.  У  його  записі  значиться:  «Марина  Мазепина,  підчашина  чернігівська»  –  і  власноручний  підпис  українською  мовою.  Отже,  походження,  освіченість,  відданість  громадським  справам  зробили  ім’я  Марини  Мазепиної  відомим  у  релігійних  і  громадських  колах,  чим  вона  й  зобов’язана  такій  високій  посаді  –  ігумені  привілейованого  дівочого  монастиря.  Зауважимо,  ігуменею  вона  стала  ще  до  обрання  її  сина  гетьманом.
Перша  документальна  звістка  про  ігуменство  Марії  Магдалени  є  в  актах  Печерського  Вознесенського  монастиря  на  його  володіння,  надісланих  до  Приказної  ізби  1686  р.  з  її  власноручним  підписом  [6].
Ігуменя  Марія  Магдалена  владно  й  мудро  керувала  справами  монастиря.  Двічі  їздила  до  Москви,  щоб  підтвердити  права  на  його  маєтності  й  отримати  дозвіл  на  нові.  Взимку  1687  р.  вона  повернулася  з  Москви  з  царською  грамотою,  якою  підтверджувалися  маєтності  Вознесенського  монастиря,  зокрема  на  с.  Ходосівку,  й  надавалися  нові  вотчини-села.  Марія  Магдалена  їздила  до  Москви  сама,  але  мала  супровідні  листи  від  гетьмана  Івана  Мазепи,  в  яких  він  підтримував  прохання  матері-ігумені  й  давав  пояснення  щодо  правового  стану  маєтностей,  про  які  йшлося.  В  Москві  з  великою  шаною  поставилися  до  Марії  Магдалени  й  віднині  в  листах  і  документах  іменували  її  не  інакше,  як  «пречесною  ігуменею  Печерського  й  Глухівського  дівочих  монастирів».  Глухівський  Преображенський  монастир  Марія  Магдалена  отримала  в  управління  за  грамотою  1687  р.7
Глухівський  Преображення  Господня  дівочий  монастир  був  заснований  з  благословення  архієпископа  чернігівського  Лазаря  Барановича  й  за  підтримки  гетьмана  Дем’яна  Многогрішного  вдовою  військового  товариша  Марка  Кимбари  Агафією  на  її  власній  землі.  Марію  Магдалену  не  задовольняло  його  розташування  біля  самого  ринку,  де  було  гамірно  й  стояло  багато  шинків.  1692  р.  вона  їде  до  Москви  й  здобуває  грамоту  патріарха  Адріана:  «...монастир  тот  перенести  по  разсмотрению  той  епархии  преосвященного  Варлаама,  митрополита  Киевского,  советом  гетмана  Иоанна  Стефановича  и  что  де  она  усердствует  о  переселений  того  ради  пользы  и  благочиния  монахиням  –  благословляем  строити  тамо  добро  повелеваем»  [8].
Ігуменя  переводить  Преображенський  монастир  на  садибу  Успенського  собору,  який  свого  часу  розпочав  будувати  гетьман  Іван  Самойлович,  але  звів  його  вже  власним  коштом  Іван  Мазепа.  Віднині  монастир  став  іменуватися  Успенським.  До  володінь  монастиря  гетьман  долучає  два  млини,  що  раніше  належали  Самойловичу,  а  Марія  Магдалена  купує  за  1110  золотих  для  монастиря  слободу  Гремячку.  Окрім  того,  на  користь  монастиря  відписує  всі  «свої  добра»  вдова  Стародубського  полковника  Колпчиця  Катерина,  погодившись  стати  його  черницею.  Тим  часом  Марія  Магдалена  зводить  для  черниць  нові  келії  і  трапезну.  На  початку  XVIII  ст.  садиба  монастиря  була  обгороджена  цегляним  муром  з  наріжними  вежами  й  надбрамною  оборонною  дзвіницею.  Це  був  «перший  в  архітектурі  козацького  відродження  ансамбль  оборонно-культового  призначення,  споруджений  гетьманом  Мазепою»  [9].
1701  р.  Глухів  відвідав  московський  прочанин  священик  Леонтій  Лук’янов.  У  подорожніх  нотатках  він  записав:  «В  городе  Глухове  строения  преузорчатые,  светлицьі  хорошие,  палаты  полковника  Миклашевского  зело  хороши,  церквей  каменных  много;  девичий  монастырь  предивен  зело,  соборная  церковь  хороша  очень;  зело  лихоманы  хохлы  затейливы  к  хорошему  строению»  [10].  Так  стараннями  гетьмана  Мазепи  і  його  шляхетної  матері  Марії  Магдалени  Глухів  зазнав  злету  козацького  ренесансу.  Ігуменя  передала  мистецтво  гаптування  Вознесенського  монастиря  черницям  Успенського.  Їхні  вироби  й  сьогодні  можна  віднайти  в  музеях  Чернігівщини.  Обидва  монастирі  процвітали.  Збереглися  дані,  що  гетьман  Мазепа  надав  універсали  ще  на  двоє  сіл  –  Русанів  і  Плоське,  але  достеменно  невідомо,  якому  саме  монастирю  чи  самій  ігумені.
Мати  часто  гостювала  у  сина  в  Батурині,  зокрема  це  засвідчують  листи  ігумені  з  Батурина  до  полковника  глухівського  Міклашевського  в  справах  Успенського  монастиря  [11].
Історики  наводять  кілька  доказів  на  користь  того,  що  Марія  Магдалена  була  утаємничена  в  політичні  дії  гетьмана.  Так,  на  прохання  Мазепи  вона  розслідувала  справу  з  підкинутим  листом-пасквілем  на  гетьмана  в  Києві,  а  коли  1707  р.  виникла  в  гетьмана  потреба  передати  таємні  листи  Андрію  Войнаровському  до  Варшави,  він  завірив  Пилипа  Орлика,  що  найкраще  зробить  це  його  мати.  Характерно,  що  Марія  Магдалена  цих  листів  не  відіслала.  Перед  смертю  передала  їх  своїй  онуці,  черниці  Марті,  щоби  та  по  її  смерті  віддала  їх  гетьману.
До  Марії  Магдалени  горнулись  і  діти,  й  онуки.  До  неї  в  Печерський  Вознесенський  монастир  переселилася  після  негараздів  сімейного  життя  донька  Олександра,  про  яку  гетьман  писав,  допомагаючи  їй  переїхати  до  Києва:  «У  мене  в  цілому  світі  немає  іншої  рідні,  окрім  сестри,  з  якою  нас  єднає  сердечна  любов»  [12].
Уперше  Олександра  була  пошлюблена  зі  шляхтичем  Обидовським.  Невдовзі  він  помер,  залишивши  дружину  з  сином  Іваном.  Гетьман  покладав  на  нього  великі  сподівання  як  на  наступника  своєї  справи,  але  1701  р.  він  був  убитий  під  Нарвою  в  російсько-шведській  війні.  Син  племінника  й  Ганни  Кочубеївни  після  поразки  Мазепи  був  позбавлений  усіх  прав  і  маєтностей.  Удруге  Олександра  одружилася  зі  шляхтичем  Вітославським.  Мали  доньку  Мар’яну.  Після  смерті  Вітославського  Олександра  вийшла  заміж  за  шляхтича  Яна  Войнаровського,  а  Мар’яна  оселилась  у  Марії  Магдалени  в  монастирі.  Ставши  дорослою,  прийняла  чернецтво  під  ім’ям  Марта.  Олександра  залишила  Войнаровського,  як  вважають,  через  релігійні  суперечності  (Войнаровський  був  католиком)  і  перебралася  за  підтримки  Мазепи  до  Києва  з  сином  Андрієм  і  двома  доньками  Войнаровського  від  його  першої  дружини,  які  не  хотіли  з  нею  розлучатися.  В  Києві  Олександра  прийняла  чернецтво  у  Вознесенському  монастирі,  але  незабаром,  1695  р.,  померла.
Син  її,  Андрій-Станіслав  Войнаровський,  виховувався  дядьком  Іваном  Мазепою.  Навчався  в  Києво-Могилянській  академії  і  Дрезденському  університеті,  був  на  державній  службі  в  Гетьманщині.  Всі  свої  сподівання,  зокрема  пов’язані  з  династичною  спадковістю  у  вільній  Україні,  Мазепа  покладав  на  Андрія.  Утаємничив  його  у  свої  плани.  Після  кончини  гетьмана  Андрій  відмовився  від  булави  на  користь  Пилипа  Орлика.  Був  підступно  схоплений  резидентами  Петра  І  в  Дрездені,  загинув  у  Сибіру.
Померла  Марія  Магдалена  восени  1707  р.  у  Вознесенському  монастирі.  В  останні  дні  її  життя  біля  неї  був  син  Іван  Мазепа,  який  мешкав  у  Києві  з  жовтня  до  27  листопада.  У  листі  до  московського  канцлера  Федора  Головкіна  гетьман  писав:  «Госпожа  мати  моя  вельми  болєзнуєт  і  до  кончини  життя  свого  приближається»  [13].  Інших  даних  про  останні  дні  життя  Марії  Магдалени  поки  що  не  виявлено.  Дослідники,  грунтуючись  на  наведених  рядках  із  листа  гетьмана,  пишуть,  що  саме  тоді  Марія  Магдалена  померла.  Далі  йдуть  інші  припущення:  як  ігуменя  Вознесенського  монастиря  вона  мала  бути  похована  біля  його  головної  Вознесенської  церкви.
1710  р.  цар  Петро  І  наказав  знести  будівлі  Вознесенського  монастиря,  а  на  їхньому  місці  збудувати  «Пушечний  дом»,  тобто  Арсенал.  1711  р.  почалося  переселення  черниць  до  Флорівського  Успенського  монастиря  на  Подолі.  Так  був  знищений  Вознесенський,  найстаріший  жіночий  монастир  у  Києві,  яким  майже  чверть  століття  управляла  Марія  Магдалена.  Усі  його  земельні  володіння,  зокрема  села  Підгірці,  Ходосівка,  Бугаївка,  Берки,  Бзів,  Березна,  перейшли  у  володіння  Флорівського  монастиря.  Покидаючи  Вознесенський  монастир,  черниці  взяли  з  собою  національну  українську  реліквію  –  ікону  Рудненської  Божої  Матері.  Її  приніс  до  Вознесенського  монастиря  1689  р.  священик  Василій  із  села  Рудня,  що  біля  Чернігова.  Ікона  була  чудотворною,  й  негайно  ченці  Києво-Печерської  лаври  забажали  перенести  її  до  Успенського  собору.  Але,  як  писав  Самійло  Величко,  Мазепа  «...благоволив  тій  святій  іконі  зостатися  в  монастиру  Печерськім»,  тобто  Вознесенськім.  Чудотворні  дії  ікони  записувались  у  спеціальну  книгу,  серед  них  –  зцілення  Івана  Мазепи,  Івана  Скоропадського,  Леонтія  Полуботка.

Зоя  Хижняк
http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_93/ukrajinky/mazepena.html

Мокієвські-  Макієвські

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181502
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010

Мазепа. Взгляд из Украины. Происхождение -Мазепы и Макиевских ( авт. Филонов В. П. ) из инета.

Мазепа.  Взгляд  из  Украины.

Филонов  Владимир  Петрович.:  

 ЭПИГРАФ.
   
   Мазепа.  Как  историческая  личность.
   Как  взгляд  на  человека  из  Украины.
     Автор.
   
   
   Вводное  слово.
   
     Нет  в  нашей  общей  с  Россией  истории  личности,  которая  более  противоречиво  раскрыта  официальной  историографией.  Более  униженной,  чем  Мазепа.  Даже  официальной  позицией  Русской  Православной  Церкви.
     Я  -  русский  по  матери  и  белорус  по  отцу,  Православный  Московского  патриархата  по  рождению;  выставляю  на  ваш  взгляд  те  данные,  которыми  располагаю  сам.
   Вам  решать.  Вам,  самим,  делать  свои  выводы.
   
   1.
   
     В  современной  российской  историографии  Мазепа  представляется  как  мелкий  пакостник  и  изменник  Романовым  (всеми  признанными  сюзеренами  Российской  Империи)  и  предателем  России.
   Для  того  чтобы  представить  полное  впечатление,  необходимо  вернуться  немного  назад.
   Во  времена  становления  династии  Романовых  и  принятия  присяги  украинской  старшиной  вместе  с  гетманом  Хмельницким.
     После  освобождения  от  монголо-татарского  ига  в  Москве  установились  смутные  времена.  Старые  боярские  рода,  непрямые  потомки  Рюриковичей,  стали  упорно  добиваться  больших  на  власть  в  Москве;  попутно  избивая  прямых  наследников  трона.  Самой  удачливой  в  этой  смуте  семьёй  оказалась  семья  влиятельного  московского  боярина  Никиты  Захарьева-Юрьева;  племянника  царицы  Анастасии,  первой  жены  Ивана  Грозного.
   Вот  настоящие  имя  и  фамилия  сына  и  третьего  Патриарха  Русской  Православной  церкви.
   Фиодор  Захарьев-Юрьев  в  постриге  Филарет  Романов  -  родной  отец  первого  царя  из  династии  Романовых.
     Кто  такие  Захарьевы-Юрьевы  в  лице  Филарета?  Младшая  линия  околоточного  Захарьева,  ставшего  боярином  только  в  1520-м  году!  Может  в  Москве  столь  стремительный  взлёт  к  короне  Российской  империи  и  считается  нормой,  но,  только  не  в  Украине.  Древнейшие  боярские  рода  Украины  легче  пережили  смутные  времена,  породнившись  во  многих  случаях  с  европейской  знатью.
   
   2.
   
   Иван  Мазепа-Колодинский,  сын  киевского  шляхтича  из  древнейшего  волынского  боярского  рода  "Курчей".
   "Курчата"*  -  прямые  потомки  казацкой  старшины  по  линии  сичевых  Пивней.  Кроме  этой  линии  были  линии:  "сичевых  Котов"  и  "Собак",  а  так  же:  "деревянные"  -  Дуба  и  Бука;  "лесные":  Гая  и  Бора.
   По  материнской  линии,  Мазепа,  потомок  самой  уважаемой  в  казацкой  старшине  линии
   Дуба  (Макиевские).  Берущей  своё  начало  от  мифического  Кия.
   Мокий*  -  Может  сам  Кий?  Мифический  строитель  Киева  и  города  Белая  Церковь,  стоящего  на  реке  Россь,  откуда  и  пошло  название  Русь.  Сама  река  имеет  два  притока  Сом  и  Маха.
   Именно  этот  Сом*  описывается  в  мифах,  как  граница  Руси.
     В  1707  году  предоставленные  данные  родословной  линии  были  подтверждены  Императором  Священной  Римской  Империи  княжеским  титулом.
   
   "  Как  вы  себе  представляете?  Нормально  ли  то,  что  потомок  пусть  и  мифического  создателя  Киева  и  Руси  стал  изменником  и  предателем  (пусть  законной,  пусть!)новой  династии  Романовых?  Представьте  себе  такой  вариант.  Царь  Давид,  став  царём  объявляет  потомка  царя  Саула  изменником  и  предателем!"
   
     Я  не  хочу  углубляться  в  дальнейшие  рассуждения  о  точности  и  качестве  современной  Российской  историографии,  кроме  одного  замечания.
   Вольтер  и  Байрон,  многие  выдающиеся  художники:  Никто  не  описывает  Мазепу  предателем  и  изменником.  Только,  как  несчастного  человека.
   В  1708  году  Мазепа  ушел  со  службы  у  Петра  первого,  так  само  как  до  этого  ушел  от  польского  короля.  Нравы  того  времени  предоставляли  такое  право  дворянам.  Ушел,  по  причине  того  факта,  что  по  наветам  "новых  фаворитов",  "птенцов  гнезда  Петрова"  была  уничтожена  резиденция  гетмана  Украины  городок  Батурин  и  избиты  все  его  жители.  Даже  дети  и  женщины.
   В  это  же  время,  точно  такой  же  участи,  стать  предателем,  был  удостоен  атаман  войска  Донского  Кондратий  Булавин.  Удостоен  и  убит!
   Как  был  убит  руками  собственного  отца  царевич  Алексей.
   ...
     Четверть  населения  страны  потеряла  Россия  за  годы  царствования  Петра  первого.  И  этот  самодержец,  здесь,  считается  Великим.
   Я  поздравляю  Россию  с  этим  "величием".  В  нём  было  заложено  падение  Империи.
   В  нём,  и  в  упорном  следовании  этой  догме;  заложены  проблемы  современной  России.

http://zhurnal.lib.ru/f/filonow_wladimir_petrowich/net-2.shtml

Герб  рода  Макиевских

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181499
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.04.2010

Гортаючи історію міста (м. Остер Чернігівська обл. - коріння Макієвських) з інета.

Гортаючи  історію  міста.
 
                     Широко  розкинув  над  Десною  вулиці-крила  стародавній  Остер.  Поволі  зникають  древні  кургани  і  городища,  зрівнюються  глибокі  рови  та  високі  вали  міста,яке  уславило  себе  протягом  тисячоліття.
       Після  татаро-монгольської  навали  1239  року  місто  невдовзі  відродилося  з  руїн.  Час  той  був  тяжким  для  Русі.  Цим  скористалися  литовські  феодали,  захопивши  наші  землі.  В  кінці  XІV  ст.  князем  Вітовтом  було  утворено  Остерський  повіт  в  межах  колишнього  давньоруського  удільного  князівства,  який  розкинувся  по  берегам  річок  Десни,  Остра  та  Трубежа.  З  Остерських  князів  того  часу  відомі  Дмитро  Секіра  та  Марія  Трабська.
     У  1538  році  повністю  відбудовується  старий  замок  на  місці  Остерського  Городця,  відновлюються  всі  три  лінії  його  укріплень.  З  прийняттям  Люблінської  унії  (1569  р.)  територія  навколо  Остра  підпала  під  владу  Польщі.  Місто  стало  центром  єзуїтського  ордену,  почали  будуватися  костьоли  і  монастирі.  До  речі,  на  місці  одного  з  них,  частково  й  на  старих  фундаментах,  було  побудовано  тюремний  замок,  головна  будівля  якого  збереглася  до  нині  біля  ринку  «Кооператор».  Засилля  єзуїтів,  природно,  викликало  невдоволення  традиційно  православного  населення.  І  коли  підняв  повстання  гетьман  Криштоф  Косинський,  остряни  стали  на  його  бік.  Але  польським  військам  вдалося  придушити  повстання.  Віленський  воєвода  Альбрехт  Гаштольд,  при  відбудові  старого  замку,  не  врахував,  що  Десна  вже  значно  відступила  від  міста  і  замок,  який  знаходився  на  переправі  через  річку  та  з  1500  року  був  форпостом  на  кордоні  з  Московією,  не  міг  в  повній  мірі  контролювати  ці  важливі  об’єкти.
 Тому  в  1571  році  вирішено  було  будувати  новий  замок,  що  і  було  зроблено  на  місці    теперішньої    садиби    загальноосвітньої  школи  І-ІІІст.  №2  ім.  Ю.Збанацького.
В  ці  часи  через  місто  проходять  важливі  торгові  шляхи  з  півдня  на  північ,  аж  до  Москви.  Остер  набуває  статусу  одного  з  найбагатших  староств  Придніпров’я.  Старости  були  великими  землевласниками  та  нещадно  експлуатували  трудящі  верстви  населення.
І  весь  час  між  Польщею  і  Московією  точилася  вперта  боротьба  за  наше  місто.  Важливий  центр  торгівлі  і  ремесел  краю  у  1627  році  одержує  право  вільної  торгівлі  і  ярмарок  -  Мале  магдебурзьке  право.
             Замок,  або  «мале  місто»,  де  розміщувалися  старостинський  палац  з  управою  та  військовий  гарнізон,  від  «великого  міста»  відокремлював  широкий  рів  та  вал  з  частоколом.  На  території  «великого  міста»,  що  розкинулось  між  теперішньою  пристанню,  складами  хлібоприймального  підприємства  і  нинішньою  вулицею  В.Зайцева,  знаходились  міські  храми,  важлива  торгівельна  площа,  магістрат.  Місто  було  обнесене  валом  та  дубовою  стіною  (замок-подвійною).  В  ній  було  декілька  воріт.  


           В  1649  році  Остер  стає  центром  козачого  полку,  першим  полковником  був  Тиміш  Носач,  полк  згодом  було  розділено  між  Київським  та  Переяславським  (Остерська  сотня  увійшла  до  останнього).  Але  так  було  недовго  -  Остер  входить  до  Київського  полку  і  до  1668  року  є  його  центром.  Після  військових  дій  у  місті  між  московським  гарнізоном  замку  під  командуванням  воєводи  Дмитра  Рогозіна  та  козаками  під  орудою  полковника  київського  Василя  Дворецького,  місто  було  спалене  майже  вщент.  Управління  полку  тимчасово  перенесене  до  містечка  Козелець,  але  там  і  залишилось  до  ліквідації  Козаччини  Катериною  II.  Декілька  разів  в  середині  XVII  ст.  Польщею  організовувались  походи  на  Остер  з  метою  його  повернення.  І  ось  восени  1662  року  війська  короля  Яна  Казіміра  II  майже  без  бою  оволоділи  містом.  Московський  гарнізон  втік  в  ночі  і  городяни  здали  місто.  Королеві  дуже  сподобався  Остер  і  він  вирішив  залишитись  тут  зимувати.  Спеціально,  для  цього  було  побудовано  великий  дім,  а  полки  війська  були  розміщенні  у  найближчих  містечках.  В  цей  час  Ян  Казімір  надав  місту  повне  Магдебурзьке  право,  яке  в  подальшому  укріпило  його  становище,  як  ремісничо-торгівельного  центру.  Тепер  ним  стали  правити  не  полковники  та  гетьмани,  а  виборний  магістрат,  що  затверджувався  королем,  а  пізніше  -  царем.
               Магдебурзьке  право  не  полегшало  становища  пересічних  громадян,  хоча  і  сприяло  пожвавленню  господарського  і  культурного  життя,  розвитку  торгівлі  і  ремесел.  В  XVII  ст.  в  Острі  прокладаються  дерев’яні  настіли  для  пішоходів  на  вулицях,  каналізація  з  дерев’яних  труб,  по  яких  вода  стікала  з  високих  частин  міста  на  нижчі  (такі  труби  було  знайдено  при  будівництві  будинку  теперішньої  міської  ради  в  1957  році).  Було  декілька  православних  церков:  Воскресенська,  Миколая  Чудотворця,  Петра  і  Павла,  Успіння  Присвятої  Богородиці,  Воздвиженська,  Іванівська.
             У  1666  році  Остер  має  19  водяних  млинів  (для  порівняння  Київ  -  17),  42  просяні  ступи  та  21  сукновальню,  декілька  шинків.  Ремісники  і  торгові  люди  становили  65%  всього  населення.  Більше  на  той  час  в  Україні  було  ремісників  тільки  в  Переяславі  -  73  %.  Найбільш  поширеними  були  професії  шевців,  кравців,  перепечайників,  рибалок,  ковалів,  ткачів,  гончарів,  бондарів,  шаповалів,  кушнірів,  різблярів.  Були  також  музиканти,  золотарі  та  інші.  Населення  міста  в  ті  часи  становило  3,5  тис.  чоловік.
Як  правило,  ремісники  окремих  професій  жили  поруч.  Так  виникли  Бондарівська  (нині  вул.  Шевченка),  Різницька  (Ю.  Збанацького),  Рибальська  (  Ф.  Кона)  та  інші.
             Майже  всі  вони  об’єднувалися  в  цехи.  Кожен  цех  мав  свій  статут,  прапор  і  печатку.  В  середині  XVII  ст.  їх  нараховувалось  12.  Острянин  користувались  середньовічним  європейським  правом  самоврядування  (Магдебурзьким)  до  1831  року,  коли  воно  було  повністю  ліквідоване  у  всіх  містах,  а  їх  на  Лівобережжі  було  всього  11,  з  них  Новгород-Сіверський  і  Полтава  одержали  магдебургію  останніми  з  рук  гетьмана  Кирила  Розумовського.  На  протязі  двохсот  років  це  право  відігравало  велике  значення  в  житті  міста  та  навколишніх  сіл.    


 
                                                                                                                                                                         І.  Садиков,  краєзнавець.
 

 

                                                       Остер  місто  на  Десні  та  Остерці.

                                                               (  історично-  культурологічний  нарис  )

                       Остер  /  в  часи  Київської  Русі  «  Град  на  Вострі»,  «  Град  на  Вострі»,  «  Остерський

Городець»  «Юріїв  град»/  -  місто  районногопідпорядкування  Чернігівської  області.

Знаходиться  в  південно-західній  частині  області  на  річках  Десна  /  притока  Дніпра/  та                      Остерка  /  притока  Десни/.  Географічні  координати  51  градус  56  хвилин  північної  широти  та

49  градусів  53  хвилини  східної  довготи.  В  43  кілометрах  від  залізничної  станції  Бобровиця

та  75  кілометрах  від  столиці  міста  Києва  і  72  кілометрах  від  обласного  центра  Чернігова.

Місто  охоплює  територію  76  кілометрів  квадратних.  Площа  лісів  складає  –  469  га,  площа  озер  271,7  га.  Місто  з  усіх  сторін  точено  річками  Десна  та  Остер.  Річка  Десна  судноплавна  з  шириною  русла  100-120  м.  Населення  складає  7  тис.200  жителів  -  за  переписом  2001  року.

 

З  1803  року  Остер  був  повітовим  містом  і  до  нього  входили  Броварський,  Дарницький,  Деснянський  та  частково  Вишгородський  та  Бориспільський  райони.  З  1962  року  місто  районного  підпорядкування.

 Поблизу  міста  виявлені  знахідки  періоду  неоліту  (4000  тис  років  до  народження  Христа),  пізньотрипільської  культури  (стоянка  урочище  «Узвіз»  село  Євминка),  поодинокі  знахідки  епохи  бронзи  (комарівської  та  тшинецької  культур),  знахідки  черніхівської  культури  та  культури  волинцівського  типу  ,яка  є  попередниця  заселення  краю  ранньослов’янськими  племенами  .

Перша  літописна  згадка  про  м.  Остер  міститься  в  Іпатіївському  літописі  відноситься  до  1098  року  ,  який  говорить  «  Того  же  лета  заложи  Володимир  Мономах  городок  на  Встрі».  Хоча  слушна  думка  про  те  ,  що  поселення  слов’ян  за  легендою  існувало  раніше,  як  форпост  на  річці  Вострі  та  центр  збору  полюддя  в  краї.  А  перше  укріплення  збудовано,  ще  за  часів  князя  Володимира  Великого,  а  можливо  і  за  часів  князя  Олега,  бо  ця  місцевість  мала  важливе  стратегічне  значення.  Саме  в  ті  часи  на  Русі  з’явився  вислів  «  Держи  спис  стрілу  на  Вістрі,  пропустиш  ворога  під  Остром,  буде  ж  мати  січу  під  Києвом».  Князь  Володимир  Мономах  збудував  церкву  Архістратига  Михайла  (  поч.  12  століття  ,  переяслівський  тип  архітектурного  будівництва.)  Архістратиг  Михайло  був  покровителем  Києва  і  став  покровителем  «  Городця  на  Вострі».  В  1998  році  місто  урочисто  відзначило  своє  900  річчя.      

Місто  Остер  розташований  був  на  перехресті  важливих  торгівельних  шляхів  з  північних  князівств  до  Візантії  та  великокняжої  столиці  Києва  також  місцевого  шляху  по  Вострі  до  Унененжа  (  Ніжина).  Це  сприяло  швидкій  забудові  міста,          але  принесло  і  великі  випробування.  В  часи  Київської  Русі  містом  володіли  князі        :  Всеволод  Давидович,  Юрій  Володимирович  (Довгорукий),  Всеволод  Ольгович,  Гліб  Юрієвич,Володимир  Мстиславич,  Ростислав  Юрійович,  Всеволод  Юрієвич.  Найбільше  до  розбудови  міста  долучився  Володимир  Мономах  та  Юрій  Володимирович  (Довгорукий)  які,щоб  здобути  прихильність  прикрасили  храм  Архістратига  Михайла  фресками  «  Оранта  Остерська»  «  Причастя  євхаристії»  (  копія  зберігається  в  Софії  Києвскій»),  «  Святих  Михайла  та  Гавріїла».  Залишки  храму  з  ледь  вцілілим  розписом  збереглися  до  нашого  часу,  і  є  однією  з  семи  цінних  пам’яток  Лівобережної  України  ,  які  збереглися  до  нашого  часу.  За  Лаврентіівським  літописом  є  відомості,  що  в  «  Городці  на  Встрі  »  в  1141  році  помер  князь  Всеволод  Ольгович  (місце  поховання  невідомо).  В  часи  київської  держави  місто  було  декілька  разів  поруйновано  під  час  князівських  міжусобиць.  Останнє  руйнування  зазнало  під  час  татарської  навали  ханів  Менгу  та  Батия  1239-1240  років.  В  топоніміці  міста  залишились  назви  «  Старе  місто»  ,  «городище»,  «  Старогородська  слобода».

В  другій  половині  ХІУ  ст..  місто  Остер  потрапив  під  владу  Великого  князівства  Литовського.  Князь  Володимир  Ольгердович  став  роздавати  поруйновані  городи  в  ленне  володіння.  Землі  та  місто  Остер  отримав  князь  Юрій  Половець-  Рожиновський.  Який  поблизу  с.  Рожнів  створив  волость,  на  думку  істориків  Рожиновське  удільне  князівство.  В  1393  році  князь  Вітовт  віддає  Остер  своєму  прибічнику  князю  Дмитру  Сокирі.  Згодом  частина  земель  навколо  міста  Остер  віддається  Києво  –  Печерському  ,  Михайлівському  та  Софіївському  монастирям.  А  м.  Остер  належав  княгині  Трабській  дочці  князя  Сокири.  На  думку  історика  М.  Олександровича  Остерщина  заселялась  вихідцями  з  південної  Білорусі,  міст  Любича,  Володимира  та  Суздаля,  та  кращими  мужами  Києва.  Заселення  краю  відбувалось  повільно  оскільки  край  зазнавав  спустошливих  татарських  навал  1283,1469,1491,1499  років.  В  1538  році  литовський  віленський  воєвода  Ольбрахт  Гаштольд  збудував  в  Острі  замок  поблизу  старогородськог  городища,  але  оскільки  русло  Десни  змінювалося,  а  Остерка  ставала  менш  судноплавною  з  часом  замок  був  перенесений  в  місцевість  «Попівка»,  яка  стає  адміністративним  та  релігійним  центром  південної  Чернігівщини.  Після  Люблінської  унії  1569  року  та  утворення  Речі  Посполитої  свій  вплив  на  місто  мали  польський  король  та  уряд.  На  початку  ХУІІ  століття  Остер  відігравав  провідну  роль  в  житті  Чернігівщини  .  Бреську  унію  1596  року  єпископ          І.  Борковський  написав,  що  він  є  «Єпіскоп  Чернігівський  та  Острянський».  Збереглись  відомості  про  фундаторку  багатьох  храмів  в  краї  Марфу  Попівську  з  Остра.  Також  на  думку  вчених  в  Острі  та  околицях  було  збудовано  4  кам’яних  уніатських  храми.  До  управління  та  розбудови  міста  долучились  Лаврін  Ратомський,  Константин  Ратомський,  Петро  Корсак,  Степан  Аксак.

В  20  –х  роках  ХУІІ  століття  маємо  відомості,  що  в  місті  самовільно  поселилось  40  козаків  ,  які  відмовлялися  нести  повинності.  Четверо  острян  згадуються  в  першому  козацькому  реєстрі,  ще  під  час  реформи  Стефана  Баторія.  Остерські  бояри  та  міщани  підтримали  повстання  Мурка  та  Носка,  Павлюка.  З  м.Остра  походить  рід  славного  козацького  ватажка  ,  який  в  1638  році  став  гетьманом  і  підняв  найбільше  до  визвольної  війни  1648-1657  р  .  повстання  -  Якова  (Стефана/  Острянина  /  Острянині).  Приниження  зазнавали  боярські  та  міщанські  родини  ,тому  представники  шляхетських  родин  Остряниці,  Біликів,  Гришків,Шумейко,  Носачів,  Яненків  стали  учасниками  як  селянсько-козацьких  повстань,  так  і  Визвольної  війни  під  проводом  Богдана  Хмельницького.

У  першій  половині  ХУІІ  ст..  місто  Остер  був  центром  Остерського  староства,  значним  торговим  ремісничим  ,  культурним  осередком.  Під  час  Визвольної  війни  1648-1657  років,  місто  не  зазнавало  значних  спустошень.  В  місті  був  сформований  Остерський  полк  на  думку  професора  В.  Сергійчука  ,  але  в  1649  році  він  був  приєднаний  до  Переяславського  полку,  і  той  став  називатися  Переяслісько-Острянський,  а  його  полковник  Тимофій  Носач  був  призначений  на  полковництво  в  Прилуки.

З  1657  року  Остер  сотенне  містечко  Переяславського,  пізніше  в  ХУІІІ  століттІ  Київського  полку.  В  1663-1664  роках  м.Остер  витримав  осаду  польських  військ  на  чолі  з  королем  Яном  КазимиромІІІ.  За  надану  допомогу  під  час  облоги  ,  король  Ян  Казимир  ІІІ  надав  місту  привілей  на  Магдебургське  право  ,  хоча  ,  деякими  його  положеннями  користувалися,  ще  з  20  –  х  років  ХУІІ  століття.  Остер  отримав  право  мати  свій  магістрат  та  власний  герб.  На  гербі  зображено  в  зеленому  полі  міську  браму  з  трьома  вежами,  та  золотим  хрестом.  Герб  своїм  виглядом  нагадує  тризуб  –  малий  герб  України.  Герб  затверджений  4  червня  1782  року  ,  коли  Остер  став  заштатним  містом  Київського  намісництва.  Останній  вигляд  герба  розробив  відомий  геральдист  Б.  Кене  в  1865  році.  Про  ті  далекі  події  нагадують  тільки  старогородські  козацькі  оборонні  вали  ХУІІ  століття.

З  появою  місцевого  самоврядування  місто  стає  важливим  господарським  та  промисловим  центром.  В  ньому  проходить  4  ярмарки  на  рік  ,  розвивається  цехове  виробництво  -  цехи  різників  по  дереву  та  плетінні  неводів  та  сіток  були  відомі  всій  Гетьманщині.  В  Острі  розвивається  :  кравецтво,  чоботарство,  бондарство,  ковальство,  ткацтво,  кушнірство,  котлярство,  гончарство,  іконопис,  винокурництво  та  інші  ремесла.  В  місті  міцно  осідають  єврейська,  армянська,  волощансько-  молдавська  громади.

З  Остром  пов’язані  козацько  -  старшинські  родини  Гетьманщини  Солонин,  Дворецьких,  Закревських,  Забіл,  Шрамченків  ,  Макієвських,  Гришків,  ,  Лазаревичів,  Сомків,  Борщевських,  Рклицьких,Туманських,  Смоловиків,  Слухаєвських,  Дроб’язок,  Вихідці  з  остерського  боярства  стали  гетьманами  України  Яків  Острянин  ,  Гришко  Іванович.  Козацькою  старшиною  лівобережних  полків  були  Іскри  (нащадки  Якова  Острянина),  Білики,  Солонини,  Макієвські  Яненеки-Хмельницькі,  Шумейки  ,  Гришки  та  інші.  Нащадки  славних  полковників  та  сотників  ,  значкових  та  військових  товаришів  повернулися  в  рідне  місто  після  ліквідації  козацько  -  старшинського  стану  1782  -1784  роках.

На  початку  ХІХ  століття  Остер  стає  повітовим  містечком  Чернігівської  губернії.  По  Десні  повз  нього  проходило  до  1000  барж  та  байдаків  кожного  року,  тому  він  не  втрачає  торгівельно-промислового  значення.  В  1815  році  в  місті  відкрито  Остерське  вище  Олександрівське  училище  та  парафіяльне  училище  в  1839  році.  Після  введення  межі  осілості  для  евреїв  Російської  імперії  утворюється  потужна  єврейська  громада  серед  якої  було  багато  купців  та  ремісників.  Вони  в  північно-  західній  частині  міста  розбудовують  свій  кагал,будують  синагогу  яка  збереглась  до  нашого  часу.  На  початок  ХХ  століття  евреїв  в  місті  Остер  проживало  до  1000  чоловік,  а  серед  ремісників  та  купців  вони  складали  більше  50  відсотків.  В  1941-1943  роках  під  час  німецько-фашиської  окупації      розстріляний  251  представник  цієї  громади  та  50  загинуло  на  фронті.Фактично  під  час  війни  знищено  общину  в  місті.  Тому  в  музеї  –  інституті  «  Яд  Ва  Шем»  (Ізраіль)  місто  Остер  занесено  до  переліку  міст,  де  знищена  єврейська  громада.  З  пам’яток  єврейської  культури  в  місті  залишились  тільки  приміщення  синагоги  (тепер  будинок  творчості),  єврейське  кладовища,  декілька  постоялих  дворів,  та  будинки  єврейських  купців.

 В  другій  половині  ХУІІІ  та  першій  половині  ХІХ  століть  Остер  обростає  примістями.  Які  розбудовують      вихідці  з  князівських  та  козацько-старшинських  родин.  Про  це  свідчать  топонімічні  назви  «Друцьке»  ,  «Перці»,  «Солониновщина»,  «Лазаревичі»  ,  «Татровщина»  ,  «  Перещівка»,  «Жуковщина»  ,  «Юськова  гребля»  ,  «  Шидлова  Гребля»,  «Любечанинів»,  «Ярмарковище»  ,  «Безбородьків  завод»,  «Старогородська  слобода»,                            «Шрамківщина»,  «Неводовщина»,  «Псіолів  острів»  та  інші.  В  розбудові  міста  беруть  участь  князі  Безбородьки,  княгині  Кудашова  та  Хованська,  Микола  та  Митрофан  Константиновичі,  купці  ІІ  гільдії  Ілля  та  Павло  Цилюрики,  єврейські  родини  Будніцьких  ,  Левіних,  Примакових,  Фрейдіних,  Чернявських,  представники  козацько  –  старшинських  родин  ,  що  стали  в  ХІХ  століття  дворянами  та  купцями  Солонин,  Дворецьких,  Забіл,  Домонтовичів,Коровка-Вольських,  Псіолів,  Афендиків,  Сорокам,  Дроздовським,  Роговським,  Пенським  ,  Половинкам  ,  Бобруйкам,  Хенцінський,Остапенкам,  Янченкам,  Куксам,  Виноградським.  Динилеям.

Архітектурне  будівництво  в  місті  Остер  сягає  часів  Київської  Русі  .  Цегельна  церква  архангела  Михайла  в  м.  Острі  відома  за  літописним  рядком  під  1152  роком.  Коли  коаліція  князів  взяла  міста  літопис  говорить  «і  божницю  святого  Михайла,  вверх  був  деревом  нарублений.».  Невідомо  які  роботи  проводив  після  князя  Володимира  Мономаха  князь  Юрій  Володимирович  (Довгорукий),  але  до  наших  часів  храм  дійшов  під  народною  назвою  «Юрієва  божниця».  До  збереження  залишків  унікального  храму  долучилися  багато  вчених  мистецтвознавців  та  громадських  діячів  М.  Каргер,  В.  Богусевич,  М.  Макаренко,П.Рапопорт,  М.  Константинович,  С.  Прахов,  М.  Біляшівський,  В.  Антонович,  княгиня                    О.  Половцева,  П.  Добровольський,  є,  благочинний  П.  Рклицький,  В.  Шульц,  інженер  П.  Покришкін,  професори  Д.  Айналов,  В.  Зумер  та  Ю.  Асеев.  «Юрієвій  божниці»,  або  як  її  зовуть  «старогородська  божниці»  присвячено  декілька  монографій  та  десятки  наукових  статей.

                     В  кінці  ХУІІІ  століття  в  місті  було  п’ять  храмів  Воскресіння  Христово,  Успіня  Богоматері,  Здвиження,  Петра  та  Павла,  Миколи  Чудотворця.  Серед  громадських  споруд  сотенна  канцелярія  та  магістрат.  Збереглися  відомості,  про  закладення  деревяної  Воскресенської  церкви  в  1790  році  і  перебудова  її  в  1845  році,  в  якій  збереглась  ікона  Святої  Варвари  написана  на  думку  мистецтвознавців  іконописцем  Василем  Левченком  та  його  дружиною  Варварою.  В  час  войовничого  атеїзму  в  місті  Остер  були  знищені  церква  Івана  Предтечі  (1746  року.),  Михайлівський  собор  збудований  в  1814  році  ,  на  честь  перемоги  в  війні  з  Наполеоном,  а  перебудована  в  1859  році.  Успенська  церква  1853  року,  що  була  усипальницею  роду  Солонин  (похований  генерал  –  лейтенант  В.  Солонина)  .Та  Троїцька  церква  1897р  ,  що  була  збудована  поблизу  «Юрієвої  божниці»  і  була  з  цього  року  резиденцією  благочинного  Павла  Рклицького  нащадка  знаменитого  роду.  З  містом  Остром  пов’язане  життя  повних  кавалерів  Георгіївського  хреста  І.  Махлая  та  В.  Погуляя.  Над  Остром  здійснив  в  1910  році  свій  переліт  відомий  льотчик  М.Нестеров.

Напередодні  національно-визвольних  змагань  населення  міста  складало  6860  жителів.  В  роки  революцій  та  жовтневого  перевороту  точилася  боротьба  між  різними  соціальними  групами.  Активну  участь  в  цих  подіях  взяли  участь  остряни  А.  Розанов,  В.  Птуха,  О.  Одинцов.  В  1917  році  Остерській  раду  очолив  матрос  В.  Берило.  З  приходом  більшовицької  влади  розпочалися  репресії  та  поневіряння  більшості  заможних  жителів  міста.  Активну  управлінську  роботу  в  місті  проводив  виходець  з  с.  Виповзів  М.  Василенко  в  майбутньому  міністр  фінансів  УРСР  –  репресований  в  1938  році.        За  радянської  влади  була  пожвавлена  культурно-освітницька  діяльність.  З  1908  –  року  в  місті  діяв  музей  навчальних  посібників,  в  1924  році  реформований  в  Остерський  районний  краєзнавчий  музей  -  першим  директором  якого  став  відомий  громадський  діяч        А.  Розанов.  З  1920  року  за  сприяння  В.  Оглобліна  та  родини  Мезьків  в  місті  були  відкриті  курси  філіал  РСУ/  Робітничо-селянського  Університету,  які  в  1926  році  стали  Остерським  педагогічним  технікумом  ім..  Леоніда  Глібова.  В  кінці  30  років  в  поміщицькій  садибі  Шрамченків  серед  яких  були  флотоводці  відкрито  санаторій  ВМФ  СРСР.  В  роки  войовничого  атеїзму  репресовані  були  священнослужителі  міста  Ілля  Корейша,  Борис  Квасницький,  Борис  Гнатюк.  Також  державні  службовці  М.  Колежук,  Я.  Петрикей,  Г.  Щегловська,  З.  Рикова,  Б.Гуминський,  викладач  Київського  університету  Анатолій  Розанов,  письменник  Василь  Нагорський  (Нефелін).  

В  голодомору  1932-1933  років  населення  самого  міста  постраждаломало,  але  околиці  міста  с.Татаровщина,  с.  Старогородка,  с.Юськова  Гребля,  с.  Жуківщина,  хутори  Перці  та  Друцьке  постраждали  більше  -  до  250  –ти  жителів  міста  та  околиць.  Всього  від  репресій  та  голодомору  30-х  років  постраждало  в  місті  до  400  чоловік  і  після  війни  склад  жителів  міста  був  фактично  на  50  відсотків  новий  .

В  роки  війни  в  1941році  поблизу  міста  біля  с.  Любечанинів  розмістився  авіаційний  полк  яким  командував  відомий  льотчик  один  з  перших  Героїв  Радянського  Союзу.  І.  Красноюрченко.  В  обороні  міста  відзначився  загін  самооборони  на  чолі  з  начальником  міліції  М.  Зверевим  ,  майор  В.  Добжинський  та  моряки  сторожового  корабля      «  Пушкін»  -  кияни  Іван  Шафранський  та  Петро  Лісовський.  В  обороні  міста  загинуло128  воїнів  радянської  армії.  Під  час  окупації  в  місті  працювали  підприємств  ,  була  відкрита  гімназія  та  дитячий  садок  в  особливо  принизливому  становищі  були  єврейські  та  циганські  діти.  Остерську  гімназію  в  роки  окупації  очолював  відомий  український  етнограф  С.Килимник.  В  Русі  Опору  відзначились  Т.Гончар,  Є.  Пономар,С.  Реутов,  Ю.  Циба,  Г.  Адаменко      С.  Мезько,  М.  Грабовський,  сім’ї  Валюшкевичів  та  Мольченків  ,  Василюк  .          В  місті  та  його  околицях  бойові  операції  проводила  розвідувально-диверсійна  група  під  командуванням  Кузьми  Гнідаша,  партизанські  загони  під  керівництвом  Ю.  Збанацького,        С.  Науменко,  П.  Леонтьева.  Героїчно  боролися  з  фашизмом  в  роки  війни  остряни,  троє  з  них  удостоєні  звання  Героя  Радянського  Союзу  це  :  А.  Овчаров,  В.  Колесник,  Д.  Коваль.  острянин  П.  Пекур  нагороджений  трічі  «Орденом  Слави»  всіх  трьох  ступенів  (  похований  в  м.  Остер).

В  визволенні  міста  брали  участь  24  –  та  гвардійська  механізована  бригада  з  1031  стрілецьким  полком  -  командир  полковник  І.  Новиков.  Та  частини  280  –  ї  стрілецької  дивізії  -  першим  в  місто  вступив  1035  –й  стрілецький  полк  під  командуванням  Г.  Клименко.  Важливе  значення  відіграв  понтонний  батальйон  яким  командував  підполковник  Г.  Скляр.  Під  час  визволення  Києва  гинули  сотні  тисяч  воїнів,  тож  вісім  героїв  Радянського  Союзу  поховані  в  центральному  парку  міста  це  :  М.Білоножко,  Я.  Біренбойм,  М.  Винокуров,  Д.Воробйов,М.  Лісовий,  А.  Петров,  І.  Посадський,  О.  Рибалко.  Поблизу  с.  Любечанинів  карателі  зондеркоманди  4-а  розстріляли  331  мирного  жителя  міста  .  121  воїн  радянської  армії  похований  в  передмісті  Старогородка,  129  воїнів  поховано  біля  Остерської  лікарні,            60  біля  «  Будинок  відпочинку»,  7  воїнів  поховано  біля  Воскресенської  церкви.

Після  війни  Остер  стає  промислово  -  туристичним  районним  центром  Чернігівської  області  .  З  1962  року  місто  районного  підпорядкування  Козелецького  району.  В  післявоєнну  відбудову  та  розвиток  міста  значний  внесок  зробили  С.  Грищенко  .Ю,  Грищенко  Н.  Балдук  С.  Біда  І.  Француз,  В.  Якимович,  Г.  Пильченко,  .  та  лікарські  родини  Пташевських,  Павлових,Співаків  Дзенгілевських  та  багато  інших  не  менш  заслужених  острян.  

             

14.08.2008  р.  

Петро  Лавренчук.  історик,  краєзнавець.

ttp://oster-city.com.ua/cityhistory.html  

Поселення  козацьких  старшин  роду  Макієвських  в  м.  Острі
Герб  Роду  з  печатки  Костя  Мокієвського  (  Макієвського)-  полковника  Київського

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181496
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010

Иван Мазепа ( источник инет) ответ для некоторых интересующихся ( О происхождении Макиевских)

Иван  МАЗЕПА
(1595  -  1657)

Родился  в  родовом  поместье  Мазепинцы  под  Белой  Церковью.  Сын  православного  шляхтича  Степана-Адама  Мазепы  и  Марины  Макиевской,  высокообразованной  женщины  из  украинского  шляхетного  рода.  В  1650-годах  Мазепа  учится  в  Киево-Могилянской  коллегии,  а  затем  вместе  с  отцом  едет  в  Варшаву,  где  привлекает  к  себе  внимание  короля  Яна  Казимира.  Для  завершения  высшего  образования  король  направляет  Мазепу  на  Запад,  и  будущий  гетман  в  течении  трех  лет  слушает  курсы  в  лучших  университетах  Германии,  Италии  и  Франции.  По  возвращении  в  Варшаву,  он  неоднократно  выполняет  секретные  и  деликатные  поручения  короля  Казимира,  что  делает  Мазепу  знатоком  кулуарных  интриг,  построенных  на  тонком  психологическом  расчете.  В  этом  он  не  имел  себе  равных  не  только  среди  украинских  гетманов,  но  и  в  кругах  политиков  большинства  европейских  стран.
В  1663  г.,  из-за  скандальной  истории  на  любовном  поприще,  которая  поставила  крест  на  его  карьере  в  Польше,  Мазепа  отправляется  в  казацкое  Приднепровье,  где  после  смерти  отца  он  унаследовал  почетное,  но  мало  что  дававшее  звание  черниговского  подчашего.  В  1669  г.  Мазепа  женится  на  дочери  генерального  обозного  Анне.  В  Чигирине  Мазепу  назначают  "ротмистром  надворной  хоругви"  (командиром  личной  гетманской  гвардии),  а  вскоре  он  занимает  одну  из  высших  в  казацком  войске  должностей  -  генерального  есаула.  Занимаясь  дипломатической  работой  и  умело  используя  свои  обширные  познания  и  личные  связи,  становится  частым  гостем  в  Москве.  Пользуясь  поддержкой  Кремля  обеспечивает  себе  избрание  на  гетманство  25  июля  1687  г.
 

Будучи  гетманом  Украины  Мазепа  проводит  двоякую  политику:  подписывая  с  московскими  послами  соглашения,  ставящие  Украину  в  еще  большую  зависимость  от  России,  одновременно  вынашивает  далеко  идущие  планы  объединения  под  своей  булавой  всех  украинских  казацких  земель  вместе  с  Правобережьем  и  Запорожьем.
С  утверждением  на  московском  престоле  Петра  I  Мазепа  ничего  на  потерял.  Привлекая  молодого  царя  своей  "европейскостью",  широтой  политического  кругозора,  командуя  украинскими  полками  во  время  военных  операций,  Мазепа  развязал  себе  руки  для  борьбы  за  расширение  своей  власти  на  Правобережье.  В  то  же  время  и  Петр  был  заинтересован,  чтобы  Украина,  западнее  Днепра,  формально  не  включалась  в  состав  его  царства  (во  избежание  конфликта  с  Польшей),  но  находилась  в  руках  доверенного  человека,  каковым  в  то  время  и  являлся  И.  Мазепа.  Однако  недаром  за  Мазепой  укрепилась  слава  конспиратора  и  интригана:  гетман  втайне  поддерживает  связи  с  польским,  а  потом  шведским  королями,  рассчитывая  на  победу  одного  из  них  в  предстоящей  войне.  Переход  на  сторону  предполагавшегося  победителя  позволял  создать  независимую  Украину  по  обе  стороны  Днепра  под  властью  престарелого  гетмана.
В  октябре  1708  г.  Мазепа  делает  окончательный  выбор:  с  пятитысячным  отрядом  он  пошел  на  соединение  с  Карлом  XII,  полагая,  что  на  его  призыв  вступить  в  союз  со  шведами  откликнется  вся  Украина.  Но  простые  люди  и  часть  казацкой  старшины  не  поддержали  Мазепу.  А  в  июне  1709  г.  под  Полтавой  происходит  решающее  сражение,  в  ходе  которого  лично  от  Мазепы  уже  ничего  не  зависело.  Испытания  подкосили  пожилого  гетмана:  он  скончался  в  ночь  с  21  на  22  сентября  1709  г.  близ  г.Бендеры.
Если  бы  планы  Мазепы  удались,  то  Приднепровская  Украина  обрела  бы  государственную  независимость  уже  в  1709  г.  и,  вероятно,  смогла  сохранить  ее,  тогда  как  Россия  в  XVIII  веке  могла  бы  и  не  войти  в  число  сильнейших  государств  мира.  И  неудача,  постигшая  замыслы  Мазепы,  определила  быструю  ликвидацию  автономии  Левобережной  Украины  при  одновременном  восстановлении  на  Правобережье  неограниченной  крепостнической  власти  польской  шляхты.
 http://www.wax.com.ua/gallery/history/mazepa/

©  2001  Киевский  Музей  Восковых  фигур
Design  ©  2001

Марія  Магдалина  Мазепа
Матеріал  з  Вікіпедії  —  вільної  енциклопедії.
Марія-Магдалина  Мазепа  —  народилася  приблизно  1628,  померла  1707.  Походила  з  шляхетського  козацького  роду  Макієвських  з  Білоцерківщини.  Була  одружена  з  Степаном-Адамом  Мазепою.  Матір  Івана  Мазепи  —  гетьмана  України  (1687—1709).  (Родичі:Андрій  Войнаровський.Брав  участь  у  розробці  конституції  Пилипа  Орлика.  Іван  Обидовський.Відомий  український  військовий  діяч.)  Після  смерті  чоловіка  Марія-Магдалина  стає  черницею.Невдовзі  -  ігуменею  Київського  Святофлорівського  Вознесенського  монастиря.Була  членом  Хрестовоздвиженського  Братства.  Освічена,сильна  духом,вірна  українським  традиціям  і  православній  вірі.  Відома  своїми  благодійницькими  справами.За  її  ігуменства  Вознесенський  монастир  став  освітнім  і  мистецьким  осередком.Заснувала  та  матеріально  підтримувала  Глухівський  Успенський  монастир.Марія-Магдалина  також  поповнювала  церкви  та  монастирі  книгами  та  іконами,  допомала  бідним.  Похована  на  території  Флорівського  монастиря  у  Києві.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Марія_Магдалина_Мазепа

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181456
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.04.2010

Немає правди в світі

Немає    справедливості  у  світі,
Кругом  корупція  в  країні  і  брехня,
Немає  у  державі  гідності  і  міці,
Щоб  захистити  правдоньки  права.

Гуляють  по  кишеням  гроші,
Зароблені  не  працею  і  потом,
А  вкрадені  в  народу,  легкі  і  дармові,
І  не  бояться  крадії,  що  буде  з  ними  потім.

Чатують  круті  злодії  при  владі  
На  злодіїв  і  крадіїв,  що  нижче  рангом,
Ловлять  їх  на  хабарі,  або  беруть  самі,
Не  бояться,  що  повернеться  все  бумерангом.

Сваволя  є,  була  і  буде  до  свого  народу,
А  він  мовчить,  лиш  вдома  тихо  плаче,
Кляне  в  думках    гидку  ту  владу,
Ледь  животіє  ,  не  живе,    бо  в  душі  пече.

Давайте  людоньки  піднимемо  до  неба  очі
І  звернемося  до  головного  правосуддя  
В  молитві,  до  Бога,  до  Отця,  до  Творця!  
По  вірі  нашій,  нехай  всім  нелюдам  воздасться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181369
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2010

Боротьба Душі з тілом

Колись  кохала  я    тебе,
Так  жадібно,  безсоромно  ,  хтиво,
Забувала    навіть  про    себе,
Та  нагадувало  ...  моє  тіло.

Душа  чомусь  тремтіла  від  гріха,
Боялася  того  кохання,
Боролася  з  собою,    як  могла,
Зносила  муки  та  страждання.

А  тіло...  пристрасті  хотіло,
Того  нестерпного  бажання,
Воно  від  поцілунків    мліло,
Не  в  силі  зупинить  з'єднання.

Душа  ж  шукала  любові  неземної
Молилася  Богу,  до  Діви  Пресвятої,
Чекала  підтримки  ,  розуміння  її,
На  свої  сподівання,  відповіді  земні.

Та  мабуть  не  чула  їх  слова  Душа,
Бо  хтивість  тіла  всю  її  заполонила,
Уже  не  шукала  вона  небеса,
Тільки  з  твоєю  Душею  бути  хотіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181272
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2010

Злиття енергії в океан пристрасті

Мої  очі  потонули  у  твоїх  очах,
Вуста,  розстанули  на  твоїх  вустах,
Руки  ,  у  вінок  весільний  переплелися,
Тіла,  морями  в  океан  злилися.

У  бурхливий,  з  життєвими  хвилями,
Що  ллються    чуттєвими  мередіанами,
Зі  шквальними  почуттями-  вітрами,
Передають    енергію  ту,  потоками.

В  міжпросторі,  між  нашими  тілами,
Потоки  її,  розливаються  токами,
Й    не  знаєш  ,  в  якому  ти  океані  ,
І  куди  твоя  душа  полетіла?  Куди?

Ми  одне  ціле,  тіл,  морське  з`єднання  ,
Що  сповиваються  океаном  пристрасті
Та  незрадливого  в  серці  кохання,
Омріяне  об`єднання  почуттів  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180945
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.03.2010

Память о любви

Память  цепко  держит  и  не  отпускает  тебя
И  те  мгновенья,  когда  встретились    глаза,  взглядами
Двух  одиночеств,  с  пустыми,  бесчувственными    сердцами,
В  то  же  время,  они  наполняли  чувствами  себя.

На  улице  ,  метель  мела  и  выла  волком  она,
А  глаза  сияли    лучами  солнечного  света,  
В  душах  наших,  зацветала  розовая  весна
И  загоралась  в  сердцах,  "пленительной  любви  звезда".

Мы  окунулись  в  эту    волну,  и  в  этот  мощный  водопад,
Тех  чувств,  которых  не  было  ни  у  кого  из  нас  прежде,  
Закружились  неистово,  не  зная  преград,
На  счастливую    нашу  жизнь,  мы  были  всегда  в  надежде.

Много  было  у  нас  всего    :    тепла  и  слёз,  и  о  будущем  грёз,
И  той    бешенной  страсти,  до  изнеможения,
Метание  молний,  стук  дверью,  раскаты  ревности  гроз,
Нежность  в  любви,  после  долгого  расставания.

Наши  уходы  и  приходы,  напряги  и  воспалённые  нервы,
Привкус  одиночества  и  непонимания,
Детские  клятвы  взрослых  людей  :  до  смерти  мы  будем  всегда  верны,
Друг  друга  искушение,  сила  притяжения.

О  тех  временах    осталась,  светлая  память,  а  там  любовь,
В  душе  уже  нет  ничего,  только  тоска  по  тем  дням,
По  молодым  ,  пылающих  любовью  и  страстью    годам
И  что  в  жизни  моей,  такое    не  повторится  вновь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180868
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.03.2010

Ловлю подих весняної миті

Стрімко  летять  весняні  дні,
Метеликами  на  квіти,
Я  ловлю  той  подих  миті,
Закоханими  вустами.

Я  відчуваю  жагу,
До  квіту  вишні  у  садку,
До  запашного  бузку,
До  веселки  після  дощу.

Лечу    над  краєм  думками,  
Зринаю  з  них,  над  луками,
На  скошені  перші  трави,
Вдихаю  п`янкі  запахи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180683
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.03.2010

Вдихаємо неповторний дух весни

Весна  оросила  землю  дощем,
Зігріла  її  сонячним  світлом,
Надихнула  природу  на  життя,
Нас,  на  радість  в  душі  і  кохання.

Я  з  тобою  стрінусь  на    світанку,
На  зрошеній  росою,  срібній  траві,
Де  відпочивають  старі  човни,
Попливемо  у  човні  в  тиші  ріки  .

Бринять  струни  щастя  у  просторі,
Зринають  їх  акорди  в  повітрі,
Чується  на  вустах,  присмак  меду,
Пристрасть  твого  цілунку  та  жагу.

Спонукає  весна  душу  на  любов,
Серед  лілій,  у  тихій  заводі...
До  берегу  ріки  пристане  човен,    
Помилуватись  квітом  диких  трав.

У  пелюстках  грають  метелики,
Шукаючи  медові  краплини,
Насолодившись  медом  тим,  вони
Радісно  порхають  над  квітами.

Зачаровують  нас,  весняні  миті
І  поринаємо  в  красу  ту  ми,
Вдихаємо  неповторний  дух  її  ,
На  згадку,  в  зимові  холодні  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010

Краски весеннего дня

Запели  весною  певцы,
Свои  душевные  трели,
Разлилась  радость    пенья,
По  всей  округе  вешней  .

Душа  рада  их  песням,
Они  поют  о    любви,  
О  чувстве  светлом,  нежном,
О  всём  прекрасном  в  этой  жизни.

Нет  ничего  милее,
Как  журчанье  ручейка,
Игры    луча  в  его  воде
И  пуск  по  нём    кораблика.

Как  меняются  краски
Вокруг,  в  природе  Земли,
Каждый  раз,  добавляя  цвет,
В  весенние  тёплые  дни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180239
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 28.03.2010

Квітку любові розмножу у серці

Квітка  надіїї,  ще  не  згоріла,
Квітка  любові,  ще  має  надію,
Квітка  життя  має  віру  у  Бога,
А  віра?  В  моїй  душі  живе  вона.

Квітник  той  свій,  я  пильно    доглядаю,
Весь  час,  кров'ю  своєю    поливаю,
Щоб  квітнув    завджи  у  моєму  житті,
До  самого  дня,  у  вічність  відбуття.

Квітку  любові  розмножу  у  серці
І  роздарую  любов  по-одинці,
Всім,  хто  не  не  зумів  зберегти  її,
Хто  не  мав  віри  й  надіїї  в  неї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180221
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.03.2010

Шукає Душа пристанку

Шукає  Душа  пристанку,
У  твого  серця,  затишку,
Свою  руку,  у  твоїй  руці,
На  вуста  свої,  поцілунку.
У  весни,  природи  краси,
У  сонця,  чудового  дня,
У  світанку,  на  ноги  роси,
У  ріки,  човняра  і  човна.
У  ночі,  щоб  закрила  очі,
Коли  перевізнику  в  тумані,
Зустрінеться  Ангел  з  вічності
І  відірве  він  Душу  від  Землі,
Понесе  у  безсмерття  її,
До  Бога,  до  його  любові,
Бо  не  мала  кохання  у  житті
І  щасливої  людської  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180051
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2010

Обида- диагноз заболевания (повторно)

Почему  мы  заболеваем?
(  Заболевает  душа,  а  потом  тело.  
Тонкое  тело-  астральное,
а  потом  твёрдое-  физическое).



Грех,  когда  мы  на  кого-то  обижаемся,  терзаем  себя,  мучаемся,  не  спим  по  ночам,  обида  съедает  нас  изнутри.  Нам  кажется,  что  нас  незаслуженно  обидели  и  мы  мысленно  желаем  обидчику  горя,  болезней  и  т.д.  Но  если  мы  желаем  другому  человеку  неприятностей,  то  эти  же  самые  неприятности  поражают  нас  самих  и  наших  близких.  
 Они  бумерангом  возвращаються    на  того,  кто  послал  другому  злую  мысль,  при  этом  еще  в  несколько  раз  увеличиваясь.  Мы  и  только  мы  своимы  поступками  и  мыслями  виноваты  в  том,  что  происходит  негативного  с  нами  и  нашими  близкими  и  не  нужно  на  кого-то  зря  пенять,  что  виноват  кто-то  другой  ,  а  не  я.
Бог  сам  разберется  и  рассудит,  кто  прав,  а  кто  виноват.  И  поставит  все  точки  над  и.
Нужно  терпеть  и  быть  сдержанней  по  отношению  к  другим  людям.  Там  всё  видят  и  воздают  по  заслугам.
Есть  люди  «  дети  Божьи»  или  люди  Бога,  которых  он  посылает,  чтобы  они  других  людей  предостерегали  от  негативных  поступков,  хотя  и  сами  незастрахованы  от  них.  Эти  люди  испытывают  всю  жизнь    унижения,  лишения,  недопонимания,  насмешки  от  окружающих,  их  считают  сумашедшими,  не  от  мира  сего,  странными  по  сравнению  с  другими.  В  основном  их  никто  не  слушает,  на  их  слова  и  замечания  не  обращают  внимания,  смеються,  крутят  пальцем    у  виска  и  посылают  куда  подальше.  Напрасно.  Они  немножко  знают  больше  других  людей  и  не  от  того,  что  больше  читают  литературы,  а  от  того,  что  Бог  при  рождении  дал  им  больше  мудрости  и  памяти  о  том,  о  другом    мире  с  которого  все  приходят  на    Землю.
Когда-то  их  называли  «  Юродивыми».  В  основном  они  были  рождены  калеками  имели    не  только  физические  недостатки  ,  но  как-бы  и  умственные.  Хотя  это  было  только  со  стороны.  Ведь  Бог  лишал  их  речи  ,  они  были  немы  от  рождения.  Только  самый  умный  мог  понять  их.
Этих  людей  обижали,  смеялись  над  их  недостатками,  били  и  даже  убивали.  Но  того,  кто  причинял  им  зло,  Бог  наказывал  «  проклятиями  «  до  седьмого  колена».  Как  в  случае  с  царем  Иваном  Грозным.  Через  его  ошибку-  по  его  указанию  был  забит  камнями  один  из  «юродивых  «  ,  который  предсказал  будущее  царю.  И  весь  царский  род  вымер.
Если  ты  возьмешь  чего-то  больше,  чем  тебе  положено  в  этой  жизни,  то  тут  же  у  тебя  это  отберут.
Если  денег,  то  могут  отобрать  здоровье,  а  если  у  тебя  будет  много  гордыни  и  ты  будешь  ставить  выше  себя    от  других,  то  даже    -    жизнь.
Нужно  желать  друг  другу  только  добра,  здоровья,  успехов  и  не  завидовать  другим,  не  кляузничать,  не  наушничать,  а  жить  по  правде  ,  по  справедливости  и  по  совести.  Говорить  правду  .  А  на  правду  не  обижаться.
Тогда  все  будет  хорошо.  (По  справедливости  Бога).
04.09.2009г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179993
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.03.2010

Б'ю тебе на здоров'я (замовляння в народному стилі у Вербну неділю)

Ой,  вербо,  вербиченько,
Побий  мене  добренько,
Вибий  хворі  всі  мої
З  тіла,  з  голови  і  душі.

Б'ю  тебе  по  тем'ячку,  по  голові,  
Вибиваю  помисли  злі,  думки  дурні,
Щоб  не  боліла  вона  ніколи,
Щоб  сни  снилися  вночі  чудові,
Щоб  текли  до  неї  гарні  думки,
Добрі  та  світлі  помисли  в  неї  були,
Щоб  розумні  зерна  відрізняла  від  плевел  зла
Та  народжувала  в  мізках,  правдиві  слова.
Щоб  чоло,  розумом  дихало,
А  лице,  мов  квітка,  красою  цвіло,
Очі  світились  ,  як  зорі,  ясно  
І  через  них  лилося  тільки  добро,
А  вуста,    ніжні  слова  зринали,
Палко  цілували,  пісні  співали,
Щоб  музику  небес,  вуха  чули
І  прекрасні  слова  слухали.
Б'ю  тебе  по  плечам,  по  спині,
Вибиваю  з  тебе  хворі  всі:
З  серця,  з  легень,  з  нирок,  з  печінки,
Зі  шлунка,  з  підшлунковоі  залози,
З  жовчного  міхура,  з  кишечника,
З  селезінки,  з  сечового  міхура,
З    статевих  органів,  з  хребта,
З  поясниці  і  з  маленького  копчика.
Б'ю  тебе  по  рукам,  щоб    працювали,
По  ногам,  щоб  легку  ходу  мали,
По  всім  названим  і  неназваним  органам,
Щоб  молодим  вином,  гуляла  по  тілу  кров.
Б'ю  тебе  кріпко,  прикріпко  ,
Вибиваю  всі  хворі  ,  знані  і  незнані,
Щоб  нічого,  ніколи  не  боліло
І  здоров'ям  міцним,  тіло  квітло.
Передаю  тобі,  чудодійну  силу  природи  і  землі
І  нехай  буде  Божа  милість  з  тобою  завжди.
Любові  ,  щастя,  достатку  тобі,
Довгих  років  життя  і  творчої  наснаги.Твори!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179939
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.03.2010

Вербна неділя ( з інтернету)

«Не  я  б’ю,  верба  б’є...»  ---
Неділю  за  тиждень  перед  Великоднем  у  народі  називають  Вербною,  Шутковою  або  Квітною.  Цього  дня  святять  вербу.  Зранку  до  церкви  на  богослужіння  сходяться  всі  –  старі  й  малі,  бо,  кажуть,  «гріх  не  піти  до  церкви,  коли  святять  вербу».  За  народними  повір’ями,  верба  вважається  прадеревом  Всесвіту.  Магічною  силою  наділяється  хльостання  вербовою  гілкою,  під  час  чого  бажають  бути  здоровими,  духовно  і  матеріально  багатими.  При  цьому  промовляють:  «Будьте  великі  як  верба,  здорові  як  вода,  багаті  як  земля».  Після  повернення  з  церкви  додому  зі  свяченою  вербою  господарі  до  хати  не  заходили,  а  відразу  ж  садили  на  городі  по  декілька  гілочок,  «щоби  росла  Богові  на  славу,  а  нам,  людям,  на  вжиток».  Решту  несли  до  хати  і  ставили  на  покутті,  під  святими  образами.  А  тих,  хто  «проспав  заутреню»,  били  свяченими  гілочками  зі  словами:  «Не  я  б’ю,  верба  б’є  –  за  тиждень  Великдень».

З  народних  повір’їв  
-  Свячену  вербу  не  можна  топтати,  а  тому  навіть  дрібненьке  гілля,  що  залишилося  після  освячення,  палили  на  вогні,  «щоби,  боронь  Боже,  під  ноги  не  потрапило».  
-  Коли  уперше  навесні  виганяють  худобу  на  пасовисько,  то  обов’язково  свяченою  вербою  –  «щоби  нечисть  не  чіплялася  до  тварини».  
-  Викидають  гілля  свяченої  верби  надвір  під  час  граду  –  «щоби  град  зупинився».  
-  Коли  хворіють  люди  або  тварини,  знахарі  варять  свячену  вербу  разом  із  цілющими  травами  і  напувають  хворих.  
-  Від  Вербної  неділі  до  Великодня  не  можна  набирати  воду  з-під  верби,  бо  вважалося,  що  там  сидить  чорт.


Історія  свята  
Вхід  Господній  у  Єрусалим  –  так  у  неділю  перед  Великоднем  називають  важливе  християнське  свято.  За  християнським  вченням  у  цей  час  Спаситель  Христос  в’їжджав  до  Єрусалима  на  ослику,  і  миряни  устеляли  перед  ним  дорогу  пальмовим  листям.  Оскільки  в  Україні  пальми  не  ростуть,  їх  замінили  вербовими  гілками.  Тому  у  народі  це  свято  називають  Вербною  неділею.


Наука  –  про  вербні  традиції  
За  версією  Володимира  Куєвди,  етнолога,  кандидата  психологічних  наук,  провідного  наукового  співробітника  Інституту  психології  імені  Костюка  Академії  педагогічних  наук  України,  Вербна  неділя  є  своєрідною  предтечею  Великого  дня  –  дня,  який  переміг  холод,  мороз,  ніч  і  дає  імпульс  до  відродження,  воскресіння  природи.  А  вже  потім  –  Воскресіння  Ісуса  Христа,  зародження  християнства.  
Верба  –  це  символ  народження.  І  недарма.  Це  дерево  має  унікальні  лікувальні  і  бактерицидні  властивості.  У  корі  верби  є  дуже  багато  хімічних  елементів  бактерицидної  дії.  Із  верхньої  кори  верби  виробляють  аспірин.  
Науковець  каже,  що  освячення  верби  –  могутнього  символу  народження  і  творення  –  захищає  усе  живе  і  те,  що  має  народитися  цього  року.  А  приказка  «Не  я  б’ю,  верба  б’є…»  також  має  цілком  практичне  коріння:  «Методом  масажу  пори  шкіри  відкриваються,  й  унікальні  лікувальні  речовини  із  кори  верби  всмоктуються  в  організм,  розливаються  з  кров’ю  і  таким  чином  оздоровлюють  людей».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179922
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2010

Плинуть потоки нескорених слів…

Плинуть  потоки  нескорених  слів,
Повз  суглинки,  стурбованих  думок,
Звиваючись  у  мізках  хвилями,
Звіршовано  скоряючись  душі.

Серцем    вони  виходять  з  полону,
Покірливо,  стеляться    рядками,
Шукаючи  в  ефірі  розраду,
Розуміння  ,  чужими  мізками.

А  мрії  мої,  стрімко  злітають
До  омріяної  сині  неба,
Без  турботи  вони  туди    линуть,
Піднімаючи  крила  до  Бога

Та  літаючи  в  сфері  на  волі,
Вони  щукають  кращої  долі,
Відповіді  на  самоздійснення
І  нових  бажань  для  відтворення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2010

Коли заквітнуть абрикоси

Замело  пелюстками  абрикос
Землю,  у    заквітлих  весінніх  садах,  
Обірвав  їх  життя,  сивий  мороз,
Не  дав  він  розвитку,  новим    плодам.

Зринає    гірка    сльоза  за  ними,
Падає  на    зламані    крила  білі,
Не  полетять    до  вирію  вони,
Візьме  їх  земля  під  покрови  свої,

Наповняться  урожаєм,    закрома,      
Не  всі  пелюстки,  зірвуть  морози,
Не  достатньо  у  них,    зимньої  сили,
Щоб  заморозити    абрикоси  ті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179577
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.03.2010

Згораючі зірки

Стою  я    на  небосхилі,  під  зорепадом,
Ловлячи  їх  останній  блиск,  поглядом,
Вбираючи,  очами,  потоки  хвиль,  
Згасаючу  енергію,  життєдайних  сил.

З  останнім  подихом,  згорають  ті  зірки  ,
Падаючи,  у  прірву  вічності  життя,
Щоб  знову,  через  віків    тисячоліття,                        
Загорітися  новими    зірками    вночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179534
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2010

Здичавілі від самотності садки

З  вікових,  почорнілих  пагорбів,
Виглядає  крона  павутиння,
Здичавілих  від  самотності,  садків,
Покинутого  садівниками  обійстя.

Замерзла  кора  старих  дерев,
Потріскана  від  морозу  зими.
Чи  зацвітуть  весною  вони,
Після  танення  солоних  снігів?

Чи  разом  з  талими  снігами
Відійдуть  вони  у  вічність,
Де  зустрінуться  із  садівниками,
Які  обірвали  життя  трагічність?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179526
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.03.2010

Відтиски слідів Душі на глині

З  глиняних  відтисків  чиїсь  ніг,
Стікає  піщаними  струмками,
Розтанутий  сум,  з  пітьми  віків,
Звиваючись  в  пустелі  хвилями.

Вітри,  здіймаючи  бурі  піщані,
Несуть  їх,  нестримними  потоками,
Повз  прорізі,  між  гірськими  скелями,
Долаючи  міжчасові  відстані.

В  неосяжному  просторі  віків,
Змиваються  дощовими  зливами,  
Глиняні  відтиски  із  моїх  ніг
І  не  залишають  присутність  слідів.

Душа  зависла  між  хмарами-віками,
Немає  зльоту  їй,  У  вирій,  із  Землі,
Шукає  порятунку,  десь    між  зірками,
Залишаючи  на  глині  сліди  свої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179411
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2010

В безмежність пустки, стікає сіль сліз

В  безмежність,  вихолоної  пустки,
Де  я  в  самотності,  без  твоїх  ночей,
Стікають  солоні  і  терпкі  згустки,
Виїдаючи  синь,  моїх    очей.

Чи  потрібні  тобі,  сиві  очі  ті,
Немов  безодні  вони,  бездонні,
Які,  вже  не  моїми  давно  стали,
Бо  в  них  сіль  сліз  моїх  розтанула?

Немає  волошок  уже,  тих,  моїх,
Що  серпанком,  колись  тобі  усміхались,
Від  блиску  сонця,  в  тіні  вій  ховались,
Поглинули  їх    роки  і  невтішна  біль.

Без  любові  твоєї,  той  колір  їх    зник,
Заворожувала  тебе,    небесна  синь,
Манила,    вела  світанками,  росами,
Запашних  трав,  зеленими  покосами  .

Не  побачать  очі    тебе,  у  світлі  світу,
Бо  зринув  ти  з  мого  зору  у  нічну  пітьму,
Твій  образ  стерся  з    памяті,  неозоро,
Залишивши  зруб  в  душі,  чітко  і  прозоро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2010

Сповивати любов свою в серці

Сонечко,  розбудило  все  навкруги:
Пора  вставати,  розпускати  віти,
Пуп'янкам,  розкривати  пелюстки,
В  зелень,  землю  вбирати,  траві.

Співати,  гнізда  звивати,  пташкам,
Луки  і  поля,  сім'ям  засівати,  вітрам,
А  дощам,  поливати  їх,  щоб  зростали,
Щоб  неповторною  красою  вони  буяли.

Нам,  сповивати  любов  свою  в  серці
І  світу,  по  краплині    віддавати  її,
Доброту  нести  і  роздавати  її  від  душі,
Щоб  не  було  страждених  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2010

Ти десь ідеш, серце мені розбите несеш

Вже  весна  красна  прийшла,
Тепло  своє  ніжне  принесла,
Любов  в    моєму  серці  запалила
Та  твоє  вона,  ще  не  знайшла.

Сонце,  золотом  свого  проміння,
Засліплює  очі  сині  мої,
Розпаляє  жагу  в  душі  кохання,
Я  шукаю  вуста  милі  твої.

Та  не  їх,  не  тебе,  нігде  немає,
Ти  десь,  поволі  до  мене  йдеш,
Серце  своє  розбите  несеш,
Щоб  полікувало  його  кохання  моє.

Весінному  дню,  я  віддам  поцілунок,
Щоб  теплим  дощем,  передав  він  тобі,
Мій,  цей,  полум'яний  подарунок,
На  серце  твоє,  на  твої  вуста,  жадані  такі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179112
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 22.03.2010

Воскресіння Христа

Христос  Воскреснув
Гріхи  людські  забрав,
Вічне  життя  показав
І  нам  його  дарував.

Він  в  серці,  в  душі,
Він  з  нами  завжди,
В  добрі,  в  хворобі,
У  смертного  одра.

Та  тільки  він  не  в  злі,
Не  в  брехні,  не  в  зраді,
Не  в  поганих  справах,
Не  в  нелюбові  до  Землі.

Бог,  прощає  душі,  тих,
Хто  слізно  розкаюється
І  серцем  звертається  
До  нього,  в  молитвах.

Він  тільки  в  любові,
Він  навколо,  в  природі  ,
Він  у  всьому  Всесвіті,
Він  у  всьому  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179003
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.03.2010

День народжується

За  вікном  світає,
Сонечко  загоряє,
Проміння  посилає,
Оченята  цілує.

Ми  жмуримось,
Проміння  проганяємо,
Ковдру  натягуємо
І  знову  засинаємо.

Та  спокою  не  дає,
Стеля  вже  палає,
Ковдру  скидаємо,
Руки  потягаємо.

Очі  розкриваються,
Зі  сном  прощаються,
Ранок  починається,
День  народжується.

*******
Життя  продовжується.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178806
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.03.2010

Я творю мислеформи для боротьби зі злом

Злітаючи    у  вись,  
Я  закриваю  очі
І  бачу  всіх,
Як  на  долоні.

Висвітлює  мені,
Він  душі  нікчемні,
Байдужі  і  злі,
Які  Йому  неугодні.  

Зринаючи  вниз,
Я  борюся  з  ними,
Висвітлюючи  і  руйнуючи,
Темні  сили  їх:

Молитвою,  свічкою,
Енергією,  силою
Вогню  і  любові,
Дужими  мислеформами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178534
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.03.2010

Життя річки

Хитає  вітер  над  рікою,  верболозів  віти,
Вже  наповнені  життям  їх  бруньки,
Поцілує  ті  бруньки  ,  промінчик  сонця
І  розпустяться  вони,  зеленню  листя.

Зашелестять,  затріпочуть  листочки,
Залоскочуть  вони  воду  річки
І  вона  їх,  приголубить,  умиє,
А  вітер,  віти  ті,  розчеше,  розвіє.

Качечка  з  качуром  припливуть,
Гніздечко  зроблять  собі,  вони,
На  березі,  під  вербою,  з  її  лози,
Для  діток  своїх,  каченяток  малих.

Буде    гамір,  буде  сміх  у  верболозі,
На  берегах  річки,  що  пливе  поволі,
Несе  свої  води  серед  полів  і  луків,
Серед    медових  трав  та  гордих  лісів,

Поодиноких  тополь  і  білокорих  беріз,
Сіл  та  міст,  що  розкинулись  обабіч  берегів,
Під  мостами  ,  а  на  них,  гомінкими  поїздами,
Галасливими  автомобілями  та  пішоходами:

Рибаками,  грибниками,  тихими  і  говірливими,
Кмітливими  мандрівниками-туристами  з  палатками,  
Велисопедистами,  спортсменами-бігунами
Та  селянами-пастухами  з  коровами  неслухняними...

А  річка  несе  свої  води  з  минулих  віків
Далі,  у  майбутнє,  напуваючи  своїх  путників:
Людей,  тварин,  дерев-супутників,  кущів-баламутників,
Птахів,  що  гніздяться  на  її  берегах  і  всіх  лісних  звірів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178275
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.03.2010

Потоки енергії, срібними струнами…

Потоки  енергії
З  витоків  землі,
З  небес  струмені
Срібними  струнами

До  серця  по  крові,
Хребцями  до  душі,
Тем'ям  до  голови
По  нервам  вони

Через  п'яти,  руки,
Ноги,  ступні,
Входять  до  суті
І  єства  людини.

Із  задзеркалля  її
Очей,  промені  
Виходять  ті  з  неї,
Хвилями  любові

Та  пристрасті,
Змітаючи  всі
На  шляху  перепони  
До  кохання  і  волі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178178
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.03.2010

Тебе, тому, кто думает иногда обо мне

Я  здесь  и  давно  жду,  эфемерного  тебя,
Среди,  разорваных    страниц  своей  жизни,
Слепленных  моим  воображением  и  мыслеформами  
Посланий  в  пространство  межсловестной  сути  бытия,

 В  той,  придуманной  кем-то  игры-  «стихи»
Спасающей  меня  от  одиночества  и  лечащей  раны  души,
Но  нет  здесь,  материального  прикосновения  твой  руки
К  моим,  остывшим  пальцам,  жаждущим  теплоты.

Так  хочеться,  чтобы  откликнулся  ты,
На  зов  моего  женского  естества,
Я  знаю,  ты  читаешь  иногда  мои    слова,
В  промежутках  между  работой  и  перекурами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178089
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010

В пошуках шляху до самоти і злиття зі світом

Сріблом  грає  місячне  проміння
По  шовку  міріадів  річкових  хвиль,
Висвітлюючи  з  темряви  човен
І  весляра,  що  веслює  в  далечінь.

А  може,  то,  перевізник  спочилих
На  землі,  душ  людських,  в  царство  Аіда?
Ні,  то  мабуть  одинокий  рибалка,
Що  втікає  від  суєтності,  шукаючи  шлях

До  самоти,  до  злиття  зі  світом,
Первозданної  природи,  заглиблюючись
В  глиб  віків  і  в    безмежну  сутність,
Нерозпорошеного  ще  простору  безмов`я.

Чується  плескіт  об  човен,  хвиль  в  тиші,
Що  збурює  їх  вітер  посеред  нічної  німоти
І  як  весла  розрізають  металевий  блиск  води,
Піднімають,  і  перекидають  через  себе  її.

Пливи  весляр,  шукай  свою  долю  на  волі,
Де  немає  гамірного  людства  і  цивілізації,
Де  тільки  чується  гомін  єства  природи
В  необкорених  схованках  мовчазної  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178032
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2010

Люблю, придуманного тебя

Люблю  тебя,  придуманного  в  мыслях,
Твой  запах,  любимого  мной,  бриза
И    вкус  "  Арабики"  на  твоих  губах,
На  пальцах,  аромат  "Парламента".

Люблю  смотреть,  как  ты  держишь  
Двумя  пальчиками,  чашку  с  кофе,
Мизинец,  вверх  подняв,  как  пьёшь,  
Его,терпким  вкусом,  наслаждаясь.

Любимую  сигарету  закуриваешь,
Сладкий  дым  табака,  вдыхая,
Потом,  медленно  его  выпускаешь,
При  этом,  глаза  свои  закрывая.

Я  запоминаю  твои  действия  и  твой  запах,
Потому,  как  знаю,  что  уйдёшь  от  меня
Навсегда.  Оставив,  лёгкий  флер  тех
Восспоминаний  и  аромат  себя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177964
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010

Душа весною, покидає самотність свою

Холодні  краплі  весняного  дощу,
Немов  гіркі  сльози    відчаю,
Що  ллє  душа  моя  від  самітності,
Від  непорозуміння  її  світу,

Бринять,  обіймають  за  плечі,
Пронизують  все  тіло  і  сутність,
Своєю,  якоюсь  сірою  жалістю,
Притаманній  сумній  осінній  порі.

Чого  хоче  душа?  Мабуть  не  знає,
Весь  час  в  пошуках  перебуває,
Думками,  хоче  себе  змінити
І  в  гармонії  зі  світом  жити.

Та  скоро  прийдуть  теплі  дні,
Зігріють  душу  в  любові  весни
І  чарівною  музикою  її  душі:
Розквітлими  садами,  полями,  
Пташиними    в  гаях,  піснями,
Сонячними  ніжними  ранками...
В  обіймах  з    коханим  своїм  тоді,
Не  буде  душа  моя  в  тій  самотині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177613
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2010

Шукаю розради я у небосхилі…

Шукаю  розради  я  у  небосхилі,
Вдивляюсь  у  візерунки  хмар,
Можливо  підскажуть  вони  мені:  
Як  скинути  моїх  гріхів  тягар?

Я  знову  побачу  образ  ясний  твій,
Такий  він,  безгрішний  і  сумний.
Ти  знову  пальчиком  мені  посвариш
І  сльозою  змивши  їх,  простиш.

Зросивши  мене  чистими  сльозами  ,
Ти  силу  мені,  оту,  свою  передаси,
Для  зльоту  втомленої  від  життя  душі
У  Всесвітні  далі,  у  його  незнані  світи.

Для  пізнання  таїн  буття  та  небуття,
Для  зростання  та  розвитку  душі,  молодої,
Для  посилення  духа  і  мудрості  набуття
Від  Бога-Творця  та  від  його  добра  і  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177169
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.03.2010

Летять невпинно березневі дні

Зриваємо  календаря  листки,
Летять  невпинно  березневі  дні,
Сонце    виглядує  з-за  хмари,
Падають  сніжинки  зухвалі.

То  тануть  вони  на  землі,
А  то  рятують  їх  морози  лихі,
Які  насилає  на  весну,  зима,
Бо  не  хоче,  щоб  прийшла  вона.

Мало  зимі    своїх  тих  днів,
Хоче  владу  мати  ще  кілька  діб,
Влада,  то  для  неї  розрада,
А  до  нас  і  до  весни  зневага.

Та  все  ж,  дочекаємось  ми  тепла,
Цвітіння  садів,  солов'їв  співання,
Злітання  душі  від  любові  в  небеса,  
Насолоди  від  краси,  і  жаги  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176962
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2010

Подих любові

В  чистих  полях,  
В  незайманих  луках,
В  нерозквітлих  пуп`янках
Вереску  ,  я  шукаю  любові  подих.

На    розхристаних  вітрами  дорогах,
На  узбіччі  потоків,  вікових  їх,
Сонцем  обпечених,
Долею  приречених.

Та  знаходжу  той  безсмертний  подих
На  ніжних,  усміхнених  вустах,
Коханих,  незрадливих,
Рідних,  материнських.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176354
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.03.2010

Спасіння Планети від зла

Подумки    не  раз  прощався  зі  світом  цим  ти,
Який,  колись  непривітно  твій  прихід,  зустрів,  
А  потім  знову  до  нього  повертався    і  далі  жив,
Бо,  що  ти  скажеш  небесам,  які  життя  тобі  дали?

Розколоте  життя  твоє  на  гострі  друзки,
Розсипані  по  минулим  рокам  твоїм  вони,  
В  душі  лиш  смуток  від  дійсності  буття,
Що  кожного  разу  ти  поринаєш  в  забуття.

Від  тої  болі,  що  потерпаєш  весь  час  ти,
Немає  ліків  на  цій  понівеченій  Землі,
Тільки  терпіння    та  до  Бога  молитва
І  можливо  зупиниш,  той  потік  зла.

Й  оживе  заскорузла  від  болю  душа
І  відступить  від  Планети  смерті  мла,
Тоді  недаремно  ти  прийшов  сюди,
Бо  мав  завдання  –  її,  від  наруги  спасти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176294
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.03.2010

Гроза

Закосичене  небо  сонячним  промінням,
Усміхається  і  посилає  свої  цілунки,
Свіжим  вітерцем,  що  розганяє  хмари,
Які  невпинно  штурмують,  немов  примари.

Налетів  вітер  прониклий,  враз,  все  зникло,
У  журливому  хаосі  хмар,  сховалося  світло,
Затрепетали  вони  грозовими  розкатами,
Блискавкою  перерізало  небо.  Ударило.

По  скроням.  Полились  на  землю  гіркі  сльози,
Вичавлюючись  із  хмар,  що  неслись  в  інші  далі,
Скидаючи  з  себе  тягар,  скривдженої  Землі,
Людським,  схибленим  розумом,  що  занапастив  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176259
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2010

В мире моих грёз ( 2-й вариант-доработ. )

Мне  тяжко  в  этом  мире  жить
 И  я  улетаю  в  мир  грёз,
 Чтоб  просто  бабочкою  быть,
 Не  знать  там  ни  горя,  ни  слёз.

 Там  хорошо-  я  не  одна,
 С  любимым  живу  я  в  раю,
 Там  солнце  ласкает  глаза,
 В  объятья  зовут  небеса.

 Стремительные  потоки  любви,
 Обволакивают  наши  сердца,
 А  ветер  качая  нас  в  колыбели,
 Напевает  милые  душе  слова:

 О  счастье,  о  красоте,  о  весне,
 О  бессконечной  любви  и  мечте.
 Там    мы  в    нежности  пребываем,  
 На  свободе,  как  птицы,  летаем.

 Там  круглый  год  цветут  сады
 И  волшебно  благоухают  цветы,
 В  зеркалах  озёр,  хрусталя  звон,
 Там  целебная  сила  зеленых  трав.

 Мы  здоровы,  веселы  и  нет  нужды,
 И  счастливы  в  своей  тихой  любви,
 Там  нет  никого,  только  я  и  ты,
 И  свет  звезды,  оберегающий  грёзы  мои.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175951
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Мир моих грёз

Мне  тяжело  в  этом  мире  жить
И  я  улетаю  в  мир  грёз,
Где  легко  бабочкой  порхать,
Где  нет  горя  и  нет  слёз.

Там  мне  хорошо,  там  я  не  одна,
Там  с  любимым  я  живу  в  раю,
Там  солнечные  лучи  ласкают  глаза
И  обнимают  за  плечи  небеса.

Там  стремятся  потоки  любви
И  обволакивают  наши  сердца,
Там  ветер  качает  нас  в  колыбели,
Напевая  милые  душе  слова,

О  счастье,  о  блаженстве  ,  о  красоте,
О  бессконечной  любви  и  мечте,
Там    мы  в  истоме  и  нежности  пребываем  
И  на  свободе,  как  птицы,  летаем.

Там  круглый  год  цветут  прекрасные  сады
И  благоухают  волшебным  запахом  цветы,
Там  зеркальные  озёра,  прозрачной  воды
И  неувядающая  зелень  целебной  травы.

Там  мы  здоровы  и  веселы,  и  нет  нужды,
Там  мы  счастливы  в  своей  тихой  любви,
Там  больше  нет  никого,  только  я  и  ты,
И  Божественный  свет,  оберегающий  грёзы  мои.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175900
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Я промінням сонця напишу тебе

Твій  портрет,  я  напишу,
Промінням  сонця  на  полотні,
В  обладунку  бархату  бузку,
Що  так  п'янить  після  дощу.

В  різнобарв'ї  розмаю  весни,
Де  манять  співом  пташки,
Я  намалюю  наше  кохання
На  фоні  раю,  що  на  Землі.

Заколихує  вітер  нас  в  траві,
Шепоче  про  щастя  нам  він,
Ми  поринаємо  в  небесні  далі
І  забуваємо  про  цей  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175813
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.03.2010

Последний бой зимы

Кружатся  снежинки,
Замёрзшие  слезинки,
Плачет  зимушка,  зима,
Укрывает  землю  она.

Прощальный  аккорд,
Весне  укор,
Осколки  слёз  режут
Воздух.Вокруг,  их  скрежет.

Последний  вой  метели,
Последний  бой  зимы
И  снова  капелями  весны,
Понесут  слёзы  ручьи.

Прощай  зима,  уходи,
Не  стой  у  весны  на  пути,
Скоро  снежинки  твои,
Превратятся  на  её  цветы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175766
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 06.03.2010

Солов'їна пісня

Співає  соловейко  у  гаю,
Зазиває  піснею  кохану  до  раю,
Лети  пташко  до  нього,
Нехай  побачить  він  долю  свою.

Дай  надію  йому  на  щастя,
Щоб  душа  ще  співала,
Пісню  любові,  пісню  кохання
До  рання,  до  світання...

Помилуйтеся,  покохайтеся,
Звийте  гніздечко  у  гайочку,
Серед  зелених  листочків,
Для  своїх  діточок-пташочків.

Нехай  співають  солов'ї,
Свої  милі  серенади-  трелі,
Зачаровують  нас,  надихають,
Душу  щастям  наповнюють.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175700
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.03.2010

Я в полоні любові

Я  вже  в  полоні
Весни  і  любові,
Безсонні  ночі,
Дні  кольорові.

Світанки  медові,
Вечори  хмільні,
Вуста  духм'яні,
Ми  в  казці  весни.

Душа  співає
І  ввись  злітає
За  синій  обрій,
Де  горя  немає.

Вогонь  палає,
Жар  серця
Кров  розганяє,
Я  ловлю  щастя

Мить.То  гра,
Яка  зачаровує,
То  музика,
Що  надихає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175679
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010

Побачення (Тебе, весна полонила)

Легкий  дотик  вій  твоїх,
До  скронь    моїх,
Вдихаєш  запах  парфумів
І  млієш  від  них.

Той  мускус  мій,
Такий  рідний  і  близький,
Запалює  серце  твоє
І  воно  вже,  моє.

Ти  цілуєш  шовк  долонь,
Вуста  мої  медові,
Я  взяла  тебе  в  полон,
На  роки  довгі.

Ти  п'янієш  без  вина
Від  пристрасті  тіла  і  кохання,
В  тому  не  моя  вина,
То  тебе  полонила,  весна  чарівна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175669
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010

Зазыв весны

Ах,  весна,  красна
Приди  в  наши  края,
Солнцем  ясным  улыбни,
Любовью  сердца  одари.

Дождём  землю  умой,
Радугой  в  небесах  заиграй,
Распустись  зелёнью  трав,
Цветами  душистыми  одурмань.

Скорее  запой  весна  соловьём,
Чтоб  затрепетала  душа  вновь
И    стала  снова  она  молодой,
Озорной,  и  от  любви  хмельной.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175601
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 05.03.2010

Нове кохання, нове життя

Росянистою  стежиною  іду  до  тебе  я,
Несу  я  в  серці  тугу,  минулого  життя,
Вчора  я  ще    була  самотня  і  сумна,
Сьогодні,  вже  щаслива,  бо  не  одна.

Я    знаю,  ти      розвієш  і  розрадиш,
Той    смуток  в        пораненій    душі,
Пригорнеш      мене    і          поцілуєш,
Покохаєш    на      росяній          траві.

Світанок      дихне        свіжестю,
А    ми    потонем    в        ніжності,
Віддамось      любові      почуттю
І  новому  майбутньому  життю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175459
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2010

Освободи меня от себя (написала сестра Вера М. )

Я  для  тебя,  никто,
Я  просто,  чтобы  легче  было,
Легче  потерять  и  обрести,
Невзирая  на  состояние  влюблённости.

Освободи  меня  от  себя,
Не  держи  на  расстоянии  неопределённости,
Это  приятная  пустота  для  меня,
Вовсе  даже  не  лишенная  смысла  .

Но  время  требует  перемен  в  наших  отношениях,
Надеждой,  стремится  наполниться  моя  душа...
А  свобода?  Окажется  привязанностью  к  тебе,
Основанной  на  недоверии  во  взаимных  чувствах.

Освободи  меня  от  себя,
Дай  понять,  что  я  тебе  не  нужна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175442
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010

Любовь

Свою  любовь  нашла  я,  в  небесной  синеве  ,
В  прозрачном  воздухе    и  свежем  ветерке,
В  рассвете  и  закате  сегодняшнего  дня,
В  зеркальном  ручейке,  бегущем  по  земле.

Её  я  вижу,  в  играющем  солнечном  луче,
В  зелёном  тонком  стебельке,  в  траве,
В  цветке  и  в  порхающей  над  ним,  бабочке,  
И  в  волшебно  поющем  в  лесу,  соловье.

Её  я  слышу,  в  аккордах  биенья  сердца  твоего,
В  душе,  где  разливатся  блаженство  и  тепло,
В  крови,  что  бурлит  и  вызывает  чувств  прилив,
В  истоме  тела,  после  нежных  поцелуев  твоих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175203
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010

Первое весеннее свидание

Льётся  мелодия  солнечного  ветра,
Золотыми  бликами,  танцуют  его  лучи,
Ты  ловишь    глазами  осколки  света,
Не  замечая  раскрытые  губы  мои.

Мы  оба  ослеплены  и  заворожены,  
Но  смело  вдыхаем  запах  весны,
Сливаемся  в  нежном  поцелуе,
Под  музыку  солнца  и  любви.

По  твоему  телу  прошли  молнии,
Сердце  выпрыгивает  с  груди,
Душа  заволновалась  волнами
И  тело  требует  продолжения  игры.

Мелодия  солнца  нас  свела  с  ума,
Остановилось  наше  дыхание,
Капли  дождя  погасили  пламя  огня
И  окончилось  наше  первое  свидание.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174988
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010

Прокидається земля

Не  відпускає  нас  зима,  
Веснянки  нам  співати,
Снігами  ставить  перепони,
Морозом  сковує  щоночі.

Але  вже  зірвані    її  окови,
Туманом  огортає  простори,
Земля    вже  дихає,  оживає,
Вітрами  весняними  зітхає,

Сонцем    себе  наповняє,
Воно,  її    промінням  зігріває,  
Струмочки  водою  омивають,  
Травичку  ся  вже  рождає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174648
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2010

Щаслива мить. Ти не одна

В  серці  стук,  перестук,
В  душі  дзвін,  передзвін,
Хвиля  б'є  стривожена,  
Відтає,  душа  заморожена.

Ось,  вибухне  п'янким  коханням,
Тим  ,  жагучим,  солодко-пекучим,
Не  з  чим  незрівнянним  почуттям,
З  присмаком  ванілі  на  вустах.

Полум'яними  безсонними  ночами,
Тіло  твоє,  з  присмаком  кориці,
Буде  звиватися  від  пристрасті
Під  травневими  сяючими  зірками.

Любов'ю  висушиться  сльоза
Самотності,  яка  колись  була
І  розіллється  по  сфері  теплота
Щасливої  миті.Ти  з  ним.Ти  не  одна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174624
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010

Весняна замальовка

Струмочки  під  ногами  біжать,
Немов  дзвіночки  дзвенять,
Про  прихід  весни  сповіщають,
Сонячним  сяйвом  переливають.

Цвірінь-цвірінь,  цвірінькають
Пташки,  весні  радіють,
Сонячне  проміння  їх  зігріває,
А  вони  пісні  любовні  співають.

Земля,  килимом  застеляється,
Візерунком  квітковим  вкривається,
Розпускаються  на  деревах  віти,
Покриваються  духм'яним  цвітом.

Ген,  ген,  десь  там,  бджолиний  рій
Летить,  уже  на  луки,  на  сади,
Шукаючи  розради,  медової  услади
У  весні  веселій  ,  дзвінкій  і  чарівній.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174566
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2010

Женщине

Звёздами  сияют  твои  глаза,
Рассветом  улыбаются  твои  уста,
Солнечным  светом  пронизано  тело,
Словно  росою,  твоё  лицо  умыто.

Волосы,  будто  вуаль  развивающая,
Не  ветру  паутинкой  трепещущая,
Нежными  руками  мир  обнимающая,
Ты  -  женщина,  мать  с  небес  сошедшая.

Ты-  любовь,  ты-  сердца  биение,  вдохновение,
Ты  -  душа,  всепрощающая,  добра  желающая,
Ты-  страсть,  рождающая  наслаждение  и  мгновения,
Ты-жизненная  сила,  направляющая  и  защищающая.

Ты  самая,  самая  любимая  моя  и  единственная,
Ты-музыка  моей  жизни,  неповторимая  и  волшебная,  
Ты  -вода  и  воздух,  и  земля,  и  солнце  для  меня,
Ты-  моя  судьба,  богом  посланная,  чтобы  жил  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174530
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 28.02.2010

Женщине от любимого мужчины ( С праздником Весны)

Женщина  моя    милая,
Женщина  моя  любимая,
Моя  ты  самая  красивая,
Нежная  моя  и  радостная,

Томная  ты  и  прекрасная,
Ты  -Весна  моя,  дева  юная,
Травами  и  цветами  пахнущая,
Любовью  своей  заворажающая.
 
Словно  колокольчик,  звенящая,
Ласковая,  как  солнце,  горящая...
Ты,  моя  звезда    на  небесах  сияющая,
Серебренными  лучами  переливающаяся.

Ты,  словно  рассвет  на  землю  спускающийся
И  закат,  внезапно  в  облаках,  расстворяющийся,
Ты-  Земля  и  небо,  ты  для  меня  вся  Вселенная,
Ты-сама  жизнь,  рождающая  желание  и  вдохновение...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174520
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 28.02.2010

Сила рассвета и заката

Рассвет  и    закат  солнечного  дня,
Какая  в  этом  притяженье  сила
Творимая  небес  красота,
Неподвластна    полю  земному,  она.
Только  людские  сердца,
Ощущают  притяженье  это,
Способные  оценить  силу  ту,
Идущую  с  небес,  незримую,
Божественную,  неповторимую,
Для  нашей  души,  творимую,
Для  наслаждения  и  вдохновения,
Для  любовного  песнопения.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174452
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 27.02.2010

Віддамо себе любові на поталу

Весна,  така  вона  дзвінка,
Іскриться  в  бокалі  вина,
Сонячними  зайчиками  виграє,
Теплом  по  тілу  розливає.

Вип'ємо  весну  наповнену  до  краю,
Закружляємо  в  танці  розмаю,
Впадемо  зі  сміхом  на  траву,
Віддамо  себе  любові  на  поталу.

Нехай    вийде  з  тіла  і  з  душі,
Той  дзвін  шаленої  пристрасті,
І  заб'ється  радістю  в  серці,
І  підніме  нас  в  незвідані  далі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174349
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010

А я знову, як колись, молода

Встану  на  світанковій  зорі,
Піду  в  чисте  поле  по  траві,
По  цілющій  росі.  В  її  сльозі  ,
Омию  себе,  верну  красу  собі.

Тіло  моє,  висушать  в  полі  вітри,
Розкуйовджать  волосся  посивіле,
Розметуть  по  плечам,  як  в  минулі  роки
І  я  знову  стану  прудка,  і  грайлива...

Сонце  промінням  своїм,  його  обігріє,
Душа  сміливо    розправить  крила,
Злетить  з  вітрами,  на  волі  політає,
Стане  пустотливою  і  закоханою  вона,

В  тебе,  в  природу,  в  навколишній  світ
Та  буде  від  того  щаслива  у  житті.
Лети  душа,  поринай  у  світи,  люби  їх,
Шукай  розради  ,  плекай  любов  у  собі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174316
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.02.2010

Одинокій і стражденній душі

Цей  світ  такий  прекрасний,
Цей  світ  такий  чарівний,
То  чому  ж  тоді  душа,  немов  в  пустелі
Самотня  і  страждає  на  цій  Землі?

Цей  світ  такий    незвіданий,
Цей  світ  такий  буремний,
То  чому  ж  тоді  незнає  душа,
Чому  на  землю  прийшла  вона?

Для  одних  тут  рай,
Для  інших,  пекла  край
Та  пройти  страждання  все  ж  доведеться,
Бо  знову  в  колі  життя  все  повториться  .

А  скільки  тих  повторень  буде  ще,
Коли  не  взмозі    ти  пекло  пережить  це?
Ніхто  не  відповість  тобі,
Живи  і  терпи  тоді.

Шукай  розраду  у  красі  природи,
Любов    плекай  у  серці  і  душі,
Не  звертай  увагу  на  незгоди,
Радій,  тому,  що  Богом  послано  тобі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174122
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 26.02.2010

Вітання зі святом Весни ( подрузі Надіїї з Хмельницька)

Вітаю  тебе  зі  святом  чарівної  весни,
Моя  люба  і  мила  подруга,  Надія!
Бажаю  щасливою  бути  я  тобі  завжди
І  нехай  здійсниться  твоя  заповітна  мрія!

Кохання  тобі,  під  співи  солов'їні,
Пристрасті  у  травах  зелених,  росяних...
Серед  квітів  запашних,  духм'яних,
Тисячу  поцілунків  ніжних,  весняних.

Радості  у  серці  від  уваги  і  любові
Чоловіка  коханого.  Доброї  з  ним  долі,
Прекрасної  тобі  і  сонячної  весни,
Щоб  співала  твоя  душа  від  її  краси.

Щасти  тобі,  щасти,  щасти...

*******

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173777
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.02.2010

Искушение предсказанием

Заброшены  карты  Мадам  Ленорман,
И  Таро,  и  ангелов-хранителей  Верче  Дорин,
Они  когда-то  предсказали  судьбу
Декабристам,  Наполену  и  прочему  люду.

Я  не  хочу  испытывать  судьбу  свою
И  прогадать  сново  её,  гадая  на  себя,
Ища    в  раскладе  карт  любовь  твою,
И  завистливых  соперниц,  возле  тебя.

Но  иногда  нападает  искушенье,  узнать  всё
И  руки    сами  тянутся  к  картам,  как  магниты,
Тогда  я  зажигаю  свечу  и  отвожу  его,
Читая  заветные  слова,  Божьи  молитвы.

Пусть  будет  неизвестность  в  моей  душе
И  надежда  в  сердце  на  нашу  встречу    по-  судьбе,
И  на  то,  что  придёт  внезапно  любовь  ко  мне,
Закружа  меня  в  танце  любви  твоей,  по  этой  весне.

*******
Я  очень  этого  хочу  и  жду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173603
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 23.02.2010

Лелеки вже вертаються додому

За  вітрами,  над  долинами,
Летять  лелеки  з  вирію,
Вони  вертаються  додому,
Курличучи  нам  привітання  свої:
З  весною,  з  сонцем  і  з  любов'ю,
З  висоти  пташиного  польоту,
Їх  вітання  розносяться  вітром,
Долітаючи    до  нас  свіжим  повітрям.
Легко  і  радісно  стає  на  душі,
Від  того  милого  і  рідного  їх:  щасти,
Що  хочеться  до  лелек  злетіти
І  послати  від  себе  привітання  ті.

*******
Бувайте  люди  здорові,  щасливі,  багаті
Та  отчого  дому  ніколи  не  забувайте,
Нехай  не  заростуть  дороги  ті,
Що  в  дитинстві  протоптали  ви.


Лелеки  прилітають  7  квітня,  на  Благовіщення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173549
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 23.02.2010

Валізи Душі зібрані і очікують зльоту її

Коли  прийде  час,
Я  розправлю  крила
І  полечу  від  Вас
До  Бога,  на  небеса.

Валізи  давно  зібрані
І  роками  очікують  зльоту,
Свого  господаря  -  Душі,
За  обрій,  за  межу,  додому.

У  валізах  лежать  гріхи
Та  добрі  справи  Душі,
Ще  ненаповнились    вони,
Щоб  на  суд,  їй  предстати.

До  Раю  чи  пекла,  дорога  її?
Тільки  Бог-Отець  один  знає
По  якому  шляху,  моїй  Душі  іти,
Яка  з  валіз  важча,  там  і  взнає.


Важлива  кожна  мить  нашого  життя,
Яка  приближує  нас  до  початку  і  кінця,
Коли  треба  добром  перемогати  зло,
А  любов'ю,  спопеляти  основу  його.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173409
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 22.02.2010

Моему мужчине

Мужчина,  ты  мой  милый  и  дорогой,
Мой  ангел  земной,  бродяга  и  герой,
"  Мой  ласковый  и  нежный  зверь",
Я  всё  ещё  люблю  тебя,  поверь.

Ты  мой  защитник,  советчик,  добытчик,
Ты  огонь,  вода  и  воздух  для  меня,
Ты  мне,  Всевышнего  посланник,
Ты  моя  жизнь,    ты  моя  судьба.

Только  скорей  ко  мне  вернись      
И  устами  к  устам  прикоснись,
Чтоб  в  поцелуе  мы  слились,
До  дна  выпив,  счастья  миг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173322
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 22.02.2010

Моя душа, черпає сили в молитві

Покидаючи  Земні  простори,
Моя  душа    злітає  в  небеса,
Шукаючи  Божої  ласки,  тепла,
У  безмежному  Всесвіті  небуття.

Вона  летить  на  світло  зорі,
Яке  так  манить  і  заворожує  її,
Доторкнутись  до  благодаті,
Осяятись  у  Божій  любові.

Почерпнувши  сили  в  молитві,
Душа  повертається  з  вирію,
Щоб  і  надалі  жити  в  світі,
Бути  радісною  і  щасливою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173120
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2010

За поворотом дня, ждёт весна

Опустились  туманы,
Вокруг  не  зги,  
Похожи  на  обманы,
Но  ты  не  ври.

Под  ними  белеют  снега,
Где-то  прячется  зима,
Но  за  поворотом  дня,
Ждёт  нас  уже  весна.

Тают  снега,  кругом  вода,
Испаряется  дымкой  она,
Улетает  скорей  в  небеса,
Падает  каплями  дождя.

Чернеет  кое-где  земля,
Выглядывает  зелёная  трава,
Начинают  распускаться  "котики",
Заворкотали  на  крыше    голуби...

*******
Падёт  луч  солнца
И  придёт  весна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173016
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 20.02.2010

Ти, моя мрія, яка завжди зі мною

Коли  ти  поряд,  я  про  все  забуваю,
Я  в  полум'ї  пристрасті  перебуваю,
Коли  ти  зі  мною,  весь  світ  зникає,
Бо  кохаю  і  моя  душа  в  небеса  злітає.

Неважливо  чи  зима,  чи  літня  пора,
Чи  осіння  днина,  чи  квітуча  весна,
Я  від  твоїх  шалених  цілунків  зомліваю  
І  в    нереальність  світу  поринаю.

Ні  снігові  замети,  ні  спекотні  дні,
Ні  холодні  дощі,  ні  солов'їні  співи,
Мене  від  кохання  не  відволіікають,
А  тільки  на  любов  ще  більше  надихають.

З  тобою,  я  завжди  перебуваю  у  весні,
В  квітучих  садах,  гаях,  на  полонинах,
Слухаю  чарівну  музику  кохання    її,
З  вітерцем  гуляю  по  лісах  і  долинах...

*******

Ти-  щастя  моє,  намальоване  на  полотні,
Ти  -мрія  моя,  яка  завжди  в  серці  і  душі,
Ти  -    моє  натхнення  на  нові  звершення,
Ти-  моє  нове  життя,  на  яке  чекаю  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2010

Кино

Завертелась,  закружилась  жизнь  моя,
Принца,  своей  мечты  встретила  я,
На  белом  «коне»-лимузине,
Катает  он  по  городу  меня.

Бары,  рестораны,  тусовки  разные,
Концерты,  театры,  встречи,  казино,
Льётся  шампанское,  виски,  вино,
Огни  витрин  мелькают,  словно  в  кино.

Завтра  летим  в  Париж,  потом  в  Лондон,
Купить  для  себя  пару  особняков  ,  
Затем  на  Мальдивы,  погреть  спину,
А  ещё  в  Малибу  и  Катманду...

Завертелся  вокруг  меня  мир,
Вокруг  какой-то  сказочный  пир,
Я  уже  не  сображаю:  «где  Я?»,
Но  только  знаю,  не  дома  я.

Возвращаться  туда,  совсем  не  хочу,
Где  дети  плачут  и  просят  «хочу»...
А  ты  не  можешь  сего-того  им  купить,
Потому,  как  до  зарплаты  нужно  дожить.

Не  верьте  мне,  это  кино  смотрю  я
По  ТВ  на  кухне  ,  борщ  варя,
Машина  в  это  время  бельё  стирает,
Сын  полы  моет,  в  квартире  убирает.

Я  вместе  с  героями  живу,  в  образ  вошла
И  радуюсь,  и  сопереживаю,  будто  это  я.
На  самом  деле,  я  никогда,  никуда  не  уеду,
Потому,  как  денег  на  всё  это  нету.

*******
Родина  здесь  моя,  за  неё  я  и  переживаю,
Костьми  ляжу,  горло  перегрызу,
Только  покажите  кому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172755
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.02.2010

На " Последняя весна VAM@

Мы  не  знаем  и  не  думаем,  
Когда  придёт  последняя  весна,
Просто  живём  и  весну  ждём,
Надеясь,  что  сбудеться  мечта.
Пока  живём,  наслаждаемся  ею,
Мечтаем  о  любви,  о  переменах,
О  прекрасных  в  стихах  твореньях,
О  своём  счастье,  о  новых  встречах...
Каждый  сам  знает,что  он  не  вечен
И  придёт  время,  и  уйдёт  в  вечность...
Но,  пока  светит  ясно  солнышко  нам,
Пока  распускаются  в  садах  цветы
И  поют  волшебные  песни  птицы,
Мы  будем  радоваться  этой  жизни,
Любить.  Воспевать  красоту  весны,  
Боготворить  природу  нашей    Земли.

*******

Даже,  если  и  "Последняя  весна"
То  нужно  отдаться  ей  до  конца,
До  последнего  своего  вздоха,
Наслаждаясь  прелестями...,красотой  её,
Получая  вдохновение,  и  удовольствие
В  лоне  возрождения  её  ,и  от  всего  расцвета  её.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172540
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.02.2010

Грій сонечко, розтопи сніги зими

Із-за  хмар,  виглянуло  сонечко,
Стало  веселіше  на    душі  мені,
Світить  променями  у  віконечко.
Ясним  зором  весінньої  пори.

Сніг,  виблискує,  грає  янтарем,
Око  милується  тією  грою
Та  на  душі  лежить  тягарем,
Бо  в  повітрі  запахло  весною.

Грій  сонечко,  розтопи  сніги,
Нехай  спливуть  водою  вони,
Відкриють  нам  зеленії  трави,
Первоцвіти  і  проліски  на  галявині.

Грій  сонечко,  розпусти  віти,
Нехай  з'являться  листочки  і  квіти
На  деревах    в  лісах  та  садах,
На  полонинах,  на  лугах...  

Ми  забудемо  сумні  дні  зими
І  будемо  веселі  в  днях  весни,
Кохатися  під  мелодію  її,
Під  солов'їні  співи  чарівні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172420
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2010

Запретный плод

Я  очень  жду  перемен,
С  весной  рай  придёт,
Я  в  ожидании  чуда,
А  моя  душа,    оживёт.

Пусть  я  придумала  его,
Для  себя,  но  всё  же,
Дорога  открыта  в  него
Для  тебя,  милый,  тоже.

Давай  возьмёмся  за  руки,
И  вместе  войдём  туда,
Как  и  Адам,  и  Ева,
Вкусим  запретного  плода.

Запретного  плода-  любви,
Которая  поможет  обрести
Счастье  и  наслаждение,  
Для  нашего  тела  и  души.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172274
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.02.2010

Молюсь за любовь…

В  душе  горит  огонь,
Зарождается  любовь,
Возможно  страсть,
Лишь  бы  не  пропАсть.

В  сердце  боль,
От  твоей  ревности,
Грусть  и  печаль,
Что  не  вместе  мы.

Соединить  судьбы
Может  только  Бог,
Я  читаю  молитвы,
Пусть  услышит  он.

Молюсь  денно  и  нощно,
За  счастье,  за  любовь,
За  души  покой,
Коленноприклонно,
Умиротворённо....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172191
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.02.2010

Щастя

Я  іду  назустріч  тобі,
Я  несу    кохання  в  душі
І  б'ється  серденько  моє,
Від  того,що  ти  в  мене  є.

Зустрінемось  серед  весни,
Закрутимось  в  танці  її,
Збожеволіємо  від  любові
Від  шаленої  пристрасті  тої.

Поринемо  в  небеса,
Зануримось  в  небуття,
Ми  вільні  в  почуттях,
Ми  щасливі  від  того  чуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171857
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010

Привет мой любимый, мой ангел…

Привет  мой  любимый,  родной,
Мой  ангел  земной  и  неземной,
Прости  меня  мой  милый,
Что  я  сейчас  не  с  тобой.

Пусть  уйдут  суровые  метели,
Пусть  сойдут  зимние  снега,
Когда  сверкнут  лучи  вдали,
Я  к  тебе  прильну  тогда.

Забрежжит  в  серце  любовь,
Мы  встретимся  с  тобой
И  вспыхнет  страсть  вновь
На  ложе  любовном,  весной.

Среди  травы,  среди  цветов,
Мы  будем  до  одури  целоваться,
Обниматься  под  тёплым  дождём
И  просто  от  счастья  смеяться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171841
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2010

День закоханих- Ха-ха

Напекла  зранку  млинців,  маленьких,
Таких  ,як  сонечко,  кругленьких,
Пригостила  сусіда-  поета,  зрадів,
Бо  після  вчорашнього  бодуна,  нічого  не  їв.

Син  пішов  на  концерт  "Кохання",
Я  сиджу  дома,  біля  вікна,
П'ю  кон'як  сама,  за  всі  свята,
Втомилася    від  суєтності  життя.

А  завтра  початок  поста,
Сяду  на  піст  і  дієту  я,
Хочу  все  разом  і  в  одночас,
Стати"  діловою-вумен"  зАраз.

А  потім  прийде  до  нас  весна,
Я  знову,  мабуть  буду  закохана,
Бо  хочеться  мати  це  почуття,
Для  людини  важливі  відчуття:

Кохання,  щастя,  радості,
Пристрасті  до  скону...
Зліту  душі....
Любові  до  всього...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171826
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.02.2010

з інета. День Стрітення Господнього-зима з весною зустрічається- 15 лютого

Стрітення  Господнє

 


День  Стрітення  Господнього  -  15  лютого  за  новим  стилем  -  одне  з  найбільших  свят  Православної  Церкви.  Цього  дня  не  «зима  з  весною  зустрічається»  (як  каже  повір'я),  а  відзначається  одна  з  ключових  подій  в  історії  взаємин  Бога  й  людини:  Богодитину,  принесену  на  40-й  день  після  народження  в  ієрусалимський  храм,  зустрічає  праведний  Симеон.  У  цій  події  Церква  вбачає  зустріч  двох  Завітів:  на  зміну  Старому  Завіту,  який  персоніфікує  старець  Симеон,  приходить  Завіт  Новий,  що  дасть  людям  втілений  Месія-Христос.
Прийшов  час,  якого  людство  очікувало  не  одне  тисячоліття.  У  світ  з'явився  Той,  Хто  стане  переможцем  гріха  та  смерті,  Хто  відкриє  всім  народам  шлях  у  Царство  Боже  й  шукатиме  кожну  зниклу  вівцю...  Прозріваючи  це,  праведний  Симеон,  взявши  Ісуса  на  руки,  вимовив:  «Нині  відпускаєш  Ти  раба  Свого,  Владико,  по  слову  Своєму,  з  миром,  тому  що  бачили  очі  мої  порятунок  Твій,  який  Ти  підготував  для  всіх  народів:  світло  в  одкровення  язичникам  і  славу  народу  Твого,  Ізраїлю».
Симеон  побачив  Христа  -  і  тепер  може  з  миром  «відійти  до  праотців»,  тобто  померти,  щоб  зійти  в  похмурий  шеол,  де  знаходяться  всі  покійні,  очікуючи  звільнення.  І  Симеон  принесе  їм  радісну  звістку:  «Чекати  залишилося  недовго,  тому  що  я  на  своїх  руках  тримав  Того,  Хто  зруйнує  пекло».
Церква  співає  в  цей  день:  «Давній  днями,  який  дав  у  давнину  Закон  на  Синаї  Мойсею,  нині  бачимо  як  Дитину;  і  Закон  виконуючи,  як  Творець  Закону,  за  Законом  у  Храм  приноситься  й  старцю  вручається».  Той  Самий  Бог,  Який  говорив  на  Синаї  з  Мойсеєм  та  встановив  іудейський  Закон,  тепер  приноситься  в  храм  як  дитина,  виконуючи  цей  же  Закон.  У  словах  пісні  втілюється  церковне  вчення  про  те,  що  за  всіх  часів  Бог  спілкувався  з  людством  в  особі  Сина.  Тому,  зокрема,  неправомірно  зображувати  на  іконах  Бога  Отця,  Якого  ніхто  й  ніколи  не  бачив.  «Давній  днями»,  тобто  старець,  у  вигляді  якого  Бог  являвся  деяким  пророкам  до  втілення  Христа,  -  це  той  Самий  Син  Божий.
У  день  Стрітення  Господнього  в  церквах,  за  традицією,  освячуються  свічки.  Традиція  ця  походить  зі  стародавнього  звичаю  влаштовувати  в  день  Стрітення  хід  містом  із  запаленими  світильниками  (на  зразок  хресного  ходу).  Потім  з'явилося  повір'я,  що  ці  свічки  охороняють  житло  від  удару  блискавки.  Насправді  ж  у  молитвах  на  освячення  свічок  на  Стрітення  Господа  Бога  прохають  про  те,  щоб,  як  запалені  свічки  своїм  світлом  розганяли  нічний  морок,  так  і  наші  душі,  просвічені  Духом  Святим,  уникали  гріховної  тьми  (сліпоти).
Стрітенська  свічка  важлива  як  символ  просвіченості  серця  Духом  Святим,  а  якщо  цього  немає  й  свічка  сприймається  просто  як  обряд  або  традиція,  то  вона  втрачає  свій  зміст  і  перетворюється  на  язичницький  магізм.
 
На  Стрітення  також  відзначається  день  православної  молоді.  Чому  саме  цього  дня?  Складно  сказати,  але,  на  мою  думку,    цей  день  обрано  невипадково.  Молодість  -  це  час,  коли  в  житті  людини  зазвичай  відбуваються  найважливіші  зустрічі:  своєї  «половинки»,  з  якої  розділиш  радості  й  біди  подальшого  життя,  вірних  друзів.  Це  час  зустрічей,  що  визначають  життєвий  шлях  і  закладають  у  нашому  серці  зерно  життя  вічного.  Молодість  -  час,  сповнений  спокус,  але  й  благодатний  також!
Зі  святом  Вас,  друзі!  Нехай  у  кожного  з  нас  у  житті  буде  більше  істинних,  справжніх  зустрічей  -  «стрітень»  -  один  з  одним  і  з  Богом.
Священик  Андрій  Дудченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171808
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010

Открой окно, впусти весну

Пускай  ещё  держатся  холода,
И  дуют  шквальные    ветра,
Но  уже  капели  стук  слышен,
За  окном,  тает  снег  на  крышах.

Кап,  кап...,стучит  капель  о  карниз,
Открой  окно,  весна  здесь,  проснись,
Впусти  её  ветра  в  дом  ,поток
И  солнечный  луч  на  потолок.  

Пусть  будет    от  солнца  светло,
А  от  ветра,  по-весеннему,  свежо,
Как  же  дышится  сердцу  легко
И  на  душе,  очень  даже  тепло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171789
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 14.02.2010

Із інета. Початок весни та Нового року по-християнському календарю- 14 березня , Явдохи

Народні  та  християнські  свята.  Свято  Преподобної  Євдокії  (Явдохи)
20:16

На  14  березня  в  церковному  календарі  припадає  свято  Преподобної  Євдокії.  
У  молоді  роки  Євдокія  вела  порочне  життя,  але  під  впливом  ченця  Германа  відмовилася  від  хибного  шляху,  прийняла  християнство.  Надалі  відзначалася  суворим  дотриманням  обітниць,  за  що  Господь  наділив  її  даром  чудо  творення.  Під  час  гонінь  на  християнство  вона  тяжко  постраждала.  Вмерла  мученицькою  смертю  у  152  р.  
У  народному  побуті  14  березня  має  назву  Явдохи.  Згідно  зі  стародавньою  традицією,  це  не  тільки  перший  день  весни,  але  й  перший  день  нового  року,  адже  в  наших  предків  рік  починався  з  1  березня.  За  повір’ям,  цього  дня  прокидається  від  зимової  сплячки  бабак,  виходить  на  світ,  свище  три  рази,  а  потім  знову  лягає  на  другий  бік  і  так  спить  аж  до  Благовіщення.  І  ховрашок,  кажуть,  перевертається  на  інший  бік.  
Селяни  вірили,  що  в  цей  день  повертаються  з  вирію  ластівки.  Побачивши  пташину,  вони  кидали  в  неї  жменю  землі  й  говорили  при  цьому:  «На  тобі,  ластівко,  на  гніздо!».  Це  для  того,  щоб  швидше  приходила  весна  та  прилітали  всі  ластівки,  бо  як  відомо,  одна  ластівка  ще  погоди  не  робить.  
Ластівки  в  Україні  завжди  користувалися  особливою  шаною  та  охороною.  Вважалося,  що  руйнувати  гніздо  ластівки  –  великий  гріх.  
З  днем  Явдохи  було  пов’язано  багато  звичаїв  і  прикмет:  
Якщо  Явдоха  хвостом  крутить  –  зима  ще  довго  полем  блудить;  
Як  на  Явдоху  небо  погоже  –  літо  буде  пригоже,  якщо  дощ  –  літо  буде  тепле  й  мокре,  якщо  сніг  –  на  врожай  і  добрий  медозбір;  
Якщо  в  цей  день  завірюха  –  до  пізньої  весни.  

Цього  дня  заносили  до  хати  талу  воду,  вмивали  дітей  і  самі  вмивалися.  Люди  вірили  –  як  умитися  на  Явдоху  молоком,  будеш  на  обличчя  білим  і  гарним.  А  ще  кропили  водою  стіни  –  щоб  ті  дихали.  Давали  цю  воду  курям,  щоб  добре  неслися,  коровам  –  щоб  доїлися.  В  центральних  регіонах  України  жінки  сіяли  розсаду  в  горщиках,  сподіваючись,  що,  посіяна  в  цей  день,  вона  не  постраждає  від  морозу.  А  ще  святили  в  церкві  зерна  пшениці  з  тим,  щоб  першою  її  висівати.

*******

14  березня

Ушановують  преподобномученицю  Євдокію,  мученицю  Антоніну.

Свята  Євдокія  (грецькою  —  “благовоління,  добра  слава”)  була  самарянкою,  родом  із  міста  Іліополя.  Тривалий  час  жила  нечестиво.  Якось  опівночі  Євдокія  прокинулася  й  почула,  як  за  стіною  співають  і  читають  Святе  Письмо.  Благодать  Божа  торкнулася  її  серця,  жінка  зрозуміла,  що  скоєні  гріхи  тягарем  лежать  на  душі.

Зранку  Євдокія  поспішила  до  сусідів,  де  познайомилась  із  старцем  Германом,  який  повертався  з  паломництва  по  святих  місцях.  Чимало  повчань  вислухала  жінка,  і  душа  її  сповнилася  радістю,  любов’ю  до  Христа.  Через  кілька  днів  похрестилася.  Самарянка  віддала  усе  майно  бідним  та  пішла  в  монастир,  де  прийняла  найсуворіші  обітниці.  Господь  наділив  її  даром  чудотворення.  Невдовзі  сестри  обрали  святу  Євдокію  настоятелькою  монастиря.

Коли  посилилися  гоніння  на  християн,  преподобну  Євдокію  схопили  і  привели  на  тортури  до  місцевого  правителя  Діогена.  Та  воєначальник  Діодор,  якому  наказали  її  катувати,  одержав  звістку  про  раптову  смерть  своєї  дружини  Фірміни.  У  відчаї  нещасний  кинувся  до  святої,  щоб  та  помолилася  за  померлу.  Преподобномучениця  випросила  в  Бога  повернення  Фірміни  до  життя.  Побачивши  силу  й  милостивість  Господа,  Діодор  та  Діоген  увірували  в  Христа  і  невдовзі  зі  своїми  сім’ями  охрестилися.  Євдокія  певний  час  жила  в  домі  Діодора,  де  навчала  новонавернених  християн.

Якось  єдиного  сина  удови,  яка  працювала  садівницею,  ужалила  змія  і  хлопець  помер.  Мати  гірко  оплакувала  його.  Тоді  Євдокія  сказала  Діодорові:  “Настав  і  твій  час  показати  свою  віру  у  Всемогутнього  Бога,  Який  чує  покаянні  молитви  грішників  і  виконує  їхні  прохання”.  Діодор  збентежився,  бо  не  вважав  себе  достойним,  але  послухав  святу  й  ім’ям  Христовим  звелів  небіжчикові  встати.  На  очах  у  всіх  юнак  ожив.  Згодом  преподобна  Євдокія  повернулась  у  монастир.

Наступник  Діогена  Вікентій  був  жорстоким  гонителем  християн.  Дізнавшись  про  безстрашну  сповідницю,  він  наказав  стратити  її.  Першого  березня  (приблизно  160  —  170)  святій  відтяли  голову.

У  народному  побуті  14  березня  відзначали  Явдохи.  За  стародавньою  традицією,  це  не  тільки  перший  день  весни,  а  й  перший  день  нового  року,  адже  у  наших  предків  він  починався  навесні.  Вважалося,  що  свята  Євдокія  зберігає  ключі  від  весняних  вод,  таких  потрібних  для  майбутнього  врожаю.  На  Явдохи  повертаються  з  вирію  ластівки.

*  Явдоха  красна  —  вся  весна  ясна,  на  огірки  врожай.

*  На  Явдоху  погоже  —  все  літо  пригоже.  Явдоха  з  дощем  —  літо  буде  мокрим.  На  Явдохи  холодно  —  худобу  годувати  зайві  два  тижні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171774
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010

Вакханалия весны

Расстаяли  зимы  снега,
Вокруг  одна  вода,
Капельками  из  лужици,
Бегут  весенние  ручьи.

Наполняя  собой  речушки,
Разливая  половодьем  реки,
Несясь  в  морские  просторы,
Переполняя  водой  океаны.

Где  же  земля?
Куда  пропали  берега?
Прорвались  небеса  дождями,
Льются  на  землю  водопадами.

Ура!  Ну,  вот,  
Весеннего  солнца  луч,
Блеснул  из-за  туч,
Остановил  поток  тот.

Запели  радостно  птицы,
Брачные  свои  песни,
Любимых  своих  призывая,
К  любовной  игре,  приглашая.

Наполнился  воздух  эфиром,
Какой-то  эйфорией,  праной,
Страстью,  экстазом,  волшебством,
Первобытным  любовным  чувством...

Призывая  всех  у  вакханалию,
Кружа  в  вихре  любви...
В  этом  танце  весны,
Не  давая  опомниться  от  красоты.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171690
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 13.02.2010

Дівчина-Весна

Прийшла  чарівна,  дівчина-Весна,
У  Землю,  закохана  вона,
ЇЇ  дощами  омиває,  напуває,
Сонцем,  золотавим  всю  обігріває,
 
В  зеленеє  плаття  її  вдіває,
Вітрами,  трави  -  коси  розчісує
Квітами  їх  заквітчує,  причепуряє,
Співом  птахів,  душі  звеселяє...

Ллється  з  небес  музика  Творця  
Зачаровує  мелодія  нас  та,
Наповнює  коханням  наші  серця...
Яка  неперевершена,  Весни,  краса!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171660
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 13.02.2010

Не хоче прощатися з нами, зима

Ох,  зимо,  зимонько,  зима,
Сердита  ти  сьогодні,  бачу  я,
Заметіль,  хуртовину  підняла,
Не  хочеш  прощатися,  зима.

Не  плач    снігами-слізьми,
Все  рівно  скоро  підеш    ти,
Не  вік  же  вікувати    тобі,
Ми  хочемо  й  літа,  й  весни.

Прощай  зимо,  з  богом  іди,
До  слідуючої  зимової  пори,
Через    деякий  час  знову  
Ми  зустрінемося  з  тобою.

 Ми  будемо  стрічати  Ярила,
Бога  сонця,  весни  і  тепла  ,
Співаємо  разом  йому  оди  ,
Нехай  зійдуть  сніги  зими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171451
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2010

Простіть мене за все ( Прощена неділя)

Прости  мене  люба  мамо,
За  все  прости,  рідна,
Що  бачу  тебе  рідко,
Що  часу  немає,  мила.
Що  неслухняною    була,
Помилок  багато  наробила,
За  них  розплата  прийшла,
Спокутую  їх  перед  Богом  я.

Коханий  мій,  мене  пробач,
За  мною,  «стервом»,  не  плач,
Прийде  колись  той  час
І  Бог  розсудить    нас.

Прости  мене,  любий  сину,
За  мою  несуразну  провину,
Що  багато  нотацій  читаю
Та  все  тебе  чогось  навчаю.
Ти  все  кудись  із  дому  рвешся
Та  я  тебе  ще  не  відпускаю,
А  ти  не  мене  сердишся  і  дмешся,
Від  чорноти  життя  тебе  оберігаю.

Простіть  мене  друзі  і  недруги,
За  те,  що  вас  образила  чимось,
І  я  вас  прощаю  за  все,  люди,
І    Бог  вас  теж  нехай  простить.

Прости  мене  мій  рідний  край,
Україно  моя  мила,  люба  ,
За  те,  що  нічого  не  зробила
І  не  зупинила  занедбання  вкрай...

*******
Бог  простить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171411
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 12.02.2010

Стукає серденько…

Стукає    серденько,    
Інколи  схвильовано
Від  горя,  
Радісно  і  натхненно  
Від  щастя,
То  журливо
Від  самотності,
То    омріяно
Від  закоханності,
То  шалено  і  пристрасно
 Від  любові,
 Іноді  обурливо
Від  несправеливості,
То  стурбовано  
Від  брехні,  
А  то  і  врівноважено  
Коли  все  спокійно,
Буває,  що  тихо  
І  безтурботливо,
А  то  і  просто  
Принишкло-сонливо.

*******

Скільки  б  не  билося  серденько
Та  прийде  час  і  зупиниться  воно,
І  полетить  наша  душа  на  небо,
До  Бога  їй  дорога,  все  одно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171230
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2010

Рідна мова

Люблю  тебе,  мово  моя,  рідна,
Така  ти  ніжна  ,співоча,  медова,
Калинова,  волошкова,  хлібна,
Сонячна,  тепла  і  привітна.

Мила,  кохана,  солов`їна  ти  моя,
Черешнево-вишневим  квітом  овіяна,
Вітрами,  плачем  в  полі  тополі,  оспівана,
Білими  хатками  в  садках,  омріяна.

Звеселяють  мене  ті  звуки  лелечі,
Що  летять  ключем  з  далечини,
До  рідного  дому,  до  рідної  нені,
До  своєї    батьківщини,  України,

Де  мову  її,  собою  оспівали,
А  в  гаях  зозулі    нею  кували,
Українською,  Шевченківською,
Батьківською,    величавою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171198
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2010

Мої друзі-горобці

Сьогодні  знову  на  мене  чекали  пташки,
Вже  пізнають  і  крик-гвалт  вчиняють,  горобці,
Коли  я  до  них  підхожу,  радісно  цвірінькають,
Хліб,  зерно  кидаю,  годую,  а  вони  все  щебечуть.

А  мені  ,  радісно  теж  на  душі  стає,  від  тої  картини,
Що,  пташків  врятую  цієї  зими,  від  голодної  години,
Щоб  радість  і  добро  нам  весною    вони  принесли,
А  восени  врожай  на  полях  від  жуків,  черв'яків  зберегли.

Такі  вони  милі  і  беззахисні,  на  гілках  кущів  сидять  
Та  поки  не  прийде  весна,  вони  мене  веселять...    
Все  їсти  шукають  і  чекають  поки  прийду  я,
Накидаю  їм  сього-того,  до  завтрашнього  дня...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171030
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.02.2010

Критикам, большой привет ( былина)

Налетели  критики-  коршуны,
На  мои  нетленные  опусы,
По  страницах  скачут,
Больно  слова  кусают.
Ищут  размеры,  рифмы,
Но  только  не  смысла,
Ни    души,  ни  сердца,  
А  подводные  рифы.
Есть  в  жизни  –  вампиры,
Которые    кровь  пьют,
А  здесь  пребывают  критиканы,  
Которые  энергию  сосут.
Людям  настроение  портят,
Общаться  с  друзьями  мешают,
Писать  опусы  запрещают,
Себя  «Великими»  величают!

*******

Нужно  сделать  на  сайте  волну,
Которая  бы  переросла  бы  у  войну,
Завести  всех  на  борьбу  с  неугодными,
Считая  себя  поэтами,  непревзайдёнными.
А,  вы  спросите,  у  классиков,  лауреатов,
О  своих  опусах,  о  своих  «виршах-шИдеврах»?
Они  скажут,  что  там  где  есть  смысл-  рифмы  нет,
А  где  рифма  есть-  смысла  нет,  вот  так.
Почистить  и  убрать  из  сайта  личных  врагов,
Ну  это  низко,  мерзко  и  бесчеловечно,
Потому  как  этот  сайт,  «социальный»  давно,
Для  бедных  и  немощных  людей  он.
Почитай  поэтов-классиков,  М.Григорива,  
Н.Воробйова,  В.Голобородька,  В.Кордуна  
И  других  Шевченковских  лауреатов,  
Людмила  Дударенко  о  них  книжку  издала.  
Я  не  призываю  писать  верлибром,
Но  всё  же,  они  пишут  много  и  без  рифм,
А  сайты  «поэзии»  вообще  предлагают  закрыть,
Так,  как  они  только  «пространство»  загрязняют.

*******  
Сайт  для  общения,  людей  по-интересам  
И  просто  это  игра,  которая  затягивает.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170966
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.02.2010

Любовь моя, родом из детства она

Я  стою  на  берегу  жизни,  одна,
Солнце  ослепляет  мои  глаза,
Я  не  могу    перейти  к  тебе  пока,
Нет  здесь  переправы,    моста.

Ну  ты  ведь  ждёшь  меня
И  как  же  я  без  тебя?
Я  поплыву  к  тебе  по  волне,
Навстречу  своей  судьбе.

Мне  не  страшна  её  глубина
И  её  подводные  камни,
Я  не  боюсь  водоворота,
У  меня  подруги-  русалки.

Я  стану  ангелом,  нимфой
И  по  воздуху  к  тебе  приплыву,
Милый,  любимый  мой,
Только  жди  судьбу,  я  уже  лечу.

Мы  обязательно  встретимся,  
Невзирая  на  препятствия  ,
Потому,  как  любим  друг  друга,
Любовь  моя,  родом  из  детства  она.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170802
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.02.2010

Я не поет. Мої слова- енергетичні послання…

Я  не  поет  і  без  вас,  це    знаю,
Тут  я,  для  спілкування  з  друзями,
З  хворими  людьми,  для  їх  підтримки
В  цьому  жорстокому  житті.

Мої  слова,  це    в  ефір,  послання,
До  Бога  –  Отця,  моє  звернення  ,
За  тих  людей,  хто  надію  втратив  на  здоров`я,
Вони  заряджені  на  добро  і  любов,  для  життя  продовження.

Нехай  їм  трохи  легше  стане  від  слова  мого,
Нехай  усміхнуться  чи  засміються,
Мені  теж  приємно  стане  від  того,
Нехай  Бог  пошле  здоров`я  їм,    во  благо.

Будьте  любі,  кохані,  жадані,  щасливі,
Послання  на  здоров`я    читайте  мої,  милі  
І  нехай  справдяться  мої  слова!
Во  ім`я  Господа  нашого,  Бога-Творця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170603
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 08.02.2010