| Сторінки (10/938): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Із руки стрибнув на ногу
Й покотився на дорогу,
Цуценятко налякав
І в травичці заблукав.
Дружно всі його шукали,
По галявині блукали.
Хоч бери сідай і плач,
Втік від нас веселий м'яч.
Песик Рем занудьгував
Й теж на пошуки помчав:
Нюх хороший, гарний зір
До кущів його привів.
Щоб помститися відразу
За нанесену образу —
Злість показував без меж,
Щоб злякався м'ячик теж:
Він сердито й гучно гиркав
Морщив носика задирко,
Землю лапками горнув;
Посваривсь — та все забув.
І тепер укупі скачуть
Кращі друзі - Рем та м'ячик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2014
Непосидько песик Рем
Грав у піжмурки з дощем,
Та куди б він не ховався –
Дощ знаходив та торкався.
Тихо в будці Рем сидів -
По даху дощ стукотів,
Цуценя забігло в хату –
Став дощ в шибку накрапати.
Ремчик з дому втік у сад
Під густющий виноград,
Та і дощик - тут як тут -
По листочках краплі б'ють.
Все пустує жартівник:
Щойно був, та раптом зник.
Здивувався песик дуже:
Сонце миється в калюжі,
Сяють посмішки навкруг -
Де ж пропав веселий друг?
Годі дощика шукати –
Він пішов в хмаринку спати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2014
А у нашої Марічки
Посварились черевички.
Язички повиставляли –
Геть неввічливими стали.
Супить мила бровенята:
- Мушу неслух покарати.
Я поставлю вас в куточок,
В чобітках піду в садочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2014
Можна поставити тисяча питань,
А відповідь буде одна.
Можна смакуючи пити вино,
Чи випити залпом до дна.
Тисяча відповідей часом дають,
Питання не чувши кінця.
І дивуються голосно вслух:
« До чого писанина оця?»
Відповідаю. Логіка є.
Я Вам її поясню.
Коли точно знаєш до чого ідеш,-
Проб’єш найтовстішу броню.
Повільно, чи швидко, з питаннями, без,
Якщо у житті є мета,
В обхід і наосліп її досягнеш.
І відповідь зовсім проста:
Чітко визначити ціль і не зупинятися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
Кум до кума зранку скаче:
- Ти скажи мені, козаче,
Де тебе нечиста сила
Вчора звечора носила?
Ти кажи! Правдивим будеш?
Бо як що-небудь забудеш,-
То пропав я, не знайдеш,
Жінки лють не має меж.
Бо учора, ще звечора
Завітав я до Григора,-
Ну, а там, як й кожен день:
П’є горілку старий пень.
Я ж людина компанійська,
Не тварина яка свійська!
Допоміг у тій війні –
Ну, не міг сказати «ні».
Цілу ніч на полі бою,
Не було для нас покою:
Нищили, поки була.
Горілка, все ж, перемогла.
Коли вранці сонце мило
На подвір’ї засвітило -
Я живий, а, може, мертвий
Вирішив додому перти.
А дружина моя мила,
Ну, такий скандал вчинила,
Що не знав – куди втікати.
Став швиденько мізкувати.
І тут я, ну, що робити,
Мусив їй сказать, щоб жити,
Що учора, ще звечора
В тебе ладили забора.
- Е, не вийде, любий брате!
Я ж до тебе, супостате,
З могоричем в гості йшов,
Та тебе я не знайшов.
Під вікном дружина ждала,
Гірко плакала-ридала.
Добрий я, стояв-не встояв:
Пригорнув... та заспокоїв...
Так що знає твоя Тома,
Що не був вночі я вдома!
Отож, жінки, що й казати:
« Кращий захист – нападати!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
Себе ми називаєм патріотами,
І знову продаємось за гроші.
Пишаємося гідності оплотами
Народу нашого, козацької Січі.
Бажання жити краще є у кожного,
Та бачення найкращого різнить.
І в панства зверху, у ясновельможного,
Не в серці коле – в животі бурчить.
Не плачу. Сміх бере в істериці.
Вже виплакані сльози. Сліз нема.
І не шукайте сенс в моїй полеміці –
Його, як глузду у подіях цих, катма.
Менталітет наш, нами-таки визнаний.
Я поясню все, взявши кілька слів:
"У мене горе.Буду трохи втішений,
Якби в сусіда хлів, хоча б, згорів".
Єднаймось, друзі! Браття ж ми. Єднаймося!
Бо сила в єдності, - втратили її.
Змінились ми. Побачити стараймося,
Що там і тут співають солов’ї.
І там і тут багнюка є. Засмоктує.
Де соломинка, що врятує всіх.
Як розум в серці бісів повгамовує,
Тоді лиш зникне істеричний сміх.
Єднаймося, друзі!
Браття ж ми. Єднаймося!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503276
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2014
Шкода всіх тих, хто вмер, не знаючи за кого,
Хто вірив в те, що щось змінити може.
І хай всім нам Всевишній допоможе
У грішному не бачити святого!
Я плачу знов, коли побачу труни,
Обліплені дружинами, батьками,
Землю укриту трупами-синами.
Бринять-болять душі моєї струни.
Жалію тих, хто смерті став обідом,
Хто не жадав цього, а, просто, якось вийшло.
В одній ми упряжі, хоча між нами дишло.
Страшно за тих, хто вчора звавсь сусідом.
Не Схід! Не Захід! Ми одна країна!
бандери! москалі! А це до чого?
Дай, Боже, в грішному не бачити святого!
Дай, Боже, вірити, що я іще людина!
Заздалегідь прошу пробачення за останній рядок твору у автора клубу, на жаль не пам'ятаю, кого саме. Фрази віршів майже тотожні - напевно тому, що думки збігаються. Це не плагіат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503031
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.06.2014
́
Раз, два – море сліз.
Три, чотири – знов каприз.
П'ять, шість – я не знаю, скільки це терпіти маю.
Ти красуня вередлива,
Від мене чекаєш дива,
Але я не чародій, ти живеш у світі мрій.
Приспів
Стій!..Зупинися. Стій!.. Схаменися.
Стій!.. Ані слова. Нащо ця пуста розмова?
Стій!.. Стій!.. Стій!..
Ти виносиш мозок мій.
Сім, вісім – ти нестерпна.
Дев'ять, десять – дуже вперта.
Та образи нуль я маю, бо таку тебе кохаю.
Ти цунамі прибережне.
Почуття моє безмежне.
Ти цунамі, я вулкан – закипає наш казан.
Приспів
Стій!..Зупинися. Стій!.. Схаменися.
Стій!.. Ані слова. Нащо ця пуста розмова?
Стій!.. Стій!.. Стій!..
Ти виносиш мозок мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2014
Я дверь закрою пред тобою,
Уйди! Прошло забвение.
Словно болезнь сняло рукою.
Я не прошу прощения.
Закрыта дверь, не светят окна
И разговоры стали кратки,
А слезы на подушке сохнут-
Любви моей остатки.
ПРИПЕВ
Персона «нон грата»,
Рожденный от заката.
Я утро. Нужен мне рассвет.
Сюда тебе дороги нет.
2
Я для тебя скала с обрывом.
Скала, но ты не альпинист.
Все, что было - я забыла.
Любовь с обрыва сброшу вниз.
Я не виню тебя нисколько,
Тебе мне нечего прощать.
Хотели сладко – было горько.
Свой вкус не стану я менять.
ПРИПЕВ
Персона «нон грата»,
Рожденный от заката.
Я утро. Нужен мне рассвет.
Сюда тебе дороги нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.06.2014
Ніхто тебе не поцілує так як я,
Ніхто так ніжно не подивиться у вічі.
Ти відчуваєш це, бо я твоя.
І повторю: «Кохаю !» - рівно тричі.
Не пеститиме волоссям так ніхто,
Нема більш ніжних як у мене руки.
Хочу сказати це разів зі сто,
Та я кохаю, і кажу це вдруге.
Тілесний трепіт я тобі віддам,
Теплом своїм з тобою поділюся.
Бракує сили ніжності словам,
Тому тобі одному посміхнуся.
В цілунок покладу усю жагу,
Всю пристрасть, всю любов, усе бажання.
Тебе люблю! Люблю! Люблю! Люблю!
Кажу це втретє, але не востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2014
Ще день і ніч, ще ніч і день пройдуть.
Ніхто не знає, що вони несуть.
Ніхто не знає, а чи варто знати:
Ти взавтра будеш жити, чи вмирати.
Куди тече ріка життя невпинно?
В тому що крутиться Земля не винна.
У себе кожен мусить запитати:
«Я лиш беру? Чи можу щось віддати?»
Твоє життя щасливе, чи не дуже,
Глибокий океан, мілка калюжа,
Бо кожен обирає сам дорогу.
Що на страшнім суді розкажеш Богу?
Любіть життя! Себе любіть! Байдуже,
Що хтось образив, хтось промовить: «Друже!»
Не варто дні і ночі рахувати.
Життя так жити, щоб не жалкувати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502469
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2014
Знаю впертий, але
Я впертішою тебе, якщо треба, стану.
Ти похмурий, та я
Перетру погляд цей на муку, чи на пил задиванний.
Щоб ніхто не знайшов,
Не побачив похмурості сліду –
Я досиплю свій сміх
До сніданку, вечері, обіду.
Я цілунком своїм
Запалю твої втомлені очі.
Я засну на плечі,
Чи не спатиму ніч, якщо хочеш.
Завоюю твій світ,
І в ту ж мить, я здаюся без бою.
Сильна я. Знаєш ти,
Що з тобою я буду слабкою.
Я до тебе горнусь,
Я люблю, я терплю, поважаю,
Я чекаю, даю
І віддачі я не вимагаю.
Із тобою навік,
Та ти знаєш: духом я вільна.
Кожен день пам’ятай:
Я слабка лиш тому, що я сильна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2014
Куди веде протоптана дорога?
Ми обираєм собі інший шлях.
На нас давно чекає перемога,
Шлях перемоги є у нас в серцях.
Я йду вперед і ти іди за мною,
Віру твою примножу на свою.
Вільніше вітру, сильною горою
З підтримкою твоєю я стаю.
Я серцем вірю, вірою пульс б'ється,
Є сила волі і рішучість є .
Ніколи сильний духом не здається.
Хто свято вірить - завжди виграє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501410
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.05.2014
1
Із кожного зашморгу
Вихід завжди знайдеться,
Розділить добра душа
Біль твого серця.
Немає доріг в нікуди,
Завжди будуть поряд люди,
Яким не байдуже, що із тобою буде.
ПРИСПІВ:
Забудь образи всі.
Хай зникнуть почуття,
Що зводять на нівець усе твоє життя.
Забудь! Забуддь! Забудь! І думати залиш,
Коли над прірвою… стоїш.
2
Життя - дивовижне:
З кожним світанком - цінніше.
Комусь даровано менше,
Комусь трохи більше.
Закопай у безодню тривоги,
Не зійди з добра дороги,
Не дай об тебе напасті витерти ноги.
3
А що якби сонце
Зійти захотіло з орбіти
На всесвіту краю
Подалі від нас відпочити.
Усе довкола зникає,
Надія і мрія вмирає.
Без тебе життя теж для когось сенс втрачає.
4
Немає в людині нічого
Страху страшніше.
Даруй себе людям : натомість
отримаєш більше.
За посмішку бери наснагу,
За захист слабких – відвагу.
Цінуй життя - відчуєш його перевагу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
Мій край, моя земля, моя країна
Просторів вільних,оком неосяжних.
Сонця тепло роси вбира краплина.
Це край людей красивих та відважних.
В блакиті днів заплутуються мрії,
Велич ночей зірками осипає,
Впаде цілунком на вологі вії.
Тепло сердець цю землю зігріває.
Чужих країн пороги оббиваєм,
До дому отчого стирається стежина.
Чому як сироти по світу ми блукаєм,
Коли така багата Батьківщина?
Є все у нас, чого душа бажає.
Не вмістять всіх красот рядки короткі.
Чому скарби такі занапащаєм?
Зникають степу пахощі солодкі.
Зникають чистих рік цілющі води,
Сонце у хмарах диму заховалось.
Ми забираєм, не питаючи в природи
Скільки у неї сили ще зосталось.
Сили дощу земля спрагла бажає,
Сил чистоти моря благають, ріки.
Сили любові в нас не вистачає,
Щоб зберегти багатство це навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501234
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
Дощ – це не привід для смутку,
Дощ – це пора відпочинку,
Можливість зробити зупинку,
Сховавшись від нього під куртку.
І стоючи на зупинці,
Чи за вікном, споглядаєм,
Як за невидимим краєм
Хмари несуть нам гостинці.
В небі води цілі ріки,
Краплею шлях починають
І одиноко злітають
На землю, взуття, на повіки.
Вмита дорога і поле,
Злиті дощем рясно люди,
І ці калюжі повсюди
Озером стали довкола.
В шумі дощу чую тишу,
Тишу і спокій на серці
І в дощотворнім озерці
Слід свій намоклий залишу.
Крапля на склі ледь помітна,
Схожа вона зі сльозою,
Обидві є лише водою –
Рано чи пізно, а зникне.
Дощ – це не час сумувати –
Роздум про справ починання.
Як впаде крапля остання -
Свіжість час в серце впускати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500020
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.05.2014
Тепче річка-невеличка, хилить, вигинає,
І хто зна звідки береться і куди впадає.
Тече річка-невеличка колись гарна й дужа,
А залишилась від неї велика калюжа.
Заспівали птахи співом, що залив долину,
Прославляли красу Божу, неньку Україну.
Здійнялися птахи криком, бо й ворони птахи.
Смітники лиш над Іквою й бродячі собаки.
Над водою криштальною були верболози,
А тепер води смердючки не п’ють навіть кози.
Де місця для відпочинку, де сміялись діти?
Не покажуть, не розкажуть одинокі квіти.
Рідко-хто уже згадає про річку-перлину,
Де руками хлопчаки ловили рибину,
Де дівчата сміялися, квіти заплітали,
Як вербички у воді тій коси полоскали.
Де білизну жінки прали від снігу білішу.
Пам’ятають її люди глибшу, ширшу, більшу.
Стекла вода й не вернеться, і час не вернемо.
Що було – того не буде, а, може, дождемо?
Як не ми, то діти наші, наших дітей діти
Зможуть з краси Божої як і ми радіти?
А чи зможуть своїм внукам про те розказати,
Як уміли їхні предки усе цінувати?
Зможуть, знаю, коли кожен собі заречеться,
Прибирати за собою. Це й дітям вдається.
Не смітити в тому місці, де відпочиваєм.
Оточуючих мимоволі до цього привчаєм.
Справа не лише у людях й не лище у річці,
Справа в нашій з вами виробленій звичці
Так чинити, як довкола чинять усі люди,
Та скажіть кому від того потім лекше буде?
Край дороги ген сміття, сміття над водою.
Зроблена оця краса нашою рукою.
Щоб потомки написали про красуню річку,
Нумо, люди, руйнувати цю ганебну звичку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499828
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.05.2014
Ти зможеш все – було б лише бажання.
Час принесе і успіх і кохання.
Але тоді, коли на серці муки –
Не опускай свої додолу руки!
Не залишай для смутку в серці місця,
Знайди свій шлях, в обличчя тузі смійся.
Свій новий день розпочинай спочатку.
Не бійся змін – в життя несуть зарядку.
Що сталося – те сталося на краще.
Не віриш в це – жалій себе, ледащо.
Та щоб журби не залишилось сліду –
Вітру печаль свою без жалю кидай.
Розповідай! сміятись він не буде,
Послухає та через мить забуде.
Розвіє лють за обрій небозору,
Зніме з плечей проблем гнітючих гору.
Печаль мине, забудуться образи –
І стане на місця усе відразу,
Успіх прийде, якщо запам’ятаєш –
Такий цей світ, яким його сприймаєш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2014
У кожного закінчення є своє продовження:
Обов’язково буде спуск, якщо є вгору сходження.
І ніч для дня відмірює рубіж, малює втомою.
А сонця схід є для життя причиною вагомою.
Мета, що є у кожного, вмить ближче не опиниться,
Та врешті-решт все досягнеш, якщо мета не зміниться.
На місті стій, коли не йдеш, назад є кроки марними,
Для руху настрій та запал є приводами гарними.
Коли в житті змінилось щось...Журба. Крапка. Знак оклику!
Ти не сумуй. Прислухайся до серця свого поклику.
Обов’язково смуток цей на радість перетвориться,
Бо кажуть люди не дарма: «Усе на краще робиться».
Ти визнач раз і назавжди, до чого йти збираєшся.
Іди, та не зважай на те, що часом спотикаєшся.
Висот захмарних досягти нелегко, гір не бачивши.
Цінуєш більше успіх свій, сили такі затративши.
Хто поряд йшов, у мить важку не залишив в самотності,
З тим радість слави розділи без гонору і гордості.
Й коли мети ти досягнеш після важкого сходження,
На всіх звисока не дивись. Це не кінець – продовження.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499628
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2014
Обірвалась струна,
і застрягла пісня у горлі комом.
Чути гуркіт гармат;
вони ж марять каштановим цвітом і затишним домом.
Молоді парубки,
що не чули запах горілого тіла,
загубили себе,
лиш тому, що Вітчизна цього у ту мить захотіла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499540
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.05.2014
Чим так вабить зоряне небо,
Де ховає свої таємниці ?
Може, більше знати й не треба,
Загадок є бездонні криниці.
Мудрість часу усе налаштує :
Щось відкриє, а щось заховає.
Знає той, хто бачить і чує.
Вірить той, хто не бачить, а знає.
Там далеко, над зоряним небом,
Над безкрайнього космосу ніччю
Залишив Бог куточок для себе,
Що крізь морок горить любов-свіччю.
За туманністю сліз і спокути,
Каяття шлях пройшовши смиренно,
Можна бачити, вірити, чути.
На планеті Любові все певно.
Чим так вабить зоряне небо
І пронизує серце красою ?
Вірю я, хоч крізь морок не бачу
В ту планету, що зветься Любов'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499447
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2014
Не для сміху, не для крику розкажу вам анекдот,
Як три брати узялися засадити свій город.
Землю чесно поділити захотіли у ту ж мить:
Стільки паю дістається – скільки кожен пробіжить.
Перший біг три дні без втоми. Сил нема, а він біжить,
Поки не взяли судоми. Став він свій город садить.
Засадив усе бульбами. Він господар, що й казать.
Ще й земельку гарну вибрав - став на ній хазяйнувать.
Який заєць чи кротисько заблука в його землі –
Не жаліє їх і близько: закопає в тій ж ріллі.
Не пускає працювати бджіл, жене усіх пташок.
Гарно він господарює, а в сусідів його шок.
Другий біг непильним кроком, бо ішов по цій землі.
Йшов він степом, моря боком, задивлявсь на кораблі.
Чорноземи міряв-міряв, ліси буйні заціняв.
Господарити й не думав: все, що міг – узяв й продав.
Не забувся й свою душу до земельки приложить,
Бо знайшовся «покупатель» – третій брат з’явився вмить.
Той з братів, що всіх найдужче біг вперед, убік стрибав.
Щоб засіяти баштанні – він Абхазію забрав.
Свій город уже буяє від берізки й пиріїв,
Та свого, звичайно, мало – він ще й наше захотів.
- Нащо,- ви скажіть по правді,- вам ще й наші будяки?
- Ну а , може, я тут хочу посадити огірки.
Зажену сюди худобу, мекать будуть « как хочу»,
І якщо сюди прийдете, – « я вас всех озолочу!».
- Та не варто, брате, чесно, в нас своїх баранів тьма.
Шапку далі не кидайте. Це ви робите дарма.
Бо як всі ті огірочки, що посіяли, з’їсте, –
Вам відмовлять серце й «почки». Ви ж самі себе вб’єте!
Поміняйте цю дієту. Викидайте огірки,
Та мерщій біжіть сапати на город свій будяки!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499443
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2014
Добро є в серці кожного із нас.
Добро – той вогник, що ніколи не згасає.
У груді каменів ховається топаз,
Та іншим скарб не кожен відкриває.
Бояться слабкості, та слабкість не в добрі.
Бояться щирості, бо щирим нині важко.
Заплутуємось у суцільній грі,
І світом править не добро – «бумажка».
Втрачає блиск коштовний мінерал
Під впливом пилу вічної омани.
Кому нема ціннішого за нал –
На місці серця у того «кармани».
Є справжній скарб, дорожчий за усе.
Сховавши від людей – ціну втрачає.
Відктите серце сяйво в світ несе.
Нехай воно ніколи не згасає!
Не забувайте, що добро – топаз.
Багатство своє іншим відкривайте.
Від того світла, що іде від вас
Ви ще і ще багатшими ставайте!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499169
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.05.2014
-Стій ! – Стою.
– Чекай ! – Недочекаюсь.
Я малюю щось в думках своїх.
Я намрію, ну а потім каюсь.
Ти говориш – навіть вітер стих.
Слухаю очима – по губах читаю,
Придивляюся до слів та чую в них,
Що дарма надіїю я плекаю.
Погляд охолов, дощ сліз побіг.
Так жорстоко. Може, просто, чесно,
Й дякувати маю я тобі,
Що зумів ти зупинитись вчасно,
Щоб у крах не перейти журбі.
Інша тобі стане більш ніж другом
І забудеш те, що й не було.
Не хворіло серденько недугом,
Не боліло, лиш тоді жило.
Мрійте, фантазуйте, сподівайтесь,
Та щоб потім не чекав переполох –
Ви сполчатку в нього запитайте,
Чи ці мрії діляться на двох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2014
1.
Якби вам нашу силу
І хоч частину волі.
Якби вам нашу віру,
При всій сердечній болі.
Якби козацьким духом
Були серця налиті –
Були б ви переможці,
А будете... побиті!
Приспів
Б’ю-б’ю, не проп’ю
Свої барабани.
Хай заглушать замовлені
Гармошки-баяни!
Б’ю-б’ю, ще раз б’ю.
Йде відлуння громом.
Ви живете путінізмом,
А я отчим домом!
2.
Не хочу зустрічати
Я свого брата в зброї.
Не хочу віддавати
Свободи дорогої.
Не вмію обіймати,
Коли ніж за спиною.
Та в будь-яку хвилину
Готуюся до бою!
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499019
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2014
Сни живуть в мені, а я живу у снах.
Щоночі прилітає Морфея дивоптах,
Сідає біля ліжка, вкрива своїм крилом,
І забирає в подорож, у ту, що зветься сном.
Дивний світ. Напруга. А от я вже лечу.
У закутки уяви пірнаю досхочу.
Біжу по хмарах боса, закутуюсь в туман,
В долоні набираю безмежний океан.
Пригоди в снах яскравих неначе у кіно:
Майбутнє заховалось в тім, що було давно.
Заплутаність сюжету, сценарій без імен.
Це я ? Чи інше «я» у вирі авансцен?
Думки за день втомились. Наволі почуття.
У снах я проживаю іще одне життя.
Нічим я не керую. Я лиш спостерігач.
Уранці все забуду: і сміх рясний і плач.
Лягає спати сонце небесних край вікон.
Цікаво чи у нього є кольоровий сон?
Що снить весняний вітер у затишку трави?
В свідомості блукають фантазій острови.
Сни живуть в мені, а я живу у снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2014
1
У подиху твоэму несказані слова.
Навіщо поцілунок? Навіщо цілував?
Скажи іди! Ненавиджу! Скажи і відпусти,
І я піду, не зупинюсь, хоч нікуди іти.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
2
Не треба! Не знущайся! Я більше не злечу,
І в слід мій не дивися, він мокрий від плачу.
Не обернусь побачити твоїх сумних очей,
Бо потону у мареві п`янких наших ночей.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
3
А я стою, чекаю на півдорозі знов.
І що тримає досі? Це звичка чи любов?
Та мовчазне прощання – це остання крапля все ж.
Що втрачено, розгублено назад не повернеш.
Приспів
Прожени! Забудь!
Не стріляй у спину.
Не твоя, мабуть,
Не твоя вершина (єдина)
Прожени - піду,
Відлюби!
Любила...
Доки ти не спалив мої крила
(Ти спалив, спопелив мені крила).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2014
Мы перестали разговаривать глазами.
Мы так устали, от себя устали сами.
Томное «завтра» после томного «сегодня».
Ужин и завтрак - разогретый, но холодный.
Глупо молчать, в разговорах тоже глупость.
В сердце печать выжигает чувств скупость.
Правду в глаза – лучше слезы вне обзора.
Глупо кричать; бессловесных взглядов ссора.
ПРИПЕВ
Ты не держишь, но не отпускаешь.
Все бессмысленно – и это понимаешь.
Пустота над нами бродит тенью.
Не любовь все это – приведенье.
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Не нужна такая мне
Мистика.
Уходи! Улетай!
Мое сердце отдай!
Все проходит –
Такая статистика.
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Приведенье любви,
Ты меня не зови!
Эра молчанья. Без огня нечем согреться.
Трудно признанье: будто камень вместо сердца.
Идет время вспять. Век пещерного уюта.
Чего дальше ждать. Словно год с тобой минута.
Нет силы на шаг. И желанья особого нету.
Огня нет в глазах. Чувства также канули в Лету.
Под крышей одной мы друг другу стали чужими.
Так трудно сказать те слова, что казались простыми.
ПРИПЕВ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498760
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2014
Коли назбиралося болю по вінця,
Не кинеш копієчку - чаша надкрай,
На марно ти сили свої не втрачай,
Не кидай в вогонь безнадії полінце.
Одному у полі війна – то поразка.
З своїми думками боротись не варт.
Якщо зник з життя перебірливий фарт -
До друга звернись. Не соромся. Будь ласка.
Людина у світі - маленька комашка
І в повені бід безсила вона,
Та знайдеться той, хто має човна.
Не смійся – ридай, коли дихати важко.
Нехай день пройде у розборі польотів.
Втуп очі у стелю, та в себе дивись,
Наступного разу не помились,
Бо сліпить життя камікадзе – пілотів.
Хук справа, хук зліва. Защо та навіщо ?
Так доля гартує. Її ти почуй !
Дароване Богом тобі не змарнуй.
Від правди втечеш - до безвиходу ближче.
Для чого відкрила ту скриньку Пандора ?
Чому доброта свій рейтинг втрачає,
Чом чесність, як прісна вода висихає,
Для чого у світі біда є та горе.
Хто біль відчував – смак життя зрозуміє.
Є близьких любов, що сильніша напасті.
Із бурі тривог прийде райдуга щастя.
Змінити все можна, бо лишилась надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Навіщо дуримо себе:
червоне - це не голубе.
У віччі дивимось приємно,
а в серці холодно і темно.
* * *
Крізь посмішку оскал
помітити важко.
Будяк - це зовсім
не ніжна ромашка.
Обгортка блискуча,
всередині бруд.
Нещирий і підлий
пішов нині люд.
Боюсь повернутись
до когось спиною,
Хто щойно сміявся—
б"є в спину ногою.
Й якщо у болоті
стоїш на колінах
Й руки не подасть тобі
жодна людина -
Радіти спіши
і не смій сумувати,
З лицеміра по-іншому
маски не зняти.
Та хто у багнюку
піде за тобою,
Ніколи не вдарить
у спину ногою.
Живе злість у світі,
турботу палючи.
І щоб захистиись,
стаєш сам колючий.
Та там, де такі будяки
процвітають,
Ромашки із часом
і зовсім зникають.
Не пхайте того,
хто попереду, в спину.
Любіть і шануйте
кожну людину.
Й коли ви самі
попадете в багннюку,
Уважно дивіться,
Хто подасть свою руку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498595
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2014
Зацілована трава росою,
Заколисана туманом спить земля.
Все в полоні тиші і спокою.
Ехо від машини десь здалля.
Ліхтарі у мороці втомились,
Нікому в цю пору вже світить.
Парою віконні рами вкрились.
У світанку сон краде останню мить.
Зірка в пору цю найяскравіша,
Дивиться на тебе, не змигне.
Забирає ніч її з собою.
Свіжий ранок зваблює мене.
Бігти хочу і не зупинятись,
Взяти у полон ранковитй дзвін,
Та його не в силах наздогнати,
Ще добу ховатиметься він.
Як бадьоро сонце йде на працю,
Як заграло пісню на росі.
Добрий ранок ! Меж немає щастю.
Новий ранок в всій своїй красі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498199
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2014
Так багато змінилося в світі:
Безліч вражень подій і речей.
Усе важче нашій планеті,
Її топчуть мільярди людей.
Всі біжать,поспішаючи дуже,
Забувають дивитись на те,
Як на сонці грає калюжа,
Як улітку липа цвіте.
Заклопотаний ти, пішоходе,
Наздогнати не можеш себе.
Сонце знову з-за обрію сходить,
Небо знову таке голубе.
Безліч часу втрачаємо марно,
Ми живемо у світі реклам.
І забули,в дитинстві як гарно
Дати волю босим ногам.
Ми живемо в собі і собою,
Ми встигаємо встигнути все.
І з безликою міста юрбою
Нас все далі від себе несе.
Нас чарують нові аромати,
Нас дивують сучасні міста.
Ми шукаємо та не знаходим,
Хоча відповідь зовсім проста.
Заспокійливе, втома, безсоння.
Шум моторів й мовчання сердець.
І не знає душа відпочинку
У полоні сталевих кілець.
У металі й бетоні закута
І засліплена блиском дзеркал.
Перестала бачити й чути.
Замість посмішки в моді оскал.
Зупиніться хоч раз. Очі в небо.
Подивіться, як сяє блакить.
Дайте вашій душі відпочити,
Бо життя—лиш у вічності мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Згадай і забудь
Згадай мене,
коли сумно стає на серці.
Згадай,
коли злишся на когось. Не сердся.
Згадай про те,
що любила безмежно, без тями.
Згадаєш як,
цілувала тебе ночами.
Коли зайде
сонце втомлене спочивати,
Згадаєш те,
як уміли ми щиро кохати.
Коли вели
між собою розмову зорі,
Були почуття
такі ніжні й такі прозорі.
Згадай тоді,
коли все довкола байдуже.
Згадай мій сміх,
бо з тобою сміялась, мій друже.
І ту сльозу,
що скотилася в час розлуки.
Пішла любов.
Залишились седечні муки.
Осінній дощ
і весняний теплий ранок.
Літню грозу
і морозний зимовий світанок.
Згадавши все:
що було і що мало бути,
Забудь в ту ж мить,
бо нічого вже не повернути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2014
Як не зрадити собі,
Коли життя на те штовхає,
Коли відкритий шлях журбі,
І мотивація зникає,
Занепад духу, сил катма,
Не хочу думати - для чого,
Коли вогню в іскрі нема
І все довкола сіро й вбого?
Меланхолічний монолог –
Це настрій лиш такий, не більше.
І бачить всюдисущий Бог,
Що це не скарга, це щось інше.
Так хочеться змінити світ,
Хоча б якусь його частину,
Та облітає вишні цвіт,
І смак життя – на кшталт полину.
Знайти так хочеться слова,
Щоб пояснити що й до чого,
Від чого сохне голова,
Чом при багатстві ми так вбого
Живемо, дружимо. В наш час
Куди слова ті позникали,
Які колись жили між нас,
І ми так щиро їх казали:
"Нічого, прошу, та ви що,
Я вибачаюсь, та не варто"-
А зараз чути за ніщо
Серед дітей публічні страти.
Словесні страти. Далі ж як ?!
У світі так багато люті -
Якийсь злиденний переляк,
Хоч ситі, вдягнені і взуті.
Багато слів, мораль одна:
Якщо в собі знайдете силу –
Думкам давайте хід сповна,
Якщо у них є честі крила,
І не зітріть в собі того,
Що вже і так в Червоній Книзі.
Світ наш живий. Знайдіть його -
Маленьку іскорку у кризі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498008
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2014
Перша любов, чи любов це остання?
Чому почуття так швидко зникає,
Кохання в душі самотньо вмирає,
Скільки тонів є у серця звучанні?
ЧЕРВОНИЙ
Коли розриває всього на частинки
І вибухом ядерним серце горить,
Коли заміщає життя одна мить.
З червоних жаринок душі намистинки.
ПОМАРАНЧЕВИЙ
Не впишеш любов у оціночні рамки
І сік мандариновий в венах тече.
Не спалює вже, але дуже пече
Амура рудого стріл в серці уламки.
ЖОВТИЙ
І як Хуан-Хе водам жовтим могучим
Здається мізерним каскад перешкод.
Найбільша чекає з усіх нагород:
Наскрізно як б'є погляд рідний жагучий.
ЗЕЛЕНИЙ
Садком, що буяє у пору весняну,
І ехом пісенним від шуму трави
Тебе обіймає і ти обійми
Теплом зеленавим людину кохану.
БЛАКИТНИЙ
Тінь смутку краде небо чисте й погоже.
Холодний цілунок у сонячний день.
Уже не співаєш солодких пісень.
На осінь усе навесні стало схоже.
СИНІЙ
Похмуро та сумно, хоч сонце вже встало,
За обрієм брови вже супить гроза.
Скотилась додолу самотня сльоза.
Любов темно-синє буденство забрало.
ФІОЛЕТОВИЙ
Ти є, чи немає? А, врешті - байдуже.
І слід замела, затрусила нудьга.
Під дахом одним: наче вдвох - ні, сама.
Усе фіолетово стало, мій друже.
Перша любов, чи любов це остання,
Ціле життя, чи за місяць зникає,
Колір один, чи веселкою грає,
Це барвограй, чи це справжнє кохання?
Хай почуття усіма кольорами
Пише картину життя непростого.
Синього, темного, тьмяного, злого
Змийте сліди "Я КОХАЮ!" словами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
Я неначе Гольфстрім,
А ти родом з Північного Полюсу.
Я щосили кричу,
Та не чуєш мого серця голосу.
Серед тисячі слів
Лиш для тебе знайду найласкавіше.
Ти ж немов онімів,
Або просто не хочеш лукавити.
Мо мрії квітучі
Від холодних очей твоїх зв`янули.
Всі дитячі бажання,
Ті, що мали здійснитись, розтанули.
Я шукаю тепла,
Біля тебе я хочу зігрітися -
Ледь жевріє іскра,
А кохання повинно світитися.
Я не хочу тонути
У буденних турботах, у сірості.
Як вогонь спалахнути б,
Задихнутись від ласки і ніжності,
Серце щоб не кричало,
Шепотіло так ніжно, неголосно.
Так забула я те,
Що ти родом з Північного Полюсу.
То навіщо тоді
Ти в квітучі сади вієш холодом
І мої почуття
Мориш байдужості голодом?
Серце краєш моє;
Я не вмію й не хочу коритися.
Лід розтане й тоді
У тобі зможу вся розчинитися.
Нехай вічні сніги
Із вітрами холодними любляться.
Всі образи минуть,
У північному сяйві загубляться.
Холод, лід, заметіль
Для моржів і тюленів лишаються
Звідти ти виїжджай!
Жити там я, повір, не збираюся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2014
Де Ви, романтики, де Ви, поети,
Де заховались натхнення секрети?
Де в сонці музика, де у ній світло,
Де, що так трепетно пахло і квітло?
Цвіту вишневого втрачено музику.
Дайте її цьому часу у позику,
Щоб знов навчилися ми милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися.
З сердець познімали замки заржавілії,
Щоб помисли стали яскраві і білії,
І дії людські, щоб людськими лиш звалися:
За владу не билися, не сперечалися.
Гармонія де? Де велич романсу?
Живемо ми в світі і час дисонансу.
В собі суперечки ніяк не поборимо:
Одне вперто робим, а інше говоримо.
Ми втратили те, що з людьми нас пов’язує,
І наше суспільство наочно показує,
Де дружби нема і турботи, і совісті –
Немає ні сенсу в житті а ні користі.
Куди вона зникла сердечність забутая,
Коли вона буде у світі почутая,
Коли вишні цвітом почнем милуватися,
Без слів спілкуватись, очима всміхатися?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2014
Дивуюсь... Наче уві сні
Пливуть-сумують сірі хмари,
І мов рожеві окуляри
На очі хтось вдягнув мені.
Рожевим став весь небокрай,
Неначе соком із малини
Малює в небі хтось картини -
Відтінків сонячний розмай.
Контрастом зшиті небеса:
Ті хмари, що в грозу бувають
Всю ніжність вечора вбирають–
Яка це неземна краса!
В повітрі холод від дощу,
Вдень заливав щедро дороги,
Й наскрізь промокли мої ноги –
Образу з серця відпущу.
Пробачу вітру краплепад,
І туги на душі немає.
Така краса тоді буває,
Коли стає дощ сонцю брат.
Милуюсь, доки ясне ще
За обрієм не заховалось.
Воно сьогодні постаралось
Створити казку із дощем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497705
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.05.2014