yusey

Прапор над Рейхстагом

Засяяв  прапор  над  Рейхстагом  навесні,
У  травні  місяці,  коли  сади  рясні.
Коли  великого  фашистського  орла,
Сила  народу  у  війні  перемогла.

Засяяв  прапор  над  Рейхстагом  навесні,
Де  не  вгасали  канонади  голосні.
Коли  в  серцях  людей  була  мета  одна,
Що  перемогою  в  історію  ввійшла.

Згадайте  молодість,  згадайте  як  було:
Як  захопили  німці  ріднеє  село.
Як  літаки  кружляли  всюди  день  і  ніч,
Як  від  хатини  залишилась  тільки  піч…

Згадайте  матерів,  згадайте  ви  жінок,
Які  війну  пройшли  за  вами  в  один  крок.
Які  у  спалених  містах  тоді  жили,
І  разом  з  вами  навесні  перемогли.

Тепер  ми  вдячні  вам  за  подвиги  святі,
На  Україні,  у  Європі,  на  Землі.
За  наші  мрії,  чисте  небо,  мирні  сни,
За  сорок  п’ятий  у  Берліні  навесні.

Пройшла  війна…  А  з  нею  зникнув  і  той  світ,
Росте  трава  і  сонцю  радується  цвіт.
Салютом  слів  ми  вас  згадаємо  усіх,
Навіки  рідних  нам,  захисників  своїх.

Засяяв  прапор  над  Рейхстагом  навесні,
У  травні  місяці,  коли  сади  рясні.
Коли  великого  німецького  орла,
Сила  народу  у  війні  перемогла.

8-9.05.2000  р.

Зображення:  http://tsn.ua

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423443
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.05.2013

Марево

Залишила  теплом  ти  в  ранкових  просторах,
Зачаровану  в  мареві  світлих  ночей,
Сагу  снів,  промайнула  і  зникла  у  шторах,
Все  шептала  мереживом  диких  очей.

Ти  наповнила  кратери  давніх  баталій,
Перегуком  спізнілих  сезонних  дощів.
Жар  пустель  із  печей  сотень  тисяч  Австралій,
Відшукала  у  джунглях  колючих  кущів.

І  вхопила  у  п’ятому  вимірі  вітер,
Буревій  пронесла  через  хворий  міраж.
Позривала  останні,  ледь  видимі  квіти,
Заплела  животворні  нитки  у  колаж.

Загострила  знайомий,  незвіданий  дотик,
Мов  тату  наколола  на  серці  штрих-код.
Захлинаюсь  у  мареві  тіла  навпроти,
Як  у  плазмі  сюжети  із  фільмів-пригод.

Пробиваюсь  крізь  скло  в  повний  місяць  думками,
І  порізи  ховаю  в  обвуглених  снах.
Криголами  прострацій  не  пройдуть  ривками,
У  торосах  застрягнуть  і  змерзнуть  в  льодах.      

Відключи  у  мені  неземний  антивірус,      
Щоб  система  моя  вся  пішла  шкереберть.
Прочитай  на  флеш-карті  мій  давній  папірус
У  форматі  твоїм  він  заповнений  вщерть.

Я  інстинктом  відчув  доленосну  присутність,
Щось  пройшло,  наче  струм  по  нервових  нитках.
Ланцюги  заржавілі,  як  осені  сутність,
Полетіли  додолу  в  абстрактних  витках.  

Пронеслись  ошалілі,  налякані  коні,
Як  у  мареві,  сни  обірвались  з  петель.
Несвідомо  вмираю  в  твоєму  полоні,
Випиваю  до  дна  наркотичний  коктейль.      

11:06,  3.04.2010  рік.

Зображення:  http://www.club-ritm.net/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2013

Гімн природи

Весна  буйніє  зеленню  навколо,
Так  дивовижно  розпустився  цвіт.
Льодовики  в  минулому  і  скоро
Зраділо  все  в  порядку  цім  новім.

Тепло  так  швидко  погубило  кригу,
Що  брала  силу  в  безладі  нічнім.
Вже  час  настав  радіти  за  відлигу:
Ось  небо  синє,  щебет  як  у  сні.

Вже  ріки  скресли  і  помчали  хвилі,
Несуть  потічки  жваву  кров  Землі.
Ще  й  дерево  покручене  на  схилі,
Милує  очі,  здовжує  свій  вік.

Сміється  сонце,  гріє  безумовно!
Герой,  який  згадав  забутий  край.
Розверзся  день  у  галасі  аморфнім,
Що  говорити  –  проявився  рай.

І  наче  заспівала  гімн  природа,
Звільнивши  голос  від  старих  страждань.
Гуляка-вітер  склав  чудову  оду,
Живе  сплатило  вкотре  зимну  дань.

21:05,  3.05.2012  рік.

Зображеня  з  http://oboiki.net  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423063
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.05.2013

Стихійні лиха

Потерпає  мій  захід  під  градом,  мій  схід  у  вогні,
Десь  заплаче  на  півночі  вітер  в  зеніті.
Завиває  торнадо  на  півдні  і  зимно  мені,
Так  не  затишно  бути  в  розбитому  світі.

Покидає  душа  жалюгідні  картини  розп’ять,
Що  дістались,  мов  кара,  в  минулих  походах.
Непомітно  пливуть  всіх  моїх  молитов  каяття,
Та  все  тонуть  в  потоках  розгулу  негоди.

Катаклізми  спустошили  день  до  останніх  краплин,
Тільки  ніч,  ще  дарує  небесні  сюрпризи.
Вкотре  я  розставляю  ряди  соль-мінорів  в  лади,  
І  не  можу  знайти  бездоганну  репризу.

Все  закутав  туман,  закував  у  кайдани  міцні,
Диво-проліски  крига  порізала  грізно.
Заходились  скрипіти  відірвані  двері  сінні,
Щось  кричать  мені  вслід,  та  не  те  і  запізно.

В  очі  в’ївся  нестерпно  самотній,  покинутий  ліс,
Навіть  чорне  вороння  дощем  позмивало.
У  сирітській  душі  час  волає  до  стомлених  сліз,
Та  тобі  і  цього  лихоліття  замало…

19:39,  31.08.2010  рік.  

Зображення:  http://proekt843.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422785
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.05.2013

Беспроводная любовь

В  ноутбуке  любовь,  мы  сигналами  связаны
И  живём  до  тех  пор,  пока  дышит  очаг.
Ищем  пульс  суеты,  интернетом  зараженный,
Где  весь  дух  романтизма  бесследно  зачах.

Получилась  любовь,  очень  крепко  увязшая
В  иронический  шарж,  где  заложники  мы.
Скупо  тлеют  мечты,  хаотично  витавшие
И  пустые  слова,  словно  деньги  взаймы.

Отыскали  любовь,  напрочь  снимками  скрытую,
И  входящих  так  много,  позднее  всё  в  спам.
Сообщения  в  чате,  но  фразы  избитые,
Догорят  мегабайты  –  опять  по  домам…

22:31,  3.05.2013  год.

Изображение:  http://news-itec.com/  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422671
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.05.2013

Зійшовся клином на тобі весь світ…

Зійшовся  клином  на  тобі  весь  світ...
Та  що  там  світ,  хоч  вознесись  крізь  стелю!
Горить  барвисто,  невгамовно  цвіт,
В  душі  зима  фарбована  пастеллю.
Це  аномально  в  мороці  з  глибин,
Де  снігом  все  засипане  надійно.
В  гаптованих  картинах  із  крижин
Анабіоз,  скрізь  тихо  і  спокійно.

Зійшовся  клином  на  тобі  весь  світ,
Зійшлись  дороги  стоптані  до  тебе.
Змінив  полярність  почуттів  магніт,
Зраділо  сонцем  похмурніле  небо.
Озвався  голосистий  соловей,
На  волю  вирвався  з  тенет,  із  клітки.
Нашестям  просочились  геть  з  тіней
До  світла  вперті,  загадкові  квітки.

Зійшовся  клином  на  тобі  весь  світ...
Ти  наче  повінь  –  сильна  й  невблаганна.
Даруєш  крила  в  неземний  політ
І  я  лечу  в  стихію  нездоланну.
Немов  сліпий,  закутий  в  небуття,
Мов  митар,  що  забув  своє  коріння.
До  тебе  йду,  зростивши  почуття,
Віддавши  в  руки  лагідне  творіння.

Зійшовся  клином  на  тобі  весь  світ...
І  ніч  полярна  відійшла  далеко.
Почав  гойдатись  на  воді  мій  пліт,
Приніс  тепло,  зацокотів  лелека.
Весна  в  мені  і  наче  сотні  літ,
Чекав  цю  пору  року  до  нестями.
Зійшовся  клином  на  тобі  весь  світ,
Зворушений  ліричними  піснями!

20:26.,  17.02.2010  рік.

Зображення:  http://www.liveinternet.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2013

Музика вночі

Так  серце  билося  вночі
І  музику  кохання  грало.
Злітали  іскри  від  свічі,
В  них  почуття  моє  блукало.
До  тебе  полетіло  вмить,
Зігріло  лагідно  мотивом.
Ти  музику  вночі  візьми
Хай  обів'є  казковим  дивом.

Музика  вночі,
Слухай,  розгадай.
Музику  вночі
Завжди  пам’ятай.
Серед  звуків  цих,
Ти  відчуй  мене.
Серед  мрій  моїх,
Ти  знайди  себе.

Спокійно  час  кудись  летить,
У  темряві  нічній  розтає.
А  серце  кличе,  не  мовчить,
Мелодію  про  тебе  грає.
Давай  з’єднаємо  слова,
Слова,  які  ми  вдвох  складали.
З  них  вийде  пісня-водограй,
Мотив  в  нас  є  і  дуже  вдалий!

Музика  вночі,
Слухай,  розгадай.
Музику  вночі
Завжди  пам’ятай.
Серед  звуків  цих,
Ти  відчуй  мене.
Серед  мрій  моїх,
Ти  знайди  себе.

1.06.2001  рік.

Зображення:  http://www.tunnel.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2013

Я тримав тебе в обіймах

Я  тримав  тебе  в  обіймах
І  весь  світ  кудись  летів,
В  серці  тихо  вирувало  божевілля...
Я  дивився  в  твої  очі,
Лиш  одне  в  цей  час  хотів:
Цілувати  ніжних  вуст  принадне  зілля.
Я  дивився  в  твої  очі,
Лиш  одне  в  цей  час  хотів:
Цілувати  ніжних  вуст  принадне  зілля.

Хай  летить  у  вічність  зоря,
Хай  все  сяє  десь  там,  променисто.
Я  тобі,  люба,  радість  моя,
Подарую  зіркове  намисто.

І  коли  любов  зігріє
Дві  душі,  які  горять.
Все  навколо  стане  піснею  простою.
Я  замріяно  погляну
Як  всі  зорі  мерехтять
У  очах  твоїх,  що  кличуть  за  собою.
Я  замріяно  погляну
Як  всі  зорі  мерехтять
У  очах  твоїх,  що  кличуть  за  собою.

Хай  летить  у  вічність  зоря,
Хай  все  сяє  десь  там,  променисто.
Я  тобі,  люба,  радість  моя,
Подарую  зіркове  намисто.

21.03.2004  рік

Зображення:  http://www.liveinternet.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2013

Україні

[b]Це  моя  Перша  авторська  пісня,  яка  була  покладена  на  музику.......
[i][/i][/b]
Давно  ти  розквітла  у  вирі  тривог,
Пройшовши,  як  вітер  віки.
І  сонце  ранкове  дає  тобі  бог
В  просторах  Славути-ріки.
Цвітінням  рясним  гріють  душу  сади
Під  небом  прозорих  хмарин.
В  яскравому  сяйві  твої  пелюстки,
Мов  перли  з  далеких  глибин.

Україно,  Україно,  ти,  мов  човен,  крізь  бурі  пливеш.
Україно,  наша  земле,  ніжна  пісня  твоя  хай  живе.
І  лунає  в  кожнім  серці,  мов  струна,  що  в  душах  бринить,
Твоя  слава,  рідна  ненько,  хай  на  крилах  до  нас  прилетить.

З  козацького  роду  коріння  твоє,
Немає  міцніших  за  них.
І  мова  твоя  солов’їна  живе
У  піснях  і  думках  людських.
Тарасове  слово  з’єднало  навік
Усе  надбання  твоїх  літ.
І  скоро  ти  встанеш,  воскреснеш  з  руїн,
Поринеш  в  далекий  політ.

Україно,  Україно,  ти,  мов  човен,  крізь  бурі  пливеш.
Україно,  наша  земле,  ніжна  пісня  твоя  хай  живе.
І  лунає  в  кожнім  серці,  мов  струна,  що  в  душах  бринить,
Твоя  слава,  рідна  ненько,  хай  на  крилах  до  нас  прилетить.
 
Давайте  її  збережемо  красу,
Поборем  усіх  ворогів.
І  будем  збирати  квіткову  росу
Зі  світлих  її  пелюстків.
Тоді  сонце  зійде,  і  знов,  як  колись,
Пташки  заспівають  в  гаях.
І  ти  нас  зігрієш  небесним  вогнем,
Теплом  колосків  на  полях.

Україно,  Україно,  ти,  мов  човен,  крізь  бурі  пливеш.
Україно,  наша  земле,  ніжна  пісня  твоя  хай  живе.
І  лунає  в  кожнім  серці,  мов  струна,  що  в  душах  бринить,
Твоя  слава,  рідна  ненько,  хай  на  крилах  до  нас  прилетить.

березень  2000  р.

Зображення:  http://vlasti.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421762
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2013

Я і ти

Вітер  кружляє  листя  осіннє,
Листя  осіннє  несе  навкруги.
Вітер  кружляє,  пісню  співає,
Пісню  співає,  а  в  ній  –  я  і  ти.

Спомин  далекий  в  думці  літає,
В  думці  літає,  струмочком  біжить.
Спомин  далекий  нас  поєднає,
Нас  поєднає,  без  тебе  не  жить.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  мов  два  кораблі.
Ми  пливем  з  тобою  в  морі  мрій.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  одні  на  землі,
Ми  живем  удвох  у  казці  цій.

Музика  ніжна  в  серці  лунає,
В  серці  лунає  і  зводить  мости.
Музика  ніжна  в  вічність  злітає,
В  вічність  злітає,  де  лиш  я  і  ти.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  мов  два  кораблі.
Ми  пливем  з  тобою  в  морі  мрій.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  одні  на  землі,
Ми  живем  удвох  у  казці  цій.

Десь  там  за  обрій  сонце  сідає,
Сонце  сідає,  щоб  рано  зійти.
Десь  там  за  обрій  вітер  втікає,
Музика  грає,  а  в  ній  –  я  і  ти.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  мов  два  кораблі.
Ми  пливем  з  тобою  в  морі  мрій.

Ти  і  я,  я  і  ти,
Ми  одні  на  землі,
Ми  живем  удвох  у  казці  цій.

10.04.2000  рік.

Зображення  взято  з  http://rewalls.com/tags

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421761
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.04.2013

Дві сили

Дві  сили  зійшлися  в  пекельнім  двобої,
Дві  сили  породження  зла  і  добра.
Все  душу  заповнюють  димом  любові,
Слізьми  застеляють  всі  виходи  брам.
Зійшлися  дві  сили,  як  Змій  і  Добриня,
На  мОсті  Калиновім  в  час  нелегкий.
І  сипле  вогнями  ріка,  наче  з  скрині,
То  ранить  нестерпно,  то  гоїть  терпким.

Дві  сили  трактують  мої  сподівання,
На  миле  й  немиле  розкроюють  світ.
Десь  високо  в  небі  замерзлі  зізнання
Давно  вже  дощами  донесли  «Привіт!».
Зійшлися  дві  сили  на  битву  за  щастя,
За  подих,  за  волю,  за  стомлений  клич.
Чи  темній  байдужості  вижити  вдасться?
Чи  змінить  світанок  набридливу  ніч?

Дві  сили  спустошують  серця  простори,
То  палом  нещадним  вулканових  лав,
То  сивим  морозом  вагання  повторять,
Порушать  порядок,  що  довго  складав.
Зійшлися  дві  сили  і  все  стало  іншим,
І  день  вже  не  день,  і  земля  без  прикмет.  
Ушкоджену  душу  окутали  грішним,
Дві  сили,  натягши  підступність  комет.

18:53,  18.03.2011  рік.  

Зображення:  http://qiq.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2013

Ты во мне зажгла звезду

Ты  во  мне  зажгла  звезду,
Аккордом  улыбки  нежданной.
На  счастье  или  на  беду,
Единственной  стала,  желанной.
Частичкой  моих  летних  снов,
Колдуньей  мечтаний  ты  стала.
Естественно  нет  таких  слов,
Говорящих  о  чувствах  устало.
Есть  сила  во  взгляде  твоем,
Разбившая  душу  на  части.
А  значит,  -  ты  ярким  огнем,
Щадила  и  жгла  в  одночасье.
Если  б  могла  ты  свечой,
На  миг  осветить  мое  сердце,
Которое  вечной  звездой,
Откроет  тебе  в  счастье  дверцы…

18.10.2001  г.  

Изображение:  http://sobiratelzvezd.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421525
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 28.04.2013

Божевільний вертеп

Поволі  сповзаючи,  глетчер  старий,
В  безодню  дорогу  знайшовши  водою,
Осів  кристалічним  штрихом  із  шпарин
В  поранене  серце  наплинув  ордою.

Між  стріл  злободенних,  залігши  пластом,
В  тумані  набридливих,  кревних  ілюзій.
Крізь  слів  розмаїття,  в  полоні  пасток,
Прямує  душа  у  горнило  конвульсій.

Куди,  наче  птах,  ти  все  рвешся?  Куди?
До  кого  зринаєш  весь  час  увібравши?
Давно  мандрівцем  серед  пекла  рутин
Блукаю  в  дранті  все  прискореним  маршем.

Так  темно,  здається  і  Всесвіт  помер.
Світил  діаманти  зчорніли  і  згасли.
Буремні  процеси  зманили  химер,
Вони  шаленіють  і  корчать  гримаси.

Вертеп  божевільний,  немовби  шабаш!
В  моє  потойбіччя  вселився  до  краю.
Актори  нікчемні,  розбігались  аж,
Та  їм  страх  нагнали  видіння,  що  маю.

22:20,  26.04.2013  рік.

Зображення:  http://qashqai-club.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421185
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2013

Точить камінь вода (про Чорнобильську трагедію)

Точить  камінь  вода,
Небезпечно,  що  сил.
Не  рятує  броня,
Запліснявівших  брил.
Почорнілого  дня
Не  відпустить  капкан,
Лиш  воронячий  крик
У  небесних  крапках.
Кожен  болісно  звик
До  чужої  землі,
До  змертвілих  дерев
У  липучій  золі…

До  кісток  обдере
Металевий  іон,
Життєрадісні  дні
У  вогні  забобон…

Точить  камінь  вода
У  болотах  в’язких.
Мегавати  тепла
Все  порвали  в  дрізки.
Рознесла,  розпекла,
Хаотичність  людей,
Монотонна  юрба
Із  розбитих  ідей.
Полонила  журба
Світ  забутих  квартир.
До  цих  пір  не  вгає
Тріску  пущений  вир…

Це  планета  встає,
Бо  втомилась  від  зла,
Від  безглуздих  створінь,
Що  сама  й  нажила…

Точить  камінь  вода…
Так  завжди  у  житті.
За  бідою  –  мольба
І  душа  в  каятті.
Закінчилась  гульба,
Серед  атомних  днів,
Попередження  всім
Вмить  вдихнули  сумні.
Це  жахливо,  а  в  тім:
«Чорна  биль»  відійшла.
Оживає  земля
І  весна  вже  прийшла…

Та  вороння  кружля,
Пам’ять  мучить  до  сліз.
Од  відлуння  років
Стогне  спалений  ліс…
 

21:07,  1.10.2009  рік.


Зображення  взято  з  http://radiobuk.cv.ua  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421072
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2013

Горіло небо…

Горіло  небо,  ніжачись  в  отім  промінні,
Останніх  відблисків  найближчої  зорі.
Довкола  тихо,  тільки  спогади  незмінні,
Так  щемко  міряють  загубленість  морів.

Моїх  морів,  що  пересохши  помирали,
Рознісши  сіль  вітрами,  аж  за  горизонт.
Та  щось,  одначе,  підбирало  час  удалий,
З  дощем  творило  вкотре  передзвін  разом.

Поволі  місяць  виповз  із-за  тіні  хмари,
Своє  обійстя  обійшов  й  велично  зник.
А  я,  тобою  й  небом,  безкінечно  марив,
Хотів,  щоб  знову  повернулися  вони…

Горіло  небо,  сонний  ранок  умивали
Напівпрозорі  сни  й  коралів  вернісаж.
А  серце  зігрівав  з  тобою  вечір  жвавий,
Жасмину  пОвів,  начебто  любові  страж.

22:39,  24.04.2013  рік.

Зображення:  http://usiter.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2013

Вулкан

Як  лава  з  вулкану  стікає  похило,
Все  плавить  навколо,  палає.
Так  з  серця  кохання  все  лине  бурхливо,
Ні  краю,  ні  втоми  не  знає.

До  тебе,  мов  пташка,  воно  завітає,
Внесе  у  вікно  запах  квітів.
І  з  днем,  що  настав  вмить  тебе  привітає,
Найкращу  у  цілому  світі.

Ти  будеш  стояти  теплом  цим  зігріта,
Жадана,  у  сяйві  казковім.
Не  знаючи  звідки  краса  ця  із  літа
З’явилася  в  тиші  ранковій.

А  я  в  почуттях,  що  біжать,  не  зникають,
Що  душу  нещадно  розірвуть,
Знов  буду  дивитись  як  очі  палають,
Палають  і  кличуть  у  прірву.

До  тебе  лечу  все  забувши  довкола,
Горю,  як  у  лаві  каміння,
У  муках  страшних,  як  ніде  і  ніколи,
Не  маючи  сили  терпіння.

Як  лава  з  вулкану  стікає  похило,
Кипить,  а  тоді  застигає.
Так  серце  моє,  то  все  б’ється  бурхливо,
То  десь  в  глибині  завмирає…
 
                         15.11.2000  р.

Зображення:  http://vokrugmira.info/vulkan-krakatau.html

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419185
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.04.2013

Перезагрузка

Инсталлируй  себя  в  моё  сердце  украдкой,
Проберись  сквозь  потухший  недавно  вулкан.
Там  поросшая  плесенью  дверца,  в  упадке
Под  породой  базальта  живая  струна.
Дай  тепла,  нет,  пусть  лучше  полтонны  тротила!
Взрывом  высади  в  воздух  оковы  мои!
Захвати  мои  сны,  как  когда-то  Атилла
Древний  Рим  с  Колизеем,  в  огне  утопи…
Форматируй  в  душе  повреждённые  файлы,
Одиночества  вирус  завёлся  в  крови.
Я  не  в  силах  бороться,  не  те  уж  фристайлы
И  трамплин  не  даёт  высоты,  что  ловил.
Фрагментируй  на  кубики  льда  все  миноры,
Пусть  растает  печаль,  что  за  век  накрутил.
Канут  в  лету  тоски  несуразные  споры
И  хронометра  пыль,  вся  в  лучах  паутин…
Дай  любви,  всё  готово  для  будущей  ночи,
Нежность  слов,  лишь  нажать  бы  те  «Alt»+«Ctrl»+«Del».
И  появится  свет  на  строке  многоточий,
Драгоценный  узор,  что  в  сплетении  тел…


19:31,  25.11.2011  год.

Изображение:  http://www.1000dvd.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419171
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 17.04.2013

Вітрила кохання

Вітрила  вітер  роздуває...
Легенько  мчить  душі  ковчег.
В  країну,  де  любов  блукає,
До  милих  погляду  очей.

Тебе  кохати  –  тільки  мрія,
Що  зіркою  зійшла  з  небес.
Це,  мов  міраж,  вистави  дія,
Де  бачу  я  тільки  тебе.

Не  бійся  жару  від  багаття,
Воно  обійме  і  зцілить.
Вулканом  розірве  страждання
І  птахом  в  небо  полетить.

Чекай,  і  я  тебе  покличу
На  острови,  куди  так  мчу.
Де  в  небі  журавлі  курличуть,
Де  ріки  казкою  течуть.

Я  простелю  барвінком  стежку,
Та  всію  перлами  цей  цвіт.
Тобі  віддам  любов  безмежну,
І  неосяжну,  як  весь  світ.

Тоді  навкруг  все  стане  раєм,
Тим  щастям,  що  я  серцем  жду.
Тим  наймилішим,  дивним  краєм,
Куди  ковчег  свій  я  веду.

14.12.1999  р.  -  16.04.2005  р.

Зображення:  http://www.liveinternet.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416401
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.04.2013

Погляд твій…

                                           Присвячую  П.Н.

Я  на  тебе  поглянув  сьогодні,
Зрозумівши  для  себе  одне:
Світ  в  очах  –  незвідана  безодня,
Погляд  твій  –  проміння  неземне.

Я  був  вражений,  миттю  убитий,
Полонив  погляд  твій  назавжди.
Наче  камінь,  плющами  увитий,
Я  не  зміг  закричати  –  «зажди!»

Своїм  серцем  відчув  я  твій  погляд,
Підсвідомістю  наблизив  тебе.
Я  горів,  я  згорав  зовсім  поряд,
Летячи  у  безмежність  небес.

Ти  пішла  і,  не  знаючи  горя,
Зникла  зовсім  в  короткому  сні.
А  я  мріяв,  що  берегом  моря
Ми  йдемо  в  безкінечній  весні.

Все  минуло,  мені  не  забути
Погляд  твій,  що  застрелив  мене.
Шлейф  парфумів  –  солодку  отруту,
Що  до  тебе  нестримно  жене.

22.01.2000  –  3.07.07  рр.

Зображення:  http://www.1zoom.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416398
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.04.2013

Пленник Музы

Кто  власть  имеет  над  твоей  рукой,  поэт?
Опять  неволит  вязью  лист  отметить?
Зачем  рисуешь  безупречных  Муз  портрет,
Что  пропадает  тенью  на  рассвете?

Куда  идёшь  во  тьме,  зажженною  свечой,
Дорогу  освещая  в  мир  открытый?
Не  видят  многие,  им  призрачны  ещё,
Глубины  пропасти,  с  которой  квиты.

Кто  может  с  лёгкостью  словесный  макрокосм,
Перевернуть,  познав  ориентиры?
И  сколько  раз  ты  направлялся  под  откос,
Вставая  вновь,  накапливая  силы.

В  поту  толкал  слов  глыбу  рьяно  пред  собой,
Неважно,  что  иной  раз  был  Сизифом.
Познав  падение,  буквально  рвался  в  бой,
Не  видя  дна,  не  замечал  ты  рифов.

Кто  путь  такой  познать  тебе  в  награду  дал?
За  что  уходишь  в  прорубь  наказаний?
Парящей  птицей,  обнимаешь  ловко  даль,
Всё  время  балансируя  на  грани.  

11:25,  6.04.2013  год.

Анимация:  http://wap.mobilmusic.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416128
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.04.2013

Подснежник

Победив  неистовства  зимы,
Ожила  природа,  словно  в  сказке.
Даровала  вместо  кутерьмы,
Снежно-белые  цветы,  как  ласку.
Небывалой  красоты  венец!
Евы  и  Адама  луч  надежды.
Животворности  поникший  жрец,
Накрывает  ароматом  нежным.
И  поёт,  всем  счастье  раздавая,
Кладезь  истин,  дивный  ключ  от  Рая.

14:17,  27.03.2012  год.

Фото  с  интернета.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414992
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 02.04.2013

Памяти Виктора Цоя

КУКУШКА  куковала  двадцать  восемь….
И  сердца  СТУК,  вмиг  оборвавшись,  замолчал….
Немой  ТРОЛЛЕЙБУС,  обесточен  вовсе…
Остался  луч  ЗВЕЗДЫ,  во  времени  портал…

Нетленно  всё.…  Живут  знакомые  всем  строки…
А  сколько  оптимизма  есть  в  ПАЧКЕ  СИГАРЕТ!
В  далёких  небесах  ты….  Мы  здесь  и  одиноки…
Есть  только  ЭЛЕКТРИЧКА,  но  мест  свободных  нет…
Как  искренне  звучал  твой  голос  на  кассете!
И  как  призыв  в  крови:  «ХОЧУ  Я  ПЕРЕМЕН!»…

В  заснеженную  даль  ушёл  ты  на  рассвете…

Нам  СКАЗКУ  не  успел  в  запале  перепеть…
А  мы  –  сквозь  вечные  заветы  поколений
Шагаем  всё  вперёд  да  с  ПЕСНЕЙ,  что  БЕЗ  СЛОВ…
И  действовать  тайком    в  спиралях  из  мгновений,
Храня  ключ  от  ДВЕРИ,  ЗАКРЫТОЙ  ЗА  ТОБОЙ…

Сегодня    уж  другие  герои  на  планете…
Едины  и  твердят,  что  в  них    не  сломлен  пульс…
Растратив  суету,  уходят  в  НОЧЬ  поэты,
Дорогой  той  звезды,  что  проложила  курс.
Цой  жив!  Подходит  ГРУППА  КРОВИ,  резус-фактор
А  станет  ли  теплей  в  душе?  Вновь  заблестит  слеза…
Холодною  стезёй  заложниками  фартов,
                                         уходим  вслед  за  ним  в  святые  небеса….      

22:50,  8.11.2011  год.  

Фото  из  интернета...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414989
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 02.04.2013

Материнська вірність

На  небі  почорніли  хмари,
Закрили  сонце,  мов  плащем.
Упали  блискавки-примари,
Розрізавши  пітьму  вогнем.

І  той  у  вирі  безперечнім,
Сільську  хатину  запалив.
Цвіт  щастя  пташок  у  гніздечку,
Навіки  знищив,  розгромив.

Вогонь  гніздечко  обступає
З  усіх  боків,  усіх  сторін.
Там  мати  з  дітьми  помирає,
Летить  багаття  навздогін.

Закрила  крильми  пташеняток
Та  й  сіла  тихо  у  куток,
А  скрізь  курить  і  так  завзято,
Ось  увірве  життя  ковток.

Де  батько?  Він  кружляв  навколо,
Зринав  кудись  далеко  в  бік.
Щоб  не  спалити  крил  раптово,
Від  вогнища  того  утік…

Та  пожаліло  небо  пташку,
Осипало  рясним  дощем.
Водою  залило  вщент  хатку,
У  бій  вступило  із  вогнем…

Пройшла  і  зникла  тая  злива,
А  з  нею  –  вир  вогню  затих.
І  пташка  піснею  укрила
Світ  мокрий,  що  до  сонця  звик.

А  зрадника  того  лихого,
Дістала  блискавка  одна.
Лежить  в  калюжі  одиноко,
Отримавши  своє  сповна…

Тож  істину  одну  пізнайте:
Не  кидайте  в  біді  своїх.
Бо  небо,  що  завжди  на  варті,
Враз  кине  блискавку  на  тих!

14.11.1999  р.

Зображення:  http://www.fenshuism.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414404
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2013

Живи, рідна школо!

(гімн  школи)

Ти  світло  несеш  у    серця  малюків,
Ти  з  ними  живеш  серед  виру  дзвінків.
З  тобою  пізнаєм  наук  глибину
І  всюди  згадаєм  в  годину  сумну.

Живи,  рідна  школо,  теплом  зігрівай,
І  нас,  українців,  добру  научай.
Засяй  променисто  в  Успенці*-селі,  
Виховуй  нас  гідних  своєї  землі.

Ти  бачила  все  –  воєн  рани  пекли,
За  це  славним  йменням**  тебе  нарекли.
Знов  учні  летять  у  життя,  як  завжди,
І  вік  не  забудуть  дороги  сюди.

Живи,  рідна  школо,  теплом  зігрівай,
І  нас,  українців,  добру  научай.
Засяй  променисто  в  Успенці-селі,
Виховуй  нас  гідних  своєї  землі.

То  ж,  школо,  живи  і  квітуй  повсяк  час,
Надію  і  віру  неси  в  кожен  клас.
Ти  долю  яскраву  для  всіх  вишивай,
Щоб  ми  прославляли  чудовий  наш  край!

Живи,  рідна  школо,  теплом  зігрівай,
І  нас,  українців,  добру  научай.
Засяй  променисто  в  Успенці-селі,
Виховуй  нас  гідних  своєї  землі.

2002  рік.

*  с.  Успенка  Буринського  району  Сумської  області
**  Школа  носить  ім'я  Героя  Радянського  Союзу  Гая  Петровича  Головенського  -  випускника  нашої  школи.

Фото  школи  з  особистого  архіву

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013

Другим твои улыбки

Другим  твои  улыбки,
А  мне  лишь  образ  твой.
Быть  может  ты  ошибка,
А  может  сердца  зной.

Ты  для  меня  и  радость,
Ты  для  меня  и  боль.
Ты  в  жизни  моей  сладость,
Порой  на  рану  соль.

Я  так  берег  надежду,
Надежду  быть  с  тобой.
А  был  я,  как  и  прежде,
В  борьбе  с  самим  собой.

Всегда  смотрел  украдкой
На  свет  твоих  очей.
И  для  меня  загадкой
Вошла  ты  в  мир  ночей.

Я  был  в  мечту  влюбленный,
Я  жил  в  огне,  любя,
Но  для  души  бездомной,
Нет  места  у  тебя.

Пускай  проходит  время...
Пусть  милует,  казнит.
А  в  сердце    любви  бремя,
По-прежнему    болит.

По-прежнему  играет,
Летит  куда-то  вдаль.
В  душе  любовь  витает,
И  вновь  царит  печаль…

 
8.04.2004  год.


Изображение:  http://oboi20.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414159
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 30.03.2013

Love Story

Затвердела  стрела,  поразившая  цель
И  её  не  сломать,  и  не  вырвать  без  боли.
Превратилась  мечта  в  панораму-метель,
Всё  цветами  своими  безмерно  неволит.

Здраво  разум  твердит:  не  люби  ты  её,
Вас  никак  не  смонтировать  в  нужную  пару.
Только  сердце  моё,  где  стрелы  остриё,
Дифирамбы  поёт,  бесконечно,  задаром.

Как  же  так?  Не  глупи!  То  Икара  полёт…
Прикоснёшься  к  лучам  и  погибнешь  бесследно.
Но  свечение  звёзд  мне  уснуть  не  даёт
И  надежда  живёт,  как  изменник  последний.

Пусть  жестока  стезя,  но  я  был  в  высоте.
Там  парила  душа  в  синеве  сладострастно.
Там  гуашью  легла  на  незримом  холсте
Диво-радуга  чувств  и  мгновений  прекрасных.

22:24,  21.03.2012  год.

Изображение:  http://www.flickr.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414087
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 30.03.2013

Мы шагаем в ногу

Мы  шагаем  в  ногу,
Мы  идем  по  тропе.
Дайте  нам  дорогу,
Время,  чтобы  допеть.
Дайте  нам  пространство
В  облака  улетать.
Дайте  нам  убранство
Звезды  с  неба  срывать.

Чтобы  день  был  и  ночь,
Чтобы  сырость  и  дождь.
Чтобы  ветер  все  рвал,
Чтоб  каждый  нашел,  что  искал.
Пусть  грех  –  это  бог  на  кресте,
Пусть  каждый  верен  мечте.
Мы  вечность  срываем  и  вновь,
Пульсирует,  бешено  кровь.

Мы  шагаем  в  ногу
И  нам  нужно  успеть.
Пусть  скитаний  много,
Но  мы  будем  терпеть.
Кандалы  разбиты,
Сердце  просится  в  даль.
Мы  с  судьбою  квиты,
Души  крепки,  как  сталь.

У  нас  день  есть  и  ночь,
У  нас  сырость  и  дождь.
Ветер  в  клочья  все  рвал,
И  каждый  нашел,  что  искал.
Пусть  грех  –  это  бог  на  кресте,
Мы  свято  верим  мечте.
Мы  вечность  срываем  и  вновь,
Пульсирует,  бешено  кровь.

27.12.2002  г.

Изображение:  http://www.vokrugsveta.ru  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413081
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 27.03.2013

Твій образ

Твій  образ  давно  мене  мучить,
Мов  блискавка  коле  до  сліз.
У  серце  знов  болісно  влучить,
По  тілу  розійдеться  скрізь.

І  кожна  частинка  помітить
Потік  іскоркових  лавин.
Примусить  до  неба  злетіти,
Померти  на  кілька  хвилин.

А  потім,  в  незримім  просторі,
Твій  образ  мене  воскресить.
Як  човен  в  бурхливому  морі,
На  хвилях  надій  полетить.

І  в  цих  відчайдушних  видіннях,
Мов  сонце,  кохання  зійшло.
Розбило  застигле  склепіння,
Дорогу  до  щастя  знайшло.

Твій  образ  давно  мене  мучить,
Мов  блискавка,  коле  до  сліз.
І  в  серце  так  болісно  влучить,
По  тілу  розійдеться  скрізь.

22.07.2000  р.  

Зображення:  http://celestial_dreams.blog.tut.by

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413078
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.03.2013

Пятая раса

Теряется  пятая  раса*,
С  эпохой  расставшись  своей.
Давно  разгулялась  проказа
И  губит  былых  королей.
Исчерпаны  годы  веселья,
Исчерпан  науки  прогресс.
Тихонько  проникло  безделье,
Поставив  на  истине  крест.
Остались  часы  до  безумий,
Восходит  машин  интеллект.
А  люди  –  подобие  мумий,
Они  упустили  свой  век.
Теряется  пятая  раса,
Свой  путь  навсегда  завершив.
Ступает  небесная  стража
На  отблеск  далёких  вершин.
На  Кайлас  и  прочие  горы,
К  тибетским  истокам  Земли.
Восходят  догматы  и  торы,
В  Каабе  святой  монолит.
И  дух  посвежел  фараонов,
Сквозь  глас  пирамид,  старину.
Стираются  прежние  споры,
Их  время  уже  не  вернуть.
Теряется  пятая  раса
В  иные  миры  всё  быстрей.
За  ней  неотступно  и  сразу
Струится  бурлящий  ручей.
Он  жадно  эпохи  глотает.
Подвластны  ему  даже  сны.
Он  помыслы  каждого  знает,
Он  пленник  весов  новизны.
Планета  не  в  силах  мириться
С  безликой  и  бренной  толпой.
Вдруг  вспомнилась  старая  жрица,
Что  жезл  вознесла  над  собой.
Теряется  пятая  раса
В  болоте  рутинных  вещей.
Чужим  поддаётся  приказам,
Себя  –  позабыв  вообще.
Вы  где  –  лемурийцы?  Атланты?
Творцы  мегалитов  немых?
Пока  не  разучены  мантры,
Ничтожными  кажемся  мы.
Но  шанс  обмануть  свою  участь,
Конечно  же,  есть,  как  всегда.
Очистить  бы  грязные  души,
Чтоб  их  осветила  звезда.

22:28,  23.03.2013  год.

Изображение:  http://www.biopole.ru

*Человечество  существует  по  циклам.  Наша  раса  -  5-я.  По  источникам  в  Майа:  начало  -  13.08.4111  до  н.  э.,  конец  д.  б.  -  23.12.2012

       I  Раса  -  ангелоподобные  люди.  Эфирное  (астральное)  тело  (выглядели  как  светящиеся  бесплотные  формы  лунного  света).  Рост  до  40  -  50  м  (173  фута?).  Их  оболочки  были  волновой  природы,  они  были  одноглазыми,  функцию  глаза  выполняло  подобие  "третьего  глаза";  размножались  почкованием
       II  Раса  -  призракоподобные  люди.  "Потом-рожденные".  Плотнее,  чем  I  раса,  но  еще  астральные.  Рост  до  30-40  м  (60  футов?).  Одноглазые,  общались  путем  передачи  мыслей;  были  золотисто-желтого  цвета,  размножались  почкованием
       III  Раса  -  лемурийцы.  Первая  физическая  раса  (последнее  потомство  запечатлено  на  о-ве  Пасхи).  20  -  25  футов?  Произошло  разделение  полов
               Ранние:  Рост  до  20  м.  Двуликие  и  четверорукие:  два  глаза  спереди  (физическое  зрение),  "третий  глаз"  -  сзади  (духовное  зрение).  Две  руки  "обслуживали"  переднюю  часть  тела,  две  руки  -  заднюю.  Они  были  золотистого  цвета  и  общались  посредством  телепатии
               Поздние,  или  лемуро-атланты:  наиболее  высокоразвитые  люди  на  Земле,  с  высочайшим  уровнем  технологий.  Рост  до  7  -  8  м.  Были  двуглазыми  и  двурукими.  "Третий  глаз"  внутри  черепа,  цвет  кожи  желтый  или  красный,  имелась  односложная  речь
       IV  Раса  -  атланты.  Имели  два  физических  глаза  спереди,  "третий  глаз"  был  глубоко  запрятан  внутрь  черепа,  но  хорошо  функционировал.  Рост  до  3  -  4  м,  имели  высокоразвитую  речь.  Знания  получали  путем  подключения  ко  Всеобщему  информационному  полю,  владели  дистанционным  гипнозом,  за  счет  "третьего  глаза"  могли  воздействовать  на  гравитацию,  строили  летательные  аппараты
       V  Раса  -  арийцы  (современные  люди).  Возникла  при  поздних  атлантах,  функция  "третьего  глаза"  исчезла  и  прервалась  связь  со  Всеобщим  информационным  полем

(по  Э.  Р.  Мулдашеву  и  Е.  П.  Блаватской)  (Материал:  http://metamir.wpdom.com/races.php)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412787
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 26.03.2013

Як тебе не любить?

Як  тебе  не  любить,
Розкажи  ти  мені?
Як  забути  твій  погляд  магічний?
Як  продовжити  мить
Не  блукати  в  пітьмі?
Як  про  тебе  не  думати  вічно?

Як  тебе  не  любить
І  заснути  вночі?
Як  побачити  сни  кольорові?
Як  без  тебе  прожить,
Погасить  блиск  свічі?
Як  поринути  в  мрії  зимові?

Як  тебе  не  любить,
Не  складати  вірші?
Як  позбутись  ліричної  сили?
Як  небесну  блакить
Не  чорнити  в  душі?
Як  не  бачить  ці  риси  красиві?

Як  тебе  не  любить,
Не  тримати  в  собі?
Як  не  знати  цього  божевілля?
Як  кохання  розбить,
Не  сказавши  тобі?
Як  заповнити  щастям  дозвілля?

1.01.2001  р.

Зображення:  http://www.animekartinki.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2013

Дождь играл на арфе

На  арфе  играл  с  неба  выпавший  дождь,
Порадовав  душу  мгновенной  усладой.
Рапсодией  нежной  он  был  так  пригож,
Даря  во  все  стороны  нити  прохлады.

И  смыл  он  сердечную  накипь  с  крови,
Покрыл  каждый  листик  хрустальным  сияньем.
Весь  мир  полной  грудью  вдохнул  воспарив,
Внеся  новизну  в  безграничность  желаний.

На  арфе  играл  с  ветерком  косохлёст,
Умыв  всё  живое  под  синью  небесной.
Он  пылким  любовником  стройность  берёз
Взахлёб  целовал,  обожая  кудесниц.

Бог  дал  благодать  семицветным  холстом,
Блистала  природа  невиданным  светом.
И  так  захотелось  вдруг  крикнуть:  «Постой!»,
Пусть  свежесть  царит  ароматным  букетом!

21:39,  11.06.2012  год.

Изображение  взято  из  http://photo.99px.ru  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411921
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 24.03.2013

Революция

Революция.  Взрыв.  Одиночество  сброшено.
Сколько  лет  моё  сердце  в  опале  жило.
Кольца  ржавые  уз,  всё  ещё  не  изношены,
Камнем  падают  вниз,  вновь  весна,  где  мело.

И  опять  вижу  свет  в  переулках  окрестности,
Серость  стен  ожила  под  ударом  лучей.
И  ведут  не  на  казнь  из  невидимой  крепости,
Слепит  солнце,  свежо,  нет  кругом  палачей.

Революция.  Визг.  Всё  случилось  как  заговор
И  не  мне  приговор  нынче  будет  прочтён.
Обрекли  одиночество  к  трауру  заживо,
Пусть  поймёт,  каково  быть  закованным  в  сон.

Пусть  теперь  в  лабиринтах,  темницах  исхоженных,
Пропадет  в  тине  след  и  исчезнет  совсем.
Новый  узник  забытый  и  карой  встревоженный,      
Сам  себя  пусть  терзает,  да  в  кровь,  без  дилемм.

Революция.  Мир.  Снова  белый  день  в  милости,
Квант  энергий  получен,  воскрес  оберег.
Остаётся  с  умом  мне  предвиденье  вырастить
И  по  жизни  поймать  к  счастью  нужный  разбег.

16:38,  20.04.2012  год.

Изображение:  http://www.sunhome.ru  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411777
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.03.2013

Годинник

Годинник  старий
На  вежі  високій
Давно  зупинився,
Знайшов  собі  спокій.
Кудись  в  небуття
Відлетіли  години,
Забравши  з  собою
Останні  хвилини.
Дві  стрілки  заснули
О  пів  на  четверту,
А  третя  –  на  сімці
Стомилась  від  верту.
Замовк  гучний  дзвін,
Не  чути  нічого.
І  світ  не  радіє
Приходу  нового…

…І  ніби  плин  часу
Навік  зупинився.
І  наче  весь  вітер
В  минуле  подівся.
Всі  мрії  безмежні
У  кожного  зникли.
Змінилось  все  те,
До  чого  так  звикли.
Планета  в  чеканні
Політ  припинила.
І  сонце  на  небі
Пітьма  загасила…

Лист  жовтий  осінній
Застиг,  не  літає.
У  ріках  вода
Назад  повертає…

…Годинник  старий
На  вежі  високій
Свій  шлях  зупинив,
Поринув  у  спокій…
Залишився  спогад
Про  відлік  годин.
І  тільки  незмінний,
Лиш  плескіт  води…

11.11.2001  рік.

Зображення:  http://www.torange.ru/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411770
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2013

Звучи, ситар!

Заряжен  вдох  до  края  искрой  оптимизма,
Впитав  цветение  весны,  как  Божий  дар.
Блаженно  пение  душевного  лиризма,
Даёт  мне  силы,  вновь  настроенный  ситар*.

Подняться  б  к  облаку  и  облететь  всю  Землю,
Леса  и  горы,  свежесть  рек,  лазурь  лагун.
Подобно  ветру,  красоте  чудесной  внемля,
Играть  сюиту  переливом  нежных  струн.

Звучи,  ситар!  Пусть  станут  все  чуть-чуть  добрее,
Пусть  мысли  светлые  согреют  мрак  сердец.
Пускай  частицы  лицемерия  развеет
Мотив  кристальный,  вторя  счастью,  наконец.

19:04,  24.05.2012  год.

Изображение  -  Mark  Webster  -  The  Sitar  Player  -  Abstract  Geometric  Figurative  из  http://www.dailypainters.com/

*Ситар  (реже  Ситара)  —  многострунный  музыкальный  инструмент,  используемый  для  исполнения  индийской  классической  музыки,  обладающий  богатейшим  оркестровым  звуком  и  относящийся  к  группе  струнных  щипковых  музыкальных  инструментов.  (http://ru.wikipedia.org/wiki/)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411473
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.03.2013

Фиалка и Василёк

Там,  где  аллейка  дремлет  сладко,
В  саду,  куда  течет  родник.
Где  ветерок  грустит  украдкой,
Садовник  посадил  цветник.
Пион  стоял  с  царевной  Розой,
Тюльпан  с  Камелией  дружил.
Нарцисс,  изнеженный  Мимозой,
Никто  Фиалку  не  любил.

А  в  стороне,  под  сенью  сада,
Жил  синеглазый  Василек.
Не  зная,  где  его  отрада,
Он  был,  как  прежде,  одинок:
Сирень  с  красавцем  Бальзамином,
Гвоздика  в  зарослях  Плюща.
А  Калла  -  увлеклась  Жасмином,
В  мелодии  любви  плыла.

Садовник  пожалел  Фиалку,
Да  Васильковый  синий  цвет.
Он  обвенчал  их  спозаранку,
Любви  им  дал  заветный  свет.
И  вот  Ромашка  с  Клематисом,
Багульник  с  Таволгой  цветя.
Герань  в  объятиях  с  Ирисом,
Фиалка  –  Василька  любя…
                                                                                                                                     17.02.2001  р.

Изображение:  http://www.greenmama.ua

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411471
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.03.2013

Душа розбита, наче човен

Душа  розбита,  наче  човен,
Що  раптом  налетів  на  риф.
Словами  вірш  давно  вже  повен
Та  не  знайти  надійних  рим.

І  силу  не  збагнуть  багаття,
Що  народилось  в  серці  знов.
Все  як  завжди  –  одне  латаття
Без  лілій  тільки,  без  обнов.

Душа  розбита,  і  напевно,
Вже  не  збереш  її  частин.
Довкола  крига,  сумно  й  темно,
Із  фарб  –  лише  ультрамарин.

Що  намалюєш  ним?  Нічого.
Нічого  світлого  мов  день.
Нічого  дивного  й  живого
З  людських  омріяних  пісень…

…  Я  дуже  вірю  у  реальність.
Та  палко  мрію  тільки  в  снах.
Ці  міражі  –  химерні,  дальні,
Немов  пустельний  грізний  жах:

В  пісках  іти,  і  йти  далеко,
Крізь  бурі,  і  не  чути  слів.
Боротись  і    в  пекельну  спеку,
Не  впасти  у  провалля  снів…

Хоч  сотні  літ  отак  блукати
В  пустелі  днів,  без  вороття.
Готовий  все  тобі  віддати,
Все  без  жалю,  без  каяття.

Без  зайвих  слів,  так  часто  марних,
Без  поцілунків  і  прощань.
Я  в  небесах  своїх  безкрайніх,
Згораю  знов  вогнем  бажань…

                                                                                                                                     22.12.  2004  рік.

Зображення:  http://brightwallpapers.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411144
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2013

Мій народе…

Мій  народе,  невже  ти  розп’ятий?
Хто  прокляв  твій  політ  в  далечінь?
Хто  розкрив  Ахіллесові  п’яти
І  обрік  жити  вічно  в  плачі?

З  давніх  пір  тебе  всі  плюндрували,
Кабалили,  знущались  і  все  ж:
Русь  над  всими  завжди  мудрувала
І  Дніпро  розливався  без  меж.

Ти  згадай  давнину  героїчну,
Брамний  щит,  що  залишив  Олег.
Зміни  долю,  навіки  трагічну,
Щоб  воскрес  Перуна  оберег.

Мій  народе,  ти  більшого  вартий,
Досить  дбати  рожеві  світи.
Ти  прокинься,  звільнися  з-під  варти,
Проломи  лихоліття  хітин.

Подивись,  як  глузують  із  тебе,
Хочуть  зникнення  твого  навік.
Ти  покайся,  звернися  до  неба,
Відродись,  доки  зовсім  не  зник.

І  надійся  лиш  тільки  на  себе.
Ти  не  вір  закордонним  словам.
Все  пройшло  і  платити  не  треба,
Данини  всім  твоїм  ворогам.

Мій  народе,  ти  будь  невблаганний,
Свою  долю  знайди  і  зростай.
Заміни  на  славетний  шлях  марний
І  примножуй  лелечий  наш  край!

4.03.2008  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411143
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2013

Не дивись ти на мене ось так…

Не  дивись  ти  на  мене  ось  так...
Я  загинув,  я  вбитий  давно.
Затремтів  усередині  птах,
Дуже  тихо  укрався  в  вікно.

Ти  в  мені  відродила  тепло,
Міцно  склеїла  серця  шматки.
Все  засяяло  й  так  загуло,
Наче  грому  небесні  гудки.

Не  кажи  мені  лагідних  слів,
Вони  зайві,  хоч  любі  мені.
Я  занурююсь  в  казку  землі,
Босоніж  вмить  біжу  по  стерні.

І  хтось  вказує  тільки  цей  шлях,
Хтось  веде  мої  сни  до  мети.
Запеклось  і  забулось  в  боях,
На  ристалищах  серце,  де  ти…

Так  під  градом  блакитних  очей,
Кожен  дотик  палаючих  стріл
Пронизав  безкінечність  речей,
Потопив  мене,  бурею  стрів.

Не  дивись  ти  на  мене  ось  так...
Заслабкі  обладунків  шари.
Не  витримує  одіж  проста,
Цей  шалений,  мов  вибух  порив.

17:21,  29.11.  2009  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410757
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2013

Іду за тобою…

Хоч  і  непевною  ходою,
А  часом,  й  зовсім  не  туди,
Та  все  ж,  однак,  йду  за  тобою,
Мандрую  тереном  рутин.
Мов  альпініст  –  лізу  на  гору,
Долаю  виступи  круті.
Чекаю  вкотре  дивну  пору,
Коли  зійдуться  два  путі.
Неначе  крізь  ліси  дрімучі,
Все  пробираюся,  все  йду.
А  слідом  –  невідступно  мучить
Ота  пітьма,  що  є  навкруг.
Горить  у  серці  передвістя,
Що  ось  знайду  свій  оберіг.
І  сонце  зглянеться  між  листям,
Зупинить  цим  блуканням  лік.
А  я  іду  все  за  тобою,
Бо  вірю  в  силу  почуттів.
Хоч  і  непевною  ходою
Та  все  ж  іду  на  самоті.

20:20,  19.03.2013  рік.


Зображення:  http://www.socialphy.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410620
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2013

Отруїла ти болем пекельним

Отруїла  ти  болем  пекельним
Моє  серце  й  без  того  слабке.
Закувала  малюнком  наскельним
Мою  душу  в  каміння  важке.

Я  тепер  наче  раб,  наче  привид,
Все  забув,  розгубив  свої  сни.
Десь  в  печері  похмурій,  зрадливій
Я  не  бачу  проміння  весни.

Тільки  морок…  Набридливий  морок.
Тисне  душу  їдким  тягарем.
Я  борюся  з  собою,  я  –  ворог,
Що  засліплює  всіх  ліхтарем.

Чую  звуки,  невиразні,  грізні,
Наче  хтось  б’є  залізом  вікно.
Пролітають  фрагменти  невтішні,
Як  запущена  стрічка  кіно.

Все  затихло,  принишкло,  померло.
Мої  сни  десь  поділись  і  знов…
Знову  час  поглинають  химери
І  пітьма  закриває  любов…

20.06.2007  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410452
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.03.2013

Вічний спогад

В  далеке  минуле,
Давно  відболіле,
Душа  знову  рветься,
Забувши  про  все.
І  каменем  серце
Знов  падає  стрімко,
З  безодні  озветься
І  біль  принесе…


Навіщо  ці  муки?
Навіщо  страждання?
Чому  спогад  вічний
Бентежить  мене?
Я  знову  як  в  пеклі,
Крізь  гори  чекання,
Мандрую  за  щастям,
Що  десь  промайне…


24.03.2003  р.

Зображення:  webcommunity.org.u

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410451
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.03.2013

Весеннее

Диктует  весна  нам  свои  постулаты
И  чтоб  не  случилось,  она  всё  ж  права.
Бросайте  тоску,  верьте,  вы  –  не  распяты,
Природа  зовёт,  вот  вам  шанс  номер  два.

С  нуля,  а  хотите  –  из  чистой  страницы,
Начните  в  себе  оптимизм  воскрешать.
Услышьте  вы  Землю,  о  чём  поют  птицы,
Не  бойтесь  мечтать,  пусть  оттает  душа!

Оставьте  без  слов  суету  и  тревоги,
Дарите  тепло  в  имя  светлой  любви.
Пусть  ровными  будут  по  жизни  дороги,
А  вдруг  серпантин,  чтоб  проехать  смогли.

Диктует  весна  нам  своё  проведенье,
Читайте  меж  строк,  без  лукавства  интриг.
Она  добротой,  сквозь  лучи  вдохновенья,
Внедряется  в  жизнь,  не  теряйте  свой  миг!      

19:04,  18.03.2013  год.


Изображение:  http://pinkshpuntik.blogspot.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410192
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.03.2013

Страта янгола

В  міцних  ланцюгах,  ще  й  із  іншого  світу,
З  пом’ятим  крилом  і  навстіж  розкриту
На  страту  вели  посічену  душу  небесних  створінь.
І  блиск  гільйотини  при  сонцю  вечірнім,
І  зляканий  зойк  на  вустах,  може  й  вірний,
Бо  люди  нікчемні  цілком  загубили  дарунок  горінь.

Вели  і  не  знали,  хто  йшов  перед  ними:
Чи  ява,  чи  мара  забутої  днини,
Чи  зимна  загадка  уїдливих  дум  і  невиразних  мрій.
У  кожного  билося  серце  скажено,
В  одних,  наче  гонг,  від  тривог  навіжених,
У  інших  –  від  страху,  що  болем  душив,  обкрутившись  як  змій.          

«На  хрест!»  –  хтось  промовив  з  юрби  шаленіло,
«У  землю  живцем!»  –  повторили  ліниво.
І  ніби  на  мить  зупинилась  земля  від  колючих  повчань.
А  він,  оповитий  іржавим  дзвенінням,  
Ступав  по  затоптаних  сходах  сумління,
Покірно  чекав  на  приреченість  сили  добра  у  очах.

Хоч  де  те  добро  і  чи  вартий  на  нього
Його  замаскований  в  золоті  дьоготь,
Який,  мов  отрута,  їв  поїдом  щире  стремління  людське.
Він  очі  підняв  і  вдивився  в  навалу,
Та  легше  від  цього,  звичайно,  не  стало.
І  тут  чистий  погляд  відчув  на  собі,  щось  вкрай  світле  й  близьке.    

Дівча,  що  несміло  в  кутку  причаїлось,
Дивилось  на  нього  і  наче  б  молилось,
Шукало  когось  і  одна  безнадія  на  личко  лягла.
Крилатий  спинився,  воно  стрепенулось,
Крізь  сльози  даремні  йому  посміхнулось,
І  щось  сяйне  й  тепле  зігріло  душі  роз'ятрену  гладь.

«Чом  став?»  –  пхнув  у  спину  неголений  стражник,
«Хутчій  уперед!»  –  напустив  вигляд  важний
І  кат,  мов  примара,  схрестив  свої  руки  на  грудях  міцних.
Юрма  навіжена  кричала  й  раділа,
Скрізь  різні  собаки  снували  без  діла,
Гриміло  на  небі  і  перші  краплини  упали  між  них.

Та  був  це  не  дощ,  а  розпечені  іскри,
Палили  довкола  і  рвали  все  в  дрізки,
Ще  й  темна  матерія  світ  затулила  на  добрих  півдня.
Зловісне  пришестя  було  зовсім  поряд,
Чомусь  стало  сумно,  немовби  від  горя,
І  ранила  ноги  трава,  наче  гостра  й  бездушна  стерня.    

Нестерпно  скрипіли  дошки  ешафоту,
Глашатай  змокрів  від  липучого  поту,
Тримав  у  руках  в  засмальцьованих  плямах  папір.  
Настирливо  мухи  хотіли  бенкету,
Хтось  в  сутінках  неба  розгледів  комету,
Знамення  пророче  застигло,  мов  загнаний  звір.

Піднявся  зненацька  розбурханий  вітер,
Поніс  листя  й  пил  крізь  людей  і  до  жител,
Мов  хвиля  брудна,  насмітивши  у  кожнім  кутку.
Поважно  з’явився  на  людях  єпископ,
Потицяв  хрестом  на  світ  божий  і  близько,
До  лобного  місця  пробрався,  до  страти  впритул.  

Тим  часом  прибульця  з  країни  рапсодій,
Глумливо  вели  через  блазнів  пародій,
Які  в  куряві  щось  творили  доволі  гидке  і  просте.
«До  біса  пішли!»  –  відігнали  паяців,
Хтось  кинув  каміння  –  «Потвори  ледачі!»,
І  ось  гільйотини  метал  кат  щосили  угору  простер.    

Глашатай  повільно  до  тями  вернувся,
Розкрив  свій  пергамент,  під  носа  лайнувся,
Протяжно  почав  видавати  такі  злободенні  слова:
«За  те,  що  прирік  наші  душі  страждати,
За  те,  що  серця  міг  на  клапті  порвати,
За  стріли  пекельні,  що  краяли  міць  сиротливих  бравад.

За  муки  разючі  і  рани  пекучі,
За  гріх  і  покликання  хиже,  ще  й  рвуче,
До  страти  рокуймо  тебе,  у  проклятті  безмірно  лихім».
Все  стихло…  Горіла  на  небі  комета,
Крилатий  дивився  крізь  натовп  й  до  злету,
Був  стрімко  готовий,  хоч  поки  чекав,  зупинившись  на  цім.      

Поволі  хвилини  стікали  в  минуле
І  лезо  зловісне  блищало  у  гулі
Та  страта  чомусь  затяглась,  нудьгувала  й  запрошена  смерть…
Ось  кат  схаменувся,  піднявши  лиш  очі,
Поклав  свої  руки,  мов  подать  для  ночі,
На  плечі  закутого  враз,  натякнув,  що  час  вийшов  ущерть.

Той  стримував  крила,  а  потім  розправив
І  гнівно  поглянув  на  галас,  що  марив
Та  миле  дівча  впало  в  очі,  воно  мов  благало:  «Ой,  ні!».
Розверзена  мить  відгукнулася  криком,
Юрма,  хто  куди,  полилася  і  дико,
Зминаючи  все  на  своєму  шляху,  стрімко  падала  з  ніг.    

Прибулець  злетів,  описавши  півколо,
Схопив  лиш  дівча,  все  палало  довкола,
Земля  розступилася  грізно,  ховаючи  злість  назавжди.
«Даю  тобі  щастя,  живи  у  час  світлий,
Хай  сонце  всміхається  щиро  й  привітно,
Лети  понад  часом,  ось  крила,  не  бійся,  любов  відроди!».

Він  зник,  а  весна  гаптувала  принаду,
Зникало  минуле,  стиралася  зрада,
Добро  поступово  в  серцях  віднайшло  рівновагу  життя.
П’янким  почуттям  озивалася  ніжність,
Скрізь  щебет  лунав  на  мелодії  різні,
Фінальним  акордом  веселка  на  небі  горіла  квіттям.

2011  –  2013  рр.

Зображення:  http://www.spaseniedpa.ru  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410162
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.03.2013

Чи люблю я тебе ти питаєш?

Чи  люблю  я  тебе  ти  питаєш?
Так,  без  тебе  мені  не  прожить.
Так,  я  дійсно  безмежно  кохаю,
Моє  серце  давно  не  мовчить.
Воно  тільки  про  тебе  говорить,
Воно  хоче  тебе  розбудить.
Хоче  ніжно  вуста  цілувати
І  миттєво  в  безодню  летіть.
Кожен  день  тебе,  зіронько,  бачу,
Кожен  день  я  на  тебе  дивлюсь.
І  в  думках  промовляю:  „кохаю”,
І  в  думках  я  за  тебе  молюсь.
А  тепер  в  довгождану  хвилину,
Вмить  до  тебе  з  зізнанням  звернусь:
Я  лелію  тебе,  мов  перлину,
Я  для  тебе  весь  світ  оберну.
Чи  люблю  я  тебе  ти  питаєш?
Так,  до  тебе,  як  човен  пливу.
Так,  я  дійсно  безмежно  кохаю,
Лиш  тобою  на  світі  живу.

               9.03.2000  р.

Зображення  взято  з  http://www.segodnya.ua

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2013

Мустанг автострадный

Так  неслышно  и  ловко,  минуя  преграды,
Ты  внезапно  внесла  радиацию  в  кровь.
Полетела  душа,  как  мустанг  автострадный,
Да  под  двести  миль  в  час,  окись  в  сердце  –  любовь!

Среди  снов  и  других  феерических  мыслей,
Вижу  вновь  острова  нежных  чувств  в  небесах.
Дотянуться  б  рукой  до  космических  высей
И  хоть  раз  упоительно  внять  чудесам.

Так  легко  открывать  заповедные  дали,
Что  сверкают  безумно  в  пульсациях  дней.
Мы  стремимся  с  тобой  в  суете  магистрали
И  дай  бог  ускользнуть  бы  от  встречных  камней.

Шелестит  в  серпантине  мустанг  автострадный,
Скор  ландшафт  на  сюжеты  природных  холстов.
Ждёт  весну  горизонт,  как  приход  благодатный,
Ждёт  тепло  разбудить  с  покрывалом  цветов.  

19:35,  16.04.2012  год.

Фото  из  http://www.zastavki.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409798
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 17.03.2013

Ти – ієрогліф з давніх, сивих манускриптів

Ти  –  ієрогліф  з  давніх,  сивих  манускриптів,
Ти  наче  міф,  на  межі  реальності  і  снів.
Тебе  не  зрозуміти,  не  збагнути  фліртів,
Ти  близька  й  недосяжна,  мов  глибина  вогнів.

Не  розгадати  зашифровані  шедеври,
Твоїх  думок  полин,  ескізи  передчуттів.
Ти  –  сяйво  неземне,  ти  –  загадка  Мінерви,
Пекучий  ребус,  що  проявився  у  житті.

Ти  маєш  стан,  непідвласний  гравітації,
На  перехрестях  караванів  почутих  слів.
В  тобі  вогонь  і  крига,  спалах  радіації,
Стихійне  лихо  неадекватних  кораблів.

Не  врятуватись  від  твоїх  метеоритів,
Що  душу  попелять  кам’яним,  рясним  дощем.
Щити  слабкі,  джерела  в  руслах  перекриті,
Тепер  вогні  світів  розбиті  на  шматки,  ущент.

Ти  атоми  мої    з’єднала  хаотично,
У  подиху  та  ритмі  серця  –  лихоманка.
Ти  стрімко  притягання  збільшила  магічно,
Не  оминути  катастрофи  й  сил  приманки.


21:21.  4.04.2008  рік.

Зображення  з  http://www.liveinternet.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409506
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2013

Наркотик

Ти  –  мій  наркотик,  що  іще  сказати?
Без  тебе  світ  безрадісно  німий,
Без  тебе  день  посаджений  за  грати
І  все  довкола  в  хованках  зими.

Ти  –  мій  наркотик,  поклик  одкровення,
Безсонна  ніч,  фантазій  зорепад.
Всепоглинаюче  моє  натхнення,
По  склу  непосидючий  променад!

Ти  –  мій  наркотик,  бо  за  кожну  дозу
Я  ладен  зірку  голіруч  схопить.
Стерпіти  все,  перебороти  грози,
Продовжити  у  ейфорії  мить.

Ти  –  мій  наркотик,  віяння  небесне,
Я  гори  розведу,  лишень  озвись!
Пройду  вогонь,  дороги  перехресні
І  розфарбую  марення  колись!

Ти  –  мій  наркотик  і  даєш  наснагу,
Так  радісно  у  серці  й  на  душі.  
Я  йду  до  тебе  втамувати  спрагу,
Живу  теплом,  що  лине  звідусіль…

19:35,  22.11.2010  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409502
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2013

Благо

Видно  списан  наш  грех  у  Хранителя  времени,
Видно  он  напророчил  свиданье  с  тобою.
И  отправились  души  в  одном  измерении
На  планету-сапфир,  под  заветной  звездою.

Это  трудно  представить,  чтоб  два  луча  вечности,
Оказались  в  одном  макрокосме,  сгорая.
Притяженьем  ласкали  друг  друга  в  беспечности,
Обжигая  все  лУны  –  предвестники  Рая.

Видно  долго  искали  мы  след  в  невесомости,
Подчиняясь  преданиям  перерождений.
Рассекали  парЫ  геосфер  в  очерёдности,
Фейерверками  огненных  слёз  наваждений.

Но  однажды  попали  дождями  небесными
На  росток,  что  любовью  в  народе  зовётся.
Он  раскрылся  цветком,  околдованный  песнями,
Возвещая  триумф  драгоценностей  вёсен.      

19:25,  3.05.2012  год.

Изображение  взято  из  http://www.sunhome.ru/wallpapers

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409284
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 15.03.2013

Де ж ти, диво щастя?

Де  ж  ти,  диво  щастя,  спогад  заблукалий?
Де  мандруєш  вічністю,  весною  летячи?
То  на  мить  з-за  хмари  променем  лукавиш,
То  завиєш  тугою  без  видимих  причин.
Десь  проходиш  поруч,  розкидаєш  квітки,
Сиплеш  пелюстками  із  трояндових  забав.
Стукаєш  у  шибку,  не  збагнути  звідки,
Вишиваєш  по  живому  памороззю  барв.
Мов  я  маю  крила,  та  вкрай  мало  неба,
В  скронях  перестук  у  злет  вже  огорнув  борей.
Хтось  віддав  ключі  і  вся  моя  потреба,
Підібрати  шифр  до  тисяч  схованих  дверей.
Де  ж  ти,  пісня  щастя?  У  якім  порталі,
Загубив  слова,  так  добре  вписані  в  кросворд?
Сіла  батарейка  і  мовчить  мій  камінь,
Тиша  розтинає  щем  у  оберемку  хорд.      
Вже  не  полатати  градом  дум  лахміття,
Не  залікувати  безупинний  ран  потік.
Засвітився  місяць,  кругом  через  віття,
Та  тепла  від  нього  не  діждатися  й  за  рік!
Де  ж  ти,  сяйво  щастя,  що  тобою  зветься?
Може  зовсім  близько  за  стіною  із  завій?
Не  зігріти  безкінечний  стогін  серця,
Де  закований  в  кайдани  плаче  образ  твій…

16:16,  20.02.2011  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409279
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.03.2013

В полоні

Я  в  полоні  –  твоєму  полоні,
І  на    волю  вже  шлях  не  знайти.
Я  транзитом,  а  ти  –  на  кордоні,
Наказала,  підступно,  зійти.

Груди  стисли  невидимі  пута,
В  серці  пекло  і  рай  в  одну  мить.
Я  знаходжуся  в  стані  рекрута,
Що  не  вміє  себе  боронить.

Полонений  твоїми  словами,
В  паралельнім  для  себе  краю.
Потерпаю,  облитий  дощами,
Наче  струмом  нестерпним  стаю.

Порятуй  моє  дихання  вперте,
Лабіринт  свій  осяй  навкруги.
Бо  помру,  небесами  роздертий
І  спалюся  безжально  з  туги.

Я  в  полоні,  вже  здався  без  бою...
Легіон  перейшов  на  твій  бік.
Я  безсилий  і  вкотре  не  встою,
Зникну  зовсім,  безшумно,  навік…


28.02.2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408977
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2013

Кольорове щастя

На  згарищах  давно  минулих  відчуттів,
З’явились  ярі,  ще  прекрасніші  пейзажі.
І  вже  душа,  воскресла  від  стіни  дощів,
Палає  вогнищем  у  дивному  екстазі.

Яскраво  ожили  простори  навкруги,
Побігли  оповиті  чудесами  хмари.
Зробилось  так,  мов  із  небесної  дуги,
Попадали  на  землю  дивовижні  фарби.

Червона  –  для  кохання,  в  пелюстки  троянд,
Бо  хто  ми  є  в  самотніх,  змерзлих  пориваннях.
Вогненно-жовта  –  у  бурштиновий  фаянс,
У  сльози  Сонця,  у  стривожене  вагання.  

А  жовта  –  в  теплий  і  пронизливий  нектар,
У  вир  розлук,  що  переслідує,  мов  вітер.
Зелена  фарба  –  для  природи  і  фанфар,
Для  пізнання  запилених  душевних  літер.

Блакить  розлита  в  атмосферній  вишині,
Поєднує  земне  і  боже  в  одне  ціле.
Ультрамарин  зібрав  краплини  запашні
В  морських  глибинах,  у  перлини  перезрілі.

Підступно  фіолетова  –  у  тінь,  що  йде,
А  часом  і  біжить  так  близько  за  спиною.
Вечірні  сутінки  змінили  хвацький  день,
Змішались  фарби,  феєрверком  наді  мною.

Яка  прегарна  мить  і  в  серці,  мов  бальзам
Поширився,  аж  хочеться  у  щасті  бігти.
Тебе  до  себе  ніжно  пригортаю  й  сам,
Лечу  в  жаданий  рай  від  холоду  зігрітий…

20:40,  31.05.2011  рік.  

Зображення:  http://www.nastol.com.ua

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408974
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2013

Мечты

Мечтаю  проплыть  вдоль  шести  континентов,
Чтоб  ветер  попутный  вздымал  паруса.
Чтоб  стая  дельфинов  в  чудесном  моменте,
Была  совсем  рядом,  кругом  –  бирюза!

Хочу  открывать  берега  Антарктиды,
Под  толщею  снега  и  шельфами  льдин.
Так  сердцу  тепло,  небывалые  виды
Повсюду  встают  из  древнейших  глубин.

Мечтаю  карабкаться  к  горным  вершинам
В  местах,  где  досель  не  ступал  человек.
Где  девственно  всё,  что  природа  вершила,
А  запах,  какой!  Самый  лучший  из  всех!

Хочу  превзойти  быстрых  мыслей  картины,
Пускай  это  сложно,  но  в  этом  и  суть!
Не  стать  бы  безликою  жертвой  трясины
Измен,  что  пытаются  вновь  обмануть.

Мечтаю  увидеть,  как  всё  начиналось:
Тот  первый  цветок,  возле  камня  вдали.
Реликтовый  миг,  что  невиданно  вяло,
Оставил  след  главный  на  кромке  земли.

Хочу  среди  звёзд  бесконечного  неба
Найти  мир  далёкий  без  горя  войны.
Где  ценят  талант,  словно  золото  хлеба,
Где  воздух  душевный  не  просят  взаймы.

21:16,  6.09.2012  год.


Изображение  взято  из  http://www.delfinariy.info

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408126
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 11.03.2013

Відродження

Думав,  мертво  у  грудях  й  нема  порятунку,
Вже  й  не  вірив  у  те,  що  воскресне  любов.
Та  зненацька  відпив  невгамовного  трунку
Твоїх  бісиків  моря  й  зродився  немов.

І  вдихнув  неймовірне  повітря  безмежне,
Наче  хтось  замінив  усередині  кров.
Затавровані  сни  здобули  незалежність,
Все  я  вільний  віднині,  осяяний  знов.

Своєрідним  серпанком  обіймеш  чарівно,
Що  мені  тепер  біль,  я  в  безодню  лечу.
Та  не  в  ту,  що  ховає  у  безвість  безслідно,
Де  не  хочеться  жити,  де  сльози  течуть.

Думав,  серце  покрилось  льодами  навічно
І  вже  вірив  у  це,  вже  дійшов  до  межі.
Та  з’явилася  ти  серед  гамору  спішно,
Ставши  днем  уночі,  оживила  мерщій.

12:47,  28.10.2012  рік.

Изображение:  http://wallpapers-diq.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2013

На игле…

Я  сижу  на  игле,  на  словесной  игле.
И  с  неё  не  сойти  и  не  спрыгнуть  так  просто.
Словно  дозу  прошу  в  хитроумной  игре
И  энергию  свыше  вновь  чувствую  остро.  

Пусть  мгновенен  всегда  эйфории  момент,
Но  так  хочется  всласть  ощутить  невесомость.
Хоть  душа  на  разрыв,  но  путей  других  нет
И  опять  лабиринты  до  боли  знакомы.

Я  сижу  на  игле  зашифрованных  фраз.
Кто  сумеет  понять  всю  картину  посланий?
Как  всегда  добываю  из  слов  я  алмаз
И  шлифую  его  до  игривых  сияний.

18:18,  13.03.2012  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407778
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.03.2013

Яд

Где  берёшь  ты  свой  яд?  Колдовское  и  крепкое  зелье,
Что  до  дна  я  испил,  и  теперь,  словно  узник  в  цепях.
Время  гонит  секунды  куда-то,  спасая  безделье,
А  мой  мир,  хоть  поросший  осотом,  пылает  в  цветах.
Перекрёстным  огнем  расстреляла  порывы  влеченья
И  тайком  схоронила  под  лед  бесконечность  мою.
Не  забыть  мне  текущее  селем  по  венам  свеченье,
Привкус  ночи  и  запах  отравы  на  кромке  в  раю…
Где  берёшь  ты  свой  яд  –  это  пытка,  а  может  –  спасенье?
Мир  теней,  где  диктатор  пурга  или  жаркая  явь?
Не  понять  одного  –  это  жизни  моей  воскресенье
Или  плач  о  далекой  звезде,  где  чуть  видима  рябь….

19:40,  28.10.2011  год.  

Изображение:  http://www.wallon.ru/photo/fantasy

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407772
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.03.2013

Эпизоды

Пробираясь  тайком  сквозь  свою  непогоду,
Через  блеклость  душевных  страстей  острова,
День  опять  заблудился  и  в  поисках  ходит,
Эпизоды  на  место  расставив  едва.

Улетают  минуты,  как  солнечный  ветер,
Время  прежних  желаний,  увы,  не  вернуть.
Только  страхи  достанут  тебя  на  том  свете,
Не  успеешь  подумать  и  глазом  моргнуть.

Путь  по  кругу  идёт  без  конца  по  спирали,
Каждый  может  судьбу  развернуть  наугад.
И  какими-то  мы  исхудавшими  стали
В  плане  веры  в  себя  и  в  любви  звездопад.

Голос  льётся  внутри  и  диктует  мотивы,
Что  ему  твоё  сердце,  тем  более  –  сны.
Кто-то  правит  погодой,  окатит,  как  ливень,
Заморочит  виденье  в  просторах  зимы.

Эпизоды…  Одни  эпизоды  мелькают…
Уловил  –  значит,  смог,  ну  а  нет  –  потерял.
Безвозвратно  теченьем  уходят  и  тают
Души  тех,  кто  пророчил  бесславный  финал.

20:16,  21.12.2012  год.

Изображение:  http://samara.olx.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406688
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.03.2013

Ода Женщине

О,  Женщина!  Я  восхищаюсь  Вами!
Вы  –  дивный  свет,  целующий  огнём.
Вы  –  тайна  снов  и  шёпот  океана,
Ковчег  священный,  что  бессрочно  ждём.

О,  Женщина!  Хочу  дарить,  ей-богу,
Подснежников  прекрасных  новизну,
Чтоб  с  ароматом  первенцев  тревоги
Исчезли  сразу,  лучиком  скользнув.

О,  Женщина!  Вы  для  меня  икона,
Улыбка  Ваша  –  Мира  благодать!
И  нежность  слов  я  берегу  исконно,
Хотя  палитру  чувств  не  разгадать.      

О,  Женщина!  Творенье  поднебесья!
Попутный  ветер,  если  в  сердце  штиль.
Искомый  бриз  душевных  равновесий,
До  глубины  сентиментальный  фильм.

О,  Женщина!  Создание  из  ада!
Опасный  смерч,  бушующий  тайфун!
Вы  –  берег  страсти  и  души  отрада,
Сакральный  иероглиф  древних  Рун.  

О,  Женщина!  Молюсь  за  Ваше  счастье,
Дай  Бог,  чтоб  всё  заветное  сбылось!
Пускай  уйдут  невзгоды  и  напасти,
Лишь  доброта  возьмёт  Вас  под  крыло.

О,  Женщина!  Вершина  мирозданья!
О,  явь  невиданных,  далёких  звёзд!
Вы  –  истина  запутанных  преданий,
Желанна  муза  быстротечных  грёз!  

13:18,  2.01.2012  год.

Изображение:  http://www.greenmama.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406686
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 06.03.2013

Стратосферные ветры

Взлет  мы  делим  на  всех,
И  синхронно  летим,
Притяженье,  разбив  на  осколки.
Мы  не  птицы,  но  вверх,
Больше  жизни  хотим,
Небо  рвем,  как  голодные  волки.

А  под  нами  земля,
А  под  нами  моря,
Растворились  в  незримом  просторе.
Там  внизу  города,
С  неба  льется  вода,
Ветры  дуют,  друг  с  другом  в  раздоре.
Ну  а  здесь,  здесь  война,
Звезды,  словно  стена,
И  становятся  длинными  метры.
Мы  пылинки  костра,
В  спину  дуют  ветра,
Леденят  стратосферные  ветры…

Воздух  иглами  жжет,
Кожу  рвет  на  куски,
И  стремится  быть  первым  из  первых.
Стратосфера  нас  ждет,
Умирает  с  тоски,
Холодит  напряженные  нервы.

А  под  нами  земля,
А  под  нами  моря,
Растворились  в  незримом  просторе.
Там  внизу  города,
С  неба  льется  вода,
Ветры  дуют,  друг  с  другом  в  раздоре.
Ну  а  здесь,  здесь  война,
Звезды,  словно  стена,
И  становятся  длинными  метры.
Мы  пылинки  костра,
В  спину  дуют  ветра,
Леденят  стратосферные  ветры…

18:03,  19.02.2006  год.

Изображение:  http://es.paperblog.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406473
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 05.03.2013

Когда бог войны ликовал

Вновь  скрестились  мечи,
Вновь  на  старте  война.
И  кричи  не  кричи,
Смерть  напьется  сполна.

Бой  один  за  другим,
День  и  ночь  все  равно.
Стрел  –  запас  на  чужих,
Уж  истрачен  давно…

Когда  бог  войны  ликовал,
И  выше  мой  меч  подымал,
Он  резал,  рубил,  убивал
                   с  утроенной  силой
Когда  бог  войны  ликовал,
На  острие  кровью  играл,
В  рубине  закат  умирал
                   зарею  не  хилой…

Летописец  в  завет
Впишет  каждый  рубец.
Сквозь  немеркнущий  свет,
Закаленных  сердец.

Царь  теней  унесет,
Души  проклятых  прочь.
А  истерзанный  стон,
Поглотит  снова  ночь…

Когда  бог  войны  ликовал,
И  выше  мой  меч  подымал,
Он  резал,  рубил,  убивал
                   с  утроенной  силой
Когда  бог  войны  ликовал,
На  острие  кровью  играл,
В  рубине  закат  умирал
                 зарею  не  хилой…

24.08.2002  год.

Изображение  взято  из  http://noobas.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406471
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 05.03.2013

Фото

Прекрасно  выглядишь  на  фото!
Богиня!  Как  тут  не  влюбиться?!
Средь  чар  мгновений  приворота
Ты  сердце  заставляешь  биться!

Смогла  пройти  в  страну  туманов,
Моих  пустынь,  поникших  бренно…
И  сразу  нежности  тюльпаны
Раскрылись  маленькой  Вселенной!

Как  будто  в  сказке  озарённой,
Несёшь  ты  звёздные  сиянья.
И  холод  гибнет  обречённо
В  плену  такого  обаянья!

Ты  –  несравненная  на  фото….
А  в  жизни,  вне  сомненья,  краше!
Ты  улыбнись  мажорной  нотой
Пускай  ликуют  судьбы  наши!

20:35,  9.02.2012  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406155
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2013

Ты - мой рай

Ты  –  мой  рай  на  земле  благородных  идиллий,  
Среди  звёзд  во  Вселенной  –  видней  цефеид!
Яркий  остров  мечты  в  заповеднике  лилий,
Пусть  под  килем  хоть  Стикс,  нипочём  мне  Аид.

Нипочём  мне  шторма  и  длина  расстояний,
Режет  волны  бесстрашно  мой  крепкий  фрегат.
Рифов  пядь  злобно  скалится,  хочет  поранить,
Тщётно  всё,  курс  проложен  без  всяких  преград.

Ты  –  мой  рай,  мой  оазис,  родник  благодатный,
Край  душевных  мелодий,  мгновений  полёт.
Здесь  тону  в  заколдованном  мире  приятном
И  меня  в  эту  сказку  твой  голос  зовёт.  

19:14,  22.04.2012  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2013

Давно отболела былая любовь…

Давно  отболела  былая  любовь…
И  мечется  сердце  в  каком-то  тумане.
Блуждает  душа  без  пристанища  вновь,
Ничто  не  горит  и  к  чему-то  не  манит.

Остался  лишь  пепел,  его  подхватил
Такой  же,  как  я  –  растревоженный  ветер.
Уносит  куда-то  в  тоскливый  мотив,
А  мне  пустоту  всю  пророчит  на  свете.

И  вроде  бы  нет  той  бурлящей  реки,
И  как-то  спокоен  день,  сунется  молча.
За  что  не  возьмись,  все  заслоны  крепки,
А  хочется  греться  под  ласкою  солнца.

22:26,  10.12.2012  год.

Изображение:  http://99px.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405687
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 03.03.2013

Книга крещённая

Сшивали  воины  легендой  алую,
Огнём  и  подвигом  книгу  крещённую.
Не  счесть  имён,  ушли  с  водою  талою,
Оставив  внукам  память  обнажённую.
Как  будто  есть  магнит  в  земле  исхоженной
И  рытвины  копыт  почти  не  старились,
Одни  ворчали:  «Это  так  положено!»,
Другие  –  плакали,  по  жизни  маялись.
А  третьи  –  брали  меч,  рубились  преданно,
За  отчий  дом,  за  волю  предстоящую.
Внушали  веру  слабым,  тайны  ведали
И  стойко  преграждали  путь  навязчиво.
А  если  отступали  –  были  плесенью,
Губили  мором  алчных  издевателей.
Проникнув  вирусом  во  всходы  ереси,
Своею  ересью  порядок  ладили.
Геройство  пришлое  сменяли  храбростью
Такой,  что  повергала  в  дрожь  отчаянно.
Европу  хитрую,  в  осколках  жадности,
На  место  ставили  в  углу  отмерянном.
И  толще  этой  книги  не  отыщешь  книг…
Она,  как  оберег,  всегда  предтечею
Умерит  пыл  орды  бесцеремонно  вмиг,
Воспрянут  воины  былиной  вечною.  

18:26,  16.12.2012  год.

Изображение:  http://www.spbtur.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405684
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 03.03.2013

Мы – дети гигантских незримых квазаров

Мы  –  дети  гигантских  незримых  квазаров,
Скитальцы  холодных  планет  в  суете.
Мы  верим  в  стремление  к  солнцу  Икара,
В  желание  стать  на  развилке  путей.
Мы  –  тень,  что  препятствует  натиску  света
И  свет,  что  проникнуть  за  тень  норовит.
Мы  –  дождь  над  пустыней,  бывает  и  это!
Упрямо  сверлим  новых  тайн  монолит.
Пусть  скажут  иные:  «Да  вы  –  лишь  безумцы!»,
«Вы  –  горстка  заблудших  овец  меж  камней».
Но  дышится  легче  в  огне  революций
И  ветер  над  нами  без  споров  важней.
Мы  –  духи  нетленного  сладкого  яда,
Кого-то  затянем,  возможно,  на  дно.
Не  стоит  вносить  нас  в  служители  Ада,
Дерзнём  стать  собою,  пусть  так  суждено.

21:35,  28.08.2012  год.

Изображение  взято  из  http://cosmos.ucoz.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405503
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 02.03.2013

Магнетизм

Ты  сверкаешь  без  устали  так  превосходно,
Под  ресницами  вдоволь  играет  соблазн.
От  улыбки  становится  чуточку  модной,
Охватившая  душу,  пленившая  блажь.

Кто  тебе  подарил  притяженья  флюиды,
Кто  в  тебя  заложил  без  границ  магнетизм.
Открываешь  во  мне  острова  Атлантиды,
Первозданность  любви,  будто  неба  сюрприз.

Ты  сверкаешь  как  Солнце  и  огненный  ветер
Безутешно  погубит  встревоженный  миг.
Понимаю  беду,  но  прекрасней  на  свете
Не  найти  мне  огня,  что  под  кожу  проник.

Кто  я  есть  без  тебя?  Отпечаток  померкший…
Затерявшийся  миф,  словно  списанный  лист.
Как  изорванный  в  клочья,  в  скитаниях  дервиш
На  дороге  к  спасенью,  где  мир  твой  игрист.

19:13,  26.06.2012  год.

Изображение  взято  из  http://www.fantasiya.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405502
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2013

Зов Андромеды

–  Так  ты  летишь  со  мной  на  Андромеду?
Корабль  готов  и  вечность  снова  к  нам  добра.
Раскрыта  тайнопись,  открылись  Веды
И  звёздная  дорожка  в  вихрях  серебра.

Там  души  обретут  оттенок  счастья,
Познав  закономерность  отражений  снов.
Мы  станем  в  безупречности  сиянья
Венцом  очарований,  что  нас  ждёт  давно.

Смелей!  Давай  мне  руку  и  не  бойся,
Ковчег  в  Эдем  построен  только  для  тебя.
Вдохнем  в  него  любовь,  ты  лишь  дотронься,
Подвластен  мир  желаний,  искрою  маня.

Услышь  симфонию  хмельной  победы,
Бесценный  миг  дарованной  судьбой  звезды…
–  Так  ты  летишь  со  мной  на  Андромеду?
«Лечу»  –  Мне  руку  робко  протянула  ты.

16:43,  19.02.2012  год.


Изображение  с  http://ru.wikipedia.org

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405250
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2013

Первоцвет

В  точке  бифуркации,
Приподняв  с  колен,
Силы  гравитации
Бросили  в  твой  плен.
Заслепило  Солнце  вмиг
Перекрестки  снов.
Побежал  любви  родник,
Сквозь  твердыню  льдов.
Разбудил  Зефир  весну,
Вот  он  –  первоцвет!
Чувством  неги  захлестнув,
Новый  мой  завет.
Ожила  душа  с  теплом,
Радугой  взметнув.
И  в  пустыне  нежилой
Счастье  я  вдохнул!      

17:41,  18.02.2012  год.

Изображение:  http://www.countrysideliving.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405248
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2013

Давай у неба спросим наш пароль

Давай  у  неба  спросим  наш  пароль
И  двери  в  счастье  отопрём  с  надеждой.
Давай  сведём  разлук  тесьму  на  ноль,
Удачу  в  гости  позовём  как  прежде.

Давай  в  сезонах  сиротливых  стуж
Рассмотрим  знаки,  где  царит  порядок.
Пройдём  вдвоём  по  тонкому  мосту,
Любуясь  свежей  глубиною  взглядов.

Взлетим  над  миром,  свой  нарушив  сон,
Друг  другу  открывая  день  грядущий.
Мы  сможем  всё,  нашёлся  б  только  он  –
Пароль,  что  свёл  в  огне  родные  души.

Давай  уйдем  в  тот  маленький  мирок,
Куда  бежит  живое  во  Вселенной.
Где  свет  добра  и  времени  исток,
Где  храм  мечты  воздвигнем  непременно.

Давай  у  неба  спросим  наш  пароль
И  пусть  хитёр  набор  пустых  сомнений,
Пускай  несладок  к  сердцу  путь  порой,
Но  мы  отыщем  всех  чудес  ступени.

20:05,  12.09.2012  год.


Изображение:  http://neponyata.blog.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404957
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.02.2013

Гралися в піжмурки…

Гралися  в  піжмурки,  ще  й  дуже  вдало,
Вміло  ховалися  в  сенсі  життя.
Та  відшукати  простори  замало,
Важче  пройти,  зрозуміти  свій  шлях.

Гралися  в  піжмурки,  скажеш  навіщо
Йшли  крізь  пітьму  і  густющий  туман?
Падали  мовчки,  зринали  в  сон  віщий,
Все  рахували  відмітки  від  ран?

Гралися  в  піжмурки,  наче  так  треба,
Ніби  щось  дивне  шукали  в  собі.
Хтось  спланував,  давши  в  руки  потребу,
Взнати  любов  на  розпутті  орбіт.

Гралися  в  піжмурки,  хоч  й  зовсім  поряд,
Тільки  мовчали,  забувши  про  все.
Свій  макрокосм  у  смарагдових  зорях,
Хутко  вміщали  в  непевних  есе.

Гралися  в  піжмурки,  ми  ж  не  єдині,
Хто  диво-перли  зі  дна  діставав!
Хто  мандрував  із  Морфеем  донині,
В  щирі  скрижалі  занісши  слова.

Гралися  в  піжмурки,  стрілися  в  небі,
Раптом  знайшли  свій  доглянутий  сад.
Янголи  білі  –  лебідка  і  лебідь,
Щастям  тримаючи  вічності  лад.  

22:34,  27.02.2012  рік.

Зображення:  www.preobrazenie.ucoz.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2013

Навіщо поглядом…

Навіщо  поглядом  своїм  мене  голубиш,
Зникаєш  уві  сні  моїм  кудись  безслідно?
Як  миле  сонечко  зимою,  кригу  губиш
І  все  даруєш  ніжний  спів,  такий  потрібний.

Навіщо  серце  щемиш  безкінечним  сяйвом,
Біжиш  рікою  через  край  моїх  ідилій?
Хто  зможе  силу  цю  приборкати  не  знаю
Та  я  втопаю  і  корюсь  прекрасній  силі.

Навіщо  ти  у  снах  на  відстані  говориш
Такі  слова,  що  їх,  однак,  не  осягнути?
І  грає  Лірник,  десь  під  небом,  щастя  творить,
А  я  так  хочу  все  життя  туди  гайнути.  

Навіщо  поглядом  заманюєш  безжально
У  світ,  де  всі  маршрути  сховані  від  мене?
Хоча  б  один  знайти,  хоч  стежечку  астральну,
До  витоків  любові  в  просторі  безмежнім.  

14:21,  24.11.2012  рік.

Зображення:  http://www.gandex.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2013

Цівкою тоненькою…

Цівкою  тоненькою
День  зникає  в  просторі,
Як  піску  кристалики
Під  вогнем  хвилин.
Хтось  все  намагається
Жити  в  своїм  гонорі
Та  чомусь  лишається
Назавжди  один.

Дехто  серед  галасу,
Загубився  повністю,
Втратив  своє  бачення
На  остачу  літ.
Інший  –  десь  відлюдником,
Поступившись  гордістю,
Перейшов  з  молитвою
У  далекий  світ.

Що  не  впустить  грішного
До  своєї  житниці,
До  цього  безмежного
Скарбу  всіх  пізнань.
Тільки  крізь  чистилище,
Браму  –  судну  митницю,
Пройде  кроком  впевненим
У  кінці  долань.

Там  у  невагомості,
Підкорившись  мудрості,
Що  давно  закладена
У  таємність  сфер.
Знайде  щиру  істину
В  невимовній  мужності
І  своє  призначення
Впише  в  коловерть.

21:49,  13.11.  2012  рік.


Зображення:  http://www.remontila.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2013

Агонія

Чому  я  постійно  до  тебе  звертаюсь  думками?
Чому  серце  просить  вернутись  у  втрачену  мить?
Хто  скаже  йому,  що  кохати  не  треба  без  тями,
У  світі  цьому,  де  натхнення  зневір'ям  струмить?
Так  боляче  знову  ступати  у  вир  епітафій,
Моїх,  і  без  того,  закритих  від  сонця  склепінь.
Без  тебе  померло  сказання  в  зорі  перепалій,  
Як  жити  віднині  в  галактиці  хитросплетінь?
Стріла  увійшла  й  почуття  так  неждано  розквітло,
Загравши  мелодію  щастя  акордами  мрій.
Та  сталось,  як  сталось:  сховалося  й  згинуло  світло,
І  вітер  поніс  в’ялий  смуток  в  безодні  пустій.  
Чому  тебе  бачу  у  снах,  що  мінливо  приходять?
Чому  кровоточить  душа,  полишаючи  пульс?
Хто  порухом  долі  забрав  всю  наснагу,  мов  подать,
Розп’явши  кохання  моє  під  навалою  куль?
Так  порожньо  тиша  озвалась  із  темряви  ночі,
Ще  й  місяць  глумливо  і  підло  у  небо  пірнув.
Пройшли  по  канату  розбиті  години  пророчі,
Заклавши  між  нами  таку  нездоланну  стіну…

22:44,  25.03.2011  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2013

Небесне передвістя

Не  зірки  на  щастя  все  падають  з  неба
І  в  жертву  приносять  себе  на  олтар.
Заради  вогню  в  хитромудрій  потребі
Летять  метеори  в  пітьмі  чорних  хмар.

Окремим  вдається  дістатися  тверді,
Розрізавши  світочем  зморену  вись.
Пройти  дев’ять  кіл  у  безладді  роздертім
І  стати  посланням,  що  взріють  колись.

Про  що  скаже  нам  це  каміння  космічне?
Хто  в  силі  пізнати  обривки  начал?
Епохами  день  тісно  бореться  з  ніччю,
Де  кволі  створіння  втрачають  запал.  

Не  треба  жаліти  уламки  прийдешні,
Що,  мов  самогубці,  згорять  до  кінця.
Вони  тріумфують  і  плазмові  стержні,
Неначе  дарунок,  що  вартий  взірця.

А  світле  бажання  –  це  лиш  поклоніння,
Його  загадай  і  повір  в  сутність  снів.
Пришпорена  дійсність  й  господнє  веління
Хай  вкажуть  дорогу,  сліпцем  де  ти  брів…

16:57,  11.07.  2011  рік.

Зображення:  mixstuff.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2013

Боляче

Боляче,  і  цей  біль  не  спинити  нічим.
Він  проймає  до  ниток  глибинних  аксонів.
Він  блукає  в  свідомості  жахом  нічним.
З  переплетенням  звуків  сотень  клаксонів.

Чітко,  зважено,  але  вкрай  хаотично,
Пульс  на  скронях  вистукує  Морзе  тони.
Та  у  «крапках-тире»  чомусь  методично,
«S.O.S»  як  не  став,  не  міняй,  не  верни!

Боляче,  не  сприйняти  чуттями  повітря,
Що  постійно  хвилясто  летить  навздогін.
Не  осилити  безкінечне  огидне  зневір’я,
І  набридливий  днями  чужий  передзвін.

Не  позбутись  ніяк  заржавілих  ілюзій,
Гіпнотичних  ідей,  замусолених  фобій.
Серед  шрамів  забутих  душевних  контузій,
Не  залишилось  місця  для  нової  любові.

Боляче,  вже  не  встати,  як  завжди,  з  колін.
Не  зібрати  війська  для  останніх  баталій.
Збігся    кульками  ртуті  в’язень  днів  ендорфін,
Божеволіють  сни  від  таких  аномалій.      

22:55.  23.06.08  рік.

Зображення:  http://allforchildren.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404109
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2013

На склі запотілому

На  склі  запотілому
         Твій  образ  наплинув,
                   Хай  сіра  буденність
                             Зникає,  мов  дим…
                             В  коханні  дозрілому
                   Від  радощів  лину
         У  думці  шаленій,
Живу  тільки  цим.
Спливає  водою  час,
         Між  крапель  стирає
                   Мінливий  екслібрис
                             Струмками  на  склі.
                             За  ним  гіпнотичний  вальс
                   Вже  осінь  кружляє,
         В  душі  струни-фібри
Зринають  в  політ.

17:05,  21.05.2012  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013

Мов карпатська мольфарка

Вчарувала  мене,  мов  карпатська  мольфарка,
Де  ж  ти  силу  черпаєш  й  принаду  береш?
І  морозить  без  меж,  і  водночас  так  жарко,
Ще  й  таке  щось  нестримне  озвалося  теж.

Увійшла,  доторкнувшись,  в  мої  сновидіння,
Тихо  вразила  серце  цілунком  терпким.
П’ю  отруту  до  дна  і  вдихаю  прозріння,
Ніби  я  –  вже  не  я,  наче  й  світ  не  такий.

Задзюрчала  струмками  крізь  подих  пустельний
Невимовно  чуттєвим  відлунням  дзвінким.
Щойно  сталося  диво,  вже  й  настрій  веселий,
Все  здається  під  силу  і,  навіть,  думки.

Про  оте  потаємне,  ось-ось,  що  впіймаю,
Про  омріяну  казку  з  щасливим  кінцем.
Про  сторінки  буття,  що,  мов  вітер,  здіймаю
До  зорі  в  небесах  з  різнобарвним  вінцем.

15:37,  23.02.2013  рік.

Зображення:  http://www.liveinternet.ru/users/4355626/post197752831/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2013

Marvel

Світлий  ангел,  осяяне  диво  небесне,
Неймовірна,  сліпуча,  любове  моя.
Ти  знайшла  у  заграві,  неждано  воскреслій,
Діаманти  в  душі,  що  тепер  мерехтять.  

Повернула  бароко  балад  Аватарів
В  пересохле  дзюрчання  пустельних  оаз.
Біополя  туманність  пройшла  крізь  радари
І  відтоді  не  бачу  я  інших  прикрас.

Світлий  ангел,  зоря  –  небесами  сповита,
Тайне  графіті  клинопису  давніх  таблиць.
Тільки  ти  відшукала  ключі  до  санскриту,
Запалила  життя  в  пустоті  небилиць.

Диво  сталось,  я  вітром  біжу  за  тобою,
Я  молюся  й  до  бога  звертаюсь  щомить:
«Дай  добра  їй,  дай  щастя,  дай  ніжність  любові»
Так  всю  ніч,  доки  місяць  тихенько  летить.

Щось  безкрає  й  терпке  захопило  циклоном,
Понесло,  мов  на  хвилях,  кудись  в  забуття.
Просвітило  рентгеном  всі  думки  навколо
І  цілюще  роздолля  вдихнуло  в  чуття.

Як  нестерпно  хвилини  спливають  повільно,
Без  таких  серцю  милих,  чарівних  очей.
Цілий  Всесвіт  здається  близьким  і  незмірним,
Коли  ти  серед  снів,  сяйне  диво  ночей.

Світлий  ангел,  легенда  моїх  первоцвітів,
Скарб,  який  не  знайти,  навіть  з  путівником.
Невагомість  в  тендітній  картині  із  квітів,
Що  лягла  на  волосся  принадним  вінком…
 
21:03,  13.12.2010  рік.

Зображення:  www.nilacala.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2013

Над урвищем

Ти  хочеш  боротися  з  подихом  вітру?
Ну  що  ж,  це  твій  вибір,  хоч  так  не  вгають.
Повір,  це  безглуздя  і  сльози  ти  витри,
Негоже  над  урвищем  втратити  суть.

Я  знаю,  що  боляче  йти  у  самотність.
Чому  так  кажу?  Бо  колись  був,  де  й  ти.
Так  само  стояв  і  зникав  в  ілюзорність,
Та  ось  повертаю  людей  до  мети.
 
Ти  хто?  Не  підходь!  І  чому  в  тебе  крила?
Ти  ангел?  Не  вірю…  Чи  марю  уже?!
Та  ні,  ось  пориви,  що  тут  я  відкрила
І  сльози,  і  серце  з  грудей…  Ой,  невже?!

Навкруг  розгорнулося  клечання  буйне,
Співають  пташки  і  струмочок  біжить.
«Живи  і  радій»  –  обізвалось  відлуння,
«Твоє  щастя  прийде,  ще  трошки  зажди!».

20:37,  6.11.2012  рік.

Зображення:  http://blogs.mail.ru/bk/aleks777_05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2013

В передчутті чогось нового

В  передчутті  чогось  нового,
Думки,  як  коні  до  води
Помчали,  лиш  здобувши  змогу,
В  світи,  де  маревом  ходив.

Чому  ж  зраділи  ошалілі?
Навіщо  вам  той  небокрай?
В  душі  моїй  замети  білі
І  все  в  льодах,  серце  не  край!

Та  ні,  біжать  і  ще  й  завзято,
Можливо  –  це  міраж  такий.
А  може  у  журбі  заклятій
З  тенет  вже  вирвались  птахи.

Що  марили  отим  польотом,
Що  мріяли  про  той  вогонь.
Мене  не  втримати  і  в  соте
Я  прагну  дотику  долонь.

Нехай  це  буде  божевіллям,
Хай  звабить  просторінь  небес.
Я  скуштував  принадне  зілля
І  зник  в  очах  бездонних  плес.

В  передчутті  чогось  нового
Воскрес  в  мені  вже  льодохід.
Весна  підморгує  й  потроху
Знайшовся  день  і  сонця  схід.

19:56,  26.01.2013  рік.


Зображення:  http://www.sunhome.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2013

Ты лез на вершину

Ты  лез  на  вершину  и  был  столь  успешным,
Что  горы  тебе  поклонялись  слегка.
И  камни  под  ногу  стремились  прилежно,
Держала  страховка  и  крепла  рука.
Ты  был  там  под  небом,  кричал  с  облаками,
Казалось,  сам  Бог  тебя  в  гости  позвал.
И  верило  сердце,  вдыхая  глотками,
Разреженный  воздух,  но  вот  он  –  обвал…
Коварный  обвал,  все  крюки  и  страховку
Унёс  безвозвратно  в  невидимый  мрак.
И  вот  ты  один.  Что  не  рвёшься  так  ловко?
Весь  смысл  мирозданья  вместился  в  кулак.

21:23,  20.11.2012  год.

Изображение:  http://www.mountain.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403349
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.02.2013

Любовь моя – Теночтитлан

Любовь  моя  –  Теночтитлан*,
В  ней  ты  –  верховный  жрец  ацтеков.
А  я  –  попавший  в  твой  капкан,
Несчастный  пленник,  что  навеки
Хотел  так  трепетно  любить
Весну  твою  до  исступленья.
Но  ты,  без  слов,  смогла  убить
Живые  всходы,  к  небу  рвенья.
Ножом  с  обсидиана  глаз
Мою  мечту  так  вскрыла  ловко
И  в  сердце  –  оголённый  страз,
Без  жалости  вгрызалась  волком.
Не  знаю  как,  но  превозмочь
Мне  эту  боль  было  под  силу.
Хоть  в  светлый  день  влетела  ночь
И  грусти  шалью  всё  затмила.
Теперь  доволен  Солнца  бог:
Вот  жертвенник  –  орошен  кровью.
Осталось  сделать  новый  вдох
В  том  хаосе,  что  есть  любовью.

21:08,  19.09.2012  год.

*Теночтитлан  -  столица  империи  ацтеков.

Фото:  http://www.fotoart.org.ua

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403346
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2013

Примара

Спочатку  тендітним  дощем  пролилася    у  сни  в  щебетанні,
Прибивши  минулу  пилюку,  ти  свіжість  у  душу  внесла.
Розкидані  мрії,  що  чахли  злиденно  і  сумно  в  чеканні,  
Лелеками  стали  у  ключ,  повернулась  до  мене  весна.

Та  ще  і  завзята!  Така  первозданна,  легка  й  веселкова,
У  звуках  трембіт  з  полонин  і  по  плаю  від  гір  між  смерек,
Прийшла  уночі  й  цілувала,  свою  завела  колискову
В  навіяній  казці,  де  вир  почуттів  свій  початок  бере.

Ти  ява?  Примара?  Чи  орнаментом  пісня  в  серці  найліпша?
Одвічна  тривога,  що  сон  цей  ось-ось  утече,  промайне?
Боюся  вдихнути,  щоб  знов  ненароком,  вже  вкотре  так  спішно
Не  зникла  від  мене,  згорнувши  проміння  своє  неземне.

У  відповідь  –  тиша.  Душа  сновигає  від  щастя  до  болю,
То  туга  чорніє,  то  щем  прокрадається  в  сіре  вікно.
То  плаче  покинуте  світло  в  нестерпно  огидній  неволі,
Плануючи  день  мій  грядущий,  бездарне  й  зужите  кіно.

11:54,  24.06.2012  рік.

Зображення  взято  з  http://nnm.ru/blogs/horror1017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403046
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.02.2013

Дотик Гольфстріму

Неначе  хвилею  карибського  Гольфстріму,
Пробившись  крізь  тайфунів  незбагненний  тиск.
Ти  увірвалась  в  пульсування  мої  стрімко,
Цілодобово  засліпивши  Сонця  диск.

Я  вже  не  я,  ось  бачу  вихід  із  тунелю
У  павутинні  позитивних  чарувань.
Воліє  серце  вистрибнути  в  тарантелі,
Побігти  слідом  за  тобою  в  небокрай!      

Заполонила  ти  світанки  чорно-білі
Метеликами  різнобарвних  відчуттів.
Ловлю  їх  в  жмені  в  площині  своїй  похилій,
Не  наздогнати  їх,  пізнати  –  й  поготів!

Тобою  дихаю  у  спокої  сакральнім,
Живу  і  не  живу  в  піднесенні  легкім.
Вже  світить  протозірка  в  завитку  спіральнім
І  скоро  спалахнуть  реакції  жаркі.

Шалені  і  сейсмічно  небезпечні  сили,
Впустили  кулю-блискавку  в  мій  тарарам.
Нікчемні  сутінки  граніту  відступили,
Відкривши  нариси  останніх  панорам.

А  там  –  подібна  до  прибою  моря  втіха,
Мій  теплий  вітерець  в  безодні  самоти.
То  за  собою  кличеш,  то  все  надиш  стиха,
То  в  сьомі  небеса  вплітаєш  мій  мотив.      

Не  сплутаю  ніколи  ритм  твоїх  підборів,
Бо  так  спокусливо  ступаєш  тільки  ти!
Пливуть  блаженно  в  горизонти  неозорі,
До  тебе  почуття  в  проміння  красоти…

12:16,  13.11.2010  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2013

Я не люблю…

Я  не  люблю,  коли  тебе  немає  поруч,
Коли  існую  наче  міф  і  не  живу.
Коли  не  вистачає  стільки  фарб  ліворуч,
Коли  праворуч  бачу  тільки  кропиву.

Я  не  люблю  на  відстані  твоїх  парфумів
Тримати  почуття,  пов’язані  в  строфу.
Переживати  безкінечну  силу  струмів,
Коли  ти  йдеш,  а  я  –  не  рухаюсь  й  на  фут.

Я  не  люблю  згасати  у  своїх  печалях
І  лунко  звати  із  провалля  без  надій.
Шукати  квітку  папороті  незвичайну
У  марному  потоці  з  череди  подій.

Я  не  люблю  іти  назустріч  без  маршруту,
Коли  лавина  зносить  кришталеві  дні
У  тридесяте  задзеркалля,  серед  бруду,
Яке  принишкло  й  затаїлось  у  мені.

Я  не  люблю,  коли  пришвидшуються  строки,
Коли  щось  рухається  та  не  навпростець.
Коли  горить  вогонь  без  іскор  на  всі  боки,
Я  не  люблю  квіття  безжалісний  кінець.

Я  не  люблю  летіти  привидом  крізь  стіни,
Тебе  все  кликати  вночі  без  сновидінь.
У  каруселі,  що  ніхто  живий    не  спинить,
Я  не  люблю,  коли  перемагає  тінь.

Я  не  люблю,  коли  тебе  немає  поруч,
Коли  на  згадку  тільки  вічна  мерзлота.
Коли  у  душу  лізуть  злодієм  знадвору,
Я  не  люблю  роздерті  стропи  у  плота.

03.12.2010  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2013

Ристалище думок

Безкінечним  потоком  вервечка  думок,
Мов  настирливий  днями  одвічний  струмок,
Поглинає  ущерть  всю  свідомість  мою.
Виявляється  я  –  знову  йду  по  краю,
Тої  прірви  без  дна,  тих  своїх  міражів,
Що  боровся  із  ними  в  просторах  душі.
Та  однак,  наче  іго  монголів  й  татар,
Плюндрували  думки  мій  й  без  того  Тартар.
І  палає  єство,  обізвалось  живе,
Розігралося  чорне  ристалище  зле,
Залишаючи  попіл  і  спалений  світ.
Та  вщухало  усе  ж,  дещо  слабшав  і  гніт.
Тільки  це  перемир’я  триває  лиш  мить,
Бо  щось  вельми  разюче  постійно  не  спить.
Все  шукає  оті  посилання  зірок,
Без  яких  недоладний  ланцюг  із  думок.

21:36,  19.02.2013  рік.

Зображення:  http://mystery.bigmir.net

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402661
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2013

Цей біль

Цей  біль  такий  жорстокий,  як  агресор,
Захоплює  обпалену  і  спраглу  душу,
Знов  збурює  безмежне  й  тепле  плесо
І  гонить  хвилі,  прямо  в  нурт,  у  гущу.

Враз  топить  і  пронизує  зухвало  мрії,
Пекельним  затінком,  що  дихання  вбиває.
Ночами  ще  й  нахабно  душить  змієм,
А  вранці  –  мовби  плаче,  в  марення  зринає.

Цей  біль,  неначе  злодій,  губить  волю,
Лишаючи  пустельну  вирву  замість  квітів.
Ґвалтує  в  соте  й  так  розбиту  щемом  долю
Та  все  ж  люблю  тебе,  найкращу  в  цілім  світі.

16:16,  4.07.2012  рік.


Зображення  взято  з  http://rewalls.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2013

У холоді Антарктиди

Антарктидо  моя,  чистота  божевіль,
Не  приймаєш  нікого  у  сніжні  обійми.
Все  ховаєш  принади  свої  в  заметіль,
Осипаєш  алмазами  сяючі  здійми.

Неповторна  моя  глибина  холодів,
Континент,  омертвілих  і  кинутих  шельфів.
Заворожена  притчами  стомлених  дів,
Під  вуаллю  полярних  і  райдужних  шлейфів.  

Ти  безодня,  окреслена  млосністю  брил,
Заблукалих  вітрів  і  небесних  дифузій.
Підіймаєш    розкішно  із  подихом  крил,
Кристалічні  флюїди  в  потоках  ілюзій…  

Антарктидо  моя,  зупини  суєту,
В  кріокамерах  айсбергів  жевріє  крига.
Віднайди  в  перешкодах  дорогу  святу,
Хай  пульсує  запущена  хаосом  дзиґа.

Залишуся  з  тобою  один-на-один,  
Неосяжним  теплом    відігрію  ландшафти.
Проломлю  споконвічні  закриті  льоди,
І  заповню  пекельною  магмою  шахти.
 
Ти  прикраса  моїх  споконвічних  турбот,
Мій  наркотик,  мій  допінг  –  звичайна  отрута.
Порятуй  почуття  й  не  ослаб  приворот,
Я  до  дна  опускаюсь  безсильно  у  путах.

Антарктидо  моя,  полони  мої  сни,
Дай  можливість  побачити  світло  в  глибинах.
Повернись  у  шалене  відлуння  весни,
Щоб  відтанули  зорі,  що  сплять  у  вершинах…

21:49,  20.05.2010  рік.

Зображеня:  http://superjenfe.blogspot.com

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2013

Розминулись дороги

Розминулись…  Пішли  по  дорогах  окремо…
В  мене  –  ніч,  в  тебе  –  день,  все  цілком  навпаки.
Розвели  дві  дороги  в  прийдешність  буремну…
Хтось  заклав  в  небесах  нам  порядок  такий…

Обернись!  Прокричи!…Вже  слова  накипіли…
Серед  осуду  днів,  під  прицілом  хвилин.
Що  не  крок  –  ми  все  далі  йдемо  в  час  несмілий,
Залишаючи  спогад  у  бЕзладі  змін…

Не  мовчи…  Зупинись…  Та  розтанули  мрії…
Вже  прилеглі  дороги,  навік  розійшлись…
І  не  випестить  серце  кохання  з  надії,
Пронеслось  диво-щастя,  що  гріло  колись…

20:41,  23.01.2012  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2013

Інтервенція

Я  відкрию  тебе,  як  Колумб  дикунів,
Поміняю  слова  на  ряд  вчинків  дієвих.
Там  де  буря  здіймала  цунамі  одні,
Тиша  й  гладь  спонукає  на  вияв  чуттєвий.

Час  настав  і  ескадри  твоїх  кораблів,
Абордажем  відправлю  на  дно  у  пучину.
Я  пливу  до  мети  і  до  тебе  щаблі
Всі  подолані  славно  в  бурхливу  хвилину.

Ти  безжально  вела  інтервенцію  снів,
Мої  дні  отруїла  солодким  натхненням.
Все  тепер  навпаки  –  я  для  бою  зміцнів
І  веду  стрій  звитяжців  своїх  до  спасення.

Завоюю  тебе,  як  Єрмак  весь  Сибір,
Одягну  в  зорепад,  мов  заморську  царівну.
Я  пройшов  сотні  верст  і  відтоді  повір,
Вже  такої  як  ти,  я  ніде  не  зустрінув.

Не  втікай,  марні  спроби  сховатись  кудись,
Я  знайду  твої  очі  в  краях  неприступних.
З  перемогою  йду  по  землі,  як  колись,
Ти  підкорена  мною  в  побоїщах  крупних.

Сонце  й  Місяць  на  поміч  до  себе  візьму,
Свій  Едем  упізнав  я  далеко  з  ковчегу.
Закінчився  період  блукань  одному,
Хай  спочине  від  варти  напружене  его.

Окупую  тебе,  наче  острів  без  назв,      
Я  володар  скарбів  із  відкритих  рельєфів.
Ось  тримаю  в  руках  бездоганний  алмаз,
Він  дорожчий  пишнот  всіх  емірів  і  шейхів.

18:32,  21.04.2011  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2013

Древній знак

Безмежна,  голодна  і  дика  пустеля,
Все  вітер  жбурляє  гарячий  пісок.
Живцем  закидає  приречені  скелі
І  жаром  вбиває  ледь  видний  світок.

Над  ним  надважкі,  кам’яні  піраміди,
Споруди  далеких  первісних  створінь.
Народжені  тут  Перуни,  Артеміди,
З  небесних,  яскравих,  космічних  велінь.

І  Сфінкс  –  вічний  спір:  чи  істота,  чи  камінь?
Чи  просто  уява,  якийсь  древній  знак?
Свій  розум  ламають  учені  віками
Та  б’ються  об  стіни  безглуздо  відтак.

Одні  все  доводять,  що  зоряна  раса
Зростила  це  диво  із  пилу  зірок,
А  інші  ведуть  –  то  Атлантів  прикраса,
Це  голос  до  Бога,  у  Вічність  стрибок.

Минають  століття…  Вони  невблаганні…
Стирає  епохи  у  поспіху  час…
Злітають  заковані  в  сни,  безталання,
Таланти  доносять  сніп  істин  для  нас.

Не  всі  їх  пізнають,  хтось  буде  в  тумані,
Свій  шлях,  й  так  не  легкий,  загубить  в  імлі.
А  візьме  хтось  зерна:  пахучі  й  жадані,
І  кине  дбайливо  у  лоно  землі.

Вони  проростуть  і  воздвигне  Людина
Небачене  чудо  в  майбутнє  віків.
І  світ  замилується,  в  кожній  зернині,
Нащадки  впізнають  святині  пісків.

Отак  повелося:  творці,  мов  провидці,
Все  бачать  довкола  на  тисячі  літ.
Неначе  пророки,  подій  очевидці,
Складають  невтомно  свій  новий  завіт…      

Безмежна,  голодна  і  дика  пустеля,
Все  вітер  жбурляє  гарячий  пісок…
Живцем  закидає  приречені  скелі
І  жаром  вбиває  ледь  видний  світок…

20.12.2009  рік.

Зображення:  http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_pictures/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401967
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2013

Легенда про драконову кров

«Кров  дракона»  –  так    перекладається  із  грецької  слово  «кіновар»,            назва  мінералу,  що  містить  сульфід  ртуті.  Назва  мінералу  пов’язана  з  прадавньою  легендою  про  загиблого  в  горах  дракона  й  пролиту  ним  кров,  що  перетворилася  на  небезпечний  мінерал  червоного  кольору…  Матеріал  взято  з  www.planeta.co.ua,  фото  -  з  Вікіпедії.
______________________________________________________________

У  гущі  засипаних  снігом  хребтів,
Де  сірка  –  провісник  лихої  природи,
Гуляв  сивий  вітер  й  безмежно  хотів
До  неба  підняти  свій  зморений  подих.
Та  всі  намагання,  даремним  туманом,
Все  нижче  і  нижче  тягнули  униз.
І  ось  гострий  камінь  востаннє  поранив,
Замовк  буревій,  поваливши  карниз.
У  гулі  каміння  і  хмарі  пилюки
Граніт  оголив  тих  подій  вернісаж:
Почулися  в  муках  поховані  звуки
І  кров  проступила  крізь  стесаний  кряж,
Запечена,  в  прожилках  кварцу  й  кальциту
Із  блиском  алмазів  драконових  днів.
Відкрила  легенду  і  серце  розбите,
Розверзений  крик  у  розпадкові  й  гнів…

…Було  це  давно,  жив  на  світі  жорстокий,
Бездушний  і  грізний,  летючий  дракон.
Свій  скарб  боронив  у  печері  й  ні  кроку
Не  мав  хтось  ступити,  перейти  рубікон.
Багато  мирян,  окольчуживши  тіло,
Хотіли  здобути  хоч  жменю  добра.
Даремно  гострили  мечі  і  всі  стріли
В  отруту  пекельну  топили  на  брань.            
Тримав  цю  облогу  той  змій  вогнедишний,
Усе  попелив  і  стеріг  свій  кришталь.
Ніхто  не  дістався  до  скарбу  і  спішно
Втрачав  чудо-іскру  сердечну,  на  жаль.
Спливали  затьмарені  дні  безупинно
І  дряпали  гори  хмарин  острівці.
Прокляття  жило  і,  можливо,  й  понині
Зникали  б  невинні  між  пазурів  цих.

Зникало  б  і  сонце  у  тузі  болючій,
Бо  сила  злих  чар  незбагненно  міцна.
Щось  краяло  серце  дракона  на  кручі,
Щось  розум  затьмарило,  з’ївши  сповна.
Злетів  він  під  небо,  а  там  –  біля  гроту,
Мов  низка  мурах,  дріботів  в  латах  люд.
Бажання  багатств,  бодай  часточку  соту,
Хотілося  мати,  щоб  жити  без  скрут.
Та  де  там…  Спустився  крилатий  на  скелю,
Вогнем  огорнув,  вмить  обвуглив  і  зжер.
Пронісся  над  згаром  як  жар  у  пустелі
Та  зник  поміж  хмар,  мов  облуда  з  печер.                  
Проте,  залишився  у  склепі  відкритім
Один,  що  торкнувся  світіння  того,
Сховавшись  у  тіні  стовпів  сталактитів,
Забрав  із  собою  тендітний  вогонь…

Здригнулися  гори…  Не  втримали  руки,
Розсипалось  щастя  на  тисячі  сонць.
На  дні  пересохлім  дзвіночками  звуки
Усім  сповістили  про  втрачений  сон.
І  наче  з  землі  вмить  постало  видіння:
Дівоча  краса  замість  купки  добра...
Поділось  у  чарах  завітне  каміння
І  зникла  приваба  з  гранітних  забрал…
Дракон,  описавши  на  небі  півколо,
Поринув  униз  та  від  скель  не  звернув…
Багряним  серпанком  відтиснувши  холод,
Простерся  в  ущелині,  вкривши  весну.
І  знову  видіння  –  юнак  замість  змія,
Краса  в  протиборстві  із  жахом  почвар.
Все  зникло…  Чаклунство  відтоді  не  сміє
Затьмарити  щастя  в  буденності  чар…

…А  кров  розлетілась  по  білому  світу,
З’єднавши  страждання  у  сірку  і  ртуть.
Знаходять  з  піритом,  а  десь  в  алуніті
Сульфід  розкриває  закладену  суть…
Та  все  ж,  беручи  ці  трофеї  сказання,
Охайно  тримай,  бо  структура  крихка.
Загублене  щастя  й  безмежне  кохання
Так  легко  спливають  рікою  зітхань…

20:50,  12.10.2011  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401962
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.02.2013

Не питай…

Не  питай  мене,  як  сталось,  що  я  втратив  розум?
В  метушні  кажу  таку  мізерну  кількість  слів?
Я  блукаю  в  лабіринті  на  твоїй  дорозі,
Все  згораю  спогадом,  коли  тебе  зустрів.

Ти  мені  подарувала  пульс  у  сотні  герців
І  Амур  кружляв,  десь  поруч,  й  цілив  в  круговерть.
Та  одначе,  щось  тихенько  проросло  у  серці,
Прирекло  омелою  окрилення  живе.

Не  питай  мене,  чому  весна  в  зимі  розквітла?
У  заметах  завиднів  проталин  острівець?
Я  жадав  проміння,  котре  віщувало  світло
І  спалило  б  небосхил  мій  зовсім,  нанівець.

Ти  для  мене  стала  своєрідним  талісманом,
Оберегом  від  пітьми  льодовикових  ер.
Незгасимим  полум’ям,  безкрайнім  океаном,
Кличеш  в  просторінь  свою,  в  космічний  феєрверк.

Не  питай  мене,  чому  неначе  божевільний?
Чому  віхола  п’янить,  мов  дороге  вино?
Пам’ятаю,  як  озвався  мовчазний  мобільний,
Як  почув  твій  голос,  як  помчався  у  танок!

Ти  відкрила  Атлантиду,  що  ховав  від  себе,
На  планетах  недосяжних  зоряних  систем.
У  весельці  вигнутій  яскраво  на  все  небо,
Проступило  лагідне  і  виразне  «Je  t’aime».

Не  питай  мене,  чому  пливу  так  легковірно,
Хоч,  напевне,  під  водою  рифи  й  моноліт.
Закипіли  Всесвіти  в  думках  таких  безмірних
І  крильми  щосили  вверх,  в  омріяний  політ!

18:31,  08.01.2011  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2013

Дорога до раю

Дорога  до  раю  захована  в  хащах,
Побачить  її  тільки  вперта  любов.
Відчути  жадане  покликання  краще,
Коли  закипає  від  радощів  кров.
Шукай  її  сміло  і  дуже  натхненно,
Мов  пазл  приміряй  до  святої  канви.
Усе  незбагненне  розрадить  щоденно,
Накриє  безмежжям  чудових  новин.
Дорога  до  раю  утворена  з  плетив,      
Та  їх  розпізнати  –  завдання  складне.
Хай  дасть  тобі  силу  до  нового  злету,
Подібне  до  дива  чуття  неземне.
Обачно  ступай  через  глиці,  що  ранять,
Хоча  цю  мізерність  в  думки  не  бери.
Знемогу  розвій,  заучивши  напам’ять  
Маршрут,  над  яким  твоя  зірка  горить.
Дорога  до  раю  –  це  тільки  початок
Стремлінь,  що  вкладають  до  подиху  сенс.
Дай  волю  словам,  почерпни  із  нотаток
Латентну  премудрість  у  давніх-давен.
Не  бійся,  що  стерлись  до  болю  підметки,
Іди  і  шукай  свій  святий  вертоград.
Бездарний  вертеп  залиши  надто  ветхий,
Поринь  в  макрокосм,  де  цінується  лад!

18:05,  12.06.2011  рік.

Зображення:  http://oboibesplatno.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2013

Чому так складно?

Чому  так  складно  до  абсурду  все?
Чому  шлях  тягнеться  крізь  терни?
Безмірна  туга  в  почуття  несе
Зухвалий  день,  що  знов  поверне
В  минуле  до  нескорених  проблем,
До  вкотре  в’їдливих  ілюзій.
Задасть  довести  сотню  теорем,
Всі  мрії  вб’є  на  злітній  смузі.
Чому  одвічно  спалює  азарт
Наш  спокій,  гублячи  назавжди?
Летіти  хочеться,  ще  й  не  на  жарт,
Шукати  Шамбалу  у  правди.
І  бути  в  кузні,  де  скує  без  слів  
Життя  із  тебе  зброю  мужню,  
Що  бій  прославить,  знайде  у  золі
Місця  до  того  осоружні.
Чому  так  складно  слухати  себе,
Звільнивши  душу  від  податків?
Відчути  б  силу  таїнства  небес
Та  рани  штопати,  мов  латки.

18:00,  30.09.2012  рік.

Зображення:  http://www.dni.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401332
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2013

Обряд

Наче  вставив  хтось  ніж  у  самісіньке  серце,
Наче  хтось  проробив  наді  мною  обряд.
Не  належу  собі,  світ  складається  з  терцій,
То  з  низьких,  то  з  високих  будується  ряд.      

Та  його  не  збагнути,  він  хвилею  барви
Переводить  у  дивний  симфонії  лад.
То  літає  вгорі,  то  гримить  у  литаври,
То  мов  струм  все  дарує  нестримний  розряд.

День  чомусь  шкереберть  і  себе  не  знаходжу,
Все  в  думках  пригортаю  нічні  міражі.
Майже  хворий  тобою  ще  й  марю,  а,  отже,
Розквітають  всередині  вин  купажі.

І  несуть  сили  мрій  в  обрядовім  порядку
На  жертовник  синхронність  у  серцебитті.
Шаленіють  вогні  та  неначе  в  колядки
Вельми  зимно,  водночас,  нестерпно  в  житті.

Наче  хтось  вербував  мою  душу  бездонну,
У  накресленім  колі  провівши  обряд.
І  впустив  нишком  в  серце  вже  зірку  нейтронну,
Що  відкрила  галактику  дивних  принад.

19:55,  29.04.2012  рік.

Зображення:  www.liveinternet.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2013

Ми вже ніхто

Автобус  розкидав  по  різних  сидіннях,
Чомусь  роз’єднав  –  ми  ніхто,  ми  –  чужі.
Вже  зникли  набридливі  й  щирі  видіння
І  тягне  морозом  в  самотній  душі.

Ліворуч  вікно,  а  на  нім  –  візерунки,
Відтворюють  мить  в  умоглядному  сні.
У  пам’яті  мерзнуть  вчорашні  відлунки,
Дедалі  все  глибше  зникають  в  мені.

Останні  слова,  що  давно  наболіли,
Щось  стали  німими  й  мізерними  знов.
Хотілося  подумки  зимний  світ,  білий,
Зігріти  теплом  та  все  стихло  немов.

І  серце  ледь  б’ється,  лиш  гул  на  дорозі
Та  світло  від  фар  сиротливих  авто.
Життя  йде  вперед  й  зупинити  не  в  змозі
Його,  навіть  сніг,  тільки  ми  –  вже  ніхто.

20:48,  24.12.2012  рік.


Зображення:  http://siryx.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2013

Ти сьогодні така неймовірна

Ти  сьогодні  така  неймовірна,  
Що  навколо,  весніючи,  рай.  
І  теплом  твоя  врода  привітна  
Обвиває  мене,  мов  розмай.  

Вибухає  вогнями  й  гуркоче  
Серця  ритм,  ошалілий  вулкан.  
Це  так  дивно  –  пірнати  щоночі  
В  коловерть  почуттів  океан.  

Ти  сьогодні  безмежно  красива,  
Наче  ангел,  що  з  неба  постав.  
Ніби  мить  довгождана  і  мила,  
Як  можливість  єдина  із  ста.  

20:57,  7.02.2013  рік.  

Зображення:  http://podarkam-da.ru

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2013