NaTa Ly

Мій заборонений рай

Розтай  у  моїх  руках,  довірся,
Ступни  за  грань.
Й  з  широких  вулиць  таємними  дверцятами,
Всередину  забороненого  раю.

І  без  розуміння,  без  контролю
І  розум  геть.
З  туги  звичної  ролі
Цієї  другої  ночі.

Повітряного  очищення  вистачає,
Й  молячи  богів.
Вино  моїх  дотиків,
Моїх  кайданів.

Мій  Всесвіт  моїх  бажань.
Тож  хай  буде  так!
Пряма  відповідь  твоїх  метань  -
Один  лише  крок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2024

Обраниця смерті

О,  як  набридла  круговерті
Бездушних  чорних  днів,
Моя  кохана  Смерть  –
Одна  –  у  душі  моїй!

Є  в  мене  один  секрет,
Народи,  що  довкола:
Моя  кохана  Смерть  –
Єдина  моя  Подруга!

Моя  кохана  Смерть,
Прекрасна  та  мила,
Ти  прийдеш  у  вічі  мені  подивитися
Якого  числа?

Небесне  склепіння,  земна  твердь,
Морське  полотно  –
Моя  кохана  Смерть
І  нас  об'єднає  в  одне!

На  всі  запитання  дасть  відповідь
І  нових  не  дасть,
Моя  кохана  Смерть,
А  прийде  лише  раз!

Настане  година  –  проникну  у  двері
До  цих  невідомих  світів,
Моя  кохана  Смерть,
Та  й  покаже,  ЩО  ТАМ!

КОГО  ще  можу  оспівати?
КОМУ  віддати  хвалу?
Моя  кохана  Смерть
Усіх  перетворить  на  попел!

Вже  не  страшно  померти,
Та  й  особливо  –  з  натовпом,
Моя  кохана  Смерть,
Усіх  забере  із  собою!

Сміятися  з  мене  –  не  сміти!
Лише  свисну  ось  зараз  -
Моя  кохана  Смерть,
До  вас  усіх  прийде  зараз!

Порив  меча,  польоти  стріл,
Граната,  кулемет  –
Моя  кохана  Смерть
Управу  вам  знайде!

Лише  одне  хочу  зуміти:
Тієї  миті,  коли  ПОРА,
Моя  кохана  Смерть,
Тобі  закричати:  «УРА!»

Товаришу!  Пане!  Повір!
Душою  клянуся  -  ей-ей!
Моя  кохана  Смерть
Нехай  буде  –  і  ТВОЄЇ!!

Якщо  я  задумав  помсту,
Та  й  ворогів  у  серцях  кляня,
Моя  кохана  Смерть
Зіграє  за  мене!

І  блискають  золото,  і  мідь,
Фортуни  колесо  …
Моя  кохана  Смерть
Вам  за  все  заплатить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2024

Місячний камінь

Вийшов  в  дозор  нічний  місяць,
Зверху  як  куля  Земля  вся  видна.
Ніч  тишою  Непроглядною  повна,
І  таємної  нічної  природа  сильна.
У  кожному  кутку  ховаються  тіні,
Свідки  доль  і  відносин.
Вибіг  юнак  з  будинку  бігом,
Та  й  штовхнув  роздратовано  в  бордюр  чоботом.
Крикнув  Місяцю:  "Полюби  мене  ти,
Буду  носити  тобі  вічно  квіти.
Кинула  дівчина  мене,  чомусь
Я  тепер  один,  видно  потрібно  комусь.
Дивно  так  глянув  зверху  місяць,
А  втім  промовчив  з  досадом  він.
ЯК  же  приємні  слова  і  повірив,
Вирішив  його  поступово  перевірити.
Кинув  зверху  сяйво  місячне,
Жовте,  чудове,  зіркове,  ніжно  безумне.
І  зачарував  хлопчика  собою,
Тут  же  прирік  він  душевний  спокій.
Ніжні  почуття  у  природі  сильні,
Часто  зустрічались  коханням  повні.
Кожну  ніч  хлопчик  п'янів,
Ближче  і  ближче  до  місяця  він  хотів.
Та  одного    разу  обійняв  він  місяця  і  застигнув,
Тут  місячно-холодний  задум  був,
Щоб  нікому  він  не  дістався,
Холод  у  його  серце  тут  же  пробрався.
Ходять  всі  пари  до  нього,  на  холмі
Камінь  великий  стоїть  в  тишині.
І  вночі  сяє  небувалим  він  світлом,
І  освітлює  дорогу  всім  до  Світанку.
Він  символ  кохання  і  звісно,  без  суперечки,
Це  кохання  безкінечне  і  без  роздору.
А  вночі  ласкає  той  камінь  місяць
І  з  ним  засипає,  під  ранок  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2024

Дитя землі

Дитя  Землі,
Закликаю  до  відповіді,
Моїм  світлом  кохання
Ви  висвітлить  планету!

Нехай  джерела
не  вичерпаються  у  ваших  душах,
І  їхні  вогники
Цим  яскравим  блиском  притягнутий

Це  світло  надій,
Моїх  мудрих  зірок  одкровень-
це  символ-рубіж
Нестандартні  рішення!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2024

Меч Арея

Гуркоче  грім  в  ковальні  Бога.
Стоять  вої  з  викуваним  мечем.
Руки  зсивілих  Богів
Кують  Арею  захисний  меч.

І  ось  меч  Арею  вже  готовий,
Відблиснув  меч  в  люстрах  небес.
Меча  святого  забрати  може,
А  Рід  богів  нарік  його  мечем.

На  позір  ворогів  Полк
Піднімає  меч  Ареєва  рука  –
На  могутній  дух,  на  захист  нам,
На  погибель  злим  підступним  ворогам.
Гримне  Небо  –  і  тремтить  Земля,
Меч  Арея  нас  з  неволі  визволя.
На  Вкраїні  хай  пощезне  враг,
Меч  Арея  поверне  нам  рідний  стяг.
Так  він  щиро  захищає  нас.

Тримав  Отаман  –  Богом  даний,
Тримали  витязі-князі,
Тримали  лицарі-гетьмани,
А  зараз  він  в  твоїй  руці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2024

Світанок над морем

Який  прекрасний  над  морем  світанок,
Там  де  цілується  сонце  з  хвилею,
Занурюючи  промені  слід
Та  під  грайливою  її  синьовою.

Біжить  за  хвилею  хвиля,
У  цей  золотих  переливах  сяючи,
І  Лиже  берег  далекий  вона,
Цю  Ніжність  ранку  йому  віддаючи.


Горить  зорею  схід,  синіє  зоряна  парасолька,
Остання  зірка  згасла  у  висоті,
Блідніє  обличчя  місяця  на  дальньому  горизонті,
І  перший  сонце  промінь  танцює  на  хвилі.
І  спробувавши  хвилю  ногою  обережно,
Та  й  прожене  новий  день  залишаючи  сни,  
Розбігшись  уздовж  сонячною  доріжкою,
По  небі  полетить  на  крилах  навесні.


Рожевим  серпанком  огорнув  світанок
Моїх  боязких  променів  переливи  кольорові,
І  хвилі  пестять  піски  золоті,
Немов  відлуння  всіх  прожитих  років.

Повільно  сонце  сходить  із  вод,
Диск  на  очах  оголивши  розпечений,
Цей  погляд  відвести  не  можу  захоплений  -
Так  швидко  змінюється  весь  небозвід.

Це  море,  увібравши  світло  і  тепло,
І  все  заіскрилося  на  гладіні  променями
Чудових  миттєвостей,  навіяних  снами,
І  на  душі  одразу  стало  світло.

І  не  стримати  вже  думки  політ,
Та  знаючи,  що  пісня  натхненна  чекає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2024

Сон короля

Наснився  сон  цареві,  Дракон  обвив  землю,
І  білий  ікол  його  пронизав  ліси  та  річки,
І  в  темряві  зійшла  до  государя,
Фігура  в  чорному,  опустивши  сліпі  повіки.

Пройшовши  крізь  слуг,  не  освітлюючись  від  місяця,
Вона  застигла  біля  царського  покриву,
І  дійсно  незрозуміло,  чи  була  дійсність  чи  це  сни,
Навколо  померкло  все,  не  чутно  духу  поклику.

Вона  мовчала,  серед  зірок  синій  морок,
Світив  у  душу,  постать  повільно  зробив  крок,
«тож  ти  багато  років  шукав  відповідь  хто  винен,
так  винна  смерть»  –  від  тиші  стиснуло  вилиці.

«Дракон  мій  син  –  той  голос  думки  впустив,
То  цар  упав  у  коліна,  немов  бог  явився  до  ложа,
«Його ти  злістю  своєю  пробудив»
Владика  завмер,  «ти  мій  сенс  примножив»

"Я  не  піду"  шепнула  смерть,  від  цих  фраз
Чорнило  боги  впустили  в  піднебесся,
І  дикий  сміх  душу  бездушністю  потряс,
Шипіння  тварі  охрестилося  землі  тріском.

Прокинувся  цар.  Шалений  крик  застряг  у  грудях,
То  стукало  серце,  розриваючись  від  страху,
Його  очі  мовчали,  наче  померли  вони,
І  саме  ця  приреченість  убивала  своїм  прахом.

Сидів  король,  ще  не  вірячи  в  це  зло,
Але  згадавши  світ  він  віддихався  ледве-ледве,
"Всього  лише  сон"  -  він  прошепотів  глянувши  у  вікно
Там  за  річкою  ікла  прозорі  блищали

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2024

Грозові небеса

Небо  синьо-чорне,  у  хмари  все  облачено,
дощ  ось-ось  накриє  місто,  
буде  все  поглинено.
Так  набрякло  небо,  ніби  лусне  шов  зараз  і  ось...  
раз-одна  сльоза  впала,  два-все  небо  вже  реве.

Грім  із  грозою  воювали  у  танці,  в  унісон  ведуть  кадриль
на  сході  розійшлися  так,  що  там  зовсім  водевіль.
Небо  все  в  них  у  владі,  так  темно,  що  «око  коли»
ллє,  гримить,  сяє  -  взагалі  свято  життя  «селяві».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2024

Із крові й попелу

Ти  літаєш…світи  вибухаєш…
Ці  світи  чужі,  але  не  свої…
І  тобі  не  шкода  ...  ти  наздоганяєш
Скрізь  залишиш  свої  сліди.

Ти  любиш  холод,  цілуєш  камінь.
Так  самотня  і  примарна  тінь.
То  один  ідеш,  то  проводиш  зграю
Зграю  вовків  у  вмираючий  день…

Крила  розправиш  ...  очі  закриваєш  ...
Місто  нічне  поховаєш  у  тиші.
Після  себе  тільки  сум  залишаєш…
Із  крові  й  попілу  у  самотній  душі.

Ти  літаєш…і…ти  вбиваєш…
Ці  чужі  надії,  ці  чужі  мрії...
І  нічого  ти  не  залишаєш…
Крім  смутку  та  порожнечі…

Вулиці  сплять  ...  темрява  настала  ...
Я  слухаю  ніч,  серце  б'ється  кохаючи
Це  твоя  чорна  тінь  тихо  накрила  місто
І  я  дивлюсь  у  небо,  зустрічаючи  тебе...

Нам  загинути  не  страшно  ...  в  очах  немає  болю  ...
Я  чекаю  приречено  на  свою  тишу...
І  нічого,  крім  із  крові  й  попелу…
Ти  не  залишив  від  ніжної  душі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2024

Іди туди, де страшно

Плаче  старий,  адже  закінчено  книгу,
На  кожній  сторінці  пожити  збирався.
Жаль  не  встиг  він:  не  сплавав,  не  зістрибнув,
Не  ризикував,  оступиться  боявся.

Білою  вороною  нескромною  та  дикою
Він  побув  недовго.
Ці  суворі  нерви.
Згладив  мрії,  більше  думав  безлико
Так  і  складалися  нові  розділи.

А  що  зараз  робиш  ти?  
Серцем  своїм  висоту  так  люблячи,
Раптом  злякавшись  її  краси.  
Ти  руйнуєш  мрії,  руйнуєш  себе.

Іди  туди,  де  страшно.  Але
Ти  дивишся  похмуре  кіно,
А  в  ньому  під  регіт  невдач
Вершить  всезнаючий  кат.

Ти  пам'ятай  про  те.  Ніколи  не  здавайся.
Таймінг  у  страху  та  плани  на  вечір,
Гулу  натовпу  потурати  не  намагайся,
Хай  не  стихає  у  тобі  вільний  вітер.

Жах  колихає  з  усмішкою  Джаконди
Різну  дичину  на  газетних  задвірках
Хапкою  рукою  інтегрує  зонди
З  різною  отрутою.  Живе  на  підкірках.

Плаче  старий,  адже  прочитана  книга
На  кожній  сторінці  жити  збирався.
Та  й  перегорнув  все,  не  сплавав,  не  зістрибнув,
Не  ризикував,  оступиться  боявся.

Роби,  що  можеш.  Буде,  що  буде,
Ця  гіркота  помилок  -  просто  сходини.
Де  ж  твій  демон?  Нехай  він  відступить,
Вистачить  з  тебе  тремтіння  в  колінах.

Хто  малює  твій  день  чи  рік?
Ти  чи  той  кат  доброхот,
Що  дорівнює  всіх  поголовно?
І  навіює  тобі  –  сиди  рівно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2024

У світлі світлячка

Хоч  близький  світанок,
А  втім  надія  згасла  свічкою,
і  морок,  немов  чорний  вельвет,
в  який  дивлюся  я,
у  спробі  марної,
ніби  намагаючись  побачити  в  ньому
сонячного  світла.
Звісно  розгадані  були
загадки  та  таємниці,
і  тільки  мовчання  беззвучно  кричить,
про  ту  порожнечу,
ніби  космос,  безкрайній,
де,  немов  зірка,
наш  світлячок  пролетить.

І  розвіється  минуле,
ніби  тумани,
із  собою  забираючи
залишки  імен,
і  час  затягне
ці  криваві  рани
і  знову  дощі  зашумлять  в  унісон.
І  нові  будуть
загадки  та  таємниці,
і  серце  притягне
тепло  твого  кохання,  як  магніт,
А  втім  в  тій  порожнечі,
ніби  космос,  безкрайній,
він  один,  як  зірка,
наш  світлячок  все  летить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2024

Привид опери

-  Я  чую  твій  голос  із-за  стіни.
Він  лунає  з  обіймів  темряви.
Я  знаю,  люба,  ти  слухаєш  мене.
Я  в  царство  вічності  хочу  забрати  тебе...

-  так,  коханий  мій,  обличчя  своє  відкрий!
Я  Тебе  боюся  –  з  тобою  мій  спокій.
То  Твоє  обличчя  я  бачу  лише  уві  сні.
Та  Відкрий  же  його  в  північній  тиші.

-  О,  люба,  забудь  моє  обличчя!
Ми  житимемо,  ширячи  серед  мерців.
Там  сутінки  обіймають  небеса.
Ти  не  побачиш  мого  обличчя...

-О,  Еріку,  світло  моєї  душі,
Я  Тебе  чекала  серед  зірок  тиші!
Ти  Мене  з  собою  забери,
своєю  любов'ю  воскрес!..

-  ти  Торкнися  моєї  руки,  Кохана!
Ми  злинемо  над  світом  слів.
У  печері  темній  під  землею
пізнаєш  ти  моє  кохання...

-  А  втім  я  боюся,  герой  зі  снів.
То  Твоє  кохання  як  темний  рів.
Темрява  поглинає  і  манить,
А  втім  життя  моє  тобі  належить...

-А  ти  не  бійся,  лише  дихай
усім  тим,  що  я  створив  у  тиші!
Дихай  шаленим  ароматом  снів,
дихай  тугою,  що  теж  є  кохання!

Ти  Зрозумій,  рідна  моя,  що  лише  для  тебе
Я  карав  і  вбивав,  кохання  зберігаючи.
Все  для  тебе,  що  сцену  так  люблячи,
Я  ширяла  над  безумством  буття.

Тож  тепер  у  підземному  царстві  порожнечі
ти  співатимеш  лише  мені,  зберігаючи  мрії.
Ти  станеш  королевою  під  землею...
Я  ж  насолоджуватимусь  століттям  тобою!...

-  А  втім  ти  -  легенда,  лише  фантом!
Ти  привид,  Опера  –  твій  дім.
Я  Тебе  боюся,  тобі  належу.
В  очах  твоїх  танцюючи,  потону...

А  втім  що  за  маскою,  мій  герой?
Я  обдарую  тебе  собою!
З  тобою  пройду  я  рай  та  пекло!
А  втім  твій  хочу  побачити  погляд!

-Ні!  І  не  чекай!  Я  маски  не  зніму!
І  що  під  нею  не  покажу  я  нікому!
Та  Якщо  не  підеш,  тоді  доля  твоя  -
І  могила  в  полі  та  забуття  буття...

Я  покладу  Париж  до  твоїх  ніг!
І  буде  проклятий  перешкодить  нам!
Тож  Співай,  Ангел  Музики!  Ти  -  маска  та!
А  я  -  той  голос,  що  всередині  тебе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2024

Нестерпна легкість буття

Життя,  яке  зникає  одного  разу  назавжди,
Життя,  яке,  подібно  тіні  -  без  ваги,
Вона  мертва  наперед,  як  би  не  була  вона  страшна,
Прекрасна  або  піднесена,
І  цей  жах,  піднесеність  чи  краса
Все  рівно  нічого  не  означають.
Тож  ми  повинні  сприймати  її  не  інакше,
Просто  як,  скажімо,  війну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2024

Поглиначі мертвих

він  збирає  врожай
рік  за  роком  заряджає
свій  диявольський  медальйон
і  напоює  його  кров'ю  уваги
серед  проростаючих  платинових  пентаграм
у  тугих  зернах  нудиться
ту  закупорену  електрику  потягів

він  знає  те,  чого  не  відаємо  ми
і  тримає  нас  у  рабах  
винних  захомутованих  
цими  невидимими  шипованими  
і  сталевими  нашийниками
тисячі  повідців  стискаючи
у  хазяйському  кулаку
ця  смертельна  вірність  приречених
він  знає  чого  ми  так  жадібничаєм
а  втім  не  дасть  цього  ніколи
лиш  по  краплі
та  зціджуючи  у  вигляді  плати
те,  чого  прагне  душа
цей  індивідуальний  наркотик  нірвани
той  абсолютний  підпорядник  свідомості
як  справжній  пророчий
сон  тутанхамона

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2024

Хтось скаже прощай

Хтось  повинен  сказати  "прощай"...
Хтось  має  зламатися  першим,
І  віддаючи  кохання  "на  чай"
То  оголені  болем  нерви.

Хтось  має  закрити  вікно
Та  назавжди,  наче  кришку  труни.
Хтось  повинен  залягти  на  дно,
щоб  випливли  пізніше  обоє.

Хтось  винен…
Звісно,  я!
Я  сильніший,  але  легше  плачу.
Знову  стану  зовсім  своя,
І  забувши  надію  здачу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2024

Вбий мене ніжно

Вбий  мене  ніжно..  Зі  смаком..  У  ліжку...
Вбий  мене  пристрастю.  Спалюючи  руками...
Звісно  думки  давно  так  на  тобі  наболіли...
І  все  так  стомлено  мовчать  між  нами...
Тож  цілуй  мене  в  губи  і  нижче.  І  нижче...
Бери  без  залишку,  бери  обпалюючи...
Будь  ти  до  межі  воістину  ближче...
Будь  ближче  ти..  Міцніше  до  себе  притискаючи...
І  цілуй  мене  пристрасно.  При  цьому  зриваючи  кайдани...
Бери  непорочність,  топи  у  своїй  ласці...
І  начебто  б  почуття,  зовсім  і  не  нові...
А  втім  я  віддаюся  їм  без  зайвого  побоювання...
Ти  люби  мене  ніжно,  і  стрічки  сплітаючи
За  шию  закинувши,  тягни,  я  у  владі...
Вже  так  порочна,  але  все  ж  таки  свята...
І  твоє  до  стогнань  рідне  нещастя...
Ти  люби  мене  зухвало,  та  так  щоб  кричала
І  нігтями  впиваючись  у  плечі...
Ти  люби  мене  зухвало,  що  б  знала
Скільки  вогню  буває  у  повсякденний  вечір...
І  невинність  очей  блакитних.
Та  зберігаючи  скромність..  Ніжність.
Стільки  таємниць  таїть  божевільних...
І  закохану  безмірність...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2024

Мандрівна відьма

Цариця  темних  сил.
Владика  зла
Гуляє  по  Зимовому  двору,
Та  й  переходить  до  Весняного  двору,
Так  само  гуляє  по  Літньому  двору
Та  й  переходить  до  Осіннього  двору
І  виникають  думки  про  одне:
"Як  же  заволодіти  всім  світом?"
Ця  темрява  в  душі.
І  цей  ціпок  злом  наповнений.
І  добра  вона  не  знала,
Тому  вкрилася  злом.
Але  в  душі  в  неї  туга!
Адже  замкнута  від  світу,
Вона  нікому  не  потрібна.
І  в  душі  у  неї  тільки  помста,
А  все  останнє  гаснуло.
І  пам'ять  хороша,
Яка  пам'ятає  погане.
Мені  мандрівну  відьму  щиро  шкода,
Адже  вона  самотня!
А  що,  може  бути,  гірше  самотності?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2024

Хороший вірус

Шатало  зиму  то  в  плюс,  то  в  мінус,
З'їжджалися  біси  на  карнавал.
А  хтось  у  світі  небезпечний  вірус
Та  на  життя  та  на  царство  коронував.

І  тим  дипломатам,  і  приватним  особам
Напрочуд  нецікавий  інший  маршрут:
Вони  літають  за  кордоном
Новий  вірус  додому  везуть.

І  звідки  родом,  на  чому  він  виріс,
І  з  чиїх  запасів,  яких  років?
Вже  той  комп'ютер  на  слові  "вірус"
Та  й  увімкнути  захист  завжди  готовий!

Та  він  рукотворний,  він  «супер»,  «мега»,
Його  непросто  перехитрити!
А  ми  прожили  взимку  без  снігу
І  без  хвороб  могли  б  жити.

Але  замкнулися  в  рідні  стіни,
Адже  пандемія  –  не  нісенітниця,  не  марення.
А  хто  сьогодні  виводить  гени,
За  це  має  відповідати!

Якими  стали,  якими  будемо,
Тож  у  якому  крокуємо  тепер  строю?
Я  більше  руку  нечистим  людям
І  не  пропоную,  і  не  подаю.

Але  життя  підбадьориться,  і  потроху
І  піде  засилля  поганих  звісток.
Лише  залишається  молитися  Богу
І  вірити  у  чесність  простих  людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2024

Помста Афродіти

Зірки  на  небі  виблискуйте  яскравіше  ночами
Нехай  темрява  втрачає  всі  злобні  сили  свої
У  витонченому  польоті  кружляє  планета  під  вами
І  пісні  співають  вам  навесні  солов'ї,  солов'ї

І  піною  плюскаються  хвилі  про  стародавні  скелі
Проклятий,  Венерою,  навіки   лукавий  мужлан
Вже  скоро  гори  почують,  серця  стукіт  і  удари
І  на  світанку  затанцює-сивий  з  поволокою  туман

З  піни  морської  з  часів  неоліту  архаїчний,  
Але  новий,  привабливий  твій  дар
З'явись  Афродіта,  з'явись  Афродіта,
Налий  йому  в  чашу-кріплений  дурманом  нектар

До  серця  богині,  відтепер  дорога  закрита
А  над  водою  піднімається  краплями  пара
Твоя  горда  вдача  і  образа  тобою  не  забута
Та  й  начаклуй  для  нього  ти-шалений,  полум'яний  жар

Бродитиме  він  вічно  без  ласки
І  не  почує  ніжне  слово:  "Люблю"
Так  і  ляже  попіл  на  злющі,  старі  маски
Та  й  Альдебаран  сам  закрутить  богиню  свою

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2024

Світло місячного сяйва

І  світло  місячного  сяйва
Залило  земні  простори
Очистило  землю  та  гори,
І  наповнивши  свідомість  земну.
Вщухала  денна  активність,
Та  прокинулася  душа  до  польоту
І  серце  забилося  сильніше,
Та  неначе  відчувши  щось.
Небесною  прохолодою  наповнивши,
Просочивши  її  тишею,
І  серця  розкриваючи  назустріч,
Розчиняючи  печаль  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2024

Руйнація

Під  покровом  ночі  міської,
Я  бреду  ледве  живий.
Я  йду  провулками,
І  по  темних  закутках.
Я  надихав  їхнє  зло,
І  завжди  ховаючись  у  тіні…
Я  тупцюю  мурах,
Та  підпалюю  метеликів.
Я  йду,
Не  в  змозі  покрикувати.
Я  йду,
не  в  змозі  стрибнути.

Як  жахливе  це  місто.
Як  небезпечний  їдкий  сморід.

Думки,  б'ються  об  асфальт,
І  перетворюючи  щебінь  на  сад.
Сміття  міста  в  озера,
Всі  недокурки  в  тополі.

Ці  лабіринти  похмурих  будівель,
Аж  руйнуються  очима.
Все  -  розвіялося  як  попіл
І  зникло  у  місячному  світлі.
Я  бреду,  топчу  і  пам'ятаю.
я  живу.  Не  в  світі  темному.
Я  живу  у  садах  долі.
Там,  де  до  зірок  по  дорозі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2024

Моя змучена душа

Ой,  душа  моя,  про  що  ти  стогнеш,
що  не  живеш  спокійно  ти?
І  скільки  сліз  ще  упустиш,
що  не  здійснилися  мрії?

І  повзе  тривога  в  мою  душу,
Та  й  жену  її  з  серця  геть.
Ні!  Не  хочу,  не  слухатиму,
Аж  як  довжина  ...  безсонна  ніч!

О,  Боже!  як  же  в  серці  сумно,
що  за  передчуття  гнітять?
Світло  від  місяця  струменіє  тьмяно,
біль  обвиває  немов  спрут.

Ну  що  ще  дано  звідати,
Цій  моїй  змученій  душі?
Скільки  мук  і  скільки  болю,
я  так  змучилася  вже.

Часто  сміюся,  повірте  мені,  крізь  сльози.
Завжди  намагаюся  я  тривогу  приховати.
І  так  хочу,  щоб  нічні  грьози,
встиг  осінній  дощ  змити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2024

Бібліотека спалених книг

Після  наказу  ворога  спалити
Ці  публічно  шкідливих  книг  скупчення
І  жодної  не  вберегти,
Найманих  шумна  течія
Гнало  вулицями  волів,
Ці  візки  з  книгами  тягнувших  з  бібліотеки
До  багаття  —  бичами  хльостких  слів...
Цей  ганимий  автор,  що  з  найкращих,
У  ту  фатальну,  важку  мить,
І  штудуючи  спалені  списки,
Не  виявивши  своїх  книг  у  бібліотеці
Серед  них  –
Казки  та  пригоди,
класика  та  детективи,  фантастика  
та  кохання  –
Згубне  захоплення
Так  губить  нашу  кров.

Книги  -  вони  багато  знають,
Слова  –  дають  нам  думки,
І  тому  їх  –  вбивають,
Щоб  не  було  в  них  сенсу.

Так  просто:  вогонь  –  попіл,
Так  просто  –  і  нема  книги.
І  пам'ятає  один  лише  вітер,
Що  книжки  колись  були.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2024

Код нації

На  нас  дивляться  блакитні  очі  неба,
І  стиглий  лан  пшениці  золотий,
Нам  кажуть  предки:
«Код  нації  нам  треба  берегти»
Як  найдорожчий  скарб  землі  святої,    
Бо  то  є  код  нашої  рідної  мови.
І  ворог  нас  ненавидить  за  це  
Люто  на  нас  нападає…
Ми  виженем  тиранів  з  нашої  землі  
І  не  дамо  війні  плести  злі  чари
Під  діями  сатани…
Ми  об’єднаємося  разом,  
Бо  оберегом  нації  є  мова
Так  відстоїмо  незалежність  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024

Будинок на краю світу

Ми  –  у  раю,
 Ми  дістали  трохи  суниці  та  жуємо,
 Рай  –  наш  будинок,
 Він  стоїть  на  краю
 Цього  бездонного  кручі,
 Що  стрімко  падає
 Вниз  та  вниз,
 Там  кажуть  пекло  -  звичайне  життя,
 І  люди  туди  падають...
Небо  підтримує  їх  
А  Хмари  несуть  звістку  
на  всі  краї,
Саме  від  них,  
і  впізнала  я,

Скоро  за  щастя  своє  
ми  заплатимо  -
 Сірі  люди  візьмуть  із  нас  свої  борги,
 Бо  ми  не  заплачемо,
 Ніколи  не  заплачемо,
 І  не  погасимо  свої  вогні...

 Це  соло  вдвох,
 Це  дует  самотності  розбитих...
 Ми  -  це  наш  дім,
 Там,  на  краю  кручі,
 Плющем  повитий...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2024

Сутінковий світ

Вечірні  сутіноки  світу  знову  огорнув  місто.
І  ця  королева  ночі  вступила  в  її  володіння.
І  у  світ  тіней  зайшов  крадькома  холод,
Ведучи  з  собою  незрозумілі  суміття  ...
Близька  мить,  адже  опівночі  буде  привід
Цих  Тіней  бояться  -  примарні  бачення.
Бо  їх  приведуть  до  нас  річка  Оріль  та  кривавий  місяць,
Неначе  заганяючи  в  Ка  трепіт  наводження.
І  так  угамовуючи  спрагу  страху  та  емоцій  голоду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024

Страшне добро

Бентежить  те,  що  бачу  я,  
Як  люди  підставляють  від  душі  мене
Добро,  за  слабкість  приймають,  як  і  мої  вчинки
І  що  хочуть  від  мене  "не  розуміють"
Вони  часом  включають  дурня  непогано
Не  знаючи  краю  та  порога
Огидно,  що  надто  добрий  з  ними  я,  
Що  й  таке  жахливо  для  мене
Ще  й  жахливо  ображає  все  це,  
Що  коло  "таких"  людей  зближує
І  зовсім  людського  немає  в  них,  
Тому  я  називаю  це  «страшне  добро»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024

Подвійне життя

Подвійне  життя.  Подвійні  почуття.
Вони  сьогодні  не  в  ціні.
І  на  межі  правди  та  безумства
Горіти  у  рятівному  вогні.

Горіти,  щоб  став  підсумком  попіл,
Який  ледве  вловимий.
Згоріти,  щоб  раптом  хтось  помітив,
Якою  ідеєю  одержимий.

Подвійна  брехня.  Подвійні  ролі.
Чи  не  багато  фальші  в  дзеркалах?
Подвійне  життя.  У  ньому  багато  болю,
Воно  присутнє  у  словах.

І  я  коли-небудь  перестану
І  всіх  навколо  і  себе  оманювати

І  для  чого  слова?  Навіщо  ж  звуки,
І  що  розрізають  тишу?
Любов  перевірена  в  розлуці,
Не  в  силах  витримати  весну.

Моя  весна  часом  правдива.
А  правда,  по  суті  -  оман.
Мої  вчинки  суперечливі,
У  душі  панує  суцільний  туман.

А  що  натомість?  Подвійні  промови,
Де  примішка  гіркості  та  брехні
Твердить  про  те,  що  час  лікує,
Але  не  подарує  право  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2024

Крізь темряву

Ми  крізь  темряву  дивимось
У  полоні  пристрасті  
Наше  кохання  колишнє  теплом  огортає  вічна  мить…
У  пам’яті  колише
Ми  крізь  темряву  дивимось
У  полоні  пристрасті
Наше  кохання  колишнє  світлом  божим  лікує  вічна  мить..
У  пам’яті  колише
Ми  крізь  темряву  дивимося  
У  полоні  присирасті  
Наше  кохання  колишнє  таємним  сенсом  життя  починає  оживати  вічна  мить…
У  пам’яті  колише

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2024

У пошуках кохання

Колись  дуже  давно  Князь  мав  3  доньок.  
Старша  донька  -  Абаддона  та  середня  донька  -  Мамона
 не  дружнелюбні  були  до  молодшої  доньки  -  Зореслави.  
Вони  постійно  сварили  Зореславу,  і  навіть  батьки  підбурювали  конфлікти  з  Зореславою.  
Зореслава  ображалася  на  всіх  своїх  за  те,  що  вони  ображали  її  всіляко.
Біля  замку  знаходилось  одиноке  озеро,  щоб  заспокоїтись  Зореслава  ходила  туди,  
і  сидячи  поряд  з  озером  плакала  і  плакала  допоки  не  виплакала  всі  свої  сльози  до  останку,  
тільки  тоді  вона  заспокоїлася.  Після  останньої  краплі  -  сльози,  
озеро  прошепотіло:  «не  плач  мила,  напиши  історії  про  свої  печалі  та  образи»  
та  й  відразу  все  затихло.
Зореслава  зраділа  такому  вислову  і  повернулася  додому,  
вже  пізно  вечері,  а  на  неї  чекали  сестри  і  батькі,  які  знову  почали  її  ображати.  
Вона  не  витримала  такого  знущання  та  й  побігла  в  сльозах  до  своєї  кімнати,  згадавши  про  шепотіння  озера…
 вночі  почала  писати  правдиві  історії  про  печалі  та  образи.  
Наступного  ранку,  вона  прокинуля  з  відчуттям  легкості,  
бо  висловилася  на  папері,  спустившись  до  сім'і  з  паперами  у  руці,  
мама  почала  її  ображати,  і  тим  часом  сестри  підключился,  
а  батько  підтримував  всіляко  двох  доньок  і  дружину,  бо  вважав,  що  вони  праві.  
Вона  знову  не  витримала  і  зла  на  своїх  пішла  до  літописця  віднести  написані  свої  історії,  
щоб  він  почитав.  Наступного  дня  Зореслава  підійшла  до  литописця,  
щоб  дізнатися  рішення  його,  а  коли  зайшла  у  хатинку  литописця,  побачила  його  сердитим:  «ти  написала  не  цікаві  історії.  
Таке  точно  ніхто  читати  не  буде.  
Та  ще  й  надодачу  тема  не  відповідає  сюжету»,  -  сердито  сказав  литописець.
«Тоді  віддайте  мені  мої  історії,    я  виправлю  все,  що  вам  не  сподобалося»,  -  сумно  промовила  Зореслава.  
«Давай  зробимо  так,  нехай  полежать  твої  історії,  прийдеш  через  пару  днів,  я  спробую  виправити,  хоч  трохи,  щоб  люди  читали  тебе»,  -  з  посмішкою  відповів  литописець…  
Зореслава  спокійно  пішла  до  замку,  і  там  знову  почалися  сварки  і  образи,  
які  все  більше  злили  і  дратували  її,  
Зореслава  не  знала  куди  очі  подіти  від  цього  непорозуміння  та  й  ще  в  сім’ї….  
Темної  ночі,  вона  пішла  знову  до  того  ж  самого  озера,  але  там  знаходилася  стара,  
яку  Зореслава  помітила  ненароком,  стара  теж  звернула  на  неї  увагу,  
та  й  підійшла  до  неї  і  спитала:  «що  сталося?,  дитино».  
Вона  сховала  свої  очі  від  сорому,  і  відповіла  з  опушеним  носом:  
«нічого  не  сталося,  то  вам  здалося».
 «брешеш,  дитино»,  -  сердито  сказала  стара.  
«знаєш,  ти  можеш  все  мені  розповісти,  бо  я  бачу  у  тебе  проблеми  в  сім’ї»,  -  продовжила  вона,  
коли  зникла  злість.  Зореслава  розплакалася  і  промовила:  
«у  мене  дійсно  проблеми  в  сім’ї,  всі  мене  сварять,  зляться  й  ображають  -  і  це  продовжується  постійно»,  
відразу  відкрила  свою  душу  Зореслава  незнайомій  старій.
 «хочеш,  я  тобі  допоможу?»,  -  спитала  стара.  
«звісно  хочу,  а  як?»,  -  здивувалась  Зореслава  питаючи  стару.  
«тобі  треба  знайти  кохання,  і  тобі  в  цьому  допоможу…
проведу  обряд  на  кохання…  
Ось  побачиш,  через  три  дні  у  тебе  зявиться  чоловік,  дуже  схожий  на  тебе…  
Провести  ще  обряд  від  негативу  в  домі,  тільки  заплати  мені  за  ці  обряди».  
Зореслава  зраділа  такій  допомозі  і    побігла  до  сім’ї  та  у  домі  було  тихо,
 як  ніколи  її  ніхто  не  сварив,  не  ображав,  вона  зібралася  з  думками,  
попросила  грошей  на  подарунок  подрузі,  а  батько  мовчки  виділив  гроші  Зореславі.  
Пізно  вечері,  Зореслава  побігла  до  озера,  де  на  неї  чекала  стара.  
Дівчинка  віддала  гроші  за  обряди  і  промовила:  «сьогодні,  в  домі  було  тихо,  як  ніколи"  
"ось  бачиш,  я  зробила  тобі  обряди  і  вони  подіяли",  -  зраділа  стара,  
а  потім  покинула  Зореславу,  Зореслава  продовжувала    залишатися  біля  озера,  
та  зненацька  відчула  теплий  погляд,  повернулася  і  побачила  хлопця.  Хлопець  їй  всміхався.  
А  вона  з  усмішкою  на  устах  побігла  додому,  запамятавши  цю  посмішку.  
Тепер  Зореслава,  так  само  посміхалася  як  і  він,  сестри  здивувалися,  
коли  бачили  її  такою  посміхненою…  
почали  розпитувати  її  «чому  посміхаєшся?»,  а  коли  вона  не  відповіла  їм,  
а  просто  промовчила,  знову  почали    її    сварити,  ображати,  
і  мама  теж  підключалася  до  сестер.
На  цей  раз  Зореслава  серйозно  образилася  на  них,  і  вирішила  побігти  у  вечері  до  литописця  
та  поки  бігла  дорогою  до  литописця,    зупинилася  та  побачила  знайому,  
яка  читала  людям  її  історії,  а  люди  стояли  біля  неї  і  плакали  разом  з  нею.  
Зореслава  образилася  на  знайому  та  підбігши  до  хатини  литописця,  зайшла  у  хату,  
а  літописець,  повернувся  до  неї,  і  щоб  не  гаяти  часу,  відразу  сказав  їй,  
що  віддав  її  знайомій,  бо  нікому  було  виправити  її  сюжет  історій,  і  тему  до  сюжету  теж.
 «а  чому  знайома  читала  від  себе  мої  історії?  Я  ж  написала,  а  не  вона?»,  -  спитала  дівчина  у  литописця.  
Литописець  промовчав,    а  потім  виставив  Зореславу  зі  своєї    хати.  
Образившись  на  всі,  вона  побігла  до  озера,  де  на  неї  чекала  
та  сама  стара.  Дівчина  по  погляду  зрозуміла,  
що  їй  треба  розповісти  все  старій,  і  невагаючись  розповіла,
 що  її  знову  ображають,  та  й  ще  історії  її  читає  знайома,  як  свої,
 і  литописець  її  знайому  в  цьому  підтримує,  що  начебто,  
то  її  історії  і  не  хоче  повертати  мені.  
«тобі  треба  провести  обряд,  щоб  повернули  тобі  історіі  твої,  і  все  заспокоїться,  
ось  побачиш…люди  підуть  від  неї,  коли  зрозуміють,  що  чужі  історії,  
тільки  заплати  за  цей  обряд»,  -  промовила  спокійно  стара.
 «так  все  дорого,  мені  не  дадуть    більше  батьки  грошей»,  -  зі  смутком  промовила  Зореслава.  
«Чекай…  ой,  я  таке  побачила.  У  тебе  батьки  помруть  через  пів  року,  негайно,  чуєш…
 я  проведу    тобі  обряд,  тільки  заплати  мені  за  все»,  -  з  острахом  сказала  стара.  
Зореслава  дуже  перелякалася,  а  потім  перелякано  побігла  додому  
та  побачила,  що  всі  сміються  від  якоїсь  ситуації.  
Тоді  забігла  до  своєї  кімнати,  щоб  заспокоїтися…думаючи,  
як  гроші  попрахати  у  батьків.  Рано  вранці  Зореслава  придумала  як  гроші  у  батьків  виманити,  
все  таки  насмілилася  попросити  грошей  у  мами  та  тата,  знову  не  задумуючись,  
виділила  гроші  мама  Зореславі.  Зореслава  зраділа  і  повернулася  до  своєї  кімнати,
 а  пізно  верочі,  дівчина  побігла  до  озера,  де  чекала  на  неї  стара,  розплатилася  за  всі  обряди,
 і  стара  спокійно  пішла  від  Зореслави.  Продовжуючи  залишатися  на  самоті  Зореслава  сиділа  
та  й  думала,  і  водночас  питала  себе:  «а  чому  в  мене  не  має  коханого  досі?,  
а  чому  сварки  не  припиняються?».
Раптом  підійшов  той  самий  хлопець,  який  посміхався  їй  пару  днів  назад.  
«привіт,  познайомимся»  звернувся  до  неї  хлопець,  а  відповіді  не  почув.  
Він  повторив  ще  декілька  разі,  знов  не  почув  відповіді  та  й  полишив  її,  
повернувшись    додому  дівчина  подумала,  що  правильно  зробила,  бо  в  неї  боліло  горло,  
і  вона  не  могла  розмовляти.  Та  коли  зайшла  до  своєї  кімнати,  
побачила  сестер  своіх,  які  сміялися  над  нею,  і  при  цьому  спитали  її:
 «в  тебе  ще  є  історії  твої?  віддай  їх  тій  своїй  знайомій,  
вона  краще  за  тебе  пише,  то  її  тепер  історії»
 «ні  не  має»,  -  я  відповіла  сестрам,  а  сестри  полишили  її.  
Зореслава  не  розуміючи  нічого,  пізно  ввечері  пішла  знову  до  озера,  
і  сіла  поряд  з  озером  плакала  і  плакала  допоки  не  виплакала  всі  свої  сльози  до  останку,  
тільки  тоді  вона  заспокоїлася.  Після  останньої  каплі  -  сльози,  
озеро  прошепотіло:  «обманула  тебе  стара»  та  й  відразу  все  затихло.
Ще  трохи  побула  біля  озера  та  до  неї  підійшла  стара,  та  доторкнулася  до  її  плеча:    
«доню  у  тебе  все  буде  добе»,  -  промовила  стара,  
повернувшись  до  старої  Зореслава  гнівно  промовила:  
«ви  мене  обманули».  Стара  трохи  перелякалася,  
але  Зореслава  не  помітила  легкого  переляку,  потім  промовчила…  
і  відповіла:  «ні,  доню,  ось  побачиш,  твій  коханий  йде  до  тебе…  прийде  приблизно  осінню».
Зореслава  промовчила  і  нічого  не  сказала.  
«дивись  у  вас    в  домі  гуляє  всяка  зла  нечисть,  віддай  мені  золото.  
Я  почищу  його  від  зла.  Поверну  золото,  воно  буде  сяяти  і  чистим.  
Потім  забереш  золото  додому»,  -  продовжила  стара.
«що?»,  -  здивувалася  Зореслава.  
«ти  не  хочеш  допомогти  сім’ї  і  собі,  я  віддам  тобі.  У  мене  надійні  руки  
та  й  ми  знаємо  один  одного».  
Зореслава  подумала…  
і  пішла  додому,  шукати  золото,  щоб  віддати  старій,  бо  важала,  
що  нічого  в  цьому  страшного  не  має,  просто  почистить  золото  і  поверну  додому.  
Прийшла  додому  та  дома  нікого  не  було,  знайшла  золото  і  побігла  до  озера  віддавати  його  старій,  
повернулась  дівчина  до  озера  та  на  неї  вже  чекала  стара,
 і  Зореслава  спокійно  віддала  золото,  поки  Зореслава  глянула  на  пташку  та  стара  швидко  зникла,  
оглянулася  дівчина  навкруги  старої,  як  слід  пропав.  
Спочатку  перелякалася  Зореслава,  що  ні  золота,  ні  старої,  
а  потім  повернулася  додому.  А  коли  повернулася  додому,  
батьки  почали  сварити  свою  молодшу  доньку,  питати  її:  
«що  сталося,  поки  дома  нас  не  було?  де  золото?»
«не  розумію  я»,  -  здивовано  відповіла  Зореслава…
 і  пішла  до  своєї  кімнати.  Промайнули  місяці…настала  осінь,  
прокинувшись  рано  вранці  Зореслава  перелякалася,  
бо  всі  знову  сварили  і  звинувачули  її  у  крадіжці,  стоячи  у  кімнаті  біля  її  ліжка.  
Вона  намагалася  всіх  своїх  переконати,  що  це  не  вона  вкрала  золото,  
та  всі  свої    всеодно  невірили  їй  та  виставили  її  з  замку.
Вона  знову  прийшла  до  озера,  і  сидячи  поряд  з  озера  плакала  
і  плакала  допоки  не  виплакала  всі  свої  сльози  до  останку,  
тільки  тоді  вона  заспокоїлася.  Після  останньої  краплі  -  сльози,  
озеро  прошепотіло:  «напиши  історію  про  кохання»  
та  й  відразу  все  затихло.  
Вона  зраділа  від  почутого  та  пішла  шукати  хатинку  і  знайшла,  
зайшла  у  відчинені  двері  та  почала  писати  історію  про  кохання,  
коли  закінчила  писати  історію,  пішла  до  людей  і  почала  читати  її  їм,  
коли  вона  прочитала  інший  литописець  почув  прочитану  неймовірну  історії,  
і  запросив  її  до  своєї  хати.  
Всі  були  задоволенні  від  прочитаної  неймовірної  історії  про  кохання  Зореславою.  
Люди  ще  довго  не  могли  відійти  від  неймовірної  історії  про  кохання,  
а  литописець  негайно  визнав  Зореславу    литописцем.  
Плітки  промайнули  дуже  швидко,  навіть  молода  літописця    почула  неймовірну  історію  про  кохання.  
Невитримала  і  позвала  до  себе  ту  стару  -  бабусю,  і  приказала  їй:  
«заберіть  у  неї  неймовірну  історію  про  кохання,  і  нехай  про  неї  всі  забудять.  
До  речі  обманіть  її,  поверніть  їй    зололо  за  ту  неймовірну  історію  про  кохання.  
Це  вже  моя  історія  про  кохання.  Тепер  я  буду  читати  свою  історію  про  кохання.  
Так  прочитаю,  і  відразу  ж  всі  повірять  мені,  що  це  я  написала».
Стара  мовчки  пішла,  і  відразу  ж  прийшла  до  озера  чекати  Зореславу.  
Прийшовши  туди,  побачила,  що  Зореслава  була  щаслива…
 і  носила  із  собою  папір  з  написаною  неймовірною  історією  про  кохання.  
Стара  звернулась  до  неї:  «віддай  мені  цю  історію  про  кохання,
 і  в  тебе  все  буде,  і  до  тебе  поверниться  твій  коханий».  
Дівчина  повернулася  до  старої  і  промовила:  «чого  це?»,  
а  стара  негайно  віддала  золото:  «на  тримай».  Зореслава  зраділа,  
почала  забирати,  а  стара  вибила  із  рук  папір  з  історією  про  кохання,  забрала  і  історію,
 і  золото  та  й  пішла.  «стійте,  а  золото?»,  -  спитала  Зореслава,  
а  стара  з  далеку  промовила:  «забудь  все».  Тим  часом  молода  литописця  порозмовляла  з  литописцем,  
який  закохався  в  неймовірну  історію  про  кохання  Зореслави,
 і    вмовляла  його  визнати  її  літописцем  неймовірної  історії  про  кохання,  
литописець  здивувався,  але  послухався  її,  бо  боявся  втратити  все.  
Зореслава  поглянула  на  озеро,  а  озеро  засохло,  поглянула  на  небо,  а  небо  почорніло…
 І  всі  забули  її  дуже  швидко,  як  і  її  історії.  Промайнула  зима,  
вона  знову  подивилася  на  небо,  тільки  на  чоре…
 і  довго  на  нього  дивилася  невідриввючи  очі,  небо  прошепотіло:  
«поцілую  його»,  та  й  відразу  все  затихло.  
Дівчина  пішла  до  засохлого  озера,  побачила  сумного  хлопця  підійшла  і  поцілувала  його.  
Глянула  на  озеро,  озеро  стало  -    бакитним.  Глянула  на  небо,  
небо  стало  -  блакитним.  А  потім  хлопець  поцівав  її,  і  вони  були  щасливі…  
тим  часом  підійшла  до  неї  стара,  та  й  повернула  і  історіі,  і  золото.  
Потім  вона  разом  з  чоловіком  повернулися  додому,  і  побачила,  
що  всі  раділи,  всі  були  щасливі.  А  від  молодої  литописці  всі  відвернулися  і  забули  її  назавжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019154
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024

Шлях річки

Тече  річка,  тече  століття,
Тече  крізь  час  і  простір,
Що  їй  людське  лихоліття.
Так  повелося,  і  з  давніх-давен
Річка,  забачивши  горизонт,
Тече  до  нього  і  мірно  дихає.
Над  нею  –  небес  величезна  парасолька,
Цю  мелодію  річки  він  чує.
То  вона  співає,  і  пісня  її
І  живопис,  як  крила  птиці,
Все  людині  віддає,
Він  до  неї  душею  завжди  прагне.
І  світло  мелодію  свою
Вдало  вплітає  в  пісню  річки,  і  сонце
Там,  у  дикому,  північному  краю
Лиш  тільки  вигляне  у  віконце,
І  знову  вечір  над  річкою
Вдало  приховує  таємниці  вікові…
Цей  останній  відблиск,  стривай,  стривай
І  висвітли  стовпи  німі!
Річка,  річка,  як  людина,
Свій  шлях  знаходить  у  світобудові.
Йде,  йде  за  століттям  століття
І  немає  прекраснішого  за  утворення,
Чим  світ  Землі  –  моря  та  річки,
А  течуть  вони  крізь  часи
І  служать  вірно  людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2024

Колонія

Я  не  боюся  колонії  і  пана,
Для  мене  не  страшні  вони,
Для  мене  ще  страшніше  колонія  у  рідній  хаті,  
А  нам  здається  то  воля  наша,
А  насправді  це  не  так…
Тож  можемо  піти  ми,
Хоч  до  бога  у  рай
Хоч  до  диявола  у  пекло
Зовсім  не  важливо  куди,  всеодно  сидимо…
Ми  сидимо  у  колонії  роками.
І  чекаємо  поки  випустять  нас  на  волю,
Але  тільки  ми  чекаємо
І  так  все  життя  у  рідній  хаті  проходить,
До  самого  прощання
Нам  усім  у  колонії  на  нашій  землі,  волі  не  знайти.
Ми  знаємо  закони  життя
Ми  всі  в  умовностях  живемо,
 Бо  боїмося  ми  лихослів'я
І  тишком-нишком,  плекаємо  свій  світок
У  рідній  хаті…
І  все  чекаємо  на  волю  нашу,
А  краще  сиділи  б  неволі  на  чужині

Ми  брешемо  собі,  іншим,
 Та  правду  знає  бог  і  чорт
І  ми  сміємося  над  собою,
 А  хочеться  нам  плакати
Хай  не  завжди,  а  зрідка,  часом
Хай  мені  скажуть:  вистачить  на  мізки  нам  капати
Ще  й  лякати  нас,  не  волею  та  колонією
У  рідній  хаті…
Зараз  все  життя  колонія,
Я  в  ній  ув'язнений
І  невільний  тепер,
 Є  лише  один  квиток:
Я  засуджений
 і  до  життя  приречений
Бо  одна  дорога  чекає
і  вороття  вже  немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2024

Сварка Чорнобога і Білобога

«Пані  ранкова  зірка,  скажіть  нам,  що  з  вами  сталося  минулої  ночі?  
Хто  дав  вам  отруту?  Хто  хоче  вас  убити?  Будь  -  ласка  скажіть  нам»,  
ми  всі  тобі  допоможемо,  крім  Чорнобога  і  Білобога,  
бо  вони  постійно  сваряться  безпричинно  і  по  причині.

«Що!  Отрута?  Хто  може  мені  дати  отруту?»  
І  ранкова  зоря  впала  на  Землю  і  заснула  на  ній.  
Коли  побачили  місяць,  нічні  зірки,  і  навіть  старець  -  день  перелякались  
та  зробити  нічого  з  цим  не  змогли,  тільки  залишилося  самих  себе  питати,  
як  дізнатися  хто  отруїв  ранкову  зірку,  та  як  помирити  Чорнобога  і  Білобога.  
А  тим  часом  поки  ранкова  зірка  спала,  так  вона  хотіла  згадати  випадок  минулої  ночі,  
поки  ранок  не  настав.  Тож  сплача  ранкова  зірка  ось,  
що  побачила  уві  сні:  вона  обдурила  всіх,  не  її  хотіли  отруїти,  
а  вона  отруїла…і  картинка  сну  обірвалася.  Вечір  ворушиться  навколо,  
ніде  нікого,  тільки  яскраво  -  жовтий  місяць  та  не  прикриті  хмаринками  зорі  вгорі.  
Ось  і  звернувся  місяць  до  старця  -  дня:
«Як  будемо  вирішувати  причини?  хто  отруїв  ранкову  зірку?  
бо  я  боюся,  що  ранку  не  буде  і  ти  не  настанеш»  
«Я  хоч  і  мудрий  старець  -  день,  але  мені  треба  подумати,  
бо  ти  правду  кажеш»,  -  сумно  сказав  старець  -  день.
«Тільки  не  довго,  поки  ранок  не  настав».
Старець  -  день  пішов  у  свої  покої,  а  зірки  знову  розгледіли  сварки  між  Чорнобогом  і  Білобогом.  
Сварилися  так,  що  навіть  місяць,  невитримавши  своїм  світло  навів  на  них.  
«Ну  чому  ви  знову  сваритись?  Коли  ви  припините  сваритися  між  собою?»  -  спитав  місяць
«Ніколи»,  -  одночасно  відповіли
«Тобто»,  -  здивувався  місяць.
Та  раптово  місяць  звернув  увагу,  що  старець  -  день  ледь  встиг  прийти  
і  приніс  із  собою  відповідь.
«О,  до  нас  прийшли»,  -  сповістив  місяць
«І  що  далі?»,  -  знову  одночасно  спитали  Чорнобог  і  Білобог
«Я  бачу  ви  нічого  не  зрозуміли.  Всім  набридли  ваші  сварки.  
Ми  вас  помиримо  і  негайно,  бо  ваші  сварки  даремні.  
До  речі,  я  знайшов  причину  хто  отруїв  ранкову  зірку?»
«І…?»,  -  задумчиво  спитав  місяць
«Це…»,  -  не  встиг  сказати  старець  день,  
як  знову  настав  вечір  і  незабаром  настане  ніч  без  ранку  і  без  старця  -  дня.
Одної  ночі  спустилася  нічна  зірка  і  зненацька  промовила  
та  її  голос  луною  пройшовся  по  нічному  небу:  
«це  ранкова  зірка  отруїла  Світанок,  тепер  немає  ранку  та  дня,  
а  тільки  вечір  і  ніч»
Старець  -  день  розплющив  очі  і  скоренько  прибіг:
«Що?  Як?»,  -  здивовано  спитав  він.
І  також  місяць  приєднався  до  старця  -  дня  
«ось  і  вияснили  та  залишилося  вияснити  чому  сваряться  Чорнобог  і  Білобог.  
Хто  знає,  можливо  по  цій  причині»  
«Звернися  до  Сварога»,  -  відповів  старець  -  день

Довго  йшов  місяць  до  Сварога,  ледь  встиг,  поки  ніч  не  минула.
«Сварогу,  сваряться  між  собою  Чорнобог  і  Білобог,  навіть  доходить  до  бійки,  
ти  можеш  дати  нам  пораду?  Що  робити?»,  -  спитав  місяць.
Сварог  розізлився  і  побіг  до  Чорнобога  і  Білобога.  
Він  так  швидко  дістався  до  них,  що  місяцю  навіть  не  під  силу.  
Миттєво  помирив  Сварог  Чорнобога  і  Білобога,  ось  вони  і  зрозуміли,  
чому  не  можуть  існувати  один  без  одного.
Зненацька,  і  ранкова  зірочка  повернулася  на  небо  і  швидко  промовила:
«Нехай  буде  ранок,  щоб  знову  зустріти  світанок».  
Старець  -  день  прокинувся,  радів  він  спокою  і  тому,  що  всі  проблеми  вирішені.  
Ось  день  проминув,  зник  і  вечір  погожий.  
Вже  ніч  накреслює  прозоро  -  сині  тіні,  вже  зорі  і  місяць  глянули.  
І  сяє,  сяє  тьма  навколо,  а  далі  ранкова  зоря  розсіювала  темряву  і  проганяла  ніч,  
так  сповістила,  що  ранок  прокинувся.

Уникайте  сварок  перед  усіма.  Нехай  бруньки  розпускаються  в  квітку,  а  не  в  колючки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018624
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024

Міста Росії

Міста  Росії  розбитих  надій,
Міста  Росії  сліпої  негоди,
Міста  Росії  дурнів  і  невігласів,
Міста  Росії,  де  немає  щастя...
Міста  Росії  як  звір  безрідний,
Вдача  в  нього  жахлива,
Вдень  надзвичайно  добрий,
А  вночі  злий  та  небезпечний.
Кожен  у  містах  Росії    –  раб,
Той,  хто  пізнав  неволю  і  голод.
Є  величезною  клешнею,  як  краб,
Горло  стискає  містам  Росії.
І  усіх  під  свої  прапори
Міста  Росії  зібрало  воєдино...
Та  виглядає  все  знайоме,
Складно  все  як  на  картині.
Гроші  та  влада  калічать
Долі  простих  смертних.
Ці  ідеї  дурнів  увічать
Ці  ідеї  розумів  хороших.
Кожен  вважає  себе
Хлібним  царем  чи  навіть  Богом,
Інших  при  цьому  гноблячи.
У  містах  Росії  все  дуже  суворо,
Є  в  них  закони:
Ви  живете  для  себе  чи  здохните.
Все  поставлено  життя  на  кін,
Не  грайте,  не  боритесь  та  не  пам'ятайте:
Міста  Росії  не  терпить  слабких.
Не  живи  та  не  вчись  виживати  самі,
Та  наживайте  собі  сумної  слави,
І  просто  намагайтесь    програти...

Міста  Росії  розбитих  надій,
Бо  калічить  душі  людські,
Ці  холодні  погляди  невігласів,
Де  ховають  страждання  німі,
Темрява  загнобила  всіх,
Не  хоче  допомогти  вам,  
І  не  вдасться  вийти…
Головне  нам  –  вірити  в  успіх
І  ніколи  не  здаватися.
Міста  Росії  –  небезпечна  зона;
Не  бійся,  вчися  виживати  у  ворога,
Плюй  на  їх  закони  і  на  них  самих,
Ти  сам  собі  цар  і  рать,
Тож  борись  до  кінця,  не  здавайся,
Хай  наші  натовпи  придушать  заколот,
Так  або  інакше  загинемо...  
Тож  борись,
Там  опинишся  у  містах  Росії    розбитих  надій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2024

Я біжу над прірвою

біжу  над  прірвою...
запитуючи  себе:
Куди  летіти?
Чи  вверх  -  вниз?
Маршрут  майже  рівний,
Але  протилежні  кінці.
І  смерть  і  життя  крилаті  створіння
І  люди  їх  не  водять  під  вуздечки.
Питання  лише  в  тому
Чи  бути,  чи  не  бути?
І  з  ким  летіти,  хто  переможе?
Під  маскою  життя-радість,  світло.
Під  маскою  смерті-світла  немає.

Та  вибір  мій-звичайно  ЖИТИ!
Радіти  та  любити,
І  йти  вперед,  переступаючи  
І  через  не  можу,  і  через  не  хочу
І  вічне  життя  за  все  дякуватиме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2024

Пекельний вузол

Темної  ночі  ходила  я  до  колодязя  він  був  темний,    як  смола.  
Я  почула  плач  глянула  вниз  дивлюсь  ангел  стоїть  і  плачить.  
Я  хутко  побігла  за  дробиною,  повернувшись,  спустила  дробину  до  низу  і  побачила,  що  Ангел  зник.  
Я  підняла  дробину  і  повернулася  додому,  практично  нічого  не  бачучи,  раптом  почула  той  самий  плач,  
і  цей  плач  не  йде  цілими  днями  і  ночами,  до  поки  не  підходила  темної  ночі  до  тогож  самого  колодязя,  плач  стихав,  
але  продовжував  Ангел  плакати.  Я  сама  собі  дивувалася,  
як  я  темної  ночі  приходила  до  колодязя  і  поверталась  додому  з  чутим  плачем.  
Та  одного  разу,  коли  я  підійшла  до  колодязя,  я  нахилилася  вниз  і  простягнула  руку  до  Ангела.  
Ангел  трохи  підпригнув  і  усміхаючись  зробив  мені  пропозицію.  
І  я  дала  йому  згоди  та  закохалася  з  першої  миті,  коли  побачила  поруч  із  собою  Ангела.  
І  зненацюка,    ми  спустилися  разом  до  глибокого  темного  колодязя  та  я  відчула  на  собі  легкий  потяг  до  низу,  то  був  пекельний  вузол,  
я  не  розуміла  досі,  що  мене  тягнуло,  бо  була  закохана  до  нестями  у  Ангела.  
Ми  пройшли  темними  коридорами  вниз,  і  спускалися  по  темному  колодязю  ще  нижче  здавалося,  що  це  ніколи  не  закінчиться,  
але  мене  посадили  у  карановану  кімнату  на  якесь  короноване  крісло,  і  я  залюбки  сіла,  
а  поруч  мене  сів  Ангел.  Вночі,  коли  ставало  надто  темно,  світло  майже  не  проникає  в  темний  колодязь  в  якому  я  жила.  
Я  жила  наче  у  ночній  магії  не  бачачи  світла.  Минали  століття,  вже  здавалося,  я  тут  живу  вічність,  
але  темна  сторона  життя  привела  мене  до  того,  що  я  вже  не  знала,  
коли  починається  ранок  або  день  або  ніч,  і  коли  закінчується  ніч.  
А  я  й  досі  закохана  у  Ангела.  Ця  темна  ніч,  дарувала  мені  надію,  
як  і  нічна  магія,  щоб  цю  темну  тишу  ніхто  не  смів  порушити.  
В  моєму  оточені  була  тільки  темрява  і  Ангел,  який  створював  всю  цю  темну  тишу.  
Та  Ангел  полишав  мене  не  надовго,  кудись  інколи  мовчки  і  спокійно  зникав,  наче  крізь  стіну  проходив,  
було  настільки  темно  що  не  розбереш  є  стіни  чи  нема.  Та  одног  разу  у  мене  пробила  цікавість,
 і  я  пішла  за  ним,  так  намагалася  ховатися,  щоб  він  мене  не  бачив,  і  таки  він  мене  не  побачив.  
Довго  спускаючись  по  сходах  вниз,  а  може  мені  здавалося  та  я  помітила,  що  Ангел  кудись  зайшов  та  раптом  я  побачила,  
що  там  стояв  якісь  камінь,  і  я  змогла  заховатися,  так  щоб  і  спостерігати,  щоб  і  ніхто  не  бачив.
 Та  коли  я  побачила  була  у  шоці,  виявилося,  що  Ангел  білі  крила    перетворилися  на  чорні  крила.  
Та  все  ж  таки,  він  помітив,  що  я  за  ним  спостерігаю,  бо  ненароком  повернув  голову  у  мій  бік,  
і  побачив  частину  моєї  голови  із-за  каменю.  Я  намагалася  повернутися  у  свою  карановану  темну  кімнату,  
але  він  опинився  переді  мною  злим.  Спочатку,  я  перелякалася,  а  потім  мене  знову  щось  тягнуло,
 і  це  був  пекельний  вузол,  я  повернулася  дивлюсь  він  був  там,  де  його  крила  перетворилися  на  чорні  крила,  
він  трохи  потягнув  пекельний  вузол,  який  я  не  могла  побачити  і  не  розуміла,  що  мене  тягне  до  низу,  
і  я  опинилася  біля  нього,  він  знову  мав  білі  крила  і  усміхався,  а  я  від  цього  мліла  і  дедалі  більше  закохувалася.  
Він  покинув  мене  у  цьому  стані,  а  я  на  верх  піднімалася  до  темної  коронованої  кімнати  по  тягнутому  ним  пекельному  вузлу,  
якій  він  тягнув  дуже  міцно.  Коли  я  опинилася  поруч  зним,  я  знову  не  могла  звести  з  нього  погляд  темна  магія  притягувала  нас  один  до  одного  сильніше
 і  кохання  ставало  дедалі  міцніщим  і  вічним.  Ніхто  не  міг  розрушити  це  кохання.  Минали  столітття,  я  живу  тут  вже  занадто  довго.
 А  він  знову  мене  полишав,  даючи  натяк  поглядом,  щоб  я  залишалася  тут.  
Його  вплив  був  настільки  сильним,  що  я  не  могла  йому  відмовити,  
до  поки  не  спустилася  за  ним  вниз,  підійшовши  до  камня,  ненароком  зачепилася  за  нього,  спідкувшись  впала  і  Ангел  повернувся  до  мене,
 і  побачив,  що  я  непрітомна  та  його,  навіть  не  встигли  перетворитися  білі  крила  на  чорні  крила,  він  підійшов  
і  переніс  мене  до  коронованої  темної  кімнати,  і  не  міг  мене  розбудити,  а  моя  душа  взлетіла  вверх  і  спостерігала,  що  він  робить.
 І  вона  побачила  те,  що  неможна  було  побачити  навіть  мені,  той  пекельний  вузол,  який  тягнув  мене  до  низу  та  темну  магію,  
яка  притягувала  нас  один  до  одного…  та  душа  вирішила  повернутися,  і  поки  поверталася  вона,  камінь,  
який  я  зачипила  розколовся  на  мілкі  частини,  навіть  не  можна  було  зібрати,  і  разом  з  тим  Ангел  зник,  
тепер  пекельний  вузол  тягнув  Ангела  вниз,  а  темна  магія  розчинилася  у  світлі,  бо  нарешті  зявилося  світло,  
а  я  тим  часом  опинилася  у  себе  вдома,  і  прокинулася  від  страшного  сну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018082
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2024

Бог полум’я

Бог  полум'я  подивився  на  землю  побачив,
як  земля  вражає  мій  погляд  загрубілими  ранами.
Наче  випалена  земля  води  у  спеку,
Їй  пекло  всередині  вогнем,
Бо  щось  лихе  вступало  в  неї  

Як  жорстока  війна,  вражає  каліцтвом,  вадами.
Ой  палають  міста,  полум'я  страшною  здіймається  загравою.
Мине  стільки  годин,  щоб  розвіялося  їдке  марево.

Ті  що  постійно  димлять,  задихаються  від  дії  Бога  полум'я.
Кажуть:  "Чорт  не  брат".  Але  доля  змінна.
Вже  продалися,  мабуть,  дияволові  вороги  в  обличчі,  нелюди.
І  тіла,  наче  смолоскипи,  попелом  на  чортовому  млині.

Ті  душі  в  клеймах  великих,  зіпсовані  і  понівечені.
І  нагодувалися  вороги  своїми  трупами  тут  отруйними,
Все  почикрижили  живе,  сміялися  безбожно,  до  дурниці.
Злочини  не  змиєш  із  землі  ні  водою,  ні  полум'ям.

Весь  небосхил  покривається  чорними  похмурими  хмарами.
Десь  плачуть  вороги  страждаючі,  сльози  важкі,  пекучі  летять.
Скільки  Бога  полум'я  спалило  невинних  людей?
А  краще  б  спалив  він  більше  ворогів
Та  наші  Імена  будуть  вписані  кров'ю  у  нашій  історії
Щоб  нагадувати  ворогу,  що  накоїли

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2024

Ілюзія безпеки

Ілюзія  безпеки,
Наче  хвиля,  що  захлиснулася
Замри

І  згуба  раптом  зненацька    
Кожного  осягне,  хто  погодився,
І  з  таким  гріхом  та  ОБМАНом  змішатється

Ілюзія  безпеки
Або  повна  віра  Святому,
Але  чому  ЖИТТЯ  за  Його  Словом?
Ясності  більше,  ясності!

Так  часто  розбиваються  в  брязкіт  
Люди,  машини,  будинки,  міста!  
Але  нам  здається,  що  це  десь  там,  далеко!
Від  цих  думок  навіть  якось  становиться  легко!
Але  ж  це  ілюзія!
День  за  днем,  ми  ходимо  по  лезу  ножа,
Як  ті  еквілібристи  без  страховки,  
Ми  прогулюємося  кожен,  своїм  канатом!
А  потім  бам!!  
І  ти  вже  у  тому  списку  людей!
Все  не  безпечно  навколо;
І  це  лише  ілюзія!  
І  уже  прокидаючись  вранці,  пам'ятай  про  це!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2024

Гість проти ночі

Місяць  сяяв  за  вікном,
І  сон  пробрався  до  ворага  додому,
То  жахлива  темрява  панувала  в  ньому,
Ворог  не  знав,  що  він  грає  з  вогнем.

Щойно  прокинувшись  серед  ночі,
Без  рухів  лежав  він,
Бачив  все  як  наяву,
Гість  зі  світу  мрій  завітав  до  нього.

І  потойбічним  голосом  сказав:
До  владики  ти  завітав  на  бал.
І  розум  прояснився,
Страх  у  куточках  душі  забився.

Ворог  не  відразу  усвідомив,
Що  у  темний  світ  уві  сні  потрапив.
І  перед  ним  все  змінилося,
Вся  кімната  світлом  осяялася.

І  побачив  він  тоді,
Як  перетворюється  стіна.
У  величезний  бальний  зал,
Ой,  куди  ж  його  чорт  покликав.

Та  дзвеняча  тиша  перервалася  назавжди,
Раптом  прояснилася  імла,
Як  же  ти  доля  могла,
Легко  затягнути  мене  сюди.

Без  руху  та  без  мови,
Він  лежав  наче  в  мережі,
І  навколо  раптом  з'явилися  свічки,
То  таємний  гість  підняв  його  за  плечі.

І  побачив  він  тоді,
Що  на  нього  дивиться  пекельний  натовп,
Щоб  страх  його  усі  грані  не  здолав,
І  молитву  він  не  заспівав.

Ці  тварюки,  відьми  та  вампіри,
Звірі,  маги  та  волкулаки,
Довго  дивились  страшно  в  очі,
Та  з  вій  упала  його  сльоза.

"Ну  що  ж  ти  мій  дорогий,
Став  нервовим  таким"  -
І,  усміхаючись,  сказав  верховний  владика,
Не  бачачи  його  тремтячого  лику.

Тож  твої  казки  нікому  не  допоможуть,
Ти  маєш  сам  знайти  дорогу.
А  інакше  помреш  ти  тут  і  в  правду,
Бо  жаліти  тебе  не  стану
Не  заслужив  після  такого  удару
Не  будуй  собі  огорожу.

Свято  в  повній  силі,
І  догорав  наче  в  могилі.
І  нещасний  ворог  раптом  сказав:
"Це  я  створив  напад  на  них".

Ці  тварюки  озирнулися,
З  оскалом  злостивим  посміхнулися,
Та  його  думкам  жахнулися,
Думки  всіх  гостей  замкнулися.

"Ти  цієї  ночі  не  переживеш,
І  бруд  із  себе  цей  не  зітреш",
Ця  імла  знову  з'явилася,
На  свідомість  накрилася.

Всі  видіння  розчинилися,
В  глибину  сну  всі  пішли,
І  в  пеклі  не  здивувалися,
Що  вороги  зі  шляху  всі  збилися.

Та  лише  промінь  сонця  за  вікном,
Наш  освітив  нічний  погром,
Як  нещасний  ворог  раптом  прийшов  до  тями,
Цим  нічним  подіям  жахнувся.

Думки  тисячами  стріл,
Знову  перетворювали  обличчя  на  крейду.
І  страхи  всі  не  відразу  розчинилися,
Вже  адже  його  бажання  справдилися.

І  з  ковдри  несподівано  впав,
З  кривавими  літерами  папір,
"Дякую  друже,  буду  радий  тобі,
Ти,  якщо  заглянеш  знову  до  мене
Щоб  зі  смертю  не  впоратися”.

Так  все  ж  таки  це  був  не  сон,
З  ворога  губ  зірвався  легкий  стогін.
Трохи  помізкував  і  вирішив,
Що  всі  мрії  владика  для  них  реалізував.

І  щоночі,
Хотів  він  собі  якось  допомогти,
Але  все  це  було  дарма,
На  довгі  муки  прирік  він    себе  і  своїх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2024

Долини

Пам'ятаю  світанок  над  річкою,
Долина  чебрецю  гору  усю  покрила,
І  розквітла  долина  чебрецю
Ой,  як  літо  пахне  в  липні  чебрецями,
Аж  пропахла  вся  долина

Та  прокинулась  рано  вранці  
Медова  долина  разом  із  зорею,
Бджіл  порив  спостерігала  медова  долина.
Ой,  як  літо  пахне  в  липні  медом.
Аж  пропахла  вся  долина.

Очищає  на  горі  повітря  
Долина  чебрецю  і  медова  долина,
Ой,  як  літо  пахне  в  липні  чебрецями  і  медом,
Аж  пропахли  усі  долини

Та  й  від  себе  жене  геть  горних  злих  духів  
Долина  чебрецю  і  медова  долина.
Ой,  як  літо  пахне  в  липні  чебрецями  і  медом,
Аж  пропахли  усі  долини

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2024

Я живу…

Я  живу  в  міжчассі  і  в  міжпросторі    -
Вільна  від  питань  і  відповідей…
З  відчиненими  дверима
 
Муками  великих,  життя  не  щадящих,
Шлях  засіяний,  міжчассі  лежить,
Що  картами  долі  вигнутий  сміливо,
Що  перевіряє  всіх,  ламаючи  дух  та  тіло.

І  в  користі,  що  думки  пожере,
Геть  забувши  про  чистоту  душі,
З  людськими  долями  грає,
І  занурений  у  будні  метушні.

Він-цар  і  блазень  в  одній  особі,
У  його  душі  і  бог,  і  диявол.
Він  знав  усі  істини  про  того  творця,
Хто  у  житті  цілі  нам  поставив.

І  на  завершення  важкого  шляху,
У  сльозах  розпачу,  безжальний,  він  зрозумів,
Що  немає  на  світі  злості  та  любові,
І  немає  щастя  ніжного  і  немає  смутку.


Я  живу  в  міжчассі  і  в  міжпросторі  -
Така  вже  безтурботність  мною  править…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2024

Скарби неба

Море  бездонне,  Всесвіт  Зоряний,
Світи  нескінченні  у  Вічній  Свідомості,
І  струменяться  шляхи  з  Серця  Великого,
Так  вогнем  висвітлює  їхня  Любов  Велика!

Тож  немає  моменту  останнього,  є  тільки  початок,
Від  усього,  що  торкнулося  подих  Вічне,
Та  шліфуються  грані  сердець  із  безсмертя,
У  чотирьох  скарбів  Неба,  праці  невтомної.

Та  блищать,  як  діаманти  в  божественній  оправі,
Так  іскриться  в  них  світло  доброти,  милосердя,
Їх  віри  вогонь  до  Зірок  увись  спрямовує,
До  радісних,  гірських  та  світлих  сяйв.

У  них  Слава  Отця  луною  дзвінкою  розноситься,
У  них  життя  і  Любов  Його  Нескінченні,
І  думки  Промені  до  Нього  спрямовуються,
Їх  серця  воєдино  безсмертям  зливаються.

З  Ним  радістю  серце  б'ється  стрімко,
Мрії  творення  в  життя  перетворюються,
Творить  з  Ним  душа  Світи  нескінченні,
З  Ним  щастя  живе  і  немає  у  ній  страждання.

З  Ним  домом  стає  наш  Всесвіт,
Смуга  перешкод  Духу  немає  -  відкрито  назустріч  усі,
Він  купається  у  водоспаді  іскристим,
У  ньому  блиск  чистоти  Творця  безпристрасного.

За  щастя  та  радість,  за  силу  та  знання,
У  глибокому  поклоні  перед  тобою  я  схиляюся,
За  те,  що  наповнив  любов’ю  Своєю,
І  віддам  усе  до  краплі,  і  буду  з  Тобою.

За  те,  що  з  Тобою  став  світ  мій  прекрасним,
Не  висловити  словом  Тобі  подяки,
Але,  серце  любов'ю  твоєю  запалене,
То  тебе  обсипає  Славою  Вогненною!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2024

Порожні обітниці

І  не  знають  вони,  що  творять,
І  не  знають  наслідків,  на  жаль,
Не  роздумуючи  говорять
У  святинь,  не  схиливши  голови.

Та  непристойні  пісні  співають,
І  при  цьому  уникаючи  будь-яких  писань.
Все  даремно  порожні  обітниці  дають,
І  заблукавшись  серед  святих.
Їх  порушуючи  самі,  коли  нікуди  плисти…

То  невідомі  їх  шляхи...
Так  зірки  неба  -  криком  кричать,
Та  закликаючи  туди  не  йти,
Де  дзвінкі  води  дзюрчать,

Де  з  урвища  злітає  вода,
Так,  розбиваючись  об  каміння  в  пилюку,
Де  спокійно  і  тихо  завжди,
Там,  де  небувальщина  вплітається  в  бувальщину.

Де  у  білих,  як  кістки,  снігів,
Сонця  яскравого  падає  промінь,
Де  виходить  із  берегів
Це  Безмежне  море  хмар.

Там,  де  пряне  повітря  п'янить,
Де  йдуть  сумніви  та  страх,
І  місяці  де  і  сонця  зеніт  -
Так  перетворюють  зневіру  на  порох.

Носячи  з  собою  судину  зі  злом,  
Виявилася  одного  разу  порожньою.
На  мить  забувають  про  все...
Де  приходять  блаженні  сни
Про  блукаючий  Дух  свій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2024

Темна вода

Я  намалюю  чорне  сонце.  
Я  прочиню  заборонені  двері.
На  дні  пересохлих  колодязів  
Я  живу  як  пам'ять  тепер...
І  немає  повернення  із  солодкого  полону.  
І  немає  порятунку  та  виходу  немає!
Верствуватісь  по  хвилях,  
Наче  піна,  втрачаю  свій  образ  і  Світло.

Чи  підеш  ти  зі  мною
По  дорозі  нічної,
По  дорозі  чужої?
І  скоріше  ні  ніж  так….
Так!  Краще  йди
Світлим  Шляхом!
Не  спокушай  мене….
Я  –  Темна  Вода,
Що  з  озер  лісових
Тою  заблуканою  річкою
І  струмениться  до  Чужого  Неба  над  Чужою  Землею….

На  повіках  краплі  червоного  кольору.  
І  був  Долею  передбачений  той  Шлях.
Я  все  ж  таки  зважилася  на  це.  
І  Темряву  розкриваю,  як  Суть.
Але  знаю,  
Що  за  чорною  рисою  біліша  за  сніг  дорога  зі  Сну,
Що  Смертю  зветься….  Порожнє!  
Я  буду  лише  Небу  вірна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2024

Віртуальне світло

Взявшись  за  надію  прожити  своє  життя,
Жінка  намагалася  йти  далі,
Але,  ходячи  по  лезу  ножа,
На  своє  минуле  жінка  не  могла  дивитися.
Всі  залишили  її  напризволяще,
Але  Бог  дав  їй  останній  шанс;
А   віртуальне  світло  мовчить,
Бо  реальний  світ  його  сильніший,
Ці  дороги  божі  точніше
У  перетині  орбіт...
Її  тяжке  становище  було  не  настільки  чудовим,
Але  тепер  жінка  знала,  що  мусить  йти  вперед.
Вона  встала,  спіткнулася  і  впала,
Так  найближчі  тепер  справді  відбивалися;
Не  залишилось  сил  всередині  неї,
Зараз  вона  не  могла  нічого  приховати.
Жінка  знала,  що  має  сили  віртуального  світла,
Це  може  змусити  її  досягти  нових  здібностей,
Зараз  жінка  могла  піти  дуже  далеко,
Як  і  зараз,  у  її  житті  минуле  залишило  великий  слід.
Зараз  їй  не  було  чого  втрачати,
Але  між  життям  і  смертю  їй  довелося  вибрати,
І  якби  прихід  нового  життя  жінка  побачила  не  віртуальне  світло,
Ось  тоді  їй  назавжди  не  буде  за  когось  триматись.
У  неї  були  мрії,  які  враз  розбилися,
За  своїми  надіями  вона  завжди  біжить,
Думаючи  про  це,  вона  намагалася  йти  далі,
Люди,  яким  вона  довіряла  найбільше,  виявилися  шахраями,
Але  залишивши  позаду  всі  свої  турботи,
Свій  біль,  глибоко  в  собі,  ховавши  подалі,  вона  йде  далі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2024

Доля моя

Доля  моя  не  шовком  вишита.
У  ній  вузлик  на  вузлику.
Як  багато  було  в  житті  очікувано
До  болю,  стиснутого  в  кулаці.

І  малюнок  вийшов  невигадливий.
То  нема  позолоти  по  канві.
А  фарби  –  тихі,  пастельні  –
Квіти  на  скошеній  траві.

Але  мені  іншої  долі  не  треба.
Бо  скажу,  не  покрививши  душею.
Все  було  в  ній:  дощі  та  веселки,
І  ночі  грішні  кохання,

Та  осінніх  калюж  свинцевість  хитка,
Ці  морозні  зимові  сиві  дні.
Але  знову  весна  цвіла  посмішкою,
Що  ангел  з  неба  упустив.

Де  гладь,  де  хрестик  –  не  вказано.
Та  чи  варто  про  те  шкодувати?
Зі  вивороту  вузлики  зав'язані.
З  «лиця»  не  розглянути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2024

Під вулканом

Країна  спить  під  "домашнім"  вулканом,
Простягаючись  до  морських  берегів
 Вкриє  нас  вогненною  лавою
Від  неї  ворогам  не  буде  спасіння
І  рухне  злий  світ  від  вулкана  на  мить!


У  рідкої  та  спекотної  лаві,  як  пекло.
У  темному  жерлі  земного  вулкана,
І  розжаривши  ланцюги  мідних  хрестів,
Моє  вогнедишне  полум'я  шепотіло:

Ти  прийди,  Пане!
І  ти  відродись,  вогню  сину!
Та  й  знову  демон  прийшов
Тобі  час  у  бій!”

Розлетяться  кайданами,  як  пил!
Потужністю  вогняною  небо  накриє!
То  він  вийшов,  щоб  боротися  за  мир,
І  як  колись  за  Сонячну  країну!
Та  й  знову  в  сідлі  він  і  кінь-його  друг
Чекає  смиренно  і  тихо  зітхає.
І  ось  він  узяв  свій  легендарний  меч,
А  вістря  чиє  зловісно  блищить!
Щит  його  –  дощ  із  полум'яних  зірок,
Шолом  –  дарування  похмурої  ночі!

Та  й  знову  будь  до  бою  готовий
Миритися  із  злом  він  не  хоче!
То  у  серці  вогненному,  непомірний  запал!
І  сил  дістане  нести  цей  тягар!
Мій  король  Вогню  захистить  це  життя
Продовжить  на  Землі  людей  час!

“Розгорись,  мій  безсмертний  вогонь!
І  в  попіл  перетвори  ворогів!
Та  пролийся  полум'яним  дощем,
Покликавши  і  блискавку,  і  грім
І  навіки  морок  гони  геть!”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2024

Тут були ми

Я  проти  війни,  проти  болю  чужого  
І  свого,  України,  і  тим  більше
Не  те,  щоб  хотів  бути  святенником
Просто  немає  тут  щастя  в  агонії,
Бо  ми  були  тут  і  там,  під  час  обстрілу
Просто  занурились  у  криваву  війну
В  очах  дитини  майбутня  війна,
А  в  сльозах  його  терпкий  біль
Що  готує  нам  ворог  знов,
Так  здається  бомбардування,  
Бо  ми  були  тут  і  там,  під  час  нападу
І  не  боялися  нічого,  
Бо  знали,  ми  в  безпеці  все  одно
Цей  час  йде  по  цегляній  стіні,
І  при  цьому  розсипаючись  на  сотні  уламків
Це  чудові  ночі  і  дні  у  щасливому  пори  року
Так  перекриті  неземним  образом
Ці  снаряди  вирішують  бездонне  небо
І  втрачають  колишню  височінь.
Але  ми  дали,  даємо  і  будемо  давати  відсіч,
Бо  ми  будемо  тут  і  там  ще  щасливі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024

Зрадник, проклятий та демон

Кому,  як  не  тобі,  написані  ось  ці  рядки,
Але  навряд  чи  смисл  їхній,  потурбує  розум  твій,
Де  був  ти,  коли  життя,  тобі  давала  мудрі  уроки
Ти  напевно  спав,  а  я,  на  той  час  охороняла  твій  спокій.

Ти  вічно  зайнятий  був,  ти  їхав  надовго,
А  я  чекала,  долю  благала,  щоб  тобі  завжди,  у  всьому  щастило,
І  навіть  у  мить,  коли,  доля  тебе  хльоснула  боляче,
Я  любила,  вірила,  що  будемо  разом,  усім  чортам  на  зло.

Зараз  ти  стогнеш,  не  від  болю  ні,  від  жалю,
Про  те,  що  розгубив  все  те,  що  навіть  не  секунди  не  цінував,
Ти  ЗРАДИВ  ВСЕ!-затишок  сім'ї,  любов  мою,  і  дітей  своїх,
Та  що  там  говорити,  нехай  буде  так,  адже  ти  ж  так  вирішив!

Ти  один  у  цьому  світі,  безсмертний  королю,
Усі  рідні  давно  у  небутті.
І  ти  хочеш  почути  від  смерті  пароль
І  заснути  покаєно  у  темряві.

Ти  живеш  на  Землі  вже  тисячу  років.
Ти  ж  бачив  падіння  країни.
І  ти  змушений  дати  безшлюбну  обітницю,
І  адже  всі  гинуть  твої  діти.

Хоч  кидайся  зі  скелі,
Хоч  гори  у  вогні,
Хоч  у  річці  ти  потонь  –
Не  потрапити  у  небуття.

Ти  був  проклятий.  Назавжди,
Ти  назавжди  у  світі  тому.
І  спокій  ніколи
Не  ухилить  тебе  у  сон.

Ти  один  у  цьому  світі,  безсмертний  король,
Ти  пережив  усіх  слуг  сотні  разів.
І  ти  хочеш  почути  від  смерті  пароль...
Ти  почекай,  не  зараз...  не  зараз...

Ти  проживеш  на  Землі  ще  тисячу  років,
Поки  істину  зможеш  дізнатися,
А  потім,  у  тиші  ти  дізнаєшся  секрет,
І  піде  все  по  колу  знову.

Як  завжди  блукала  біля  води
І  зустріла  там  демона  глухого.
Я  простягла  руку,  але  він  не  дав  руки,
Бо  закривав  своє  обличчя  криве.
За  ним  стояли  натовпи  дів  прекрасних,
А  він,  нещасний,  дивився  на  океан,
Тихий,  величезний,  моторошний,  одноокий,
Не  чув  він  правду,  ні  обман.
Я  лише  одна,  взяла  його  за  руку,
Я  вела  його  до  кінця;
А  натомість  він  показав  мені  біль,  розлуку,
Також  образу,  ревнощі,  милі  риси  обличчя...
І  прибрав  він  руку  свою  і  всі  бігли  геть,
А  я  стояла  поруч,  приголомшливо.
У  очниці  демона  прекрасного,  наче  ніч,
Квітка  проросла…
Квітка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2024

Битва за життя

Цей  огидний  світ,  який  знаю,
Не  гідний  мирно  жити.
І  Чорна  вдова  вже  сплітає,
У  своїй  обителі  мережі  темряви.
Битва  за  життя,  битва  за  щастя,
А  не  за  золото  королів.
І  повинна  йти  вона  зараз.
Поки  не  так  все  й  дарма,
Поки  що  в  серцях  ще  агат,
То  палає  полум'ям  Світила,
Поки  боїться  лютий  ворог,
Поки  що  одна  ми  разом  сила,
А  тепер  зведемо  все  полум'я  воєдино,
Щоб  розвіяти  всю  ту  завісу  зла,
Що  гризе  своє  ж  плем'я,
Що  не  дає  нам  людям  жити.
Щоб  лик  земний  жив  далі,
І  цей  небесний  звід  змінював  лик  світил,
Промені  та  зірки  стелять  у  далечінь  простір.
І  перейдемо,  де  в  болотах  не  ходили,
У  битві  за  життя,  долі  наперекір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2024

Варта у грі

Нехай  ковзають  вулицями  тіні,
Тих  усіх  живих  і  мертвих  людей,
Нехай  тече,  у  своєму  руслі,  час:
Час  воїн,  помилок,  пристрастей.
Тож  я  прикидаюсь  у  часі,  сплячим,
Я  затаюсь,  як  хижак,  у  темряві,
Немає  мені  діла,  до  тих,  що  йдуть,
До  згоряючих  –  на  Землі!
Цей  ритм  своєї  долі  уповільнюючи,
Знаю:  багатьох  переживу.
Нехай  самих  себе  розшматують  –
Усі,  хто  служать  злу  та  добру!
Це  пішаки,  тільки  лише  пішаки…
Сили  світла  та  сили  темряви.
І  їхня  боротьба  –  лише  зла  усмішка,
Тільки  Бога,  тільки  -  Сатани  ...
Вбивають  –  заради  святого,
То  заради  –  віри,  то  заради  –  кохання,
Шукають  у  комусь  ознаки  поганого,
Щоб  його  напитися  крові.
Чи  це  світло?  Чи  це  віра?
Не  повинні  вони  вбивати.
Нехай  ковзають  вулицями  сірим,
Тіні  всіх,  хто  любить  грати:
У  ці  ігри  варти  –  у  світлих  та  темних,
І  чекає  на  них  усіх  –  мовчання  гробниць;
Тож  я  прикидаюсь,  серед  них,  невгамовних,
З  порожнечею,  без  чітких  кордонів.
І  буде  все…  Щоб  згинути  в  битві!
Але  боротьба  та,  не  для  мене:
Дух  не  може  знати  поразок,
Не  борючись,  а  просто  живучи!
Нехай  ковзають  по  вулицях  тіні,
Воїнів  світла  або  ж  -  темряви,
Нехай  тече,  лукаве,  час,
І  відносячи  їх  у  пекло  війни.
Тож  я  прикидаюсь  у  часі,  сплячим,
Цей  ритм  своєї  долі  уповільнюючи.
Немає  мені  діла  до  тих,  що  йдуть,
Як  добра  немає,  у  вихорі  боротьби!
Це  пішаки,  тільки  лише  пішаки,
А  битві  –  тисячі  років…
Душі  їх  –  лише  зла  усмішка,
Над  собою...  Забули  світло:
Це  світло,  яке  не  вбиває,
Але  любов'ю,  всяку  темряву,
Тож,  у  нове  світло,  легко  перетворює,
І  припиняючи  цим  війну.
Ці  люди  будуватимуть  будинки  і  житимуть  у  них.
Так  у  що  ж  ти  таки  віриш:
«цих  світлих  сил»  божевільна  рать?
У  те,  що  темрява,  таїть  у  собі  звіра,
І  йдеш  –  його  вбивати?
Ця  віра  Вас  і  погубить:
То  хай  віддасться  нею!
Не  судимий,  лише  той,  хто  не  судить;
І  не  загинув,  лише  той,  хто  мудріший;
Буде  все…  Щоб  згинути  в  битві!
А  битві  –  тисячі  років!
Я  одного  прошу  лише:  терпіння,
Мого  у  небес…  Де  правда  та  світло.
Бачити  сенс  у  житті
Ця  сила  лише  у  справжньому  світлі:
Від  нього  ми  такі  далекі…
Адже  сонце,  для  кожного  світить,
Не  рахуючи  наших  гріхів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024

Ми зустрінемося з тобою…

Ми  зустрінемося  з  тобою  в  інших  світах
Де  дутиме  нам  вітер  вічності
Цей  чарівний  смуток  в'юном  в  душі  кружляє
В’є  нам  полотно  любові  до  нескінченності

І  поворот  долі  торкнеться  народженням,
Та  оголосивши  бажанням  лекгим  як  порятунком
І  хоч  штормило  нас  від  нових  відчуттів
У  хвилях  кохання  ми  шукаємо  насолод

Світло  казкове  дарують  усі  сузір'я
І  ніби  тендітний  пліт  несе  нас  у  хмарах
У  коханні  нам  не  страшні  Богів  відплати
У  Всевладді  ночі  потопаємо  як  у  шовках

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2024

Світ не простий

Світ  не  простий,  зовсім  не  простий  світ,
Не  можна  в  ньому  сховатися  від  бурі  та  від  гроз,
Не  можна  в  ньому  сховатися  від  зимових  завірюх
І  від  розлук,  від  гірких  розлук.
Але  крім  бід,  непрошених  бід,
Є  у  світі  зірки  та  сонячне  світло,
Є  будинок  рідний  та  тепло  вогню,
І  в  мене  є  ти,  і  тільки  ти  в  мене  є.

Все,  що  в  житті  є  в  мене,
Все,  в  чому  радість  кожного  дня,
Все,  про  що  тривоги  та  мрії,
Це  все,  це  ти  в  мене  є.
Все,  що  в  житті  є  в  мене,
Все,  в  чому  радість  кожного  дня,
Все,  що  я  кличу  своєю  долею
Пов'язано,  пов'язане  лише  з  тобою.

Світ  не  простий,  зовсім  не  простий  світ,
Але  я  не  боюся  ні  бурі,  і  ні  гроз,
Не  страшний  холод,  не  страшна  спека  мені,
Якщо  зі  мною,  ти  тільки  поряд  зі  мною.
Ти  не  сумуй,  ти  даремно  не  сумуй  за  мною,
І  якщо  встане  лихо  на  шляху  моєму,
З  бідою  я  впораюся,  як  і  ти  справляєшся,  кохання  зберігаючи,
Ти  ж  у  мене  єдиний  -  ти  в  мене  є

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2024

Ми зруйнували імперію зла

Обрали  один  з  чотирьох  сценаріїв  -  «Розпад»
Імперія  зла  в  руїнах...
Таке  уявити  можеш?
І    під  нею  підірвали  міни
І  бомби  підірвали  також.

Ну,  правда,  вже  дістала…

Тепер  –  лише  Царство  світла.
А  зло,  якщо  є,  то  мало  –
ошмаття  від  інтернету.

Чого  б  торкнувся  поглядом  –
і  лад,  і  добро  суцільне,
де  парами  тварюки  стадом
та  йдуть  за  воскреслим  Ноєм  -
і  гідним  і  найкращим.

Наважимося  на  цю  витівку…

Але  як  би  так  зло  зруйнувати,
щоб  тільки  добро  лишилося?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024

Третє небо-рай

Ангели  з  третього  небесного  неба  -  рая  
І  вони  посилають  тобі  свою  найдорожчу  любов.  
Так  вони  воюють  у  невидимому  на  вашому  боці  ,
Щоб  захистити  та  перемогти  темні  сили  зсередини.  


Ті  крилаті  створіння,  сяяні  славою,  
Кинув  його  з  вершини  землі.  
Відданий  на  третє  небо-рай:  
Тож  старійшини  гуртом  у  білих  шатах  співали:  
Царю  Алілуя!  Алілуя!  Алілуя  Царю!  

І  тоді  його  маскування  велике  згортається,  
І  встановлюючи  свій  космічний  годинник  
до  третього  небо-рая.  

Бо  як  небо  знаходиться  високо  
над  землею  таке  велике  його  милосердя  
до  них  що  боялися  його.  

Небо,  навіть  небо,  є  Господні:  
Але  землю  він  дав  дітям  людським.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2024

Зелений захід сонця

Ти,  коли-небудь  бачив  зелений  захід  сонця  
і  бордове  сонце,  що  сидить  у  морі,
Хмари,  як  цвітіння  мімоз  навесні,  
І  вселенське  небо  у  спокої.
То  з'являється  у  небі
зелений  блискучий  промінь.

Ти  коли-небудь  відчував  зелений  колір  
На  зап'ясті  своєму,  як  сполучне  світло,  
З  тими,  хто  самотньо  по  життю  
Йде,  але  своєю  душею  
У  політ  усіх  кличе  зеленим  блискучим  променем

Хоч  люди  самотні,  але  вірою  сповнені  
І  ввібрали  в  себе  всю  красу  землі,
Не  клянуть  це  життя,  
Не  стогнають  у  глушині,  
А  всьому  людству  просять  кохання  у  неба.

На  заході  сонця  побачивши  зелене  небо  
Ніби  віддзеркалення  душевної  туги  і  болі,
-  призвісткою,  що  близький  захід  сонця
Промінь  ніжно  розбудить  гарні  почуття  тих  людей,  
Що  забули  свої  витоки  на  заході  сонця
При  цьому  згадати  свої  витоки  на  заході  сонця

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2024

Драбина

Поставлю  драбину  на  землю,   
Залізу  на  хмару з  землі
І  там  чудово  відпочину,
Аж  раптом  легшає  дробина
Дивлюся:  я  схопилася  неба,
нехай  злізу  з  неба  на  Землю
Бо  не  тут  моє  сонце
Бо  не  тут  мої  зорі
Бо  не  тут  моє  серце,
І  навіть  очі  тут  не  мої,
А  все  моє  на  землі,
То  хтось  кличе  та  виглядає
Мене  згори...
Щоб  я  повернулась  туди,
Не  треба  мені  захмарного  раю
Тільки  б  цілувати  руки  землі
І  думати  що  квіти  то  вічні  зорі
І  думати  що  сонце  в  очах  твоїх
Бо  тут  моє  серце  
І  тут  мої  очі  
Дивлюся  знизу  на  небо,  Наче  у  раю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2024

Дияволиця

Я  падаю...
В  багаття  твоїх  обіймів
Згоряю...
У  вогненному  пеклі
Німію...
Від  великої  кількості  прокльонів
І  тлію...
Під  напором  принижень

Даремно…
Ти  обливаєш  мене  водою
Та  й  небезпечно…
То  танцює  її  магія  вогнями
Дме  на  полум'я  невміло
Як  пристрасно...
Ти  накрила  вогнем  своїм  мене
Мені  страшно…
В  пеклі  продовжую  горіти  
Жахливо…
То  розжарило  полум'я  моє  тіло

Палаю...
Там  де  язик  пожежі  спекотні
Вдихаю...
В  насолоді  немає  межі
Ридаю...
І  обожнювання  сльози  солодкі
І  знаю...
Не  такий  кінець  хотіла

Та  досить  вже!
Вітер  розриває  душу
Все  втрачено
Зникне  диявольське  обличчя,
Ти  станеш  ангелом  моїм...
Як  боляче!
І  обпаленим  птахом  битися
Достойно….
І  страждання  пекла  приймає
На  попелищі  доль
Ти  справжня  дияволиця...
Ти  -  дитя  ночей  і  пристрасті  чаклунів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024

Все не так…

Все  не  так,  як  здається  -  насправді,
Все  не  так,  як  бачиться  -  скоріше  за  все,
Все  не  так,  як  хочеться  -  досягти  мети,
А  те,  що  можеться  -  дивлячись  чого...
Все  не  так,  як  чується  -  містить  правду,
 Все  не  так,  як  пишеться  -  обман  і  брехня,
 Все  не  так,  як  відчуваєш  -  приносить  радість,
І  не  від  холоду  кидає  у  тремтіння.
Все  не  так,  як  чудиться  -  гідно  казки,
Не  все  те  золото,  що  дарує  блиск,
І  не  кохання  часом  приносить  ласку,
Порожнє  збуджує  інтерес...
Все  так  заплутано  –  зовсім  не  просто,
нерозібравшись,  можна  напоротися...
Так  легко  я  напоровся  на  підводні  камені,
Що  на  дні  лежать…
То  так  хочеться  виправити  все,
За  весь  час,  що  зі  мною  сталося,
Бо  так  не  важко  оминати  перешкоди…
Чи  вистачить  довіри  і  Святого  духу,
А  якщо,  як  здається,  погано  все  й  глухо?
Зло  над  нерозумними,  все  ще  куражиться.
Але,  прошу  вас,  пам'ятайте:  
ВСЕ  НЕ  ТАК,  ЯК  ЗДАЄТЬСЯ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2024

У неба попрошу я

Я  не  та,  і  ти  інший
між  нами  промайнула
тінь  забутого  кохання.
Роки  марного  чекання
Залишили  в  серці  рани.

У  неба  попрошу  я
Про  щастя,  про  порятунок,
Про  кохання,
Щоб  наше  кохання  
не  згасало  і  не  зникало.
Горіла  довго  та  яскраво,
Щоб  наші  серця  доторкнулися
До  кохання…  чи  тіні…
Бо  любов  жива
І  жити  не  перестане  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024

Таємниця сповіді

Минуле  вже  не  повернути.  
Що  гіркі  плоди  гріха,  що  гіркі  ті  муки.  
Я  знаю  лише  роки  дадуть  забути  мої  гріхи  на  сповіді,
Бо  демон  не  може  знати  ані  думок,  
ані  глибин  моєї  душі
А  може  не  забуду  свої  гріхи,
Бо  демон  не  дасть  забути  
Ті  приховані  гріхи  таємничою  сповіддю.
В  полоні  темряви  моя  душа  перебуває
І  в  цей  момент  чую  голос  дивний,
То  хтось  тихенько  шепоче  мені:
Ти  не  намагалася  говорити  із  своєю  Душею?
Зі  Своєю  душею,  можливо  маленькою,
А  можливо  великою...
Хочеш  Дізнатися,  що  думає  вона  про  тебе,  
Як  поведе  себе  при  розлуці  з  тобою,
 Та  коли  настане  цей  день  та  година.
Як  їй  жилося  в  єдності  з  тобою,
Чи  Пробачить  вона  розуму  і  тілу  мої  гріхи,
Я  попрохаю  відпущення  гріхів  своїх,  
І  які  поглинає  таємниця  сповіді,  
Щоб  сповідь  могла  очистити  мої  гріхи,  
про  які  я  дізналася  на  таємниці  сповіді  
Я  Сподіваюсь,  що  пробачить  вона  мені...  Амінь!
Бо  Очищена  ж  від  гріхів  душа  представляє  собою  
Нареченою  Божою,  
Спадкоємицею  раю,  
Співрозмовницею  Ангелів.
І  Нехай  це  буде  під  знаком  Рози,
Під  її  квітами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024

Лабіринт любові

Манячий  лабіринт  любові.
Він  такий  чарівний,
Він  такий  небезпечний.
Там  спалахнуть  твої  та  мої  почуття,    
Та  нехай  наші  почуття  нерозділені,
Але  ж  вони  не  згаснуть.
На  кожному  повороті  дня
У  лабіринті  любові  вони  
то  палять  тебе  та  мене,
То  ніжно  гріють.
А  ми  намагаємося    зрозуміти,  
що  відчуваємо  один  до  одного
Ось  знову  поворот  крутий
Що  криється  за  ним,  не  знаємо,  
але  знайдемо  у  лабіринті  любові,  те  що  шукаємо

Ти,  подивися,  подивися,  
ми  в  дзеркальних  стінах.
Ти  вгадай  де  ти,  де  я.
 Ми  дивимося  у  дзеркала,  
і  бачимо  горить  наш  вогонь  кохання
Не  втекти,  не  втекти  нам  
Від  того,  що  бачимо  у  дзеркалах.
З  своїм  відображенням  не  розійтися,  не  розійтися
в  різні  боки  не  зможемо  в  лабіринт  дзеркал.

Манячий  лабіринт  дзеркал
Ми  давно  блукаємо  в  ньому,  але  тільки
Манячий  лабіринт  дзеркал
Не  відпустить  нас,
Бо  ми  продовжує  блукати  в  ньому  

Так  манить  лабіринт  любові  до  тебе  і  до  себе
І  ми  в  нього  ступаємо  обережно
І  відчуваємо,  як  це  можнливо
Душою  її  відтінки  на  собі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024

Слово

Мені  потрібне  слово,  а  не  слава

Слово  джерело  інформації,
Слово  живить  магічною  енергією,
Складаючи  чудові  рядки,
І  тому  мені  потрібне  слово

Комусь  потрібна  слава
Хтось  воліє  купатися  в  славі,
А  комусь  не  потрібна  слава
Бо  слово  краще  слави

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2024

Між нами

Я  стою,  дивлюся  на  небо,
Знаю,  десь  ти,  як  і  я  зараз
Через  орбіту,  дивишся  
Точно  так  само,  на  небо
З  небес  не  зводиш  очей
Між  нами  небо  й  земля,
Бо  я  як  і  ти  поруч,  я  як  і  ти  скрізь
Падали  зорі  в  долоні
І  з’єднавши  нас  незримим  павутинням  
Нитка  сплітає  нас  й  кудись  же  заведе  
і  закручувалась  щильно  у  вузлики
Так  мене  щодня,  щоночі  твоє  кохання  тримає…
Так  тебе  щодня,  щоночі  моє  кохання  тримає…

Зачіпав  мене  своїм  поглядом,  зачіпай
Зачіпала  тебе  своїм  поглядом,  зачіпаю
Говорив  мені  своїми  зоряними  очами,  говори
Говорила  тобі  своїми  океанськими  очами,  говорю
І  торкаємося  один  до  одного  струнами  душі,
То  виник  тонкий  зв’язок  між  нами
У  тиші  ми  залишили  свої  тіні
І  знову  разом  зустрічаючи  світанок
Хай  знову  судять  нас,  всі  хто  не  любить,
Дивлячись  на  нас  серед  людей,  
що  тонуть,  як  і  ми
в  безодні  злості,  крізь  роки
різних  злетів  та  падінь  у  виру  дна

Я  стою,  дивлюся  на  землю,
Знаю,  десь  ти,  як  і  я  зараз
Через  орбіту,  дивишся  
Точно  так  само,  на  землю
З  землі  не  зводиш  очей
Між  нами  небо  й  земля,
Бо  я  як  і  ти  поруч,  я  як  і  ти  скрізь
Падали  сльози  в  долоні
І  з’єднавши  нас  незримим  павутинням  
Нитка  сплітає  нас  й  кудись  же  заведе  
і  закручувалась  щильно  у  вузлики
Так  мене  щодня,  щоночі  твоє  кохання  тримає…
Так  мене  щодня,  щоночі  моє  кохання  тримає…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024

Земля туманної кулі

пливе  земля  туманної  кулі    
Во  чреві  космосу  великого
 і  людський  кошмар  все  знає,
все  зріє  по  його  покриву

земля  туманної  кулі  дихає  
во  чреві  магічною  темрявою,
а  вітер  дмухає  жахливим  голосом,
розливаючи  свій  рожевий  обман  на  землю

Космічний  простір  оживає  
І  Чутно  дзвін  струн,  живе  там,
А  сонце  матово  сяє,  
то  сонце  красу  співає

Розкрилася  куля,  як  квітка,
вже  вкрита  туманом  Земля,
І  просто  розплився  туман  над  землею,  
Як  щільна,  сива  ковдра,  
Магічні  звуки  полилися

виявляється  струни  почуттів  живі,
то  світанок  таємниче  струмує  наскрізь  
в  тумані  божественним  сяйвом  найтонших  струн,
забреніли  сонячні  струни

сім  струн  сталевих  -  голоси  епох,
сім  співочих  нот  тишу  дроблять,
між  собою  сперечаються  
та  струни  втручаються  туди

То  пісня  рветься  вгору,  а  душа  співає
І  тихою  луною  вторячи  перебором  струн,
своєю  чарівною  грою  зводять  темряву  і  світанок

Вони  Прагнуть  побачити  гру  міражів,  
Проникають  і  не  руйнують  струни  душі,
а  просто  зникає  грайливий  міраж
світанок  з’являється  на  світ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2024

Війна

Бачиш  війна  
Так  склалося  з  нами
Досі  йде  страшна  війна
На  разі  плаче  кожний  в  куточку
Навіть  всі  місяці  року  плачуть
Їм  гірко  як  і  нам
Для  чого  війна?
Для  чого  прострілені  груди  -  плачуть
І  ця  не  по-людськи  висока  ціна
Дана  безглуздим  наказом  від  біса
Бачиш  війна
Так  склалося  з  нами
Досі  йде  війна
Ця  катастрофа  тепер  у  нас  своя:  болюча  ціна  
Та  несе  Христа  роками,  місяцями  і  днями  -
зовсім  боса…
Та  зупиняється  і  плаче  
бачить  війна
І  стоїть  серед  чорних  руїн  
І  все  одно  продовжує  нести  Христа  заради  спасіння

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024

Колискова молитва

Виють  регулярно  руські  братські  могили,
навіть  чорт  не  візьме,
Та  що  це  коїться  у  ворогів  в  голові,
ви  ж  живете  з  цим  жахом…
А  я  співаю  колискову  молитву,  питаючи:  
За  що  вбиваєте?
І  самі  не  знають…
За  що  вмирають  ті  самі?
І  самі  не  знають…
Так  Бога  благаю,  
Бо  маю  побачити  своє  дитя  
Бог  час  від  часу  поцілувати  забігав
Та  оберігав  в  самому  пеклі
Ось  так  нам,  даючи  надію  чекати  і  оберігати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2024

Пригадаймо

Пригадаймо  розстріляли  цінічно  і  підло  вояків  і  мирних  людей,
Зникли  по  дорозі  діти,  жінки
Пригадаймо  все  що  з  нами  робить  ворог,  
Навіт  з  нами  плакав  бог  на  колінах  стоячи
Пригадаймо  про  загиблих  у  рідному  краї,
збираючи  в  долоні  горе
братів,  що  загинули  навіки  в  бою,
накотилася  сльоза  на  камінь,
на  гранітну  грань  плити,
Розлітаючись  уламками,
І  відмолила  у  смерті  гріхи
Відмолила  нас  в  Бога
Просимо  захисту  у  Бога  
Проведи  нас  Господи  до  перемоги
Знаючи  настане  день,  
І  прокинемося  на  світанку  і
Зникне  війна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024

Цариця ніч

не  йди,  а  веди  мене,  цариця  ніч!
І  тільки  ти  одна  моя  подруга,
я  сестра  зірок,  і  я  небо  дочка
я  теж  частина  природного  кола!

Я  хочу  зливатися  з  синьовою
і  можу  розчинитися  в  піднебессі,
полетіти  над  сплячою  Землею
і  разом  співати  із  вогнем  пісні.

на  чорний  пил,  упав  уламок  темряви
і  сірим  став  його  пильний  уділ,
І  він  огрубів  свої  риси  каменю,
тепер  не  сміє  служити  у  темряві,

і  згодом  сухий  вогонь  ночі
прозорим  укрив  той  покрив  каменю
і  він  підняв  його  чорне  крило,
І  щось  не  побачив  тих  кайданів.

Його  змінив  той  уламок  темряви,
хоч  чернь  залишився  чистим,
І  він  розшив  камнем  уламок  неба,
як  перлину  чарівної  безодні,  

крило  розкрило  вогнь  ночі,
вогонь  вп'явся  як  і  раніше,
Його  огорнув  поглядом  у  пітьмі,  
але  відступило  його  відразу  ж.

І  камінь  укрило  той  час  пітьмою  
І  він  стискає  міцно  його  крилом,
він  так  палить  світлий  світ  вогнем,
Та  він  розтікав  димом  пітьму

зі  мною  побудь,  ти  моя  цариця  ніч,
Ти  не  обходь,  моя  безмовна  Подруга.
А  ти  вкажи  мені  вірну  дорогу,
ти  покажи  шлях  із  природнього  кола!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024

Мамині сльози

Мені  мама  свої  сльози  передала,
Ось  так  вилив,  з  глибини  душі!
Сльозами  вона  багато  не  забудить  і  не  пробачить:
За  Забране  життя  ворогом,
І  за  Брехливу  історію  
За  Зруйновані  мрії,
І  за  Знищені  церкви
Наскрізь  проплаканими  маминими  сльозами  не  пробачимо  
Врятуємо,  ми  ворогів  так  врятуємо,
Що  аж  Загарбане  все  поверне  ворог  нам
Та  виборемо,  й  ми  відвоюємо  всі  землі  українські  
І  виситаємо  цю  пекельну  битву
Дамо  ворогам  так,  що  аж  полягають  всі  вороги  
І  більше  не  встануть
Згорить  уся  военна  техніка  до  тла…і  не  відновите

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024

Молитовний оберіг

На  світанку  босими  ногами
Йшла  до  Бога  Україна  
Та  йшла  тихо  з  молитвеним  оберегом  і  йде  далі…
Одягнувши  молитовний  оберіг
Та  йшла  просити  в  Бога  сили  і  кращої  долі,
Вона  ставши  на  коліна  молилася  днями  і  ночами…
Як  тільки  побачила,  
Вона  раптом  впала  від  побаченого  замліла,
Бо  наші  сини  і  доньки  полягали  
Воно  вкрито  все  христами  
З  небес  голос  чути:
Невдовзі  в  Вкраїні  настане  мир,
а  той  хто  прагнув  Україну  здолати  сам  ляже  хрестами…
Моя  рідна,  потерпи  зовсім  трішки  загою  рани  молитовним  оберегом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024

Вкраїна

Моя  Вкраїна,
Ти  мій  раю,  ти  ніченько  -  чарівниченько  моя
Твоя  ніченько  -  чарівниченько  танцює  з  дзеркалом,
і  полум'я  зірками  летить,
а  у  дзеркалі  доля  накреслена  -  картина  божественної  зірки.
Кому  пророкує  зірка  щастя,  кому  пророкує  зірка  нещастя
І  ніченько  -  чарівниченько    -  прекрасна  Вкраїна,  оновлена  моя  Вкраїна
і  таїнством  ніченько  -  чарівниченько  сповнена.  Пам’ятає  все…
У  вигині  граціозному  з  дзеркалом  грається,  прекрасна  Вкраїна,
Ніченько  -  чарівниченько  навколо  крутиться…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2024

Родинний звіт

священний  пил  покрив  наш  вічний  рід  -
родинний  звіт,
Ми  віхи  життя  запустили  знову,
Ми  люди-боги,  ми  –  святий  народ!
І  очистивши  наш  вічний  рід  -
родинний  звіт

Шануємо  ми  священний  пил,  
що  наш  вічний  рід  -  
родинний  звіт  покрив.
І  опад  минулих  вічних  років,
Святий  пил  нас  навчив
Блюсти  наш  вічний  рід  -  родинний  звіт.

О,  мати  Земля,  ти  нас  вигодувала,
Дала  нам  життя,  то  ж  продовжуймо  
наш  вічний  рід  -  родинний  звіт,
То  твій  світлий  лик  навік  покрила
Безсмертних  років  святий  пил

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024

Шлях до перемоги

Тої  страшної  ночі  всі  біжали  у  підвали  та  з  ними  біжала  дивна  жінка  у  військовій  формі  
зі  своїм  маленьким  сином,  тому  що  чули  гучні  удари  та  вибухи.  
Ця  дивна  жінка  носила  на  лівій  руці  ультрафіолетове  тату  «магічний  компас»  та  ультрафіолетове  тату  «магічний  компас»  було  ретельно  
приховано  від  злих  очей  під  військовим  одягом,  завжди  носячи  цей  одяг,  тому  вона  не  хотіла  щоб  хтось  бачив,  що  вона  має  тату  «магічний  компас».  
Раптом  щось  майже  вдарило  цю  жінку,  пролетівши  кілька  сантиметрів  від  удару,  вибух  був  настільки  потужним,  що  це  щось  розділило  підвал  на  дві  частини.
 Так  дивна  жінка  втратила  зв‘язок  з  сином  і  з  усіма  іншими  людьми.  Тож  дивна  жінка  знаходилась  під  завалами.  
Виявляється,  цим  «чимось»  була  ракета  і  куля.
Вона  прокинулась  від  сильного  болю  та  коли  вона  підвелася,  то  спочатку  побачила,  
що  поряд  з  нею  нікого  немає,  навіть  її  маленького  сина,  почавши  шукати  його,  оглядаючи  зруйноване  приміщення  та  це  було  даремно,  
бо  в  приміщенні  нікого  не  було,  крім  неї  самої.  При  оглядинах  приміщення  вона  побачила  сходи,  коли  вона  спустилася  по  сходах  вниз,  то  побачила  кімнату  
і  швидко  відкрила  двері,  щось  її  тягнула  туди,  всередині  кімнати  побачила  незліченну  кількість  книг.  Потім  їй  захотілося  взяти  книгу  
і  прочитати  її,  а  коли  взяла  до  рук  книгу,  відкривши  її  була  зачарована  від  прочитаного  та  й  ще  українською  мовою.  Вона  вирішила  зберегти  таємницю  про  те,  
що  прочитала  та  де  знаходилась  кімната  українських  книг,  та  трохи  згодом  вона  покинула  приміщення.  Наслідуючий  день  
вона  вирішила  повернутися  до  кімнати,  але  не  спустившись  по  сходах,  вона  побачила  якусь  дивну  кімнату  і  підійшовши  до  неї  відкрила  двері,  
побачивши  розбиті  стіни  та  побачила  людей  у  військовій  формі,  які  гучно  сміялися  у  дворі  розбитого  будинку,  а  біля  розбитої  стіни  
стояв  один  із  них  та  підійшовши  ближче  до  неї,  при  цьому  націливши  на  неї  зброю,  їй  наказали  лягати  обличчям  до  підлоги,  але  вона  почала  тікати.  
Раптом  її  побачили  всі  інші  військові  та  почали  її  наздоганяти,  наздогнавши  її  відразу  вдарили  по  голові,  прострелили  ногу  та  її  потягнули  
до  вцілілої  темної  кімнати.  Дивна  жінка  почала  прокидатися  від  жахливих  криків  чоловіків,  дітей  та  жінок.  Вона  побачила  маленьку  темну  кімнату,  
яка  була  ще  чорніше  ночі,  перед  нею  сидів  злий  кат  та  почав  допитувати  всю  інформацію  про  наших  воїнів  в  присутності  полонених.  
Спочатку  вона  не  могла  нічого  відповісти  від  шоку,  бо  побачила  катованих  братів  у  жахливому  стані,  які  терпіли  біль  і  мовчали,  бо  куди  вони  мали  подітися.  
У  когось  рука,  або  нога,  або  дві  руки,  або  дві  ноги  та  інша  частина  тіла  були  пошкоджені,  їх  тіла  гнили  повністю.  Всі  поранені  були  прижаті  до  стін.  
Дивна  жінка  та  побратима  не  просто  в  темній  кімнаті  перебували,  а  в  кімнаті  було  сиро  та  на  стінах  цвіла  цвіль.  Та  на  допиті  
їй  погрожували  за  мовчання  та  казали:  “ми  –  раби”  та  дивна  жінка  вперто  не  давала  відповіді  та  кричала:  “ми  -  не  раби...”  та  згодом  її  залишили  в  спокої,  
а  замість  цього  вони  загнали  кудись  декілька  полонених.  Всі  полонені  та  дивна  жінка  продовжували  чути  жахливі  крики  своїх  побратимів,  
бо  жахливий  кричущий  звук  звучав  відлунням  в  темній  кімнаті  лунало  так  гучно,  що  аж  закладало  вуха.  В  таємній  кімнаті  людей  спалювали  живцем,  
маленьких  дівчат,  маленьких  хлопчиків  та  молодих  жінок  насилували,  а  воєнних  чоловік  та  жінок  вбивали  або  вішали,  
або  відрубували  голови  полоненим.  Також  злі  кати  надягали  кайдани  на  руки  та  ноги  полоненого  та  вішали  на  стіну,  як  картинку,  щоб  не  змогли  втекти.  
Інколи  проводили  допити,  але  відразу  вбивали,  щоб  ніхто  не  зміг  знайти  слідів.  Якщо  кати  бачили  тату  з  символом  “тризуба”  відразу  вирізали,  
швидко  шукали  нове  тату,  щоб  знову  вирізати  з  тіла.  Якщо  чули,  що  полонені  розмовляють  українською,  заставляли  розмовляти  російською  мовою  
та  ставили  російські  канали  про  рідну  Батьківщину,  якщо  хтось  намагався  відмовитись  відрізали  язика  полоненому,  
так  вороги  стирали  все  з  пам’яті  полонених.  Трохи  згодом  приносили  понівечені  тіла  убитих  людей  та  дивна  жінка  була  здивована  і  при  цьому  
вона  задавала  сама  собі  питання:  чому  її  допитували,  але  не  лишали  життя?  Чому  вороги  такі  жорсткі  злочини  вчиняють  з  полоненими?  
Що  надихає  ворогів  так  робити?
Також  дивна  жінка  була  здивована  тим,  що  заганяли  полонених  у  таємне  місце  більшу  кількість  людей,
 а  повертали  тіла  убитих  людей  меншу  кількість.  Мертві  тіла  людей,  які  не  повертались,  вороги  використовували  на  війні,  як  снаряд,  
тобто  мертві  тіла  прив’язували  до  снаряду  та  кидали  на  тилові  території  велику  кількість  снарядів.  Та  при  цьому,  щоб  українські  бійці  не  здогадалися,
 вони  перевдягалися  в  українську  військову  форму  та  йшли  на  фронт  вбивати  людей,  видаючи  себе  за  українця.        
Настільки  була  чорна  кімната,  де  перебували  вона  і  полонені,  що  аж  ніхто  не  міг  розрізнити  ранок  від  ночі.
 Через  деякий  час  хтось  із  полонених  промовив:  “вони  з  нами  поводяться  гірше,  ніж  з  рабами...ми  не  повинні  втрачати  надії…
ми  не  повинні  дозволяти  так  жорстоко  поводитися  з  нами”.
Раптом  зайшли  у  кімнату,  і  почувши,  ці  вислови  в  присутності  всіх  полонених  повісили  
і  відрубали  голову  полоненому,  та  щоб  зовсім  замести  сліди  прив’язали  його  до  снаряду,  ходячи  по  колу  та  показуючи  всім  полоненим,  
що  зробили  і  промовили:  “ще  раз  ми  почуємо,  такий  вислів  від  когось,  начувайтеся  лихої  долі,  тобто  ми  будемо  поводитися  з  вами  ще  жорсткіше,  
ви  на  це  заслуговуєте,  бо  ви  зрадили  свою  рідну  Батьківщину”.  Поглянувши  на  неї  вороги  викрикнули:  “всім  мовчати”,  і  знову  дивну  жінку  
забрали  на  допит  у  іншу  кімнату,  при  цьому  вона  подумки  подумала:  “Начувайтеся  лиха”  та  на  допитах  нічого  в  них  не  виходило  випитати  в  неї.  
Вороги  злилися,  але  повертали  її  до  побратимів.  Перебуваючи  у  темній  кімнаті,  вони  всі  разом  жили  неначе  у  пеклі  з  дияволом,  
що  мучили  всіх  і  її  як  могли.  Зв’язували  їй  руки  й  ноги  мотузкою  та  ця  мотузка  впивалася  в  шкіру  до  крові,  коли  вона  намагалася  боронитися.  
Дивну  жінку  потай  жаліли,  але  нічого  не  могли  вдіяти  -  боялися,  а  надодачу  вони  були  в  гіршому  становищі,  ніж  вона.  Тим  часом  деякі  вороги  
не  могли  зрозуміти,  що  з  ними  відбувається.  На  їх  тілах  з’являлися  рани  та  кровоточили  і  кровотечу  не  можна  було  зупинити.  
Деякі  втрачали  свідомість  і  не  прокидалися.  У  деяких  боліла  сильно  голова,  аж  голова  починала  тріскатися  від  такої  сильної  болі.  Деякі  вороги  
переходять  на  бік  України,  а  деякі  вороги  втікають  з  фонту  від  такого  кровавого  бою  і  не  хочуть  більше  сюди  повертатися.  Та  при  всій  цій  картині  
у  цій  темряві  її  тату  інколи  сильно  сяє.  Полонені  хоч  трохи  бачили  один  одного  стан  та  при  цьому  не  могли  зрозуміти,  звідки  світло  у  темряві  світить,  
для  них  її  тату  було  світло  вогню  та  коли  настала  12:00  година  ночі,  і  засвітивши  «магічний  компас»  і  її  перемістивши  на  фронт  
та  відразу  вона  перетворилася  на  бойового  лікаря.  Всі  були  здивовані  та  водночас  обурені,  тим  що  ніхто  нічого  не  міг  зробити,  а  якась  дивна  жінка  
витягує  бійців  з  –  під  обстрілів.  Вона  витягує  тих,  хто  не  міг  іти,  контужених,  або  були  тяжко  поранені,  які  зовсім  не  могли  рухатися,  
лежачи  в  окопі  або  під  завалами  будинку.  Якщо  не  було  можливості  витягнути  поранених,  вона  залишалась  лікувати  на  місці  під  обстрілами.  
Вона  вважала,  що  мусить  допомогти  своїм  побратимам,  якщо  ніхто  не  хоче  допомагати,  то  кому  допомагати,  як  не  їй  та  все  одно  вона  думала,  
що  хтось  захоче  допомогти,  при  цьому  знаючи,  що  вони  перестануть  обурюватися  на  неї.  Та  коли  наставала  година  тиші,  вона  рішуче  
продовжувала  витягувати  поранених  із  важких  та  небезпечних  місць  при  цьому  вже  була  надана  хоч  якась  перша  медична  допомога,  щоб  
дотягнути  пораненого  до  більш  безпечного  місця.  Також  витягувала  бійців  з  будівель,  які  опинилися  на  межі  обвалу,  а  коли  була  можливість  витягнути  
поранених  з  окопів  або  обвалених  будинків,  то  швидко  надавала  першу  допомогу  цілющими  травами,  щоб  доставити  пораненого  до  лікарні  з  безпечного  місця.  
Вона  бачила,  що  хлопці  тягають  на  собі  поранених,  тож  і  вона  так  вчиняла.  Деякі  хлопці  і  так  витягували  своїх  побратимів,  
але  коли  побачили  дивну  жінку,  то  і  їм  їй  захотілося  допомогти.  Раптом  інші  бійці  приєдналися  до  хлопців  та  вони  згуртувалися  разом,  
бо  згадали:  “гуртом  і  батька  легше  бити”,  тому  від  побаченого,  хлопці  вирішили  допомогти  бійцям  та  бойовому  лікарю.  Її  думки  
впливали  на  людей,  навіть,  якщо  злилися  на  її  дії,  і  її  це  тішило.  Ось  так  дивна  жінка  рятує  життя  бійцям  і  ставить  на  ноги  поранених  незважаючи  
ні  на  що,  і  ні  на  кого.  Вона  щаслива,  що  має  великі  можливості  допомогти  людині,  хоча  і  дуже  стомлена,  бо  працює  днями  і  ночами.  
Приходячи  і  сидячи  в  темному  підвалі,  для  того,  щоб  хоч  одну  хвилинку  відпочити  та  вже  о  12:00  годин  ночі,  засвітивши  «магічний  компас»  
і  її  перемістивши  у  приміщення  та  відразу  вона  перетворилася  на  волонтера,  де  всі  допомагали  військовим  та  людям.  Всі  були  здивовані  її  діями  
та  питали  дивну  жінку,  як  це  їй  вдається?
Бо  вона  допомагає  визволити  полонених  і  їх  повертають  додому.  Вона  допомагає  з  розшуком  дітей  
та  полонених  людей,  які  вимушено  живуть  в  країні  агресора  і  їх  також  повертають  додому.  Таким  чином  вона  організовує  
та  проводить  оперативно  –  розшукові  заходи  різних  організацій,  підключаючи  власні  зв’язки  з  ООН  та  міжнародного  комітету  Червоного  хреста  
та  на  її  прохання  реагують  і  при  цьому  роблять  все  можливе,  щоб  повернути  людей.  Але  повертали  не  всіх  полонених  і  цивільних  людей  
з  дітьми,  або  просто  дітей,  бо  вороги  на  півдорозі  могли  передумати  повернути  або  повертали  кого  захочуть,  навіть  якщо  давали  згоду  на  обмін.  
Та  все  одно  з  Божою  поміччю  повертають  всі  додому.  До  речі  через  деякий  час  пролунало  ім’я  жінки:  Владислава,  різко  повернулася  
на  звук  і  бачила  свого  сина,  підійшовши  до  сина,  відразу  її  син  вимовив  цитату:  «Взірець  терпіння,  з  яким  переносять  страждання»  і  в  цю  мить  
вона  згадала  зачарований  вислів  та  показала  місце,  де  знаходилась  незліченна  кількість  книжок.  Розповіла,  як  вороги  поводяться  
з  побратимами  та  які  жорстокі  тортури  на  їх  чекають  у  полоні,  їй  було  важко  про  все  це  розповідати,  бо  все  це  несправедливо.  Її  питали  звідки  в  неї  така  інформація,  
а  вона  відповіла:  “бачила  все  на  власні  очі”.  При  продовженні  розповіді,  раптово  всі  почали  радіти,  бо  всі  військові  повернулися  
додому  та  всі  почали  будувати  майбутню  країну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002792
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024

Клинок

І  глянув  грім,  іде  війна  
І  тріснув  світ,  навпіл  ділить  розлом  у  кромішній  темряві,
В  кромішному  пеклі,
То  повернувся  диявол  у  плоті  смерті
Він  сам  приніс  у  наш  світ  темряву,  орда  темряви  та  нечисті
Він  викликав  апокаліпсис  всюди
Та  його  клинок  серпанку  розкреслив  руни  зла,  
кров’ю  розписавши  тіла  попри  закони  та  мораль
Він  поважає  лише  себе…
У  кривому  клинку  його  душа  
І  не  потрібні  йому  слова
І  більше  не  потрібна  любов
Від  погляду  у  венах  холоне  кров,
Та  лише  згадує  іноді…її  очі,  її  слова,  її  зрада  і  біль.
І  гнучкою  тінню  танець  смерті  танцює…
Він  знову  рветься  вбити  долю,  вбити,  вбити!
Не  можна  з  таким  болем  жити…
Капля  крові  по  клинку  ковзне
І  скотиться  у  траву
Так  тихо  плаче  іноді  його  полонена  душа…
Я  давно  не  відчував  такого,  можна  битися,  забувши  про  втому,
І  виплескуючи  внутрішній  гнів  з  невидимою  досі  люттю.
Та  коли  нікого  немає  за  спиною
Мій  клинок  воістину  вільний
Кожні  взмахи  його  збуджує  моє  знеможене  серце
Мітка  клинка  залишена  силою  злою  «жертва»
Виклик  кинутий  долею  мені
Виклик  кинутий  безоднею.
Жертва!  Все  навколо  завирувало.
Жертва!  Я  тебе  відчуваю!
І  з  шаленою  силою  клинок  свій  встромляю
І  загинувши  від  мого  клинка  вороги
Ми  насолоджувалися  сповна.
То  вони  чекали  на  цю  зустріч,  
І  шукаючи  клинком  знову  жертву,
Та  рубаючи  клинком  кого  бачемо  на  своєму  шляху…
Раптом  інші  герої  дістали  клинок,
-  і  тепер  злу  викладемо  урок.
І  дзадзвеніли  наші  мечі,
То  гримлять  обладунки  та  щити,
Б’ються  всі  за  своє…
І  грім  гримить,  земля  тремтить  -  адже  кожен  до  смерті  б’ється  
І  наші  герої  сильні  і  сміливі,
І  вороги  теж  не  наділ,
Та  гримлять  мечі,  весь  світ  тремтить…
Та  наші  воїни  достойно  б’ються  
Всіх  клинок  серпанку  добра  і  зла  не  розминеться.
Б’ються,  сонце  вже  сідає,
А  бій  все  не  завершується…
У  бою  тому  поранених  і  померлих  багато  героїв,
А  ворогів  ще  більше.
Ледь  -  ледь  не  повалені  наші  воїни  пітьмою,
В  один  момент  все  змінилося,
Зі  злом  за  все  розплатилися…
Та  коли  злі  вороги  підняли  зброю,
То  ми  часу  не  гаїли  
Ми  свої  клинки  у  ворогів  встромили
І  зле  серце  розрубали
Та  розвалилася  на  той  момент  Земля,
І  поглинула  ворогів  Земля:
-  тих,  що  всюди  зло  творили
-  тих,  що  світ  не  полюбили,
-  тих,  що  сном  кошмарним  були
-  тих,  що  страх  у  всіх  вселили
-  тих,  що  світові  довго  мстилися,
Там,  де  кров  їх  була  
Там  все  мертве  було,
Там  де  у  пітьму  слуги  впали
Там  камінь  у  формі  серця  став
І  нагадуючи  про  те,  що  діти  воюють  в  армії  
Діти  святими  виявилися,
Саме  вони  рятують  наш  тлінний  світ
Від  зла  та  темряви  
Не  здійснюйте  люди  темних  справ,  їх  і  так  вистачає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024

Королева війни

Опівночі  у  чужу  Вкраїну  нечутно  входить,  відчиняючи  чорні  двері.
То  вранці  мама  трупи  знаходить,  своїх  дітей
І  знову  зло  прокинулося  у  світі,  гостем  смерть  війни  додому  заходить…
Опівночі  лише  годинник  пробив,  жертву  смерть  знову  знаходить  
Ніхто  врятувати  дітей  не  всилах,  ні  молитви,  ні  ікони…
У  світі  зла  свої  закони,
А  в  душі  страх  змією  вповзає
Зі  смертю  не  посперечаєшся  та  ходить  королева  війна  серпанку,
То  сили  зла  прокинулися,  бо  королева  війна  йде,  а  перемоги  все  немає…
Розірвані  сім’ї  і  батьків,  синів,  втрачені  життя  жінок,  дітей,  чоловіків,
Бомби  летять,  будинки  горять,  а  війна  спокійно  дивиться  на  хаос  смерті.
То  від  тендітної  Вкраїни  лишився  шматок  щастя.
Вставай  на  Священну  битву  та  борись  за  кожного  воїна,
дитину,  за  рідний  дім…
І  йди  за  Перемогу  з  Молитвою!  Поки  топчуть  нашу  Землю  вороги,
Воюють  в  окопах  наші  вояки…все  одно  душа  молиться  в  тиші  смертельної  війни,  пам’ятаючи,
Що  на  світі  є  Всесущий.  Наші  сльози  стікали  по  Землі.
Душа  страждала  від  смертельної  війни.
Вона  благала  і  кликала,  щоб  було  сили…
Вона  молилася,  аби  Бог  почув  мене  серед  голосів  до  тебе  молящих,
Побач,  що  зробила  смертельна  війна,  
Візьми  поранену  душу  Вкраїни,
Полегшуючи  страждання  Вкраїни,  забираючи  весь  біль  змученої  Вкраїни.
І  раптом  простягся  заповітний  промінь  серпанку,
Торкаючись  душі  Вкраїни  і  стало  краще  їй,  допомагаючи  як  прадідам  та  прабабусям  нашим  колись

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024

Демон

На  чужину  приходять  демони  з  призирливим  виразом  обличчя,
Всі  пробивалися  з  боями,  атакувавши  нас  забрудненою  кров’ю,
І  обманюючи  і  катуючи  ні  за  що,  спочатку  здалося  маренням,  а  зараз  кошмаром  наяву,
І  поводяться  з  ними  звірски  та  по  -  звірячому  вбивали  з  шаленими  очима  
То  вигадують  все  більший  і  страшніший  спосіб  вбити,  знищити…
І  змінюючи  вигляд  у  темряві  і  прийнявши  злу  усмішку,  
То  вони  люблять  дивитися  на  людські  страждання,  вважаючи,
Що  ми  жалюгідні  смертники,  виявляємо  сентиментальність,  коли  втрачаємо  когось.
Сумно  не  здатні  цінувати,  те  що  маємо  і  ось  помітили  демони    
І  кинули  на  нас  ядерну  ракету,  а  ми  витримали  удар  
І  зуміли  голими  руками  вбити  жорстоких  тварюк…
Ми  бачили  досить  багато  смертей,  обривалися  за  мить  людські  життя.
Стали  грізні  та  потрьопані  боями  обличчя
Та  б’ємося  в  агонії,  даємо  жару  деману…
І  навіть  коли  вирує  вир  кривавого  пекла  вуальки,  знайшли  фішку,
То  дає  вона  протистояння  ворогу…Боремося  в  запеклому  бою  утримуючи  позиції,
І  склавши  план  жорсткої  помсти,
Щоб  демон  міг  спокутувати  свої  страшні  гріхи…
І  якщо  дозволимо  собі  загинути,  то  зло  переможе,
Все  одно  йшли  довгим  темним  коридором  назустріч  білому  світлу  вуальки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024

Пекло і рай

Потрапивши  у  цілковиту  темряву
З  кімнати  самобранки  вийшов  як  провітрям  виплив,
Дивився  на  мене  з  -  під  обсмалених  брів  мара  -  привид…
В  його  очах  була  мука,  
Випалюючи  очі  скажені…
Та  поглянув  на  небо  й  
Помітивши  яке  воно  низьке,  сіре  та  беспросвітне…
Лиховісно  світили  очиська,
А  там  палав  вогонь…  
І  за  дві  секунди  з  свого  обличчя  знімає  маску,  
Та  кинув  на  землю,
То  криваво  виблискує  обличчя  його,
Багнюка  полетіла  
І  промовивши:  -  будете  в  мене  як  на  долоні.
В  сірому  небі  як  вогняний  птах,
То  летіла  якась  багнюка  палаюча…
Плює  вогнем  та  розгорається  земля.
І  чорніла  мара  -  привид  і  слідом  чорніло  небо…
З  чорного  неба  на  лице  падала  злива  вогняна.
Все  спалахує  Земля  горіла,  земля  диміла…
То  чорне  небо  і  всі  сузір’я  перекошені…
Це  було  настання  якесь
На  яких  молимося  
Людей  вже  политі  брудом,
І  показуючи  удень  і  вночі  кошмарне  кіно  без  початку  і  кінця…
Дивиться  і  радіє  мара  -  привид  всім  керуючи…
Але  й,  на  противагу  видимій  силі  вступає  невидима  сила,
Від  сяйва  очей  не  відірвати  за  синім  небокраєм,
То  було  щось  дуже  далеке  та  велике  невиразно  спалахувало,  мерехтіло,
І  рухалося,  надималося  й  опадало,
І  відсвічувалося  на  сонці  та  почало  поступово  приближатися,
Повільно  описав  дугу,  ніби  годинникова  стрілка  
І  зникало  і  розчинилося  у  туманному  мариві,
Немов  самого  диявола  Ангели  душать  
То  виблискували  на  сонці  сяючі  яскравим  світлом  тіні,
І  глянувши  оксамитовими  очима,
Повернувся  і  пішов  у  блакитне  небо,
Спинився,  подивився,  розчинився  у  прозорій  білій  вуалі,
При  цьому  шукає  чисті  безгрішні  душі  мара  -  привид  та  звертає  їх  до  зла,
Та  двері  відчинилися  перед  душею,
І  відправивши  їх  в  чистилище…розчинився  у  прозорій  чорній  вуалі,
Та  Ангел  спостерігаючи  через  хмари  за  світлом  живих  душ,
Полилося  яскраве  світло  з  долоні  Ангела
І  він  розчинився  у  сліпучому  сяйві  світла…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024

Місячний серпик

Доба  прийдешніх  все  ближче  кроки,
Незабаром  настане  термін  їх  повноважень,
А  це  означає  час,  як  завжди,  
Наближаючи  північний  
І  стрілка  годинника  «нарізає»  кола.
То  у  небі  завис  блідний  серпик  серпанку  місяця,
Та  часто  за  хмари  ховаючись  сором’язливо,
І  я  також,  хіба  що  трошки  прокидаюсь
Приспить  й  мені  ж  не  спиться  від  думок  припливу,
Хоч  і  час  бачити  солодкі  сни
Та  хтось  розігнав  хмари  і  серпик  місяця  
То  він  сяє  у  висоті  брошкою  небесною
У  темряві  руку  простягнеш,  
І  здається  все  зможеш  дістати,
Лише  поманив  й  заманив,
То  мене  злегка  тінь  торкнулася  плеча…
То  він  мене  цілував  місячного  серпику  до  ранку,
То  мої  груди  і  тіло  стомлене  наповнивши  місячною  росою
Мої  руки  омивав  він…очистив  мене
Запалив  вогонь  в  мені
Яскравою  зіркою  уста  осяяв.
Та  я  чую  при  місячному  серпику  серпанку  скрип  пера  його
Це  Ангел  на  світанку  пише  музику  добра

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024

Бархат неба

Вигорів  і  вицвів  чорний  оксамит  неба  серпанку,
І  випалюючи  понурість
 і  біль  від  туманно  -  сірого,  жовтого,  зеленого  неба
Все  встигло  -  навіть  вилитися  у  кров
І  в  завороденості  погляду  здивованого,  
У  синяві  спокою  тихою  чергою  пропливала  процесія
з  полинялою  хмарою  
Прямо  над  дзеркальною  водою…
І  воно  непомітно  і  незрозуміло  коли  і  звідки,
То  підкрався  світанок…
Чорний  оксамит  неба  перетворюючись  сплітаються  
І  на  білий  неба…
При  цьому  розплитаючись  по  кутках,
У  небі  синьому  запалюють  хмари,
Я  змішаю  акварель,  і  запам’ятаю  назавжди
фарби  ніжного  світанку…заспокоївшись
І,  чисте  небо  серпанку,  лише  трохи  підсинене,  
При  цьому  зімкнулося  з  водою,  
А  над  водою  вітер  жене  рясні  линяючі  череда  хмар…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024

Темновид і світловид

Скаче,  біситься,  грається  темновид,
І  відкриває  свої  обличчя  п’є  захід  сонце  серпанку,
То  червоний  мок  ллється  темне  вино  темновида  по  землі…
І  падають  ниць  
Люди  перед  ним  
Чорний  бог  дивиться  на  несамовитість  править  темрявою
І  в  крові  вирує,  іскриться  зілля,
Що  дурманить  розум…
П’є  душу  до  дна…
І  продовжує  кров’ю  обливає…
Та  немає  кінця,
Не  видно  краю.
Скаче,  біситься,  грається  темновид
Крові  не  напився  усім,  
Хто  торкнувся  темновида  
І  дають  ночі  обітницю  веселиться,
І  впиватися  у  небо…
То  зухвалий  погляд  кидати  
У  похіть  глибше  занурюватися,  
Міри  у  гріху  не  знати…
Білий  Бог  воскресаючим  оком  воскресає  світловид
Він  до  тебе  приходить  
І  приходить  скрізь  темряву  
І  оберігає  від  чорного  пристріту,  
Він  життєдайний  дарує,
Білі  почуття  оживають  
І  не  плач,  
Вже  все  позаду,
Світловид,  все  виконує  душою,
І  воскресає  молитва,  осяюючи  все  вогнем,
Та  дарує  нове  життя  небесне  
світло  серпанку  не  погасне,  
Не  охолоне  від  чорновид,
Навіть  якщо  скачить,  біситься,  грається…
Рабом  стати  не  змогли…

1.01.24

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024

Подвійний шлях

Я  вибираю  чорний  шлях  
Там,  де  іншим,  не  продихнути,
Де  шепіт  зірок,  -  їхня  брехня  свята,
І  залишаючи  сажу,  сліди  на  шляху  серпанку
Там,  де  кохання,  і  все  не  те.
Де  не  пройти  і  окремо  вдвох,
Де  до  душі  дверний  отвір,
Де  недомовленість  висить:  
За  кожним  словом  по  бруду,
Де  неможливо  не  повернути,
Не  можна  повернути,  і  не  можна,
По  тілу  ніжному  ковзаючи,  
І  зупинитись  хоч  на  мить,
Де  Ангел  пам’ятає  лише  крик.
Де  залишаються  лише  хрести,
І  смислів  хмарних  листи,
Я  вибираю  чорний  шлях,
І  плентаються  один  за  одним  кохання  і  розлука…  
І  заглядаю  шляхом  обережно  все  те,  що  просто  пише.
Білим  шляхом  пишемо  порятунок,
Щоб  було  світліше  йти  по  шляху  серпанку,
Все  подолати,  все  змогти,  зростати  починається  
все  по  -  новому,  зізнаюся  
від  чистого  листа.
Просто  стати  на  голову  вищим,  
старшим,  мудрішим.
Всі  негаразди  та  радості  перейняти,
Як  досвід  днів.
Просто  стати  відважніше  та  вільніше,
Просто  бути  частиною  Всесвіту.
Та  схилити  голову  біля  небесного  пагорба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023

Дві зірки

Який  вже  рік  приховане  лихо,
Стоїть  на  небі  чорна  зірка  серпанку  і
хижачкою  виглядає  жертву.
То  чорна  зірка  сочиться  кров’ю,
Зі  сходом  плутаючи  захід  сонця,
І  нічого  не  видно,  крім  чорної  зірки,
А  хмара,  летить  за  вітром  собою  не  закриває,
Немов  будинок,  її  трохи  видимий  обрис  інтуїтивно,
За  будь  -  якої  погоди,  
Вона  передчуває  розлад  у  народі…
Та  світлий  світ  вже  розтоплений  чортом,
Тоді  над  запаленим  горизонтом  сходить  чорна  зірка,
Вона  встає  невідворотно,
Зминаючи  колір  минулих  років,
Вона  горя  немає  встає,  попилом  чорніє  все  і
випалює  іскри  очей:  хай  згине  сонце!
Привіт  темрява!  Зірка  зійшла  
І  світло  згасло.
Галактиці  далекої  у  Всесвіті  сяє  яскраво,  біла  зірка,
Вона  була  подарком  нам  безцінним,
За  все  дякуємо  ми  небесам!  Піднеслася  біла  зірка  
І  у  лазурному  серпанку  серед  нудного  життя  самотнього.
Її  прохолодою  космосу  маня,  тобто  моєю  надією…
І  через  нескінченність  обіймаючи  тебе,
З  тугою  приймаючи  в  очах  світанок…сміється
Яскраве  світло  горить  усередині  нас,
Адже  наш  світ  це  відображення  всіх  почуттів  та  фраз.
Невидимим  пензлем  творця  чудо  -  казка  написана  легкою  рукою…
То  явище  світла,  небесні  фарби,  
Закохує  душі  неспокійні…
Божественний  дар  творчої  сили  всеблагого  мудреця
І  я  захоплена  на  творчих  крилах,  
Лечу  в  цю  даль  безкінця…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023

Думки

У  кімнаті  чорної  з  чорними  вікнами  полум’ям  чорним  свічки  горять.
В  чорних  очах  від  чорних  сліз  примарився  чорний  погляд,
І  чорні  думки  вуальки  гуляли  по  кімнаті  скувавши  тупою  чіпкими  путами  чорними  міцно.
У  чорну  ведуть  безодню,  спадає  ковпак  на  плечі  землі  
Час  кат,  але  й  час  вилікує…  на  прірві  часу  -  хрест  
Та  могили,  марні  чорні  думки,  час  зловісний  гуляє…
І  вітають  чисті  світлі  думки  вуальки  -  метеликом  
У  небі  пархають  -  гріють,  як  сонце,  промені.  Швидко  час  пробігає,
І  оспівуючи  щастя,  кохання…  Так  кануть  чорні  думки,  
бо  виходять  світлі  думки,  перемагаючи  чорні  думки  у  чорній  кімнаті

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2023

Тіні

В  пучине  насуваються  похмурі  тіні  вуальки,
Не  знаходять  слова  причини,
Та  просуваються  вперед  похмурі  тіні,
То  знаходять  серця  розлуки,
Де  б  не  були  похмурі  тіні,
І  видаючи  жахливі  звуки,  знайдуть  
І  отримають  волю  у  допустимих  життя  кордонах.
При  цьому  відкриваються  немов  молитви  на  безжиттєвих  білих  сторінках,
У  темряві  блукаючи,  їм  не  вистачає  гордості,  
Щастя,  здоров’я  та  грошей,  
То  похмурі  тіні  були  веселі  
І  кажуть  їм  тримайтеся  краще  не  буде…
Раптом  насувається  світла  вуалька  тінь…
І  просячи  побути  зі  мною  в  цей  час,
Та  коли  похмурі  тіні  торкнулися  темноти
Світлі  тіні  пронзили  світло  голкою,
Ті  дні,  що  колись  здавались  темною  грою,
Ті  дні,  що  склалися  темною  полосою  в  очікуванні  світла.
То  Бог  пише  так  нову  книгу,
Де  світлі  тіні  знають  його  
І  дотягнулися  до  Бога,
І  вони  розсипають  світлою  пиллю  світло  на  сторінки  Божої  книги…
При  цьому  встановлюючи  правила  
І  відразу  ж  торкнулися  Божої  книги  
Та  прогнавши  похмурі  тіні  слідом  за  ними  пішли  світлі  тіні  у  небо
При  цьому  співають  пісні  світлі  тіні  -  вони  чують…
Бо  бездоганний  ножем  заточений  той  олівець,  
Що  пише  Бог

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023

Сон

Мені  сняться  пекельні  речі  і  цей  чорт  зі  сну  
наяву  прагне  зустрічі…дочекався  горить  все  тіло…
І  як  тільки  підбігає  вечір,  сон  тягне  мене  до  потойбічного  світу
Там  чекає  вже  чорт  з  глибин  простору…
І  чорт  доторкнувшись  до  мене
І  все  давить  мене  і  я  задихаюсь,  я  намагаюсь  вирватися,
А  не  можу  нитками  тягне  до  себе  
Все  одно  вирватися  не  можу…
І  знову  давить  все  тіло…  я  задихаюсь,  навіть  не  можу  прокинутися,
Я  не  можу  тікати…  в  сіті  затягнута  чортом…мріючи  
Про  Ангела  волі,  благаю  прокинутися,
І  як  тільки  прокинулася,
Мене  знову  і  знову  окутав  страшний  сон,  як  вуалька…
Все  одно  давить  все  тіло  моє.
І  раптом  заспокоїлося  все:    я  нічого  не  бачу,  я  літаю…
І  тримаючись  за  чиюсь  руку,  залишивши  всі  негаразди
Парити  високо,  мовчки  приймати  
Подаровано  Ангелом  волю  про  те,  що  Космос  вуальки  нескінченний,
Я  думала,  не  розуміючи  мудрості  Всесвіту…
Та  однак  на  краю  стоїть  стіна  вогню,
А  все,  що  знаю  є  моє,  то  потаємне.
Цю  стіну  зможу  лише  подолати…залишивши  все,  що  
було  за  плечима.  
І  відкинувши  все,  що  було  за  плечима,
відкинувши  все,
переставши  шкодувати  перед  полум’яними  Ангела  очима,
Прокинувшись,  ти  станеш  перед  відповіддю
І  того,  кого  побачиш  перед  собою  лише  буде  яскравим  світлом.
Я  думаю,  аби  тільки  не  сталося  б  такого,
Так  що  виявиться  сон  віщій  та  поступово  сон  зникає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2023

Ворон і лебедь

Нахилився  до  неба  чорний  ворон
Гладінь  води  тихенько  ворухнувши,
І  почав  пити  тремтячі  простори  і  гладінь  чорну,  
Шукаючи  там  щось
І  мені  б  у  минуле  наше  повернутися  назад,
І  крізь  тумани  вуальки  розтанувших  років,
Як  мені  пам’ятний  твій  проникаючий  погляд…
Ожив  небом,  заіскрилися  два  блискучі  ока,
Розгорнувши  крила  -  віяли…
Та  вмить  спалахнув,  піднявшись  високо.
То  мої  білі  -  білі  лебеді  б’ються  
І  б’ються  крилами  -  віялами  об  гладінь  дзеркала,  відображавши  наше  минуле…
В  цьому  озері  я  пливу…  
Крилом  розрізаючи  дзеркальну  гладь  вуальки.
Сонце  мружиться,  
Світить  волю,  простір  вбирає  водної  гладі,
Сонце  у  погляді  відображається,  залишає  минуле,
То  воля  зоряна  
І  шлях  мій  далекий  по  водяній  гладі  освітлює

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2023

Подвійна доля

До  тебе  прийшов  рок
Крадучись  у  нічній  тиші,
Пробереться  як  злодій  
Покровитель  він  твій,  суддя  та  вирок.  
Вчинок  мій  -  безчестя  і  ганьба,
То  огорнутий  сутінок  покривалом  темряви,
У  вуальки  чорної  ховається  місяць…
Подарунком  злого  року  і  долі  
Та  мені  стане  ночі  тиша
І  ніщо  мене  не  зупинить  
І  пробив  істину  велику  годину,
Та  мені  вирок  поставив  рок,
То  тепер  висить  прокляття  наді  мною!
Ти  -  Космос.  Рок  планетних  островів
Та  сакральний  вуальки  хід  Божественного  годинника,
То  продовж  же  нитку  долі  людей  святу,
І  життя  щасливе,  і  світову  еру.
Невичерпний  променистий  розум.
Та  оркестр  співзвучних  і  астральних  струн,
У  півмісячному  вимірі  витає,  -
То  наш  Бог  молитви  радісні  слухає,
Розкриваючи  оголені  рани,
І  благаючи  про  кінець,  
що  приходить,  то  пізно,  то  рано.
Я  не  знаю,  куди  понесуть  мене  сумніви
Я  не  знаю,  Богом  вирішені  долі  змін
У  цьому  світі,  знаю,  знайду  своє  світле  місце
Та  мені  там  буде  все  під  силу
І  мені  там  буде  не  тісно.
Рок  моєї  долі  знаю,  Боже  взяв  у  свої  руки.
Та  він  світлий  Батько  мій,
Він  не  зробить  муки.
Відчуваючи  в  душі  його  святе  знамення.
І  тепер  моя  душа  очищена,  світла,  готова  до  бою…до  битви…
Я  готова  приймати  рішення  самостійно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2023

Вино

Розпутний  вечір  висипає  грьози  
Та  квіткою  цвітуть  вогні  у  темряві  
І  чорні  ріки  нічого  не  залишають  у  минулому  житті  землі,
То  гріх  вкушає  чорне  вино
Та  при  цьому  зло  живиться  чорним  вином
В  чорному  вині  тане  у  відблисках  вечора,
Та  чорним  оксамитом  вабить  і  вабить…
І  чорне  вино  по  каплях  в  мене  проникає,
Чорнивши  до  крові  чорне  вино.
Кричить  денна  муть  на  дні
пляшки  чорного  вина
Пляшка  кольору  чорного  вина  з  прихованим  смаком  гріха    
Вино  чорнильне  -  солодкого  життя  спочиває  в  моїй  руці…
Тече  рікою  у  темряві  запорошених  стін,  
Вкушаючи  тонких  ниток  лави
Криваво  -  чорний  теплий  тлін,
Зриваючи  вуаль…
Я  -  син  гріха,  я  -  занепалий  ангел,
Цієї  миті  розлучився  сам  із  собою
У  пітьмах  грає  чорне  вино  прелюдії,
І  твердячи  свій  поголос…
У  темряві  наллю  келих  білого  вина,
Виблискує  на  світанку  сонцем,  залишивши  краплі  на  донці
І  краплею  проганяючи  злегка  біле  вино
Ці  краплі  білого  вина  покатаються  по  стінках  келиха,
Гіркота  всієї  душі  в  неї  лягла,
І  на  сонці  випаровувалася  б,  пропала…
Та  небо  стало  як  біле  вино  в  променях  вуального  сонця,
А  вечір  був  таким  чарівним,
Іскрилось  біле  вино,  не  шкодує  про  минуле,
І  все  здавалося  дуже  простим  сном.
Світанок  залив  все  навколо…
Прорвавши  межі  горизонту  потік…увірвався  в  темні  місця  з  гарячим  сонячним  привітом
Фонтаном  злетів  у  небеса,
І  усіх  облииваючи  білим  вином,
Прийшов  день  і  в  далечінь  чорне  вино  помчалося…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023

Пильне дзеркало

Пильне  дзеркало  стояло,  дивилося  і  збирало  чорну  пиль,  не  відвернутися  від  дзеркала.
При  цьому  утворило  пильні  дороги,  і  злісно  дивилося  у  стеклянну  порожнечу…
І  якась  пильна  вуальна  сила  тягнула  подивитися,  що  там,  
То  заманила  велика  спокуса  дозволила  подивитися  
І  я  подивилася,  що  там  усередині…
І  я  помітила,
Стерши  трохи  чорного  пилу,
Та  з’явився  лик  твій  туманний,  непроханий  у  вигляді  людини  з  білим  каменем,
І,  піднісши  до  світла,  побачила,  що  всередині  каменя  поблискували  
на  предщакатному  сонці  і  вуальні  іскри,
То  камінь  дарує  світло  в  темряві,  знаю,  що  камень  розмовляє,  -
Щось  прошепотів  мені.
Зрештою,  зрозуміла.  Все  я  тепер  приймаю,  багато  чого  в  житті  ціню.
Все  я  тепер  розумію,  і  нікого  не  звинувачую,  приходячи  туди,  
І  ожило  зображення  духа  вогню  в  дзеркалі  
Та  каже:  «не  здавайтеся,  продовжуйте  боротися,
Кувши  в  дзеркалі  собі  щастя…удар  за  ударом  по  пильному  дзеркалу  
І  зникає  в  пилу,  стає  все  реальністю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2023

Міст

Жахливий  і  страшний  перевал,
Розведений  вуальний  міст,  а  під  мостом  прірва,
А  над  розведеним  мостом,  
за  краєм  темряви,  
за  обрієм  дня,  за  пекельною  самотою,
Немов  тінь  небезпечного  року,
І  ніби  смерть  для  тих,  хто  не  шукав
І  хто  блукав  по  життю  самотньо,  
І  як  багато  життів  ти  вже  згубив  у  прірві,
Та  кинув  у  прірву  на  свавілля  долі,
Несла  їх  геть  вода  річкова,  
Але  тільки  деяким  вистачало  сил,  
Пройти  випробування.
Страждають  і  гинуть  всі,  хто  попадеться,  буде,  вислуховуючи
похмурий  вирок,
Видаючи  біль,  кошмар  
постійно  наростає  і  так  само  обіцяє,
Що  це  зовсім  не  кінець  
А  все  було  вже  мертве  
І  з  часом  канув  хтось  на  дно…
І  дні  людські  з  гіркотою  минають…
Ідемо  сліпцями  серед  життя  пекла,  
не  дуже  розуміючи  суть,  намагаючись  повернути  день,
А  від  нового  нічого  у  житті  й  не  треба…
І  щоб  пройти  новий  шлях…
Себе  знову  рятуючи.
Вуальний  міст  почав  зводити  два  крила…
Бо  Бог  дозволив  у  перила  вчепитися,
Щоб  не  впасти  вниз,  
і  не  розбитися  б  у  прірві,
І  не  залишитися  там..  допомагаючи  
пройти  перешкоди,  пропонуючи  руку  допомоги,  
І  не  залишаючись  байдужим  
І  виявитися  дуже  потрібним.
Крокуємо  назустріч  по  півкроку,
Щоб  крила  рук  з’єднали  міст…
І,  радість  у  серці  воскресло,
Пробачимо  один  одному  всі  дощі  
Пробачимо  обвугленість  серцеву…
Пробачимо  спустошеність  душ…
Та  міст  знову  з’єднав  два  крила,
А  річка  знову  з’єднує  всі  мости,
Їм  не  страшні  тепер  
ні  біль,  ні  перевал,  ні  прірва…
То  зводить  мости  та  прощає  сумнівний  потік.
Проходить  біла  ніч…  розповідаючи  про  щастя  кохання,
І  щоб  кохання  могло  вершити  людські  долі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023

Дві сторони

…Темна  сторона  вуалі  манить  мене  до  темряви
Я  поспішаю  туди
Я  віддала  чорту  душу  свою
І  хоча,  це  не  вихід,  але  у  темряві
Двері  відчинились  і  розкрились,
І  не  зачинити  вікно...  
Тільки  й  чути  з  усіх  боків:  Бісить!
Як  мені  ці  люди  дістали!  Адже  це  чорт  прокидається,
Лізе,  у  душу  мою,  щасливий  він,  нарешті,  покликала.
Я  намагалася  вирватися,  вибратися,  виплеснути  отруту  -  поспішає  
Чорт  знайти  знову  душу  мою…
Там  вигукнула  брехню  чи  гірку  правду
Біса  згадала,  
І  він  тут,  як  тут.  Кидався  словами,  які  гірші  за  бруд…
То  чорт  із  задоволенням  душі  калічить  
І  мені  заодно,  штовхаючи  всіх  до  прірви…
Нам  малює  фортуна  обриси,
І  відчиняє  двері  у  підсвідомість.
До  моєї  темної  душі  звертається  світлою  стороною  вуалі,  освітіть  світлом  душу  мою,
Як  Ангела  душа.
Раптом  стане  невидима  мені  темна  сторона.
На  темній  стороні  не  проллється  
світло  століття,  адже  сонячним  теплом  ще  частина  моєї  душі  не  зігріє.
Ти  будь  на  світлій  стороні
І  не  піддавайся  темній!
І  не  прибігай  ти  до  темної  сторони,
В  тобі  живе  світло  вже
На  світлій  стороні  живи.  Живи  спокійно
І  вір  ти  в  Бога!  І  молись  Богу,
Як  і  Ангел.  І  не  гріши  ти  ніколи!
І  так  прибуде  з  тобою  сила!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023

Вінець

Диявол  опустив  на  мене  вінець  безбраччя,
Пройняла  одягати  на  себе  вінець  вуаль  безбраччя  
І  все  життя  був  зі  мною,  з  дитинства
Та  я  нікого  не  любила  в  житті,
Але  я  чоловіка  давно  шукала,
І  змінювала  шило  на  мило,
Поїла,  годувала,  пестила
Та  він  не  робив  мені  пропозиції,
Але  вранці  -  рано  він  змінювався  з  фотою  місцями.
Як  тільки  приходила  надія  на  зустріч,  
Та  зустрічі  не  відбувалося,  ось  і  все.  
І  все  -  одно  далі  продовжувала  чекати  на  пропозиції,  але  дарма  -  
А  замість  цього  приходив  з  дощами  кат,
А  з  ними  плач,
Стискаючи  все  тугіше  і  тугіше  обруч  вінця  безбраччя.
Я  стала  молитися  святій:  «Богородиці,  матінка,  
молю  тебе  закликаю,  
сльози  проливаю.  Допоможи  скинути  дияволові  пута,  
немає  мені  ані  дня  радості.  Допоможи  знайти  чоловіка.  Довго  з  вінцем  йду,  голову  схиливши.  Пожалій  мене!».
Господь  опустив  на  мене  вінець  вуаль  «Ясне  небо»  настає  битва  між  світами,  
то  він  зберігає  на  мені  воєдино  вінець  «Ясне  небо»  
і  в  цій  битві  впав  вінець  безбраччя,  і  нарешті  визначено  долю  мою,
почувши  пропозицію  від  коханого,  
бо  я  досі  ношу  вінець  «Ясне  небо»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023

Серпанок печалі

Темна  печаль  бачила  серпанок,  і  горе  зустріла,
Липка,  тягуча,  темна  печаль,  
Знай,  у  жодному  разі,  мені  тебе  не  шкода.
І  проникаєш,  поступово  в  дальні  кути…
В  своєму  одязі  злиденному  з  тривожної  імли,
Варто  лише  наблизитися,  руку  простягнути,
І  тут  же  спробуєш  заглянути  в  душу,
Вже  полонянка  я  у  твоїх  чертог
Стану  я  зрадницею  пройдених  доріг…
На  очах  -  серпанку  і  немає  погляду  у  далечінь  
Тільки  Божий  лик  у  ту  світлу  печаль  проник
В  ній  не  згасне  залишивши  там  світло  
І  своєю  сильною  рукою  усуне  він  темну  печаль,
І  відлітає  вона,  не  жаль!
У  якусь  дивну  невідому  далечінь  
Ідуть  вони  дорогі  серцю  люди
Поряд  ніколи  їх  вже  не  буде,
І  у  тебе  залишиться  лише  світла  печаль

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023

Чаклунство очей

Чаклунство  чорних  очей  -  чорний  пристріт,
Тих  чорних  чар,  обпалюючий  жар,
Обсмолений,  в’язкий  вар,  
ті  чари  чорних  очей  серпанку,  чорний  пласт  -  придавив,  придушив,
Тепер  без  сил,  світло  було  не  мило,
Той  чорний  смерч  підхопив,  закрутив,  і  врешті  втопив…
Чаклунство  чорних  очей  -  у  космос  лаз,
Де  в  норі,  як  у  бездонній  дірі,
Згорають  у  вогні  наяву  і  уві  сні  
Кудись  летить,  ах,  навіщо  пригубив  
Чаклунство  чорних  очей,  самі  себе  занапастили…
Ми  в  вас  розчиняємося,  опалюємося,
Але  паростком  вгору
Проб’ються  твої  білі  очі  серпанку  навіки.  
Вони  заворожили,  приворожили
Дивлюся  в  них,  як  в  образ  
І  не  боюсь  їх  в  них  потонути  можна
І  не  страшний  цей  вир,  
Не  можуть  обдурити  
Чаклунство  білих  очей  розсіє  гіркі  сумніви,
І  тонучи  в  них  щоразу.  Приготують  чаклунство  білих  очей  
В  тиші  ллються  слова  із  білих  очей,
Як  сповідь  у  церковній  імлі  -  
сльози  течуть  фразами,
Сховається  всесвітній  гам,  
Загине  в  чорних  очах  і  зникне  назавжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2023

Болото та вода

Блакитний  колір  почав  поступово  зникати,
Бо  був  огорнутий  брудно  -  сірою  димкою  серпанку.
Та  стояв  болотний  морок
Заніс  чорт  людей  в  болотове  місце
І  в  сухому  місці  той  розвів  злобні  болота…
З  усіх  боків  до  злобного  болота  прагнули  стати  тисячі  іскріючих  ниток,  
Але  грузли  вони  в  сірій  пелені…
Нічого  не  помічали  та  слідкували  за  ними  вони
Та  злобне  болото  оточувало  землю,  як  рів
І  не  даючи  людям  проникнути  кудись,
Болотний  морок  пожер  людей  
Не  стало  всім  тут  від  нього  життя,
Він  у  двері  пекла  відчинив  ворота,
То  капля  бруду  розливається  в  болоті,
Та  капля  брудної  води  перетворилася  на  чисту  воду…
Виходить  брудними  думками  ми  знищуємо  самих  себе.
Прозора  волога  виповзає  вода  річки  
Нечасто  приходить  вона  у  гості.
І  вдерся  господар  чистий  серпанок  води
Лякає  лавиною,  пестить  дощем,
І  найстрашніше  на  світі  з  болотом  у  двох
Болотного  чорта  знесилила  вона,
Тепер  все  покірно  чистій  воді  
І  крикнути  не  може  чорт  
Не  зможе  жити  чорт  в  чорній  масці,
Кривавого  щастя  хотів  той  чорт,
Від  смерті  іншого  палала  душа,
Тепер  цю  злість  забрала  чиста  вода..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023

Морок України

Ніч  опустилася  на  Землю
Та  закрила  вулиці  України  
Поклик  ночі  лунає  із  цієї  глуші  
І  на  вулицях  відтепер  ні  душі…
Тут  живуть  вулиці  мороку  Вкраїни  
Знову  й  знову  вулиці  мороку  вона  почує
І  покличе  когось  своєю  тихою  пінею  
Та  її  двері  перед  кимось  відчиняться,
Як  її  тихі  і  безмовні  ці  місця…
Та  куди  тільки  поклик  ночами  веде…
То  приховує  білий  здалеку  туман…
Та  де  морок  привиди  крізь  стіни  будинків  літають  
І  дарують  вулиці  мороку  волю…
Відкриваючи  своє  обличчя,
І  де  повний  місяць  
буде  складним  радість  зі  смутком  -  дві
вічні  подруги,  вони  щодня
Пропонують  послуги,
То  нам  радість  накине  шаль  
І  тут  же  смуток  надягає  серпанок…
І  немає  більше  нікого  
Крім  того,  хто  прийшов  і  полагодив  би  це  все…
А  тут  тільки  морок  духи  
І  при  місячному  світлі
То  тільки  мороку  пісні  виб’ють  адресу
І  покинуті  будинки  вулиць  поряд  із  парком  
Та  лише  морок  привиди  і  тиша  ночі  залишилися  тут…
Раптом  сонце  вранці  розіллється
І  на  вулицях  України  і  у  зірок  
сумувати  з’явиться  привід:
Та,  адже  коли  світанок  з  небес  шаль  знімає  -
Сонце  їх  променистий  блиск  серпанку  затьмарює…
Мерехтить  трохи,
Зустрічаючи  людей…
То  майнуло  лише  світло  
І  все  зникне,
При  цьому  забувши  страхи,
А  в  темряві  немає  більше  страждань
Та  були  розвіяні  світлом  жахи  в  прах,
Та  цієї  ночі  місяць  помер…
І  прийде  нова  ніч  
Віднесе  всі  залишки  провини

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023

Туман

Стояв  перед  очима  серпанок  туман
Мені,  здавалося,  зробивши  крок  вперед,  
Та  так  швидко  вузлом  туман  зав’язав  
і  при  цьому  він  стіною  завузлив  очі  мої,
А  тут  лише  уявіть,  вдаряюсь  головою  об  пелену  туману.
Крім  темряви  нічого  не  бачу  далі  за  свій  ніс,
Стоячи  безпорадно  і  щось  чекаючи,
І  при  цьому  не  помічала  перешкод
То  погляд  пронизував  стіну  тумана
На  небі  споглядало  яскраве  сонце…
Та  бачила,  як  промені  граються,
Щоб  було  усе  в  світлі.
Туман  піднявся  і  не  здавалося  вже  стіною…
Була  димка  -  серпанок.
Вона  коливалася,  розвивалася  і  поступово  зникала.
Пронизуючи  наскрізь  все…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2023

Вуглина

Та  чорна  вуглина  вуалька  серед  золи  купається  
Чорніша  за  саму  чорноту,
Давно  не  боїться  нічної  темряви
І  з  усіма  на  ти  
І  хтось  у  вуглині  
як  у  золі  колупає  залишками    чорних  багать
Та  із  обвуглених  дров…
І  щось  знаходить  випадково
Зола  серед  вуглин…
І  мимо  проходить  крізь  вітер  та  вечір  
І  чорний  пил  піднімаючи,  йде…
Та  й  недаремно  чорна  зола  у  вуглині  знаходиться  
Все  одно  холоднокровно  йде…
Дійшавши  до  краю  землі  почала  вибухати  
Велика  пожежа,  залишаючи    сліди  
Золи  серед  вуглини  навіки…
То  вітер  та  ніч,  і  білий  пил,  піднімаючи  і  розганяючи  іскру,
Вогнем  ходить  по  золі  серед  вуглин  вуальки,
Малює  та  чертить  казку  новий  світанок,
Будує  Храм  світла  на  золі  вуглини
І  бачу,  то  мерехтить  на  золі  вуглини  жменя  вогню.
Теплом  обдаровуючи  світанок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2023

Вікно - скло

За  чорним  склом  давно,
І  все  навколо  темно  -  темно
І  місяць  там  тьмяне  світло,
Та  більше  нічого,  там  немає…
Ні  звука,  ні  тиші,  ні  спокою,  ні  шурхіту
То  все  померкло  для  мене,
Живу  без  тебе…
І  чорне  вікно  -  стекло  вуальки  переслідує  мене,
То  чорного  вікна  -  скла  таємниця
Сомотнього  вечора  у  темряві  нічній…
І  чорне  вікно  -  скло  зіяє  суцільною  порожнечею,
То  ніч  накрила  хвилею,
Розправила  крила,
Та  чорне  вікно  -  скло  скалиться,
Зуби  оголивши,
І  своєю  порожнечею  хвалиться,
Та  стільки  століть  тут  проживши.
І  дивлячись  на  вікно  -  скло
І  згадуючи  минуле,  там  -
Розмиті  часом  дні…
На  ваги  випадково  кинуто  -  чаша  радості,
І  чаша  провини  
Та  стала  бачити  тільки  гарне,
Затрималося  вікно  -  скло  в  минулому  часі,
То  всі  молекули  таємниці  зберігаючи,
Порвалася  струна  у  величезному  вирі
прозоро  і  темно,  а
важке  вікно  -  скло  вуальки  біліє…
І  світиться  вікно  -  скло  і  світло  його  
як  свято,  світиться  вікно  -  скло  і  на  душі  ясно,
Горить  вікно  -  скло  і  ніколи  не  гасне…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2023