NaTa Ly

Притча Безсмертник

У  давні-давні  часи,  коли  Земля  була  благодатною,  
коли  Небо  було  блакитним,  
коли  Сонце  було  ласкавим  із  космосу  на  землю  прилетіло  насіння.  
Йому  настільки  сподобалося  навколишнє  середовище,  
що  за  лічені  хвилини  воно  проросло.  Земля  давала  їжу,  
Небо  -  вологу,  Сонце  ласку  і  тепло,  а  паросток  у  свою  чергу  радував  усіх  
своїм  міцним  зеленим  стеблом.  Так  вони  всі  разом  стали  щасливо  жити,  
виконуючи  кожен  свої  обов'язки.  Минали  дні,  минали  тижні,  
паросток  виріс  і  перетворився  на  великий  богряний  безсмертник,  
радуючи  опікунів  своїм  гарним  виглядом.  Жуки,  бджоли,  метелики  
прилітали  до  яскравого  безсмертника,  щоб  втамувати  голод  
і  насолодитися  смачним,  солодким  нектаром.  Так  пролетіло  червоне  літо,  
настала  красуня  осінь.  Усі  живі  істоти  почали  готуватися  до  зими.  
Вони  приповзали,  прилітали  до  безсмертника,  хто  як  міг,  
і  попереджали  про  небезпеку,  яка  може  підстерігати  на  нього  холодною,  лютою  зимою.  
Безсмертник  щиро  всім  дякував  за  добре  ставлення  до  ного.  
Він  не  турбувався  за  своє  життя,  він  був  просто  щасливий  в  теперішній  
момент  від  того,  що  може  бути  потрібним  та  корисним  іншим.
І  зима  настала.  Вона  була  холодна  і  люта.  Раз  у  раз  снігова  завірюха  
заметала  богряний  безсмертник,  колючий  північний  вітер,  
не  щадить  своїх  сил  тріпав  яскраві  пелюстки,  а  безсмертник  сміливо  стояв  
один  в  холодному  засніженому  полі,  як  запалений  ліхтар,  
не  піддаючись  підступності  Зими.  Усі  три  місяці,  Зима  знищуючи  терзала  його,  
злившись  і  біснуючись  від  його  непокорності.  Але  ніхто  в  цілому  світі  не  
міг  допомогти  йому.  А  він  вистояв  перед  силою  природи,  
перетворившись  на  безплідну  пам'ятку  безсмертя.
Прийшла  весна.  Травневий  грім,  веселі  струмки,  шалені  вітри  рознесли  
звістку  про  Безсмертника.  Всі  говорили  про  нього,  що  йому  єдиному  
вдалося  вистояти  не  підкорившись  всемогутній  силі  Зими,  згадували  його  смачний  нектар,  
але  ніхто  більше  з  живих  істот  йому  не  радів,  бо  крім  безплідної  холодної  
краси  у  Безсмертника  нічого  не  залишилося.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990714
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023

П’явки

Як  п'явки,  смокчуть   сили,   
П'ють  кров  душі,  як  п'явки.

Як  присмокталася!  –  Боже,  правий!
Плювати  на  все,  всіх  здала,
Надавши  тій,  іншій,  справи,
збиравши  фальшиві  факти.

Проженемо  тільки  цих  упирів,
Хтось  до  чужої  землі  присмоктався,  
як  п'явка.
Я  знала,  висока  тут  ставка!
Не  пошкодують  життя  ні  мого,
І  ні  твого,  коли  кінець  учують.
Я  вірю,  що  їх  викрила  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023

Думки

Літають  думки,  
як  зірки  десь  у  висоті,
Ширяють  під  небозводом,  
немов  вільні  птахи,
Виблискують,  як  іскристі  зірниці
У  безмовній  напруженій  тиші.

скільки  світять  зірок  на  небі,  
стільки  живуть  у  ній  мільярди  думок.
Розсипаються  і  світять  думки,  
як  зірки  у  темряві,
і  проходять  сліди  думок  
Крізь  світобудови
і  раптом  зникаючи,
народжуються  знову  
під  світлом  яскравих  думок,  
як  зірки
думаючи  про  щось  зловити  їм
складно  в  мережі  різних  слів,  
але  можливо,  
висвітлюючись  на  воді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023

Небесна

Настали  сірі  і  жахливі  дні  і  ночі  самотні,  
тонеш  у  своїх  думках  і  спогадах,  
повертаючись  постійно  у  жахливу  подію,  змінивши  твоє  життя.  
Так  тримають  тебе  кайданами  Старі  Думки  та  спогади,  
від  них  треба  позбутися  як  найшвидше,  щоб  не  потонути,  
якщо  раптом  здійметься  буря,  
заплутавшись  у  своїх  думках  та  спогадах,  мов  у  павутинні,
втративши  відлік  часу,  а  небо  для  мене  потьмяніло.  
Стало  сірим  як  саме  життя.  І  немає  з  ким  порадитися,  
обговорити  те,  що  сталося.  Перетікали  дні  у  присмерки,  
у  ночі  з  неспокійними  сновидіннями,  
де  розтікалися  паркетними  візерунками  криваві  патьоки,  
і  пробудження  не  давало  відчуття  відпочинку.  
Замкнувся  час  у  страхітливе  коло  самотності,  
з  якої  немає  виходу,  
здавалося  це  паска  чи  чергове  випробування,  
віддавши  свій  браслет,  
який  оброблений  чорним  камнем  із  зарисом  прадавнього  злочину  
та  дивовижного  металевого  птаха  
ворогу…
Звалився  жах  на  мене,  мов  грім  із  ясного  неба…
Нажилася  собі  стільки  проблем,  тепер  не  можу  вирішити,
почала  втрачати  віру  в  себе:  
втрата  -  смерть  особлива,  
дізнавшись  помер  мій  ворог,
відкривши  серце  ворогам,  
впустивши  ворогів  у  свою  душу,  
та  взявши  на  себе  їхні  провини  і  пролиту  кров,  
то  стають  вороги  із  тобою  одним  цілим:  
їхня  життєва  енергія,  
їхні  долі  єднаються  з  тобою,  єднаються  з  твоєю.  
Вплив  цей  схожий  на  нафтову  пляму,  
вкриваючи  воду  плівкою,  від  чого  в  воді  гине  все  живе,  
щоб  відділити  від  себе  ці  інші  негативні  енергії  потрібний  час,  
і  найкраще,  коли  ніхто  не  заважає  своєю  присутністю.  
Якщо  ж  цього  не  зробити,  змінюється  людина,  
живучи  надалі  життям  того,  хто  був  її  щирим  ворогом.  
Не  можна  жаліти  ворогів…
зненацька  явилася  примарне  диво  Небесна,
Побачила,  що  втратила  віру  у  душі  свого  господаря…
Промовивши:
-  не  відводь  очей,  
скажи  мені  прямо  ти  не  бачиш  мене,  
я  твоя  сліпа  пляма  і  все  бачу…
Розумієш,  що  я  твоїм  вироком  буду,  
тільки  не  відводь  очей,  
я  не  зникну  нікуди,
Обернулася  до  Небесної.
Перехрестилась,  просячи  підтримки,  
подумки  благаючи  про  відновлення  сил,  
повернення  втраченого  браслету  і  порятунку  від  самотності…
Не  дивилася  небесна  на  мене,  склавши  руки  у  молитві…
При  цьому  золотилися  зірки  над  її  головою,  
то  була  не  корона,  
а  щось  важливіше  за  атрибут  земної  могутності  -  небесна  влада.
Вважалося:  
Жива  небесна  для  тих,  хто  вірить  у  неї.  
І  являє  небесна  кожному  свій  лик  такою,  
якою  лише  ти  побачиш  небесну,  
попросила  пробачення  у  небесної.  
Відчувши,  зовсім  поряд,  тривало  життя,  звичайне  
і  не  менш  важливіше,  ніж  мої  страхи,  сумніви  і  печалі.  
Потрібно  захищати  це  звичайне  життя,  
щоб  у  ньому  перемагало  щастя.
Якщо  є  шанс  ступити  за  межу,  то  ступай,  а  ти  від  нього  відмовляєшся,  
шкодуватимеш  усе  життя…
Подивившись  у  небо  над  землею,  засліпило  його  блакиттю.  
Знову  повернулися  у  світ  кольори,  вітерець  дихав  прохолодою,  
танцювали  тіні  від  шурхотливого  листя  на  траві  під  деревами.  
Можливо,  
Видавався  світлий  день  неймовірною  подією  на  тлі  всіх  цих  жахів,  
обступивши  їх  останніми  місяцями.  
Ось  тобі  і  вихід  із  замкнутого  кола  чи  відповідь  на  твої  благання.  
Ти  вільний,  хай  і  тимчасово.  
І  не  самотній,  якщо  не  відгородишся  від  людей  новою  стіною.  
Раптом  опинився  брасле  на  моїй  руці,  
провела  рукою  над  браслетом  у  зворотньому  напрямку,  
гасячи  сяйво,  неначе  підказував  браслет,  
як  керувати,  могла  рухати  голографічним  світлом  карту  
і  змінювати  масштаби,  відразу  ж  металева  птаха  ожила,  
так  що  миті  дихала  життям,  навіть  ожили  камені,  
освітилися  в  глибині  
і  над  зап’ястям  піднялися  мерехтливі  малюнки,  
схожі  на  карту,  
взявши  та  одночасно  труснула  металевого  птаха  за  крила,  
зненацька  задзвеніли  мелодійно  пера,  
піднявши  свій  могутній  голос:
-  вільні  тут  землі  -  загарбника  не  люблять.  
Загарбнику  вільні  землі  ніколи  не  дістануться,
 і  поки  ми  непроханих  зустрічати  будемо,  
не  буде  їм  спокою  на  нашій  благословенній  землі.
вмить  всі  околиці  небесного  лику  
перетворилися  в  дзеркальну  гладь  через  крававу  війну.
Так  вирішила  Зоряна  рада  над  землею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023

Призрачне щастя

уві  сні  відкриваючи  двері,
Знаючи,
Там  незвідана  сила  існує,
Та  коли  ти  сумуєш,
Я  відчуваю  поруч  щастя  призрачне,
ти  в  мої  сни  приходиш  часто,
моє  ти  призрачне  щастя.
Уві  сні  бачу  силу  незвідану,
І  навіть  здатне  дістатись  небес…
Ось  така  є  можливість,
Летіти  зі  мною  немов  у  хмари,
так  бережу  Я  щастя  примарне,
Не  відходжу  ні  на  хвилинку  від  тебе,
Відчуваю  силу  незвідану  у  небесах,
знаю  я  в  силах,  я  зможу,
Зло  перетворити  на  простий  жарт,
Лише  тебе  побачити,
Мені  непідвладні  небеса  
і  незвідані  сили  небес,
але  сидячи  на  краю  всесвіту,
я  відчуваю  силу  із  небес,
Тепер  я  знаю  ти  поряд  
і  я  бачу  поруч  своє  призрачне  щастя,  
то  почуття  смутку  мені  
передаються  з  небес,
Можу  Доторкнутись  до  тебе,  
тільки  уві  сні,
То  з  тобою  разом  уві  сні  на  небі  літаю...
Так  про  наше  призрачне  щастя  мрію,
Та  вірю,
відбудеться  від  любові  священної...
все  те,  про  що  мріяли...
не  шкодуй,  про  те,  
що  призрачне  щастя  тепер  не  поруч,
нехай  краще  залишається  
щастя  призрачне  невидимим,
ставши  ближче  і  ріднішим,
коли  заснеш  у  ночі  
І  відкриєш  небесні  двері…
То  вночі  будемо  спати  з  тобою  в  обнімку,
просто  вір,  любов  розлуки  сильніше,
вернешся  знову  чарівною  птахою,
Принесеш  за  собою  незриму  силу,
і  знову  посміхнешся  любові  своєї...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2023

Погляд з потойбіччя

Вбивши  молодого  хлопця  на  чужині,
Знайшовши  труну,
Опинився  раптом  мертвий  у  труні  
та  почали  насміхатися  над  мертвим  сміятися.
Сміялися  так  з  мертвого,  аж  з  труни  промайнув  голос:
-  підійміть  повіки  мені…піднялися  повіки  покійного,
відкриваючі  мертві  очі,
відчувши  як  мертві  очі  уп‘ялися  на  насмішників,
жахнулися  там  всі  насмішники.
Від  побаченого,  Побігла  мати  до  турин  мертвого  сина,  
закриваючи  його  очі  та  викрикнула:
-  Господи,  що  ж  ви  зробили.
зненацька  з’явилася  стара  і  промовила  від  побаченого:
-  Дуже  погано
Знаючи,  що  не  просто  так  відкриваються  очі  у  покійного,
То  так  покійний  Шукає  собі  супутника,  
забираючи  на  той  світ,  
з  ким  зустрінеться  своїм  мертвим  та  млосним  поглядом,  
того  і  забере  із  собою.
Так  і  робив,
приходячи  до  кожного  насміхаючого,
а  той  глядів  у  мертві  очі,
стоячи  перед  обличчям  насмішника,  
той  був  вже  мертвим,  забирав  із  собою.
Своїм  млосним  поглядо  Мертвий  у  душу  зазирав  
і  одразу  вбивав,  то  було  жахливо…
Не  плакала  мати  мертвого,  за  неї  ридала  душа,
Примітила  мати,  що  вона  не  сама.  
Стояв  з  іншого  боку  її  син,  зрозумівши,  син  живий  
та  раптом  все  змінилося,  підвівши  млосний  погляд  на  неї  
і  при  цьому  посміхаючись,
 у  матері  замлоїло  погане  передчуття  та  
подивившись  на  мертві  очі  сина,  померла  відразу.  
     швидко  летіла  машина  на  одного  з  насмішників,  
а  насмішник  не  зупинився,  йшовши  далі…
Прокричав  голос  водія:  
-  а  ну  зупинися,  якщо  жити  хочеш,  але  його  не  чули,
Почав  хтось  штовхати  його  ззаду,  повернувся  
і  поглянув  насмішник  та  виявилося,  
то  був  призрак  мертвого,  дивлячись  своїм  млосним  поглядом  
і  при  цьому  посміхаючись,  у  насмішника  замлоїло  погане  передчуття,  подивившись  у  очі  мертвого,  
всеодно  машина  переїхала  насмішника,  помер  відразу.
Опинившись  в  натовпі  і  при  цьому  Слухаючи  музику  
в  навушниках  та  натягнувши  капюшон  один  із  насмішників,  
почував  себе  невидимкою,  бо  оминали  люди  його,  
йшли  повз,  обходили,  
несподівано  заступив  насмішнику  хтось  дорогу,  аж  зупинився  
та  піднявши  голову  насмішник,  
подивившись  у  мертві  очі,  
а  призрак  подивився  своїм  млосним  поглядом  і  промовив:  
-  ти  наступний,  
той  аж  жахнувся  та  у  насмішника    замлоїло  погане  передчуття  
і  щось  раптом  вдарило  у  вухах,  то  був  струм,  помер  відразу.  
Святкуючи  своє  день  народження  один  із  насмішників,  
почув  з  далеку  собачій  гавкіт,  
Озирнувшись  навкруги,  побачив  насмішник  очі  мертвого,  
дивився  млосним  поглядом  на  насмішника    і  при  цьому  посміхаючись,  
у  насмішника  замлоїло  погане  передчуття  
та  несподівано  на  нього  налетів  справжній  монстр,  схопивши  
та  прокусивши  горло,  помер  відразу.
Залишились  ще  насмішники  із  насмішників,  
боялися  власної  тіні  і  сіпалися  від  шороху,  боючись  померти.
Ївши  солодкий  з  горіхами  тортик,  
навіть  відкриваючі  закриті  очі  від  насолоди,  розкривши  
і  побачивши  свій  страх  млосний  погляд  і  посмішку  покійного,  
у  насмішника  замлоїло  погане  передчуття,  
аж  горіх  з  торта  застряг  у  горлі,  помер  відразу.  
Помітивши  у  вікні  мертві  очі  і  мертву  посмішку  один  із  насмішників,  
побіг  до  вікна,
почавши  завис  призрак  у  повітрі,  
виманюючи  млосним  поглядом  насмішника,  
намагаючись  при  цьому  насмішник  
дотягтися  до  дивного  силуету  та  призрак  промовив:
 -  ти  останній,
 у  насмішника  замлоїло  погане  передчуття
 та  так  задивився  насмішник,  
що  непомітив  як  полетів  вниз,  помер  відразу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023

Зернятко

Я  –  зернятко,  а  ти  –  зоря  осіння,
Навіки  в  полі  поєднались  ми.
Виношу  з  глибини,  з  важкої  тьми
Твоє  сіяння  в  промені  насіння.
...нехай  зберігає...  оберігає...  
наше  щастя...  наше  життя...

Проростає  зернятко
У  моїх  руках.
Світить  ясно  сонечко,
і  бачу  сіяння  насіння.

Проростає  зернятко
У  Матінці-Землі.
Тягнеться  вгору  до  сонечка,
Ласкаво  до  мене.

Проростає  зернятко
У  мене  всередині.
Життя  нового  сонечка
Світло  всьому  дарує.

проросло  зернятко,
у  руки  взявши  його,
мені  розповідає:
про  сонечко  світанку...  
про  смуток...  про  долю...
...і  про  щастя  різнокольорове...  
немов  веселка...  і  десь  на  полі...
одного  разу...почую  голос  з  небес:
все  твоє  -  з  тобою...  
йди  бажаною  стежкою...  
ось  тобі  моя  рука...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023

Вікна

щодня  відчиняю  вікна
за  якими  живе  інше  життя,
вона  друг  чарівної  сили,
завжди  блищить  
і  рясніє  розмаїтими  фарбами  
вдень  і  вночі,  
обсипається  мішурою  
і  підганяє  суєтою,
виявилося  поділяють  вікна  
паралельними  світами,
розуміючи  життя  інше  не  схоже  
зовсім  на  повсякденне  життя.

щодня  закриваючи  вікна,
перед  ними  живе  повсякденне  життя,
вона  до  краю  потворна  -
куди  вороги  прийшли  з  війною
іноді  змінює  маску
перетворюючись  на  теплі  
та  затишні  дні  та  ночі,
виявилося  поділяють  вікна  
паралельними  світами,
розуміючи  життя  інше  не  схоже  
зовсім  на  повсякденне  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023

Притча Україна

йде  Війна  на  Україні,  принісши  за  собою  стільки  будинків  зруйновано…
стільки  доль  скалічено…гинуть  невинні  люди,  вмирають  діти…
зникають  цілі  міста…Боже…стільки  лиха,  стільки  горя...  
І  в  моїй  душі  лише  одне  запитання:  за  що?  і  чому  так  сталося?

«-  мати  Україна:  ...Не  кажи!
-  Ангел:  Добре.  Зате  я  добрий,  веселий  і  вмію  піднімати  настрій  людям.  
А  ти  –  жорстока  красуня  з  крижаним  серцем!
-  мати  Україна:  Сам  такий!
-  Ангел:  Господь  попросив  мене  побути  з  тобою  сьогодні,  це  для  Ангела  важливо,  
Господь  тебе  любить.  А  я  –  Ангел  Миру,  мене  куди  пошлють,  там  я  і  воюю.  
Ще  мені  видали  необмежену  ліцензію  із  правом  на  Любов.  
Тобто  я  можу  розбити  своє  серце  об  когось  завгодно».

«Є  два  роди  співчуття.  Одне  —  малодушне  і  сентиментальне,  воно,  
по  суті,  не  що  інше,  як  нетерпіння  серця,  що  поспішає  якнайшвидше  
позбутися  тяжкого  відчуття,  побачивши  чуже  нещастя;  це  не  співчуття,  
а  лише  інстинктивне  бажання  захистити  свій  спокій  від  страждань  ближнього.  
Але  є  й  інше  співчуття  —  істинне,  яке  потребує  дій,  а  не  сентиментів,  
воно  знає,  чого  хоче,  і  повно  рішучості,  страждаючи  та  співчуваючи,  
зробити  все,  що  в  людських  силах  і  навіть  понад  їх».
Штефан  Цвайг.  Серце  нетерпіння.

...здається,  я  тримаю  долю  людства  у  своїй  долоні.
Фрідріх  Ніцше

***
І  перетворилося  Серце  матері  України  від  болю,  горя  та  перенесених  страждань  на  камінь,  
і  наповнилося  крижаними  голками  запеклості,  і  втратила  мати  Україна  
здатність  до  Любові  та  згас  промінь  надії.  І  послав  Господь  найсильнішого  
зі  своїх  Ангелів,  щоб  показати  матері  Україні,  що  любить  Господь  свою  матір  Україну  
і  гідна  мати  Україна  Любові  та  Прощення  та  світлий  промінчик  надії,  
і  якщо  навчиться  мати  Україна  знову  довіряти  людям  і  любити  заново,  
випромінюючи  промінь  надії,  то  стане  щасливою  знову,  раз  і  назавжди.

І  вийняв  Ангел  Серце  своєї  матері  України  кам'яне  з  грудей  і  
дбайливо  взяв  у  свої  теплі  руки-крила,  і  почав  зігрівати  своїм  диханням.  
І  розмерзло  Серце,  і  розтопило  гаряче  дихання  крижані  голки,  
і  ожив  камінь,  перетворився  на  гарячу  плоть;  і  поставив  Ангел  Серце  
своєї  матері  України  на  місце,  обійняв  Ангел  свою  матір  Україну,  Жінку  та  Кохану,  
початок  всіх  початків,  своїми  м'якими  та  потужними  крилами,  
і  відчула  мати  Україна  Захист  та  Спокій  Господа.

І  знову  спалахнув  Вогонь  Любові  у  серці  матері  України.  
І  став  Ангел  таким  яскравим,  що  висвітлив  усю  Світобудову,  
до  найдальших  куточків.  І  побачив  Господь,  що  недосконалий  Світ,  
який  він  створив,  і  на  землі  накопичилося  дуже  багато  зла,  
і  що  Злоба  переповнює  серця  людей,  що  в  кожному  серці  людському  є  камінь,  
у  когось  більше  і  важче,  у  когось  менше  і  Легше,  Ненависть  один  до  
одного  переповнює  людські  душі,  і  брат  йде  війною  на  брата,  
і  жадібність  і  прагнення  володіти  володіє  людьми.  
тому  хтось  мусить  зупинити  орків.  Ці  діти  в  цілому  не  винні,  
бо  вже  народилися  в  поганих  умовах.  І  при  всій  ситуації  Ангел  сказав:  
я  бачу  тут  особливих  людей.  вони  мають  особливу  силу,  
вселяючи  промінь  надії.  І  цих  людей  хоч  хтось  не  зможе  зламати.

І  покликав  до  себе  Господь  Ангела,  і  сказав  йому:  Сину  мій,  
ти  найсильніший  серед  моїх  Синів,  ти  зміг  заново  запалити  Вогонь  Любові  
і  вселити  промінь  надії  в  серці  матері  та  Жінки,  яка  зневірилася  на  шляху  
до  свого  Щастя  і  втратила  віру,  намагаючись  вселити  Промінь  надії.  
Вирушай  до  людей  і  допоможи  їм,  у  тобі  найбільша  Сила  серед  усіх  моїх  синів.  
Ми  маємо  їм  допомогти  стати  щасливими.
І  прийшов  Ангел  до  Людей  і  сказав  їм:  Я  Ангел  Миру,  я  готовий  віддати  
всю  свою  Силу  Божественну  всім  Вам  без  залишку,  я  готовий  навчити  Вас  бути  щасливими,  
повернути  віру  та  вселяти  промінь  надії  у  цьому  світі.
У  орків  нічого  не  вийде...  Вороги  хотіли  роз'єднати  Україну,  
але  Україна  згуртувалася,  як  ніколи.  Орки  хотіли  Україну  стерти  з  лиця  землі,  
щоб  про  цю  Україну  забули,  але  зараз  про  Україну  говорить  увесь  світ.  
Вороги  хотіли  забруднити  кров'ю  Український  мирний  прапор,  
але  Україні  вдалося  всю  планету  розфарбувати  у  кольори  пшениці  та  неба.

І  приступив  Ангел  до  Роботи,  і  без  сну  та  спокою  розмовляв  Ангел  з  
кожним  з  Людей  і  навчав  їх  шляху  до  Щастя,  повернув  віру  та  вселив  промінь  надії.
Величезна  була  в  Ангела  Сила,  і  дарував  він  кожній  людині  стільки  енергії,  
стільки  світлих  сил,  скільки  було  потрібно  для  перетворення  каменя  в  живе  серце.

І  після  того,  як  навчив  Ангел  Щастю  останню  Людину,  вичерпався  запас  його  енергії,  
бо  надто  багато  було  каміння  в  людських  серцях.  Усього  себе  віддав  
Ангел  без  залишку  Людям.  І  стали  вони  щасливі,  маючи  силу  з  вірою  
і  випромінювали  світло  з  променя  надії.

І  припинилися  Війни  у  Всесвіті.  Господь  нагороджуючи  за  таку  велику  
місію  спитав  у  Ангела,  який  не  міг  уже  літати  і  спостерігався  у  палацовій  лікарні:  
Чим  нагородити  Ангел  тебе,  Сину  мій,  проси  чого  хочеш.  І  сказав  Ангел:  
хочу  стати  я  щасливою  Людиною,  при  цьому  я  маю  силу  з  вірою,  
поки  зовсім  не  згасла  моя  віра  і  світлий  промінь  надії,  поки  ще  можу  вселяти,  
дуже  вже  це  здорово.

І  став  Ангел  Людиною,  полюбив  свою  матір  і  Жінку-Кохану,  
і  вони  жили  разом  довго  і  щасливо,  і  допомагали  Людям  бути  щасливішими,  
повертаючи  силу  з  вірою  і  вселяючи  промінь  надії.

Ще  й  при  хороших  умов  народжували  купу  дітлахів.

У  силах  кожного  з  нас  перетворити  свій  Камінь  на  Живе  Серце,  
кожен  із  нас  може  і  має  стати  Ангелом  Світу.
оскільки  це  важко,  оскільки  для  цього  доводиться  приборкати  в  собі  Звіра  
і  стати  Людиною,  це  вдається  небагатьом.  На  мій  глибокий  жаль.  
Усіх  здібних  і  бажаючих  прошу  допомогти  мені,  і  таким  як  я,  
у  цій  найскладнішій  і  найархіважливішій  справі.  
Ми  повинні  встигнути  врятувати  цей  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990052
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023

Стіна ілюзій

Я  сама  з  ілюзій  свою  стіну  збудувала,
де  вже  зовсім  немає  мене,
де  є  самі  мої  фантазії.
Адже  у  світі  сну  та  думок,  
де  йде  війна,  
можна  заблукати
Мої  фантазії  і  допомагають,  
але  можуть  і  зруйнувати
все  те,  що  збудувала:
Гармонію  душі,  що  грає  на  флейті
Серед  вищих  сфер,
І  ввергнути  в  безодню,
Де  вихід  лише  один  -
з  липкого  меду  ілюзій  вийти
і  вічний  пошук  самої  себе,
просто  звикла  за  поводирами  
ходити  нитками.
Прийняла  себе  такою,  яка  я  є
і  побачила,
дав  натяк  згори,
і  почув  Творець.  
Настав  час  усі  баги  виправити,
вистрибуючи  із  цих  стін  ілюзій.
Вчепилася  чіпкими  руками  в  гори  
та  біжу.
Закохуюсь  і  страждаю,  
не  чекаю  прелюдій,
Ламаю  стереотипи  та  
йду  вперед.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023

Пляма

злившись  століттями  на  неньку,
заздривши  чужому  щастю,
і  ось  нарешті  наважилися  
напасти  на  Україну
З  лайна  потрапивши  до  князів,
Не  відмити  до  смерті  бруду,
Тієї  плями,  що  змалку  збиралася,
Як  потреби  колишньої  немилості.

Не  зрозуміємо:  звідки  злість
Гнівом  сповнить  ситий  рот?
Це  минулого  утробу
Верх  над  розумом  бере.

вмить  піднялися  наші  Браття,
Горить  у  пам'яті  Багаття...
Горить,  горітиме  Віками,
Вже  не  відмити  Тої  плями,
Яка  на  душах  Їхніх  висне,
Ночами  в  думах  Їхніх  кисне...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023

Ангели неба та Ангелята

Настала  ніч.  І  все  занурилося  у  морок.  Стояла  атмосфера  мороку.  
Подекуди  ледь  мерехтіли  точки  самосвітячих  зірок.  
Запахло  дихання  чорної  планети,  воскресивши  в  пам'яті  страшні  
та  захоплюючі  дні  важкої  боротьби,  попередивши  відкидання  світла.  
Нічна  темрява  стояла  там  усіяною  сяйвом  зірок  стіною.  
Шари  хмар  висувалися  велетенськими  плотами,  що  повисли  один  над  одним.  
Під  ними  в  темніючій  прірви  поверхня  землі  котилася  під  стіну  мороку,  
ніби  назавжди  йдучи  в  небуття.  Покрив  ніжного  сяйва  одягав  планету  
з  затіненого  боку,  світячись  у  чорноті  космічного  простору.  
Над  освітленою  стороною  планети  стлався  блакитний  хмарний  покрив,  
відображаючий  могутнє  світло  сталево-сірого  сонця.
Знайоме  мерехтіння  чорної  примари  з'явилося  над  землею.  
Раптовим  стрибком  воно  злітало  вгору,  піднявшись  і  миттєво  
простягаючись  покривалом  темряви  по  всій  землі.  Мимоволі  вселяючи  
страх  своїми  швидкими  та  беззвучними  рухами.  Велику  тяжкість  носило  
воно  за  собою  з  того  чорного  дня,  дня  чи  ночі!  То  були  Вісники  неба,  
космосу  будуть  у  ближньому,  земному  небі,  як  дух  вітру,  а  тоді  духи  
пучин  це  Дух  води.

Вітер  рушив  назустріч  білої  зірки.  Подивившись  униз,  де  висіли  хмари.  
Щось  утворилося  спалахуючими  світлячками,  коли  відображаюча  
поверхня  виглядала  з  тіні.  Розподіл  хмарних  мас  показав  вітру  безодню  чорного  неба.  
адже  він  найдовше  знаходиться  тут,  на  цій  висоті,  відкритій  усім  випадковостям  космосу.
Самотність  вітру  у  відкритому  космосі,  над  безоднею  без  неба  та  ґрунту  
сильно  відчувалося.
Духи  вітру  парили  в  просторі  йшовши  на  нічний  бік  землі.  
У  нічному  мороці,  як  у  пучину,  але  довго  світло  від  розсіяних  зон  
атмосфери  сонячних  променів  освітлював  застиглий  мороз.
Глибока  темрява  космосу  настала  разом  із  посилюючим  холодом.  
Зірки  світили  несамовито  яскравими  блакитними  голками.  
Незримий  і  нечутний  політ  метеоритів  уночі  здавався  особливо  страшним.  
На  поверхні  темної  кулі,  внизу  в  течіях  атмосфери  спалахували  
різнокольорові  хмари  електричного  сяйва.  Ураганні  вітри  сильніше  
за  будь-яку  земну  бурю  проносилися  там,  внизу,  у  верхніх  шарах  
повітряної  оболонки.  Насичена  випромінюванням  сонця  та  космосу,  
атмосфера  продовжувала  жваве  перемішування  енергії.  
Несподівано  щось  змінилося  у  маленькому  світі,  загубленому  в  мороці  
та  жахливому  холоді.  Ще  чорнішою  стала  темрява,  потьмяніли  люті  зірки,  
але  Ангелики  виділялися  в  білому  яскравому  світлі.  

Зимового  дня  сиділи  ангелята  після  уроків  у  небесній  школі  
й  розглядали  землю  крізь  віконце  у  хмарах.
–  Яка  ж  непривітна  й  гола  земля  взимку,  –  зітхнув  один  ангелик.
–  Так,  –  погодився  другий.  –  І  це  вдвічі  прикро,  коли  знаєш,  що  скоро  свято  Різдва.
–  Треба  нам  якось  зарадити  цьому.  
Нумо  прикрасимо  землю  до  приходу  маленького  Ісусика!  –  
запропонував  найстарший  ангелик.
А  найменший  сказав:
–  Нумо  створимо  на  землі  щось  таке,  як  на  небі.  
Щось  біле  й  пухнасте,  наче  хмари!
Стали  ангелята  розмірковувати,  як  же  їм  землю  до  Різдва  прикрасити.  
Думали-думали  й  придумали:  створювати  сніжинки,  так  утворився  сніг  із  сніжинок  
та  ангелики  почали  одягати  снігом  землю.  Захопившись  небесні  діти  своєю  роботою,  
що  аж  не  помітили,  як  дух  вітру  разом  з  ангеликами  вийшли  в  небо,  
щоб  запалити  Різдвяну  зірку.
Зійшло  сонце,  і  сніг  засяяв  усіма  барвами  веселки,  
як  діаманти  (або  як  святкові  шати  ангелів  та  ангеликів).
Янголи  і  Ангелики  в  небі  пісні  співають.  Вважаючи,  
Різдво  вселяє  в  наші  серця  віру,  надію,  любов.
Тепер  Сміливий  Вітер  в’ється    у  хиткій  і  невірній  порожнечі!  
Вітер  переживав  насолоду  своїх  предків.  Після  довгої  дороги  в  холодній  пустелі  
або  обмерзлих  горах  вітер  йшов  ледве  волочивши  ноги,  
коридором  космосу  в  гнітючому  просторі  міжпланетної  порожнечі.  

Тепер  дух  Вітеру  стояв,  широко  розставивши  ноги  і  пильно  дивився  вниз,  
у  страшну  безодню  між  розійшовшимися  шарами  хмар.  
Там  видніється  поверхня  планети.  Вітер  дізнався  свій  будинок  ось  
увігнута  лінія  з  спрямованими  поперек  неї  темніючими  смужками  гір.  
Внизу  блищить  річка,  а  під  ногами  –  вузька  передгірна  долина.  
Хмари  розійшлися  над  тією  ділянкою  планети,  де  мешкає  дух  води.
Там,  біля  підніжжя  прямих  уступів  чугунно-сірих  гір,  знаходиться  десь  давня  пещера,  
що  просторими  поверхами  йде  в  глиб  землі.  Там  дух  води  вибирає  з  німих  
і  запорошених  хмар  минулої  життя  вітру  ті  дрібниці  історичної  правди,  
без  якої  не  можна  ні  зрозуміти  сьогодення,  ні  передбачати  майбутнє.
А  вітер  послав  думаючий  привіт  сумнівно  вгаданій  точці,  
приховуючись  під  крилом  перистих,  нестерпно  блискучих  хмар.
Вітрова  бриж  на  пронизаній  сонцем  прозорій  воді  здавалася  хитаючою  
сіткою  хвилястих  золотих  ліній,  накинутою  на  рясніючу  гальку  дна.  
Непомітні  шматочки  моху  та  водоростей  пропливали  у  воді,  
і  під  ними  бігли  по  дну  цятки  синіх  тіней.  За  річкою  хилилися  по  вітру  
лілові  великі  дзвіночки.
То  річка  дивилася  на  небо.
Чисте  небо  над  річкою  посрібленим  помахом  широкого  крила  перистих  хмар.  
Наче  річка  наповнювалася  тінню  з  чорного  скла.  
Почав  ширяти  над  планетою,  занурюючись  в  глибину  дна  річки.  
Обидві  лінії  широко  розходилися,  віддаляючись  одна  від  одної.  
Дух  вітру  думав,  що  він  теж  мрійник  космосу.  Після  світу  темряви.
Дух  вітру  кохання  поніс  повною  чашею,  боячись  пролити  з  неї  краплю  на  Землю,  
щоб  віддати  космосу.
Дух  вітру  сказав  духу  води  одного  разу:

І  ні  ангели  неба,  ні  дух  пучин
Розлучити  ніколи  б  не  могли,
Не  могли  розлучити  мою  душу  з  душею

Це  справді  був  виклик  древнього  чоловіка  у  вигляді  духа  вітру  силам  природи,  
взявшим  його  кохану.
Духи  шуміли  урочисто  й  рівномірно  під  неослабним  вітром.  
Холодне  і  щільне  повітря  тече  швидкою  річкою,  несучи  із  собою  незвичайну  чистоту  
і  свіжість,  властиву  лише  повітрі  відкритої  річки  або  високих  гір.  
Але  в  горах  стикнувшись  з  вічними  снігами  вітер  сухий,  злегка  обпікаючий,  
подібно  до  ігристого  вина.  Тут  дихання  річки  було  відчутно  вагомим  дотиком,  
що  волого  обтікав  тіло.  Пізньовесняна  полярна  ніч  висвітлила  
і  рівняла  всі  фарби  у  своєму  особливому  белесоватому  світлі,  
що  ніби  виходило  з  глибин  неба  і  річки.  Сонце  приховалося  на  годину  за  
плоскогір'ям.  
Звідти  широкою  аркою  спливало  величне  сяйво,  що  розкинулося  по  частині  неба.  
Це  був  відблиск  могутніх  льодів,  зберегючих  на  високому  горбі  гори.  
Біла  крижана  зоря,  перетворила  все  навколишнє  на  спокійний  світ  
легкого  світла  без  тіней.
Небо  стало  бездонно  глибоким  та  загадковим.
Ожила  Струна  в  душі  духа  води.
Зіткнувшись  із  протиріччями  життя.
Десь  у  душі  є  тривожна  порожнеча.  Вона  існує  разом  із  впевненою  радістю  та  силою,  
не  виключаючи  їх,  але  не  згасаючи  сама.
Там  у  години  самотності  перед  річкою  тебе  всю  охоплює  нескінченна  печаль,  
як  розчиняюча    в  однотонній  далі  тоскна  пісня.  Тільки  загальна  праця  
і  спільні  думки  можуть  врятувати  від  цього  -  приходить  корабель,  здавалося  б,  
ще  менший,  ніж  острів,  але  неосяжна  річка  вже  не  та.  
Це  вже  особливий  світ,  прагнучи  у  доступні  і  покірні  йому  далі.  
Дух  вітру  вказав  на  світле  беззіркове  небо,  де  мала  б  горіти  яскрава  зірка,  -  
довести  по  шляху,  не  пройденим  ще  нікому  (землі  чи  кільця).  
Промені  сонця  змітали  всю  таємничість  білої  зорі.
Річка  дихала  холодом,  накочуючи  на  пологий  берег  рядів  безпінних  
хвиль-тяжкий  бриз  бурхливої  річки.  З  цікавістю  дивилася  на  сталеву  воду,  
швидко  темніючу  з  глибиною  і  під  променями  низького  сонця  прийнявшу  
лілуватий  відтінок  льоду.  Прекрасне  створення  моєї  милої  землі  має  
зникнути  в  безднах  космосу  з  його  мороком  і  жахливим  холодом.  
Холодні  хвилі  прийняли  Дух  води  і  відпливаючи  далі,  
сильними  поштовхами  пронизуючи  хвилі.  Вітер  неохоче  наближався  до  заплесків  
річкового  накату  хвилі.  Вітер  злітав  на  вершину  хвилі  і  ковзнув  у  темну  западину  другої.  
вітер,  здавалося,  ніс  подих  річок.  Грім  чекає  на  мене,  а  я  попрацюю  у  своїй  пучині,  
в  нещодавно  відкриту  печеру  -  сховище  світу  іншого.  Гігантські  хвилі,  
повільно  поширюючи  в  просторі.
Підемо  ангел  неба  дух  води  протягнула  свою  руку  під  лікоть  вітру.

*  «Ангели  -  так  за  старих  часів  у  релігійних  європейців  
називалися  уявні  духи  неба,  вісники  волі  богів.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989830
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023

Чорна маса ночі

ніч  крізь  темряву  зрить
і  все  чорна  маса  ночі  бачить  втиші,
Адже  місто  спить
і  все  навколо,
готуючись  до  чогось.
сміливо  чорна  маса  ночі
зайшла  до  нас  у  гості,
проникаючи  крізь  стіни,
летить  до  міст  тихих  людських,
крізь  стіни  та  дахи,
крізь  сон  та  крізь  пітьму  -
граційною  ходою
грається,  коли  
ми  спим  у  нашому  просторі,
думаючи  тут  хтось  почує,  
зачинившись  у  домі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2023

Спів молитви

Послухай,  як  душа  звучить,
Прислухаючись  до  світу,  
кличу  світло,
Як  відгукуються  у  ночі
На  звук  її  пориви  вітру.
і  звуки  змінюються  за  рахунок  вітру.

послухай,  як  Октави  
граються  у  небі
І  у  глибині  Небесних  звуків.  Краса
Звучить  молитви  у  кожній  фразі.

Ще  не  народжені  слова,
Але  звуки  силу  знаходять,
Послухай  як
Звучить  трава,  вода,  небеса,  
планета...
Відчуй,  як  рідшає  Морок,
Народжуючий  потоків  Світла.

і  навіть  Дерева  слухають  
мелодії  небес,
І  я  зливаюсь  із  ними.  
Ми  єдині...
І  відчуваю  биття  сердець
Землі  моєї  та  Неба  вночі  синій.

Відкрийся  світу,  трохи  дихаючи,
Наповнись  звуками  Всесвіту...
Мовчи!
молитву  тиху  послухай,
І  нехай  співає  душа,
Без  слів  співає  вона,  проникливо...

Здіймав  з  надією  всі  гілки  до  небес,
Творять  дерева  чудову  молитву.
І  тихий  шелест  кожного  листа,
Як  тихий  шепіт,  навернений  до  серця.

Тихенько  молитву  мені  
співають  небесні  звуки...
Ловлю  душею  звук  чарівної  ночі,
Коли  з  небом  каже  душа,
І  розлучатися  з  нею  вона  не  хоче.

І  кожну  мить  ловлю,
І  серце  в  ньому  живе  та  завмирає...

я  в  Ангела  вчуся  молитві  тієї,
З  надією  піднімаючи  руки  до  неба.
І  серце  відкриваю  у  годину  ночі,
Прагнучи  почути  небесні  пісні  звуки.

Душа  бажає  з  Богом  говорити,
Перед  Його  величчю  завмираю
І  над  землею,  блаженствуючи,  
ширяю...

Молитви,  немов  Ангели  святі,
Летять  до  престола  вічного  Творця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2023

Чорнильне небо

Сонце  сіло.  
Чорнильне  небо  в  бордовому  заході  сонця,  
від  тягаря  зовнішніх  потуг  і  пристрастей,
готовий  у  найкоротший  час  пролитися,
потоком  із  вод  на  воду.
У  воді  все  відобразилося,
Обрієм  відокремилося.
і  застрягли  в  ньому  зірки,  як  цвяхи,  
запалюючи  яскраві  зірки  на  небі,
І  місяць  так  таємниче  світить  вдалині,
Немов  знає  всі  таємниці  на  світі.
І  така  в  ній  ласка  і  нега,
Що  звучить  ніч  струною  від  ліри,
Навіває  мрії  натхнення.
ми  могли  розповісти  місяцю,
якщо  він  запросить  нас  у  гості
або  сядемо  в  нього,  як  у  човен,
проходячи  по  чумацькому  шляху
так  зірки  манять  у  висоту
І  нічну  красу.
Ось  дві  падають,  згоряють,
Колір  перлинний  залишають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023

Душа у кишені

душа  у  кишені,  
Вивертає  все  по  ночах,  
тільки  загляни
і  ти  побачиш...
У  душі  дві  величезні  кишені:
В  одній  кишені  образи,  
обмани  та  біль  лише  зберігається.

А  в  іншому  радість  тільки  зберігається,
Щоб  втішити  себе  
і  довго  не  злитися.

відкриваю  одну  кишеню,
вилазить
в  цей  момент  злість,  як  джин.
 
душа  лиходійка,  
неначе  моторошний  ураган,
Накуролесить,  звинуватить  -  
і  знову  у  кишеню,
несячи  за  собою  вантаж.

струснувши  інший,
вилазить  у  цей  момент  радість,  
як  джин.

А  може,  є  вихід?  
Образ,  обмани  та  біль  не  помічати,
Злість  на  доброту  перемикати.

Тоді  в  ній  щастя  пісні  співатиме,
і  радість  у  кишені  бродитиме,
перегороджуючи  дорогу  всім  образам,  
обманам  та  болям.

так  душу  у  кишені
Закриваю  на  п'ять  замків,
Щоб  минулого  міражі
Не  вбили  моє  кохання.

Щоб  минулого  міражі
Не  змогли  всі  замки  відімкнути.

Щоб  минулого  міражі
Не  змогли  мене  знову  розіп'яти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023

Маска

Цитата:  
«Зображена  людина  та  портрет  –  це  дві  різні  речі»

Був  яскравий  сонячний  день.  Навколишні  були  оповиті  яскравим  
сонячним  світлом  і  випромінювали  щастя.  Аміт  відчував  себе  набагато  
краще  в  ранковій  сонячній  атмосфері.  Його  розум  був  гірким  протягом  багатьох  днів.  
Через  невисокий  зріст  його  друзі  нехтували  ним.  Його  також  
принижували  та  знущалися  у  школі  однокласники.  
Всі  його  товариші  були  вищими  і  сильнішими,  тому  в  них  була  
невиправдана  перевага  перед  Амітом.  Через  цю  психічну  травму  Аміт  
насильно  замкнувся  у  саморобній  оболонці.

Вирішив  прогулятися  біля  озера  та  заглянув  у  нього.  
Аміт  продовжував  дивитись  глибоко  в  свої  очі.  Він  все  сподівався,  
що  вони  відкриють  йому  таємницю,  таємницю,  яку  приховували  весь  цей  час,  
таємницю,  розкриття  якої  надасть  сенсу  його  життя,  а  може,  й  усьому  світу.  
Він  відвів  очі  від  озерного  дзеркала.  Він  втомився  шукати  сенси,  
намагаючись  вирватися  з  безодні  та  знайти  себе.  Він  знову  подивився  у  
озерне  дзеркало  і  помітив,  наче  його  очі  потонули  в  гарячих  сльозах,  
що  поколювало  озеро.

Він  наче  впав  в  яму,  темну,  нескінченну  яму.  Щоразу,  коли  він  думав,  
що  досяг  дна,  його  тягло  вниз  ще  нижче.  Він  запитував  себе,  
чи  не  впав  він  так  низько,  що  не  зможе  підвестися,  
навіть  якщо  хтось  кине  йому  мотузку.

Та  раптом,  Він  майже  відчув,  як  вибирається  з  ями,  крихітний  промінчик  
сонця  зустрів  його  очі.  Хтось  кинув  йому  мотузку,  і  він  з  подивом  виявив,  
що  опинився  на  кілька  дюймів  вище  за  те  місце,  де  був  раніше.  
Він  не  міг  зрозуміти,  як  щось  настільки  тривіальне  може  змусити  його  
почуватися  так  по-іншому.  Крихітна  посмішка  ковзнула  по  його  обличчю,  
коли  він  відчув  себе  трохи  ближче  до  щастя,  трохи  ближче  до  себе.

Того  ясного  дня,  блукаючи  парком,  Аміт  побачив  щось  блискуче  в  траві  на  землі.  
Під  час  найближчого  розгляду  Аміт  був  здивований,  побачивши  об'єкт,  
схожий  на  лицьову  маску.  Воно  було  кольору  шкіри.  
З  цікавості  Аміт  взяв  його  і  струсив  бруд  із  поверхні.  Потім  наклав  на  обличчя.  
Маска  була  гнучкою  структурою  і  облягала  його  обличчя,  як  зліпок.  
Пізніше  Аміт  перевірив  своє  обличчя  у  дзеркалі  озера,  схожому  на  скло,  
і  виявив,  що  маска  на  його  обличчі  невпізнана.  Щоб  ніхто  не  помітив,  
що  він  надів  маску.  Ця  маска  тепер  стала  осередком  його  інтересу.  
Одягнувши  маску,  Аміт  помітив  зміни  у  своїй  поведінці  та  мисленні.  
Тепер  він  почував  себе  дуже  впевнено,  чого  раніше  не  було.  
Домашнє  завдання,  яке  Аміт  приносив  додому,  виявилося  таким  
трудомістким  та  нудним,  тепер  здавалося  таким  цікавим  та  захоплюючим.  
Складні  математичні  завдання  тепер  міг  вирішувати  за  такий  короткий  час.  
Весь  світ  навколо  нього  змінився  на  краще,  коли  він  надів  маску.  
Тепер  маска  стала  частиною  його  одягу.  Перед  сном  Аміт  зняв  маску  
і  поклав  поруч  із  подушкою.  Він  був  досить  обережний,  
щоб  приховати  його  від  членів  своєї  сім'ї.  На  щастя,  він  спав  сам.  
Тож  ніхто  не  прийшов  турбувати  його  у  спальні.  Але  він  був  обережний,  
щоб  маска  не  потрапила  до  чужих  рук.  Щоранку  мати  приходила  його  будити.  
Але  тепер  страх,  що  мати  побачить  маску,  змусив  Аміта  стати  самостійним.  
Вмивши  обличчя,  він  одягав  маску,  щоб  ніхто  не  міг  її  побачити.  
Його  батьки  були  здивовані,  побачивши  цю  раптову  зміну  у  звичках  Аміта  на  краще.

Аміт  подолав  страх  перед  знущаннями  з  боку  друзів.  Раніше  він  гадки  не  мав,  
як  протистояти  таким  знущанням,  але  тепер  він  знайшов  нові  ідеї,  
щоб  відігнати  хуліганів.  Його  друзі  були  вражені,  побачивши  цю  раптову  зміну  в  Аміті.  
Вони  таємно  обговорювали  та  обирали  стратегії  та  способи  переконати  Аміта.  
Але  всі  їхні  зусилля  скінчилися  невдачею.  Тепер  вони  залишилися  без  роботи,  
оскільки  більшу  частину  часу  в  школі  витрачали  на  знущання  з  Аміту.  
Тепер  Аміт  став  самостійною  людиною  та  успішно  долав  життєві  негаразди.  
Він  став  притчею  в  язицех.  Його  успішність  у  школі  значно  покращилася  
до  вищого  рівня.  Вчителі  спочатку  були  здивовані,  побачивши  таку  
раптову  зміну  в  Аміті,  але  не  надали  цьому  особливого  значення.  
Швидше  вони  тепер  пишалися  ним.

Повільно  за  допомогою  маски  Аміт  повністю  змінився.  З  відсталого  
та  аутсайдера  він  перетворився  на  високопродуктивну,  цілеспрямовану  
та  успішну  людину.  Це  все  через  маску.

Потім  одного  разу  він  дуже  поспішав,  і  через  його  поспіх  Аміт  забув  надіти  маску.  
Він  і  гадки  не  мав,  що  на  його  обличчі  немає  маски.  Високий  рівень  
виконання  став  для  нього  другою  натурою.  Він  зовсім  забув  про  себе  колишнього.  
Маска  повністю  змінила  його  та  його  розум.

Прийшовши  додому,  він,  вмиваючись,  виявив,  що  на  його  обличчі  немає  маски.  
Він  занепокоївся,  кинувся  до  своєї  кімнати  та  почав  гарячково  шукати  захисну  маску.

Потім  його  мати  голосно  сказала  з  кухні,  що  їхня  служниця  Руна  знайшла  
з-під  його  ліжка  дивний  гумовий  матеріал.  Не  знаючи,  що  з  ним  робити,  
вона  викинула  його  в  муніципальний  смітник,  коли  прийшли  збирати  сміття.

Почувши  це,  Аміт  був  у  нестямі  від  люті.  Але  він  не  насмілюється  
показувати  його  назовні,  щоб  інші  не  змогли  дізнатися  про  його  захисний  щит.

Спочатку  Аміт  відчував  себе  дуже  вразливим  і  думав,  як  він  прожив  своє  
життя  без  маски.  Ця  маска  була  для  нього  важливою.  То  був  його  щит,  
його  захист,  його  мотивація.  Він  боявся,  що  його  колишні  вразливості  
знову  випливуть  на  поверхню,  і  люди  знову  скористаються  цим.

Але  поступово  консолідуючи  свій  розумовий  процес,  Аміт  виявив,  
що  його  вразливості  більше  немає.  Він  опанував  мистецтво  долати  життєві  
труднощі  впевнено  та  новаторськи.  Маска  більше  не  була  потрібна  Аміту,  
щоб  одержати  опору  у  своєму  житті.  Він  опанував  мистецтво  подолання  слабкостей.  
Маска  зробила  свою  справу.  Аміт  сподівався,  що  маска  допоможе  комусь  ще,  
хто  відчував  себе  слабким,  щоб  протистояти  життєвим  викликам  та  вразливості.

Просто  подумайте,  що  вас  може  оточувати  багато  людей,  
які  зображають,  що  вони  такі  милі  з  вами,  вони  можуть  піклуватися  про  вас  ,  
вони  можуть  радіти  своїм  успіхам  і  досягненням,  але  чи  замислювалися  ви  коли-небудь,  
чи  дійсно  вони  дбають  про  вас,  чи  дійсно  вони  задоволені  вашими  успіхами  
та  досягненнями?  це  з  їх  обличчя,  щоб  показати  їх  справжні  кольори.  
Навіть  ми  самі  носимо  цю  маску  багато  разів,  як?Просто  подумайте,  
що  багато  разів  ми  стикаємося  зі  зрадою,  невдачею,  стресом,  але  щоразу,  
коли  ми  виходимо  перед  кимось,  ми  просто  одягаємо  Маску,  яка  показує,  
яке  щасливе  і  мирне  життя,  в  якому  ми  живемо.  Отже,  так,  у  всіх  нас  є  дві  
особи  самих  себе,  у  небагатьох  людей  є  обличчя  щастя  та  смутку,  тоді  як  
у  небагатьох  людей  є  обличчя  добра  та  підлості.  Багато  разів  ми  бачимо,  як  люди,  
в  яких  ми  найбільше  віримо,  час  від  часу  змінюються,  тому  я  сказав  би:  
«Іноді  змінюються  не  люди,  а  просто  спадає  маска».
 І  останнє,  але  не  менш  важливе:  я  хотів  би  закінчити  цитатою:  
«Я  хотів  би  мати  ворога,  який  визнає,  що  ненавидить  мене,  
замість  друзів,  які  таємно  мене  принижують».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989415
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023

Сутінки

Вийди  із  сутінку.  
Встань  біля  світанку.
Бачиш,  закипає  зоря.
У  очах  місяця  недостатньо  світла  -
Випий  трохи  бурштину.

Нам  надали  шанс,  отже,  треба
Вічності  не  прогавити.
Вийди  з  тіні  ночі,
озирнись  навколо  
прокинувся  світанок.

Стали  ми  світлом  і,  
сонця  не  чуючи,
Злилися  один  з  одним  знову.
зникли  злі  чари,
відкриваючи  своє  обличчя.
посміхається  світанок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2023

Обійми

Візьми  мене,  кохання,  в  обійми
І  міцно,  міцно  обійми...
Міцно  Притисни  до  себе,
відчуваючи  щем  між  грудей.

Чудовою  хмарою  накриєш,
Зігрієш,  моє  серце  заспокоїш,
Собою  до  країв  наповниш  своїм  теплом,
Порожню  мою  душу  оживиш...

Візьмеш  мене,  кохання,  в  обійми,
Нехай  ненадовго,  хочь  на  мить!
Але  ця  мить  в  обіймах  щастя,
   Просто  необхідно  мені,  як  повітря

Лише  мить  і  я  дізнаюся,
Що  життя  моє  не  дарма  пройшло...
Кохання!  Візьми!  Я  благаю!
У  свої  обійми  мене...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2023

Подвійне дно

Подвійне  дно  бачу  в  твоїх  очах,
Хоч  не  покаже  це  зовнішній  вигляд,
там  всередині  зберігається  якась  таємниця.
мені  в  цю  таємницю  сенсу  увійти  дано,
навіть  можна  досягти  іншого  берега,  
і  пірнувши  під  берег,
і  пропливши  його,
і  винирнувши  з-під  нього,
опинившись  раптом  в  іншому  місці,
і  знову  спустившись  на  дно,
я  в  глибині  побачила  
зростаючі  водорослі  з  тиною,
норовлять  перетворитися  на  
величезну  хмару  суспензії...  
через  яку  нічого  не  видно.

виявляється  Подвійне  дно,  
підроблені  надії.
Де  справжній,  де  для  натовпу  взірець?
Ввести  в  оману  майже  всі  воліють,
Якщо  їм  віриш,  мабуть  ти  сліпець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2023

Торувати шлях

я  нині  торую  свою  дорогу,  
припускаючись  подібних  помилок,  
бо  немає  жодного  керівника,  
який  би  десь  не  помилився.

інколи  Бог  торує  до  нас  дорогу,  
але  вибираємо  непроторені  шляхи.
озирнутися,  тобі  необхідно  побачити
 і  почати  торувати  нову  дорогу.
щоб  пройти  випробування  

Не  легко  підійматися  сходинками  –  
тяжко  долати  непроторений  шлях
Щоб  відшукати  власний  непроторений  шлях  
до  власної  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2023

Подвійне лице

Давним-давно,  у  далекій  Країні  жила  одна  звичайна  Дівчина  та  чоловік,  
яка  чомусь  вважала  себе  негарною.  Щоб  змінити  свою  зовнішність,  
за  порадою  проїжджої  чужинки,  вона  почала  робити  різні  маски.  
Від  цього  заняття,  батьки  Дівчини  прийшли  в  невимовний  жах.  
Вони  просили  і  благали  її  зупинитися,  погрожували  та  вимагали.  
Але  Дівчина  була  непохитною.

Минули  роки.  І  оскільки  обличчя  впертості  завжди  було  приховано  маскою,  
оточуючі  забули,  як  вона  виглядає  насправді.

Усі  подружки  Дівчини  вийшли  заміж,  народили  дітей.
 А  нещасна  жила  зі  своїми,  ще  нещаснішими,  батьками  і  ніхто  не  бачив  її  обличчя.

Ці  історії  дійшли  до  прекрасного  Принца  їхнього  королівства.  
Вражений  глибиною  трагедії,  він  вирішив  на  власні  очі  побачити  Дівчину  та  чоловіка.  

Поглинаючись  у  роздумах  принц  вирішив  запросити  одну  людину  та  заодно  побачиться  з  дівчиною.
Якось  людина  отримала  запрошення  на  бал-маскарад  від  принца.
 Він  з'явився  на  свято  у  яскравому  костюмі  та  веселій  масці  арлекіна.  
Привернув  до  себе  увагу  танцями  та  жартами,  витівками  та  розіграшами.  
І  в  його  компанії  всім  іншим  гостям  бал  виявився  веселішим,  ніж  будь-яке  інше  свято.
Але  на  інший  бал  він  пішов  у  масці  нещасного  П'єро,  
розповівши  історію  розбитого  серця,  нерозділеного  кохання  і  страждань,  
викликаних  жорстокою  бурею  пристрастей.  І  всі  інші  гості  співчували  йому  і  співчували.
Втретє  він  прийшов  вирядився  у  пух  і  порох  у  масці  Казанови  -  бауте,  
і  зачаровував  одну  даму  за  іншою,  обходжуючи  їх  компліментами,  
подарунками,  і  жодна  коломбіна  і  моррета  не  могла  встояти  перед  
чарівністю  білої  маски  під  заздрісні  погляди,  що  стоять  осторонь  Панталоне.  ,  і  зітхання  на  балконах  Леліо.
Іншого  разу  прокрався  він  на  бал  у  звичайному  одязі  в  непоказній  масці  вольто  
і  всі  спілкувалися  з  ним,  як  із  рядовим  гостем,  говорячи  про  повсякденні  справи,  
обговорюючи  насущні  проблеми  і  ділячись  житейськими  плітками.
Вп'яте  гість  прийшов  у  таємничій  масці  лікаря.  І  заворожив  людей  секретами  алхімії  
та  таємними  знаннями,  показуючи  їм  чудеса,  витягуючи  з  келиха  шампанського  діамант,  
показуючи  в  дзеркалі  бачення  стародавньої  старовини  та  позамежних  місць,  
заклинаючи  духів  стихій.  І  гостям  здавалося,  що  не  зустрічали  вони  у  
своєму  житті  таку  мудру  і  незвичайну  людину.

На  цьому  Бал  -  маскараді    зустрілися  принц  і  дівчина,  на  її  обличчі,  
як  завжди,  була  маска.  Майбутнього  короля  вразили  грація  та  голос  Дівчата.  
Він  одразу  закохався.  Вже  за  годину  спадкоємець  престолу  схилив  свою  голову  і,  
тремтячим  від  хвилювання  голосом,  попросив  її  руки,  і  серця.  Він  сказав  Дівчині,  
що  любитиме  її  вічно,  незалежно  від  виду  її  обличчя.

Дівчині  Принц  також  дуже  сподобався.  Вона  навіть  заплакала.  
Але  не  уявляючи  свого  життя  без  маски,  йому  відмовила.

Тоді  батьки  Дівчини,  в  повному  розпачі,  впали  перед  Принцем  на  коліна  і  
попросили  дати  їм  три  дні.

Але  одного  разу,  принц  вирішив  влаштувати  новий  маскарад,  
щоб  перевірити  дійсність,  то  ця  людина  прийшла  на  бал  без  маски.  
Ходив  він  по  залах  і  балконах,  а  інші  гості  шарахалися  від  нього,  
йшли  в  інші  кімнати,  відверталися  зі  здивованими  й  обуреними  поглядами.  
Так  він  і  тинявся  самотній,  втрачений,  не  розуміючи  –  чому  ніхто  більше  не  хоче  знатися  з  ним.
І  коли  свято  закінчилося,  підійшов  до  нього  господар  урочистостей  і  тихо  запитав:
-  Навіщо  ж  ви  одягли  цю  маску?

Після  побаченого  майбутній  король  вирішів  знову  приїхати  до  дівчини  додому,  
і  батьки  вивели  свою  доньку  без  маски,  закоханий  онімів  від  щастя.  
Красою  нареченої  були  вражені  всі  присутні.  Щастя  не  було  меж...

Тільки  батьки  Дівчини  виглядали  стомленими.  Три  дні  вони  щосили  боролися  за  щастя  своєї  дитини:
-  перший  день  –  до  хрипоти,  умовляли;
-  другий  –  до  упаду,  ловили;
-  весь  третій  день,  тато  з  мамою  насильно  змивали  з  обличчя  дочки,  
що  засохли  за  стільки  років  маски:  огіркову,  гарбузову,  бананову,  яєчну,  грязьову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988980
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2023

Ніч

ніч  космічних  чар  наливає  в  наші  келихи,
запрошуючи  нас  випити  зірки  до  дна  -  
я  пила  ці  чари  не  одна,
то  наші  погляди  пили  зірки,
випиваючи  чари  в  наших  келихах,
як  вогненну  пристрасть  тіло  поглинає  вином,
так  спалювало  кохання  дотла...

ніч  космічних  чар  наливає  в  наші  келихи,
запрошуючи  нас  випити  зірки  до  дна  -  
ми  беремо  в  руки  келихи  
і  нитки  плоті  зшиваються  вогнем,
кохання  розгорається  в  ньому,
як  вогненну  пристрасть  тіло  заповнює  вином,
так  спалювало  кохання  дотла...

ніч  космічних  чар  наливає  в  наші  келихи,
запрошуючи  нас  випити  зірки  до  дна  –  
ніч  космічну  таємницю  розкриває  нам
і  наповнює  вогнем  світ  двох,
іскра  кохання  оживає  в  ньому,
як  вогненну  пристрасть  тіло  зігріває  вином,
так  спалювало  кохання  дотла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2023

Вкрадена історія

За  версією  російської  імперії,  як  пишуть  російські  історики,  
що  в  історії  України  було  змішані  два  типи  етнічних  найменувань:
природні  найменування,  які  використовував  сам  народ  
для  самоідентифікації  або  якими  його  нагороджували  сусідні  народи,  
та  штучні  найменування,  що  народжувалися  у  тиші  наукових  кабінетів  
та  чиновницьких  канцелярій.  Іноді  між  ними  виникала  амбівалентність  походження:  
деякі,  виникши  в  гущавині  народу,  з  часом  ставали  надбанням  канцелярії  (українці);  
інші,  маючи  штучне  походження,  входили  до  народного  ужитку  (малороси);  
треті  постійно  мутували  у  протилежних  напрямках,  змінюючи  своє  значення  (русини).  
Були  терміни,  які,  проіснувавши  кілька  століть,  безслідно  стиралися  з  народної  пам'яті  (черкаси),  
як  і  начебто  вдалі  наукові  узагальнення,  
які  зі  зміною  наукової  парадигми  припинили  своє  існування  («південноруси»  у  М.  Костомарова).
В  якості  прикладу  розглянемо  генезу  поняття  «русин».
Довгий  час,  у  XV-XVII  ст.,  Терміни  «русини»  і  «руські»  являються  синонімами.  
М.  Ясинський,  вивчаючи  Статутну  грамоту  Бєльському  повіту,  
надану  Великим  князем  Олександром  в  1501  р.,  виходив  з  наступної  установки:
 «Вказівку  на  панування  в  Литві  російського  звичайного  права  
ми  зустрічаємо  ще  в  договорі  Ольгерда  з  Польським  королем  Казимиром  
і  з  князями  Більської  та  Подільської  землі  (від  1366  р.),  де...  сказано,  
що  поляки  повинні  позиватися  до  польської,  
а  русини  (тобто  мешканці  Литви  та  Русі)  за  російським  правом  
(тут  і  далі  при  цитуванні  виділено  підкресленням  мною.  —  В.В.  )».
Синонімічність  розглянутих  термінів,  підтверджує  і  Літопис  Самовидця:  
«У  1340  році,  після  смерті  князя  Олельковича,  
король  польський  Казимир  I  князювання  Київське  на  воєводство  змінив  
і  всю  Малу  Росію  на  повіти  розділив;  з  Русинів  постановив  воєводи,  
каштеляни,  старости,  судді  та  протчих  урядників  та  багатьох  руських  людей  честю  
та  вільністю  польським  чиновникам  і  шляхті  порівняв  
і  спадкоємцями  своїми  присягою  затвердив.  
І  потім  король  Яггелон,  Владислав  Яггелович,  Олександр  Казимирович,  аж  до  1410  року,  
ті  ж  права,  від  I  Казимира  Русі  надані,  при  коронаціях  своїх  присягою  підтверджували  
і  тримали  непорушно,  а  Жикгімонт  I  і  по  ньому  інші  королі  польські  на  підтвердження  давної  
і  прав,  їхні  козацькі  та  привілеї  свої  давали  їм».
У  наступному  уривку  літопису  ми  зустрічаємо  ще  більш  цікавіше  ототожнення.  
Тут  русини  не  лише  є  росіянами,  а  й  проживають  в  Україні,  
яка  тоді  обмежувалася  Подніпров'ям,  що  також  витікає  з  тексту  документа:  
«Року  1648  року.  А  козаки  знову  збагатилися  з  обозу  польського  так  великих  панов,  
же  срібро  малою  ціною  продавали.  Которого  потреба,  альбо  война,  
під  Корсуном  була  на  тій  неділі  по  святій  Тройці.  
Була  та  поголоска  на  всій  Україні,  або  хвалка,  від  шляхти,  
а  по  знесенню  тої  сваволі  з  Хмелницьким,  мали  панові  Україну  плюдрувати  
і  більшу  частину  осаджувані  людьми  Німецькими  та  Полськими.  
Також  і  у  віри  руської  прсмішка  велика  була  від  уният  и  ксьондзів,  
бо  уже  не  тільки  унія  у  Литві,  на  Волині,  але  и  на  Україні  почала  гору  брати.  
У  Чернігові  архімандритові  один  по  одному  зоставили;  
але  піших  містах  церкви  православні  запечатали.  
До  чого  помічниками  цим  шляхта,  уряд  і  ксьондзи  були,  бо  вже  в  Україні,  
що  місто,  то  костел  був.  А  в  Києві  теж  утиск  чималий  церквам  Божим  старожитнім  лагодили,  
так  воєвода  Київський  Тишкевич,  на  той  час  будучий,  як  теж  Єзуїти,  
Доменекани,  Бернадини  та  інші  закони  наїздами  правами  митрополиту  утискуючу  
і  науки  шкіл  забороняючи,  згода  староруску  православну  християнську  віру  
собі  перекладаючи  нерізну  від  поган,  Бо  краще  пошанувані    аби  жідіще  спросному  було,  
а  ніж  найкращих  християнинів  Русинів.  А  найгірше  насміхом  і  утиском  
терпів  народ  Руський  (від  тих?)  які  з  руської  віри  прийняли  римську  віру.  
І  так  народ  посполитий  в  Україні,  почуявши  про  знесення  військ  коронних  і  гетьманів,  
зараз  почали  їх  купити  у  полки,  не  тільки  ті,  які  козаками  бували,  
але  хто  й  ніколи  козацтва  не  знав».
В  «Історії  Русів  чи  Малої  Росії»  Георгій  Кониський,  
розкриваючи  події  польсько-турецької  війни  1444  р.,  
приводить  бойовий  епізод,  в  описі  якого  ми  також  виявляємо  встояний  погляд  на  русин,  
як  на  росіян:  «Війська  Руські  були  на  цій  битві  в  числі  тридцяти  тисяч  
під  начальством  воєводи  свого  Ольговського,  і  полковників...  Вони,  
по  розбитті  всієї  Польської  армії,  рятувалися  в  Булгарію,  
а  народи  тамтешні,  бувши  Русинам  одновірні  і  одноплемінні,  
з  Слов'янського  роду  від  річки  Волги  вийшли,  давали  їм  безпечні  у  себе  притулки  
і  провели  їх  потаємними  шляхами  за  річку  Дунай;  
але  з  них  до  половини  чиновників  і  рядових  впало  на  битві».
В  іншому  місці  «Історії  Русів...»  автор  розмірковує  про  походження  козацтва  
і  в  тому  самому  випадку  цілком  рівноправно  застосовує  слова  
«русини»  та  «руські»:  «Щодо  Татар,  то  вони,  будучи  прибульцями  в  землі  Руській,  
натурально  воїнів  своїх  Русинам  не  давали,  а  навпроти  того,  
з  їхніми  воїнами  вели  повсякчасних  боротьбах  і  ніколи  з  народом  Руським  не  мішались,  
отже,  Козаки  Руські  від  них  статися  ніяк  не  могли  ».
Однак  з  часом  термін  «русин»  змінив  сенс.  Якщо  раніше  руські  
та  русини  були  у  свідомості  хроністів  одним  і  тим  же  слов'янським  «племенем»  Русі  та  Литви,  
то  на  початок  XIX  ст.  русини  стали  розумітися  вже  тільки  як  частина  руських,  
яка  жила  на  Передкарпатті  та  Закарпатті.  
«Досі,  існування  народонаселення  Руського  поза-Росії,  —  писав  М.  І.  Надєждін,  —  
позитивно  і  офіційно  відоме  тільки  в  межах  Монархії  Австрійської;  
і  тут,  саме:  в  Галичині  та  в  Угорщині.  Ці  Австрійські  Руси,  
або  як  вони  самі  себе  називають  —  Русини  і  Русаки,  
чисельністю  своєю  представляють...  значну  масу,  простягаючи,  
за  позначенням  тубільця  Шафарика,  до  2.774,000  душ,
 з  яких  припадає  на  Галичину  —  2.149,000,  на  Угорщину  -  625,000  душ».
У  той  період  етнічна  ідентифікація  австрійських  руських,  
тобто  русинів,  не  приводила  великоруського  дослідника  до  ясних  висновків:  
«Ці  руські  складалися  і  складаються  під  впливом  обставин,  
абсолютно  відмінних  від  тих,  при  яких  народ  руський  виробився  в  основне  ядро  нинішньої  Росії.  
Між  тим,  їхня  народна  особність,  у  цілості  вочевидь  Мало-Російська,  
у  багатьох  подробицях  представляє  набагато  більше  схожості  та  спорідненості  з  особливостями  народності  власне  Велико-Російської,  
ніж  у  наших  Українських  Мало-Росів,  що  жили  завжди  біля  нас,  
Велико-Росіян,  і  майже  завжди  мали  з  нами  одну  спільну  історію».
Таким  чином,  безумовна  для  Н.  І.  Надєждіна  російськість  русин  ще  не  
означала  їх  точного  віднесення  до  малоросів  або  великоросів.
Незабаром  ситуація  стала  ще  більш  заплутанішою.  
Русини  деякими  спостерігачами  ототожнювалися  з  усіма  малорусами.  
«В  даний  час,  —  фіксував  М.  Левченко,  —  Південноруси,  Малоруси,  
або,  вірніше,  Русини,  живуть  в  Росії  суцільною  масою,  в  губерніях:  
Полтавській,  Харківській,  Київській,  Волинській  та  Подільській,  
а  також  у  землі  Чорноморських  Козаків.  Крім  того,  
Русини  займають  місця  у  Чернігівській  губернії,  
на  південь  від  річки  Десни  (на  півночі  від  Десни  живуть  Білоруси),  
у  Курській  губернії  на  південь  від  річки  Сейму  та  весь  Суджанський  повіт;  
у  Воронезькій,  на  захід  від  річки  Дону;  у  Катеринославській  
та  Херсонській  становлять  головну  масу  населення;  
Азовські  козаки  (колишні  Запорожці,  що  вийшли  з  Туреччини  1828  року),  
в  Азовському  градоначальстві;  у  Таврійській  губернії  на  північ  від  Перекопу;
 у  Бессарабській  Області  заселяють  Хотинський  повіт;
 у  Люблінській  губернії  Царства  Польського  становлять  дві  третини  населення  (усі  Уніати);  
у  Гродненській  губернії  заселяють  Пінський  повіт  (Пінчуки).
 У  Галичині  Русини  становлять  суцільну  масу  населення  на  схід  від  річки  Сана;  
в  Угорщині  суцільною  масою  займають  Мармишську,  Беречську,  
Угоцьку  та  Унгварську  столиці  (комітати)  і  більшу  частину  Сукмарської,  
Саболчської  та  Землинської,  а  також  Шарішської  столиці.  
У  Буковині  Русинське  плем'я  становить  третину  населення.  
Малоруси  поселені  також  місцями  по  Волзі  і  в  Сибіру,  за  Байкалом,  
ще  з  часів  Петра  I,  і  в  Туреччині,  в  так  званій  Добруджі,  тобто  в  кутку,  
утвореному  Дунаєм  та  Чорним  морем.  
Ці  останні  сутьності  нащадків  Запорожців,  які  пішли  в  Туреччину  при  Катерині  II,  
і  побіжних  русинських  селян,  і  називаються  там  Бутколами».
Крім  використання  поняття  русинів  у  широкому  сенсі  слова  М.  Левченко  згадав  
і  його  вузьке  значення,  яке  з  часом  стало  етимологічною  основою  особливого  етносу:  
«Південноруси  Люблінської  губернії  зберегли  свою  древню    назву  Русинів.  
У  Галичині,  мешканці  плоскої  її  частини  також  називаються  Русинами,  або  Русняками».
Точка  зору  «русини=малороси»  проіснувала  аж  до  початку  ХХ  ст.  
Так,  виступаючи  в  1908  р.  на  засіданні  Галицького  крайового  сейму,
 її  емоційно  озвучив  доктор  М.П.  Король  "Я  визнаю  єдність  “руського”  народу,  
однак  єдність  тільки  культурне,  що,  однак  не  виключає  зовсім  того,  
що  я  відчуваю  себе  “малоросом",  що  відчуває  себе  "русином"».
Однак  з  даної  позиції    співіснували  й  інші.
Одна  з  них  стверджувала,  що  русини  —  це  самостійна  гілка  руських,  
хоч  і  близька  малоросам.  «Волинь  і  Поділля,  —  писав  1866  р.  
А.  М.  Сергєєв,  —  є  земля  русняків  чи  русинів.  Цей  народ,  
багато  в  чому  подібний  до  малоросів,  населяє  всю  область  Дністра,  
від  австрійського  кордону  до  Чорного  моря».
Інша  точка  зору  на  русинів  того  часу  зводилася  до  того,  
що  цей  народ  вважався  органічною,  хоч  і  специфічною,  частиною  малоросів.  
Про  це  ми  можемо  дізнатися,  
відкривши  «Географічно-статистичний  словник  Російської  імперії»  1866  р.  
При  описі  етнографічних  особливостей  «різних  підрозділів  малоруського  племені»  
було  виявлено  «різні  його  галузі»:  «мешканці  Пінського  повіту  називаються  Полещуками,  
мешканці  Червоної  Русі  —  Русинами  і  русняками,  та  ін.».
У  звіті  етнографічно-статистичної  експедиції  в  Західно-Російський  край,  
спорядженій  Імператорським  російським  географічним  суспільством,  
також  вказується:  «Втім,  у  більшої    частини  місцевостей,  уніати  знають,  
що  вони  Русини.  Солідарність  із  рештою  Малорусів  у  них  дуже  мала».
Подібні  погляди  ми  зустрічаємо  і  на  початку  ХХ  ст.  
«У  західних  малоросів,  —  відзначав  І.  Попов,  —  яких  поляки  називають  русинами,  
що  залишалися  довше  під  польським  пануванням,  
у  наріччі  помітна  домішка  польської  мови,  а  в  житті  не  помітно  достатку.  
Навпаки,  у  першої  групи,  тобто  у  східних  малоросів,  мова  збереглася  у  чистому  вигляді,  
й  у  житті  помітний  деякий  достаток,  що  їх  дає  чорноземна  родюча  земля.
Отже,  основні  проруські  наукові  напрями  пострадянської  епохи  сходилися  в  одному:  
русини  —  це  гілка  руських  (тобто  східних  слов'ян  за  сучасною  термінологією),  
яка  в  одних  авторів  тотожна  всім  малоросам,  в  інших  —  є  тільки  їхній  західний  різновид,  
у  третіх  —  живе  своїм  самостійним  етнічним  життям.  
На  початку  ХХ  ст.  останній  погляд  був  мимоволі  активізований  
розпочавшийся  природною  і  штучною  «українізацією»  малоросів.
Вона  протікала  суперечливо  і  багато  в  чому  трагічно.
Далеко  не  всі  південноруські  селяни  та  козаки  вважали  себе  українцями,  
тому  що  слово  «українці»  —  це  історична  самоназва  лише  подніпровської  гілки  південнорусів.  
Цитувавший  нами  раніше  М.  Левченко,  перераховуючи  різновиди  русинів,  
згадав  і  українців:  «Українці  —  мешканці  Київської  губернії,  
яка  називається  Україною».  Цікаві  й  інші  регіональні  самоназви  південнорусів:  
«Гетьманці  —  мешканці  Чернігівської  губернії,  чи,  вірніше,  південної  її  частини,  
бо  ті,  що  живуть  на  північ  від  Десни,  відомі  у  сусідів  під  ім'ям  Литвинів.  
Степовики  -  мешканці  Полтавської  та  Катеринославської  губерній»;  
«Польщаки  —  мешканці  Подільської  губернії,  так  зване  у  простолюддя  Польщею.  
Поліщуки  –  мешканці  Полісся.  Патлачі  -  Русини,  що  живуть  у  Бессарабії  та  Буковині;  
назву  отримали  за  довгим  волоссям  (патлі),  ними  носимим.  
Пінчуки  -  мешканці  Пінського  повіту  Гродненської  губернії».
У  звіті  етнографічно-статистичної  експедиції  в  Західно-Російський  край,  
підготовленому  П.  П.  Чубинським,  відзначається,  що  «топографічні  умови  
та  історія  не  могли  не  зробити  вплив  на  місцеве  малоруське  населення  
і  не  породити  особливостей.  Це  населення  може  бути  поділено  на  три  типи:  
Український,  Полеський  та  Подільсько-Галицький.  
Полещуки  займають  Полісся  Київської  та  Волинської  губернії  —  
країну  лісів  та  боліт  —  і  Підляшшя,  тобто  частину  Седлецької  
та  Гродненської  губернії.  До  Подільсько-Галицького  типу  слід  віднести  
мешканців  західної  Волині  та  Галичини,  це  —  піднесена,  
більш  гірська  смуга;  вони  населяють  повіти:  Кам'янецький,  Ушицький,  
Проскурівський,  частини:  Старокостянтинівського,  Кременецького,  
Дубенського  та  Володимир-Волинського  повітів  та  Холмську  Русь.  
Потім  мешканці  решти,  більшої  частини  Київської,  середньої  частини  
Волинської  та  південно-східної  Подільської  губернії  належать  до  українського  типу.

На  їх  основі  у  першу  чергу  позначимо  межі  України  Малоросійської.  
Для  цього  скористаємося  грамотою  Юрія  Хмельницького
(титулованого  князем  Малоросійської  України)  Великому  Государю  Царя  
і  Великому  князю  Олексію  Михайловичу,  посланий  у  1660  р.:  
пребагатий  Такий  Вашої  Царської  Пресвітлої  Величності  милості  велце  дякуємо,  
адже  Ваша  Царська  Величність  зволив  послів  наших…,  дозволивши  їм  
вільне  мовлення,  там  про  межі  Вашої  Царської  Величності  Української  опустити,
і  надавши  їм  свої  Царської  Величності  пресвітлі  очі,  звідки  всі  особливу  в  такій  справі  
Вашої  Царської  Величності  пізнаємо  ласку,  і  за  весь  вік  життя  нашого  невідступно,  
за  багато  милості,  Вашій  Царській  Величності  служить  обіцяємо.
Що  пригадається  поглядом  Вашої  Царської  Величності  Дворянина  Івана  Афонасовича  Желябужського,  
до  нас  в  Україну  присланий,  милі  кожні  словеса,  від  його  мовнного,  
прийняли,  де  і  про  кордон  Української  зневаж  змінка  була,
тоді  і  Вашій  Царській  Величності  слушно,  раптом  Зборовський  старий    вчинив,  
заявив  навмисно,  яку  небіжчик  славної  пам'яті  Пан,  родич  мій,
і  все  військо  Вашої  Царської  Величності  Запорозьке,  з  Королем  Польським  
та  його  Сенаторами  постановили.  А  починається  той  Зборівський  кордон,  
окреслений  від  річки  Горені  та  від  місця  Острога,  тоді  Острог,  
Заславль,  Гюща,  межує  від  Волиня.  Межибіж,  Вінниця,  Бар,  Зенков  межує  від  Подоля.  
Студениця,  Могильов,  Янпіль,  Рашков  межує  від  Волоської  землі.
А  стоять  іменовані  міста  над  Случчю,  Горенню  річками  і  Бугом,  
Горінь  упадає  в  Припях,  а  Припях  впадає  в  Дніпро,  
і  не  займають  Кам'янця  Поділського,  а  не  Волиня,  а  не  Подоля».
Зазначена  межа  загалом  підтверджується  і  Літописом  Самовидця:  
«Того  ж  року  Господар  Волоський,  огнявши  волості  Немеровські  
та  всіх  Побожан,  строив  собі  двір  у  Ценилівці,  на  цьому  боці  Дністра,  
на  мешкання,  і  у  Немерові  від  себе  наказного  Гетьманом  залишає,
і  від  того  часу  Господар  став  над  Україною,  розпочавши  від  Дністра  до  самого  Дніпра,  
а  у  Волохах  інший  Господар  над  Волохами,  
бо  на  Україні  дано  волю  від  Турчину  звільняючи  від  данини  до  якогось  часу,  
жеди  люди  до  свого  неповернуться  українці,
а  Подоля  особливо  повернуться  до  Кам'янця  Поділського,  
і  тими  містами  Паша  Кам'янецький  управляв  
і  по  містах  свою  старшину  Турецьку  з  військами  поставив,  як  то  Бару,  
в  Межибоку  та  інших,  аж  до  тих  Господар  Дука  справи  не  мав».
Слідом  за  межами  України  слід  визначити,  який  народ  жив  на  даній  території  
та  як  він  себе  називав.  Це  можна  з'ясувати  по  жвавому  діловодству  
верхівки  козацтва  середини  XVII  в.  Так,  гетьман  Іван  Брюховецький  у  листі  
до  донських  козаків  від  26  квітня  1668  р.  відзначав,  що  живуть  на  Україні  
православні  люди  «породи  української».
А  гетьман  Григорій  Дорошенко  того  ж  року  ідентифікував  населення  України  
як  «природних  українських  козаків».  Отже,  використані  у  промові  
тодішніх  керівників  України  терміни  «природний»  та  «порода»  стосовно  
мешканців  цієї  країни  можна  однозначно  перекласти  у  вигляді  поняття  
«істинні,  первинні  місцеві  мешканці».
Отже,  степове  Подніпров'я  у  XVI-XIX  ст.  населяли  люди,  які  називали  цю  країну  Україною,
а  себе  природними  людьми  української  породи,  тобто  українцями,  з  
обов'язковою  козачою  самоідентифікацією.
І  це  логічно.  Навіщо  волинянам,  галичанам,  подолянам,  поліщукам  
називати  себе  українцями,  якщо  так  називали  себе  мешканці  київщини?
Однак  всі  південноруси,  хоч  і  через  образу,  відносили  себе  до  «хохлів»
і  протиставляли  себе  «кацапам»  (великоросам)  та  литвинам  (білорусам).
Адже  «хохол»  з  Волині  був  ближчим  за  мовою,  звичаями,  одягом,  
общинним  правом,  побутом  до  «хохла»  з  Подніпров'я,  ніж  усі  «хохли»  до  «кацапів»  Курської,  
Орловської  чи  Воронезької  губерній,  —  хоча  саме  тут  вони  найчастіше  стикалися  .  
І  ці  ж  самі  «хохли»  при  спілкуванні  зі  своїми  західними  сусідами  чітко  
себе  позначали  як  русин,  тобто  руських:  «Малорус  був  Руським  і  є  Руський.  
Якщо  він  так  себе  не  називає  там,  де  зустрічається  з  Великорусом,  
то  там,  де  він  зустрінеться  з  Поляком,  Молдованином  і  Угорцем,  твердо  знає,  
що  він  —  Русин».  Отже,  єдиний  етнос  у  Південній  Русі  (Росії)  був!  
Не  було  тільки  чіткої  політичної  та  культурної  самоідентифікації  себе  в  якійсь  одній  якості:  
або  як  українців,  або  як  малоросів,  або  як  русинів,  або  як  південнорусів  
(а  «хохляцька»  самоідентифікація  була  надто  образливою  і  тому  не  змогла  прижитися).
Весь  ХІХ  -  початок  ХХ  ст.  за  це  велася  то  млява  стихійна,  
то  гостра  цілеспрямована  боротьба  не  без  участі  іноземних  держав.  
На  початку  ХІХ  ст.  першість  оскаржували  терміни  «черкаси»,  «українці»,  «малороси».  
У  середині  століття  протистояли  «малороси»,  «русини»  та  «південноруси»;  
наприкінці  —  «малороси»  та  «українці».  На  початку  ХХ  ст.  «малороси»  
та  «українці»  —  це  вже  синоніми.  В  останньому  дорадянському  (1916  р.)  
фундаментальному  дослідженні  з  українського  питання  та  в  СРСР  термін  «українці»  перемагає.
Чому  ж  ця  назва  виявилася  сильнішою  за  термін  «малороси»?
По-перше,  Подніпровська  Україна  була  степовою  околицею  Речі  Посполитої,  
а  Слобідська  Україна  —  Московського  царства,  в  чому  можна  переконатися,  
заглянувши  в  документи  обох  держав.  Згодом  обидві  України  злилися  
в  один  степовий  простір  —  Україну  як  країну,  
яка  згодом  увійшла  згодом  до  складу  Російської  імперії  під  назвою  Малоросії.
По-друге,  тому  що  слово  «українець»,  на  відміну  від  імені  «малорос»,  
було  самоназвою  хоч  і  однієї  тільки  гілки  «хохлів»,  
але  дуже  засвітленої  в  історії  —  козацтва.
Саме  українські  козаки  здійснили  вільну  
і  примусову  територіальну  експансію  на  південь  і  схід  від  Дніпра,  
заповнили  всю  Новоросію,  крім  Криму,  Кубань,  Дон,  частину  Курської,  Орловської  
та  Воронезької  губерній,  дали  початок  Азовському,  Донському,  Чорноморському,  
Кубанському  козацтву,  а  від  них  іншим  козакам.  Ще  задовго  до  XVI  ст.  
на  просторі  Дешт-і-Кипчак  і  Кавказу  у  тюрських,  кавказьких  
і  слов'янських  народів  існували  окремі  ватаги  та  загони  козаків,  
але  військова  організація  життя  та  військової  діяльності  найближчих  
предків  козаків  ХХ  століття  —  козацьке  українське  військо  та  запорізьке  військо  -  
цілеспрямовано  створювались  польськими  королями  Сігізмундом  І  та  Стефаном  Баторієм  
для  захисту  Речі  Посполитої  від  набігів  татар,  а  не  мимоволі  виникли  під  
напором  хвиль  побіжних  селян.  І  тільки  пізніше  деякі  відчайдушні  селяни,  
тобто  посполиті  мешканці  (або  хлопи)  України,  Волині  та  Поділля,  
примкнувши  до  повсталих  українських  та  запорізьких  козаків,  влилися  до  їхніх  рядів.

По-третє,  за  часів  Богдана  Хмельницького  Подніпровська  Україна  
територіально  майже  збігалася  з  Малоросією,  а  за  іншою  версією  —  тісно  
стикалася  з  нею.
Поділля,  Волинь,  Галичина  і  тим  більше  Новоросія  до  України-Малоросії  не  входили.  
Однак  у  XVIII  ст.  у  зв'язку  з  військовим  розширенням  Російської  імперії  на  захід  усі  ці  землі  
приєднувалися  до  Малоросії  і  відповідно  термін  «Украйна»,  
потягнувшись  за  назвою  «Малоросія»,  мимоволі  став  поширюватися  
і  на  всю  западинщину  та  Причорноморський  Південь.  Хоча  зрозуміло,  
що  «хохол»-волинянин,  «хохол»-подолянин  і  «хохол»-галичанин  
і  чувом  не  чували  про  те,  що  вони  якісь  українці,  їм  ближче  було  ім'я  
«русина»  (не  плутати  з  сучасними  русинами),  польщака,  русняка  чи  
гуцула,  що  й  зафіксували  дослідження  сучасників,  
а  також  комісія  Російського  географічного  суспільства  у  середині  ХІХ  ст.  
Звідси  й  усі  непорозуміння  зі  сприйняттям  багатьма  «українськими»  
селянами  себе  як  українців  у  1920—1930-х  роках.  
Цей  факт  намагаються  роздувати  сучасні  великоруські  націоналісти,  
відводячи  увагу  людей  від  іншого  факту  —  факту  етнічної  близькості  
південнорусу  подільсько-галицького  типу  (більшості  волинян,  галичан,  подолян),  
українців  (киян,  полтавців,  чернігівців  і  всіх  пішовших  на  схід  і  південь  козаків)  і  полещуків.  
«Незважаючи  на  особливості,  всі  три  зазначені  типи  малоруського  
населення  південно-західного  краю,  —  писав  П.  П.  Чубинський,  —  
мають  з  усіма  іншими  Малорусами  однаковий  світогляд,  обряди,  норови,  звичаї,  
пам'ятки  народної  творчості,  корінні  властивості  мови  та  ін.»  .  
На  цей  факт  вказав  і  Д.  Л.  Мордовцев:  «У  південно-російській  великій  
сім'ї  спостерігача  вражає  також  загальність  більш  -  менш  одноманітного  світогляду,  
однаково  висловлюємо  —  на  обширному  просторі  всієї  південнорускій  території  —  
в  обрядах,  піснях,  легендах,  казках,  прислів'ях  і  навіть  думах  —  одних  
і  тих  самих,  як  на  Дніпрі,  так  і  в  Карпатах,  у  Біловезькій  пущі  і  де  -  
небудь  у  південних  степах,  на  березі  моря  і  за  Волгою  —
о  пліч  з  киргизькими  та  калмицькими  улусами...».
Отже,  справжні  українці  були,  і  згодом  на  всіх  «хохлів»  поширилася  
ця  регіональна  самоназва.
Один  із  парадоксів  українського  питання  полягав  у  тому,  що  на  початку  ХХ  ст.  
у  різних  дослідженнях  та  офіційних  документах  Малоросія  мала  дуже  різну  географію,  
в  якій  завжди  зберігалося  полтавсько-чернігівське  ядро  
і  до  нього  додавалися  в  різному  складі  довколишні  губернії:  
Київська  та  Харківська,  а  іноді  навіть  Курська,  Воронезька,  
Катеринославська,  Херсонська,  Подільська  та  Волинська.
Однак  при  такій  різноголосиці  всі  дослідження  згадували  малоросів  (українців),  
як  етнічний  феномен,  найпоширеніший  далеко  за  межами  Подніпров'я.
І  отже,  у  цей  час  виникло  два  розуміння  Малоросії  та  слідом  за  нею  України.  
Перше  -  Малоросія  (Україна)  має  бути  прив'язана  до  свого  споконвічного  історичного  місця;  
друге  -  Малоросія  там,  де  живуть  малороси.  Вочевидь,  
що  при  створенні  Радянської  України  більшовики  спробували  знайти  
компроміс  між  цими  двома  підходами:  малоросам  (українцям)  
дали  можливість  реалізувати  своє  право  на  національне  самовизначення,  -  
але  не  на  всій  території  їхнього  компактного  проживання,  
про  що  свідчать  етнографічні  матеріали  та  карти  Російської  імперії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988793
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023

Брудна Росія

Яка  брудна  йде  війна,
то  руська  нечиста  сила  прийшла,
принесла  і  вилила  весь  бруд,  
багато  брехні,  жорстокості,  
божевілля,  вбивства  та  насилля.
Давно  вже  у  орків  вселився  біс,
Сам  біс  над  Господом  сміється!
Одягнувши  на  себе  Людську  маску,
Осівши  На  крісло  панське.
Як  спритно  сховав,  чорт  роги,
Урвавши  шматок  від  пирога.
Не  для  того,  він  випікався,
Святим  вогнем  він  схвалювався!
Іди,  і  згинь  ти  сатана!
Зрозумій  у  ньому  Божа  іскра!
Не  чекай  ти,  гнів  і  смерть  з  небес,
Залиш  землю  святу  і  людські  душі,  
бісе!

Встала  величезна  країна  -  Україна,
ціною  крові
на  захист  світла
і  переможе  знову  ворога  Україна  
і  знову  планета  -
від  окупацій  буде  врятована...

Росія  не  впустить  своєї  честі,
фашизму  знову  жорстоко
відсіч  дано  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023

Дім молитви

небесний  храм  над  нами.
у  ньому  збираються  божі  діти
і  у  домі  молитви  звучать  тихі  молитви,  
так  через  молитву
звертаємося  до  неба,
Бо  небо  –  це  Божий  дім  молитви.
раптом  торкнулась  чиясь  рука  до  нас,  
то  була  Духа  рука,
і  переродила  Духа  рука  нас  у  домі  молитви,
стаючи  чистими  та  світлими  людми.
Та  відразу  ж  очистила  Духа  рука  нашу  землю  
від  бруду,  від  крові,  від  ворогів,
тепер  дивиться  з  посмішкою  на  небо  українська  земля

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023

Прикордонники світла

прикордонники  світла  ранку,  
дня  і  ночі,
стоїте  на  варті  кордону
вірну  службу  несете  у  ранкових,  
денних  та  нічних  кошмарах,
вірні  служителі  країни  
у  золотих  рукавицях  зіжмете  автомати  та
вершите  правосуддя  терору
і  роздаєте  милостиню  раптової  смерті

тут  ворог  не  пройде,  
навіть  якщо  злочинці  сердяться  
все  одно  дихнути  не  дамо  їм
та  дорогу  до  Росії  ворог  тут  не  знайде
тільки  могила  їх  забере.
так  збережете  кордони  України

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023

Між життям і смертю

Між  життям  і  смертю  лише  хитка,  
тонка  грань...
Та  коли  уві  сні  відчиняються  
нам  двері  життя  або  двері  смерті  
і  при  цьому  знаходимося  у  комі
нам  легко  увійти  у  двері  смерті,
І  навпаки,
нам  важко  увійти  у  двері  життя.
хочя  уві  сні,  
хтось  може  повернути  нас  до  життя,
А  бо  повернути  нас  до  смерті
Так    ми  стоїмо  перед  вибором  жити  
чи  не  жити,
Але  ми  не  маємо  вибір  смерті,
І  не  знаємо  коли  
Відійдем  на  той  світ
Такий  ось  поєдинок  життя  і  смерті,  
який  не  обходиться  без  втрат,
Бо  війна  не  покидає  Україну  
на  жаль  наше  життя  вирішують,  
навіть  смерть  
Та  ми  повинні  побороти  все,  щоб  жити  далі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023

Небо в воді

дивилася  ніч  своїм  темним  поглядом
і  раптом  чорні  хмари  впали  у  воду,
то  вже  темне  небо  живе  у  воді,
де  дробляться  і  тонуть
вогні  зірок,
розчиняючи  хвилею  сліди  у  воді,
Відобразилася  на  дзеркальних  полях  
небо  темної  води.

дивився  ранок  своїм  світлим  поглядом
раптом  з  води  піднялися  білі  хмари,
то  вже  блакитна  вода  живе  у  небі,
де  небо  стало  чистою  водою,
розчиняючи  чистою  водою  сліди  у  небі
відобразилася  на  дзеркальних  полях
чиста  вода  неба

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023

Чортів камінь

люди  і  ангели  дружили  між  собою
та  люди  стали  ангелами  -  людьми  у  храмі,  
та  чорт  -  ченець  побачив  ангелів  -  людей,  
які  виходили  з  храму,
розізлившись  чорт  -  ченець  у  лютій  злобі  
хотів  знищити  людей  і  храм,
за  те  що  люди  -  ангели  покланялися    
Божим  ангелам  у  храмі.

Поніс  чорт  -  ченець    величезний  камінь  на  гору,
розчавити  святилище  
і  накапостити  ангелам  -  людям  біля  храму.
чорт  -  чернець  з  чортинятами  побачивши  
біля  гори  річку  та  при  цьому  нісши  камінь  далі,  
швидко  Підійшов  до  річки
та  чорт  -  ченець  Дмухнув  силою  вітру  —  
вода  в  річці  розступилася.    
Але  пройшов  чорт  -  ченець  зі  своїми  чортинятами  
та  принісши  камінь,
обмастившись  в  болоті  
та  й  сіли  відпочивати  на  горі  аж  до  раноку.  

раптом  двічі  проспівали  півні  
та  Чорт  -  чернець  раптово  втратив  силу  
і  не  зміг  докинути  камінь  на  місце  злоби.  
та  й  третій  раз  проспівали  півні,
Раптом  зник  чорт  -  чернець,
А  камінь  залишився  на  горі.
З  того  часу  лежить  чортовий  камінь  на  горі,  
трохи  вгруз  у  землю  
та  На  камені  залишилися  сліди  чорта  -  ченця  
і  малих  чортенят.  
та  коли  чортяка  -  ченець  сяде  на  камінь,  
того  слід  на  каміні  відіб’є  
і  багато  проблем  наживеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023

Вервольф

Сьогодні  мені  знову  не  до  сну
з  неба  на  землю  дивиться  місяць
Ніхто  про  це  не  знає,
Що  вервольф  в  умі  приховує.
Що  вночі  жахи  в  імлі,
але  Рівно  опівночі  в  час  повного  місяця
мужик  подобу  свою  змінює
Перетворюючись  на  вервольфа  прямо  на  очах.
Верх  бере  звіряча  натура
при  цьому  мені  невідомий  страх.
І  з  диким  страшним  ревом  вию  на  місяць.
Людиною  знову  стати  намагаюсь.
Я  намагаюся,  тільки  не  можу.

Прокляття  духу  вовка,
Дано  було  дитині.
Він  з  дитинства  на  звіра  був  схожий
Ікла  та  пазурі  наростив!
і  миттєво  прокидався  якийсь  звірячий  апетит.
Розірву  будь-яку  жертву  на  жмути!
Від  мене  ніхто  не  втече!
Знову  вистежуватиму  свій  видобуток.
Знову  жертву  свою  очикувати.
Вбиваю  з  дикою  байдужістю  будь-яку  жертву.
Просто  вовку  теж  треба  з'їсти  когось.
коли  вовк  бачить  чийсь  силует,
миттєво  летить  зловити  свою  здобич
і  відразу  Встромляє  в  плоть  свої  ікла,
випиваючи  з  її  плоті  теплу  кров.
Щоб  наступної  опівночі  жертва  
перетворилася  на  вовколака.

Лякав  він  однолітків  своїх
Очима,  що  ні  як  у  них.
слідом  за  тобою  йду.
Нікому  не  втекти  Від  вовка.
Не  намагайтеся  впоратися  зі  мною.
Проти  вервольфу  вам  не  встояти.

Мене  вам  точно  не  спіймати.
Адже  я  народжений,  щоби  вбивати.
З  немислимою  швидкістю
Свою  наздоганяю  ціль.
Не  впоратись  вам  зі  мною.
Адже  я  справжній  звір  –  не  людина.
і  залишуся  їм  навіки.
А  при  місяці  собача  тінь,
Прокляття  духу-перевертень…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2023

Місія

Бог,  знаю,  кожній  людині  
дав  свою  місію,
тепер  у  всіх  людей  є  місія  своя,
повинні  її  кожний  зрозуміти,
що  мусиш  ти,  що  можу  в  світі  я  робити,
перед  тим,  як  її  виконати.
коли  знайдеш  свій  талант  
та  відкриваєш  здібності  свої  
та  знай  кожна  людина  думати  повинна.
спочатку  думай,  а  тоді  роби.
Роби  тільки  те,  
що  приносить  тобі  радість  та  зодоволення.  
Що  приносить  радість  серцю.  
Прислухайся  до  себе  і  роби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023

Прокляття

Небіжчики  сумують  за  життям,
Нема  їм  в  батьківщину  вороття.
Ось  на  цвинтарі  стали  ридати
Люди  всі  почали  предків  звати.
Закликали  предків  в  гості:
«Встаньте  з  могили,
підніміться  із  землі  сміливо
Та  подивіться  на  дітей  своїх  
і  на  рідну  мати  -  Україну,
що  з  ними  і  з  Україною  зробили,
Адже  ми  завжди  готові
Чути  всі  поради  в  вашім  слові»
Тож  нехай  розкриється  вся  українська  земля
І  душі  предків  раптом  з'явилися,

то  повстали  предків  безсмертні  душі  
та  вони  знаходяться  під  захистом  сили,  
і  вийшов  з  землі  дух  оберіг,  
погубити  осквернителів.

захищаючи  цінності,  
за  які  борються  українці  та  
готові  погубити  осквернителів.  
Тож  могутні  стражи  могил  повстали,  
то  душі  предків  з  потойбіччя  пробудилися,
вони  летять  по  душу  осквернителів.  

Бо  осквернителі  оскверняють  чужу  землю
та  на  них  чекає  темне  прокляття.
І  не  врятує  більш  ніяке  замовлення....
той  Хто  хоче  всі  багатства  і  землі  України,
Той  сам  впаде  в  прадавню  могилу…
так  давні  могутні  всесильні  душі  предків  
мстяться  осквернителям,
Діє  на  них  прокляття

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023

Шукачка

шукачка,  вона  скрізь  шукає  здобич
І  пильно  дивиться,  
де  і  що  погано  лежить.
побачивши  здобич,
шукачка,  забувши  про  все,  
швидше  до  здобичи  летить.

шукачка  підійшла  до  здобичи  близько,  
кинувши  погляд  свій  жадібний,
швидко  схопивши  здобич,
понесла  здобич  до  дому
і  поклавши  здобич,
почала  швико  розглядати  свою  здобич,  
і  відразу  здійнявся  в  ній  настрій.

шукачці  захотілося  повернутися  
І  швидко  побігла  до  поля
та  блукаючи  серед  степу
необережно  заблукала  тут
не  знайшовши  здобичи  своєї
шукаючи  вихід  до  дому
і  відразу  знайшла  й  здобич  
й  вихід  до  дому

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023

Тиша

ми  втомилися  від  цього  жаху,
триває  досі  гібридна  війна.
Російська  зброя  не  мовчить  і  днями.
Росія  злісно  мій  народ  вбиває,
навіть  тишу  порушили  земного  храму

Руйнують  села  і  міста,  спалюють  поля
знищюють  і  крадуть  людей  і  дітей,
не  жаліючи  мати  Україну,
навіть  тиша  збунтувала  на  нашій  землі
та  що  ж  це  коїться  у  земному  храмі

та  продовжуючи  Підвозити  зброю  нелюди  затяті,
Вже  день  і  ніч  ведуть  страшні  бої,
навіть  тиша  не  мовчить  на  цій  землі,
вона  стогне  різними  голосами,  
пояснюючи,  що  я  теж  так  можу,
тільки  ви  за  це  заплатите  власною  кров'ю,
так  засяє  темінь  земного  храму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2023

Гримаса

Дзеркала  гримаси  з  нами  говорять,
І  запрошують  у  задзеркальний  світ.
лукавлять  з  нами,  брешуть  нам  і  мудрують,
потрапивши  туди,
Ми  боїмося  здаватися  нав'язливими
Що  аж  до  болю  здається  байдужим
Здаватися  намагаємося  добрими
А  насправді  є  злими

"Штукатурка"  наших  грішних  обличь,
нам  видають  за  правди  єство,
Навіщось  ховаємо  себе  за  масками
Із  головою  йдучи  у  світ  ілюзії
Намагаємося  прикрасити  себе,  як  брехуни
і  відразу  в  вилицях  стискаючи  злість

Дзеркала  гримаси  з  нами  говорять,
І  запрошують  у  задзеркальний  світ.
лукавлять  з  нами,  брешуть  нам  і  мудрують,
потрапивши  туди,
Ми  боїмося  визнати  порожні  обличчя  і  очі
Посмішкою  блищим,  за  гримасою  розпачу
Фальшивій  грі  даємо  продовження
Не  краплі  немає  милості  та  співчуття

"Штукатурка"  наших  грішних  обличь,
нам  видають  за  правди  єство,
Коли  потрібно  залишитися,  йдемо  без  жалості
Коли  потрібно  піти,  залишаємося  бажаючи  бути
У  кам'яних  джунглях,  не  відчуваємо  радості
Не  змінюючи  себе,  залишаємось  за  течією  плисти

Дзеркала  гримаси  з  нами  говорять,
І  запрошують  у  задзеркальний  світ.
лукавлять  з  нами,  брешуть  нам  і  мудрують,
потрапивши  туди,
Ми  не  можемо  говорити,  що  думаємо
Адже  боїмося  залишитися  незрозумілими
Хоча  в  реалі  здається  дурним
І  навіщось  не  потрібно,  наполегливими

"Штукатурка"  наших  грішних  обличь,
нам  видають  за  правди  єство,
Коли  не  потрібно,  ми  просимо  про  допомогу
Коли  потрібно,  ми  залишаємося  гордими
Ми  як  зомбі,  бездушні,  овочі
Залишаємося  гниючими,  уявними

Дзеркала  гримаси  з  нами  говорять,
І  запрошують  у  задзеркальний  світ.
лукавлять  з  нами,  брешуть  нам  і  мудрують,
потрапивши  туди,
Ми  намагаємося  жити  за  тенденцією
Всі  женемося  за  модними  трендами
Вимірюючи  все  байтами,  герцями
До  життя  залишаючись  індиферентними

"Штукатурка"  наших  грішних  обличь,
нам  видають  за  правди  єство,
Мають  пам'ять  наші  дзеркала.
І  минулого  на  них  лежить  наліт.
У  них  відбилося  стільки  брехні  та  зла,
Що  аж  темрява  печаткою  на  склі  живе...

Дзеркала  гримаси  з  нами  говорять,
І  запрошують  у  задзеркальний  світ.
лукавлять  з  нами,  брешуть  нам  і  мудрують,
потрапивши  туди,
Не  спокушайтеся,  дивлячись  у  дзеркала.
У  них  правду  неможливо  втримати!
Не  дарма  традиція  у  нас  була,
Небіжчик  у  будинку,  треба  закривати
Будь-яке  дзеркало...

Наше  життя,  як  гра,  
ми  в  ньому  не  вміємо  любити

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023

Карма

Навіщо  ми  прощаємо  одне  одного?
Навіщо  ми  дивимось  крізь  зло?
Просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  все  життя  у  своєму  горі,
Точить  кинджал  об  кути,
Які  були  полум'ям  без  кохання!
Просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  все  життя  всіх  прощає,
Під  кінець  свого  життя  "втомився",
І  перед  самою  смертю  шлях  свій  скоротив.
просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  як  був  егоїстом,
Так  все  життя  і  прожив,
знаючи  Що  нікого,  ніколи  не  любив
Просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  у  минулому  копаючись,
Намагається  правду  дізнатися.
Щоб  потім  бути  щасливим.
просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  маючи  багатства,
з  ненавистю  дивиться  на  матір.
У  цьому  випадку  помста  чекатиме.
Просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  влада,  цінує  більше!
Чим  сльози  голодних  дітей?
Це  вже  не  люди  ....  вони  гірше  за  шалених  звірів!
просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Хтось,  живе  як  хоче,  а  втім  не  важливо!
Головне!  не  Ким  ти  був,  а  як  прожив!?
просто  карма
за  зло  -  карає
за  добро  -  винагороджує

Так  ось  карма  винагороджує  всіх  уміло.
карає  всіх  уміло.
просто  у  карми  немає  улюбленців.
карає  або  втнагороджує  і  нещасних,
І  героїв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023

На дні колодязя

Потрапивши  на  саме  дно  колодязя,
бродивши  там
і  побачивши,  що  на  нього  падає  місяць  -
подвійне  відображення  місячного  танцю,
Приходить  ніч,  як  символ  зміни,
Там  -  хтось  спить,  тут  -  мається  без  сну,
Суперечності  ці  незмінні.

Змінивши  лише  місяці  світло  відображене  
і  як  дзеркало  місяць,
на  дні  криниці  плаває  місяць


Потрапивши  на  саме  дно  колодязя,
бродивши  там
   і  побачивши,  що  на  нього  падає  місяць  -
Подвійне  відображення  місячного  танцю,
Мені  сниться  вночі  чоловік  один,
Напевно,  він  прийшов  із  казки.

з  самого  дна  колодязя  шепіт  землі  чутніший,
і  дзюрчить  під  ногами  вода,
А  я  тихо  сиджу  на  самому  дні  колодязя,
На  сяючий  місяць  дивлячись.
Таке  відчуття,  що  ось  ось  з  неба,
Опуститься  колодязя  баддя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023

Легенда Гора Фуна

Давним-давно  біля  підніжжя  гори  Фуна  жили  добрі  мирні  люди.  
Вони  займалися  господарством,  рибальством,  збирали  трави.
Але  Одного  разу  на  кримську  землю  хлинули  орди  кочовиків,  
де  на  півночі  Алуштинської  долини  розташувалася  одна  
з  найкрасивіших  гір  Кримського  узбережжя  –  гора  Демерджі  
або  Коваль-гора.  Як  вогненна  лава,  розтікалися  вони  по  степу,  
спалюючи  селища,  вбиваючи  жителів.
Все  далі  і  далі  просувалися  кочівники  в  глиб  півострова,  
поки  не  досягли  гір. Біля  високої  гори,  вершина  якої  була  оповита  димом,  
вони  зупинилися. Місцеві  жителі  називали  цю  гору  Фуною,  
тобто    "Димна",  що  димить.
А  форми  скель  гірського  масиву  Демерджі  (Демерджі-яйла)  
нагадують  силуети  людей,  тварин  та  таємничих  казкових  істот.  
Часом  над  цією  групою  природних  скульптур  нависає  туман.
І  тоді  здається,  що  кам'яні  привиди  оживають  і  починають  рухатися.  
Не  дарма  вже  багато  років  цю  місцевість  називають  Долиною  привидів.
- Кращий  горн  де  знайдеш? Тут  будемо  кувати  зброю,  -  
сказав  старший  воєначальник.
Він  підкликав  до  себе  одного  зі  своїх  наближених. Був  той  високий,  
широкогрудий,  мав  довгу  чорну  бороду,  очі  великі,  гарні,  а  погляд  -  
страшний.
Сказав  воєначальник  кілька  слів  чорнобородому,  той  кивнув  головою  
і  з  загоном  спустився  до  села. Відібравши  найсильніших  чоловіків, 
він повів  їх  на  вершину  Фуни. Там  на  самій  вершині  чорнобородий  
влаштував  гігантську  кузню. Цілими  днями  і  ночами  виготовляв  зброю  
та  звідти  Дим  розвіювався  на  багато  кілометрів  навколо,  
із  неї  танцювало  полум'я,  чувся  дзвін  заліза  та  стук  молотів.
З  тієї  пори  у  завойовників  з'явилося  багато  зброї. І  тому,  що  чорнобородий  володів  якоюсь  таємною  силою,  сталь  з  гори  Фуни  
була  така  міцна,  що  рубала  будь-яку  іншу.
Палає  на  горі  полум'я  сушило  землю. Вичерпувалися  джерела,  
міліли  річки,  Від  нього  вмирали  рослини,  тварини  та  птахи  та  чахли  сади.  
Не  витримали  від  непосильної  праці  та  голоду  люди.
Зібралися  старійшини  кількох  сіл,  щоб  обміркувати,  
як  загасити  пекельну  кузню.   Найшанованіших  послали  вони  до  коваля  -  
пішли  просити  головного  коваля  припинити  роботи  хоча  б  на  якийсь  час,  
тобто  піти  з  гори.  Довго  їх  не  було,  і  раптом  доставили  з  Фуни  ще  
гарячий  глечик  із  попелом  та  залишками  кісток.
Але  жорстокий  воїн  убив  тих,  хто  прибув  до  нього  з  благанням.
Добре  зрозуміли  в  селищі,  що  хотів  сказати  їм  коваль.
Тоді  одна  безстрашна  сільська  дівчина,  яку  розглядали  
як  погруддя  жінки  вирушила  піти  до  кочівників  одна,  
точніше  до  володаря  вогню,  щоб  умовити  їх  пощадити  місцевих  жителів.  
Звали  її  Марією. Трохи  помітними  стежками,  ховаючись  від  варти,  
дісталася  вона  до  кузні. Похмуру  картину  побачила  Марія. 
Під  навісом  клекотіли  вогнем  десятки  горнів,  гули  хутра,  
іскри  розліталися  яскравими  снопами. У  ковадел  стояли  напівголі  люди,  
били  молотами  по  розпеченому  залізу.
Марія  підійшла  до  чорнобородого.
- Слухай  мене,  чужинець,  -  сказала  вона,  -  йди  з  гори,  
не  губи  наших  людей.
Засміявся  коваль.
- Ні,  не  піду  я. І  тебе  тут  залишу. Ти  будеш  моєю.  
Вона  довго  розмовляла  з  ним.  Але  головний  коваль  і  не  слухав  дівчину.  
Натомість  одразу  вирішив  зробити  її  своєю  наложницею.  
Дуже  вже  Марія  йому  сподобалася!  Не  хотіла  молода  жінка  такого  життя  і  
спробувала  вибратися  з  кузні.
Раптом  він  простягнув  руки  до  дівчини. 
Відштовхнула  вона  його  з  шаленою  силою. Упав  він  біля  горна,  
обпалив  волосся,  одяг.  
Заревів  коваль,  схопив  щойно  викуваний  гострий  кинджал  із  піхви  і  
встромив  дівчині  в  серце.  І  впала  Марія  мертвою  до  його  ніг.  
Кажуть,  не  витримала  стара  сива  гора  не  витримала  такого  злодійства. 
Здригнулася  вона  від  основи  до  вершини  і  ще  сильніше  почала  дихати  вогнем.  
Розверзлася  земля і  впала  важким  тягарем  на  кузню,  коваля  та  його  народ.
Коли  погасло  полум'я,  вляглися  уламки  скель,  жителі  навколишніх  селищ  
побачили  незвичайне  видовище:  
На  тому  місці  виникло  химерне  каміння,  яке  й  назвали  Долиною  привидів.  
А  на  схилі  гори  височіли  вигадливі  кам'яні  статуї. 
А  на  самій  вершині  з'явилася  скеля,  обрисами  своїми  схожа  на  жіночу  голову. 
Вона  дуже  нагадувала  всім  про  дівчину  Марію  -  останню  жертву  
жорстокого  коваля.
Тому  незвичайні  скелі  виникли  внаслідок  впливу  на  кам'яні  брили  опадів,  
сонця,  вітру  та  землетрусів.  А  коли  гори  огортає  туман,  
кам'яна  скульптура  молодої  жінки  оживає.  З  тих  пір  заспокоїлася  Фуна,  
не  стало  видно  вогню  над  її  вершиною,  і  люди  назвали  її  іншим  ім'ям  -  
Демерджі,  що  значить  коваль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987492
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023

Лють

у  лютий  ранок  
Піднялися  козацькі  предки,  
прокинулися  джерела  -  
українського  роду.
Всі  наші  цінності  духовні  
Збудили  українську  лють
Та  українці  вилили  її  на  зовні
на  звірів  орків.

Ніхто  не  думав,  
ніхто  не  бачив,
Яка  насправді  буває  
українська  лють.

Катів  проклятих  
безжально  мочим.
і  тих,  хто  на  нашу  землю  
пруть  і  пруть,  
то  наші  воїни  -  герої  
звірів  орків  
б’ють  і  б’ють!  

Тож,  жоден  з  злобних  орків  
не  встоїть,
бо  Свята  є  українська  лють!
та  їх  як  букашек  вітри  зітруть  
з  лиця  землі,
бо  Загарбникам  одна  дорога  світить,
їм  віками  під  землею  
спати  й  спати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023

Блукає доля між світами

Знай:
Бродить  одна  половинка  світом!
Десь  забарилася.....десь  поспішила...
Але  всі  завдання  вона  не  вирішила...

знай:  
блукаю  між  світами,
Зустрітися,  злитися  з  іншою  воєдино!
Шкода!  Їх  колись  доля  поділила...

та  знай:  
ти  в  мене  один  єдиний
Може,  і  не  дарма!  Але,  прагнучи  ідеалу,
Важливо,  щоби  ті  половинки  збіглися!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2023

Лечу, як пір'їнка

Прикрий  мене  своєю  долонею,
Лечу,  як  пір'їнка  у  вітрах  я  в  височінь.
себе  віддам  тобі  я  в  небі,  
танцюючи  для  тебе  танець
Ми  в  космос  полетимо  з  тобою,
Щасливішим  буде  наше  "життя".

І  будемо  висвітлювати  вдвох  ми,
Наш  світ  від  суєти  земної.
Дощем  пролитою  рікою,
Візьмемо  ми  красу  із  собою.
і  як  пір'їнка  летимо...
прокравшись  у  дитинство  по-новому,
адже  бути  дорослими  не  хочемо

Я  буду  веселкою  для  Миру,
А  ти  будеш  дощем  проливним.
Очистимо  Світ  від  темряви,
Сапфіром  в  душі,  ти  станеш  моїм.
летячи  ясним  днем  і  темною  ніччю,
то  злітаючи,  то  падаючи  вниз

Душа  від  щастя  посміхнеться,
обійме  райдужний  світ.
І  Світ  від  смутку,  сну  прокинеться,
І  щастя,  і  радість  у  мить  прийдуть.
а  війна  сховається  в  тіні
і  не  прокинеться  більше  ніколи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023

Озеро Гірських Духів

Хазяйка  Долини  цвіла  в  ній.  Вона  не  дозволяла  нікому  заходити  до  її  будинку,  
але  люди  все  одно  приходили  до  Долини.  
просто  загадкова  сила  тягнула  їх  туди,  коли  намагалися  подивитись  на  Долину  здалеку.
Тільки  господиня  могла  піднятися  по  скелі,  а  коли  починала  сходження,  
то  завжди  залишилася  приголомшеною,  побачивши  проблиск  долини  з  вершини.
Можна  було  побачити  все  місто  Долини,  що  купається  у  різних  відтінках  сонячного  світла.

Огорнута  хмарами  гора  з  малиновим  сонцем,  що  сяє  між  ними,  
нагадали  їй  малюнки  дівочого  дитинства.  Там  сяюча  річка  бігла  луками,  
розділяючи  долину  на  5  частин.
Долина  дуже  широка  і  глибоко  йде  в  хребет.  
Дно  долини  буде  зовсім  плоске,  широке,  і  на  ньому  –  ланцюгом  –  п'ять  озер.  
Останнє  п'яте  озеро  Гірських  духів.  і  це  озеро  мало  згубну  силу.  
Як  тільки  люди  бачили  криваво  -  червоні  вогні  в  скелях,  
миготіння  синьо-зелених  прозорих  примар,  вони  починали  відчувати  
дивні  відчуття.  Оточуючі  снігові  піки  ніби  чавили  жахливим  тягарем  на  їхні  голови,  
в  очах  починався  нестримний  танець  світлових  променів.  
Людей  тягло  туди,  до  круглої  конусовидної  гори,  
де  їм  мерехтіли  синьо-зелені  привиди  гірських  духів,  
що  танцювали  навколо  зеленої  хмари,  що  світилася.  
Але,  як  тільки  добиралися  люди  до  цього  місця,  все  зникало,  
лише  голі  скелі  похмуро  сторожили  його.  
Задихаючись,  ледве  пересуваючи  ноги  від  раптової  втрати  сил,  
з  пригніченою  душею,  нещасні  йшли  з  фатального  місця,  
але  зазвичай  на  їх  шляху  наздоганяла  смерть.  
Лише  кілька  сильних  мисливців  після  неймовірних  мук  дісталися  близької  місцевості.  
Тому  якісь  незрозумілі  сили  часто  губили  людей,  що  приходять  до  озера.  
Хтось  із  них  помер,  інші  довго  хворіли,  втративши  назавжди  колишню  силу  та  хоробрість.  
З  того  часу  широко  розійшлася  недобра  слава  про  долину,  
і  люди  майже  перестали  бувати  на  ньому.  
Низькі,  похмурі  хмари  швидко  пролітали  над  кедрами,  
наче  поспішаючи  до  таємничого  озера.  Чортове  озеро  було  невелике  та  кругле.  
З  блакитно-сірої  води,  покритої  курним  серпанком,  
стирчала  гряда  гострого  каміння.  Я  стояла  на  березі  Озера  Гірських  Духів.  
Синьо-сіра  гладь  озера  дихає  холодом  і  мовчазним  спокоєм.  
Біля  каміння  на  плоскому  березі,  де  зелений  покрив  трави  перемішується  
з  плямами  чистого  снігу,  лежить  стовбур  кедра.  
Велика  блакитна  крижина  приткнулася  до  берега.  Дрібні  крижини  та  
великі  сірі  камені  відкидають  на  поверхню  озера  то  зелені,  
то  сіро-блакитні  тіні.  Два  низькі,  змучені  вітром  кедра  піднімають  густі  гілки,  
наче  піднесені  до  неба  руки.  Прямо  в  озеро  обриваються  білі  кручі  
зазубрених  гір  зі  скелястими  ребрами  фіолетового  і  палевого  кольорів.  
А  льодовиковий  відрог  опускає  в  озеро  вал  блакитного  фірну,  
а  над  ним  на  страшній  висоті  піднімається  алмазна  тригранна  піраміда,  
від  якої  в'ється  шарф  рожевих  хмар.  Гора  у  формі  правильного  конуса,  
також  майже  повністю  одягнена  у  мантію.  
Тільки  рідкісні  пальові  смуги  позначають  скелясті  кручі.  
Гора  стоїть  на  широкому  фундаменті,  кам'яні  сходи  якого  гігантськими  
сходами  спускаються  до  далекого  кінця  озера  ...  
Біля  підніжжя  конусовидної  гори  піднімалася  зеленувато-біла  хмара,  
що  вивчала  слабке  світло.  Небо  дивилося  на  озеро  
і  на  дивовижне  віддзеркалля  гори  у  воді,  
наче  віддзеркалює  сонячне  проміння  слабкого  світла  від  поверхні  до  глибини  води.  
Відбиття  цього  світла  і  світла,  що  перехрещуються,  
від  блискучих  снігів  на  воді  давали  довгі  смуги  тіней  чомусь  червоних  відтінків.  
Такі  ж,  тільки  густіші,  до  кривавого  тону  плями  виднілися  в  зламах  урвищ  скель.  
А  в  тих  місцях,  де  із-за  білої  стіни  хребта  проникали  прямі  сонячні  промені,  
над  льодами  та  камінням  вставали  довгі,  схожі  на  величезні  людські  
фігури  привидів  синювато-зеленого  диму  або  пари,  
що  надавали  зловісного  та  фантастичного  вигляду  цьому  ландшафту.
Попелястий  колір  печалі  лежав  на  воді  та  снігових  схилах  гірського  ланцюга.  
Я  одразу  ж  упізнала  в  ньому  храм  гірського  духу.  
І  мені  вдалося  схопити  прозорість  гірського  повітря.  
скелі  знижувалися  скошеними  сходами  до  невеликої  западини,  
над  якою  вився  легкий  димок.  Упадину  заповнювала  каламутна  гаряча  вода.  
Навколо  з  глибоких  розколін  били  гарячі  ключі,  огортаючи  туманом  краю  западини.  
крізь  пелену  туману  до  підошви  гори.  серпанок  рожевого  туману  затягнув  хребти.  
У  долині  стемніло.  Тільки  гострі  вершини  білків  ще  довго  світилися  
в  невидимому  промені  сонця.  Потім  вони  згасли.  
Попеляста  завіса  приховала  гори.  Блискнула  затуманені  похмурим  небом  зірки.
абсолютно  плоске  дно  долини  між  третім  та  четвертим  озерами.  
Середина  долини  лежала  рівним  зеленим  килимом  мохового  болота,  
без  єдиного  деревця.
Наполовину  приховане  кам'янистою  грядою,  блищало  тьмяним  
і  зловісним  блиском  озерце.  Поверхня  озерця  здавалася  опуклою  –  душа  гори.
По  небу  йшли  густі  хмари,  змінюючи  освітлення,  
і  тільки  тоді  Хмари  розійшлися  і  відкрився  алмазний  гранований  пік.  
Косі  сонячні  промені  прорвалися  крізь  ворота  далекої  ущелини,  
вся  долина  наповнилася  прозорим  світлом.
нарешті  побувала  у  володіннях  гірських  парфумів.  
Тут  я  побачила  духів  озера  у  вигляді  синьо-зелених  привидів,  
що  миготіли  в  нещодавно  покинутому  місці.  
Над  прозорою  гладдю  води  пропливла  тінь  низької  хмари.  
Сонячні  промені,  що  навскіс  перетинали  озеро,  
стали  ніби  яскравішими  після  хвилинного  затемнення.  На  межі  світла  
і  тіні,  що  віддалялася,  я  раптом  помітила  кілька  примарного  
синьо-зеленого  кольору,  схожих  на  величезні  людські  фігури  в  мантіях.  
Вони  то  стояли  на  місці,  то  швидко  пересувалися,  
то  заглядали  у  своє  власне  задзеркалля,  то  танули  в  повітрі.  
Ще  кілька  хвилин  продовжувався  безшумний  рух  примар,  
потім  у  скелях  замиготіли  відблиски  та  спалахи  кривавого  кольору.  
А  над  усім  висіла  хмара  у  формі  гриба,  що  світилася  слабким  зеленим  світлом.
Легкий  вітерець  промайнув  над  озером,  і  миттю  зникли  і  хмара,  
і  синьо-зелені  привиди.  Тільки  червоні  вогні  в  скелях,  як  і  раніше,  
похмуро  поблискували,  дроблячись  на  воді  в  тінях,  що  відкидалися  скелями.  
Вітер  над  озером  посилювався.  Прозоре  блакитне  дзеркало  померкло.  
Хмари  закрили  вершини  гір,  і  яскраві  фарби  оточуючого  швидко  тьмяніли.  
Одухотворена  і  чиста  краса  озера  змінилася  сумною  похмурістю,  
червоні  відблиски  на  місці  привидів  згасли,  і  лише  темні  скелі  чорніли  там  серед  плям  снігу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987158
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2023

Моя душа

Я  знаю,  моя  рідна  душа,  ти  -  моя  душа!
ти  та,  що  закралася  до  мене  в  серці,
ти  та,  що  пригорнулася,  обійняла,
І  зрушити  не  може  з  місця!
ти  в  житті  –  моє  благословення

Я  знаю,  моя  рідна  душа,  ти  -  моя  душа!
Ти  райський  острів  доброти
І  думки  мої  Нескінченні:
Як  наші  душі  раптом  зійшлися,
І  як  визначити  їм  вічність?


Я  знаю,  моя  рідна  душа,  ти  -  моя  душа!
Ти  безперестанне  благання
Про  моє  щастя  Нескінченне
Моя  душа  на  тебе  хвора,
Ти  теж  не  безсердечний!


Я  знаю,  моя  рідна  душа,  ти  -  моя  душа!
Твоя  душа  в  мені  живе,
Моя  чарує  твоє  серце!
Подвійна  сила  до  нас  йде,
З  нею  наша  дружба  нескінченна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023

Змалювати

Навіть  будь  я  майстерною  художницею,
Все  одно  я  не  змогла  б  тебе  малювати:
І  точно  з  портрета  змалювати  тебе  
я  так  і  не  зуміла  -  
Тільки  щоб  віддатися  ідеї  –
Або  віщому  сну  –
Хто  ж  зрозуміє…
Коли  візьму  я  полотно  та  фарби,
Я  напишу  без  маски  твій  портрет.
Змалювати  не  ласки,
Тут  немає  удавання  і  розголосу.
Зображу  все,  що  захочу,
адже  я  пишу,  що  захочу  -  без  маски.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023

Кат

Там,  за  високою  стіною,
кляті  кати  знущаються  над  нами,
Від  куди  вся  Росія  на  долоні,
На  троні  сидить  клятий  кат,
Любитель  крові  та  агоній.
Нізащо  карає,  
і  судить  не  по  справедливості

Там,  за  високою  стіною,
кляті  кати  знущаються  над  нами,
А  правда  наша  п'яна  спить.
Коли  вона  прокинеться?
Коли  одпочити
Ляжеш,  боже,  утомлений?
І  нам  даси  жити!

Там,  за  високою  стіною,
кляті  кати  знущаються  над  нами,  
А  правда  наша  встане.
Бо  Ми  віруєм  Божій  силі
І  Духу  живому.
Встане  правда!  встане  воля!
І  тобі  одному
Помоляться  всі  язики
Вовіки  і  віки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2023

Компас життя

Компас  життя  у  кожного  свій
Він  вказує  шлях,  а  куди  піти  вибираєш  сам

Одні  вибирають  не  той  шлях  після  жалкують,  
інші  зовсім  збиваються  з  обраного  шляху
Хтось  сумнівається,  
чи  правильний  він  вибрав  шлях  
і  чи  не  шкодуватиме  він  до  кінця  свого  життя
А  за  когось  цей  вибір  роблять  обставини,  
що  склалися  за  його  молоді  роки  з  власної  дурості
Вибравши  неправильне  рішення  
можна  жалкувати  все  життя  думаючи,  
а  що  було  б  якщо  зробив  інакше
І  ця  думка  не  піде  ніколи,  
приходитиме  завжди  в  нових  фарбах,  
з  новим  результатом
І  щоразу  ці  думки  
будуть  твоїм  порятунком  від  реального  життя.

компас  життя  вказує  час,
яке  відіграє  головну  роль  у  вашому  житті

і  ось  один  випадок  змінив  те,  
як  я  дивлюся  на  себе,  і  своє  життя.
за  чиєюсь  порадою,  
книги  дають  мені  бачення,  
щоб  йти  по  чужому  життю,  
Так  ось  читаючи  одну  книгу,  
яка  була  книжковим  черв'яком,  
наполягаючи  на  тому,  
щоб  дотримуватися  правил  книг  і  слів.
книга  так  радить  будувати  своє  життя.
я  знову  повернулася  до  читання  книги
Раптом  я  відчувала,  
ніби  хтось  ударив  мене  ножем,
не  можу  читати  далі.
і  ось  мені  довелося  кинути  книгу.
кинувши  книгу  відразу  ж  звільнило  мене  
від  ув'язнення  у  стінах  ідей,  чужих  ідей.
я  зрозуміла,  
що  не  повинна  працювати  за  чужими  думками  
та  правилами,  вважаючи,  
що  кожна  людина  є  унікальною.  
Ніхто  у  світі  не  живе  моїм  життям  
і  не  може  за  мене  прожити,  
бо  справляються  з  такими  труднощами,  як  у  мене  
і  мені  так  треба  вчитися  робити.
просто  мене  не  влаштовують  способи,  
які  книга  пропонувала  мені  
і  радила  справлятися  з  обставинами,  
з  якими  я  стикаюся.
Тож,  я  подумала:  
я  хочу  прожити  своє  життя,  
не  як  прожити  чуже  життя,  
а  зробити  своє  життя  краще.
я  хочу  прожити  своє  життя  самостійно.  
я  дійшла  висновку,  що  Ніхто  не  живе,  
ніколи  не  жив  і  не  житиме  моїм  життям,  
відкривши  для  себе  способи  прожити  своє  життя,  
проживаючи  його.  Я  знаю,  
що  втеча  від  власного  життя  
тимчасово  дороможе  прожити  чуже  життя,  
але  це  не  правильно.  
Я  маю  знайти  свій  шлях  сама,  
проживши  своє  життя  так,  як  хочу,  
бо  вітер  життя  мене  направить.

Вітер  життя  змінюється,  
паморочиться,  світ  простору  
та  часу  руйнується,  
прагнеш  подолати  
всі  перешкоди  на  своєму  шляху.

вітер  життя  теж  затихає
Ти  не  можеш  міняти  
Напрям  вітру  життя,
Але  завжди  можеш.  
Підняти  вітрила.  
Щоб  досягти  своєї  мети.

Вітер  життя  буває  суворим.  
Занісши  мене  в  далеку  далечінь,  
Життя  не  стане  меду  медовим,  
тому  що  життя  суворе,  
зате  його  осяює  світло  вічності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2023

Дві родини та жебрак

Жили-були  дві  родини  та  жебрак:  
одна  багата,  одна  бідна  та  один  жебрак.  
У  кожній  сім'ї  було  по  4  члени,  єдина  різниця  полягала  в  тому,  
що  бідна  сім'я  не  була  фінансово  благополучною,  
а  багата  сім'я  була  фінансово  дуже  благополучною.  
Бідолашній  сім'ї  доводилося  стикатися  з  багатьма  проблемами,  
такими  як  брак  коштів,  брак  їжі  і  т.  д.,  
проте  вони  ніколи  не  залишали  надій,  всі  вони  старанно  працювали,  
щоб  заробити  гроші,  щоб  виконати  свої  вимоги,  
іноді  вони  терплять  невдачу,  іноді  вони  проходять,  
але  вони  завжди  намагалися  з  широкими  можливостями  
все  робити  добре  
їхній  девіз:  усміхнися  і  доведи  один  рядок  "Спробуй,  спробуй,  але  не  плач".
бідна  сім'я  жила  біля  церкви  і  їхня  дитина  відвідувала  церкву,  
де  жив  жебрак.  Бідна  родина  допомагала  жебраку.
Жебрак  не  мав  грошей,  і  йому  було  дуже  некомфортно.  
Він  вирішив  піти  до  церкви,  щоб  поклонитися  Богу  
та  подолати  свої  труднощі.

Якось  до  дитини  багатої  сім'ї  прийшов  жебрак  і  попросив  трохи  хліба.  
дитина  багатої  сім'ї  відмовилася.  Тоді  жебрак  попросив  молока,  
сиру  та  води,  але  дитина  все  одно  відмовилася.

Нарешті  жебрак  сказав  дитині  багатої  сім'ї:  
«Сину,  чому  ти  не  просиш  милостиню,  ти  ще  бідніший  за  мене!»

Наступного  дня  він  спробував  влаштуватися  на  роботу  поблизу  церкви,  
і  йому  це  вдалося,  бо  йому  допомогла  дитина  бідної  родини.  
Робота  полягала  в  тому,  щоб  мити  брудні  пляшки  
та  надягати  кришки  на  наповнені  пляшки  на  якомусь  складі.  
Він  наполегливо  працював  тиждень.

Через  тиждень  він  перерахував  монети,  
і  в  результаті  вийшло  42  золоті  монети  ---  6  на  день.

Наступного  дня  жебрак  пішов  у  храм,  і  коли  він  збирався  увійти,  
охоронець  багатої  сім'ї  сказав:  Що!  Жебрак  у  храмі!  
Жебрак  не  може  увійти  в  таке  священне  місце.  
Ви  покарані  Богом  Багатства  за  якийсь  гріх».

Сказавши  це,  охоронець  багатої  сім'ї  штовхнув  жебрака.

Жебрак  відчув  себе  погано.  Навіть  якщо  хтось  згрішив,  
то  хіба  він  не  може  зустрітися  з  Богом?!  
при  цьому  він  думав  про  інші  способи  зустрічі  з  Богом.

З  іншого  боку,  багата  сім'я  вірила  у  цінність  залежності.  
Їхні  діти  відчувають,  що,  оскільки  їхня  сім'я  багата,  
вони  теж  будуть  багаті,  якщо  робитимуть  що  завгодно,  
що  ясно  доводить,  що  в  даному  випадку  має  значення  спадщина,  
а  не  важка  робота.

Багата  сім'я  вклала  багато  грошей  на  будівництво  церкви.  
Тому  й  робили  все,  що  хотіли.

Наступного  дня  господар  довідався,  що  охоронець  прогнав  жебрака.  
Зраділа  і  цій  ситуації  дитина  багатої  сім'ї  
і  забрала  зароблені  гроші  у  жебрака.
дізнавшись  про  цю  ситуацію  дитина  бідної  сім'ї  зі  слів  жебрака,  
позичила  гроші  у  мами  і  віддала  жебраку.
Він  вирішив  піти  до  магазину,  щоб  купити  ідола  Будди.  
Він  купив  його  за  30  золотих.  
На  12  штук  він  купив  ароматичні  палички,  сірники,  олію,  
вату  та  запальничку.

З  чистою  любов'ю  та  відданістю  він  один  за  одним  клав  перед  собою  кожен  зі  своїх  інгредієнтів.  
Він  був  дуже  задоволений  своїми  
аранжуваннями.  Він  почав  свою  шану,  
як  тільки  запалив  ароматичні  палички  від  запальнички.

З  кожною  секундою  множилася  кожна  крапля  відданості  в  серці  жебрака.  
Нарешті  нафта  добігала  кінця.  
Коли  остання  крапля  олії  збиралася  згоріти,  було  помічено  іскра.

Раптом  вогонь  розрісся  до  величезних  розмірів,  і  пролунав  голос.  
Якщо  ви  почуєте  голос,  ви  подумаєте,  що  чули  його  раніше.  
Голос  солодкий,  як  мед,  ароматний,  як  троянда,  і  барвистий,  як  блиск.

Голос  сказав:  "Яке  благо  ви  хотіли  б,  щоб  я  дарував?"  
Жебрак  сказав:  «Чесно  кажучи,  я  хотів  би  не  багатства,  а  комфорту».  
Потім  вогонь  зменшився,  зменшився,  а  потім  згас.  
Жебрак  був  такий  зачарований  цим  голосом,  
що  навіть  не  бачив  свого  оточення.  
Тепер  він  перетворився  на  багату  людину!  Хоча  він  не  бажав  багатства,  
він  отримав  його  від  Бога  завдяки  своїй  чесності.

наступного  дня,  Він  вирішив  піти  до  церкви,  щоб  подякувати  Богові.  
Тепер  охоронці  багатої  сім'ї  вітали  його.  Чоловік  був  дуже  щасливим.  
Охоронцю  багатої  сім'ї  та  дитині  багатої  сім'ї  стало  соромно  
і  вони  зрозуміли  свою  помилку.  Вони  ввійшли  всередину  
і  подякували  богові.  Звістка  облетіла  все  місто.  
У  кожній  газеті  на  першій  сторінці  була  фотографія  цих  людей.

Усі  зробили  урок  із  цих  людей,  і  всі  стали  релігійними.

З  того  часу  церква  –  святе  місце.
Бідняки,  хоч  і  були  слабкими  матеріально,  
завжди  всім  простягали  руку  допомоги,  ніколи  не  сварилися,  
завжди  стояли  один  за  одного,  і  тому  ми  щасливі.  Але  багата  сім'я,  
хоч  і  була  благополучною  у  фінансовому  відношенні,  
не  завжди  простягала  руку  допомоги,  а  також  багато  сварилася  
і  тому  була  нещасливою.  Так  що  всі  розуміли,  що  щастя  мир  
і  велике  серце  не  завжди  в  грошах,  а  в  поведінці  та  характері  людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986720
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023

Божі Янголята

в  небі  Божі  Янголята,
граються,  як  малі  дитята.
вони  живуть  в  Душі  людей,  
немов  червоні  крапки,
Так  людей  охороняють  від  злого  духу,
і  ось  в  небі  з’явилися  Божі  янголята,
тепер  можна  побачити  їх  з  висоти.

Ось  одна  червона  крапка  з  них,  
розгоряючись,
Світить  крізь  шар  століть.
так  любов  зберігає  і  зігріває,
а  Якщо  біда  кудись  прийшла,    
сірий  попіл  із  краю,
Ледве  в  темряві  світить.

Божі  янголята  побачивши  жах,  
зриваються  з  неба,
Неначе  надія  жива.
летять  на  поміч  людям  у  страшний  світ
Душу  стискаючи  в  обіймах  ніжних,
Наче  багаття,  роздмухує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2023

Сіра вуаль

Там,  за  хмарною  даллю,
Сонце  заходило  за  хмари
скинувши  на  землю  вуаль,
і  небо  стало  сірою  вуалью,
Опускались  сірі  хмари  в  гори  ніжно
Обіймаючи,  наче  шаль
Печалі  земної  вуалі

 Сірі  хмари  немов  кораблі    
усі  пливуть,  пливуть  у  світ  далі,
то  вечір  накинув  на  землю  сіру  вуаль
все  причаїться,  засне  і  печаль
Що  відбувається  у  вечірній  тиші?
Просто  печаль  торкнулася  струнки  душі.
Накривши  на  землю  сіру  вуаль,  
Сірими  нитками  розшита  вона,  
не  радуючи  око  земної  вуалі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023

Вогняна вуаль

збираючи  зоряні  вогні,  
де  стискається  вогняна  шаль  на  землі
і  утворюється  жива  рана  землі,
то  земля  палає  натягнувши  вогняну  вуаль  
і  тепер  на  моїй  землі  рани  гарячі,  
як  вогонь  вогняно  -  рожевої  вуалі,  
здавалось  обпектися  можна,
Наче  Палаюча  пожежа  -
Вогонь  вогняно  -  Помаранчевої  вуалі.
Любові  божевільний  жар,
Але  прогоріти  не  шкода
на  жаль  палає  вогонь  
не  знаючи,  як  загасити  цей  вогонь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023

Легенда про музикантку

У  давні  часи  жила  собі  одна  бідна  музикантка.  Звали  її  Лале.  
Єдиним  скарбом  Лале,  що  супроводжували  її  завжди,  
були  лише    пуп‘янок  тюльпану  і  флейта.  Ідучи  містом  з  нею,  
вона  нікого  не  залишала  байдужим.  
Біля  неї  завжди  збиралося  безліч  глядачів.  
Вона  лише  підносила  флейту  до  губ  –  і  в  її  звучанні  чувся  веселий  сміх  
і  тужливий  плач,  вона  дзвеніла  струмочком  навесні  
й  шелестіла  вітром  в  очереті.  Також  біля  неї  лежав  пуп’нок  тюльпану  
і  люди  мими  ного  ніколи  не  проходили.  
При  цьому  надзвичайно  грала  молода  музикантка!  
Своєю  музикою  вона  змушувала  людей  мріяти  й  радіти,  
дарувала  лише  найкращі  почуття  та  емоції.  
І  всім  навкруги  хотілося  її  слухати  і  слухати.  
А  квітка  щастя  радувало  кожне  око.
Коли  вона  грала  на  площі,  ходили  чутки,  стверджуючи,  
що  щастя  перебувало  у  золотому,  щільно  стуленому  пуп‘янку  тюльпана.
Ніхто  не  міг  дістатися  до  нього,  хоча  й  намагалися:  
хто  -  силою,  хто  хитрощами,  хто  -  заклинаннями.  І  йшли  до  тієї  квітки  
і  старі,  і  молоді,  і  здорові  й  малі.  Йшли  царі  та  цариці  
і  жебраки  з  торбами,  і  бідні,  йшли  багатії  і  злидарі.  
Натовп  біля  квітки  музикантки  збирався  і  згодом  розходився  ні  з  чим.  
Щастя  нікому  не  давалося  до  рук.  
             Одного  разу  повз  площу,  де  грала  Лале,  
проїжджала  багато  убрана  карета.  Порівнявшись  з  музиканткою,  
карета  зупинилась,  
і  на  чарівні  звуки  флейти  з  віконця  визирнув  надзвичайно  гарний  чоловік.  
Зустрівшись  з  ним  поглядом,  Лале  знітилася,  проте  флейта  –  вірний  друг,  
передала  її  почуття.  «Ти  найпрекрасніший!..  –  співала  флейта.  
–  Ти  –  наче  ранкова  зірка!  Ти  –  ніжність  східного  вітру!  
Ти  –  свіжість  роси  на  світанку!  Ти  –  кохання,  кохання,  кохання…».  
Кілька  секунд,  зачарований  чоловік  слухав,  а  потім,  всміхнувшись,  
кинув  на  мостову  золоту  монету.  За  мить  карета  умчала,  
а  флейта  протяжно  заплакала,  змушуючи  ридати  всіх  навкруги.  
Та  раптом  пуп‘янок  тюльпану  почав  в’янути.  
Всі  були  шоковані  та  ніхто  нічого  зрозуміти  не  зміг  навіть  музикантка.
             Кохання  до  прекрасного  незнайомця  переповнило  музикантку.  
Проте  вона  розуміла,  що  чоловік  цей  знатного  роду,  
а  вона  лише  жебрачка.  Але  ще  ніколи  вона  не  грала  так  гарно,  як  зараз.  
В  кожному  акорді  жило  її  кохання,  ніжне  і  палке  водночас,  
піднесене  та  …  невзаємне.  А  поруч  пуп‘янок  тюльпану  в’янув  
і  в’янув.
                Відомі  титуловані  музиканти,  
які  чули  гру  Лале  були  вражені  її  талантом.  
І  незабаром  її  запросили  грати  в  театрі,  а  ще  минуло  трохи  часу,  
стала  Лале  музиканткою  королівської  опери.  
Тепер  вона  була  відома,  всіма  визнаним  метром.
                   Єдине,  чого  не  схотіла  вона  змінювати,  це  свою  стару  флейту.  
«Мене  люди  пізнають  за  грою  на  флейті.  І  де  б  я  не  виступала:  
в  королівській  опері  чи  на  площі  в  центрі  міста,  
люди  побачать  мою  флейту  ще  здалеку  
і  прийдуть  послухати  мою  музику».  А  флейта,  як  і  завжди,  
була  найкращим  другом,  який  розумів  її.  
Варто  було  лише  торкнутися  –  вона  розливалась  в  мелодійній  симфонії  
почуттів.  А  пуп‘янок  квітки  продовжував  в’янути.
Одного  разу,  де  лежав  млявий  пуп‘янок  квітки  проходила  натомлена  
тяжкою  працею  бідна  жінка  і  вела  за  руку  свого  маленького  сина.  
Їй  хотілося  бодай  подивитися  на  пуп‘янок  чарівної  квітки  щастя,  
якого  вона  так  і  не  бачила  за  все  своє  життя,  
лише  тяжко  зітхала,  згадуючи  про  нього.
                Наступного  дня  на  одному  з  концертів,  
де  перебувала  бідна  жінка  із  своїм  хлопчиком,  
раптом  у  королівській  ложі  вона  знову  помітила  його,  
того  прекрасного  незнайомця  з  карети.  
Вона  не  могла  відірвати  від  нього  очей,  
і  грала  в  цю  мить  лише  для  нього.  «Я  так  довго  тебе  шукала,  -  
линули  флейтовою  мелодією  почуття.  –  Ти  став  ще  гарнішим!  
Ти  як  травневий  світанок!  Ти,  наче  Хорс  під  місячним  світлом!  
Ти  –  сонячний  промінь  після  дощу!  Ти  –  кохання,  кохання,  кохання…».  
Їй  аплодували  стоячки,  викликали  на  біс,  на  сцену  летіли  квіти,  
записки,  проте  вона  бачила  лише  єдиний  млявий  пуп‘янок  квітки  щастя,  
що  впала  їй  до  ніг  з  королівської  ложі.  
Поки  вона  нахилялася  за  пуп‘янком,  незнайомець  знову  зник.
               Раптом  бідна  жінка  зі  своїм  хлопчиком,  
якого  тримала  на  руках  тихесенько,  
із  завмиранням  серця  наблизилася  до  квітки  і  її  хлопчик,  
побачивши  пуп‘янок  чарівної  квітки,  раптом  дзвінко  
і  голосно  розсміявся.
І  сталося  диво:  тієї  самої  миті  пуп‘янок  розкрився.  
Те,  що  не  вдавалося  зробити  ні  силою,  ні  хитрощами,  
зробив  веселий  безтурботний  дитячий  сміх…
                За  кілька  днів  Лале  грала  на  весільному  балу  в  королівському  палаці.  
Це  король  одружував  свого  старшого  сина,  спадкоємця  престолу.
Під  веселі  звуки  флейти,  заходили  до  святково  убраної  зали  молодята.  
Побачивши  нареченого,  Лале  навіть  не  здригнулася,  
тільки  флейта  заспівала  тужливіше:  «Ти  –  кохання!  
Ти  –  метелик,  підхоплений  вітром!  Ти  –  вогник  в  беззоряній  ночі!  
Ти  –  перлина  в  глибині  океану!  Ти  –  кохання,  далеке  кохання…».  
Ще  жодного  разу  його  флейта  не  звучала  так  несамовито,  
пристрасно  й  натхненно.
                   Весілля  продовжувалося.  Ніхто  не  помітив,  
як  вийшла  з  зали  музикантка  з  флейтою.  А  вона,  зімкнувши  зуби  
і  міцно  стиснувши  в  руці  флейту,  йшла  вглиб  ночі.  
У  душі  вирувало  безліч  почуттів,  щоб  випустити  їх  на  волю,  
піднісла  Лале  до  губ  флейту,  але…  та  від  сильного  стискання,  
вона  тріснула  й  зламалась  надвоє.  
З  уламка  найвірнішого  друга  роздався  страшний  звук,  
наче  якийсь  розлючений  звір,  намагався  вирватись  з  флейти  на  волю.  
«Оце  і  в  душі  моїй  так  само…»  -  думала  Лале,  
і  вперше  в  житті  заплакала  без  своєї  флейти.
                   У  залі  та  в  саду  всі  здригнулись,  почувши  той  дикий  звук.  
Проте  скоро  про  це  забули.
                  З  того  часу  ніхто  вже  не  бачив  музикантку  Лале.  
Тільки  раз  на  рік  навесні  починав  розквітати  пуп’янок  тюльпану  у  місті  
і  чарувати  усіх  своїм  звуком,  наче  флейта  грала.  
Будь-якій  людині  важко  збагнути,  що  не  все  модна  купити  за  гроші,  
не  все  можна  здобути  силою  чи  хитрощами.    
По-справжньому  щасливою  може  бути  лише  дитина.  
Лише  їй  так  небагато  для  щастя  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986368
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023

Душа

душа  зняла  свою  вуаль
болить  поранена  душа  лежачі  на  дні,  
вона  наче  птаха  без  крила,
бажаючі  тепла  та  світла
вона  тільки  хоче  бути  тут  і  там
не  може  побачити,  
що  над  нею  дух  Ангела
не  може  побачити,
що  над  нею  дух  земного  Ангела
просто  висть  між  світами
та  винайти  вихід  немає  сили,
притлумлюючи  свій  біль

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2023

Паралельний світ

я  подивилася  на  небсний  
зірковий  килимок  з  хмарами,  
за  яким  хтось  ховається,  
можливо  там  живуть  примари,
які  здатні  спускатися  на  землю
і  подумала
там  є  паралельний  світ  
і  хтось  там  мешкає,
воліючи  знаходиться  в  ньому.
та  мирно  жити  в  паралельному  всесвіті.

Раптом  опинилася  у  паралельному  світі  
і  я  все  бачу  між  світами,  як  на  долоні
 Там  інший  простір,  інший  вимір,  
Там  паралель  із  двох  сердець,  
Де  небо  вже  зробило  вибір:  
Любов'ю  їх  з'єднав  вінець,  
з'єднуючи  паралельний  світ  із  Землею,  
щоразу  відвідуючи  паралельний  всісвіт.
і  в  своїй  подорожі  настільки  зблизилась  
з  іншими  планетами,
перебуваючи  недалеко  від  Землі,  
блукаючи  паралельним  світом  
у  пошуках  справжнього  кохання
Тож  настав  час  забрати  його  
в  паралельний  всесвіт  
і  втягнути    його  
у  свій  паралельний  світ  
і  між  світами,  
прокладаючи  шлях  
у  паралельний  всесвіт.  
На  нашому  шляху  
з'явився  дивний  космічний  візерунок  
у  вигляді
Туманність  Вуалі  в  Сузір’ї  Лебідя,  
відображався  між  всесвітом  
і  нашою  планетою.

Настав  час  повернутися  на  Землю  
і  між  світами  прокласти  шлях  
у  паралельний  всесвіт.
І    інколи  дивитися  на  небо
І  бачити  там  космічний  візерунок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023

Чарівний ліс

Давним-давно  коли  була  магія.  Люди,  що  жили  в  лісах,  
здатні  жити  у  світі  чарівництва.  Де  все  було  фантазією.  
Люди  лісу  були  поділені  на  три  групи:  лідер,  торговець  та  вартовий.  
Лідер  керував  лісом,  піклуючись  про  потреби  людей,  
Торговці  торгували  з  іншими  частинами  світу  
і  зазвичай  мали  таємну  особистість,  а  останніми  були  Стражі,  
які  захищали  Ліс  від  некликаних  гостей.  
А  Інші  чарівні  ліси  були  вирубані,  щоб  збудувати  міста.  
Людям  не  дозволялося  виходити  за  межі  лісу,  бо  вони  боялися,  
що  хтось  піде  за  ними  до  лісу  та  їхнього  єдиного  будинку,  
ліс  теж  буде  вирубаний.
Але  одна  смілива  дівчина  вирушила  у  подорож  чарівного  лісу.  
Після  цього  вона  не  повернулася  із  чаріного  лісу.  
Її  родичі  шукали  дні,  місяці  та  роки.  
Родичі  так  хвилювалися  і  розпитували  про  чарівний  ліс  у  старої  бабусі,  
яка  там  жила.  Дізнавшись  про  чарівний  ліс,  
родичі  вирішили  знайти  кращого  детектива,  щоб  допомогти  їй.

Родичі  розповіли  про  свою  проблему  детективу  
та  попросили  про  допомогу.  Детектив  сказав,  що  не  хвилюйтеся,  
я  обов'язково  вирішу  проблему.  
детектив  починає  розкривати  таємницю.  
перед  цим  детектив  дізнається,  що  смілива  дівчинка  вирушила  у  тур,  
знаючи  таємницю  лісу,  яку  їй  розповіла  бабуся.  
Просто  бабуся  побачила,  що  смілива  дівчинка  плачить  
і  вона  почала  розповідати  таємну  історію.  
смілива  дівчина  перестала  плакати  і  спробувала  вислухати  бабусю:
 "  у  чаріному  лісі  існує  чарівне  місце,  де  живуть  чарівні  істоти,  
людей,  які  живуть  під  водою,  
і    які  живуть  у  хмарах  у  вигляді  примари,  але  вона  попредила  її,  
що  у  лісі  існує  дивна  гора,  де  живе  диявол.  І  сказала,  
щоб  була  з  цим  місцем  дуже  обережною."  
Детектив  передав  цю  інформацію  родичам.  Родичі  були  шоковані  
і  не  могли  зрозуміти,  навіщо  вона  пішла  в  чарівний  ліс,  
знаючи  таємницю  чарівного  лісу.
Детектив  почав  збирати  інформацію  про  таємницю  чарівного  лісу.  
хтось  сказав,  що  багато  років  тому  ліс  був  помічений  
як  туристичне  місце.  У  ті  дні  люди  часто  ходили  до  цього  місця  
і  щасливо  насолоджувалися.  
Тепер  ця  ситуація  змінилася  через  якийсь  інцидент,  
який  стався  між  туристичними  людьми  та  жителями  лісу.  
Бо  мешканці  лісу  вважали,  
що  люди  жорстоко  поводяться  із  чарвним  лісом,  
як  наприклад,  руйнували  ліси,  замість  лісу  будувати  міста  
або  робили  туристичні  ліси,  
де  не  можливо  було  жити  мешканцям  чарівного  лісу.
Детектив  пішов  у  бібліотеку.  
Там  він  побачив  книгу  за  мотивами  того  ж  таки  чарівного  лісу.  
Детектив  дізнається,  
що  авторка  книги  може  знати  вирішення  цієї  проблеми.  
але  детектив  думав  раніше,  що  він  повинен  прочитати  книгу.  
Він  узяв  книгу  до  себе  додому.
Діставшись  до  будинку,  детектив  почав  читати  книгу.  
коли  почав  читати  книгу  навколо  нього  виникає  звук  
і  все  руйнується,  
де  планувалося  перетворити  чарівний  ліс  в  туристичний  ліс,  
хоча  детектив  не  втрачає  надії.  Не  втрачаючи  надії,  
детектив  приступає  до  читання  книги.  
У  тій  книзі  автор  написав,  що  поки  
що  чарівний  ліс  помічений  як  туристичне  місце.  
одна  смілива  дівчинка  стояла  перед  вибором:  
перша  небезпека  походила  від  примар.  
Хоча  досі  ніхто  не  стикався  з  жодною  примарою,  
а  друга  небезпека  походила  від  диявола.  
Дівчинка  вирішила  йти  далі…Вона  потрапила  на  чарівне  місце,  
де  побачила  далеко  гору.  ця  дивна  гора    виглядала  принадною  
і  дівчинку  манила  якась  дивна  сила,  
яка  перенесла  її  до  дивної  гори  
і  несподівано  відімкнула  горезвісного  диявола.  
дівчинка  була  вражена,  побачивши  горезвісного  диявола.  
Горезвісний  диявол  контролює  всіх  
і  приводить  людей  у  горезвісне  диявольське  місце  
і  поводиться  з  ними  як  з  рабами.  
поки  детектив  перевертає  наступну  сторінку,  щоб  прочитати,  
горезвісний  диявол  з'являється  перед  ним  
і  голосним  звуком  каже  не  читати.  детектив  вийшов  з  дому  
і  вирушив  до  автора  книги,  
якому  запеклий  диявол  нічого  не  може  зробити.
Детектив  каже  йому  все  і  питає  розгадку.  Автор  сказав,  
що  лише  одне  рішення  є,  це  дуже  небезпечно.  
Детектив  сказав,  що  я  готовий  зробити  та  попросив  рішення.  
Автор  дав  ментальну  карту  для  однієї  гори  та  сказав  детективу,  
що  якщо  ви  досягнете  вершини  гори,  там  буде  бабуся,  
яка  підкаже  вам,  що  робити.  Там  буде  багато  небезпек  перед  тим,  
як  досягти  вершини  гори.  ви  повинні  подолати  всі  небезпеки,  
тоді  ви  дістанетеся  до  місця.  
Детектив  потрапляє  у  всі  небезпечні  ситуації  та,  нарешті,  
досягає  вершини  гори.
Там  детектив  побачив  бабусю  та  розповів  усе  про  проблему  
та  запитав  рішення.  бабуся  дає  детективу  чарівну  скриньку,  
щоб  той  завів  горезвісного  диявола  назад  у  скриньку.  
бабуся  розповіла  як  ним  користуватися.  
Але  вона  попередила,  що  існує  чарівне  місце,  де  живуть  примари.  
Бабуся  розповіла,  що  існує  храм  
і  у  храмі  біля  озера  є  Блакитний  камінь.  Іди  та  візьми  його  
та  збережи  його.  Дізнавшись,  як  користуватися  чарівною  скринькою,  
щоб  заманити  горезвісного  диявола  та  знайти  чарівне  місце,  
де  лежить  блакитний  камінь,  
він  вирішив  вирушити  до  чарівного  лісу.  
Перед  цим  детектив  навчився  магії,  
щоб  обдурити  запеклого  диявола.  Навчившись  магії,  
детектив  увійшов  у  чарівний  ліс.  
Горезвісний  диявол  намагається  контролювати  його,  
але  за  допомогою  детективної  магії  
він  вирушив  у  місце  горезвісного  диявола,  обдуривши,  
і  горезвісний  диявол  почав  контролювати  його.
Детектив  бачив  у  цьому  місці  кожну  людину,  яка  заблукала  в  лісі.  
Разом  з  ними  детектив  починає  поводитися  як  раб.  
Тим  часом  він  обмірковує  ідею  завезти  горезвісного  диявола  у  чарівній  
скриньці.  
раптово  детективу  спала  на  думку  чудова  ідея,  
і  він  замкнув  горезвісного  диявола  в  чарівному  ящику.  
горезвісне  диявольське  місце  почало  зникати.  
Ліс  знову  перетворився  на  туристичне  місце,  
і  всіх  людей  врятовано.
Але  згадавши,  що  він  не  знайшов  камінь,  він  побіг  до  храму,  
там  був  човен,  за  допомогою  якого  треба  пройти  всередину  храму.  
Він  ніколи  раніше  не  був  тут,  тому  що  вважалося,  
що  тут  мешкають  привиди,  але  йому  потрібно  увійти  всередину,  
щоб  знайти  те,  що  залишили  лідер,  торговці  і  стражі.  
Пройшовши  всі  небезпеки  у  храмі  він  знайшов  блакитний  камінь.  
Ліс  знову  перетворився  на  чарівний  ліс.  Після  такого  випадку,  
Навіть  Туристичні  люди  не  захотіли  руйнувати  чарівний  ліс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986089
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023

Люті слова

Люті  Слова  гостріші  за  леза  ніж  холодне  лезо  ножа,
Вони  січуть  не  тіло,  а  в  душі.
тому  й  боремося  з  загарбниками  і  вбиваємо  їх  
Бо  не  змити  загарбникам  слідів  нашої  крові.
Так  не  втечуть  від  гострого  слова

Люті  слова  небезпечніші  за  лезо  ніж  небезпечне  лезо  ножа,
Загоємо  біль  наших  ран  у  душі,  страшніший  за  звичний  біль.
Щоб  припинити  страждати  від  жаху
Вони  образою  застряють  у  горлі.
будь  обережнішим  з  нашим  небезпечним  словом.

Люті  слова  вбивчі  за  леза  ніж  вбивче  лезо  ножа
Вони  не  залишають  шрамів,  лише  сльози.
Але  запам'ятайте  для  нас  загарбники  примарні  іграшки
тому  наша  лють    перетвориться  у  кошмари  для  вас.
зметемо  з  лиця  землі  вбивчим  словом

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2023

Лице землі

на  лузі  плакала  стомлена  земля.  
падали  сльози  з  роси  на  лице  землі,  
то  роса  заплітає  посивілі  пшеничні  коси  на  лиці  землі.  

на  лузі  плакала  стослена  земля.
падали  сльози  з  роси  на  лице  землі,
то  роса  росплітає  зелені  пшеничні  коси  на  лиці  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2023

Ніч і світанок

В  маленькій  кімнаті  було  два  світла:  біле  й  темне.  
темне  світло  було  над  ангелом  смерті,  
а  біле  світло  було  над  ангелом  життя.

Підійшла  до  вікна,  де  вдивлялась  у  тіні  ночі,  
які  мають  чорне  обличчя.
Інші,  тіні  ночі  і  тіні  світанку  з  різних  вимірів,  
стежили  за  мною,  але  ніяким  чином  не  втручались.
Ніч  мовчала.  І  та  юрма  в  мене  за  спиною,  
та  мовчазна  юрма  поглинала  світло  
й  робила  з  нього  світло  чорне,  і  ця  юрма  мовчала.
За  вікном  все  ще  була  ніч.  
Але  з  її  вигляду  легко  можна  було  зрозуміти,  
що  вона  вже  готова  піти.
бо  незабаром  розквіте  біле  обличчя,  
і  ця  юрма  зникне  із  ранковим  вітерцем.  

підійшла  до  вікна  знову,  де  починало  світати.  
Ніч  почала  розсіюватись.  Бліде  біле  обличчя,  ще  напівживе,  
кольору  цвілої  води  почало  заповнювати  маленьку  кімнатку.
Так  Ніч  скинула  свій  вічний  тягар  і  світанок  зажеврів,  
лишаючи  за  собою  сіре  брудне  світло  кольору  цвілої  води.  
від  ночі  залишилося  тільки  маленький  шмат.  
Він  висить  по  той  бік  вікна.
Я  дивлюся  на  той  шмат  ночі,
 і  страх  починає  стискати  мені  горло.  
Чорний  шмат,  уривок  тіні  ночі,  
утворюючи  чорні  обличчя.  
Я  дивлюсь  на  нього  й  розумію  свій  страх.
 І  Те  чорне  обличчя.

Бо  Я  боялась  світанкового  світла.  
Вночі  чорні  обличчя  стають  мені  близькими,  
всі  звуки  видаються  мені  знайомими.
На  обрії  сяє  світанок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2023

Приходячи в чиєсь життя

Приходячи  в  чиєсь  життя,  
не  забудьте  злегка  постукати,
Не  забудьте  спитати,  
раптом  не  чекають  там  непроханих  гостей;
приходячи  в  чиєсь  життя,  
не  лізте  в  чуже  життя
не  копайтеся  в  чужій  брудній  білизні
так  біль,  надійно  ховається  під  водою,
Бо  не  повинна  людина  відкриватися  чужому
Приходячи  в  чиєсь  життя,  
не  намагайтеся  наводити  порядки  в  чужому  будинку,
Не  намагайтеся  пійматися  на  гачок,
Бо  не  можна  вчити  жити  у  чужому  домі
приходячи  в  чиєсь  життя,  
не  намагайтеся  завжди  посміхатися,  
може  за  маскою  ховається  злий  язик,
Бо  не  можна  лізти  плітками  в  чиюсь  хатину  щастя
Приходячи  в  чиєсь  життя,  
Ви  спробуйте  просто  залишитися,
Просто  поруч  побути,  
нічого  не  бажаючи  натомість;
Приходячи  в  чиєсь  життя,  
Ви  не  зможете  до  неба  піднятися,
Але  зумієте  жити,  не  боячись  жодних  змін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023

Берег і хвиля

Пісок  на  самоті,  стежачи  за  відбитками  ніг  
та  заспокійливий  звук  морської  води.
Вода  кличе  мене,  щоб  прийти  та  погратися  з  ним.
Поки  ти  дивишся  крізь  відстань,  це  сонце  повільно  сідає
Поки  ти  дивишся  сутінки  через  обрій  є  навколо  спокій
Поки  ти  стоїш  на  місці,
там  починає  вітер  дути,  висловлюючи  тут  занепокоєння  
і  зганяти  печаль  геть.

Енергія  моря  завжди  освіжає  втомлені  ноги.
Стоячи  на  березі,  якраз  на  межі  тієї  межі,  
де  море  ніжно  цілує  берег.
Я  глибоко  замислилася  і  в  голові  промайнула  думка:  
"іноді  краще  залишатися  на  самоті,  
далеко  від  знавіснілого  натовпу,
і  самій  насолоджуватися  життям".
Ввійшовши  у  смугу  твердого  піску  морська  вода  була  далеко,  
приплив  ще  не  почався
ввійшовши  у  море  мої  ноги  покрила  холодна  ковдра...  
стоячи  перед  безкрайним  морем  і  глузуючи  з  нього:  
"Я  вище  тебе,  навіть  менше  за  розміром,  
але  я  гордо  стою  перед  тобою".  

Я  думала  і  дивилася  далеко  у  море.  
Світло  сонця  почало  меркнути  
і  мій  зір  не  міг  проникнути  крізь  туманну  півкулю.  
І  з  глибин  бездонних  морських  бриз  несеться  хвиля...
Хвиля  за  хвилями  хлюпаючись  навколо  моїх  ніг.
Море  з  кожним  разом  б'є  мене  все  сильніше  
і  сильніше,  нагадуючи  мені  про  помилки  та  агонії  мого  життя.
Хвиля  від  злості  накрила  мене  і
повністю  втративши  себе  у  хвилях  
та  у  своїх  думках,  підвищуючи  рівень  води.
Раптом  прийшла  до  тями,  
коли  бризнули  кілька  капель  холодної  води  на  мене...
Мої  кроки  почали  йти  у  зворотньому  напрямку.
цілувала  морська  вода  ці  горді  домінуючі  щаблі,  
яка  уникала  звортнього  контакту  з  хвилями.
Здавалося:  "кожен  може  пройти  по  мені"  
-  так  хвилі  кинули  мені  виклик  і  я  прийняла.  
Мої  кроки  зупинились...  я  почала  іти  разом  із  хвилею.  
Лінія  вздовж  хвилі  та  вздовж  моїх  слідів  була  паралельною...  
Якоїсь  миті  хвиля  стала  зовсім  поруч  зі  мною,  
тобто  я  перетворилась  на  хвилю  
і  я  не  могла  тримати  паралельність  двох  ліній...
Але  я  стояла  непорушно.  Хвиля  ось-ось  мала  вдарити  мене,  
але  мої  ноги  були  тверді,  як  камінь.  
інша  Хвиля  знову  розбилася  об  мої  ноги.  
Я  знову  дивилася  на  море  очима,  сповненими  впевненості  в  собі.  
Бо    я  стала  крихітною,  гордо  стоявши  перед  безкрайнім  морем.

тож  ми  почуваємося  самотніми  на  березі  життя,  де  хвилі  приходять  
і  йдуть,  ми  самі  як  хвилі.  хвилі  йдуть,  а  ми  ні.

Чи  рідко  ви  знаєте,  що  море  є  прикладом  гарячої  істини,  що  те,  
що  йде,  обов'язково  має  увійти,  а  те,  що  входить,  обов'язково  має  піти.

Бо  вигляд  трудящих  хвиль  виявляє  виразну  і  яскраву  істину,  
зариту  глибоко  всередині,  яка  вічно  звучить  відлунням:  
"О,  Ефемерний  носій  щастя,  чому  ти  робиш  мрії  реальними  
і  розчиняєш  їх  так  само  швидко,  як  твій  приливний  ритм?  
Чому  ти  приносиш  щастя  і  сум  одночасно!!!".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023

Перехрестя

я  стою  на  перехресті  (до  минулого  спиною)
і  не  знаю,  що  мені  робити  –  як  тепер  іти?
в  голові  гранично  порожньо  -  думки  жодної
де  шукати  сліди  рідного,  правильного  шляху!

Переді  мною  кілька  доріг,  
які  потрібно  вибрати.
дороги  такі  вузькі,
Було  темно  і  грубо...
час  майже  зупинився.
Треба  у  порожнечі  знайти  себе.
 І  ось  стою  на  перехресті  свого  життя,  
роблячи  свій  вибір.
я  не  могла  вибрати
ходячи  туди  -  сюди
я  питала  себе:
що  може  змінити  вибір?
що  далі?
не  можу  дозволити  собі  помилятися.
оскільки  заплутаний  вибір  
робить  його  ще  загадковішим.

Бо  Я  ставала  правителем,

Я  ставала  рабом,

я  граю  всі  ролі

Що  ніхто  не  повинен  грати  за  мене.

Життя  вкрите  тонкою  частою  мережею
Стежка,  де  в  пошуках  тебе  моя  душа.
Не  поспішай  ...  Адже  ми  ще  не  разом,
Хоч  до  перехрестя  –  тільки  крок.

День  за  днем,  секунда  за  секундою
Нас  один  до  одного  наближає  Бог.
Не  поспішай  ...  Хоч  чекати,  я  знаю,  важко,
Зустрітися  ще  не  вийшов  термін.

Ти  вже  мені  снишся,  правда,  смутно...
Але  твій  образ  я  бережу  в  душі.
Не  поспішай,  засни,  а  завтра  вранці
Зроби  крок…Я  чекаю  на  тебе…  вже…

Бо  Брали  участь  в  якійсь  грі,  
де  всі  ролі  однаково  важливі

адже  буває,  що  не  треба  в  житті  вибирати!
потрібно  просто  пам'ятати  серцем:  
Що  я  люблю,  що  я  хочу  і  що  мені  потрібно.

Я  зрозуміла,

Життя  просто  чистий  аркуш  паперу

Я  сиджу  в  тиші  цієї  ночі,

Де  ніщо  не  здається  правильним.

Мій  розум  гудів  від  думок,

Ігноруючи  проблемні  вузли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2023

Очі

Колись  дуже  давно  їй  прийшов  сон  
та  хтось  промовив  при  цьому  відображалися  промовляючого  слова  на  воді:

Єгипетська  кобра  уособлює  богиню  Ваджет.  Відома  як  «Око  Гора».  
Це  був  символ  суверенітету  фараонів,  і  тому  вони  всіяли  його  на  свою  діадему.  
У  королеви  Клеопатри  була  така  на  її  діадемі.  
Якою  мужньою  дамою  була  цариця  Клеопатра...

Вона  була  відома  своїми  очима,  що  зачаровують.  
Вона  нанесла  темно-сині  тіні  на  верхні  повіки  та  пастельно-зелені  на  нижні.  
Я  хотів  заштрихувати  його  так  само,  як  Око  Гора.  
«Око  Гора»  —  давньоєгипетський  символ  захисту  від  злих  духів.  
Але  ця  погана  кобра  Ентоні  цього  не  хотіла.

Повільно  вона  почала  співати  пісню:

«Послухайте,  що  каже  матінка-природа.

Вода  завжди  прокладає  дорогу.

слідувати  протилежному  правильному  і

Бог  сонця  змушує  прихований  світ  сяяти  яскраво…!»

Одного  дня  Фріда  прибирала  в  кімнаті  і  наткнулася  на  старовинну  скриньку  
та  заглянула  в  неї,  побачивши  дивну  дорогоцінну  річь,  
здалося  їй  діадема.  На  діадемі  було  зображено:  
дорогоцінний  камінь  у  вигляді  Око  гори  та  два  чорних  каміння  у  вигляді  чорних  очей    
і  два  білих  каміння  у  вигляді  білих  очей,  а  сама  діадема  зроблена  із  золота.  
Та  вона  вирішила  сховати  це  далеко  від  чужих  очей.

В  її  очах  була  знайома  порожнеча,  
яку  Фріда  часто  бачила  у  своєму  власному  відображенні  у  дзеркалі  
у  ванній  кімнаті.  Фріда  знала,  що  це  не  справжне  відображення,  
а  скоріше  уявне  і  цей  образ,  який  до  ранку  буде  давно  забутий,  
шепчачи  такі  слова:

«Глибока,  як  синій  океан

Темна,  як  каштановий  відтінок

Зрозуміло,  як  вода  внизу

Відбиває  відтінки  райдужного  світла.

Де  ти  втратила  себе...  У  безодні...

Не  звинувачуй  мене  в  тому,  що  я  вибрала  дорогу  ...  Йти  далі.

Не  забувай,  що  це  ти  вирішила  піти  цією  дорогою

Я  продовжувала  говорити,  що  ти  той,  хто  знайде  безодню  чи  долю.

Але  в  тебе  все  ще  є  речь,  яка  веде  тебе  в  безодню.»

Коли  вона  приходила  до  спільних  друзів.  Він  бачив  багато  смутку  та  розпачу  в  її  очах.  Чомусь  він  відчував,  що  має  допомогти  їй.

Будучи  наймолодшою  учасницею,  всі  любили  з  нею  побалакати.  
Вона  весело  розмовляла  з  усіма  навколо,  
проте  в  її  очах  завжди  були  розпач  і  смуток,  що  часто  помічав  Фред.

Коли  вони  зустрічалися  поглядами  в  спільній  компанії  друзів,  
Фред  завжди  помічав  її  очах,  що  в  глибині  душі  не  була  щаслива.

Одного  світлого  дня  її  друзі  напросилися  завітати  до  неї  додому,  
бо  їм  здавалося,  що  вона  щось  приховувала.  
вона  наважилася  запросити  до  себе  і  Фреда.  

він  побачив  усі  ескізи  та  картини,  які  Фріда  розвісила  на  стінах  своєї  кімнати.  
Усі  вони  зображали  її  любов  до  сім'ї.  На  більшості  карикатур,  
які  вона  намалювала,  була  зображена  вся  її  сім'я,  її  батько  та  мати,  
брат  та  сестра,  які  насолоджуються  та  добре  проводять  час.

Однак  одною  картиною  вона  дорожила  і  друзі  питали  її  
та  вона  загадково  почала  розповідати  при  цьому  приховуючи  таїну,  
як  вона  створювала  улюблений  портрет:

Перо  було  вмочено  в  чорнило,  і  звук  писанини  пролунав  у  майже  темній  залі,  
освітленій  єдиним  маленьким  прямокутним  вікном.  
Фріда  з  рішучою  головою,  що  схилилася  над  листом,  зупинилася  на  мить,        
щоб  зиркнути  на  портрет  поруч.  
Це  був  дивний  портрет  -  дивний  у  своїй  простоті  на  полотні  
трималися  дві  вертикальні  постаті,  не  зовсім  людські.  
Фігура  в  правій  частині  полотна  була  білою  примарою  на  чорному  тлі,  
тоді  як  інша  половина  фону  була  напрочуд  білою,  
на  якій  стояла  зовсім  чорна  постать.  
Фігури  стояли  близько  один  до  одного,  майже  стикаючись,  
але  насправді  їх  не  було.  Вони  дивилися  на  автора  без  жодного  дискомфорту,  
але  доставляли  чимало  своєму  художнику.

Раптом  він  здивувався  від  побаченого,  
бо  один  маленький  витвір  мистецтва  привернув  його  увагу.  
На  ньому  були  зображені  дві  постаті,  одина  постать  чорна,  а  інша  біла,  
покладені  поруч  один  з  одним.  Вона  зобразила  білого,  як  чоловіка,  
а  чорного,  як  дівчинку.    
Він  почував  себе  щасливим,  коли  дивився  на  них  
та  водночас  щось  його  тривожило…він  ніяк  не  міг  зрозуміти.  
Згодом,  Він  прийшов  до  розуміння,  що  кохання  –  це  найбільша  сила,  
яка  є  в  будь-кого.  Це  було  головне,  що  завжди  пов'язувало  докупи  будь-які  два  відносини.

Коли  наставала  Чорна  ніч  вона  Прикладала  очі  на  полотні,  
де  були  намалювані  дві  постаті,  вмить  утворювався  дивний  малюнок,  
при  цьому  були  примальовані  чорні  та  білі  очі  та  Око  гора.  
Образ  очей  та  Око  гора  виник  із  тіней,  коли  місяць  сховав  своє  обличчя  за  хмарами.

«Ваші  чорні  очі  не  призначені  для  того,  щоб  бачити  світло.  
Ваші  чорні  очі  це  чорні  очі  темряви,  і  нехай  вони  залишаться  такими».  
Справді,  чорні  очі  ніколи  не  бачили  світла.  
Гляділи  у  чорному  оці.  Очі  були  чорними  з  різнокольоровими  штрихами,  
що  зливаються  разом,  утворюючи  блискучий  відтінок  рожевого,  
з  молочним  сяйвом  у  них,  що  змушує  дивитися  вниз.
Чорний  погляд  не  відображався  там.  Знаючи  те,  що  мої  чорні  очі,  
які  жили  в  тому  світі  просто  не  бачили  світла.

Потім  раптом  чорні  очі  подивилися  на  незрозумілий  колір  очей  знизу  вгору,  
так  само,  як  білі  очі  подивилися  вниз,  зловивши  чорний  погляд,  
такий  загадковий  і  сяючий…

Бачачи,  що  Звідти  Чорний  погляд  зникав,  деколи  з’являючись  в  молодик.

Була  чорна  ніч,  коли  очі  покинули  темне  царство.  
Вони  залишили  позаду  густу  темряву  свого  світу  
і  вислизнувши  у  світлішу  темряву  світу  нагорі.    
здивовані  Чорні  очі  дивилися  на  світло,  не  знаючи,  що  це  був  день.  
Це  були  найближчі  до  світла  чорні  очі,  які  коли-небудь  бачили  яскраве  світло.

Потім  чорний  погляд  пройшовся  повз  світло  
і  чорні  очі  дивилися  із  темряви  на  віконне  світло,
і  раптом  пролило  з  неба  страшне  світло,  тримаючись  у  тіні,  
ховаючись  у  темряві  і  уникаючи  слабкого  світла  вуличних  ліхтарів.  
не  знаючи,  куди  подивитись.
не  знаючи,  чи  доживе  до  наступної  чорної  ночі.  
Бо  ніколи  не  могли  дивитися  просто  в  білі  очі.  
Хоч  би  як  хотіли  дивитися,  чорні  очі  просто  не  могли.  
У  білих  очах  було  щось  таке,  що  просто  вразило  чорні  очі,  
і  чорні  очі  ніколи  раніше  не  зустрічали    подібним  цим  білим  очам.

Пробігши  мимо  чорним  поглядом  повз  неба,  раптом  чорний  погляд  зупинився  
і  занурившись  у  білий  погляд.  Білі  Очі  висвітлили  його  крізь  темряву.  
нерухомий  чорний  погляд,  настільки  нерухомий,  
білі  очі  спокійно  спостерігали  за  чорним  поглядом,  
і  поступово  чорні  очі  могли  розрізнити  обриси  темнішої  маси  позаду  білих  очей.  
Наче  чорна  ніч  чекала  останньої  розв'язки,  і  коли  чорні  очі  заплющились,  
змирившись  зі  своєю  долею,  не  бачачи  там  себе  і  вдень,  
тому  чорні  очі  почали  слідувати  за  білими  очима.

Промовили  білі  очі:
Ніколи  Раніше  не  бачили  чорних  очей.

Промовили  чорні  очі:
Очі  нічого  не  знають  про  цей  світ,  крім  темряви

Скажіть  мої  очі,  чому  б  чорним  очам  не  почекати  до  світанку?

«чорні  очі  не  можуть!  Чорні  очі  живуть  у  темряві».

Чорні  очі  ніколи  не  бачили  світанку.  Білі  очі  пропонують  побачити  його.

Що  побачити?

—  чорні  очі  нічого  не  знаєш  про  світанок.  Цього  не  має  бути.  
Чорні  очі  мають  знати  все:  і  темряву,  і  світанок.

-  чорні  очі  нічого  не  бачили

-  але  маючи  очі  на  все,  що  ви  хочете  побачити.  Раптом  білі  очі  зникли.

Чорні  Очі  довго  чекали  і  дивилися  нагору.  Ось  коли  чорні  очі  побачили  зірки.  
Маленькі,  блискучі,  сяючі  зірки.  Чорні  Очі  дивилися  на  них  з  благоговінням  
і  здивуванням  —  здивуванням  дитини,  яка  вперше  побачила  незнайомця.  
Чорні  Очі  бачили  темряву  так  багато  разів,  що  забули  побачити  зірки.  Тепер,  побачивши  їх,  чорним  очам  здалося,  
що  вони  знають  їх  цілу  вічність.  Так  чорні  очі  дочекалися  світанку.

Небо  тепер  було  малиновим  та  кольору  водянистого  золота.  
Чорні  Очі  могли  бачити  свіже  сонце  над  горизонтом.    
Чорні  Очі  дивилися  з  подивом  озирнувшись  довкола.  
Ті  ж  високі  гігантські  хмарочоси,  які  здавались  такими  грізними,  
тепер,  залиті  соковитим  золотом  нового  сонця,  здавались  невинними  
і  майже  привітними.  Червоне  сяйво  сонця  заспокоювало  все  навколо  і,  здавалося,  
запрошувало  його  приєднатися  до  їх  спокою.

Фріда  зрозуміла,  що  тільки  чорна  ніч  закінчується  світанком.  
В  цю  мить  Фріді  здавалося,  що  чорна  ніч  не  була  і  такою  чорною.  
А  Фреду  здавалося,  що  світанок  не  був  і  таким  білим.  
Тому  Світанок  прекрасний  сам  по  собі,  як  і  чорна  ніч,  
але  коли  ти  зустрічаєшь  його  з  коханою  жінкою  
або  зустрічаєшь  чорну  ніч  з  коханим  чоловіком,  розквітає  діадема,  
бо  у  кожної  чорної  ночі  свій  світанок.

Використання  літератури:

1.  Візель  Е.  Ніч.  Світанок.  День/  пер.  з  фр.  -  К.:  Дух  і  літера,  2006.  -  272  с.

2.  Thurston  C.  Novel  of  suspense  The  eyes  of  Horuse:  Novel  of  suspense/  Carol  Thurston,  -  2001.  -  432  p.

3.  Кокотюха  А.  Детектив  Лихе  око.  Павутиння  мороку:  Детектив/  Андрій  Кокотюха,  -  2021.  -  288  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984338
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023

Небесні діти

Двоє  дітей  Шьям  і  Пріті  не  були  братами  та  сестрами.  
Вони  нічого  не  знали  про  своїх  батьків.  
Коли  я  спитав,  звідки  вони  взялися,  вони  вказали  на  небо.  
Я  не  міг  збагнути.  Вони  уточнили  і  сказали,  що  вони  з  небес  (Божого  дому).

Коли  сформувалася  Земля,  на  цій  планеті  існували  боги.  
Існували  чотири  основні  стихії  –  вітер,  вода,  земля  та  вогонь.  
Їм  слід  захистити  ці  елементи  від  зла!  В  іншому  випадку  той,  
хто  отримає  всі  елементи,  буде  наймогутнішим  
і  зможе  керувати  всім  у  світі  і  зможе  зруйнувати  все,  що  завгодно.

Але  Равана,  наймогутніший  диявол,  приходить  на  пошуки  цих  елементів.  
Боги  відмовилися  надати  йому  елементи.  
Тоді  Равана  розсердився  і  розпочав  війну.  
Боги  були  надто  готові  битися  з  ними,  але  лише  для  того,  
щоб  урятувати  стихії.  Багато  солдатів  загинули  через  Равану  та  богів.  
Боги  намагалися  і  доклали  всіх  зусиль,  щоб  убити  Равану  
та  його  солдатів,  і  врешті-решт  вони  вбили  Равану,  але  він  сказав:  
«Я  скоро  повернуся,  дуже  скоро!  Я  повернуся!!".  
Всі  боги  занепокоїлися,  тому  сховали  стихії  у  схованках  і  більше  їх  не  знайшли.  
Боги  так  сказали:  «Елементи  тепер  у  безпеці.  
Але  Равана  знову  повернеться  у  пошуках  цих  елементів  та  знищить  світ.            
Але  в  людську  епоху  знайдеться  хтось,  хто  сміливий  і  не  зляканий,  
має  боротися  за  своє  життя  за  стихію  Равани!».

Пріті  почала  звертатися  до  сонця,  бо  сонце  -  
Бог  і  раптом  вона  відчула  біль,  пече  ділянка  її  тіла  на  руці  
 і  побачила  татуювання,  схоже  на  вогонь.

     Перед  собою  вони  знову  побачили  щось  світле,  побачили  Богів.  
Боги  вітру,  води,  землі  та  вогню.  Вони  вітали  богів  і  казали:  
«О,  Боже,  о,  Боже».  Ласкаво  просимо  до  нас!!!".  
Тіна  із  сумнівом  сказала:  «Невже  ми  зробили  щось  не  так.  
Будь  ласка,  пробач  нас  тоді!!».  "Ні!  Ви  всі  не  зробили  нічого  поганого;  
ми  тут,  щоб  повідомити  вам  щось  дуже  важливе.  
Татуювання  на  ваших  руках  -  це  сила  в  вас,  як-

Пріті,  у  тебе  є  сила  землі.

Рані,  у  тебе  є  сила  вітру.

Сито,  у  тебе  є  сила  води.

Тіна,  у  тебе  є  сила  вогню.

Ви  можете  перевірити  свої  сили.  Ми  тут,  щоб  повідомити  вам,  
що  ці  сили  дано  вам,  щоб  захистити  ці  елементи,  
що  знаходяться  у  вашій  руці,  і  перемогти  «Равану»,  який  прийде,  
щоб  зруйнувати  світ  і  шукає  ці  елементи  для  більшої  сили».  -  
відповіли  Боги.

 І  Боги  зникли,  перш  ніж  хто-небудь  встиг  щось  сказати!

Четверо  з  них  були  схвильовані,  ніж  налякані!  Сіта  сказала:  
«Давайте  перевіримо  наші  сили!».  
Сита  від  хвилювання  заплескала  в  долоні  і  побачила,  
що  вода  в  склянці  пливе  небом.  Тіна  і  Рані  сказали:  
«Вау,  це  чудово!».  Рані  летіла  в  повітрі  за  допомогою  вітру  
і  Тіна  теж  вміла  літати,  і  вона  взяла  аркуш  паперу,  
хотіла  спалити  його  і  спалила.  Разом  з  Богами  Пріті  спустилася  з  небес
 і  земля  ще  горіла  слідами  Богів.  Всі  були  дуже  щасливі,  
маючи  такі  здібності.  Але  Сіта  сказала:  «У  нас  є  сили,  
але  що  ми  робитимемо,  де  ми  знайдемо  елементи,  
нам  потрібна  карта,  щоб  знайти,  
ми  не  можемо  просто  зберегти  елементи  ось  так,  хоча  у  нас  є  сили!».  
"Вона  права",  -  відповіла  Тіна.  Несподівано  вони  побачили  книгу  на  столі.  
Рані  відкрила  книгу  та  побачила  карту.  Всі  вони  дякували  богам.  
Вони  були  здивовані.  Вони  бачили,  як  змінюється  карта.  
Лінії  карти  йшли  на  північ.  Думали,  що  буде  на  південь.
 Тіна  сказала:  «Вітер!  Звичайно,  оскільки  перша  стихія  –  це  вітер,  
нам  треба  спочатку  врятувати  вітер.  Тепер  нам  потрібно  йти  на  північ».  
Рані  з  хвилюванням  сказала:  «Отже,  збережемо  перший  елемент  «Вітер»!».

Дівчата  попрямували  на  північ,  вони  мають  пройти  через  безліч  труднощів  
і  багато  часу  пішло  на  те,  щоб  дістатися  туди.  
У  книзі  елементи  були  заховані  всередині

Північ  -  Елемент  Вітру

Південь-  Елемент  Води

Північ,  Південь,  Захід  та  Схід  -  Елемент  Землі

                   &

Екватор  -  Елемент  Вогню

Ми  й  не  підозрював,  що  краса,  яка  розгорнеться  перед  нашими  очима,  
буде  настільки  неземною,  що  поглине  всі  наші  істоти...

Щоб  отримати  більш  чітке  уявлення.  
Ми  побачили  щось  прозоре  схоже  на  примару...  Ці  білі  тремтіли.  
І  обчислювалися  тисячами,  вони  були  всюди...  
Наче  переодягнуті  Янголи  спустилися  з  небес,  щоб  благословити  нас...  
Ми  вщипнули  себе,  щоб  перевірити  реальність...
О  так,  вони  були  справжніми...  
Тисячі  білих  метеликів  навколо  нас.  Ми  тремтіли,  
майже  вибухали  від  радості...  Наші  труднощі  випарувалися...  
Через  кілька  хвилин  ми  спіймали  себе  на  тому,  що  біжимо  
і  переслідуємо  їх  по-дитячому.
   Але  потім  Равана  переродився  на  екваторі!  
Він  переродився  з  особливішими  здібностями.  
Боги  спостерігали  за  відродженням  Равани,  але  знали,  
що  дівчата  зупинять  його.  Коли  Равана  відродився  із  землі,  
земля  почала  тремтіти.  Дівчата  не  звернули  уваги  на  тряску  землі,  
бо  думали,  що  цей  шум  робить  танення  льодовиків  на  півночі.  
Равана  сказав:  «Ха,  ха,  ха,  ха,  ха!  Гей,  боги,  ви  не  можете  знищити  мене,  
тепер  я  сильніший  за  вас.  Ви  не  можете  зберегти  елементи  зараз,  
тому  що  у  мене  скоро  буде  елемент  "Вогонь"!!  Ха,  ха,  ха,  ха,  ха!».  
Боги  слухали  його  і  казали:  «Ми  не  збираємося  рятувати  стихію  чи  
перемагати  тебе,  тепер  варти  стихії  тільки  рятуватимуть  стихії  
і  перемагатимуть  тебе».  Равана  був  спантеличений,  
але  проігнорував  богів.  І  вирушив  на  пошуки  елемента  "Вогонь".

Дівчатка  знайшли  місце,  де  було  заховано  елемент  «Вітер».
 І  вони  отримали  цей  елемент.  Він  просто  сяяв,  як  сонце.  
Рані  сказала:  «Ми  маємо  перший  елемент!  
Тепер  де  ми  повинні  тримати  його.  Хоча  це  маленька  перлина,  
але  це  дуже  дорогоцінна  річ».  Тіна  сказала:  «Дай  це  мені,  
я  подбаю  про  це».  До  речі,  це  маленька  перлина,  
яку  я  можу  носити  в  кишені  на  блискавці!  Там  буде  безпечно».
 "Добре!"  —  відповіли  Рані  та  Сіта.  
Тепер  вони  вирушили  на  пошуки  другої  стихії  «Води»,  що  на  півдні.  
Рухаючись  на  південь,  вони  почувалися  дуже  енергійними,  
бо  рухалися  дуже  швидко  і  досягли  півдня  за  15  хвилин.
 І  вони  отримали  другий  елемент  «Вода»  і  знову  були  в  безпеці  з  Тіною.  
Тепер  їхня  енергія  в  них  подвоїлася  та  вони  пішли  на  пошуки  елемента  «Вогонь».

До  приїзду  дівчат  на  екваторі  Равана  вже  отримав  елемент  «Вогонь»  
та  знищував  усю  територію!!  Коли  дівчата  дісталися  туди,  
вони  здивувалися.  Тіна  з  занепокоєнням  сказала:  Ніхто  не  сказав  нам,  
що  Равана  переродився,  і  що  тепер!!  Тепер  він  має  елемент  «Вогонь».  
Равана  бачить  дівчат.  Він  стріляє  вогненною  кулею  в  Тіну.  
Дівчата  слухали  Тіну  і  не  бачили,  як  Равана  стріляв  у  Тіну  вогненною  кулею.  
Тіна  впала,  але  не  постраждала.  Тоді  Равана  пізнає  силу  кожного.

Равана  атакує  Ситу  вогненним  вибухом.  У  неї  травмується  нога.  
Рані  та  Пріті  допомагають  їй  знову  зробити  ногу  сильною  
за  допомогою  своїх  особливих  здібностей.  
До  того  часу  Тіна  перемагає  Равану  вогняними  кулями.  Рані  лікує  ногу.  
Усі  вони  боролися  дуже  хоробро.  Усі  були  дуже  поранені,  
але  боролися  за  порятунок  світу  від  Равани.

Тіна  розуміла  слабкість  Равани,  оскільки  він  має  силу  вогню,  
його  сила  не  подіяла  б  попереду  на  воді.  І  Тіні  спадає  на  думку  ідея.  
Вона  каже  Рані  зробити  дуже  велику  хмару.  
Потім  вона  велить  Сіті  наповнити  хмару  водою  і  випустити  з  неї  дощ.  
Пріті  підтримала  дівчат  та  почала  звертатися  до  Всесвіту.  
Іноді  я  сиджу  та  плачу,  бо  землі  сумно.  Я  плачу  так,  
ніби  плачу  від  його  імені.  Симфонія  його  сліз  стрясає  його  серцевину,  
коріння  під  землею,  глибини  океанів,  піднесення  гір.  
Зверху  повітря  стає  сірим.  Попіл  падає  та  покриває  нашу  шкіру.  
Тіні  переслідують  нас  вдень  і  вночі.  Сонце  не  висвітлює  землю.  
Ніякий  місяць  не  посміхається  і  не  заколисує  зірки.  
Але  його  похвала  стоїть  на  нашу  користь.  Підніміть  нашу  словесну  зброю.  
Камені,  які  ми  долаємо,  ударяються  об  краї,  що  обсипаються.  
Ніщо  не  може  витримати  такого  тріпання.  

Я  плачу,  бо  він  боїться  того,  що  буде  далі.  
Як  він  відреагує  на  свій  біль?  Усі  шрами,  які  ми  вирізаємо  
та  прощаємо  собі.  Нема  кого  звинувачувати.  Стій,  вірячи,  
що  ми  теж  його  частина.  Чи  не  окрема  сутність,  щоб  робити  те,  
що  нам  подобається.  Напад  без  наслідків.  
Все  врешті-решт  спливає  кров'ю…  і  тут,  під  темно-бордовим  дощем,  
я  купаюся,  запинаючись  від  своїх  виправдань  та  пробачень.  
Назва  мого  права  ставить  мене  на  коліна,  
коли  сльози  котяться  по  щоках  до  грудей,  по  руках  до  кінчиків  пальців.

Ми  є  частиною  цього  механізму.  Частина  машини,  яка  більша  за  нас,  
яка  може  споживати  без  попередження.
Я  шматочок  головоломки,  який  займає  своє  місце  серед  мерехтливих  кварків.  
Я  безбожник,  але  з  божеством.  Небесний  шум,  який,  
якщо  його  слухати,  поділяє  його  істину  без  умов  та  правил.  
Секрети,  розкриті  та  приховані  у  тканині  нашого  синапсу.  
Імпульси  спрямовують  нас  до  дії  та  віри.

Я  одна  частина,  щоб  запалити  іскри  та  створити  феєрверк  
або  зруйнувати  те,  що  було  створено  та  дано,  тому  що  це  ритмічний  хід.  
Шлях  до  зростання  і  стиску,  як  повітря,  що  вдихається  в  наші  легені  
і  видихається  на  видиху.  

Я  плачу,  щоб  полегшити  його  біль,  щоб  сказати  йому,  
що  я  частина  його.  Я  плачу,  щоб  зрозуміти  його  мовчання,  
шепіт  і  ревіння.  Грім,  що  б'є  і  утворює  вогонь.  
Вітри,  які  руйнують  мертві  ліси,  повертають  додому  
та  сіють  покоління  процвітання  та  життя,  а  вода  це  відображає.

Я  плачу,  бо  він  викував  своє  переродження  в  глухий  кут.  
Він  постарів  від  туги  та  уроків.  Він  пережив  зиму  та  літо,  копання  нір  
та  сходження.  Він  втримав  мікроскопічне  та  неосяжне,  
але  продовжує  протистояти  всьому  цьому.  
Жорстокість  наших  натисків  через  епохи  
і  зустрічає  новий  день  як  новий  цикл  з  серцем,  що  б'ється.  
Він  наш  батько,  який  захищає,  навчає  та  виховує.  
Нам  краще  визнати  його  існування.  
Притиснемо  нашу  долоню  до  його  душі  
і  подякуємо  йому  із  самою  щирістю  та  вдячністю.  
Жодна  ціна  ніколи  не  замінить  його  присутності.

Я  буду  повторювати  цю  молитву,  поки  мої  ноги  не  зіллються  з  землею,  
поки  світло  бачить  -  вогонь,  поки  вмивається  -  вода
продовжуючи  утримувати  небо  на  витягнутих  руках  
та  мої  пальці  не  зігнуться,  як  зморщені  травинки  на  вітрі.
Поки  дихання  стало  вітром  та  хмарами,  очі  –  сонцем  та  місяцем.  
Я  буду  повторювати  цю  молитву,  поки  мої  очі  не  засяють,  як  зірки,  
поки  мої  уста  не  випромінюватимуть  промені  сонця.  
Після  цього  я  спалила  багато  бамбуку,  а  попіл,  що  утворився,  
зібрала  і  загатила  ним  водяні  потоки.  Я  повторюватиму  цю  молитву,  
поки  не  згадаю,  що  він  наш  батько.

Ідея  Тіни  спрацювала,  через  воду  сили  Равани  сповільнилися.  
Потім  вона  атакувала  вогненними  залпами,  і  він  ставав  дуже  слабким.  
Раптом  спустилися  Янголи  з  небес  і  промовили:  
«щоб  ти  навчився  читати  мову  їх  тіл  набагато  краще,  ніж  за  їх  життя.  
Найменший  рум'янець  на  їх  обличчі,  легкий  рух  їх  крил,  
невеликий  сплеск  енергії  —  він  це  побачить  і  навчиться  читати  так,  
як  воно  є».
Вона  теж  атакувала  вогненними  кулями.  Вони  всі  кричали  дуже  голосно  
і  говорили:  «Добре  для  імені  Бога!».  І  з  усієї  сили  вони  напали  на  Равану  
і  знищили  його.  А  тим  часом  Янгол  потягнувся  до  нього,  
і  він  охоче  віддався  її  світлу.  Тепер  в  них  теж  є  елементи  «Вогонь»  
і  «Земля»!

Боги  прийшли  зустріти  дівчат.  Дівчатка  подарували  їм  елементи.  
Боги  зцілили  їх  і  благословили  цими  силами  назавжди.  
І  вони  сказали:  “Ми  благословили  вас  цими  силами  назавжди.  
Обіцяйте  нам,  що  ви  будете  використовувати  ці  сили  тільки  на  благо!».  
Оскільки  дівчата  заслуговували  на  довіру,  вони  сказали:  
«Ми  обіцяємо  вам,  що  ми  будемо  використовувати  ці  сили  на  благо».

 «Тепер  ім'я  вашої  команди  –  «Вартові  стихій»!»  -  сказали  Боги  і  зникли.

 Тепер  вони  врятували  планету  від  злих  сил  
і  використовували  її  тільки  на  благо.

Використання  літератури:

1.  Зонис  Ю.  О.  Фентезі,  Епічне  фентезі  Діти  богів:  фентезі,  епічне  фентезі/  Зонис  Юлія  Олександрівна,  -  2010.  -  84  с.

2.  Вран  В.  Роман  Поклик  серця:  Янгол  чи  диявол:  Роман/  Вероніка  Вран,  -  2021.  -  17  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983866
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023

Притча «Безодня»

—  Що  ти  знаєш  про  стосунки?  —  спитав  старий  чоловіка.  
Втім,  він  не  чекав  на  відповідь.  
Подивившись  поглядом  хижака  в  очі  могутнього  володаря,  він  сказав:
—  Відносини  це  сутичка.  
Як  би  ви  не  любили,  ви  боротиметеся  за  владу  один  над  одним.  Найчастіше  перемагає  жінка.  
Їй  легше  перемогти.  Вона  Безодня.  У  Безодню  легко  впасти.  
Чоловікові  перемогти  складніше.  Йому  треба  стати  Небом.  
Для  цього  потрібно  побудувати  будинок  на  фундаменті,  
щоб  над  домом  пролітала  синя  птаха.

На  Місто  опустилися  сутінки.  Синя  птаха,  як  і  завжди,  
тихо  вислизнула  із  дому,  не  порушивши  спокою  своєї  господарки.
Вона  любила  приходити  до  великого  Будинку,  
збудованого  її  чоловіком  на  Липовій  вулиці,  щоб,  
забравшись  на  підвіконня,  спостерігати  за  своїм  Чоловіком.
Він  був  тим,  хто  зміг  вкрасти  її  примарну  душу  у  власному  домі.  
Його  очі  кольору  найтеплішого  травня  притягували,  
не  даючи  змоги  врятуватися.

Синя  птаха  дивилася,  запам'ятовуючи  кожен  рух,  кожен  вдих,  
кожну  дрібницю.  Коли  її  чоловік  засинав,  
Синя  птаха  зісковзувала  на  його  ліжко  і  довго  дивилася  на  його  обличчя,
торкаючись  напівпрозорими  руками  його  вій,  цілуючи  усмішку  
і  проливаючи  невидимі  сльози.
Але  тільки-но  за  вікном  починав  прокидатися  новий  День,  
вона  поспіхом  тікала  додому,  щоб  знову  злитися  зі  своєю  Господаркою.
Так  і  жила  вона  від  ночі  до  ночі,  
тікаючи  з  останніми  променями  заходу  сонця  і  повертаючись  з  першими  вісниками  сходу.

І  лише  одного  разу  Синя  птаха  по  прикрому  випадку  виявила  себе.
Ніяково  повернувшись  на  підвіконні,  вона  зачепила  штору,  
змусивши  її  сколихнутися,  чим  і  привернула  увагу  чоловіка,  
що  сидів  за  книгою  біля  свого  столу.  
Щойно  він  відсмикнув  штору,  Синя  птаха  ковзнула  йому  за  спину,  сховавшись  під  ліжком.  
Хмикнувши  і  знизавши  плечима,  чоловік  повернувся  до  читання  книги.  Цієї  ночі  він  так  і  не  заснув,  
а  Синя  птаха  просиділа  під  його  ліжком,  
не  маючи  можливості  торкатися  улюблених  губ.

Одного  особливо  спекотного  дня,  коли  Господарка,  втомившись,  вирішила  прилягти,  щоб  подрімати  пару  годин,  
Синя  птаха  вислизнула  з  дому  і,  ховаючись  за  стовбурами  дерев  
і  стінами  будинків,  знову  примчала  до  Будинку,  
збудованого  її  чоловіком  на  Липовій.
Зручніше  влаштувавшись  на  широкій  гілці  вишні,  
вона  підперла  руками  підборіддя  і  глибоко  замислилася,  
чекаючи  на  повернення  чоловіка.
Чоловік  здивувався  заглянувши  в  її  очі  дівочі  
та  побачивши  сльози  Синьої  птахи  і  вирішив  допомогти  їй.  
Чоловік  знову  звернувся  до  старого,  розповівши,  що  бачив  Синю  птаху,  яка  плакала,  і  той  промовив:
-  Так,  це  і  є  ті  сльози,  які  живуть  у  безодні  жінки  
і  чоловік  повинен  зігріти  і  зрозуміти  її,  щоб  стати  Небом  і  навпаки.  
Але  починається  все  з  простого  —  не  дорікай  нікого.  
Це  найпростіше.  Особливо  коли  справді  любиш.  
Ні,  ти  не  станеш  слабким,  але  побачиш  усі  свої  сльози.  
Вони  зашурхають  своїми  темними,  дрібними  мислішками,  оцінюючими  і  себе,  і  її.  
Ось  у  цей  момент  і  не  дорікай.  Небо  стане  ближчим.
Кохання  безжальне.  
Якщо  її  впустити  в  себе,  ти  впізнаєш  себе  справжнього.  
Найчастіше  ця  правда  приголомшує.  Ти  розумієш  свою  дріб'язковість.  Якщо  ти  не  засудиш  себе  і  не  дорікнеш,  
твоє  Небо  стане  рівним  Безодні  і  ти  нарешті  станеш  рівним  самому  собі.

Використання  літератури:

Рогашко  А.  Роман  Крізь  безодню  до  світла:  Роман/  Алла  Рогашко,  -  2016.  -  208  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983528
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023

Місто Всесвіту

Цитата:  «Потрібно  мати  віру.  Навіть  на  дні  чорної  діри  завжди  буде  світло  просвічуючи  крізь.  
Потрібно  просто  повірити,  щоб  побачити  його“.

Це  було  місто  всесвіту  з  безліччю  доріг.  Усі  дороги  ведуть  до  однієї  точки.  
Дороги  були  названі  на  честь  багатьох  релігій  та  богів,  а  пунктом  призначення  було  загальне  братерство  людей.
Був  один  момент,  я  знаю,  коли  було  тихе  та  прохолодне  місце  з  хмарним  небом  
та  рідкісними  зірками  тут  і  там.  
Я  трохи  прогулялася  і  раптом  настала  темрява  
і  дивилася  у  відкрите  небо,  уявляючи,  що  якщо  за  цими  небесами  є  невидимий  паралельний  світ,  
і  вони  спілкуються  з  нами  через  хмари,  утворюючи  форми,  
що  дивляться  на  нас.

Місяць  був  яскравим,  і  ми  можемо  бачити  хмари  навколо  нього.
Я  дивилася  на  формації,  які  вони  утворили  
і  намагалася  розшифрувати  з  них  якусь  інформацію.  
Спочатку  я  не  могла  знайти  якихось  утворень,  
що  нагадують  якісь  з  відомих  нам  речей/об'єктів,  
тому  якийсь  час  я  ігнорувала  їх  і  продовжувала  йти.  
Під  час  прогулянки  я  випадково  подивилася  на  небо  
та  утворилося  щось  схоже  на  смак  всесвіту,  
не  усвідомлюючи  того,  що  ти  тримаєш  усередині.  
Наче  кожна  частина  вас  вибухає,  намагаючись  відскочити  від  гравітації  кожну  секунду,  
але  боротьба  завжди  закінчується  всередині.  
Це  схоже  на  чорну  дірку,  де  гравітація  безмірна,  
і  кожна  рука  допомоги  подібна  до  світла,  
що  намагається  проникнути  всередину,  щоб  втішити  вас  у  темряві,  
але  в  результаті  ви  отримуєте  синці  від  вашого  сильного  гравітаційного  поля.  
Це  як  стояти  біля  сингулярності  та  голосно  кричати  людям  на  горизонті  подій,  
де  ніхто,  окрім  тебе,  не  чує  твоїх  криків.  
Це  все  одно,  що  довіритися  компактній  масі  тільки  для  того,  
щоб  усунути  темні  рухи  і  ваше  існування,  
що  змушує  кожен  атом  обертатися  і  обертатися,  
а  потім  раптово  змінювати  траєкторію  тільки  для  того,  
щоб  потрапити  до  чогось  хорошого.  
Це  як  приймати  енергію  з  навколишнього  середовища,  
якби  вона  була  теплою,  прохолодною,  темною,  латентною  
і  не  приймати  все,  що  знаходиться  за  межами  ваших  можливостей,  
тільки  для  того,  щоб  у  результаті  утворився  потік  енергії,  
пов'язаний  кількома  вузлами…  готовий  вибухнути!
   Будучи  людською  чорною  діркою,  ви  розумієте,  
що  насправді  відчувається  при  злитті  та  розподілі,  
як  відчуваються  вибухи,  як  відчуваються  порожнечі,  коли  все,  
що  залишається  позаду,  –  це  якісь  задушені  шматки,  
єдиний  вихід  –  шукати  енергію.  
Ну  і  що,  що  для  цього  потрібно  поглинути  тисячі  зірок...  
Тому  що  ваша  початкова  стадія  теж  була  Зіркою.  
Хто  втомився  занадто  довго  тримати  і  вбирати  все  в  себе,  
але  кожна  зірка  має  кінцеве  життя,  і  коли  вони  вибухають,  
вони  сяють  найяскравіше.
   Хіба  не  трагічно,  що  вмираюча  зірка,  випромінює  найбільше!  
Я  маю  на  увазі,  чому?
Чому  хтось  повинен  споживати  себе  тільки  для  того,  
щоб  прикрасити  іншу  галактику?  чому?»,  я  хапала  ротом  повітря,  
коли  говорила.
 Кожне  око  в  кімнаті  дивилося  на  мене,  бо  вперше  я  казала  все  це…  
Все,  що  я  знала,  було  правдою.
   Я  продовжила:  «Знала  б  я,  як  це  бути  нейтронною  зіркою,  
колись  масивною  і  сяючою,  
а  тепер  зіштовхуваною  зі  своїм  внутрішнім  я  тільки  для  того,  
щоб  досягти  кінця  свого  життя.  
Хіба  я  не  знала,  як  це  —  існувати  посеред  галактики,  
де  сотні  зірок  протистоять  вам  щодня,  
але  ваша  присутність  відчувається  лише  тоді,  коли  вона  пов'язана  з  іншою  матерією.  
Хіба  не  знала  б  я  боротьби  тяги  впасти  в  Сизиги,  але  тільки  закінчуючи  забуттям.  
Хіба  я  не  знала,  як  це  пропустити  кожен  кратер  усередині  мого  тіла...  
Тільки  моє  тіло  все  ще  чекає,  коли  астронавт  прийде  
і  врятує  мене  від  цього  гігантського  кратера  в  моєму  серці...  
тільки  якщо  він  зможе  перетнути  пояс  астероїдів».
«Знала  б  я,  як  це  —  колись  бути  пульсаром,  
а  тепер  стиснутись  до  дрібниць  і  закінчити  ось  так…  
Хіба  я  не  знала  б,  як  це  боляче  та  невимовно….  
Бути  ЛЮДСЬКОЮ  ЧОРНОЮ  ДІРОЮ!»
   Якщо  знайти  світло  зірки  складно,  ми  не  повинні  турбуватися  про  його  пошук,  
натомість  ми  повинні  розвинути  відчуття  того,  що  воно  теж  знаходиться  в  темряві,  
зрештою,  можливо,  це  світло  зірки  було  не  таким.  
Він  не  призначений  для  того,  щоб  нас  бачили,  а  лише  для  того,  
щоб  ми  його  відчували.  
І  тоді  вам  не  потрібно  турбуватися  про  те,  щоб  відкрити  двері  та  вікна,  
щоб  впустити  трохи  світла  зірки,  тому  що  тепер  світло  зірки  всередині  вас,  
ви  його  відчули  і  задоволені  тим,  що  ви  відчули.
Я  відчувала,  що  спостерігають  за  мною.  Це  зміцнило  мої  думки  про  те,  
що  за  мною  спостерігають  із  паралельного  світу.  
Я  посміхнулася  про  себе  і  подумала  про  послання,  яке  намагається  донести  до  нас.  
Я  продовжувала  думати  про  це,  і  раптом  мені  спало  на  думку  повідомлення.  
Я  зіставила  весь  сценарій  із  нашим  життям  і  зрозуміла  його.  
Все  просто:  я  в  даному  випадку  представляє  Людей,  
Небо  представляє  наше  життя,  Місяць  представляє  наш  розумовий  процес,  
просто  приймаючи  його  за  «Мозок»,  а  хмари  –  це  рішення.
 У  всіх  нас  є  кілька  проблем  у  нашому  житті,  для  яких  ще  потрібно  знайти  рішення.  
Ми  дивимося  на  проблему  з  однієї  точки  зору  і  здаємося,  
коли  рішення  не  знайдені,  так  само,  як  я  здалася,  коли  не  побачила  жодної  хмари.  
Але  якщо  ви  витратите  час  і  зачекаєте  деякий  час,  поки  не  зійдуться  кінці  з  кінцями,  
ми  зможемо  знайти  рішення,  приховані  в  темряві,  так  само,  як  ми  чекали  руху  місяця,  
який  пізніше  оголив  приховані  хмари  під  її  світлом,  який  не  з'явиться  раніше.  
Зрештою,  я  зрозуміла,  що  за  цими  небесами  немає  паралельного  світу.  
Насправді  це  всередині  нас,  що  ми  не  можемо  досліджувати  себе,  
тримаючи  його  в  темряві  і  не  дозволяючи  своїм  думкам  висвітлювати  його,  щоб  розкрити  себе.
 І  це  залежить  від  того,  як  ви  будуєте  свій  власний  паралельний  світ.

Використання  літератури:
1.  Тумановський  Є.  Драма,  Містика,  Сучасна  проза  Чорна  діра:  Драма,  Містика,  Сучасна  проза/Єжи  Тумановський,  -  2019.  -  58  с.

2.  Соль  Д.  Фентезі  Дарина  Соль  фентезі  Джоан:  Фентезі/  Дарина  Соль,  -  2023.  -  393  с.

3.  Бушбі  А.  Худ.  Література  Кишеня  повна  зірок:  Худ.  Література/  Аїша  Бушбі,  -  2021.  -  328  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983215
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023

Ліки

цитата:  "Я  пишу  або  співаю  всі  ці  сповіді  не  для  того,  
щоб  занурити  всіх  у  глибину  безвихідності,
а  поділитися,  які  ліки  я  знайшла  для  себе".

Хворію...  хоч  і  непомітно
Ліки  є,  але  не  ті.
Намагаюся  знову...  безмовно...
Торкаються  слова  на  папері  у  тиші.
Вони  мовчать...не  чути  ані  слова.
Тільки  я  не  чую,  чи  те  ж  саме.
На  папері  зненацька  причаїлись  чиїсь  слова
почати  не  знаючи  з  чого.
ну  нічого...і  так,  пишу,
адже  я  знаю,  яке  має  бути  слово.
вступаю...рук  моїх  торкання,
В  рядки  кожне  слово  вкладаючи

Хворію...  хоч  і  непомітно
Ліки  є,  але  не  ті.
Намагаюся  знову...  безмовно...
Торкатися  клавіш  у  тиші.
Вони  мовчать...  не  чути  звуку.
Тільки  я  не  чую,  чи  те  ж  саме...
У  тому  інструменті  знято  струни,
Стоїть  як  прикраса.
Ну  нічого...  і  так  зіграю,
Адже  знаю,  як  має  звучати.
Вступаю...  рук  моїх  торкання,
В  акорди  ноти  збирати.

Але  не  бійся  прикрого  рядка.
не  бійся  фальшивої  ноти  також
моя  поезія  та  мій  спів,  мов,  ліки  цілющі,
як  ліки  зцілюють  тіло  людини,
так  поезія  та  спів  зцілює  душу,
підказуючи  звідки  черпати  сили,  знання  та  терпіння...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023

Гравітація

Найвища  Богиня  -  гравітація  «чорна  діра»,
Відчуваючи  її,  коли  Земля  притягує  щось
навколо  себе  та  до  себе,
Виникає  цікавість,  як  гравітація  «чорна  діра»
грає  переважно  на  кожній  планеті,
Підтримуючи  дивовижний  алгоритм!
Магія,  чарівність  і  краса  огортає  
нас  містичними  кольорами.
За  хмарами  відображається  гравітаційна  стежка,  
Не  дозволяючи  нам  плавати.

У  ритмі  гравітації  «чорної  діри»  ми  з  тобою  злилися.
Тепер  ми  єдине  ціле,  полетіли  вгору…
Зірки  поряд  з  нами  та  нічний  спокій  також…
Ехо  темряви  оточує  нас…
І  ми  ширяємо  з  тобою  у  гравітаційному  просторі…
Відблиски  чумадцького  шляху  розлітається  в  тиші…
Ми  в  Космосі,  як  дві  душі…
І  нехай  затягне  нас  в  гравітацію  «чорну  діру».
Ми  полетимо  сузір’я  шукати.
У  космічних  просторах  потопаючи…
І  таємні  бажання  виконувати,
Заборон  та  кордонів  не  знаючи…
Вся  відстань,  що  між  нами  -  простір,  час,
Петляють  десь  гравітаційними  стежками,
Всесвіт  створений  із  нас…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023

* * *

цитата:  "Де  істина,  там  і  містика,  
незалежно  від  того,  чи  важко  вам  чи  легко,  
ніколи  не  втрачайте  свій  фокус  —  
у  якому  напрямку  ви  хочете  рухатися."

 я  трохи  розбираюся  на  містиці,  мене  не  можуть  ніхто  обдурити.  
Справжні  містики  не  ховають  таємниць,  а  відкривають  їх.  
Вони  нічого  не  залишатимуть  у  тіні,  
а  таємниця  так  і  залишиться  таємницею.  
Зате  містику  не  обійтися  без  покриву  таємничості,  
знявши  який,  знаходиш  щось  цілком  тривіальне.

Не  можна  завжди  вірити  очам.  Уся  магія  у  тому,  
що  ти  не  туди  дивишся.

Щоб  йти  вперед,  частіше  озирайтеся  назад,  
бо  інакше  ви  забудете,  звідки  ви  вийшли  і  куди  вам  треба  йти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2023

Пустота

Жахливий  стан  порожнечі,
Порожні  кімнати  та  порожні  вулиці.
І  глуха  тиша  причаїлась  у  темних  кутках.

На  серці  пусто,  і  порожня  душа,
І  дивишся  на  мене  пустим  ти  поглядом,
А  вітерець,  останній  лист  кружля,
Гуляє  серед  дерев  без  вбрання.

І  майбутнє  порожнє  і  темне,
І  порожнеча  лякає  душевний  простір.
Мені  звикнути  пора  вже  давно,
Що  пусте  місце,  де  сидів  мій  милий.

Одна  на  кухні  чай  «порожній»  я  п'ю,
Пішли  надії  та  мрії  нічні,
І  думаю,  а,  можливо,  в  раю
Повернеться  Бог  на  небеса  порожні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2023

* * *

Цитата:  «Недоліки  і  переваги  тільки  загартовують»  

люди  занадто  багато  часу  витрачають  на  те,  
щоб  бути  кращими,  ніж  інші.

люди  усе  своє  життя  бояться  заступитись  за  когось  чи  щось,  
або  ж  вийти  за  рамки.  

людям  дуже  легко  перевершити  когось  у  чомусь.  
людям  дуже  важко  подолати  щось  усередині  себе.

Якщо  ти  вважаєш,  що  кращий  за  когось,  
то  виходь  та  доведи  це  –  саме  тут,  і  саме  зараз.

корисніше  загартовування  для  людей,  які  прагнуть  пізнати  себе,
та  які  наважилися  вийти  з  власної  бульбашки  
і  працювати  заради  чогось  вартісного  або  над  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023

* * *

Цитата:  «Прекрасне  у  щасті.
Бридке  у  нещасті,
Видиме  для  сліпих.»

Озирнися  -  Щастя  поруч,  під  твоїм  носом,  
озирнися  –  життя  прекрасне…  
Бачити  -  Щастя  у  вмінні  бачити  
і  створювати  цей  прекрасний  світ.  
Аби  завжди  в  душі  Горів  вогонь  кохання.

Бридко  усвідомлювати,  що  нами  користують  люди,
яких  не  хочеться  бачити,  
що  нас  ці  люди    згодовують  брехнею,  
бридко  усвідомлювати,  що  нами  керують  люди,
які    хихикають  нам  у  спину  таємно  або  явно.  
Навіть  якщо  від  цього  відвертаєшься,
ти  все  одно  приймаєш  у  цьому  участь.

Коли  щодня  бачимо,  то  стаємо  сліпими  до  бачиного.  
Але  кожен  день  різний,  і  кожен  день  є  дивом.  
Сліпа,  наївна  довіра  до  цинічного  диктатора  є  такою  ж  руйнівною,  
як  нав'язлива,  параноїчна  й  нічим  необґрунтована  підозра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023

Небесна троянда

Після  ночі  завжди  настає  світанок,
Рветься  радість  на  зміну  смутку.
Тільки  сумно  сяяла  небесна  троянда,
Сяяла  небесна  Троянда  наших  садів.
Жодні  пройдешні  грьози
Не  могли  розвіяти  її  пелюстки.  
Тільки  в  серці  туги  нестираємий  слід,  
або  з  Небом  нас  навіки  повінчали  -  ось  обручка...
...обручка  з  червоних  пелюсток  небесної  троянди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023

Війна! Мініатюра

Війна  

Тихої  ночі  український  народ  почув  вибухи.
 З  Цього  моменту  розпочалася  війна.  
Підчас  другої  світової  війни  всі  вірили,  
що  Гітлер  не  може  заподіяти  нам  лиха,  
навіть  коли  він  дуже  цього  хоче…
Так,  тепер  ми  сумнівалися  навіть  у  його  бажанні  винищити  нас…
Він  перетворив  у  ніщо  цілий  народ?  
Як  це:  викорінити  населення,  розсіяне  у  стількох  країнах!  
Стільки  мільйонів  людей!  Цікаво  -  якими  засобами?  
Це  у  Двадцатому  сторіччі!
Люди  цікавились  абсолютно  всім,  тільки  не  власною  долею  
і  історією  країни.    
Щодня  ми  зустрічаємося  зі  смертю  віч-на-віч.  
Говорячи  про  смерть,  як  про  ворога  людства.  
Проходячи  довгий  шлях  страждань.
Тому  Путін  в  продовж  всієї  війни  дотримується  тих  же  принципів,  
що  і  під  час  другої  світової  війни  Гітлер.
У  двадцять  першому  столітті  відбуваються  тіж  самі  жахливі  події.
Ми  ніколи  не  забудемо  цієї  кривавої  війни.
Ми  ніколи  не  забудемо,  як  вбивали    і  катували  дітей  та    жінок.
Ми  ніколи  не  забудемо,  як  катували  українських  людей  та  полонених.
Ми  ніколи  не  забудемо,  якою  ціною  були  звільнені  українські  міста  та  села.
Ми  ніколи  не  забудемо  наших  героїв.    
Ми  стільки  пережили.  Ми  думали,  що  немає  нічого  такого,  
що  могло  б  нас  налякати.  Але  ми  здригнулись  від  цього  жаху,  
який  живе  в  ворогові  до  нас.
Тож,  треба  щось  робити.  
Не  можна  просто  так  дозволити  себе  знищити  у  своєму  домі.  
спокійно  й  гідно  дивимося  в  обличчя  смерті
 і  під  захистом  ночі  люди  обєдналися.  
Бо  ми  тут  боремося  і  захищаємо  своїх  людей.  
Ми  боремося  і  захищаємо  свою  батьківщину.  
Ми  знищемо  агресора.  Бо  ми  вільні  і  знаємо  за  що  боремося.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979063
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2023

Містична країна (мініатюра)

Містична  країна,  яку  не  сплутаєш  з  жодним  іншим…  
Місця,  в  які  закохуєшся  з  першого  погляду  назавжди…  
Місця,  до  яких  тягне  постійно,  незалежно  від  пори  року  і  настрою…  
Містичні  місця  під  надійним  захистом  небесної  покровительки,  
біля  ніг  якої  не  в’януть  букети  живих  квітів  
і  не  затихають  слова  ревної  молитви  людських  душ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978843
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2023

Чорне око (мініатюра)

колись  давно  на  ці  землі  напали  вороги,  
які  грабували  й  палили  села,  вбивали  жителів,  
а  красивих  молодих  дівчат  брали  в  полон,  
щоб  пізніше  продати  їх  у  рабство.  
Одного  разу,  переправляючись  через  Чорний  ліс,  
вороги  зупинилися  біля  Чорного  ока,  щоб  відпочити.  
Полонені  дівчата  вирішили,  що  краще  померти  на  своїй  землі,  
аніж  жити  в  неволі.  
Вони  непомітно  вибрались  на  гору  Чорного  ока  
та  кинулися  з  неї  вниз.  
З  того  часу  зі  скали  почали  капати  краплі  води,  
які  з  часом  перетворилися  на  невеличкий  водоспад  
як  знак  великого  горя  та  неймовірної  відданості  рідній  землі.          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978688
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023

Мавка (мініатюра)

Мавка  —  Душа  Лісу  і  його  Берегиня,  яка  закохалася  в  парубка,  
який  грав  незвичайну  мелодію.  
Та  й  вона  закохалася  в  парубка  і  
почала  вірити  в  магічну  силу  кохання,  яке  об’єднує,  
рятує  та  дарує  життя.  
Коли  вона  пішла  на  магічний  звук  мелодії,  
то  побачила  звичайну  людину  з  якою  хотілося  їй  бути  поруч.  
Вона  мала  надзвичайну  магічну  силу  лісу  
і  тільки  воно  здатне  відкрити  в  людині  дивовижні  здібності  й  якості,  
за  допомогою  яких  можна  подолати  зло  й  людські  вади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978490
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023

* * *

Козаки,  соколи  дивляться  на  агресора  
острим  соколиним  оком.
Дивляться  просто  з  неба
Знаючи,  що  в  темні  часи  та  небезпеку,  
наш  край  від  ворогів  стеріг.
У  козаків,  соколів  шабля  лиха
Чуєте  дзвін:
Дзинь,  дзинь  шаблі  дзвенять    
Сила  духу  оживає.
Ворог  прийшов  -  бережеться  нехай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023

Січові козаки (мініатюра)

Ми  –  сучасні  січові  козаки.  Ми  мали  і  маємо  чародійні  сили,  
могли  довго  перебувати  під  водою,  а  з  води  виходили  сухими.  
Соколи  яснії,  вільні  птахи,  іноді  спішно  козака  забирали,  
на  крильця  собі  саджали,  за  тихим  вітром  рушали,  
під  високу  висоту  залітали,  з  неволі  його  виношали,  
в  рідну  Україну  відбували.
Коли  козаки  зробили  із  дерева  легку  споруду  у  вигляді  сокола,  
сіделко  до  неї  прикріпив  
і  обтягнув  усе  дивовижною  тканиною.
Соколи  дарували  кожному  козакові  крила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978227
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023

Соколи (мініатюра)

Кожний  з  молодих  сокіл  уже  навчився  
чомусь  у  бойовому  мистецтві.
Кожний  уже  досяг  чогось  у  військовій  справі.  
Хоча  це  може  й  здаватися  малим  
і  навіть  незначним  у  порівнянні  з  тим,  
що  сокола  чекає  в  майбутньому.  
Але  молодий  сокіл  уже  досяг  якогось  щабля  вдосконалення.  
Але  не  можна  зупинятися  на  цьому  щаблі,  
адже  попереду  ще  цілі  сходи  більше  складних  щаблів,
і  щоб  їх  досягти,  потрібно  вдосконалювати  те,  
що  вже  знаєш  і  осягати  те,  чого  ще  не  вмієш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978023
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023

Агресор (мініатюра)

Росія  як  історично  послідовний  ворог  України.

Наступальними  та  штурмовими  діями  ворог  намагався  
покращити  тактичну  ситуацію,  але  у  ворога  нічого  не  вийшло.

Також  ворог  намагається  відновити  втрачене  положення,  
але  знову  промах.

Але  Ворог  лютує  від  власної  слабкості  на  фронті,  
мститься  безневинним  мирним  жителям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977826
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023

Патріотизм (мініатюра)

Патріотизм  судять  не  по  словах,  а  по  справах  людини.  
Любов  до  Батьківщини  є  виявом  гордості  за  свою  рідну  землю,  
за  її  матеріальні  й  духовні  надбання.  
Це  готовність  захищати  інтереси  насамперед  країни,  а  не  власні.

 Україна  –  це  земля,  де  живуть  сильні  і  сміливі  чоловіки,  
віддані  і  сильні  духом  жінки,  
де  прапор  має  два  кольори  світу  –  небесний  та  сонячний.  
І  ми  віримо,  що  з  такою  кількістю  патріотів  
Україна  переможе  у  цій  страшній  війні,  
бо  ніхто  ніколи  не  зламає  цих  людей.  
А  якщо  і  встанемо  на  коліна  –  то  лише  перед  Богом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977613
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023

Воїнам (мініатюра)

Ми  будемо  з  вами  на  кожному  етапі  цього  шляху,  
стільки,  скільки  знадобиться.  
Те,  чого  ви  досягли,  має  значення  не  тільки  для  України,  
а  й  для  всього  світу.  
І  разом  ми  доб'ємося,  щоб  полум'я  свободи  горіло  яскраво,  
і  світло  перемогло  пітьму.

Бо  темрява  спонукає  до  тиші,  яка  також  промовляє.  
Стараймося  вслухатися  в  неї.  Тоді  маємо  шанс  почути  голос  Бога.  
Адже  ми  до  Нього  маємо  стільки  питань.  
Рівно  ж  темрява  дарує  достатньо  часу  для  сну,  
незважаючи  на  тривоги  і  переживання.  Щоб  побачити  світло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977421
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023

Перемога (мініатюра)

Ми  готові  докласти  максимум  зусиль  для  розвитку  та  процвітання  нашої  батьківщини.  
Ще  попереду  багато  важких  днів,  болю  і  втрат,  
але  ми  впевнені  у  перемозі,  в  те,  що  країні  потрібно  жити,
 а  нам  робити  те,  що  вмієш  та  любиш.

Ми  переможемо,  тому  що  з  нами  правда,  з  нами  Бог,  
з  нами  Україна,  і  з  нами  наш  Великий  Тарас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977209
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023

Ворогам (мініатюра)

Десь  у  глибині  душі  мені  школа,  що  вороги  прийшли  на  нашу  землю.  
Бо  вороги  не  знають,  що  на  них  чекає.  
 Наівні  вороги  приходять  помирати  в  чужу  країну  —  думаючи,  
як  погано  їм  жити  в  своїй.  Наша  земля  не  пробачить  ворогів.
Тож,  їм  легше  вічно  спати  в  чужій  землі,  ніж  виживати  на  своїй  землі.  

Така  ж  доля  чекає  усіх,  хто  захоче  загарбати  нашу  землю  
та  відібрати  незалежність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976981
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023

Ми з України (мініатюра)

Проект  Ми  з  України!
створила,  аби  висловити  підтримку  
та  повагу  незламності,  згуртованості  
й  бойовому  духу  нашого  народу  в  цій  жорстокій  війні.  
Усі  ми,  як  один,  боремося  за  свободу  
та  європейське  майбутнє  України.  
Ми  не  припинимо  боротьбу  за  себе  і  свою  землю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976793
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023

Засипляйте

Гей  вороженьки

Рік  за  роком  знову  й  знову
Створювали  злобну  зброю,
Проспівуючись  і  скорюючись  злому  слову
Засипляйте,
Засипляйте,
Засипляйте  
Мені  шкода,  гей  вороженьки,
Що  прийшли  на  нашу  землю,
Йдучи  на  смерть  в  чужу  країну  
Засипляйте,
Засипляйте,
Засипляйте
Мені  шкода,  гей  вороженьки,
Що  напали  на  чужий  дім,
Вмить  змішайтеся  з  землею  уві  сні  навіки  спить
Засипляйте,
Засипляйте,
Засипляйте

Гей  вороженьки  

Спатимете  в  землі  холодній,  очі  не  піднімайте,
Ви  ж  хотіли  землі  цієї,
Хіба  що  хижун  з-під  синього  неба  кинеться  на  вас
Засипляйте,
Засипляйте,  
Засипляйте

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975608
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023

Вороженьки

У  нас  війна,  а  вороженьки  все  лютують,
не  дають  нам  в  ріднім  краю  жити,
але  днем  за  днем  вороженьки  йдуть  стіною,
прихопивши  із  собою  злобну  зброю
та  заганяючи  нас  в  темряву  і  при  цьому  вороженьки,  
стільки  душ  згубили,  
від  гніву  Бога  і  людей  втікають,
але  від  нас  не  втечеш,  
бо  у  власній  крові  втоплені,  
в  холодну  землю  лягають  
і  очі  не  піднімають.
Ви  ж  хотіли  землі  цієї
Тож  тепер  змішайтеся  з  нею.
Станьте  самі  моєю  землею.
Так  ми  боремося  з  темрявою.  
Бо  нести  світло  можуть  лише  ті,  
хто  не  боїться  пітьми.  

Використання  літератури:


Спаська  О.  Містика  Буде  тобі,  враже,  як  та  відьма  скаже:  Містика/Олександра  Спаська,-  2022.-  15  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023

Наше кохання

Знайшовши  ізюминку  нашого  кохання,  
Зануривши  у  глибину  бездонного  простору,
Вирує  наше  ім’я,  
Притягує  їх  гравітація.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023

Привид ночі

Жив  привид  один  у  домі  жахів
і  жду  якогось  чуда  із  чудес.
Читаю  ніч,  немов  би  чорну  книгу.
якщо  він  захоче  приходив  до  людей  у  сни  вночі
люди  вночі  спали  міцним  сном,  
а  коли  від  переляку  
прокидалися  на  мить  не  помітиш  слід  мій,
я  зникав...
Якщо  він  захоче  лякав  людей  у  своїй  хаті,  
що  заходили  туди,  
тихо  проходячи  крізь  стіни,  
здивовано  дивлячись  
і  з  несподіванки  лякаючи  непроханого  гостя,  
щоб  викликати  страх  у  людей,
а  люди  тікали  від  дому  жахів.

Новорічна  ніч  промайнула,  
як  привид,  але  цієї  ночі  я  бачив,  
чарівного  привида,  я  був  поряд  з  ним,  
відчуваючи  себе  потрібним  і  шалено  щасливим,
при  цьому  ні  краплі  страху  в  очах,  
ні  краплі  жалю  у  вчинках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022

Притча Добро і зло, Світло і пітьма

Професор  в  університеті  поставив  своїм  студентам  таке  запитання.
—  Все,  що  існує,  створено  Богом?
Один  студент  сміливо  відповів:
-  Так,  створено  Богом.
-  Бог  створив  все?  —  спитав  професор.
-  Так,  сер  -  відповів  студент.
Професор  запитав:
—  Якщо  Бог  створив  усе,  то  Бог  створив  зло,  якщо  воно  існує.  
І  згідно  з  тим  принципом,  що  наші  справи  визначають  нас  самих,  отже,  Бог  є  зло.
Студент  притих,  почувши  таку  відповідь.  
Професор  був  дуже  задоволений  собою.  
Він  похвалився  студентам,  що  ще  раз  довів,  що  віра  в  Бога  це  міф.

Ще  один  студент  підняв  руку  і  сказав:
—  Можу  я  запитати  вас,  професоре?
-  Звичайно,  -  відповів  професор.
Студент  підвівся  і  запитав:
-  Професоре,  холод  існує?
-  Що  за  питання?  Звісно,  існує.  
Тобі  ніколи  не  було  холодно?
Студенти  засміялися  з  питання  молодої  людини.  
Молодий  чоловік  відповів:
—  Насправді,  сер,  холоду  не  існує.  
Відповідно  до  законів  фізики,  те,  що  ми  вважаємо  холодом,  насправді  є  відсутністю  тепла.
 Людину  чи  предмет  можна  вивчити  щодо  того,  має  він  чи  передає  енергію.
 Абсолютний  нуль  (-273  градусів  за  Цельсієм)  є  повною  відсутністю  тепла.  Вся  матерія  стає  інертною  та  нездатною  реагувати  при  цій  температурі.  Холоду  немає.  
Ми  створили  це  слово  для  опису  того,  що  ми  відчуваємо  за  відсутності  тепла.
Студент  продовжив:
—  Професоре,  темрява  існує?
—  Звісно,  існує,  при  цьому  згадавши  про  те,  що  що  йому  старий  відкрив  одну  життєву  істину:
«Жили  в  одному  місті  двоє  людей.
Один  -  з  ранку  до  ночі  молився  на  сонці,  дотримувався  рамок  пристойності,  славив  День  і  Світло  і  ненавидів  грішників.
Інший  з  ночі  до  ранку  сидів  у  шинках  і  корчмах,  проводив  час  з  дівчатами  і  славив  Темряву,  розпусту,  хіть  і  зневажав  праведників.

Якось  зустрілися  вони  на  світанку,  один  на  роботу  йшов,  інший  -  з  бенкету.  
Тихо  слово  образи  пролунало,  швидко  встромився  ніж  грішника  в  серце  праведника  і  так  само  швидко  увійшла  до  буйної  голови  грішника  мотика  праведника.  Швидко  померли...

...Виявилися  їхні  душі  у  великій  залі,  перед  тронами  Великих.
 Посідали  на  тих  тронах  сам  Государ  Біле  Світло  та  сама  Пані  Велика  Темрява.
Здивувалися  душі,  поклонилися  кожен  своїм  покровителям  і  слово  казали:
-  Славься,  Батюшка  Світло!  -  Рік  праведник  -  Знав  я,  що  тебе,  доброго,  побачу!  Все  життя  тебе  славив!
-  Шануйся,  Велика  Темрява!  -  Рік  грішник  -  І  я  знав,  що  після  смерті  до  тебе  потраплю  в  обійми!
Нахмурилися  Господь  і  Пані,  такі  промови  почувши...
Рік  Господь  Білий  Світло  праведникові:
-  Не  мене  ти  прославляв,  не  мені  ти  молився.  
Ненависть  у  моєму  обличчі  ти  шанував,  та  так  і  помер,  її  силами  засліплений...  
Діти  Мої  не  так  вмирають,  а  за  Життя  і  за  Любов,  за  сім'ї  та  за  землю  свою  кістками  лягають...
Мати-Тьма  говорила  грішникові:
-  Не  мене  ти  шанував,  а  сестру  мою  молодшу  –  Ненависть.  
Не  так  мої  діти  вмирають,  немає  в  Смерті  їх  ні  злості,  ні  ненависті,  а  бажання  бути  Вільними.
З'явилася  перед  Світлом  і  Темрявою  раптом  сіра  тінь  у  синьому  одязі,  подивилася  на  людей,  посміялася,  та  голосом  зловісним  мовила:
-  Було  все  у  вас,  і  Світло  і  Темрява,  і  День  і  Ніч,  і  Робота  та  Свобода.  
Все  мені  віддали,  навіть  душі...
Забрала  вона  душі  людські  з  собою,  просто  в  пекло  потягла,  та  так  і  згинули  "грішник"  і  "праведник"  у  Чорному  Полум'ї,  як  і  не  було  їх.

А  Господь  і  Пані  встали  та  й  пішли  на  дві  частини  Миру.  
Світло  Волею  своєю  піднімало  трави  зелені,  зігрівало  поля  та  ліси,  топило  льоди  та  сніги,  давало  Життя  Миру.  
Мати-Темрява  на  місячній  човні  на  іншу  частину  Світу  попливла,  
несла  сон  та  дрімання  Світлим  і  час  для  Життя  Темним,  
укутувала  зимою  поля  та  ліси,  щоб  відпочивали,  спали  вони  до  приходу  Брата...
Так  і  йде  Світом  Світло  і  пливе  над  світом  Темрява,  
та  на  сході  та  заході  сонця  зустрічаються,  щоб  знову  вдвох  подивитися  в  очі  тих,  
хто  помер  з  їхніми  іменами  на  вустах,  
пильно  в  очі  дивляться,  гостро  серця  відчувають,  
адже  так  мало  серед  людей  Їх  Справжніх  Нащадків...»
—  Ви  знову  неправі,  сер.  Темряви  також  немає.  Темрява  насправді  є  відсутність  світла.  
Ми  можемо  вивчити  світло,  але  не  темряву.  
Ми  можемо  використати  призму  Ньютона,  щоб  розкласти  біле  світло  на  безліч  кольорів  і  вивчити  різні  довжини  хвиль  кожного  кольору.  
Ви  не  можете  виміряти  темряву.  
Простий  промінь  світла  може  увірватися  у  світ  темряви  та  висвітлити  його.  Як  ви  можете  дізнатися,  наскільки  темним  є  якийсь  простір?  Ви  вимірюєте,  скільки  світла  представлено.  
Чи  не  так?  Темрява  це  поняття,  яке  людина  використовує,  щоб  описати,  що  відбувається  за  відсутності  світла.
Зрештою,  юнак  запитав  професора:
-  Сер,  зло  існує?  При  цьому  загадавши  про  те,  що  йому  старий  відкрив  одну  життєву  істину:
«—  У  кожній  людині  точиться  боротьба,  дуже  схожа  на  боротьбу  двох  вовків.
 Один  вовк  уявляє  зло:  заздрість,  ревнощі,  жаль,  егоїзм,  амбіції,  брехня.  Інший  вовк  представляє  добро:  мир,  любов,  надію,  істину,  доброту  та  вірність.
Онук,  зворушений  до  глибини  душі  словами  діда,  задумався,  а  потім  спитав:
—  А  який  вовк  у  кінці  перемагає?
Старий  усміхнувся  і  відповів:
—  Завжди  перемагає  вовк,  якого  ти  годуєш.»
На  цей  раз  невпевнено,  професор  відповів:
—  Звісно,  як  я  вже  сказав.  Ми  бачимо  його  щодня.  
Жорстокість  між  людьми,  безліч  злочинів  та  насильства  по  всьому  світу.  Ці  приклади  є  чимось  іншим  як  проявом  зла.
На  це  студент  відповів:
—  Зла  не  існує,  сер,  або  принаймні  його  не  існує  для  нього  самого.  
Зло  це  просто  відсутність  Бога.  
Воно  схоже  на  темряву  та  холод  —  слово,  створене  людиною,  щоб  описати  відсутність  Бога.  
Бог  не  творив  зла.  
Зло  це  не  віра  чи  любов,  які  існують  як  світло  та  тепло.  
Зло  це  результат  відсутності  у  серці  людини  Божественної  любові.  
Це  начебто  холод,  який  настає,  коли  немає  тепла,  або  начебто  темряви,  яка  настає,  коли  немає  світла.
Професор  замовк.

Використання  літератури:

1.  Астильерос  Г.  Книга  Саморозкриття.  Внутрішня  Алхімія  Світла  і  Темряви:  книга/Ганні  Астильерос  (Софія),-2017  -  256  с.

2.    Чейнані  З.  Школа  Добра  і  Зла.  Кн.  1/  З.  Чейнані  ;  пер.  Т.  В.  Марунич  ;  іл.  Я.  Бруно.  —  Харків  :  Ранок,  2018.  —  608  c.  :  іл.  —  (Школа  Добра  і  Зла).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969217
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022

Зимова пора

В  зимова  пору.  На  порожній  вулиці
Прокинулась  заметіль  
та  вона  в  танці  кружляє  
І  вітер  все  сильніше  віє,
граючись  сніжинками  в  повітрі…
Подивись  яка  краса.

В  зимова  пору.  На  порожній  вулиці
Прокинулась  заверюха
та  вона  снігом  кружляє  в  повітрі
при  цьому  малюючи  сніжинками
на  вікнах  візерунки…
Подивись  яка  краса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022

Небо

Темно-синє  небо
дивилося  на  нас,
освітлюючи  наші  тіні  на  стіні,
малює  нас  тьмяне  світло  місяця
і  вітер  додає  нам  візерунки,
не  дає  зникнути  у  темряві  нічний.
Всесвіт  грає  в  ночі,
оживляючи  наші  тіні...
ми  на  порозі  сну
і  наші  тіні  миготіли  на  стіні
при  темно-синьому  небі,
малюють  тіні  знаки.
І  раптом  дві  тіні  злилися  в  одну...
і  кожна  ніч  змінюється  на  ранок
наші  тіні  
мовчки  сповзали  з  напівтемної  стіни,
залишаючи  сліди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022

В мені живе…

В  мені  живе  маленька  пацанка,
я  захищаю  всіх  від  кривдників  
при  необхідності.

В  мені  живе  бунтарський  дух,
я  не  ангел,  я  бунтарка,
тільки  з  хлопчиками  дружу.

є  мрія  в  мене  одна,
я  прошу  у  неба  про  щастя  
і  про  кохання,
тільки  час  лікує,
я  не  та  і  ти  інший
між  нами  тінь  кохання,
ми  дві  різні  планети
і  не  скажемо  правди  всієї

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

Тіньовий образ

представивши  про  тіньовий  образ
і  продовжуючи  бачити  тінь
ти  мрія  моя
я  не  можу  не  думати  про  тебе...
тіньовий  образ  весь  час  ходить  за  мною
я  від  тіні  тікаю,  а  тіньовий  образ  весь  час  зі  мною
і  раптом  все  згасло  вночі
і  тінь  зникла
я  оглянувся  тіньового  образу  немає
я  подумав  ховається  від  мене  тінь
в  надії,  що  тіньовий  образ  повернеться  додому

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022

Кобра

ходили  чутки:
 "не  грай  з  коброю,  небезпечна  змія",
але  все  одно  пішла  туди,
 де  кобра  могла  напасти  на  кого  завгодно.  -
І  пройшовши  повз  змії
не  помітивши  її,
а  кобра  крізь  окуляри
глянула  на  мене  
і  раптом  напавши  на  мене  
пронизавши  іклами  шкіру  
і  тут  же  впорскує  отруту.
 І  від  укусу  моє  тіло  задубіло  
і  тут  же  перетворилася  на  ляльку  я,  
з  якою  можна  грати,  як  грають  іграшкою.
Ось  і  змія  скориставшись  моментом  
крутила  вертіла  мною,  як  хотіла
Насправді  награвшись  мною  
настав  час  викинути  мене.  
У  душі  залишився  шрам,
з  глузду  мене  зведе  такий  біль,
 але  я  жива,  я  людина...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2022

Життя - Буття

Все  наше  Життя  -  Жива  Книга  Життя  -  буття.
І  кожну  мить  чомусь  вчить  нас  вона.
І  мета  подій  невипадково  нам  дана.
І  допомога  
у  скрутну  годину  нам  надсилається  завжди!

Вчися  без  страху  та  образи  приймати
Все,  про  що  тобі  захоче  Життя  сказати.
Тоді  зможеш  сили  зберегти
І  їх  на  користь  Миру  навернути!

у  живу  книгу  життя  -  буття
іноді  заглядаю  і  я
у  кожного  свій  шлях
в  цьому  світі
не  шукай  складних  шляхів  там,  
де  є  проста  дорога,
завжди  вибирай  
найважчий  шлях  на  ньому  
ви  не  зустрінете  конкурентів.
пройшовши  важкий  шлях,
щоб  полегшити  свою  працю  над  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

Добро і зло

Добро,  прокинувшись  рано  вранці,
Свій  сніданок  легкий,  швидко  з'ївши,
Пішло  вулицею  неквапливо,
Одяг  білий  одягнув,
сяючи  божественним  світлом

Злоба,  Назустріч  йшло  в  латаних  лахміттях,
Втомлено  ходою  кульгаво,
Плелося  Зло  з  величезним  мішком,
За  худою  скрученою  спиною,  
насувається  темрява.

І  ось  добро  вступивши  в  боротьбу  зі  злобою,
як  людина  бореться  всередині  себе  
йде  своя  війна  «світло  і  пітьма»
ми  перед  вибором  завжди,
то  наша  карма  та  доля

А  якщо  вибрав  ти  бік,  значить  іди,
нехай  вдасться  зло  у  тебе  звернути  в  добро
 в  світло  і  добру  звістку,  і  сяйво  кохання...
обидві  сили  течуть  рівномірно  у  крові.

Добро  і  зло,  як  два  початку,  
так  тривало  сотні  тисяч  років,
але  якби  ніч  не  наставала,  
не  з'являвся  б  світанок.

Використання  літератури:

Максимчук  О.  Книга  Світ  у  вулкані.  Дощ-убивця:  Книга  2/Ольга  Максимчук,  -  2021.  -  328  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022

Притча «Світ земний та небесний»

Посередині  широкої  річки  на  острові  було  село.  
Якось  сталася  паводка,  річка  розлилася  
і  почала  затоплювати  все  довкола.  
Люди  бігли  хтось  на  чому:  на  човнах,  плотах,  колодах.
   У  цьому  селі  жив  самотній  старий,  який  вірив  у  Бога,  
дотримувався  постів  і  свят,  молився,  вів  праведне  життя.
 Залишився  стоїк  на  острівці  один.  
А  вода  все  прибувала,  вже  весь  острів  покрився  шаром  води
і  раптом  вода  викинула  на  берег  сироту.  
Згодом  він  прокинувся  і  побачив  старого,  
котрий  відмовлявся  від  допомоги  людей.  
Старий  підійшов  до  сироти  і  вирішив  допомогти,  
а  сирота  оговтавшись  питає  старого:
–  Де  моя  мама?  –  питав  сирота.

–  Смерть  забрала  її,  –  відповіли  люди.  
Вирішив  тоді  сирота  Смерть  знайти.

«Подивлюся,  де  Смерть  маму  ховає,  
і  відведу  її  додому»,  –  думав  сирота
і  йшов  без  утоми  через  поля  та  ліси,  долини  та  гори.

Багато  земель  виходив  сирота  
і  одного  разу  заблукав  у  чорному  лісі.  
Довго  продирався  він  крізь  гущавину,  
всі  руки  поколов,  весь  одяг  вирвав.  
Раптом  скінчився  чорний  гущавина,  
і  вибрався  сирота  на  луг  повний  квітів.

Небо  осяяло  чудовим  кольором,  
а  назустріч  йому  вийшла  дівчина  невимовної  краси.  
Ласкаво  погладила  дівчина  сироту,
 і  всі  його  подряпини  зажили  миттєво.

-  Хто  ти?  Цариця  тутешньої  землі?  –  спитав  сирота.

-  У  мене  немає  землі.  
Я  живу  між  світами  і  проводжу  людей  із  тутешнього  світу,  
повного  болю  та  страждань,  у  світ  світла  та  любові.

-  Я  хотів  би  туди  потрапити,  
але  спочатку  мені  потрібно  знайти  маму.  
Її  забрала  зла  стара  Смерть,  –  зітхнув  сирота.

-  Як  ти  думаєш,  я  здатна  завдавати  людям  зло?
 -  Запитала  прекрасна  дівчина  і  глянула  сироті  прямо  в  очі.  
Від  цього  погляду  потепліло  в  сироти  на  серці,  
і  пройшли  втома  та  голод.

-  Ні,  ти  прекрасна,  як  неземна  фея,  -  відповів  сирота.

–  Це  я  проводила  твою  маму  з  тутешнього  світу  у  світ  Небес,  
–  зізналася  дівчина.  
-  Але  твій  час  ще  не  настав.

Сирота  заплакав,  а  дівчина  лагідно  сказала:
 -  Запам'ятай:  "Смерті  немає,  є  тільки  зміна  світів".
 Твоя  мама  бачить  тебе  з  висоти  і  посилає  тобі  своє  кохання,
 -  з  цими  словами  дівчина  вклала  в  руку  сироті  нев'янучу  квітку.  
Потім  вона  дмухнула  на  його  очі,  і  сирота  солодко  заснув  на  лузі.

Коли  він  прокинувся,  дівчини  вже  не  було,  а  в  його  руці  лежала  нев'януча  квітка  кохання.
Сирота  запитав,  
чому  старий  весь  час  відмовляється  від  допомоги  людей
і  старий  відповів,  
що  його  Бог  врятує!  Так  і  потонув.
Потрапив  старий  на  небеса  і  постав  перед  Богом.  
Його  перше  запитання:
 —  Господи,  я  так  у  тебе  вірив,  так  тобі  молився!  
Чому  ж  ти  мене  не  врятував?
 А  Господь  відповів:  
—  А  хто  ж  тобі,  дурню,  пліт,  шлюпку  та  гелікоптер  посилав?!

Використання  літератури:

Дюма  А.  Людина,  що  не  могла  плакати  /  Александр  Дюма;  пер.  з  фр.  С.  Бірюльова;  іл.  А.  Музичишин.  Львів  :  Апріорі,  2020.  36  с.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968382
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022

* * *

Частинка  кохання  можна  висловити  
в  міріаді  різних  методів,  
але  найвічнішим  
і  найціннішим  завжди  
залишиться  класичний  любовний  лист.  

Шекспір  говорив  не  про  одну  дурість.  
Якщо  частинка  кохання  миріади  
справді  є  лише  
частинка  кохання  міріади  дурниць,
 то  я  зробив  їх  усе,  
що  може  означати  тільки  одне  -  
я  любив  її  щиро,  шалено,  глибоко!

з  частинки  любові  міріаді  шляхів,
 якими  ми  визначаємо  
частинка  кохання  миріади,  мабуть,  
немає  більш  чесного  
і  сильного,  ніж  цей:  
велике  кохання  корениться  
у  великому  партнерстві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2022

* * *

Мій  батько  одного  разу  
порадив  мені  опанувати  закони,  
які  керують  прекрасним  листом,  
доки  я  не  зможу  вплітати  гарні  слова  у  світи,  
і  ці  слова  вплітаючи  міріади  зірок.  
Якщо  я  коли-небудь  здійсню  цей  подвиг,  
я  підпишуся  в  цій  історії  своїм  ім'ям.

Головним  фактом  мого  життя  було  існування  слів  
і  можливість  вплітати  ці  слова  в  поезію,  
і  гарні  слова  вплітаючи  міріади  зірок.

ми  спимо,  
але  ткацький  верстат  життя  
ніколи  не  зупиняється,  
і  візерунок  гарних  слів,  
який  вплітався  в  міріади  зірок,  
коли  сонце  сідало,
 і  візерунок  гарни  слів  
вплітаючи  міріади  зірок,  
коли  воно  зійде  вранці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022