| Сторінки (7/624): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Зворушений вітром травневого ранку коли,
Ще холодним руйнує розлоги фонтану. Місто
Під бляклими хмарами в тінях його руки,
Торкається клавіш старого, як світ фортепіано.
Початок століття. Початок того, що й колись,
Скуйовджені вітром дати, тривоги, мрії.
І схід, що над обрій з'являється у вогні,
Здається, що полум'я, небом, своє розвіє.
І що вже фонтан. Гносієна з вікна. Трепет.
Холодне повітря, сьогодні, як битий піксель,
На лінії часу, здається не стало тебе,
На лінії часу - числа, числа, числа.
23.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
Скільки не дивись на місяць в його морях
не сховається погляд, не стане притулком кратер;
відстань, що спрощує форму, формує страх,
і крізь телескоп на гарматний зближається постріл.
Та ж відстань до люстри, чийогось навпроти вікна,
в якому хвилюється світлом відкрита штора.
Можливо, присутність в квадраті людського життя,
є видимість складки, жіночої тіні порух.
03.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
Зліва плескала арфа,
а справа гуділа туба,
Летіли між ними хмари,
чорні-чорні, як ноти туга.
Тягнулись роялем тучі,
і скидала опівніч - фалди,
І сміялась півгола відьма,
Коли на банкетку падала.
Зорі, зорі складались в сузір'я,
Ліри. Ліра мовчала - згубою.
Ніч тривожить забутим іменем
Знову. Між арфою й тубою.
12.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
Сьогодні безглуздо про тебе думати.
Колір вечірнього неба наче,
Колір ікони –
Ніколи не змішаний з іншим, щоправда,
Сонце між хмари завжди проглядує,
Промінням, що хвилі згинає в меандр,
Краєм туніки.
Краєм. Зрештою,
Та колонада давно зруйнована.
Навряд чи згодяться руїни для прикладу.
Так, пригадалось з нічогонероблення,
Крім того поети до них привикли.
Вірніше знаходять між ними бісер
Слів, що стрекоче по мармуру. Знаєш,
Мені все простіше тебе забути,
Як коннелюри надщерблені варвару.
Єдине, про що, я писати, можу,
В ритмі задушного декадансу –
Це про домірну залежність надії
Від сонця, оскільки епічні станси
Любові лежать на поверхні місяця.
Гірше. Нажаль, вже немає правил.
Немає ні кольору, ні естетики.
Все на єдиній картині записано –
В рамі без серця та в рамі правди,
Що пропорційна в сльозах до вірності,
У вічних пошуках та скитаннях.
11.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
Чим далі від берега - ширшим здається край
Землі за яким ще не видно нового берега,
В розфокусі обрій, мов воском забризкав Ікар,
Повторним падінням з картини голандця Брейгеля.
Лихоманкою мова ще досі про очі крота.
Що он Боварі отруїлась нудьгою. Не правда,
Що кровю-чорнилом з ікарового пера,
Нова Одісея напишеться та Іліада.
Що ми ще полюбимо, так, як ніхто не любив,
І свою Беатріче, і свою Дульсінею Тобоську,
Шкода, тілька крила все той же Дедал скріпив,
Здається для притчі, чи то ненавмисно із воском.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
Як довго вдивляється жінка в осіннє озеро,
Забувши про світ навколишній… погляд не в силі,
Про біль кричати. Такий непорушний спокій -
Тривожний, щасливий,
Що, позаду - спинившись - прохожий,
Тривожність ще більше підсилює.
Чи то прикували до себе граційні лебеді?
Чорні цятки качок, що викльовують зверху водорості?!
Що погляд її незворушує й тендітна дівчинка,
Що котиться з поскрипом шприх на велосипеді.
Можливо вона розчиналась у водах молодості?
Пригадала гуляння алеями, кохання своє, кокетство,
Чи може на дно залягають свинцеві помисли,
Що повз пролетіли любов, життя, мистецтво.
Що забуті поети в розгойданих ночах поспіхом,
Під склепінням осіннього неба у водах втоплені,
І тільки сьогодні, їх душі почулись з озера,
Що їх голоса під намулом лежать, переповнені
Вчорашнім відчаєм.
Ах, плюнути б їй на холод, у воду звільнити кинутись,
Як є, у пальто, розполохавши білих лебедів,
Та осінь холодна та й сором, до слова, стримує.
До того ж уява завжди перебільшує з трепетом.
Немає нікого, нічого на тому дні.
Вона стрепенулась. Нікого, нічого - напевно.
««Направду, прекрасні осінні, холодні дні», - сказала вона,
і додала, - та білі лебеді».
23.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021
Не слухати б довгі тиради, речення
Минувши дороги, шляхи, на узбіччі,
Залишити всі непристойні речі
Театр, книги, середньовіччя.
Зацитькати осінь, і тих, що на лови
Виходять з хортами ловити листя, що
Крутиться з їхніми головами,
І зійти в мовчання, хоча б на тисячу
років.
Можливо відбутись в міжріччі тріщиною,
Мережками мармуру на кладовищі,
Забутись в потертій мозаїці, знищеній
Часом,
Топтатись на тінях світанку і вище,
За рікою
Згадати мережки на стегнах гетери,
Що наче пробуджують дух з Іонічного
Моря, ордеру, з колін Венери,
Коли між колони пливуть пентери,
Риму.
Тут, за узбіччям лиш сосни вічності,
І тиша, як хмари, і вітер, як небо.
А там…
Ти вийшла з келії Середньовіччя,
Розлучивши уста від сосків Астарти,
Достатньо середня і достатньо світла,
Щоб далі осліпнути і не бачити
Місто з бельведеру Аполона. Мабуть,
З вікон, твоєї багатоповерхівки
Сонце зникає в долонях храму,
Зачепившись місяцем за верхів'я
Сосен.
Задушно. Одному в мовчанні незвично, тісно,
В кімнаті Паскаля одні натюрморти,
Сходяться в точці де віденське крісло,
На якому футболка твоя та шорти.
Крони чорніють в склепінні осені
Дзвонять. І дзвінко стріляє месенджер,
Ніяк не згадати, для чого запрошені
Люди, впереміш в кімнату з предметами.
І скільки твоїх серед їхньої статики,
Можливо картин, статуеток, мебелі,
Можливо рукописів, музики, клаптиків,
Ідей, що записані безпредметними,
Але залишають, як запах, враження,
В кімнаті, де площею, навіть стіни,
Нічийні.
Живуть за незвіданим власним призначенням,
Як ліжко, на якому втрачають гімен,
Реквізит для минулого часу, пам'яті.
Немов мізансцена старої п'єси
Насправді нічийна, як слово Автора.
Усе, що побачиш, на сцені, здається,
Ти бачив давно, за останньою партою.
22.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021
На межі сновидінь розторочених,
Гострим лезом проміння опівночі,
Розриваєш конверт із запрошенням,
Щоб спочити хоч трохи од вічності.
Від постійності, невідворотного
Існування, від безперервності,
Що по суті весь час горизонтами,
Не міняється вихід з непевного
Світу.
Все одно, як вихоплює з темряви,
Повний місяць захоплених юністю,
Що в безсонні шукають безсмертності,
А опісля рецепти забутися.
Наче риба вдивляється поглядом,
Не моргаючи сонцем та місяцем,
Обертаючись стежить невтомлено,
Без повіки і сверлить зіницями -
Небо.
Хронічним
Безсонням.
13.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021
Знаєш, немає жодного толку,
шукати гарячий погляд,
чи слухати теплий подих, тих,
хто шукає гігантську голку,
щоб загнати верблюдів в продух.
Можеш дихати, так, як завжди,
рівномірно, ритмічним ямбом,
незворушно сидіти поруч, ком
до горла підступить правди
Караваном, словами, ядом.
Нам не вистачить слів з амвону,
дня і ночі, що курять ладан,
щоб заквітнути пишним садом, сад
зотлів, і нудьгою втома,
теплим зліва, і теплим справа.
15.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021
Що в неї в домі? В домі – бардак. З дверей,
вітер, крізь зуби нашептує змови. Кігті,
на лапах витягує в масці коня Асмодей,
з лихим божевіллям сліпого кошмару. Лікті
кусатимеш, питимеш з решета. Зрештою, куб,
кімнати твоєї зіплющиться до картини
де на груди сонливі, твої, возсідає інкуб.
Просинайся нещасна. Молись до святої Христини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2020
Спливає водою тут сонце жовтавим мазком.
Покосився фронтон із розеткою на тимпані,
І світло лягає пергаментом крізь вікно,
На дощату підлогу, до ніжки старого дивану.
Незворушна долина, як мертва, чи сонна, і лиш,
На поливаних хмарах розписаних перламутром,
Бовваніє тонесенька лінія вигнутих крил,
І час оживає в тих порухах, невідчутно.
Оминає фронтон. Тінь проковзує фризом. День.
Живиці із соком вбирають осколки сонця.
І з гілки, стрибаючи, білка на ветхий пень,
Сполохує хрустом затишшя твого безголосся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020
Тут від ратуші на квадратній площі,
Що годує нічних метеликів,
В ніч блукають всі тіні парами,
Що корінням ростуть з алей.
Авроро, між цими фасадами,
тінь моя одинока тулиться,
І скрадається під балконами
в ніч сповитих твоїм плащем.
Ти над містом, над білими гронами,
що годують нічних метеликів,
П'єш із мороку міста запахи,
І чорнило мокаєш з калюж,
Ти цілуєшся із маскаронами,
І смієшся над скверами й парками,
Ти розписуєш вулиці шепотом,
Щоб пропасти до ранку дощем.
Авроро, між цими фасадами,
тінь моя одинока тулиться.
Хмари, хмари збираються високо,
І відсвічують сяєво в ніч,
Як довкола охоплені місяцем,
Скаженіють безсонням втомлені,
Ті, що йдуть по розписаних вулицях,
Обігріті твоїм плащем.
16.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020
Щось невиразне сковує гори,
тихим шелестом тихий обрій,
мов спікається голодомором
в карих, вкрадених сонцем очах,
хліб насушний. Слов’янською чашею,
запивають причастя, нескорені,
діти тих, хто горбатив панщину,
і виходили в плав за порогами,
чайки моря понтійського. Степ
пам’ятає розбійні чамбули,
і невільниць з карасубазарами;
душі словом чужим загарблені,
щось невиразне на землі…
тут ховається й суне хмарами:
чорне чорними, каре карими.
Віють косами вітри, чварами
і сміється в корчмі лихвар.
Тут за горами кручі покручені,
руки рідних дітей заручені
із безпам’яттю їх сердець.
Щось невиразне в горах мучиться,
тихий став до плакучих тулиться,
де стоїть над гладінню мріючи
українська, рутенська душа.
І на плесі ледь човен хилиться,
давню пісню тривожну звіявши,
що з води, підпливаючи, дивиться,
мавка, поглядом темного дна.
16.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020
Повільно дрейфують слова,
По душах в розломах речень.
Серце － півострів гарячих течій,
Розкололось на острови.
На одному із островів,
Мис Любові заходить в море,
Де в глибинах його прозорих
Кладовище старих кораблів.
Там покрита іржою корма,
Там канати － завиті коси,
Там бодлерові альбатроси,
Тягнуть мертві, на крилах, слова.
14.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020
Завмерлий птах летить з твоїх очей
Де крізь тунель старих сувальд на світло
Витягується поглядом в жерло.
І ти впираєшся в типовий край стола,
В прочинене вікно, що також краєм
Зворотно дивиться із голубих дверей
Гарячим сонцем, що сполум’яніло,
Мов щоки діви, маючи чуття,
Що хтось, крім сонця, зиркає в кімнату
І пожирає в межах двох речей,
Цікавістю, жевріння світлотіні,
Відкритої, в просвіті, наготи.
В скупих лаштунках плоскої щілини,
Він бачить більше, ніж візіонер,
Крізь менший світ; як скритий метафізик
Складає карту втаєних земель;
Бо в таємницях – яви невловимість,
Метеликом сполоханим летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
мов лис, що забіг на подвір'я
і перестрибнувши через прямокутник живоплоту －
високо задер хвоста.
Втретє, дощ накинувся кажанами,
І ніч пролетіла шурхотом їхніх крил.
10.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдоль старий лекалом ідол.
Тривожив сич і сполох крил в тобі…
І ти, вже, як давно будуєш місто,
Як ідоли всі крапочки над і,
Горять; немов сірник, мов сонце конформіста.
09.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020
Цей червонощокий
розмахував руками і вертів головою
зі сторони в сторону,
від одного до іншої, від одної до іншого.
А коли підвівся над столом,
то спочатку здавався шулікою,
з тим, своїм недолугим носом,
коли навмисно сутулився і вдавлював голову в шию
розказуючи про дружину,
як він облив її водою -
цілим цебром - на поливаний понеділок,
а вона бігала за ними довкола крислатої, порепаної липи:
бігала і падала, бігала і падала.
Тому він крутив рукою, наче циркач лассо,
а тоді жбурляв невидиму петлю,
наче хотів поцупити одну із веселих вакханок,
що сиділи навпроти і щикали від сміху.
І направду йому вдалось упіймати одну із них,
наче рибу на голий гачок,
поплавком, зробленого з гусячого пера та винної пробки.
Але в той вечір,
коли червонощокий поїхав на своєму фургоні в сторону озера,
хлопчик, що тишком слухав застільну розмову,
був впевнений, що той промахнувся
і петля упіймала пляшку з вином, －
зелену пляшку, зелену пляшку!
І він пригадав цю історію,
коли червонощокий, вийшовши з таксі, зимою, послизнувся
і впав, － на, того ж року, зрізану,
порепану липу, стару липу,
що росла біля його дому;
коли його положили на каталку, а він уже не хрипів, －
юнак пригадав, що тоді, червонощокий,
направду промахнувся
та тільки тепер все менше хотілося у те вірити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020
Піднімалося сонце в латах золотокованих,
щоб блимати сяйвом своїм між соснами,
І небо цідило марення, наче дихало, крізь вісон
на подорожуючих в різні сторони, але разом.
І наче морськими сигналами являлося провидіння тобі,
що будеш невдовзі розпорота і викинута на берег китом.
Що пахнутиме хлороформом, сонце між довгими соснами,
що матір складе обітницю покаявшись за твій Фарсіс, -
розплатившись капличкою в Гошеві.
І так ти знайдеш поета, блукаючи теплими ночами.
Він звільнить тебе від іншого, що забув про дорогу в Ніневію.
А потім повториш історію ставши йому китом.
Опісля, знайдеш наступного.
Мабуть, невмолимість долі зміряна відчайдушністю,
є пошук любові, що на кожній сходинці, як далека дорога в Ніневію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2020
Тобі назустріч йде двоногий звір,
З віршами та ножем, яким зрізає квітку.
Та ти чомусь не бачиш пелюсток,
Що він, закоханий, до ніг тобі кидає.
І як платок,
Подасть сторінку вирвавши із книги,
Щоб висушити сльози щік рожевих,
Тоді, - втечеш. Оглянешся. І сполох
Огріє скроні: «не було тебе!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2020
Щоб знати скільки коштує товар,
Художник ділить час на безкінечність,
І навпаки, щоб виявити дурня,
Питає час до створення землі
В якому бог сім днів з'єднав у вічність.
Стріла Зенона цілиться у все,
І Всесвіт час сповільнює в єдиність,
І ти, один, в якого не летить
Стріла, вмираєш там де світ безкрайній
Немає ні початку, ні кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020
Герой помер, нехай живе наступник
В його палаці, в ліжку з бахромою,
Такою давньою, як ветхий балдахін,
Що небом був йому із королевою.
Але завжди виходить так, що світ,
Вмирає з тим хто був йому заступник,
А той, що тихо слідує за ним
Приймає титул, як приймає Клавдій.
І жаль, коли над ложе в небеса,
Вдивляється утішена дружина,
Що любить більше тінь і милий сон,
Коли лежить під ним і балдахіном.
Коли вона і він безрідну кров
Розмішують до кольору перлин,
І жах який, коли в порожній мушлі,
Ніколи не появиться герой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020
Варіант 3 філософський
Варіант 1 ліричний
Комар дзижчить, а значить спів/буття.
Не піддавайся кров’ю, меншій крові.
На стінах пів на першу ночі. Шум дощу
З одного слова множиться в слова.
Періщить словом －мертва.
Ніч завжди, занадто патетична.
Зранку,
Осяє сонце інше слово －
Сором.
Варіант 2 правильний
Комар дзижчить, а значить спів/буття.
Не піддавайся кров’ю, меншій крові.
На стінах пів на першу. Шум дощу,
З одного слова множиться в слова.
Періщить словом －морок.
Ніч завжди, занадто патетична.
Зранку,
Осяє сонце інше слово －
Сором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020
Коли б я міг зв’язати словом серце,
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
Коли б я міг писати, так, як кіль,
Веде пером та розтинає хвилі,
То перед носом хлюпали б дельфіни,
Де погляд ваш їх вабить з гальюна.
Коли б я міг любити, так, як любить,
Кричати чайка вище висоти,
Де щогли марс, де виглядає юнга,
Забутий берег вашої землі.
Я став би вашим вірним капітаном,
А ви моєю розою вітрів.
06.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020
Ланшафт не мінявся так швидко, і тисячу миль
Все тяглися бруківкою парки обміряні кроком,
І хилився від давності цвіллю покритий шпиль,
І липа росла на фронтонах дахів бароко.
Великі циклопи стояли обабіч доріг,
Товари в кредит: розділяй, володій, поквапся.
Крутилися шиї та руки в баранячий ріг.
А в кіно – «Одісей». І троянська війна почалася.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020
В тіні крислатого дуба – сон,
І топиться літо пастеллю в тобі.
Пастораль.
Немає нікого, кого не забудеш. І жаль,
Що очі, спіймавши предмети, розмиють фон.
Є речі, звичайно, прості, що нагадують, ти,
Знаходиш утіху, лиш тільки тому, як приклад,
Що згадуєш - совість, давно, як до тебе звикла,
Як галька на теплій підошві під тінню п'яти.
01.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020
Чи не краще писати про те, що світ невпинний,
Про відстань, в парсеках до інших планет, в а. о.
Що ближче до Сонця, як відстань до тебе, що ти не-
Відомо чи зможеш відкрити в собі любов.
Про те, що пульсари частіше з’являються небом.
І наче кепкує над блідістю рук твоїх -
Туман, що здається туманністю Андромеди,
А в ньому планети, неначе волоський горіх.
31.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2020
Чи були ангели ці три,
Явившись, білими,
Що помах крил, немов вітри,
Нещастя звіяли.
Нещастя звіяли на трьох,
В очах троїлися,
В надії, з вірою в любов
Мов отруїлися…
Мов отруїлися коли
Згубили третього,
І безіменному зросли
Червоні кетяги.
Червоні кетяги прощань
Несли три ангели,
Ламали цвіт любові, що
У безвість канула.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020
Ще хвилину тому світ тримався на трьох китах,
І мовчав край землі, і лягали на дно титаніки;
Вона повторила свій перший великий закон
З класично-любовного розділу термодинаміки.
Вона говорила. Сказала: Я＝ Вас－ Не люблю.
(На лекціях з фізики так формулюють формули).
Світ тримався на трьох китах, (на трьох!), ще хвилину тому;
Впало небо до ніг океаном, потопом, і зопалу
Розійшлася земля, щонадсерце, і він потонув
На холодну постіль глибини, без надії, мов каменем;
І вода проковтнула слова, що в глуху німоту,
Він кричав. І кричав: «Я люблю… тільки ти… до безпам’яті».
25.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020
Так довго збираєшся з точки скрутити кому,
Мов безліч рядків напишеш згори униз.
Немов жалюзі опустиш на вікна дому,
В якому дубові двері - знаки реприз.
Написано двадцять, а скоро прибуде тридцять...
Уроків, кома, років, кома, плем’я дефіс епох.
Дубова оправа дзеркал не схопила прожиті лиця,
Можливо, спіймає кома, а за комою буде бог?!
В голові не вкладається – вічність; за часом – спогади…
Недоречно, наплутано, з поспіхом, – ох і ах!
Наче з потягом, тануть: рейки, вокзали, погляди,
І вічне повторення сонця в перонних рядах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
І сьогодні, і вчора, і в будь－який інший день
Зійдуться прогнози любові в призначене завтра,
Що комета летить у незвідну нікому мішень,
Як і лінія доль, на долонях твоїх не карта,
А тільки гадання.
Що ти ще полюбиш, що безліч на небі комет,
Що, як не сьогодні, то потім, але неодмінно -
Завтра, в глибокому небі побачиш її силует,
Але не дорожчий за послух твого коліна.
Сприймай, як данність,
Як виклик, прокляття, як спосіб піти в обхід,
На карті, де місто притулку твого так поряд.
Коліноприклонний, любовний полюбиш світ.
Напишеш роман, сто віршів, надпивши горя, -
Напившись кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
…а, між іншим, знаю – не маю права
І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.
Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,
А з ними й тим хто кричав: - Варрава, -
В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.
Тільки й роздуми, що про тебе:
Млосний погляд, жіночність; що стегна викручують знаки.
Я тлумачив на власну користь їх, як причинно,
Так признатися і без потреби.
Тепер, як завжди, я безправний, сумний кавалер.
Заздрю тим хто торкається уст твоїх, рук і більше…
А ще простоті з якою кричать про своє
Вони: A la guerre comme a la guerre!
Розписавшись у лоні безликим і білим віршем.
Я любив вас, здається, тепер вже, здається, любив.
А тому, залишилось признати поразку, що фатум
В який так напевно і трепетно вірила ти
Не стався. А сталось по волі лихих, не повірених дій,
Що плутають пристрасть
З любов’ю, але постфактум.
18.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020
Сотню знайдено, двісті втрачено,
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серці－жодної, погляд －спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
Двоє вибраних, безліч страчених,
Призабутих, далеких, і час,
Для якого ти був призначений
Не призначив єдину – Вас.
Двоє вибраних, двісті втрачено,
n-забутих і дві в умі.
Допобачення －допобаченим,
Всім покинутим на землі.
14.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020
Ти полюбиш не ту, що чекатиме.
Ту, що дух ні на йоту мінить.
Ні, не ту, що тобі прощатиме
І собою весь світ затінить.
Більше ту, що на цоколь храму,
Опускає коліна ієродули
І читає античну драму,
І спускається вгору сходами.
Ні, не ту, що на чорних туфельках
Струм стегна налива в поезію;
Ту, що пють, глиняними кухлями,
Ту, що п'яти втирає пемзою.
Ту, що любить, але сумнівається,
Віддається і б’є в живіт,
Ту, що любить коли повертається,
Щоб сказати тобі - привіт!
14.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020
Позіхаючи небом, хмарами
На світанні, спросоння, між
Ще нестиглими тінями, маримо,
І німує сонливий вірш.
Ще розгойдують промені сутінки,
І лінивістю пойнята грудь,
Заколисана, дихає скутістю
У химерну закута марудь.
Небом дихає, садом мариться,
В сон потоплена, край вікна.
Прокидається, прокидається,
Позіхає-зітхає весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020
До вашої милості, більше немає до кого,
Писати історію, вітром по небі, древню.
Сонячний промінь надпивши пахкого меду,
Вибухнув цвітом липкого, задушного червня.
Ще в маках червоних гойдалося поле в узорах,
Немов на бретельках її легковажного плаття.
Здималися перса вдихнувши повітря прозоре.
І сходився плай обвиваючи дивні гори,
В долині, подібний на срібне її розп'яття.
До вашої милості, більше немає від кого,
Чекати на подих, що свіжістю дихає саду,
Із димки легкої п’янкого твого намету,
Де вільхи шепочуть, і співом живе левада
Де сонце проціджує тіні крізь пишні крони,
Ти кличеш проміттям, ти вітром торкаєш ланіти,
І маниш в пейзаж, що в тобі, і вже там за горою,
Смієшся дощем, і в просвіті між хмар, грозою, －
П’ють трави воду, гримить, і пахнуть квіти.
До вашої милості, більше немає для кого.
Мій голос спокійний, в безвітря зійшла печаль.
Такою живою прибула ти тілом і духом,
Коли розчинилась, в медову сільську пастораль:
Упало волосся шовковими хвилями вітру
І мохом покрилась за яром частина стегна,
Що лоно здавалось горою де правлять шабаш.
І наче в люстерко вдивлялася в озеро та
В якій пробудилася відьма і дика зваба,
Віддавши природі природу свого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020
Змінила кров і соком бузини,
атраментом залила аркуш – проза,
як в душну ніч пропала пишна роза,
спустивши долу пелюстки спідниць.
Змінила кров, зміліла і забулась.
В одвіт, як глянеш – сором не пече;
чомусь, тебе, в безликість зодягнула
любов. І дивиться, і мучиться з очей.
Мабуть твій місяць сонце переважив,
на вічних шальках терезів
і лотос крайньої межі
пахучу квітку цвіллю вразив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020
Немов життя настане інше,
кімнату звузивши до па-
де-де, де вадять стіни-вірші,
де з нею в парі вивчив па.
Немов вона прибуде знову.
Прийнявши виклик, зможеш ти
знайти подібну їй по крові?!
якби не вірші стін, якби.
08.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020
В очах її – ночі, в очах її – спиці,
і в’яжуть тумани забутих старин.
Герої приходять, героям не спиться,
герої зникають усі, як один
в її темних косах, і в чорних зіницях,
ідуть чередою та просять вони:
- Поглянь же, кохана, на змучені лиця,
і щастя, забутим, назад поверни.
І чується голос, і чується – злиться:
- Забула героїв, про лицарів я.
Забудьте про мене, хай інша насниться,
хай інша дарує вам ваше життя.
В очах її – ночі, в очах її – спиці,
і в’яжуть тумани забутих старин.
Герої приходять, героям не спиться,
герої зникають усі, як один.
06.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2020
Любов така і час такий:
зітри всю хіть, зітри весь жаль,
зітри з очей позір палкий,
хай буде чистою скрижаль.
Любов така і час такий.
Немов закляття вирок свій
бубни у ніч. І від руки
для інших рук привіт пиши.
Що голос твій – слова сумні
ідуть рядком, ідуть в похід,
що календар гортає дні:
На захід – час, на відчай – схід.
А ти звикай і слів не мов.
Зітри свій лик, зітри свій жаль,
як не по розміру любов, –
придумай роль, придумай рай.
Віддайся їй, зіграй, прийми,
люби, вируй, вируй, живи,
Цілуй, тривожся, обіймай,
І так скажи: - В любові час
я був для вас, для мене – ви.
05.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
Мій бог вас не любить.
Знаю, не любить і ваш мене.
Хто шукає – той вічно губить.
Все минає. І це мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020
...а небо сьогодні то синє, то жовте,
то жилами випнуті грози із хмар,
то наче водою у вихор розбавлена
туш. І хитає ліхтар,
і хитає ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020
Коли ти між ноктюрном, гуном, гумном
приймаєш в дар останні два із трьох,
візьми ключі Малуші в темний льох
в надії, що під кільцями Сатурна
постане князь, чи хлопчик-напівбог.
Ціна натури множить лен на лоно,
як цінний лот на хлібний обмолот,
обмінює обман спашілим гоном
зв’язавши дротом зміряний город
п’ятою Марти.
А вже й тоді до рук і томик Пруста.
А що розмов за випитим вином, –
що від читань покликано на сон,
а сон на крилах розкриває устя
«Походження…» якого – полотно
відомого француза реаліста
Курбе.
Але і там за дзеркалом античним
не так вже й просто. Гірше в дзеркалах
не бачити відсвіт, що прагне вічно
хоча б на мить позбутися оков,
коли стоїш у позі контрапосто, -
яка вже тут з натурниці любов,
ачей, коли позуєш в образі ключниці
оголена. І давить на ключиці
замучене художником плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020
Коли на захід ллється лимонад,
На тихий клен, стікаючи по кроні;
Гливке проміння цідить пополам
Крізь листя світ, в якому тінь холоне..
Так в’яже сонце корпус кораблів,
Рипучим скрипом палуби та щогли,
І пінії кидають швартові,
Як небеса, що тягнуть видноколи,
В льняне вітрило; так одіта в сукню,
Вона прийшла, осяяна в сонцях,
Що освітили прядиво ажурне,
В її прозорих, ніжних пелюстках,
Розлогий стан. І подих повнив бризом,
Що витинала сонячна жарінь,
Пройнявши контур нижньої білизни
Тонкі відкривши обриси колін.
30.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020
Idem per idem. За обрієм, сонцем, за горизонтом
По осях: x, y, z. За Мертвим, Білим, Евксинським pontом,
За твоїм плечем, за ребром, під і вище,
За вчорашнім, прийдешнім, в шафах, на горищі,
За словом, в словах, в простоті, пустоті,
За ліжком, в пружинах, і в їх частоті,
За тінями, світлом, за світлотінню,
За поглядом, дотиком, за шепотінням,
За часом, безмежжям, і часом без меж,
За вірою, боже, в одне і те ж;
В сльозах, за любов'ю, в надії, руках,
За скалками, п'яних від болю очах,
За небом, за богом, за словом Прости,
Незмінно був я, до незмінної - ти.
29.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2020
Як жаль, що я в безпам’ятті від вас,
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь,
Яку ніяк на смерть не заговориш.
Як жаль, що світ, непевний, що за ним
Стоїть така ж непевна потойбічність,
Що випало любити тут живим,
Чи перейде і витримає вічність?
Що хтось черкає кому і тире,
Гримить столом і заправляє постіль...
Я вас люблю, та в ніч вона помре,
І зникне тінь і прийде інша в гості...
21.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020
Пишу, вам, до зустрічі, заодно і прощаюсь.
В літню ніч, за прочиненим навстіж вікном,
Чуєш, як млосно зітхають іриси
Розливши в опівніч блакитне вино.
Чуєш, як сойка заходиться сміхом,
Чи тільки здається і плаче в розпів,
Неначе навмисно підкреслює тишу,
Щоб тільки забути її не посмів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Театральною, недоказаною.
13.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020
Я боюсь цілувати твої повні губи,
Той контур із гена твого вітця.
Лякає твій голос і очі сліпця
Від матері. Вже тисячу літ як,
Хтось гладить і цілує твої коліна, не змінивши ніяк лиця.
Як лячно побачити рок достатку
Природи, стихії, як такої.
В стотисячний раз називали тебе: «Моя, крихітко!»
І тулились до щоки не виголеною щокою.
Скажіть: « - Хіба я посмію до Вас доторкатись?
Забути про речі зі старого, як світ ларця;
Відкрити скриньку Пандори, залишившись на дні надії. Ну, що ви!
Я не зможу додатись до вашого щастя.
Вам риси поета не до лиця».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020
Тепер він спить в обід на ложі травня,
Під шум дощу із восковим обличчям,
Чекаючи, він знає, що намарно,
Прокинутись від сну його покличе
Вона.
Але він спить не витримавши часу,
Що тінь твою видовжує до краю,
Де пустота зривається в провалля
Смичком, що ріже горло контрабасу.
Тепер він спить в обід на ложі травня,
Подалі від турбот і волі світла,
Віддавши волю серця волі тіла,
Прийнявши мертву волю задзеркалля.
Тепер він спить. Нещасний спить та хворий,
І в ньому дух гуде тремтінням в ефах.
В кімнаті пахне млосно каніфоллю,
Де він застив байдужим горельєфом.
Він змучений лежить; хай сон за вічність,
Для нього буде. День та ніч одну
Складуть йому з дощу прадавню пісню,
І щезне все, що сталося до сну.
05.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020
Прекрасно знала, що в епоху пірамід,
Тобі не місце. Сидячи на кухні
І поправляючи халат на грудях
Гортала білий тріснутий iPhone.
Паріс писав, як пишуть похітливі,
Ще пару слів про секс і запах мідій,
Що в тім кафе кладуть замало спецій,
Що травень весь погруз в холодній зливі,
А світ подібний більше до трапецій.
Втім. За маскою нудьги ховають більше
Зло. Тому нудьга і вбитий час, як норма.
А люблять тих хто не присвяту пишуть,
А пишуть (звично) звичне повідомлення.
Паріс писав, не знаючи, що маска,
Приховує покручені гримаси.
Ти помиляєшся, як думаєш, що зважиш
Прискорення, що множиться на масу.
Паріс писав, що сон тривожить Трої,
Що ковзає по вікнах світло фар його
Автомобіля. Підтакував про фатум їй.
А втім. Те вірно, що любов не приговориш, -
Падуть лиш стіни тих, хто був готовий
Впасти. Та… я пам’ятаю, як сказав один:
- Любов – це те, що їй-собі дозволиш
Коли звикаєш до її-своїх руїн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020
Блискає, близько вечора,
Вітер дужчає. Град. Гримить.
Час зручний, щоб прийняти зречення,
Час такий, що згасає в мить.
Зверху б’ють, сиплють іскри підковою.
Світ стискається і в словах
Вас згадаю, я, просто знайомою,
Щоб забути на власний страх.
Час ще є доки хмарами вурдиться
Схід і Захід потоптаний в тьму.
Чорний вершник спустився на вулицю.
Я ще з Вами, в опівніч, живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020
О, сьогодні вона заговорить тебе.
На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,
Вона виходить з куліси розірваної пополам
І в обійми холодні горне.
- Ядолов! Ядолов!
Наче марево, морок марево!
Сон тобі не потрібен, звикай
Ти, до світла брудного, тьмяного,
Відізвись, не мовчи. Давай
Ми з тобою, як слід поговоримо.
Про сонце, що морок – марево,
Як і потяг, вагон, купе, як
Планета, як все, що тобою створене.
Все, що бачиш і чуєш могло –
Не існувати.
Що вічність – це вічні випади,
Омана, твоя мара, що примарилась, просто випадок,
Чи не скажеш мені, що я
Порятунок і вихід з картини,
Що морок – наступне життя.
Мучить безсоння.
І впираючись в холодні пальці,
Між ключиці кістлявих крил,
Тягне до тебе череп з очницями,
Які ти колись любив,
(Як Гамлет бідолашного блазня Йоріка).
Чорний місяць з очей її сходить
Розливається нафтою плаття опівночі,
Ах, це марево, морок – марево, - не проходить
Над тобою всесильна, велично стоїть
І кличе, кличе, кличе:
- Ядолов! Ядолов! Глянь на ту,
Що тебе привела до відчаю,
В ній відчаю більше було.
Поглянь – усе, що ти в ній любив,
Все землі до останнього віддано;
Вітер сонце її погасив.
І мистецтво твоє не вічне – тлін,
Прах, попіл, пил – ніщо!
Твій голос вона не почує,
До себе ніяк не покличе, той голос
Пропав зі щоки, і що,
Більше його не буде, нещасний романтику, а ще
Чи тебе дочекається серце,
Що сіяло з її очей?!
Я потрібна тобі, мій друже!
Глянь – ти блідий і скажений вщерть!
Ти нездужаєш, ти обезумлений
А тому порятунок – смерть!
Що сходить в моєму обличчі,
Зводить брови від радості в серп
І стинає твою печаль.
Я знаю, тобі не спиться,
Ти згадав свій роман тепер,
Початий давно й недописаний.
І от
Замовляєш і мучиш себе,
Виправдовуєш все і частково
Ловлю блошиць, але
Як бач – не спіймав жодної;
Впевнившись, що в чернетки
Писати спробував, а відтак –
Програв усе.
Скоро сонце зійде, розвіється,
Скоро сонце твоє проковтну!
- Ядолов! Ядолов! Ядолов!
Відступала вона і він
Вчепившись у нафтове плаття
Нарешті озвався: - Я тут!
Світало.
02.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020
Я сам опинився в тій ямі, що вирив тобі,
Чекаючи лань за без віку обскубаним деревом.
Ти літала і бавилась, і мабуть втішалась вгорі,
Явившись на світ легковажним та чистим метеликом.
Я дивився на тебе, на твій хаотичний політ.
Осипався пилок золотистими крихтами в промені.
Я чекав, я так довго чекав, що мені
Ти потрапиш у пастку, тобі, на землі приготовленій.
Я дивився у слід твоїх ніжних, тендітних порухів.
Ти ж пролетіла так низько, і рвучко подавшись кудись –
Зникла. А я озирався, але залишався непроханим,
Покинутим в ямі, що синю пильнує вись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020
І звично все (мовчіть!), і кожне слово,
І кожен порух, кожен звук її,
(Із перебільшенням!) в твою горлянку заливає олово,
І (патетично!) шкрябає тобі
Графіт зіниць – гірке душі прощання.
(Все ще мовчіть…) У ній я бачив більше…
Такий тендітний голос, мій, що ах…- (апарт)
(Зібравшись з силами) мені здавалось – гірше
Тому хто втратив назавжди, але не так, -
Усе не так, коли вона з тобою,
А ти в дужках (знесилено) – мертвяк.
Ти сам собі (похмуро) не належиш,
Шукаєш дур чіпляючись до слів,
Повіривши тому, що без обмежень
Твоя любов, а міра смутку в ній –
Невдала сцена, репліка, що роль, –
Вже завтра (зиркає з-під лоба),
Поверне так, що ти її герой;
І божевільна (голосно, з апломбом)
Щаслива тим, що ти її чекав (!), вона…
Дарма…Ти будеш сам, і йтимеш сам за гробом,
Вкінці всіх слів, що їй одній писав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020
Ти от знову пройдеш по пам’яті,
В день теперішній – в час навиворіт,
Де залишився я, як пам’ятник,
Що до парку зітхань не вибраний.
Що забутий в ескізах і в кресленнях,
Я примерк і помер в поезії.
Я - не вибраний - став закреслений,
Словом з розуму, тихим, зведений.
Не забути того, що не справдилось,
Тут не легшає світ самотньому.
Кожен любить своєю правдою:
Любить спогадом та безпам’яттю.
26.04.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2020
Скоро і слова від Вас не отримаю.
В лютому сніг не випав. Не холодно.
Той голий пейзаж за тонкою шибою –
Описати не хочу, не стану, не здужаю,
Як в приклад поети Озерної школи.
Що ви…
Скороминучі страждання Вертера.
Не знаєте хто це? Нічого. Завбачливо
І в двадцять першім сонеті Шекспіра –
Все сказано, списано, – та прошу пробачення:
За слова, за любов, за надію, віру і за що там іще?!
За те що в тобі відшукав призначення
І те, що у ньому не було міри,
Чи більш поетично сказати б – талії.
Скоро скінчиться бій колісницями.
Ти не повіриш, на цьому проміжку,
Я більше прив’язаний серцем до місяця
Був, а від нього скаженим стаєш та стривоженим.
Можливо тому, що нічим не вражений,
Можливо тому, що не можеш зважитись
І полюбити себе самого.
Тому так важливо було Вас побачити.
А зараз читаю Фредеріка Массона.
Спитаєте для чого? Ах, а ще Соломею.
Згідний – безсоння. Тільки сьогодні
Я Вас побачив. Ну, що ж, але…
Я б не хотів шукати причини.
Які тут причини в читанні книг – звичка?
Я б розміняв на розмову з Вами:
Жозефіну, Тетрарха та, мабуть і сирійця.
А поки – читаю
В той час, коли
Ви мовчите.
Що ж, нехай.
Так пишеться книга,
Яку ще не знають.
Але словами:
Опівніч! (тривога!)
Дописую лист.
P.S.
До завтра кохана,
До завтра.
До завтра,
До завтра,
До завтра,
Або до колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2020
Користуючись тим, що відсутня ідея бога,
І накинувши плаття добутих з природи тканин…
Дощ. Мізансцена. І лихий драматичний спектакль
Проговорений в діях, у формі сценічних картин.
О, як же давно не було цього О на початку,
Стискалося обручом, - що ви! мені все одно!!!
Тримайся колони, за руки, облапані поручні,
Коли прокидаєшся погляд закинь у вікно.
День тридцятий, а скоро і сорок безсонних ночей, -
Ти бач, як завгодно розкидаюсь словами та числами!
Мені все одно, якого покрою це плаття і цей
Короткий спектакль, що крихтою випав із вічності!
О, я знаю чим тебе розізлив, -
Що перед грозою – ні дому з чудною маркізою,
Де цоколь, який би тебе приземлив, (бог з тобою!)
Та ти біля нього стоїш із пустими валізами.
Та, користуючись тим, що відсутня ідея бога,
І все-таки плаття ближче до тіла лежить;
Тим, хто розуміє та хоче прокляття земного
Є дім та вікно за яким безнастанно дощить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2020
О чем мы говорим? О времени,
О смыслах бытия, необратимости,
О мыслях, что в твоем родились темени,
О свете, темноте, необходимости
Любить
Но кажется, что в этой данности
Все те же возгласы и поиски,
И разорвется красный занавес
Под громкий треск землетрясения
Любви.
Так правду не понять без истины, -
Соединить две части целого, -
Возможно, если мир с чернилами
Не пачкает бумагу белую.
Но пишет, пишет ей признания,
Воспламенённый дух неистовый,
Всю жизнь отдав как дар служению
Любви – познанию, как истине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865601
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.02.2020
Дощі були кулісами театру, що
Ділили час на вихід і безмовність;
Тоді, як сон рятує від утоми
Постійно думати і бачити себе.
Можливо так народжувався бог.
В якому день і ніч, і кожне слово,
І крихта часу вічності у борг
Тобі приносить дар умиротворення.
Дощі були кулісами театру, мов
Їх паволока випила самотність
З її дзеркал розхлюпаних і знов, –
Тягнула відчай у невідворотність.
Дощі були кулісами театру, і
Вона любила їх збираючи по краплі.
Спинила час на сцені в самоті,
І обвела різким світінням рампи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020
Ми сірі, запилені часом камені,
З вершини високої вітром звалені.
Втоптані, биті, війною створені,
Вічно забуті і відсторонені.
Скалкою сонця зігріті і скалами -
Схилені болем на груди Танталові.
Грозою омиті, грозою пахнемо,
В небо пожбурені, - спинені птахою.
Мертві, забуті, як місяць надщерблені,
Тріскаєм, сиплемо, сунемось щебнем.
Звуком пустим нагороджені прірвою, -
Меншим із меншої, більшою мірою.
Ми не хворіємо правдою, вірою,
Тільки з падінням осяяні іскрою.
Камені бога, -
Ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2020
Білим димом з димаря,
Тягне тиша бинду вгору,
І нудьга в холодну пору
Тягне чорний дим з пера.
І прибулий в небі синім,
Дим не сходиться до хмари.
Так і білий лист чорнилу –
Не завжди йому до пари.
20.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2020
Не повні печалі вітрила твої,
Не п’яні від теплого бризу, що в хвилях.
Ніяк не відчалиш від тих берегів
Де мила твоя залишалась.
А море сліпило лускою хвилин,
Годинами, днями над серцем глумилось.
І він залишався один на один
З безвітрям, де все зупинилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2020
Все было бы легче, когда б забывалось
Все. Было б понятней если бы так.
И каждая точка лишь точка начала,
И каждая жизнь, как отдельный спектакль.
Как новое действие. Не было б прошлого,
Только мгновенье и в будущий миг
Со счетчика времени странствием сброшено,
И всякий тупик – это новый тупик.
Все было бы легче, когда б забывалось
Все. Было б понятней, если бы так.
Не зная о прошлом и, ты б повторялась
В хронической точке небытия.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864217
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.02.2020
Що бачив ліпше погляду її?
Відважившись йому до порівняння
Знайти слова.
Лазур небес? Але і там вона
Заслоною зійшла тому рівнянню.
Чи може дух спашілої весни
Зведе чуття захоплення в тотожність,
Та лиш підкреслює, як пудра для краси,
Але зрівнятись з поглядом не може.
Вітряк, ще крутиться, і шість подертих крил,
Скрегочуть жорна під шатром прадавнім, -
І перемелює поезію на пил,
В якій немає слів для порівняння.
07.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2020
Все частіше думаєш про неї
І гуляєш в золотих садах,
Де усі протоптані алеї
Протяглися по її слідах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863767
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.02.2020
І небо чорне,
І місяць спілий –
Хвилює, квилить,
Як буря морем.
А в ньому тоне
Корабель білий;
Так серце хилить,
Скидає з трону –
Холодне слово,
І тягне на дно.
Але все одно,
Коли в оковах
Любов безмовна, –
І так дано.
05.02.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2020
Спи любове, спи в обіймах ночі,
Засинай, нещасний хто зорів,
І в тобі хай спомин серце точить,
Як вогонь у ньому догорів.
Спи, прощай, можливо якось знову,
Нам випаде прокинутись од сну,
В новому імені заб’ється вічне слово,
Хоча твого, я досі не забув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2020
Легко дихати від безпам’яті,
І писати, писати в стіл,
Сторінки, що із серця вирвані
Та складати в шухляди пусті.
І не варто читати, насамперед,
Бо воно не роз’яснить те,
Чому не впізнали автора
Раніше, а тільки тепер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2020
Так дивляться, коли слова вмирають
Змовкаючи потупившись униз,
Над чорним сонцем випитої кави,
Чіпляючись за крісло, за карниз,
Звертаючи на будь-яку дрібницю,
Погляд. Чи я хіба не став із їх числа,
Як світло сонця покриває місяць –
Темніє день чіпляючи до скла,
Пустих кімнат, примарний полиск вулиць.
О так вдають спотворене по суті,
В тих сутінках невмисне сум’яття,
Завиграшки скриваючи присутність,
Того, хто бачить все своє життя
В тобі.
А втім, весь обман в тривіальності.
В байдужих зап’ястях заломлених рук.
І ти,
Вже завтра роздивишся дух театральності,
І знову повернеш на чорний круг
Її
Щойно звареної свіжої кави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2020
Союз двох душ немислимий чи може
Примара вірності хитає в стегнах міру
І зворухобить в серці світлу віру,
Що хтось тобі призначений. Мій боже!
Свобода волі?! Що ж, нехай; в театрах
Готують монологи на котурнах,
Ця віра більше дух літературний,
На ділі ж дух спускається до жарту.
Ще вчора як, на сторінках роману,
Писав главу присвячену любові,
І вже за день закреслити готовий,
За день, повіривши наступному обману.
І все так далі, і тому подібне,
І страх – любов, і вигода й розпуста,
Мовчання теж любов, нехай в мовчанні пусто;
Закон в судах, але закон довіри
Двох душ немислимий чи може
Ще зворухобить в серці світлу віру,
Що хтось тобі призначений, о боже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2020
Високе занадто низько,
І нижче високих гір.
Далеке – занадто близько.
Не знаєш, тоді повір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2020
Мы все хотим причастны быть к чему-то,
Большому, вечному, не ведая призванья,
В себе, ни то, что множит фатум скуку,
Без должного, но тщетного сомненья,
Что в нас таланта меньше чем находим,
В других. Но хуже, что глаза свои отводим,
От зеркала, что может на мгновенье,
Открыть в лохмотьях нас самих и злобных,
Все дело в том, что нет воображенья,
Возвысится, призвав к себе подобных.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862623
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2020
Немов крізь сон пливе той образ любий,
В цю ніч, вагітну соком беладони,
І ніч в її очах його полонить,
І усмішку з отрут її пригубить.
А впившись, знатиме пропорцію падіння,
Що сік отрут безплідний - сік уяв,
Як те, що сум вкладає серце спати,
І нудитись. З тих губ пригубить пустоту халяв.
І, випивши обман гомеопатій,
Із порожнечі вип’є пустоту,
В якій себе на гільйотині стратить, -
Дурних дзеркал.
***
І все тому, що він не сам, а з нею,
І кличе в сон, вдягаючись в хорею
Душевних мук, і фібрами у ній
Нуртує день і ніч в дрижаннях тіла,
Міцніше в’яже сутінки небес,
Змикає тінь в жовтавому промітті
Дверей. Явився дух її, однак явившись в світлі,
У морок ночі загорнувшись, – щез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2020
Слухай безмовність,
Скидай на вроки.
Це тихе жевріння твого життя,
Всього лиш маленька,
Нещасна повість,
Безмежної віри,
Що ти - моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2020
В той час коли біліють в колі сонця,
Блискучі спиці золотого дня,
Таким же полум'ям обняте вірне серце,
В зіницях тої, що тобі одна.
Вона ув'язнює, захоплює та мучить,
І п'є захланно той вогонь до дна,
З очей її спікаються обручки,
І бачить щастя він, та тільки не вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2020
Далекий чар казок забутих,
Сьогодні кутає твій сад,
Шумить у вишнях листопад,
І тільки голосу не чути,
Твого. Туман і ти. І не заснути,
І не розплутати назад,
Сліди потоптані стократ,
Що в цій імлі під листям бути.
Ти все, ще тут стоїш безмовна,
Бліда, замучена, безкровна,
Ховаєш очі в вишині,
І вишні тішаться тобою,
Скидають цвіт над головою,
Явившись спогадом мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020
Не стукай у двері, іди по вулиці,
Не читай обличчя прохожих, не читай афіш,
За дверима, що манять тебе спідницями,
Кімната порожня і ти стоїш,
Один, як колос обростаючи тінями,
Шумом листя з пустого, що ніч, вікна,
І тільки лінії, лінії, лінії,
І тиша до жаху тобі голосна.
18.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2020
Коли у сутінках приходить знову,
На пам'ять вижовклий блокнот,
Де жадним і гарячим словом,
Юнак привласнює любов.
І владним почерком лягає,
Чорнило, що кипінням крові,
Біжить похилими рядками,
І впитись пристрастю готове.
І все в його словах невинне,
Красу збирається впіймати,
В мережу сплетених поезій,
Щоб справді мати.
І тільки згодом проясниться,
Чоло розписане рядками -
Все те, що так хотілось мати,
Було із нами.
11.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2020
І тільки слова, що в мовчанні твоєму,
Німують рядками над серцем і в ньому
Давно відмахнулись закінчити тему, —
Тему любові, що всім і одному
Неначе дитині готує пустушку;
Стискаєш долоні, а значить в молитві
Слова, що ковтаєш — виносиш за дужки,
І всі вони мертві, безплідні, убиті.
І блякле їх сяйво згинається німбом,
Згинається тільки тобі одному,
Небом – обійми якого відкриті
Де місяць холодний противиться сну.
11.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2020
Коли прийдеш під яблуню у сад,
Що скинула до ніг свої наливи,
Чи не покрутиш яблуко в руках,
Відкинувши оте, яке червиве?!
Утім і в тих, що зовні наче,
Лисніють сонцем вистиглих боків,
Буває в серце заповзло хробаччя,
Яких ласун уникнути хотів.
І гіркота коли його надкусиш –
Це гіркота байдужих сподівань,
Як загірчить – то виплюнеш і впустиш,
Покрутиш інше, що лежить ось там.
Чи так важливо, яблукам, що з’їж,
Стинати серце опустивши ніж?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2020
Он говорил, что ждет ответа,
Как узник, что несправедливо
Приговоренный к глупой смерти;
Ответ покинутой надежды
И упования на диво.
Он безрассудно верит в чудо,
Все грезит слушая безмолвность
Своих дурацких подношений,
Что он не виноват и к богу,
В уме, и в небо посылает;
Но слышит голос наважденья.
И в день от света отрекаясь,
Уж больше попусту не может,
Надежду в сердце заключить.
Он отрекается от солнца,
Любви, которой не случилось,
Он так устал, что смерти просит,
На место где Она ютилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859984
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.01.2020
Ти втратиш менше, зазвичай,
Як ті, що в снах втрачають більше,
В покірну мить не знатимеш, що гірше…
Чи ще пробач… чи вже прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2019
ГЛАВА І
Вітер свище на горищі
- я малюю вас,
Поверніться вправо, вліво,
- в профіль та анфас…
…із забутої пісні….
Безмірно списаних рядків з таким звучанням ноти,
Він так почав: «В її очах я змерк і загубивсь»,
Мільйони ж інших ввіч, що мружились навпроти,
Не помічав, поет, і відчаєм упивсь.
I
«Як мало слів на ум в цей час приходить,
З яких метафори спліталися б тобі»,
Немов сомнамбула всім духом верховодить,
Не ти, а хтось тобою в шахах ходить,
Весь світ упхнувши в очі голубі.
Так наш поет – упившись згубним болем,
Бродив між вулиць барочних споруд,
Мов привид, дух, - так жаль обняв мінорний,
І справді змерк, і наче став прозорим,
І загубивсь, і духом й тілом схуд.
Трапляється коли замкнувшись в горі,
Здибаєш тих, хто в розпалі розмов,
Немов про тебе і тобі говорить,
Як зараз от – про суть адіафори,
Семінаристи почали. І про любов,
Вели печаль студенти-перехожі.
А він все брів, а він все далі йшов.
II
Під гамір площ, і паркових гудінь,
Травневий день повис над любим містом,
Туман ще пестив побережну рінь,
І міст ховав свою хребетну тінь,
Тепло впускаючи у душу кам’янисту.
Він сміх зачув на біль свою знайомий,
В якомусь із розчинених вікон,
І відблиск сонця вдарив з медальйону,
З грудей її. І ревність зникла в ньому,
Та злість взяла від розпачу в полон.
Безмежна фальш! Дурна забава духу,
В її очах я змерк і загубивсь?
Вливати стільки слів в діряве вухо,
Хоч очі бачили, а розуму не слухав,
На взір вино, а оцет пригубив,
В бокал із ним влетіла п’яна муха,
Один впивався, мучився й любив.
III
Дрижала мить в пахкій, лілейній цноті,
Коли на слух справляв її ім’я,
Колись тремтіло в тій блаженній ноті,
Тепер навіки віддане скорботі,
Закутане в обійми забуття.
Ох Вероніко, що ж з тобою стало?
Чом світ лункого обрію змалів,
І забрела в його злиденне стадо,
Невже любов земне шукає благо,
Забувши про плекання почуттів?!
Мов пишно витканий із золота сонет,
В ній чарувань до не схочу велося,
У свіжих бганках плоті зрів терцет,
Лиш над катреном мучився поет,
Коли вогонь зміїного волосся
Зманив в безодню пристрасних тенет.
Тепер усе змарніло й забулося.
IV
Сховалось сонце з шурхотом птахів,
Годинник ратуші відлунням вдарив тричі,
Чи Вельзевул глумитися хотів,
Наслання за спиною шепотів,
Звертаючи старі біблійні притчі.
Чиясь рука за талію взялась,
Вмить світ померк, і видовжились тіні,
І в перехват гальорка понеслась,
Знай в дугах стегон ваготінь велась,
Бо в танцях талій вічна безнадійність.
Тоді картина, що йому відкрилась,
З насмішкою вказала іншу суть:
Якщо у танцях талія згубилась,
Бери любов, таку, яка не снилась,
Яку до храму серця не ведуть,
І в дар якій не хлюпають чорнила,
Чи в радість нам, як ідоли падуть?!
V
Коли в очах насмішка запеклася,
Він викинув страждання з голови,
І серце не тривожити поклявся.
Рядком, з якої повість повелася,
Почавши все з новітньої глави.
Буває часто у житті чуднім,
І сміх, і гріх тримаються за руки,
На поминках печаль голосить всім,
І десь на небі розійдеться грім,
На страх чи сміх, ураз зміняє муки.
Тепер іди – шукай голодних муз,
Лови, поет, своїх міфічних гурій,
До поки не вчинили з них Медуз,
П’ять асів кинь, і вже сьогодні туз,
Так поспішай в шумне кафе «Вітрувій»,
Вперед читачу, як не боягуз!
Облиш свій страх і роздуми понурі.
VІ
«Лаврін! – хтось вигукнув, коли поет зайшов, –
Лиш на твої Офір чекав вітрила!
Ти знову там де царствує любов,
Себе згубив, та тут себе й знайшов,
Скидай свій плащ і розшнуровуй крила».
А він назад, мов зло передчував,
І змеркло сонце на пташині лови,
Стривожився. Та, як Немир обняв,
Плаща свого товаришу подав,
І радість в серці поселилась знову.
Тоді ще вечір починав цвісти,
А вже горлав богемою «Вітрувій»,
З полів спідниць вертілися хвости,
І кожен погляд, щось жадав знайти.
«Що далі ми, то менші кракелюри!
Сказав Лаврін – Тарновичу, - Прости,
Що дурнем був і вскочив на котурни».
VIІ
Немир радушно в зал його повів,
В підвал по сходах стиснувши за плечі,
А там весь люд, мов в вулику гудів,
Студент якийсь дискусію завів,
В якій азарт і пристрасть молодеча:
«Оферма, гляньте ж, чорті-що верзе!»
Всміхався він і розводив руками, -
Коли актор на сцені – це одне,
Та як в життя, він роль свою введе,
Таких клейміть сміливо – глупаками.
Немир Тарнович підхопив кураж:
«Усе дволике у своїй природі,
Як стане вибір – що за персонаж?
Ти що б не вибрав – все один пейзаж,
Одна макітра віддані короні,
З якої вибивається ковпак»
Що блазень, що король на троні.
VIIІ
«Чи сниться нам, чи то стоїть Лаврін!? –
З іронії почав один з студентів,
А ми вже йти збирались на поклін!
Та бач навідався до цих розбухлих стін!
В чертоги збочених артистів та поетів!»
І в двох студенти підійшли до нього,
Скріпивши зустріч потиском руки,
Немир скомандував: « Вина йому міцного!
Не в силах нам дивитись на блідого!
Блудного сина з притчі від Луки.»
Під аркою вкінці шумної зали,
Сиділо ще з десяток гультіпак,
Піднявши келихи Лавріна привітали,
І кілька дам манірно закивали,
І він кивками відповів на знак,
Були й такі, що потай поглядали,
Та очі мружили, як слинили коняк.
IX
Який же вид тепер стоїть з люкарни? –
Спитав Немир. Давно вже слід змести старих потвор, -
Почав Лаврін, – облишити старі затерті жанри,
Казна-коли роман погас скінчивши мандри,
Але ведуть старця чекаючи на фльор.
Повсюди копія, як з двох сторін лиштва,
Чи музика класичного розливу,
Чи опера, що з сцен давно зійшла,
Ще в розквіті коханого знайшла,
Тепер беззубому замішує підливу.
У ветхих жанрах дряблий дух потенцій,
Усе класичне виникло колись,
Сягнувши висоти своїх есенцій,
Зразком своїм укорінилось в серці,
Так генії затим перевелись,
Віддавши світу море квінтесенцій.
Тепер для мас перформенси здались.
Новітній дух – це світ нових каденцій,
Де простота з доступністю сплелись.
X
«А що поезія? – хтось вигукнув з дружків,
Після античності поезія змінилась,
Та й хто читав, і що ж там розумів!
В ремарках копирсатися хотів?
Признаємо – Гомерова доба скінчилась.
Новому дню нових подай вершин,
Антична метрика, нехай собі заснула,
Та темний і простий явився чин,
А з двох в горнилі вилили один,
Для всіх є свій…» Тут дівчина зітхнула.
О так, - Лаврін докинув, - Це ж дарма,
Вникати в шир високих філософій,
У нетрях цих псується голова,
Й болотну твань намацує нога,
Як жінка збоку із зітханням в слові,
Все перекреслить в мить: « Яка нудьга…»
І сміхом зал, а з тим й кінець тенсоні.
XI
В компанії веселий дух лукавства,
Слова фехтують, гострі, як клинки,
Хтось з випадом батман готує часто,
Комусь на сміх безглузде марнославство,
А решта – розминають язики.
Почнеш розмову з сущої дурниці,
Про фільм, погоду, чи свою сім’ю,
Як раптом спис летить з дурної спиці,
Чи журавля закльовує синиця,
Верблюд крізь голку, Жанна Д’арк на прю.
Настав момент представити героїв,
Що поки цю історію ведуть,
Павло Копистий був у цьому строї,
Данило Попель, викапаний кроєм, -
Студенти, що граніт наук гризуть.
Борис Шляхтин – поет і жрець історій,
Його ж подругу Анною зовуть.
XII
З півроку, як Лаврін пропав безслідно,
І з того часу, день один за два,
Здавався Анні. Й ті чуття, що ніжно,
В незвідані його, плекала гідно,
В обжинки відійшли до Шляхтина.
Услід торкнувся відчай і Данила,
Який до Анни почував жагу,
Її очей тривожна хлань манила,
Що мов із страху пристані просила,
З небес, завжди, чекаючи грозу.
Збілілий порух в чесноті холонув,
Як в цьому астенічному лиці,
Йому ввижався трунок беладонни,
Що в чорних ягодах зіниць хоронить,
Непізнаність, що зваблює митців,
Нехай у в’ялості оманлива пристойність,
А в неземних очах ждання земні.
XIIІ
Шляхтин, на десять років старший Анни,
Колись рвучкий у поступах своїх,
І до жіноцтва та розваг захланний,
У сорок літ в любові безталанний,
У ній побачив сад любовних втіх.
Коли ж Лаврін явився у «Вітрувій»,
Бориса тихий відчай приструнив.
Павло ж записаний у шлюбній партитурі,
При всій своїй Гермесовій фігурі,
В травневі іди жертви приносив.
Скріпи рукою клятву чи братерство,
Обряд святіший, як церковний шлюб,
Храм тіла для язичника позерство,
І підмізинний надто тисне перстень,
Коли довкола стільки знадних згуб.
Там височіє кадуцей над серцем,
Праворуч жінка, осторонь Сукуб.
XIV
«Мене усі вважають конформістом», -
Сказав Немир Лавріну, - та нехай!
Улюбленець судьби – бо дім за містом, -
І поглядом зустрівся з ним Копистий,
Де з любкою частенько віддихав.
«Нехай не мій салон краси «Даліла»
Що я від батька в спадок перетяг»,
Нехай моя сорочка не пітніла,
Як він пітнів, але продовжив діло,
Як міг доклався до його звитяг.
А втім я не подався в медицину,
Як він, а, знаєш, як розважив над усім?
Хтось завше першим дужче тягне спину,
Щоб іншому прикрасити години,
А третій прийде та зруйнує дім,
В твоїх очах, Лаврін, я бачу кпини,
Та й це нехай, гріха не бачу в тім.»
XV
«Ти щирим був Немир і залишився, -
Йому учтиво відповів Лаврін,
Та з цим миршавим світом ще не злився»,
«Будь щирим й ти, - скажи – кому молився», -
Хотів спитати та спинився він.
Компанія вже зналася з плітками,
Що хтось, комусь і десь переповів,
Що в хижі одинокій між горами,
Спинявся з Нікою, зимовими часами,
І там любов’ю знаджений хворів.
Хоча була, в чутках цих таємниця,
Не знав ніхто причини розставань,
Чи перелюб накоїла дівиця,
Бо вже клеймили: «чортова блудниця»,
Чи то Лаврін покинув без вагань,
Бо бач в його очах тривога сниться,
Й душа ще не звільнилась від терзань.
XVІ
Що відбираємо в корзину із мистецтв?
Які зразки складаємо до купи?
Мавпуємо чи образ наш – творець?
Без творчості живий ти чи мертвець?
Знайдіть в собі хоч два анаколуфи?
Серед питань, що в бесідах ведуться
Вагомі ті, що з сорому мовчать,
Завжди німі, в очах із криком рвуться,
В зап’ястях рук заламаних снуються,
І знаком згорбленим в тобі й мені стоять.
«Чому ж ти Анно, так щадиш Лавріна?»
Німим питанням задававсь Шляхтин,
«Чи не в серцях з любовного моління,
Готова розмолитись на колінах,
Мов на ікону з тисячі картин,
В очах розвіяла притаєне горіння,
Мені ж зладнала леза гільйотин.»
XVIІ
«Чом не спізнав Лаврін той вид облудний,
Що в дикій самці дух гойдає тлін, -
Цих Веронік годує жар підспудний,
І сходить дух розмов від них марудний,
В праобразах дворушних Форнарін.»
Так мовчки міркував Данило Попель,
Відчувши Анни безголосий щем:
«Які підмовиш серцю звучні тропи,
Як в’яжуть грудь мою небесні стропи,
Любов моя.» Шляхтин себе оплакував віршем:
«З чуттям легким ти скинула туніку,
В якій ще вчора розгорялась хіть,
Стинають гнів мені, йому глевкі, повіки,
- Кружляють думи, як стрімкі шуліки,
В повір’ї злих, сердечних лихоліть.
Поглянь – Лаврін не збувся Вероніки,
Але мовчіть уста мої, мовчіть…»
XVIIІ
Копистий слухав діалог сусідній,
Один з них – Возний, як Павло почув,
Доводив опонентові безплідно,
Що той мовляв, харциз, пошляк, негідник,
Що юнку бавить. Той же брав на глум:
«У два Статути глянув, я, Литовські,
В п'ятнадцять років дівці – дозвіл був,
Тоді. А в третьому – тринадцять! Втіхи плотські,
Відносні штуки в думах філософських,
Яку ж мораль наш вік собі напнув?
Мені лиш сорок їй вже дев’ятнадцять,
До чого я? З чого почавсь роман?»
«Що дурень ти.». « З Статутів, і тринадцять…
Який резон пустим ходити в -надцять,
А в тридцять спохватитись, як баран,
Тоді ж свою кар’єру винуватять…»
«Ох, чортів вісімнадцятий туман!»
XIX
«Гниють фрегати на забутій верфі», -
Копистий мовив, глянувши в вікно,
Лаврін замовк замучений до смерті,
Шляхтин з Немиром виперлись до селфі,
З подругою, що піднесла вино,
Там у дворі в нічному миготінні,
Реклам, горіли сонця ліхтарів,
І час погруз в липкому павутинні,
Як і «Вітрувій» в п’янім белькотінні,
Потрохи гаснув, чахнув і хирів.
Кудись подівся дух завзяття гідний,
Данило вник з задумою в смартфон,
Лаврін пропав у роздумах безслідно,
За північ далебі, а далебі вже пізно,
Розводити балачки. Сходить сон,
Прощатися компанії потрібно,
Та все ніяк не зважиться ніхто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856057
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.11.2019
Я бачив Вас ще в час малого Сходу,
Як розводив у глеках мідну хну,
Коли дививсь мов в дзеркало у воду,
І бачив Вас, тоді коли без згоди,
Свою любов розмарену вдихнув.
Я бачив Вас, здається, поза часом,
В пливких дрижаннях сонця на воді,
І хвилювались образи невчасні,
Коли і сліз не розбереш в цій чаші,
Яку подали випити Тобі.
Я бачив Вас, і не в числі забутих,
Потоплених у пам’яті моїй,
Коли словам минулим не вернутись,
Коли без неї серцю не відбутись,
Заснувши в човнику вогких повік її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019
Я люблю Шістдесяті, хоч я в 60-тих не жив,
Я бачив їх в кінематографі, і бачив на фотографії,
Понавичитував з книг.
Я не знав ні Хрущова, ні Кеннеді. Тодішнього побуту не застав,
А той хулахуп, що крутиться в пам’яті,
В 90-х ще поламав.
Я люблю ті старі дивани, американські автомобілі,
(Дивне доволі враження, що пахне мені В’єтнамом,
Мов з ветеранської ностальгії).
І звідки, чорт забирай, барахла в голові моїй стільки:
Шляпки, сонцезахисні окуляри, Твіггі, «холодна зима» -
Прийшли із зернистістю плівки?
З тих далеких картинок ветхого кінопроектора,
До якого звертаєшся в час сну,
Де перину дитинства повісивши на стіну
Розтягуєш далі свого існування назад.
Наляканий тим, що картинки твого майбутнього
Перетікають в минуле Шістдесятими,
Хай ніколи тобою незнаного,
Та такого прекрасного, бірюзового,
Незнаного та незабутнього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852796
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.10.2019
Коли міняється обшир
Твого кімнатного вікна,
Де сад здичілий в павутинні,
Тобі язичницьким здається,
І в арках в’ється виноград,
Узвар слов’янського вина,
Ще гірше вписане в ландшафт
Садово-паркове мистецтво.
Під тином тут – смородини кущі,
І плити всіяні травою,
І пахне жимолостю ніч,
І пахне жимолостю день.
Цей дикий сад тепер гнітить,
А парк подразнює лишень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852795
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2019
Не більша, як сонце, що променем падає в хвилі,
І загоряється лампою в схилах води – медузою,
Я все ще безглуздо листаючи пам'ять згадую,
Череп’яні вазони на балконах описані Лампедузою.
В час чорної ночі, що хвора і вим’ята вереснем,
Химерна уява народжує плоть скорпіона,
Сплутавши геть Василіска із васильками,
З’являється хвіст, що подібний на хвіст забобону.
Та ніч, що вмирає в холері, в середньовіччі,
Шовк чорний змінивши на біло-червону попону,
Підковою день, та в гриву коня вчепившись,
Тримає легенду за віжки, за слово притчі.
А місто, що ставні вложила на вікна свої,
Від леді Ґодіви здригається в площі бруківкою,
І той Скорпіон, що під горщиком в ніч народився,
Зустрінеться з тим, хто народжений Дівою -
Притчею во язиціх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2019
Він думав про те, що її волосся,
Розвіяне вітром на захід до моря,
В поезію подихом заплелося,
І перший подих йому здалося,
Означив зустріч, що хвилі в локонах,
Цідили сонце, як давню історію,
Що вся в повторах, завжди в повторах.
І крутиться пір’я, завжди, просто так,
Як і волосся на захід до моря
Вітер гойдає на сторінках.
Та тільки насправді осяяні крихти
В повітрі неслися, і навіть коли,
Крилами чайок всі хвилі обстригти,
Руками Даліли обстригти, та ти
Знаєш, не буде вже більше нічого,
Що серце розморене і нікуди йти.
Він думав, що світло було відсторонене,
Що вітер не значив нічого більш,
Як все, що означене сонцем та створене
Любов’ю його до неї, що між
Вітром на плечах і подихом серця,
Існує залежність, що й спалений вірш,
Залишиться з ним тільки з нею повернеться,
Коли ти на захід до моря стоїш.
09.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2019
Я плачу від чужих глибоких вражень,
Як на очах прочитую їх силу,
Їх сльози, сміх для мене більше важать,
Коли в мені зворушують дитину.
Але не вражений вершинами гірськими,
І без натхнення в хвилях океан
Здіймає в страх одну гігантську хвилю,
Не вражений, але в твоїх очах,
Коли побачу подив гідний серця,
Тобою переймаюся в своєму,
Де хвиля - фон лишень, коли здійметься
В тривожну тінь, спадаючи на землю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2019
Віршам рецензії, на сміх, писати жовчю,
Велінням критики лукавити я звик,
Ті хто вершин сягнуть – крізь мене й так проскочать,
А ті, що курячим пером лоскочуть
Слова, марять папір, викручують язик, -
Ну, що ж, як діви в поетеси хочуть,
Чи гріх черкати звощений сірник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847030
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2019
Мистецтво, - він сказав, в лихім дурмані, -
Що фабула в житті людських страстей,
Коли із нього висмикати будні.
Тим самим виправдав і сон, і кожен ранок,
Що мов мазки вкривають полотно,
Від кисті тих, хто дивиться із близька,
Для тих хто менше бачить з далека,
І так постав безмовний гул оркестру:
Портрет всіх тих хто тут, і звідки я,
Лиш копія доволі небезпечна, мов сам диявол,
Чи бог, - не знаю й сам,
Із смертю Автора, вдихнув у нас життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847027
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2019
І лиш за сніданком, коли наливав їй слабогазованої води,
Вони обмінялися поглядом ледь посміхнувшись один одному,
Вона ще сказала йому, вдавано-іронічно, що знову тривожать сни,
Що пам'ять постійно шукає вікно, і що не вірить жодному соннику.
А він, якось так глянув, наче й не слухав гойдаючи в бокалі десертне вино.
Промовчавши та перестаравшись вихлюпнув ледь за ковток на скатертину.
Посипаючи сіллю багряну пляму всміхнувся (мабуть, від незручності): «І що там за сон?» - спитав.
А вона, ще більше злякавшись, сказала: «Як добре, що відмовились від сьогоднішнього кіно…»
Та здалося йому, що дружина розхвильована безпричинно.
І тоді вона розплакалась.
Сказала, що снилася їй величезна білосніжна кімната,
Що біля стіни стояло двоспальне ліжко заправлене білим, гладким простирадлом.
«...та раптово мене охопило млосне передчуття втрати,
І жах за спиною в мовчання зуби стиснув.
Тому я кинулась, любий, на постіль колінами, вчепилась в нього пальцями та проснулася… і ти готував сніданок».
А тоді вона попросила його:
«Пообіцяй, що сьогодні залишимось вдома удвох! Тільки удвох!»
І він мовчки кивнув, та обнявши її за плечі,
Бачив, як небо збиралося на грозу, і крутилося вихором сльози її за горою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846239
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.08.2019
Я краще скажу про білий камінь,
Про вітер у вишні, про серпень мрій,
Що кинеш тепер у вічну пам'ять,
Ім'я знайоме з пращі надій.
Тримаєш в долонях його мовчання,
І близько буря й косою дощі,
Та тільки згадаєш і випустиш камінь,
Що котиться словом в безодню душі.
22.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2019
Чи день, чи ніч коли в свій час надходять…
Байдужим змістом повняться в мені,
І ночі тягнуться, і в ніч згоряють дні,
Коли з очей твоїх вони не сходять,
Та лиш явись, як змученість відходить,
І розливають в обрії пусті,
Гаряче сонце вдень, в ніч зорі навісні,
Твій погляд, голос, та чутливий подих.
Чи напишу в шести рядках останніх,
Що значить мить коли приходиш ти,
Коли в очах, твоїх зорить світання,
А в ньому дивні витворні світи,
В яких із легкістю вгадаєш жар кохання,
З яких не вирватись, і нікуди іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2019
А знаєш, що – колись в кімнаті з каменю,
Торкнешся стін, і жах пройме до ніг,
Все й наче добре, зважено і правильно,
І знаю, що всміхнешся мило, так… і так… так – вдавано!
Що перевершити тебе… клянусь! ... ніхто б не зміг.
З подолу дня, скопилять ночі саваном,
Блідим зотлінням з місячних морів,
І відганятимеш з віконниць тінь роззявлену,
З холодних ламп, і бляклих ліхтарів.
Оглянешся – все на місцях розставлено,
Загорнеш вікна. С похватом збіжиш,
На кухню де печеться хліб із каменю,
Звичайно все, звичайно і не правильно,
Та ти всміхнешся… здавлено змовчиш…
З кімнати тіні спустяться де явлено,
Їм стіл накритий буде. Жах мине,
Звикаєш з часом до вечерь з дияволом,
До теплоти пекельної, як правило,
До каменю, до того, що земне.
І ти роздивишся, коли вино розбавлене,
Цим тіням наливатимеш в бокал,
Моє лице, пласке, безвільне, здавлене,
Зупинишся, всміхнешся … знову вдавано,
Тим усміхом, що гірший за оскал.
Мій силует від ліхтарів розплавлений,
Між тінями сидітиме. І ти,
Ковтатимеш вино добуте з каменю,
Манірною жіночою поставою,
Впиватимешся світлом суєти.
Ти підливатимеш вино, мов кров розбавлену,
Далекий спогад сліз із пустоти,
Камінням побуту, і галькою завалений,
Розтоптаний, розірваний, розчавлений,
Як тінь, що з сонцем сходить від п’яти.
А знаєш, що – ця тінь моя на каменю,
Це тінь моя вчепилася до ніг,
Твоїх, немов печаллю віддзеркалена,
Розтоптана, розірвана, обпалена,
Вже із забутих кам’яних доріг.
Прокинешся колись в кімнаті з каменю,
А знаєш, що – нехай присниться лиш,
Весь антураж в поезію заправлений,
Вино, вечеря, тінь моя роззявлена,
Й недобрий сон, як жарт мені простиш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2019
(уривок з недописаного роману)
Чатують з схованих шпарин, в голодних свідках очі,
Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив»,
Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі,
Ти сам не знав, а таїну розкрив.
І
Зоріла ніч в вогких травневих шатах,
У хвилях сяйва місячних блукань,
І в цім промітті бачилась розплата,
Гроза, нізвідки вибухла, булатна,
В знамення тихих, страчених зітхань.
Нізвідки вмить зчинились вітровії,
Як із небес зійшла промітна тінь,
Шубовснув спалах, мов зімкнулись вії,
З набряклих хмар спустились срібні змії,
І безліч гніву сповнених створінь.
Мов полоснув хто скальпелем по сфері,
Як з лона місяця з’явилася рука,
І в згустках хмар в побляклій атмосфері,
Скресала плоть у видноті химерній,
А в ній буяла дика нагота,
Яку ніяк не спишеш на папері.
ІІ
І в цій молочній млі в звучаннях грому,
Метнулись зорі повз вощаний шпиль,
І ваготіли в вихорі страшному,
Черкання світла при дощі рясному,
І буря вивергала лячний квиль.
В склепінні неба вирвалась хорея,
В палких, строкатих лініях грози,
І випинались з тучної лівреї,
Дугою клуби в місячній камеї,
Із бірюзовим відблиском роси.
Стрімливо буря вщухла, як ступила,
Вона між зорі, в плетиві нічнім,
В ході цибатих ніг жарінь манила,
І в бризках з хмар лілового чорнила,
Зійшла з висот, де захлинався грім,
І перса в безвинності розкрила,
Та глуму не було в лиці хмурнім.
ІII
В тремких розливах роздавались кроки,
Пагіння крон схилялося до ніг,
І в цій покорі клекотав неспокій,
Коли пила з тіней калюжних соки,
До поки обрій сяйвом не знеміг.
В провалля тьми злягла уява хвора,
Злетівши стоком спорожнілих снів,
Сон розуму, як бач снує потвору,
І страх земний, що дивиться угору,
З цього видіння вирватись хотів.
Крізь лите скло в тьмяних його відливах,
В північнім часі розпашних годин,
Щезав в упитій вулицею зливі,
Холодний образ. І душа мрійлива,
Звільнялась від розмарених картин.
Але поглянь, двійник з якогось дива,
Явився нам без відома причин.
ІV
В легкім вбранні з тонкого маркізету,
Пашіла плоть в принадності своїй,
А на руках трималися браслети,
В тонкому ж поясі гойдалися кисети,
Ох скільки ліній звабливих у ній!
В поспілих грудях дихання здіймалось,
Гарячим духом, слив її парфум,
В очах кокетство пристрасно кохалось,
І без торкань, до тіла доторкалось,
І пронизав в блаженстві серця струм.
Ім'я назвала… Ах, цей чудний голос,
Ах, скільки барв спліталося у нім,
Мов в древній знак – містичний уроборос,
Все смертне вмить й живе зімкнулось колом,
Та стиснути красу в обіймах, втім,
Й вінок сонетів був би надто кволим,
В травневім запалі, і серці навіснім.
13.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2019
Ти не те, щоб юна,
А в двадцяти немає Тебе,
І тому ти, звичайно плюнеш,
На все, що тобі без потреби.
До часу твого народження,
До тебе, даремно здається,
Що не було історії,
Що єдина вершина сходження,
Це ти і, що ти не повторишся.
Що рум’яна не пудрили тальком,
Що минуле усе в минулому,
Тільки доля твоя під калькою,
Все обводить пустими чорнилами
Перебиваючи давно існуюче,
Наче тушшю твоєї безпам’яті.
І як тут назвати фатумом
Навмисне бажання стадності,
Те, що в краплях байдужі атоми,
А в музиці звук бездарності.
За тобою погруддя Камою,
І брови розшиті Сутрою,
Ти сама припідносиш камені,
Кропиву назвавши рутою.
Це і є весь твій крам можливості,
Храм з високою колонадою,
Як підніжжя руїни античності,
Танцем змій між колонами дикості.
Ти забудешся безталанною,
Ти згадаєшся у безликості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2019
Все вірно з характером часу богів,
За ширму ховається Пульхр Публій Клодій,
І весталки в хітонах такі ж шахраї,
Як народний трибун злодій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844715
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.08.2019
Дух поетики плетений косами,
І розвіяний віями вірності,
І нехай ненаситні літописи, -
Сік пригублений в м’якоті вічності -
Жовтими абрикосами.
Тут в обіймах з’єднались три ангели,
Забавляючись давньою лірою,
І шуміла шухлядами яблуня,
Як образ, де образ – мірою,
Бо яблука в ніч падали.
Набивали соломою ящики,
Розливаючи сонце лінощів,
І в хвостах залишались, ящірки,
На полях і в нотатках ніжності –
Диким натхненним почерком.
Вільні губи любили синтаксис,
Стиглі очі губили погляди,
Як не сміли читання винести,
І ховали шухлядами подихи, – їх
Незрозумілі приписи.
Вони розтікалися персами,
А тоді навісніли зорями,
Скрипіли під сіллю колесами,
Загубившись у міфах історії –
Між Антеями
та
Геркулесами.
11.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2019