| Сторінки (7/635): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Чернетка, — це і є предмет мистецтва, майстерня духу, справжній артефакт споглядання, хірургія на сторінках.
Найкраще почуваєш себе не в нових черевиках і костюмі, а в домашньому дранті до якого привик і що вільно звисає на тобі і добряче тобою пропахло.
Поезія наситилась. Вона відбулась.
Тепер діло за тими, хто підтягується до неї. А тому чернетка – повноводна поезія,
спроба створити дім біля ріки Мистецтва в якому усі матимуть свої чернетки.
Гніт свічки починає кіптявіти. Атмосфера утаємниченого поступу.
Наче покривати собою розпанахане лоно вірша. Лізти у його недовершену конструкцію, спотикатись. Бачити недоказане і...
Слухайте, яка вона чарівна! Прекрасна.
Я зустрічав її у снах. Канон краси. Радість спостерігача. Хоча насправді вона прикра.
Ці перші несміливі рими. Це солодке безчинство прокрадатись в чернетки чиїхось роздумів,
пробігати очима вздовж недосконалих рядків,
вимовляти юне намагання висловити себе чужими, вживаними до неможливості
і збитими вкрай словами простенької доморощеної філософії:
«Ти не відчув мене чомусь, я бачу,
Але це зовсім не твоя вина.
Не відпускають те, чого не мають,
І не тримають тих, кого нема.»...
І це не насмішка. Слова вихоплені з тайника чужої душі мертві, коли ніхто не бачить їх чернетки, вони
не мають землі, не знають тепла, не ростуть.
Він каже, що любов вимагає воз’єднання піднесених із тими хто підноситься в тваринній похоті.
Щось подібне читатимеш в Авіцени.
То ж тотальна поетизація нічого не змінить. Але записник, чорнові записи, ідеї...
Здається ми готові для того, щоб коронувати, возвести на трон милу простоту,
не зрілу, але щиру в оточенні досвідчених але спраглих.
Це і буде кінцем поезії і початком поезії чернеток.
Тільки прислухайтеся до цієї блаженної симфонії.
Скільки тут музики, любощів та історії!
02.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022
Можливо справедливість –
це і є невідворотність історії.
Вона озирається.
"Ця книга так написана!
Нічого добавити! Більше нічого і не потрібно".
Диктор оголошує: звучить симфонія "Нічого добавити",
І голос його віддаляється темними кільцями звужуючись до кам'яного голосу і зникає, як падіння крихти вапняку на мозаїку пізньороманської базиліки, — радісним сумнівом.
І я веселюсь. Нічого добавити, але вона б хотіла добавити плоть від плоті своєї.
І мені до вподоби її п'яновиті погляди.
Наче дощ, захопив під навісом альтанки відчахнувши від тебе центр міста.
Так і вона. В її погляді, і в її руках.
Той самий диктор знаходить тебе шепотом:
"Остерігайся таких книг".
"Іди геть, — відповідаю, — іди геть".
Та чомусь моторошно.
Твоя рука сковзає, як ніч впадає у сон,
Як оленя в багнистий омут.
Пручайся.
Візьмись за гілку, за небо, вхопись за гриву землі, за гриву мочаруватого поля, за мрію.
Але вона окликає тебе.
Я озираюсь.
І насправді — добавити нічого.
08.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
На бретельках твоїх сновидінь
Дихає легко
Пломінь,
Медовий духом,
Як сонцем вагітний
Пампух
Що в долонях
Твоїх
Зарум’янився
Гарячих.
Я кохаю тебе,
Промовляє вона
І звуки народжені у межиріччі вуст
Сходять хвилями складів
Обриваючись в солодкознеможену
Павзу її язика: Я ко-ха-ю.
Розпад на крихти: звуки, дотики, оглядини.
Я збираю її заново і відкриваю її в захоплені
Бажаючи огорнути давно знайому, що стала в стократ ріднішою, аніж була.
Наче вода перемиває пісок і котить по ньому гальку
Щоразу досліджуючи його покатий берег, улоговину землі.
Просто існувати в такт чи вибиваючись з ритму монотонного маятника часу.
Глухими звуками, мовчки вона чистить свій голос трьома запнутими,
Несміливими віддихами.
Я знову чую цей сріблястий відлиск
Розтулених вуст її мови.
І я ко-ха-ю те-бе.
Слова наче переплітаються тугими пасмами складів,
З її словами, мов знаходячи потрібні пазли, уплітаючи бантик поцілунку вкінці.
Спекотна частота переливів липневої пасторалі,
Плескіт холодного живильного струмка в пониззі травянистого яру
Обабіч розпеченого килима сонячної жаги.
Вона поступливо завмирає позуючи її променям і ця мить
Олійним відбитком переносить її на льняне полотно мольберту у моїй майстерні.
Серце зжимається і завмерши на якусь мить пронизливо,
Глухо віддає у грудну клітку, відбиваючись у скронях
Збудженою аритмією змушуючи важко дихати.
О, ні, — думаю я, — це зовсім невдалий час для живопису.
Вона не представниця тонкогубої філософії. Це щось інше.
Каже «навчи мене», а тоді, тягне свого язика і губи у схлипне мовчання.
А потім години суперечок про жіночі права, творче начало та вагітність,
Звертаючи до французького фільму, якому віддає свій розтроєний жіночий голос
Начитуючи в мікрофон імпровізованої студії.
Я читатиму цього вірша, закутавшись у фіранку безсоння,
Вагота жіночого тіла.
Ти пітримуєш його руками, перетворившись на чуттєве крісло,
Спинку якого стискають її стегна.
І коли я читаю їй цей уривок вона перебуває в такому захопленні!
І я так хочу обманути себе, хоча думаю, - а що про це скаже поет?
Про еротичний образ відкинутої спинки крісла.
Знаю що, а тому достатньо її шаленства і подивування прекрасної жінки
З берегів відкритих конкістадорами. Пам’ятник Малінче.
В’юнка шерехата рослинність заповідника
По якій шмигають вужі, ящірки, медянки.
Джерело обкладене плескатим каменем.
- Як він побудував готель у заповіднику?
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Це ж така наша поезія, що відмахнулася від класицизму ножицями
І повирізувала фігурки з цупкого кольорового паперу повітря.
Колаж сміхотворних ідей.
Дім з гральної карти,
Відьма верхи на жовтому листку,
Червоний комин з димними віршами. Кострубатий паркан з рядків верлібру.
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Заповідник.
І я втрачаю тебе, заодно і самого себе.
- Стрепенись, — кажу собі. Та мовчки спостерігаю
За шерехом на галявині спогадів ступаючи на хвіст надокучливій ящірці.
04.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Це не просто плаття,
А цитата любові,
Фільму,
Епохи
Кімнати,
Арт-нуво.
Я здається, що
Стану апострофом
Твоєї любові – любов’ю,
На білих та списаних сторінках
Розкішного тіла
Твого.
О так, це не просто хода
Ошатної Жінки,
Каліграфія юності,
Розмашисті виверти
Рук і голодних поглядів,
Прекрасне письмо
Голосних і протяжних
Речень
Де крапки подібні на афини
Під листком.
Ти більше належиш мені,
Як собі.
Попри твою недоторканність.
Я пишу, розпорюючи поглядом
Цитатник твого плаття
По швах,
Готуючи лекала для нового,
Але поки що:
Я чіпляюсь за твою наготу поглядом,
Як дитина за спідницю матері.
Поезія округляється,
Набирає ваготи легковажності,
Наче підносить догори палець
Затуляючи сонце.
Ти робиш крок,
До колосу на глиняних ногах.
Тоді ще один.
І ледь погойдується шибка за дерев’яною рамою вікна.
Крок третій,
Наче долоню
Підносиш серце
До гарячої лампочки
Відчуваючи жар прозорої одутлої груші.
Ще один, ще один крок
І світ об’єднав і возніс
В одну із кімнатних формул
Хневідомого + тіні на підлозі + ледь відчинене вікно у квадраті
З шумовинням сказистого вихору напроти грозового неба + трепет
І зрівноважує поезією Ацефала.
Все найважливіше відбувається випадково,
Тільки тому, що ти цього хотів.
Хвиля її молодих стегон омиває береги спраглих островів нещасного Конкістадора.
В повітрі приємно пахне випраним одягом, гаряче повітря змішується
З холодним подихом її парфумів. Добре, що відсутній запах кави.
Вона рвучко кидається, щоби перебігти велосипедну доріжку
Кинувши оком на світлофор, та заглядаючи в свій телефон,
Мріючи про можливості тридесятого царства.
Ці миті вилітають розкадровкою сонячних спалахів.
Плаття її ледь закопилюється вітром догори, —
Класичною складкою банальних Діонісій.
І цей ритуал поезії, ходу спалахів я бачу протягом подорожі до центру міста,
Мов квітневі стації на стінах нефу.
- Вона видихає гарячий грудневий пар і показує тату на шиї. Це ієрогліф. Погляд дитини з проколеним носом.
- Вона часто вживає обсценну лексику і кидає хтивий погляд в кафе.
- Вона ненавидить чоловіків і мститься їм, обманюючи сподівання.
- Вона думає про самогубство. Бачиш її біля храму де ця хтивість змінюється на сльози, але так потрібно, ти знаєш, що вона не втече від самої себе.
- Вона хоче дітей. І вишиває ангелів.
- Вона ходить в танцювальну студію, вивчає бачату.
- Вона тягне у кіно на безглузду комедію з малоросами. Скоро вони плакатимуть.
- Вона дивиться на тебе і цілує, рвучко, з натяком.
- Вона вирішила все контролювати, наче тестує свою вдосконалену жіночність.
- Вона у вікні поправляє бретельку сукні і вловлює твій погляд.
- Вона показує свою квартиру, куплену їй батьками. Шостий поверх скидає її маску, вона обіймає з тим хтивим поглядом, яким вказує на ванну.
- Вона цілує. Гарячі, але солоні вуста. Так наче бачата запеклась на їх повноті.
- Вона накидається, повстає, розправляє плечі, вигинає спину. В округлому м’якому тілі її проглядається еротична цинічна пасія, що поставила собі мету. Навпроти ліжка вишиті ангели.
- Вона лякає і відштовхує. Потрібно іти в ніч, тікати. Нічого вже не змінити.
Дзвенить талант мого таліону твоїй зраді.
Циркулем ніг, кроками, що свідчать про готовність до шлюбу,
Як написано в одному арабському трактаті — тікати через вільготні вулиці
Світанкової, осінньої площі.
Але втечею нічого не змінити.
07.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
Я не зустрічаю її на початку долини метафор, в той час коли
Могла б залишити серце своє легким
Натхненно слухаючи солодкомовного злочинця, але тоді —
Як біля руки повинен стояти хтось із шрамом на смуглім обличчі чи
З переломаними костями.
Я бачу його плащ ночі, гордий виклик подвоєного підборіддя і я знаю, що він говоритиме про "софію".
Симон Волхв. Я прокидаюся в сотий раз і зустрічаю їхні обличчя
Коли добираюсь з важким клунком поезії до тієї проклятої долини.
Важко, та я не стану розкривати зав'язану у вузол плахту, що завдав на свої рамена, —
Вони чатують. Підбіжать і повибирають найкращі і найсолодкавіші слова, обмінюючи на золотий блиск своїх очей
І поезія розкучерявиться млосною в'яззю чагарників з шипшини, кущів троянд, блакитних ірисів. Але що з того. Той елей поезії — ніщо в порівнянні з їхньою
Гілкою яблуні виламаної в саду, з якого вони плекають нову яблуню
Для терпкого вина пророцтва власного падіння.
Вони намагаються стулити мені рота. Одним тире перекреслюють усі мої слова і слово «Бог», скидають з ями своїх вуст і розкладають теорію злих ангелів.
— Але не бійтеся, ви повинні вірити в бога. Він порятує вас.
І он — я обезкровлений, і вся моя кров іде в землю і троянди упиваються нею,
Ставши колючим вінком любові, в якому немає поезії, а тільки один ритуал.
Фуга, ехо підхоплене голосами його парафінових парафіян.
А ти, зі своїм клунком, — чаклун, що зливає на віск, що заспокоює
Вилитими фігурками над головою, фігляр.
Той віск шкварчить на воді.
Пуста кришталева ваза.
Щоб собака підняла палицю їй не читають поезію.
А твоя собака беззуба.
Що толку, коли крикнеш: «Апорт»!
Викрик з грудей. Клич горла у спазмах любовного раку в пониззі твого живота.
Візьми усе що хочеш і будь щасливим.
Ця жінка, одягнена в полотняну спідницю, схвильовану довкола вилитих із втіхи,
Випліснутого з келиху літа — ніжок,
Спадаючи колихається відгинаючи тіні своїх принад.
— Тримай мене за руку і веди з цього задушного Тіра, — міста повій,
Туди, де сходяться усі дороги, —
В наш заповітний Рим, — каже вона.
Обертаєшся і йдеш гублячи слова з того клунка, з яких виростатимуть міста.
І коли ми дійдемо до нього — нехай твої слова стануть місткими,
Як свист батога, як поцілунок, як погляд, як «Бог», як "Софія",
Як «Хештег», як «Камінь» і як «Праща».
Надто багато слів, наче тисячі стріл тисячного війська,
Летять у порожнечу не поразивши єдину мішень.
І навіть твоє — "Сука", куди звучніше за мільярд сторінок з бібліотеки світової поезії.
І коли лотерейним провидінням випаде "Апорт" — бійся вимовити його,
Бо повертаючи палицю розтерзаю твоє жиласте горло
І нап'юся твоєї трояндової крові.
28.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022
Гаряче сонце огортає коліна теплом
Коли східний вітер студить їх, обвіює,
Наче гладить прозорими долонями
Не маючи сил зупинити.
Це навмисно, навмисно, повір мені.
Я чую твій голос, я знаю про що йде мова. І я приїду зрештою та напишу про це.
Хвіст велодоріжки піднімається на спину гігантського земноводного.
Мочаруватий запах повітря. Чи мені тільки здається?!
Спекотна «римо-католицька середземна оргія» словесної поезії
Та «східний Візантійський стоїцизм» помірного клімату.
Здається змія меандру не заповзала сюди.
Десь на череві в темноті його лап красується графіті. І я саме над ним
Та досі не дивуюся своєму питанню: а що коли в цю мить упаде ракета
На цей вигнутий сонячний хребет?!
Тому повертаю голову на ріку де лежать жінки —
Переважна більшість жінок, і чомусь згадую ванну.
Задушний запах мила. Організований побут.
Пріла впевненість обивателів. Запахи тисячі вітрів їхнього волосся.
Вони вивітрюють запитання з надлишком, як повітря вбирає в себе спирт.
І тільки заслінки цих випещених вітрів ще пахнуть
Натякаючи на примарність існування... А що коли?!
Справжня схизма культур з слов’янською кривизною ландшафту,
Парків, набережної.
Кустарна прелюдія язичників.
Джойс зійшов би з розуму опинись тут у 2022, під час нової війни.
Можливо, тут, зустрівши свою Нору — він,
Не написав би їй жодного розпусного листа.
Анатомічний спектакль юних сідниць.
Тут, ніхто не носить капелюшків, майже ніхто, а якщо носять то всі вони різні…
Оцей погляд жінки, яку проминаю.
— У вас немає авторських прав на цю поезію, на мій голос. — ось про що її погляд.
Не здумайте писати про мою юність.
А сама наче на ринку торгує овалами плодів, рум’янами м’якоті, пружною шкірою, Розпещена увагою сонячних ідолів.
Пустощі сонячних зайчиків.
Наче риба, що піднімається із холодного потоку неба
Щоб вдихнути його сущу подобу, —
Витягую голову зачувши пасмо свіжого повітря,
Що спускається згори потоком і доторкаючись смороду звуків
Падає скоцюрбленим листком на тротуар.
Згадую Парандовського та його «Алхімію Слова», —
Книгу, яку у мене позичили і не повернули, а ще Патріка Зюскінда та Бальзака.
«Кромвель». Така собі проба пера...
Але це щось інше, навмисне. Пам’ятаєш?
Я слухаю інтимний голос однієї актриси-аматорки,
Що записала «Джакомо Джойса» у моїй маленькій начитувальній кімнаточці.
Яка впевненість у невірних наголосах!
Звучить музика Сен-Санса.
Це так несподівано прекрасно.
Її ледь картавий теплий голос… він... вона, тисяча дев’ятсот якийсь рік...
Дві тисячі двадцять другий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022
Я чув їхні голоси, що шукали фанерну поличку від креденсу.
Він скидався на дерев'яного голема, що порозпихав по закамарках своїх шухляд липкі льодяники,
А вони вабили до себе набридливих гудінням ос та бджіл та тихі потічки крихітних мурах.
Він торохтів кухонним начинням, розхитаними шибками у своїх дверцятах
За якими подзенькував старий сервіз;
Зверху нього — того поважного пана — розмірено цокав годинник,
Схожий на трикутний формений капелюх…
Я все ще чув їхні голоси.
І шкода було мені цього гарного корінастого хоча й неповороткого велетня
Бо знав, що він назавжди позбувся своєї відрихтованої полиці.
На ній уже красувалася оголена пишнотіла жінка
Застивши в патетичній позі із задертими угору ніжками наче ота куртизанка на картинах Буше, — але замальована олівцем;
Точнісінько, як на отій еротичній гральній карті, яку завіяло за дротяний паркан неподалік автобусної станції і яку я підняв, в далекому 97'.
І тоді я почув відсторонений голос художника:
— Нічого оригінального. Оце воно — звичайне мавпування.
І вони перегукувались —
Голоси, що шукали полицю і голос мого критика.
Жахливе відлуння.
І я вже ненавидів отой креденс, і оту полицю... і ту бубнову сімку.
Хоча...
Хоча саме тоді, хтось хутко заплющив день...
…а тоді залунала музика.
Все голосніше і голосніше прокрадаючись з того мороку
Збентежених струн її фортепіано.
Вона не зовсім вдало перебирала клавіші давно вивченої "Fur elize".
— Сьогодні концерт. — каже вона, продовжуючи з тієї ж октави розписувати музичну фразу.
А за її очима уже стоїть той, хто записує на клаптику того п'янкого вечора декілька власних фраз.
Ти знаєш, що вона — підліток, напівсирота, обирає свою антихудожню позу
І рвучко обертається нею до свого вітчима. Знаєш, що нічого доброго з того не буде.
Бачиш, як вона огортається в плащ нічного сонця і зникає в безпам'ятстві користолюбця.
Але ти пишеш,
Пишеш відверто і ніжно,
Трохи гротескно, іноді з гомеричним свавіллям описуючи її ніжну красу.
І зовсім не так, як перемальовував вульгарний портрет отієї… натурниці,
Але він опиняється поряд. Безглуздий, хтивий. А далі? Вагітна мадонна? Сучасний вірус Вірсавії?
Голос, що тоді прорізався — декламує вірші,
Підкидає угору стоси паперу, розпалює нутро
Вогнем роздмухуючи закопилені пелюстки спідниць
Тих жінок, що танцюють довкола вогнища.
Це горланить хтось із вікна:
"Література — це спроба перетворити вино у воду. Геть цю химерну ідіотію!"
Це кричить персонаж якого я туди поселив.
Йому залишилось недовго.
Вогонь, що зайнявся у внутрішньому дворику швидко добереться до нього.
"Жінка, — кажу вам, — не хоче правди, — дзуськи! Вона хоче бути правою!" — кричить він.
Я з ним, звісна річ, не погоджуюсь.
Меле казна-що. А вогонь уже на його балконі.
Бачу, як горить отой довбаний креденс без отієї ненависної полиці,
Ота полиця з ненависним змавпованим малюнком,
Ота парнойа карти, що випала з колоди Содому
І оте розстроєне фортепіано,
І отой плащ нічного сонця затертий до сизих на просвіт дир.
А на тому згарищі уже стоїть той, хто записує на клаптику п'янкого обвугленого вечора декілька власних фраз.
24.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Ніхто і ніколи не зможе поєднати схлипи миттєвостей,
Що цоркотять в минуле віддаляючись глухим відлунням історії
Чіпляючись за чорну стрічку забуття
І випружинюють з його пустоти словами на денне світло.
Це провалля немає краю до якого
Ти зміг би підступитися і злякавшись втекти.
Це уява домальовує його межі і міряє його протяжність
Довгим і затухаючим зойком падіння
Наважившись на яке в наступну мить
Уподібнишся до стріли Зенона, що летить
По невизначеній траєкторії у непевну вічність.
Тільки я далекий від цієї філософії
Допоки граюся в чуттєві ідіоми з твоїм тілом;
Вириваючи сторінки твого погляду,
Торкаючись міцних, стиглих стегон,
Що видаються прохолодними окружностями мармурових колон храму
І повторюють форму моїх долонь.
Пальці переплітаються в замок ніжності,
Лоскіт хтивого мерехтіння тонкостанної жаги
Струменить до грудей і я чую, як заледве не схлипує наступна мить
Розпадаючись на лускавки щастя,
Що падає і відпружинює з пустоти являючись боязким мовчанням,
В заледенілім кристалі здавленого крику.
Я згадую твої поцілунки, як заварний крем щойно приготовлених тобою еклерів.
Присмак радості, мить щастя і її втеча
У безлике провалля де я ще тримаю долоню свою на твоїх стегнах,
І вириваючи сторінки твоїх поглядів,
Ляскаю по збентеженій плоті переповненої схлипами невловимої вічності.
24.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022
Така дурість:
Коли дивлюся на тебе – бачу майбутнє подвоєне підборіддя
Як раптом обмовишся – чутиму подих моря, теплий шерхіт піска
Біля загадкового гроту
На лимонових берегах усмішки.
А в ній –
Бачитиму обриси легкої втомленості та ніжного приречення актриси Керол Ломбард.
Ні-ні,
Я бачив їх пізніше, набагато пізніше
Тих, що подібно твоїм вустам
Заспокоювали мене, але говорили тоном узвичаєного відчаю
І тільки запам’ятались мені, неначе застигли у гіпсовому відбитку пам’яті,
І тільки тепер ця форма наповнилась чуттєвим поцілунком твоїх вуст.
Те ж саме з очима.
Це очі з казкових старих ілюстрацій.
Поглянь же!
Я увесь складаюсь із сторінок, книг, світлин, зображень,
Геть по цілому тілу обліплений тими копіями,
Жаданнями, що вдихнули у мене з народження,
Оділи маски, витатуювали на шкірі,
Що, в біса, я й сам вже не знаю чи насправді я так закоханий в твої очі.
Я тільки знаю, що довіряю їм,
Як довіряють між собою закохані душі, згодом відвертаючи погляд одна від одної.
Але ці очі!
Це густе чорне волосся, брови,
Що часом п’явкою викручуються в знаки питання
І тобі стає млосно лиш від однієї думки,
Що вона не твоя.
Найсмішніше те, що ти ніколи не зможеш відмитися від татуювань
Чи викинути з пам’яті себе не подавшись у божевілля.
Десь тут ховається піщинка правди – між шерехатими барханами великої пустелі.
Десь тут. Я відчуваю її, мов у вередливій старій казці
Та мені ніколи її не знайти і ніколи шукати.
23.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Любов витинає кроками білі літери на білих сторінках часу.
Їй під силу переступити гори
і зім'яти галявину червоних метеликів
спійманих шовковою ниткою;
в скелясті пригорщі набрати сонячні води озера
заглядаючи в прозорі глибини його дна
заломленим промінням твоєї наготи
і пити його холодну сріблясту ніч
з келихів чорної парасольки.
Стільки гачків, мереж лежить між водоростями,
що нахмурені крапельки стривожених брів
лякають полохливу водомірку мого погляду.
Хруст гілки.
Тепер мені зрозуміло, чому
вони вкладали у Ведмежу пащу калюмет
і просили пробачення у вбитого.
Але я,
Бігаю по плесу озера під тисячею крапельок Сонячного дощу
Вдивляючись у скосисте Сонячне проміння свого тотема.
13.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Читай газету в кімнаті де світло
Приховує гучність фортепіанних
Клавіш, які натискає самотність
Жінки в червоному платті. Двері
Між ними — це вихід, якого насправді
Немає.
Це погляд художника досить спокійний,
Крізь вікна розчинені з літнього мороку.
Звук лиш підкреслює їхнє мовчання.
Кімната в Нью-Йорку — нічого нового,
Насправді давно, як нічого нового:
Нудьгою освітлені стіни, позбавлені
Тіней фігури, картини, загострені
Речі і гранями штучно оголені
Зовсім утратили власну привабливість,
Наче втомилися від співучасника
І від співучасті бути в підрамнику,
І говорити, освітлені втомленим
Голосом побуту та відчуження.
Втомлені навіть від кави ранкової,
Від світла та музики, один від одного,
Нудьги, і картини самої ж Хоппера.
Нічого нового! Нічого нового!
Тяглість з епохи твого Вавилону,
Персів, шумерів, та Македонії
І до династії Селевкідів, згодом
Віддавшись у руки Риму
Ти розбрелася по Новому світу
І стала кімнатою у Нью-Йорку,
Абсолютно холодною, абсолютно освітленою
Задивившись у давнє придумане дзеркало
До біса надовго, — так довго, так довго,
Що звикла не бачити власне безтіння,
Свою бездушну геометричність
Штучну подобу і холод предметів
Одітих в охру, що тягне в опівніч
Наче метеликів до аргону
Твого двоєдушника, — знову і знову.
Як тягне вітер по вулицях стоси
Газет і звуки фортепіанних
Пє’сок, симфоній, кінематографу
Фар, що вихоплює з цільного мороку
Кімнатно-культурну декоративність
Нашого світу і нашу безмовність.
29.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
Понад серце спів очей твоїх зійшов
Теплим голосом окутав та зігрів,
Кожне слово в нім туркоче про любов,
Я заслухався тобою,
Я заслухався тобою
І від щастя онімів.
Тільки сонце розгорілося на мить,
Понад серце спів розтанув і погас,
Впало долі і роздолено горить
Все тому, що я до болю,
Все тому, що за тобою
Не побачив більше нас.
Скільки б часу не минуло від тоді
Понад серце не один торкнеться спів,
Жаль, що піснею не вимовив тобі,
Я заслухався тобою,
Я обманутий тобою
Лиш від щастя онімів.
04.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Переплети моє ім'я із травами,
Втопи у хвилях втомлених за день.
Світи йому загравою
Кривавою
І цілься ним в ненависну мішень.
Перев'яжи моїм ім'ям розпущені
Куліси вечора чи талію свою.
Звільни від нього душу
Перемучену
Читаючи поезію сумну.
Носи його із хрестиком, без розпачу.
Ім'ям розпалюй темряву печер,
Але своє у вибухах
Розпечене
Піднось над світом праведним мечем!
16.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
Промов слова, слова, що скороспішно
Злітають з вуст, як гайвороння в ніч.
Вдивляючись у скло свого вікна
Крізь тінь свою, крізь погляд свій, що вічність
Продовжує розливши чуйний сон
В саду безсоння: ті, слова про світ
В якому ти розгублено гортаєш
У лихоманці білі сторінки
Шукаючи пейзаж де зупинитись.
А зупинитись є тобі над чим:
Торкнутись долі з пелюшок, колиски
Невинності, що кладкою біжить,
Пера, що на письмі жадання пише,
Торкнутись губ і яблуневих щік
У їх рожевім веснянім цвітінні,
Торкнутись стегон, кинути до ніг
Застиглі зорі — білостиглі айстри,
Скульптурою піднявши в алебастрі
Свою любов в прекрасній формі – їй.
А потім про народження писати
І говорити тихо про любов,
Про Воскресіння, ноги цілувати
Христа твого загорнені в покров
Життя. Промов, промов, промов
Слова, що з книг, мов ріки розлилися,
Судинами землі і проросли
В тобі могуттю, величчю Русі
Скріпивши дух, що серцем вкорінився
І в пазуху вдягається весни.
24.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
За тобою висіли пейзажі осені,
Гори в тумани зодягнені, ріки
Живописали. Позаду тебе
Достатньо світла було та болю.
Можливо пензлю Рене Маґрітта,
Найкраще вдалося б тебе описати
Де ти стояла б із власним серцем
І підпис: " ceci n'est pas une coert"
Нижче долонь розказало б про інше, —
Таке ж невідоме і геть випадкове,
Що й речі довкола твоєї кімнати
Спізнали любові на диво більше
Ніж ті, шо хотіли себе віддати.
Вони пропадали в пейзажах осені
Позаду тебе. Квадратна рама
В лихій перспективі вбирала просинь
Холодного неба, дощі і всесвіт
Прошитих сердець. Заполокані хмари
Над ними, що стали твоєю власністю
Давно, як нічого не означали.
А стали дурним, збайдужілим доповненням
Твоєї кімнати і натюрморту.
12.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Коли у тебе немає нічого
Боятися нічого, відтак і вічність
Лягає у ліжко до тих хто звично
В темряві знає обличчя своє.
Книги у нього завжди під подушкою
Самотність — звичай, але зазвичай
У серці його велетенське місто
А в серці міста любовна печаль
Що також — велике його кохання.
Він крикне: безвість — нехай хоч безвість,
Заплющить очі, мої, — нехай,
Та місто не зникне упавши у темінь
Вже певно не знищить нічна глухомань
Незнаний голос, як саней полос
На білому, білому, як час снігу.
12.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Він озирався на схили Акрополя,
І бачив політ куріпки Талоса,
Тримаючи циркуль старий у долонях
Він кроки міряв загубленим голосом
Знаючи Афіни йому не пробачать
Вбивство меншого, слабшого, кращого.
«Та зрештою, що це я, — себе заспокоював, —
Хіба не історія рухає часом?
Хіба не фатальні видіння оракула
Завжди цікавіші для світу, як глас
Великого міфу, бунту, спротиву.
Чому ж я противився?
Піддався страху? Генію серця ще зовсім юного.
Ось, тіні його мов вчепились в сандалі
Наче Еринії в'ються за мною.
Тікати. На Кріт, на острів Міноса.
Там спокій для совісті, там історія,
Там шурхіт хітону, мов хвиль, Пасіфаї —
Мене заспокоїть, вона світлозора
Водою оточить, і сонцем напоїть».
Очі — моря, повіки — вітрила
І теплий берег зійшов до ніг,
Слухай Дедале, як море Егейське
Сходить піною шумними припливами.
Чи чуєш, як чайки викрикують — Талос,
Талос,
Талос
Йдучи за тобою на острів Кріт.
І от вона — твоя історія,
Твоя Пасіфая, цариця твоя
Твоя інженерія вабить для неї
Священного білого, міцного бика
Посейдона.
Похіть стає на коліна у лоно
Корови із дерева обтягнута шкірою
Вона — Пасіфая — стискає в долонях
Священний трепет мінойської віри.
Тепер ти побачив свого Мінотавра,
Якого твій розум приводить у світ,
Що далі Дедале? А далі лиш далі
Ще одна видумка — твій Лабіринт.
А потім Тезей, Аріадна, вбивство
Звіра.
Крила із воску — Ікар твій летить
До сонця, падіння, відлуннями: — Сину
Ікаре! — розходиться небом.
А син мовчить.
04.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Крихітна дівчинка опираючись на бильце крісла
тицяла пальчиком питаючи:
— Со то?", — і мама відповідала:
— Це сорока сидить на огорожі.
Не вештайся бо впадеш, непосидючко.
Вона полишала чепуритись біля дзеркала,
щоб підхопити до рук свою крихітку
та поправити картину на стіні.
— Це репродукція,— казала вона сміючись.
— Леплодуця?
— Божечки, яка ж ти кумедна баламутка. Слухайся бабусю, добре?
Вона закінчувала зі своїм туалетом і перекинувши через плече сумочку
їхала з чоловіком в театр.
— Ох, яка чудова вистава, — казала вона сидячи в партері та
обіймаючи руку свого чоловіка. — Цікаво, що хотів сказати автор,
що тиран заслуговує смерті?
— Можливо, — відповідав чоловік, — можливо.
12.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки скропляючи росами.
Лягала спочити над пагорбом місячним,
Сяйвом на хмарах з відкритими персами,
Що підіймались від сонного дихання
Скинувши сукню на срібне плесо.
22.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Ой леле, як лаялася сусідка коли я збирав яблука, що падали з гілок її яблуні,
перехилившись за межі паркану.
— От візьму різку і як відшмагаю тебе!
Справжня класика сусідства. Я сміявся і тікав від її нахмурених погроз.
— О-о, залізе на дерево і шкіриться собі, мріє!
І я мріяв: "А що коли замість яблук ростимуть книги і вітер труситиме їх за межу,
а я відкриватиму їх, а там буде написано: «От візьму різку і як…»
А крона дерев будуть мітлами за її плечима і летітимуть в мою сторону,
щоб нещадно гамселити.
Але на моїх яблунях ростуть інші книги. Медові слова якими перешіптуються дерева цілісінький день.
Вона була заслуженим педагогом і в її коморах лежало багато старих букварів та книг.
Але там, — зі свого прихистку, я бачив її відьмою, що вмивається зранку росою, підкидає
мертвих мишей та труїть чужих котів, постійно жаліється і плачеться, що й тобі дурно
стає.
«Відьма!»
Так казали про неї усі сусіди, — цілісінька вулиця. І книги її ставали зловіщими
з якоюсь несамовитою тарабарщиною, підступом; вітер дужчав, а сторінки завивали
шквальним перелистуванням наче замовляли мене. Крім того її дочка гойдалась косами в саду
і спокушала мовчанням усмішки, мов статуя Гірпократа, що нависла над кавалером
в картині старого Фрагонара, а тепер і наді мною.
І я незчувся, як вітер скидав з її голови солом'яний капелюшок розпускаючи руді вогненні коси,
а її туфелька ракетою летіла за межу.
«Ох, Марто», насторожено зітхав я жаліючи її, що вона росте без батька.
І як вона злостила мене коли напрошувалась в гості після всіх наших перепетій.
15.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
Ти потрібна мені тут, поряд,
Як підручник з історії, як старі амфори,
Як фізичному світу відкриті формули
Весни, що кружляє цвітінням метафори;
Як небо в якому біліють крокви
Великих надій і безповоротного
Часу в якому блукає дотик
Долоні бога, птахів, безпілотника;
Як музика Шуберта під звуки вибухів
На фоні неба, весни, історії.
Десь на десятому, сотому поверсі
Відкриється книга іншостороннього,
Як відкриває рахунок бляшанкою
Хтось по уявних воротах ударивши, -
В місті де меблі живуть за фіранкою,
В місті де книги летять за хмарами,
Там де здригаються пагорби сонні ще,
Там де сигнали кружляють маршрутами
І залягають у відеосонмище
Давно як пройденого, але забутого.
Не знаю, можливо, середньовіччя
Вертає до вулиць задушним фатумом
Із безнадійною спробою в вічність
Поцілити сплюснутою в світ бляшанкою.
17.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
А навколо нікого немає
Тільки озеро, сад та синиці.
Краєвид отінився у сірій брижами воді
Як і твоє обличчя.
А там за краєм хмари збираються в клин
Немов би напившись чорнила від чорного лісу
І далі гроза, що продовжує часоплин,
І вибухи грому та зливу, яку не спинити.
Хоча би на трохи продовжити тишу,
Мені,
Шлях розлитої охри вздовж озера. Відсторонитись.
Гроза наближалась і обрієм хмура ніч
Лягала на сад з якого тікали синиці.
20.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Епоха гепнула, як книга на підлогу,
Як вибух бомби в середмісті. Світ, -
Світ похитнувся, світ оторопів
Закресливши своє Ніколи знову.
Порозлітались вітром сторінки
У Дикий Степ, як стіни від ударів
Епоха гепнула, як небо, сонце, дім
І падала у серце закривавлене.
Хто-зна, можливо ядерна війна
Зімне цей світ і викине до урни
Де вже лежить поезія і гра
В можливості життя - література.
Епоха гепнула, як книга на підлогу,
Як вибух бомби в середмісті. Світ, -
Світ похитнувся, світ оторопів
Закресливши своє Ніколи знову.
26.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Холодні пасма вітру між дерев
Гойдають крони, цвіт на чорнім вітті
Зривають так, як ти її ім'я
Скидаєш з уст, у царство безпросвітне,
Де трон її. Де чорнота очниць
Вселяє морок, бубонить чумою
Кривавий вишкір тріщини в короні
Що зсковзує по черепі і вниз
Спада до ніг і лихо торохтить
По спаленій землі твоїй війною.
Нехай собі вдивляється і біль
Гримить безладно наструнчивши нерви
На гриф свободи кинувши тобі
Холодний виклик. Вирвавши напевне
Холодне серце ворогу, - тоді
Побачиш, як розсіюється морок.
Почуєш хрип агонії війни.
З'єднавши дух майбутнього життя
Із духом світла й духом перемоги.
Здолавши хаос. Втому суєти
Відкинувши, як непотрібні кості,
Дійшовши сонця, де безкрайній ти,
Віддав себе, любов свою, мов постріл,
Що мчить у ціль, і прагне до мети.
23.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Крислатий келих простору небес
Розлив у трави спокій березневий
Приходь в цей закуток придуманий для тебе
Приходь в маєток де росте чебрець,
Де спориші косицями за вітром
Хвилюють поле, і хвилює світло
Легким захмар'ям, що нагнав Творець.
Тут ще верба замучена дітьми
Скрадається в пастельне повечір’я,
Тінистим полум'ям, тінистим сновидінням
Зникаючи в густій-густій пітьмі
Твого маєтку. Там шепочуть ім'я
Твоє відлиті спогади коли
Ідеш один по стоптаній траві
Все шпортаючись об старе каміння.
18.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Коли я про тебе згадую, насамперед
З атласних зшитків моєї пам'яті, —
Немов зодягаю в картате плаття
І роздивляюсь у тріснутім дзеркалі
В сотні назбираних віддзеркалень
Твою подобу. І навіть хмари
Ввижаються чорним фортепіано,
Твоєї кімнати, навпроти шафи
Де ти приміряла весняну сукню.
В ліловім небі розгойдував вітер
Перші розквітлі галузки; світло
Торкалось ще бляклої акварелі
Землі, де от тільки вбираються в жовте
Квіти; в червоне та синє, здавалось
В повітрі вологому залишались
Сполокані промені фіолету.
Тоді, видавалось мені і тепер
Все більше у тім переконуюсь
Образ твій
Складався з тієї бузкової легкості
Весни з якої складався портрет
Любові до тебе. І як не дивно
Я міг порівняти любов з куріпкою
З короткими крилами, податливо ніжною
До ловів очей, що збирались впіймати
Твою кулінарну чеснотами книгу,
Відкривши на хто-зна якій сторінці
Рецепт за назвою: "Невинна грішність".
Зрештою,
Сонце розлило узвар з ренгльотів,
Котилось до ночі крізь тепле смеркання
Так легко, як ти одягала плаття,
Так тихо, без галасу, сліз одкровення
Надходила пошепки мить прощання.
І ми розпрощались.
15.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Така паволока ніжна очей твоїх світло-зелених,
Що паводок світла схвильований в заводях сну
Ряхтить переливами спраги усіх безіменних,
Що в ній потонули не сягнувши її глибини.
Не знаючи свіжості ліній, що вторить мереживо
Весни розхвильоване, сполум'яніле плаття, що
В застібках сонце, сховалось, гаряче неначе поезія
Оспівала любов під жаданим твоїм шатром
Містянки.
І ти,
Оповита бузковою спрагою цвіту і леготом,
Наче площами світла, і площами тіней — весну
Все шукаєш в розмаренім місті свого поета,
Що матиме сонце і знатиме глибину.
13.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2022
Життя мало бути її парфумами,
Принадним зблиском грайливого погляду,
Здаватись солодким але ненавмисно
Дразнити сонцем з під-хмар в негоду.
Вдавати черешню, до прикладу, з вишні,
Троянди для чогось рівняти з жінкою,
Пахнути мильницею ванни Всевишнього,
Свіжістю м’яти, весною, дощівкою,
Флюїдами твого волосся зрештою,
Твоїм шампунем і просто тобою,
Твоєю присутністю, тим, що поряд
Тепло твого тіла, що стало пристанню,
Судновим доком душі та слова.
Шкода що обшивка тьмяніє з часом,
Скриплять шпангоути і тягне під кілем
Злочинна похіть зав’язана в снасті;
Стихає вітер, стихають хвилі
І врешті бурління моря стихає.
І все, що тобі залишається – пам’ять,
І все, що тобі необхідно – вічність,
Цей острів на карті якого немає,
Твій Острів затоплених кораблів.
05.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Великий парк Травня
Стане колись великим видавництвом Сонця,
Цехом
Із мільйонними накладами книг
Густого листя.
Колись неодмінно так станеться
І ти,
Сівши на сплетену з плюща лаву
Читатимеш розгорнуті сторінки
В шумовинні вітру та ажурній мережці світлотіні.
Ти читатимеш просіяні сліди сонця,
Звуки птахів, тиші, шемріт чагарників
Біля висохлого фонтану.
Ах, це гаряче каміння,
Ця гранітна геометрія минулого
Обшита листям смоківниці
І пошкоджена гусеницями майбутніх метеликів.
Вони літатимуть колись тим парком
І сідатимуть на твоє розкішне волосся.
Ти станеш пам'ятником без постаменту,
Бібліотекою без книг,
Любов'ю без історії.
А тоді знову прийдуть Морлоки.
05.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022
З роздертих хмар лилось холодне світло,
А їй здавалось, що корона неба
Перевернулась променями вниз
Лілейною подобою з ліловим
Лякливим відлиском на обручі навкруж.
Вона схиляла голову свою
Шукаючи на попелястих тінях
Привиддя скіпетра. І в тиші квітника
Здавалось їй, що пелюстки нарцисів
От-от зів'януть. Гуркала гроза.
І у висках, як небо в сизих хмарах
Стискала втома сліз, дощу, води
І як земля крутилася свідомість
Не маючи опори. Тільки попіл
Густої тіні, хмар на язику
Що повертав її у Маріуполь.
А ніч близька, ще трохи і пекельна
Заграва вхопить за її рукав,
І вкине пурпуровою рукою
У сад в якому вибухне гранат.
Туди де морок, звідки розповзлися
Нещасні тіні в пошуках монет
Впиваючись водою підземелля
Руйнуючи архітектуру міст
Ґвалтуючи життя, закон та право
Отримавши відпущення злодійств
В чужих краях сприйнявши за чернетку,
Життя, яке розписували в смерть.
09.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022
Густа і всепроникна тиша ночі,
Між чорнотінням щеботу опісля
Опівночі коли невтомна пісня
Гойдає гілля мокре від дощу.
Стікають з листя, струшуються вітром
Прозорі краплі. Дивишся у ніч
І чуєш кроки, шурхіт крил у вільхах,
І легкість неба чистого від сліз
Що звідкілясь тебе охопить втіха,
Немов згадаєш, щоб відволіктись
Про те, що гратиме твоя футбольна збірна
Уже за мить. Ще трохи і за мить
Твоє життя наповниться важливим
Потрібним сенсом, як природа злив
Наповнює життя, як спів пташиний
Оспівує розбурханий мотив.
І тихо мерхне в ніч одівши голос.
29.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Це легка ностальгія Восьмого дня.
Примарна, як тиждень пекучого сонця,
Усе переплуталось, переплелося
І якорем ліні на серце лягла
Легка ностальгія Восьмого дня.
Даремно шукати в ній правди чи істину
Вічні розлоги, чи вічну красу
Симфонія пишеться тільки тому,
Що зовсім не хоче миритись із дійсністю
Легка ностальгія Восьмого дня.
А скільки у ній благородства та совісті
Високих метафор і світлих надій
Що кожен народжений лицедій
Вірив хоч трохи придуманим повістям
В легку ностальгію Восьмого дня.
Чи може це погляд в пливке задзеркалля,
У води схвильовані власних примар
Щоб кинути каменем давній тягар
Зустрівши в оновленім серці світання
Легку ностальгію Восьмого дня.
19.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022
В облозі смутку вечір догорить,
І сон торкне в пустій кімнаті травня
Холодні струни місяця. Заснуть
Птахи і ті, що слухали птахів
Під клавіші класичного зітхання.
Згадаєш врешті солілоквій: "За-
Снути, вмерти. Спати. Може й снити,"
Щоб зупинити зоровзорий час
Хоча б на мить цю нитку обірвати
І випасти кудись де не живеш,
Де перестав у слові й далі слів
Відбитися і вже не існувати.
Що далі? Вічність? Нероздільний плин
Розмови? Щастя? В променистій тозі,
Снувати вічно збавившись годин
Звільнившись від непевності в непевність
Зробивши крок. В безпам'ять?
Тільки він -
Намарний поступ кільцями Сатурна
Не знаючи ні завтра, ні того
Життя, що вчора, бігло на котурнах
Ні сьогодення.
Чи тоді засну?
Дивитимусь на що, куди? Для кого
Цей вічний крок, без стоптаних доріг.
Замовкнути б, заснути і для бога
Упасти білими леліями до ніг.
І снити. Снити. Снити.
24.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Тут за вікном Дем'янів Лаз:
Цвяхи у п'ятах, роздроблені черепи,
Жіночі лона в колючих дротах, —
В урочищі мертвих, але нескорених.
Ось тут на озері, в підніжжі пагорбу
Стрічаю даму з Херсону в березні.
Погляньте угору відповідаю їй,
На дух минулого, на кошт незалежності.
Тепер і в Херсоні, Ірпіні, Бучі,
Маріуполі, Харкові, Сумах, Гостомелі
Постануть подібні, як це урочища,
Убитих, знищених, але нескорених.
Війна завершиться. Дивлюся в очі їй,
Вона киває: «Мов сон, не віриться.
У мене донька, — додає, — в Херсоні».
І озером хмари пливуть і тиша.
14.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
Довкола твоїх зіниць відтінки усіх небес,
Що були до тепер, що над садом твоїм бовваніли
І пливли, і мінялись, і вдихали уста поетес
Кольорові вітри напуваючи словом тіло.
І здіймалося плаття, спадаючи зеленню вниз
Мов долина весни, де збігають до ніг пасифлори,
І тремтіла роса, чисті роси наболених сліз,
По тернистих вінках наче сонце на бані собору.
Я кохаю тебе Україно моя золота,
Синьоводну, блакитну, волошками піль гарячу.
Ти вдихаєш у серце могутнє коріння життя
Я радію тобі і з тобою нестримно плачу.
10.03.2022
[url=""][/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2022
Тут, на форпості Старого світу
Хмари зібралися з крові та попелу,
Сліз, голосіння, криків та вибухів
Металу замішаного на фіолетовому
Кольорі вбивць.
Світ розчиняється, плавиться в домнах
Війни, куди закидають будинки,
Жителів міста, автомобілі
І кров'ю скипає в її горнилі
Заклик до помсти,
До справедливості.
Вистояли. Так, ми вистояли!
Це небо, повітря, ці хмари розбухлі...
Руки шматують повітря від злості,
Від неповернення мертвих, від люті,
На грампластинки хвилин мовчання!
Нічого, нічого... У всіх своя участь.
Любов не вбирається в саван війни,
Вона загорається в сотню пекучішим
Вогнем за свободу, за правду і тих
Хто кличе до правди
І тих що чекають
На правду любові
На помсту, на мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2022
Одна висока нота болю
Одна, одна, одна, одна
Над Україною в одну
Прошила ниткою тривоги
Серця, у вервицю вогню.
Вогню, що з'єднує любов'ю,
Вогню ненависті живих
До смерті, що взяла з собою
Дітей навіки молодих;
До тих що сіють смерть
До слова
Терор, до фрази "русскій мір",
Що дивиться на нас з безодні
Старих не страчених віків.
Хай буде страчений сьогодні.
05.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2022
Ліхтарі гаснуть під звуки сирен.
Зорі на небі - кому вони зверху світять?!
Чи знаєш кому, як під свистом ворожих ракет
Спалахує Київ, Харків, Маріуполь, Суми -
Вся Україна. Кому вони світять
Хто скаже, хто відповість?
Ті хто ховається нижче землі в бомбосховищах?
Для воїнів вірних, що б'ються в розбитих містах
Поетів, що більше про небо не можуть писати?
Для кого світять?!
Дітям, що падають ниць та безсили піднятись?
Танки, сирени, ракети, удари летять
У спальні райони, будинки, цивільних, мирних.
Світять для тих хто мовчить і тим, що не мовчать
І прапор тримають над світом - і світ жовто-синій.
Це зорі над небом над нашим, над нашим горять
Виблискують сяйвом серця об'єднавши наші
В сузір'я великого серця країни - герба,
І воїни б'ються велично, великі - безстрашно.
Вони будуть завтра і після, і далі вони
Мерехтітимуть небом явивши велику зірку
Перемоги над варваром, над тим, із чиєї вини
Почалася війна, що стане прокляттям до віку.
01.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
Вулиця огорнулась в темряву.
Темрява проковтнула рими
І вони повисли зорями над Україною,
Словами ненависті старої поезії,
Що помирала у польській землі за воротами смерті.
Вулиця огорнулась в темряву, ще мить назад
Розглядаючи при світлі ліхтаря Герніки і похитнувшись,
Ступила крок назад розтоптавши лапи собакам і вони завили.
Тіні відступали зриваючи зі стін будинків, вулиць міста прозорий лак
Здирала мазки, розплітала закручені коси поезії з його дерев
І оголені скульптури здавались грубим каменем та залізом
Покинутими у скверах та парках.
Вицвілі губи дверей скрипіли, вікна гойдалися шторами
І жовток сонця твердів холодним хірургічним світлом над Україною.
Вони перешіптуються. Виправдовують атлантів та каріатид,
Котять сльозу по взятих памороззю ринвах і не знаходять слів.
Тільки скрип.
"Ми затиснені в погану картину, що загубила золотисту раму
І покосилась на стіні неба", - кажуть вони.
Ось він Чорний обеліск, що лежить поряд
Ось вони кракелюри передвесни 2022 на тополі з апельсинами.
Сонця тріснули і птахи випурхнули з них
Посідавши на дахи та крони лютого.
Надія огорнулась в сонце і змагається з темрявою!
Світла! Світла!
25.02.2022
[u][/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2022
Сонце було пропагандою бога,
сліпучими відблисками його долонь
на тротуарі,
і його пальці залишали кольорові відбитки на віях,
мов прозорі гірлянди,
а зорі, що яскраво ряхтіли в сльозах
змушували повіки опускатися нижче;
і це саме тоді коли лютий
здавався під небом весни датою лебединого паліндрому;
коли тіні дерев здавались стовпами
для невидимих гойдалок світла,
що злітало на стіни й черепичні дахи.
Коли за мостом, в межиріччі широких вулиць,
відкривався погляд на сцену молодого міста
щасливих сонцепоклонників
на яких насувалась затяжна гроза.
22.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022
Місто в ночі виглядало скам'янілим еквалайзером світла
Над яким от-от різким гулом завиє сирена війни.
Наче старі тополі покосяться і кришкою фортепіано, —
Густими тінями гепнуться
На зорями виструнчену поверхню озера.
І ми оглухнемо з тобою.
Зникнемо хапаючи гортанню радіоактивний пил історії
Захлинаючись застояними водами романтизму
Якому потрібен оновлений ландшафт сущого.
Оглянься. Цей світ, що застиг
Обростає коростою розпанаханого сонця.
Непомітно відлітають книги вдаючи птахів
Залишаючи забальзамовані тіла голубок та куріпок
В бібліотеках.
Наш вітер був леготом від колихання пасм пахучого волосся
Величної діви геометрії, що виростала із пагорбів юності:
Арками, галереями, контрфорсами;
Тягнулась музикою до вкритих патиною куполів
І бронзовіла поетами.
А тепер вона лежить з розбитим тілом, як Колос,
Що поріс мохом у глибоких розколинах.
Рука, ще тягнеться до небес
Силкуючись зловитись за бахрому хмар
Знесилено падає до Чорного лісу —
В лоно старих австрійських полігонів.
Вона крехтить, стогне не маючи сил розтулити уста;
І це не тополі, а її коліно зігнуте,
Скорчене від болю не втримує рівновагу та гепає в озеро!
Оглянься! Там, за тополями, — очі її не прикриті повіками
Дивляться на нас в передсмертній агонії.
18.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2022
Час зупинився і небо упало ниць, —
Циферблатом без сонця, без тіней, годин та плину.
Птахи ще недавно здається дражнили вись
Римськими цифрами, і врешті її покинули.
День скидався на вечір, на білий холодний шум
І обрій розмитий туманом вливався в погляд.
І грузнув потому у втомі очей і тонув
Зімкнувшись у нитку сонливої несвободи.
Ти в центрі, здавалось. Довкола блукали вони
Подібні на тебе, всі ті, що знаходяться в центрі
Своєї історії, їх душі купили квитки
До міста, до сонця, до центру Землі та Серця.
Спочатку був я, далі ти та хвилини краси,
Час крутився в слова і сторіччя стискалось в сторінку.
Що цей день де спинився зимовий годинник, скажи?
Він покорчив гримаси, дражнився і нас покинув.
23.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Подай мені руку і витри із книги оскал
Голодного звіра, схили наді мною крони
Зеленого шуму – поезіє, слово-опал,
На землі твої опадає з корони неба.
Подай мені руку, торкнися устами чола,
І в шепоті казки захукай малому вушка,
Щоб зникла тривога в обіймах твого тепла
І виросли крила в подушки.
29.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
Наше місто, поглянь, в обладунках зими,
Подалі від сонця, закуте в края туманів
Оточене хмарами стиглими до землі
Що струшують душу над містом, — летять над нами.
Вони промовляють до нас німотою снігів:
- Це ангели тут пролітають по небу і пір'я,
Скидають додолу, щоб хтось упіймати зміг
Поезії слово зібравши крилате повір'я.
Горнися до мене. Тут стільки не згаданих див —
Розгорнуті стіни тепла, вочевидь для світла.
Поглянь, наше місто стоїть в обладунках зими,
І тисячі ангелів пір'я скубуть за вітром.
07.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2021
Ти лежиш наче вірш недописаний на папері, —
На ложі, на простирадлі його накрохмаленім
В складках імперій,
Потупивши очі на стелю, і думаєш —
До чого тут складки імперій?
І мені б згадати тобі про По,
Едгара По, Едгара Алана По,
Але По тобі не потрібен, По
Тепер мало кому потрібен по суті що...
Тому засинай, уяви, що дісталась вершини гори Сінай,
А звідти ще трохи і буде рай, і буде земля,
А тоді ще трохи і складки твоїх імперій.
Та поки дивись кіно. Листя, що за вікном
Тіні плете на стелі. Ми на своїй планеті
Давно, як у нім живемо,
Як блощиці в робітничих домах імперій.
Тому не питай чому недописаний вірш,
Чернетка поезії, ліпша вірша у повні,
В ній паростки зріють іще молоді,
І води шукають ріку любові.
І тому
Ти лежиш наче вірш недописаний на папері, —
На ложі, на простирадлі його накрохмаленім
В складках імперій,
Потупивши очі на стелю, і думаєш —
До чого тут складки імперій?
03.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2021
Зорі повисли на небі, а небо – висне,
В системі старого заліза не тягне проц,
Лагає картинка і сиплеться відео висі
І в чорну безодню провалюється монітор.
Ні байту твого цифрового зображення. Інфо-
Причина забута в інфопотоках, і ти
Усе ще вдивляєшся в чорний екранний фон, і
З якого надієшся вирватись та піти –
Далі –
З'являється небо і сонце магнітного диску;
Вантажиться день, вантажиться гра і сейв,
І ти починаєш із місця в якому зависнув
Пейзаж, що назавжди без неї, без неї, без...
26.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2021
Я б залишив тобі усе, —
Все, що було шляхом та поверненням
Додому, до стін та стель,
До постелі завжди незастеленої.
Я б залишив тобі стадіон, —
На пам'ять про літо
З якого скотилась овалом
Як подих гарячий, гаряча сонлива О,
В якій потішалися клітор, язик та фалос.
Все місто, мов острів,
Без вітру, без моря, вітрил —
Мов вілла в якій зупинявся,
Прибічник корони,
Щоб справити перед бенкетами аперитив,
І далі відправитись в пошуки жертв драконових.
Я міг би віддати і небо блакитне, і все,
Що на небі,
І гру в дві руки на старому, як світ піаніно,
Твоїх учениць, що розучували полонез,
Що світлом гойдався на стелі, підлозі та стінах.
А ми танцювали. І танець віддав би тобі,
Скандали віддав би, і віскі залишений іншим.
Тому забирай — п'ятилисник щасливих днів,
На пам'ять у вірші.
03.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021
Чорне вікно осені п'ятої ранку.
Вулиці міста сходяться в інтершум.
Десь там, за бетонними шторами театру
Прокидається сонце з осіннього сну.
Я хотів щоб і ти прокинулась в п'ятій
Від надто вузького нічного чокера,
Обнявши коліна в своїй кімнаті,
Як стривожена світлом натурниця Хоппера.
Світлом, якого ще поки немає.
Що тільки-но тільки вигулькує з го-
Ризонту, над містом і тьму розганяє
Й полоще в тумані заледвий вогонь.
Прокидайся століттям надщерблене небо
У розписах тьмяного листя. І ти
Серед чорної осені п'ятої ранку, -
Прокидайся, любове. Прокидайся. Світи.
07.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021
В якийсь із днів, що випаде з колоди
карт,
Ти говоритимеш тим голосом, що снігом,
Лягає на гранітову плиту
І падає з небес єдиним словом
З холодних хмар і множить снігопад.
Печаль, печаль, що множить пустоту
В яку твій відчай ті сніжинки ловить.
Тому й не хочу слухати його.
Спіймати сум, - в якому сум і більше
Ні крихти розуму, ні крихти почуття,
Лишень дурне в собі усежаління, -
Це біль в якому істини нема.
Це натюрморт, - і ти вдихаєш в нього,
Пейзаж в якому - ти, твій сніг, твій голос,
І снігом припорошена плита.
13.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
Ти казала: живемо допоки є сніг, —
І пішли снігопади від грудня над нашим містом,
І ми скаженіли від щастя, від снігу, що падав до ніг,
Як ночі стелились прозорим легким батистом.
Ти казала: живемо допоки є сніг, —
А те, що промовиш, зі сміхом нехай, не стерти
Із пам'яті.
Зима промайне і завершить засніжений біг,
Та поки — живем, за прогнозами гідрометцентру.
І ми прожили. У провінції білих доріг,
В засніженій кулі різдвяного неба над нами,
Де хмари і зорі здавалися мов крижані,
А вітер все віяв, заносив будинок снігами.
Мигтіли гірлянди і плазмовий торохтій,
І ребра диванні згинались, і третє з коліном
Прогнулось і тріснуло під ваготою хотінь.
І березень був, і квітень минув зі снігом.
30.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
...а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
В тінях шелесту, в травах шепоту,
Пригадую твій погляд змучений,
Що застив на світлині сонячній,
В мент коли обернулась ти.
...а тому, я придумаю музику,
Синьо-синю, але не зурочену,
Доєднавши до сну незворушного,
Позолоту своїх надій.
19.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021
З початком вересня, з вікна старого дому,
Навпроти філармонії і втоми
Потуги вітру сірих передмість
До центру добираються спроквола
Зітханням тихим, мов йому болить.
І цвях що заганяє будівничий
В соснову дошку з ляскотом звучить,
В саду.
І дивишся на сонце жовтостінне,
Як шумовинням грається дерев,
Коли теплінь ще на початку вересня,
Скидає тінь і міста тінь росте.
30.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021
Посічений зливою простір. Портик.
Над портиком небо і сонце в контурі,
Дрімає під сонцем осіння готика
Лісу,
І люди, забуті в своїй неволі
Стоять.
Жовтень читає свою новелу, —
Голосом сірим у водостоках,
І каркання ворона над верхів'ям
Сосен
Довершує вічно сумний
Солілоквій.
Так наче в кімнаті розкидані речі, —
Нічим не пов'язані віддихи осені
В пісні дощу. А опісля — картеччю
В небо зривається зграя сполоханих
Птахів.
Холодно. Жовтень. Дороги калюжаться,
Казиться вітер і сонце казиться.
День, що минає обвитий тугою,
Лягає на землю чіпкою сажею.
От-от листопад.
24.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2021
Не сняться сни,
Не снишся ти і просинь,
Що наче острів
Ставши відколись,
Складаючи із форм і рис твоїх
Оголену і випещену осінь.
Триває спринт.
Затягується небом.
Туман спадає, день
Спадає, ніч.
І на футболці в тлін затертий принт
Твого ім'я, яке складали зорі
Своїм яскравим сяйвом.
Геть біжать: в пейзаж,
Дорогу, шприхами і далі
Летять по колу циферблатних справ
Короткі стріли, пошуки невдалі,
Відкинуті холодні імена.
І правда, —
Не сняться сни,
Не снишся ти і — досить.
Туман спадає, день
Скидаєш в піч.
І легко так, і легко, і непросто
Любити не привласнюючи ніч.
22.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021
Це не у твоєму вимірі,
І не у твоєму виборі,
В жодному фільмі,
Витворі,
І немає таких очей
Яким би приснилися обрії
Любові настільки великої,
Що обрії за повіками
Змогли б обійтись без мечів.
Взагалі обійтись без історії:
Без дотиків часу й простору,
Без гніву, без схлипів, образів,
Без сміху і без речей.
Це не у твоєму вимірі,
І не у твоєму виборі,
В жодному фільмі,
Витворі,
І немає таких очей.
4.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021
Туман над озером, туман,
І лебеді летять над плесом,
І листя зірване летить, -
Летить, як вітер без адреси.
Летить над озером летить.
Здимають грудь рожеву хмари
І заглядають крізь туман
У плесо озера, і тягнуть
Кошлаті відблиски примар.
І все вдивляється, і все
В холоднім подиху світання
Шукає спосіб, щоб себе
Відбити в дзеркалі вростання.
Як хмари в озері небес.
Як лебеді, як ти, як вітер,
Як те, що він знаходить вихід -
Зірвавши листя і тебе.
24.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2021
Ця чорна тінь біля вікна твого
Ламає гілку яблуні. Крізь скло
Вдивляється і тягнеться по стелі.
Вона мугикає під ніс свою мело-
Дію складаючи для чорної свірелі.
І тягне плащ, як тягнеться смичком
Осіння ніч, в безодню, що кругом
Розкинулась в схололому безвітрі,
І там, і там зникає за вікном
Жовтавий місяць і остання зірка.
Зникає тінь. І губиться свірель,
В кімнаті чорній – непроглядна темінь.
Як добре, що мелодію допив,
Як добре, що добрався до пустелі,
До крапки, до прибулої строфи.
Світатиме. Спаде холодна мряка і
Розсіється в осінніх сірих краплях
Ніч.
Перебиратиме мелодії слабкі, свої
Вона
Та вже для бляклої, зимової свірелі.
19.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2021
А тоді дізнаєшся, що місяць немає рогів,
Сонце — планета довкола якої інші,
Що люди придумали купу великих богів,
Повпихавши скульптури і фрески в широкі ніші.
Придумали лати, червону попону, турнір,
Забрало, герби, сонети, любов, тіости,
Троянди у вазах, молитви за упокій,
Бенкети, кохання, бокали, вино і тости.
Придумали книги, історії, час і часи,
Слова, драматургів і приторну ностальгію.
То ж знай, що коли я шукаю слова аби
Придумати п'єсу любовну — то бурю звію.
Підхоплю тебе в круговерть, круговерть, круговерть!
Придумаю сцену, придумаю-думаю-маю
Для тебе ще повені чистий білявий листок,
Що звіює-віє словами, яких не знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2021
Це дивне життя, дивне, дивне:
Як диван розхристаний, як небо димне,
Як риба, що в безвість пливе на дно,
Як я, як я — у твої обійми.
І коли на крок, на крок, на два
Підходиш до нього — здаються ближчими,
А тому не такими захопливими дива,
На крок чи на два — не таємничими.
Люблю тебе, знаєш, я — і не люблю,
Вгадую риси знайомі, і втому.
Розчинитись в тобі, це пролити свою ріку,
До твоєї ріки, а тому я в тобі не потону.
Ти станеш знаком окличним, знайомим знаком,
Для повені в зливу і злих у мені стихій,
А потім так тихо, як нота в кімнаті пустій –
Зникнеш.
Зникнеш.
Зникнеш
З гірким осадком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2021
Я викраду твою душу,
Я викраду твоє тіло –
Ніжне, як стигла груша,
Беребоску палахкотілу.
І серце твоє — що манго —
Солодке і полохливе,
Що соком тече помаранчевим,
По темних галузках-жилах.
Я розкрию маніжні губи
Й перлину вкладу до мушлі.
Я викраду білі клуби,
Я викраду твою душу.
Я сонцесплетіння вип'ю
Над в'юнкоожинним лоном,
До зойку, нічного схлипу,
Набравши суничне гроно
В долоні, в свої долоні.
І наче поспілу сливу,
Вагітну плодами, струшу,
Й залишу тебе щасливу,
І викраду твою душу.
16.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2021
Вітер гугнявить по місту осіннім вогнем,
Виє крізь продух вулиць, і протяг неба.
Це листя мов полум'я сонця осінніх дерев,
Що спалює жовтень, в останній спекотній сцені.
А ти все стоїш і дивишся крізь вітраж,
І не чуєш того завивання, лиш голос служби,
І вітер, мов меч, що тримає едемський страж,
Вогнем відсікає простір тобі байдужий.
Твій внутрішній черевомовець – язичник і хам,
Тісниться з надією в грудях християнина,
І ти оглядаєш той простір в якому храм:
Вітер, вітраж, священик, вода, хрестини.
07.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
Вона завжди вдивлялася так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.
А потім той приступ її вбивав —
Вона говорила про чорний фатум,
Про те, як відчай її впіймав
І вона любов віддала в уплату.
Весною вона говорила — зникне
Бо літо що прийде завжди нестерпне,
Щороку до нього ніяк не звикне —
Бо тіні давні схвильовує спека.
Але воскресне, в осінній холод
І все скінчиться тоді остаточно:
Можливо зустріне любов наголо,
А може відпустить дошкульний жовчний.
Вона завжди говорила так,
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася посмішка умиротворення.
14.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2021
Я люблю вас невчасно, а тому недоречно
Чекати на ваші зітхання й незручності,
Злитись на ваше мовчання, чи в ньому,
Знаходити підступи безсердечності.
Все-таки небо словам не відкрилось,
Небо нахмурилось — сонце заплющило,
І просвітліло очистившись зливою,
Наче від скалки любові звільнилось.
Словом, звільнилося,
Мов на відпущення.
24.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2021
В цих фігурах, повернутих вбік головою,
як пемза, — пориті скали чола, і розмиті
мов хвилями моря, і послідом чайок — вуста,
що наче їх лиця здирає безликий вітер,
вкриваючи бляклим туманом забуті міста.
Їх вигляд скорботний, і їх незавершений бюст —
підкреслюють руки в розгублених жестах. Приблизно,
знаходиш манірні повадки бездарних актрис,
які компенсують невміння спектаклем білизни.
Їх мучить тривожність, в западинах щік — мовчання
солоного неба, відсутність очей та брів, —
що їх безучасність, як наслідок їх зітхання,
за скрипом дверей, за воротами міста гріхів.
І не бачити їм зикуратів з саманної глини,
зализаний пурпур і чорного бітуму, веж.
А стіни, як віск розіллються до ніжок дитини,
Але не побачиш, незчуєшся, не озвеш.
03.10.2020
*Nicola Samori - автор картини "LOcchio Occidentale"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2021
Природа ховає в бурштин комах,
А люди несуть бурштин у музей,
І декотрі з них в поетичних рядках
Пишуть про вирок жіночих очей.
І ті, що по лісу блукають, і ті,
Що мають для слова янтар із грудей,
Вірять, у Того, хто любить вірші,
Збираючи душі своїх людей.
05.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2021
Стільки струмків у тобі, рік, озер,
Стільки зеленого листя і вітру багряного,
Стільки безодні і темних вузьких печер,
І стільки іще не розгаданого.
Знаю, що ти непоступлива і пливка
Туманом холодним з відлуннями залізниці,
Далека, як обрій, як сонце, але близька
Тяглістю в чорних на простяж віків зіницях.
Здається, що й скали чи міста холодний руст
Означать тебе і риси твого обличчя, що
Вгадуєш контур волосся твого та бюст,
Які проступають у формі, щоб далі снитися.
І всюди, куди не поглянеш — це ти, все — ти,
А я наче вільна, та змучена тінь лакея,
Все плентаюсь містом, яким довелось версти
Спраглим поетам, що втрапили в Лаодікею.
10.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2021
На жаль, перше слово – на жаль
(завжди наче реквієм),
промовлене голосом тихим, оголеним, так,
що гойдає рядки мов завіси гойдають двері –
скрегочуть, ридають, сміються іржою, скавчать.
А за ними кімнати. Кімнати – історій, людей,
предметів, що більше розкажуть про тіні, як світло,
наче, –
тут сонце заплуталось в сітях фіранки і там –
спіймалася муха, як час, що нічого не значить.
16.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2021
Знаєш, буває так, що сказати нічого,
І без зайвої скромності та риторики –
Не просто мовчати, а промовчати,
По-справжньому вдумливо не тараторити.
Та й, що сказати, хіба для рими
Щось дуже простеньке і пустопорожнє,
Бо все, що важливе присутньо-незриме,
Як погляд туристки в кафе "Дорожне".
Тому не скажу, я нічого лишнього,
Взагалі нічого, що варта подиху.
Я випитав слово у Всевишнього,
І став мовчазливим, самотнім,
злодієм.
27.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2021
Навряд чи колись пострічаєш колишній світ,
у, здається, подібному вимірі вулиць та схожості
дверей, за якими зникають знайомі тобі
лиш модою ледь видозмінені образи й постаті.
Здалеку
все видається незмінним. Чи навпаки,
зблизька:
вікно, що тримає у пам'яті давню зустріч,
відділило тебе від кімнати спаданням ріки,
мінливістю серця із часом яке не злучиш.
І в цьому весь фокус. Як книга, яку давним-
давно прочитав, повертаючись знову і знову;
як вигук нещасного Джері, який все одно
не може повірити у неможливість любові.
Тікай! Забирайся! Стій, книгу свою забери!
Прокляття. Прокляття! Скрадається.
Забирає.
Тікай! І тікає, біжить через струмінь ріки
невпинного часу, що смертю в тобі минає.
18.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
Що ти знаєш про мене насправді?
Може чув, прочитав, дізнався?
Чи бував ти хоч раз безпорадним
Як до безуму закохався?!
Все ще мариш мене як німфу?
Як у Блейка - "I Saw a Chapel"?
Все, ще любиш прекрасну діву
І бажаєш її повчати?
Це ж неправда. Ти любиш музу —
Безнадійну, безглузду, кволу,
Щоб писати вірші про мужність,
Про любов, і велике слово.
Так, велике. Але для мене —
Тільки слово; слова по суті
Чемно-хтиві, п'янкі, приємні
Та мінливі, пусті й безпутні.
То чи знаєш мене насправді?
Храм, що любить твої коліна?!
Я причастя, я кров виноградна,
Я любов, ти ж - отрута зміїна.
10.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2021
Так легко зрадити Ніколи з Інколи,
І буває прикро,
що ніколи не навпаки,
Граючись з вічністю в бешкетні дитячі лови,
Ніяк не віддати їй те, що зійшло з руки.
Надтоцентрична планета із бляклим супутником,
На третій орбіті,
від сонця у розсипах зір,
Що міряє відстань до точки де має бути,
Інколи те, що ніколи не буде твоїм.
Ніколи не буде твоєю і та, що з місяцем,
Свій спалений одяг
на попіл скида до ніг, твоїх,
Я радий, що в кожнім "ніколи"
залишаються відстані,
Від Планети, з супутником Інколи,
і до Землі.
21.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021
Стрічаю погляд той, що промовляє: завтра,
І тричі повторяє, як Макбет,
Але не так і зовсім не про те,
І не про ту, яку в безумстві втратить.
Це, як вода, як хмари, лиш слова,
І тричі повторяє наче Гамлет,
Та погляд той, не ту виставу ставить,
Не помстою обнята голова.
Він промовляє «завтра», без жалю,
Слова на вітер кинувши ще вчора,
Що завтра, завтра, завтра не повторить,
А скаже тричі він — люблю, люблю, люблю.
25.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2021
Скоро зима білим ватманом випаде
З тубуса ночі. Ти ж знаєш, що зорі,
Більше не скажуть нічого важливого,
Тим, хто з розлукою заруки ходять.
Біла, холодна, казкова мантія.
І тепла шуба простої радості.
Все, що так любить твоя хіромантія:
Плетиво ліній, засніжені пагорби.
Рум'яні лиця, пейзажі спрощені,
Розтерті снігом долоні долонями -
Це долі під зорями розпорошені,
Це біле сонце твого безсоння.
27.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2021
ПАСОВИ́ЩЕ
Я прийду щоб розчистити наш ключ,
Над ним спинюся розгорнути листя
(Що плине по воді прозорій, чистій):
Я тут не забарюсь. – І ти ходи.
Я прийду, аби завести теля,
Що тулиться до матері. Малого.
Тремтить, коли клопочеться про нього.
Я тут не забарюсь. – І ти ходи.
THE PASTURE
I'm going out to clean the pasture spring;
I'll only stop to rake the leaves away
(And wait to watch the water clear, I may):
I sha'n't he gone long.-You come too.
I'm going out to fetch the little calf
That's standing by the mother. It's so young,
It totters when she licks it with her tongue.
I shan't be gone long.-You come too.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021
Жовтень сидить на стрілках міського сонця,
І струшує вежа на площу осколки боєм,
Час переплетений тісно в тобі з нудьгою,
Розділяє майбутнє на час дотепер - надвоє.
Небо годинам вторить: живи, як хочеш!
Художник продовжує погляд під тінню маркізи,
Можливо, дощі, що правічно по травах хлюпочуть
Придумали місто з вокзалами та валізами;
Щоб відкрити театри, школи, фасад філармонії,
Змішати слова та зробити із містом selfie,
Щоб художник йому написав саундтрек ”Меланхолія”
В старому кафе, усамітнившись, на серветках.
03.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2021
Тому, що немає тебе на горищі весни,
Серед квіту, що марить білилами
вишень і аква-
марину налитого повінню неба, і ти,
Примара моя, для якої уяви забракло.
Тому, що немає ні кольору, ані мостів,
Що зв'язують берег чуттєвий
з уявним берегом,
Тому недостатньо підтримки
з поруччя слів,
Над вільним падінням з черешні
в провалля черева.
14.05.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Коли зберу сто тисяч слів-лампад,
Примружних сонць, сто тисяч зір у ночі,
Як сяйво їх розлиється в строфу
З саду мого зігнавши поторочі
Жаских бешкет;
Примари тих хто був,
Хто затаївшись в закамарках саду,
Приткнувся в ніч, сховався і заснув,
Від сонця не чекаючи розради.
Коли вогонь над садом загорить,
Сто тисяч зір відібраних у ночі
Прикрасять крони спогадів моїх,
Замерехтять в саду, замироточить,
Любов моя, любов усіх хто вмить
Прокинувся і виспавшись досхочу,
Відкинуть тінь позаду, і в сльозах
Відважаться віддати погляд сонцю.
07.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2021
Усе забудеться, як чресла, устя, тать,
Як давній блуд, тщета старих історій,
І буде свій у нас вшетечний ґвалт,
Немаль, до слова, березневих оргій.
І буде став, і лопотання крил,
І згуба з губ, і серце безсердечних,
І в лобизаннях шаткий небосхил,
І плотський шал, що гріх на двох сполечний.
Поневаж юність виглухла до слів,
То лєцтий шум забав наспіх посполу,
Як оказалость висадить на стіл,
А силу інших двигне геть зі столу.
04.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2021
Коли незабудки розтоптані з небом в калюжах,
В верхніх водах сполокані пензлі синьої акварелі.
Стікають в розводах птахи, як написана тушшю
Строфа поетична, строфа чорнопера
Грози.
Буйний вітер підхоплює листя та жолуді струшує
В картину де більше немає твоїх слідів,
Немає і натяку.
В схлипах брудної води.
Роз'єднані душі зникають розмитими фарбами,
В міському пейзажі забившись під стріхи домів.
04.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2021
І
Словом…
прямі паралельні не пересікаються.
В жодній теорії на геометричній плоскості,
за умови коли художник
не засвідчить ідею умовності
в перспективі. І лінії сходяться,
за плечима його фігур. Словом,
фігури, його приближені
до химерного світу прямуючи,
прямою виходять з часом
на схвильований серпантин.
З тим, фігура перетинається
з паралельними їй фігурами,
піднімаючись вгору сходами,
і виходить на коридор.
Там продовжує лінію скручену
за стіною покрученим проводом
світлом люстри і світлом вивіски
проростаючи в кадуцей.
Словом,
тут дві прямі зустрічаються,
на підлозі, де світ шахівницею, -
ферзь на чорному і протилежному -
ходить кроком хитнувшись назад.
Першим чином, вони обміняються
довгим поглядом. В точці погляду,
Дві прямі неодмінно сходяться.
І не тільки. Тут перший шах.
ІІ
Словом,
лінії знаджені формою,
і освячені світлотінню;
світло, мабуть скипіло бронзою
і розлившись наповнило плоть:
невисокою, повногрудою.
Розсип світла хитнувши неспокоєм,
до плечей повело облямівкою
пишне, темно-русяве каре.
Крила книг огорнула обіймами.
Назви тисненням золотом блискають
ледь читається в літерах: «Біблія»
в ілюстраціях майстра Доре.
А під нею, за авторством Текерей,
мабуть з «Ярмарком марнославства»,
що мовчить прикусивши закладку,
де Ребекка шепоче своє:
- Дорогенька, наш жереб кинуто!
Лоском клуб із хмільного плісе.
ІІІ
Не важливо, насправді – байдуже,
що читатимеш ти коридорами,
чи товсті фоліанти з романами
чи поезію, чи псалми.
Упродовж розпашілого полудня,
сонцем стіни умить наливаються,
за якими вона захищаючись
відбиває твій шах королю.
Та здається от-от закохається,
та здається от-от поцілуєшся,
отримавши опік вогненного
ти, від полум’я з’ярених губ. Та…
ІV
Словом впевнена, словом звужена,
знає звідкись усі пропорції,
варіанти. Ходи прораховані.
Що підходить слоном прикидаючись
їй давно, як знайомий пішак.
А за ним не мужчина ховається,
а насамперед словом улесливий
драматизмом підбитий, зіпсований
нерішучий фіґляр та поет.
А тому говоритиме втомлено,
навіть трохи даремно-змучено,
театрально, із жестами, вдавано
позіхаючи в серці слів.
Як тигриця, що в спеку мружиться
незважаючи зовсім на витівки,
як ричить по-дитячому, бавиться
тигреня підкрадаючись, їй.
Та здається от-от закохаєшся,
та здається от-от поцілуєшся,
отримавши опік вогненного,
ти, від полум’я з’ярених губ. Та…
V
Мій друже, - всміхаючись вимовить, -
і навмисно вперед забігаючи,
незворушно добавить: - Вибачте,
я не ваша, і ви – не мій.
Ви всього лиш придумали партію,
підхопили мій погляд втомлений,
зачепились за книги, крилами –
залопотіли услід. Ах,
знай, можливо, коли б пострічалися,
ми раніше, - я в цьому впевнена,
безсловесно умить закохалися б,
тільки зараз не станеться так.
Я чекаю, погляньте, на іншого,
що збирається йти на побачення,
за дверима, ось тими – білими,
за якими його кабінет.
І скажу, я відверто, признаючись,
без нальоту погорди, - з вдячності,
що ви роздивилися в погляді,
ще не зовсім безглузду мене.
Я ж не бачу у вас – потрібного,
Ба, вірніше, мені підневільного,
Чоловіка, що йти наміряється,
Паралельно з отих дверей.
28.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
Я живу в будинку на краю півдрімучого світу,
На землях прокльованих дзьобом старого грача,
Що часом відвозить на оргії Маргариту,
Гудком із клаксона лякаючи в нетрях сича.
Далеко від міста закований дім живоплотом
З вишневого лавру, когорту шикує ряд,
І місяць тривожить наповнений світлом достоту,
В якому зоріє нещасний весною Пилат.
Розкидані книги в кімнаті. Прекрасні музи
Виходять поважно з енциклопедій у світ,
Мій дім - це романи, мій острів, як острів Крузо,
Безлюдний, самотній, позбавлений читачів.
10.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2021
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
Листає сторінки чужих дверей,
Великий дурень, але не апостол.
Хитає човен твій схвильована вода,
І зуби з холоду гризуть щербатий місяць,
Існують двері де тебе нема,
І за якими не багато місця.
27.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
В цьому випадку страх безконечності,
Не існує, напевне, у явності,
Тільки там, де ніколи не вирватись,
Від безпам'яті звіяних хмар.
29.04.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
Тут немає на що дивитися,
Я – неГамлет, а ти – неОфелія,
Наша справа проста – плодитися,
Місіонерською на постелі.
Ти прекрасна, можливо краща за
МерилІн і характер Тейлор та...
Щось давно у тобі роздивився я,
І щось добре в мені померло.
То можливо я зрадив правилу,
Що як допуск у лаз між стегнами,
Що є я і є так, як правильно,
Що тобою давно доведено.
Закортіло ж до біса глянути,
Філософськи, хай зовсім трошки,
Щоби гепу твою забанити,
А свою по рапатій дошці.
Так що краще не бути Гамлетом.
Для своєї Монро чи ж Тейлор, і…
…і дивитись, як треба - грамотно,
Хай щось добре давно померло.
10.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021
І нехай ми будемо трохи заплутані,
Трохи зв'язані, і затамовані.
Ми стали для когось незмінно присутніми
Зі своїми бзіками та безоднями.
Ми стали рядками віршів недописаних,
В римах з прикметників переоцінені,
Трохи солодкими та здебільшого кислими,
Вічно змагаючись з власними тінями.
Але найкраще вдаються нам пошуки,
Точніше, — скитання у пошуках істини,
В яких ми побили численні горщики,
Придумавши тріснутий регіт трикстера.
17.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2021
Заховайся під ковдру,
як під товщу води на дно,
опускається риба,
прислуховуючись до,
підводних радарів,
що ловлять в сіті
глухе і протяжне
ридання кита.
Го-го!
Там над звуками тихими,
кидає промені
списами білими,
сонце розгорнуте,
наче шукає
заручника з племені
сонцепоклонників,
в лоні кита.
Слухай, прислухайся,
ти з цього племені,
дивишся в темряву
страхом окутаний.
В жахному мороці
тінь, пробираючись,
морок зализує
давши тобі:
промені-полум’я,
з білими списами, -
з нутрощів риби
на берег піти.
Ніч була ковдрою,
хвилі – уявою,
і провидіння – хвостом кита.
Щоб повернутись назавтра
до вічності,
рибою стань і пливи
до Христа.
19.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021
Коли я слухаю тебе, розумію,
як не потрібно мовчати, щоб
нараз не сказати лишнього.
Серпневе сонце витягується стрічкою
скотившись з дахів вздовж вулиці і
зникає вкінці під склепіннями
розквітлих крон.
Простуючи твоїм кроком – повільним,
але уривчастим ритмом,
серце обвиває промениста підв’язка недільного
умиротворення.
І твоє густе, тим же сяйвом підібгане волосся,
в якому вся розкіш паломника,
що стрічає прохолоду в спекотній день під кроною липи,
веде мене ген у кінець вулиці.
А там,
стрічка мого серця стане перістою,
і дивлячись на твоє волосся, я бачу більше дерев,
аніж одітих у золото сонця будинків.
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2021
Як громом тріщина від горла: Вакх евое!
До живота сатира. З пустоти,
І в пустоту ідуть, ідуть, ідуть, герої
Що випили античну чорноту.
І в двадц’ять першому кричиш, що: Вакх евое!
І світиш фалосом куди менади тирс
Накаже йти, і в’ється плющ нагої
Вакханки до твоєї наготи.
Зі свистом крок, тимпаном: Вакх евое!
Гримить від горла тріщина, і вас
Удвох на амфорі розколює надвоє
Правічний автор: міф, вода та час.
Евое, світ! Евое, світ повторить,
Ходою свій сп’янілий променад,
Шумить веслом на дні Егейське море
І йде сатир за поступом менад.
27.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2021
Промінь стане ножем,
сонце бичачим пузерем,
що бик проковтнув
ніч холодну утнув.
І лупцюю бика
Ногами в боки,
І нагою лечу
на нім.
Б’ю в лівий бік –
снить місяцем ріг,
б’ю в правий бік –
тінь сповзає з копит,
і летить між гір
роз’ярений звір
в жаский морок без зір,
і на потемки він,
несе у двір,
наперекір,
волі твоїй.
І ось я тут,
сиплю мак у кут,
терлич йому
де ткає павук,
павутину свою,
і тримаю бика.
Вийди, сонним у ніч,
подам тобі ніж: -
бий його, ріж!
Серце бичаче з’їж.
Сонце звільни,
і мене звільняй,
та одежу подай.
А там де подаш –
Просинайся на раз.
За чужу не згадай,
за полюблену знай,
щоб до віку віків
я твоєю була,
а чи добра, чи зла.
Амінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021
Щезає сон в легких білилах вікон,
Як контури прохожого за ними,
Що наче з пензля крапля чорного
Зникає в ранку спомутнілому.
Вальор домів, дерев, дороги,
Стовпів, ескізи світлом креслить,
Як вітер, що туман розводить,
Ще блякле сонце геть знесилене.
25.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021
[url=https://imgbb.com/][img]https://i.ibb.co/6B7JV3C/image.jpg[/img][/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021
Він говорив кумедно, як у коміксах, де на мовній бульбашці пишуть:
Бидидищ! Падає дощ!
Бидидищ! Падає дощ!
А ще:
Ікар та Дедал і далі!
І карта дедалі далі!
Ми сміялися цілий день від його витівок і присікали його коли починав говорити
про високе, що дуже високо і, про низьке, що дуже низько.
- Боже, ви і п’ятнадцять хвилин не витримуєте, - хитав головою він.
Він так і казав: цілісінький день я вигадую нісенітниці та тільки спробуй
завести цікаву, серйозну розмову, як ви охкаєте та ахкаєте!
Макабрастичні підлітки, - сміявся він.
І ми називали його старий.
Так і казали: ну ти вже, як старий дід! Як старий дід! Нам двадцять, всього лиш двадцять!
Його дратувало, мабуть, але він сміявся та змахував рукою: «Ідіть ви».
А вчора ми знайшли його записку, яку він зім'яв та залишив на столі. Ось вона:
В горішніх вікнах жовте світло згасло,
і піднімає ніч зітханням гасло
любові,
бродінням місяця вгорі.
Ще один поет. Старий поет. Ікар та Дедал і далі!!!
Чув би він нас і наші пародії – неодмінно посміявся б із нами.
Та коли я повернулась додому, то прочитала записку ще раз, тоді ще раз, і ще.
Збираючись до сну, погасивши світло, подумала:
«І для чого він писав оті "макабрастичні оповідки"?
Кому і для чого такі дивні, і так чудернацько написані слова.
Та згадала його: Бидидищ! Падає дощ!
А на вулиці і направду починався дощ.
Дощ － це ж так просто!
Бидидищ!
І я залягла безупинним грудним сміхом, що спустився у черевний регіт в моїй
темній квартирі з калюжею місячного сяйва біля вікна.
16.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021
Вона сьогодні княгиня ночі:
Хтива,
Вільна,
В хітоні часу.
Вона розбавляє вино водою,
І місяць скидає її сорочку
За ріг зачепивши
Строкатої площі.
Плющ обвиває зігріті сонцем
Стіни будинку її кімнати.
Лунко здригаються кроки.
Крутиться
Циркуль годин божевільними танцями.
Наче торгує сімома платками,
Наче безумні складають романи,
Тим, хто тримає на срібній таці
Втомлених місяцем,
Обезголовлених,
Пишучи кров'ю свою історію
Мертвим, живим, на світ ненародженим
Дітям своїм.
19.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2021
Сліди твої ведуть у смугле місто,
З рудих дахів якого ллється злива,
І скиглить спинка віденського крісла,
В якому вічність поглядом застила;
За підмальовком гір, в небесних шприхах,
Лягають пишні збиті мастахіном
Білила хмар в яких маленька крихта,
Червоного і синього в картині –
Всього лиш спроба вирватись зі сну.
І ти, відкинувшись на півокруглу спинку
У темних плямах бачиш глибину
Відносного та чуєш клекіт грому
В блуканнях світла де ридають знов,
Сердешні вікна буйного пейзажу.
01.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
Ми говоримо про різні з тобою речі:
про зустрічі, музику, — особливо про музику.
Про те, що тобі подобається, а мені необхідне,
про течії красивих мелодій без звучання голосу, —
особливо без голосу.
Мавпуючи час ти його супроводжуєш часом.
Слідкуєш, як скручують нитку в клубок, щоб не сплутати
і не додати до нього початок майбутнього
з’єднавши з минулим занадто тісною спокутою.
Трагедія в тому, що ти відкриваєш двері
з такою безпечною легкістю, сміхом, радістю
неначе шукаєш у новому гріх життєствердності
з одного лабіринту до іншого перебігаючи.
Прокляття у тому, що я сотворив мінотавра, міф,
а ти намагаєшся вбити, скрутивши нитку,
і тільки для того щоб інший, чим швидше зміг, завтра,
для тебе відправити блискучу, нову відкритку.
Ми говоримо про різні з тобою речі.
Як і ти так і я помиляємось, зрештою, в крайностях
віри. Я шукаю у темряві двері для нашої втечі, —
Ти вогонь сірника, для нашої, спільної радості...
у потертій кишені старого, як світ піджака.
25.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
Таким в'язким, гримучим, ядерним,
тече в невидимих покровах
дві тисячі двадцятий, замкнений,
у передгроззі дух роз'ярений
вогнем паризського собору.
Можливо, мчиться, там за обрієм,
білястий кінь, що першим вирвався,
на п'ятий обруч вздовж екватора,
в Північній теплій стороні.
Дві тисячі двадцятий, панцерний,
в броні від куль, в броні від радості,
в боргу від революцій гідності,
з очниць Алеппо в світ розгублений,
піднявши високого плакат;
як постісторію у fasebookу,
голодній публіці читаючи,
свій монолог у прямокутнику,
стиснувши пальцями екран.
Дві тисячі двадцятий спльовує,
губами пишної натурниці,
що тягнеться під руку з кухарем,
надувши глобусом рюкзак.
Мов два нулі, дві пари топають,
із правом висловити враження,
хай повні душі Конотопами,
химерних, приторних ідей;
приблизному, що стане рівністю,
і вимагатиме в історії,
рімейк на тему життєствердості,
нових часів, Лаодікей.
А там, банкір, запросить радісно
банкіршу в світ, що арт-обєктами,
між позачассям, позапростором,
на пам'ять згублених віків,
забронзевіє - для підручника,
дві тисячі двадцятий вистрілом,
у грудь бійця із щеневмерлої,
віддавши ехом гільзи з Півночі
із криком "Живє Бєларусь".
Нулі в нулях, як чорна п'ятниця,
колише обручі вітринами,
як вітер бавив цепелінами,
давним-давно, давним-давно.
Скидає цінником, триває
четвер, як ніч, зорить в траві
і падає, як листя біржа,
і дивиться - літак згорає,
листком до чорної землі.
02.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2021
Ваш камінь послужить мені прес-пап'є.
Віщі сни з четверга на п'ятницю
Лягають іще нерозваженим тягарем
Нічної мари, пропасницею, -
заразивши серце.
А тому,
Розпускай на слова, все, що зв’язане.
Срібні нитки,
розчини грузним мороком ночі
у сплав амальгами.
На плоскіcть дзеркал,
чорні,
чорні
зіллються рядки,
Притисши тобі відзеркаленим
місячним каменем,
Скажене дрижання пустої, як ніч,
мари.
18.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2021
Безмовність. Тиша. Пауза. Світло.
Жовтогарячий, осінній холод,
Все ще безучасті небо сіре,
З домішком вічності й голубого.
Все ще з далекого часу створення,
В звуках природи бракує звуку,
Що ставши луною свого повторення,
Доповнить з тобою мою розлуку.
Звуки сигналів, птахів, семафорів,
Криків, кроків, грози... можливо
Жовтогарячі осінні повтори,
Шепочуть листям в холодній зливі.
Обняті шаллю, мов вітром плечі,
Твої, зникають в імлі молочній,
А з ними і кроки, птахи надвечір.
А згодом приходить безмовність ночі.
І звуки осені, світло осені.
17.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2021
Сірі, холодні пасма світання, тіней,
Приблизного часу, речей, сновидінь, – зачовганих, там
Де все, ще гойдається човен за сірими стінами
І море підземного світла в кімнату тече.
Підхоплює тишу, закуті в розмитість весла,
Хвилинної стрілки, годину вихлюплють мов,
Ударивши часом в причасність до сірого плеса,
Ти більше не любиш і більше не кличеш любов.
04.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2021
Гойдаєш думи скручені в канати,
Свавіллям яв в колисці сновидінь,
Що снять безстидство втрат і віднайти,
Любові шал, не знають як, бо чинно
Шукають там де тіні освітив
Холодний місяць в потемках кімнати.
Чи так скидає яблуня плоди,
Як день в тобі скидає ніч захланну,
Схиливши зорі віттям до води,
Ти в мреві тому, жодну не дістанеш.
Не пропадеш та звикнувши до сну,
Життя віддаш, як речі коридорним,
Що люблять тих кого у ніч ведуть,
В готель химер і хмар, що тут за ковдру.
10.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2021