| Сторінки (7/625): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Небо здійняло над обрієм полум’яну п’яту
Відкинувши зблиски мерехтливого люрексу
І ти стрепенувся від замрії перевертаючись за бильцем крісла
Падаючи від землетресу сновидіння у теплі долоні часу,
Немов принцеса на горошині
У сотні нагромаджених покривал епох.
Наче занурюєш голову у блакить басейну
З гулом басистого ритму, а винурюєш
Серед протяжного смичка віолончелі
Барочного клавесину,
І вітр’яного помаху велетенського віяла
Галантної дами грудь якої клекоче вогнем
Та розливає памороки туману
Якими пробираєшся намацуючи п’єдестали пам’ятників,
Родинні гробниці, лякаючи пустотливих купідонів,
Що шурхотять крильми гублячи пір’я,
Просвітки храмів, черепиць, голубів, цоколів, колон,
Чіпляючись за них і охоплюючи вінком коліна твоєї любові.
Підводиш голову до розкоші прісноводних форм,
Як чорні тіні, дзьоби, опускаються на землю, викльовують тебе
І несуть в пащі своїй над старим замком біля якогось озера з очеретом
Та випускають на площу спокути
Що розростається у пусту залу бібліотеки
Твоїх очей, твоїх грудей які вдихають примари
У замрію спудея, що лежить серед мотлоху цивілізації
Оглядаючи сонце твого сходу над пагорком,
У диких заростях якого потопає палац із Зеленої Порцеляни.
І вона шепотіла мені у вухо моєї ванної голови:
Ну, куди ж ти розігнався у цьому
Безкровному вірші?
І встромила у себе ніж заходу.
26.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023
Насправді не ти, а обрій за сірим вікном,
І чорні птахи, що летять, мов обгортка книг,
Можливість додати до бляклого неба крик,
Написати для кількості енний, любовний том.
Нарікаю на світ, за яким невідомий з числа,
Голосом публіки кпинить трикутник Венер, та
Саме тоді видається весь світ пласким,
З одітими в тогу, що фекають на екран.
Даліла готує ножиці, вірніше тример, е-е-е
лектробритву. Голить, оголює пах, косу
Стриже, і врешті зникає природа, зникає усе,
Та тільки не крик, що охоплює пустоту.
До чого ж паскудно. Все поспіхом, криво, так
Мов справді магічне волосся згубив Самсон,
Чи все-таки вірність, як символ, якого і цар,
Буває, що втратить, віддавши комусь на сон
Майбутній.
07.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023
Ти спускаєшся ниткою її голосу
В глибини розшитої обителі її жіночності,
Цією сонячною, теплою попругою,
Наче розсіюєшся звуком, як вода,
Що наповнює вузькогорлий глек,
Навпомацки вгадуєш її форму
Заповнюючи голосом, занурюючись
У хтонічне царство першопричини.
Все, що вона робить –
Це подає зализаний початок нитки.
Але найбільша її цінність – стати міфом,
Фантомною вигадкою, натхненницею,
Що витає в мороці прозорим духом вібрації.
І я прошу тебе – не розплющуй мої повіки,
Але говори зі мною з тією легкістю шовкової нитки,
Що зшиватиме нас у кімнатну лінію віконної світлотіні.
15.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2023
Щоб морок не забрав твоїх очей
Вдивляйся серцем в тих хто книги вартий,
Складаючи життєписи людей
В архів свого маленького театру.
Таким і буде світ твого життя, –
Що більше книг прочитаних зі сцени, –
Почує хтось твоє серцебиття
І забере до власної майстерні.
08.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2023
І як дивитися на краплі, що з крон звисають?
В них повно сліз з очей твоїх,
З твоїх вільготних вій стікають,
І патока написаних дощів
Заводить свій безкровний солілоквій:
«О сиро тут, і холодно, і мокро».
Туман запрів в білилах сріблосонних,
Туман запрів в повторах і безсонні,
Душа з п’яти ужалила язик,
І залягло тривогою мовчання.
Шнуруй свій сірий стертий черевик. Мовчи.
Приходь до саду, щоб там – струсивши краплі;
Омитися з цих обважнілих вій,
Роздерти в лють історії сувій –
І з тихим, тихим, перемерзлим скриком
Упасти й возродитись на землі.
Туман запрів в білилах сріблосонних,
Туман запрів в повторах і безсонні,
Скоріш, скоріш віддамсь в обійми сну,
Хай дощ тріщить склорізами по склі,
Хоч збудься шиб і встав картонки в рами –
Він загуде в литаври,
В свої стократ прокляті барабани;
Спитай мене чом досі я шукаю
Обабіч подорожника для рани,
Чому слова висмикую з горищ,
Прийди, прошу і сни мені наклич
Мою любов, звільнивши від омани
І сліду від печалі не залиш,
Щоб не писав дощі і під ногами
Не задивлявся в небеса калюж.
09.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023
Пелюстки маку в полі з бур’яном
Колючий почерк,
І сипле вишкіром зерно
І вздовж розносить.
І чорнощира тінь росте,
Де в’януть маки,
І не питай мене про те,
Чи плачуть зранку.
Чи просять вітер однести,
Насіння полем,
Щоб між фіалками зрости
Чи між волошок.
Останнім подихом зітхнуть
В прозорій вазі,
Коли пелюстки опадуть
І сонце вразить.
18.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023
Говори зі мною.
Говори.
Тим голосом
Що
Тим голосом
Із
Собору
Вчорашнього дня
І сонцем
Його вітражів
І мовчанням
Холодного каменю,
Що
Відлунням твоїм
Що відлунням
Усіх епох,
Здається,
Ще вчора
Відбився
Від стін
Любов’ю
Але і війною.
Твій голос
Нехай
Стане плетивом
Срібних кольчуг
І підлатником вірш
Замовлянням
Твоєї долі.
Твій голос
Нехай
Відголосить
Усіх
Що в тобі
Залишили
Навік
Поклоніння
Своєму богові.
В лімбі
Тіла твого
Кожен подих
Знаходить
Румб
Теплі хвилі
П’янких
Теплі хвилі
Натхненних
Слів
І на серце
Своє
Мов на розу вітрів
Подивись
І вітрила напни
На поточний
Лягаючи курс.
День почнеться
В тобі
День загравою
Виллється в ніч.
Далі
Далі
Птахи
Далі, далі
Сорочка ранку.
І спадає туман
І зникає остання зоря
І вдихають вітри
У замріяне серце
Світанок.
04.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Колись мені подобалась вона
У ті часи коли жагливий погляд
Був рівноцінний шепоту сукна
А дотик вуст, немов посвідок бога
В якому дух любові та знемога
Пустили в храм оманливих речей
І я сказав, коли прийшла тривога
Я більше не люблю твоїх очей.
І я тоді перевернув човна
В туманний став примарення чужого
І диким лементом хитнулася луна
Упавши місяцем у твань життя німого
Хоч, любко, знай не жаль мені за нього
Та сходить сонце і ріка тече,
Але скажу збираючись в дорогу:
Я більше не люблю твоїх очей.
Крім того тут, за все своя ціна.
І платиш серцем за її облогу
Розкішних стегон, нервами сповна
Отримавши нелегку перемогу
І від печінки давню засторогу
Кошлаті крила і тремке плече
І кажеш їй натомість епілогу:
Я більше не люблю твоїх очей.
Та я не корчив з юності святого,
І вірш, як хтива виразка оцей
Та боже збав почути від старого:
Я більше не люблю твоїх очей.
05.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023
Любов, часом подібна до звуку реактивного літака,
Що гуде по-під хмарами,
І вихоплює моє серце з тиші читання.
Любов, що відпустила рядок Джульєтти
Куди вище, аніж йому добратися.
Коли б він міг утекти,
Зникнути з примхливих радарів чуттєвості,
Але ж ні, —
Він кружляє по світу,
То приближаючись, то віддаляючись від мене
Наче повітряна примара,
Мов безлюдний літаючий корабель
Чи небесний пустельник.
І коли він з’являється, я геть не чую співу птахів,
Що вередують
Між моєю книгою і стоїчним польотом літака.
24.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023
В кімнаті на виріст де креденс музей історії,
А фланги шухляд дзеленчать нержавійкою та алюмінієм
Весь периметр обставлений меблями, як стіни Трої,
Армією, списи якої, важливіші за написане Вергілієм.
Озирнися довкола. Від вишитих рушників,
До старих фотографій, підлоги дощатої, й далі
Від вікна, що оберігає від холоду, бурі й дощів,
Зустрінеш над ліжком заступників горизонталі.
Можливо, ти перший хто тикав би пальцем у дім
Де ховається Публій, щоб кинути вслід: Парфеній!
Вже точно, що краще війна і запеклий бій,
Аніж поетичний, нехай і новаторський геній…
Тут стоять дерев'яні підсвічники на столі,
І свічки запалюють не щоб освітити кімнату, —
Як пам'ять,
І щоб роздивитися бога в тремкому вогні,
І молити його, щоб позбавив страху надалі.
Війна не жаліє речей, їх розриває снаряд
Із середини, нутрощі вириваючи пухом на зовні,
Чи кров'ю в якій захлинається воїн-солдат,
Пригадавши свій дім і відправивши смерть додому.
Він ходить і никає поглядом зверху-униз,
Шукає у власнім соку консервовані груші,
І бачить, що — мертвий. І кроком назад — "повернись",
І кроком назад до дверей: "мам, я повернувся!".
18.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Знаєш, ти можеш вірити в що завгодно,
Читати до біса усяку-всячину
Книг: романів, поезій, повістей,
Додатися краплею до повноводної
Ріки свого міста. Гарчати від злості,
Чи, знаєш, мурликати від любові
Усе, що збувається, тільки відтворює
Те, що колись відбувалося, словом,
Тебе обпікатиме сонце – ізмами,
Усілякими гіпер-, пост- чи мета-
Бог-зна якими хилитиме течіями,
Глибинами, хвилями незрозумілими.
Твоє покоління. А далі вже іншим
Знову по краплі прийдеться спити
Участь, сенси свого народження,
Збирати або розкидати каміння,
А потім померти. А потім воскреснути.
Знаєш...
15.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
Пані Євніка любила сонце,
Любила море і теплий пісок.
Гуляти в легкому платті безсоння
Вітер міняючи на пасок
Тонкої, манірної талії. Місто
Стелило їй площі гарячі до ніг
І никло під ковдру кімнатне світло,
Коли поверталась з нічних доріг.
Зранку пані любила каву,
Дивитись з тераси на берег морський,
Вдягатись в тоненьку зміїну засмагу,
Писати ходою хупавні рядки
Для тих, що дивились пожадливим поглядом.
Кутатись в сонце, в любовні спогади,
Писати жагучі, тремкі повідомлення
Прикріпляючи фото для мужа свого.
Вона вже давно, як помітила подив
З вілли на березі моря. І от
До неї підходить приємної вроди
Один із міністрів, палкий філантроп.
Він просить прийняти запрошення пані
Євніку, кличе на віллу її
На просто вечерю, і просто компанію
Скласти для нього. «Але чоловік»...
Подумки пані йому заперечує,
Подумки плеще в обличчя вино,
Подумки ляпас йому розпечений
Кидає наче в німому кіно.
І от завагітніла, наче Вірсавія
З моря вернувшись додому вона
Чекає на мужа, що от повернеться,
А мужа забрала з собою війна.
Неначе навмисно, подібно, як Урію,
Кинув на вірну погибель Давид,
Та тільки міністр не лазив у шкуру
Продажного друга. Ветхий Завіт
Звично, з амвону похитує пальчиком,
Та тільки жалоба тій пані гірка
Тепер я обтяжена, - думає, - хлопчиком,
Хай знає міністр про власне дитя.
І Євніка дзвонить до нього, стрічається,
В одному з готелів, в столиці і він,
Клянеться подбати про неї та сина,
Цілує їй руки обручці взамін.
А згодом дарує ключі від квартири,
І часом відвідує панну свою,
Що раптом народжує мертву дитину.
І горло стискає болюче: «Чому?.
Я знаю до біса подібних історій, -
Кидає подумки Євніка в плач, -
Та тільки мені виявляється Тора
Зійшла за науку, як древній палач».
Пані Євніка любила сонце,
Любила море і теплий пісок.
Гуляти в легкому платті безсоння
Вітер міняючи на пасок
Тонкої, манірної талії...
21.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Не здається тобі, що наш світ нескінченний килим
Теплотканний, химерний в узорах розлитої пряжі
Що тече він за човником яви, стрекоче та квилить
То сонцем на води, то вітром на гори ляже.
Наче хвилі на нім, чи займисто-заквітчане поле,
Що одному побачаться хмари, то іншому храм, та
Буває, що в’ється в орнаменті, щось невідоме,
Не підвладне ні сонцю, ні хвилям, ані вітрам.
Наче небо скидає туніку заломлених променів,
І самотність тамуючи вічність розпорює зиму,
Бачиш пряжу з небес, що тримає тебе за долоні.
Ціле місто в нитках. І сідаєш в’язати килим.
28.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
- Ніжніш, — промовляла вона...
Та вчувалося – ніч
Поскидала ножі,
І вони
Дзеленьчали об мармур
До ранку,
До ран
Мурмотіли
І тіло
Гострило
Вустами
Свого язика.
26.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Часом потрібно насмілитись
І байдуже зривати стоп-кран,
Менше думати, точніше спати,
Точніше перше було правильним,
Говорити "вірно", бо вірно — це також правильно,
Говорити з померлими, як з перехожими,
Зривати асфальт у пошуках світла,
Точніше слідів, точніше, як правило
Старих, допотопних поетів,
Прокляття…
Просто вдавати безумного,
Зрештою,
Сплутати вулиці, маршрути, станції,
Налякати якусь модно одягнену хіпстерку,
А головне ходити з видом надуманим
З болем усіх непрочитаних лекцій.
Вийти за місто,
Закреслити знаки
Порозкидати каміння розкидане
І так безконечно іти допоки
Іти безслідно, іти де прірва
Минути прірву оту за житом,
Посміхнутись, вилаятись,
Махнувши: ну його
І знову до тебе назад повернутися.
26.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
Цей вірш видавався йому нескінченним шляхом
Пекучого сонця
Із Сирійської пустелі, з Межиріччя запеклих міст, вуст,
Із запеклого часу, землі пересохлої на пісок,
Воєн, що розливали Червоне море крові
Тамуючи спрагу пустель. Довгою дорогою,
Що замітали золоті пекторалі, сережки, цілі міста,
Аби потім відкопати їх і осипати тебе скарбами.
Тут, серед руїн твого міста, твоїх храмів
Вицвітають фрески любові, валяються сонети,
В яких адепти слова вознесли тебе над землею
І подали меч із переплавлених щитів вірності
І навіть шепіт келії переплітається з шурхотом лебединого пера.
Ти присутня в мармурі, вилита в золоті та міді,
Народжена жінкою і створена чоловіком,
В артефактах всесильності свого життя
Хрустом кінопроєктора тягнеш дорогу
Цього нескінченного вірша, роману
Змішуючи день та ніч, день та ніч
Спалахами свого місячного сяйва
Згасаючи в поступливій мелодії,
Воскресаючи в тиші хтивого погляду,
Звіюючи вітер пісків, дощі та бурі, піднімаючи хвилі,
Що топили кораблі, міста, — лютуєш,
Та буває перечепишся за адамантовий серп
І пекуче сонце обертає усі твої пожитки в пісок
Народжуючи безконечно довгий вірш.
23.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
Не важливо коли скажуть, що ти ріка,
І що в тебе вдивляються перехожі,
Що кинутий камінь сягає дна,
А слова не лягають на дно – ніколи.
Що безліч відбитих в тобі слідів,
Що сонце хлюпоче упавши на хвилі
Що сіткою зв’язаних голосів
Виловлюєш те, що спіймати безсилий
Той хто заходив у неї двічі.
Той хто заходить у неї вдруге
Він заглядає в холодні вічі
Вдруге цілує, але не любить.
Він шепоче за вітром, що ти ріка
Повноводна між двох берегів і невпинна
І падають долу його слова
Важкими ставши немов каміння.
22.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2023
Краса, що любується собою, згодом, хвалиться віком.
Так, згодом звикаєш до всього на світі.
До таксистів, що розказують порнографічні історії,
До можливості аборту, до алкоголю, лицемірства,
Провінційної драматургії, дешевих пейзажів,
До різноманіття всіх і вся.
З часом скалки твого циферблату не так ранять,
До них звикаєш, як до холодної глибини озера
Зважившись перейти на інший берег.
Тут ти відчував безсмертя юності, чесноти духу,
А ступивши в намул озера поволі осягаєш холод його дна
Та зміїне хвилювання водоростей, що обплітають стегна,
Чіпляються за литки;
Скло від розбитої пляшки пива ріже п’яти.
І от ти добираєшся на інший берег
І в тебе рубці на животі наче позбувся жовчного,
Струни чола, що грають задумливу тужливу пісню втрати,
А порнократія, яка раніше викликала подив –
Тепер знаходить у тобі не прийняття, але розуміння.
Так буває.
З часом усе згладжує місяць, ніч і літепле шумовиння екрану.
Я повинен слухати шум,
Повинен слухати...
Інакше коли розвернусь,
Інакше коли я розвернусь!!!!
За мною стоятимуть утопленики,
Яких я тримав за руки:
Розбухлі, зелені мертвяки
Обвішані темними водоростями часу.
23.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2023
У місті, що не пам’ятає тіней високих веж
Прокидаєшся в ліжку, що хвилюється в морі шумливих речень
І сплутані в міни дрейфують страшні слова,
Що прибились до мене за ніч і минулий вечір.
Тут риби такі полохливі. Чорними пащами слів
Виринають з води і пірнають на дно підлоги.
У хвилях гойдаються чорні шрифти віршів
Натхненні любов’ю, мистецтвом та власним богом.
О, скільки імен, і скільки заплутаних рим!
Чорних снів і Венер, що колишуть повіки ще сонні
Це століття щоразу возводить в руїнах Рим
І лягає травою між плитами вздовж колони.
Скільки слів! Та дарма, що хвилюють вони в рядках,
Що відсутні слова цікавіші за острів мови,
Все одно ж готтентоти влаштують собі крааль
І наповнять життям, і своїм розумінням любові.
Я радію нарешті тому, що спускається ніч,
І нарешті слова розтікаються темним двором
І здається, що всюди, слова та вірші чиїсь,
Що чекають світання застивши новим світотвором.
08.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023
Голос жінки торкнувся мого плеча,
Моєї руки, що взялася за корінець книги,
Як зараз пам’ятаю – «Гри в бісер», і я оглянувся.
«Ви завжди вибираєте серйозну літературу», — сказала вона.
І повітря легким пір’ям залоскотали «завжди» і «серйозну».
Так починається історія. Так починається...
Мене кинуло в жар. Автори з усіх полиць зашепотілися
І їхні голоси переплелися: «Це Галатея, це Єлена, це сама Беатріче.»
Вона стояла у класичній позі контрапосто, як Леда,
Її мова підкреслювала пунктуацію погляду,
Її поява – наче вихід героїні з вистави на сцену вулиці.
Я торкнувся її своїм голосом і вона зрозуміла,
Що межа потойбічного розширилась до картини діалектики,
Відкидаючи язик риторики.
Чарівна моя панно, хіба можу не любити вас;
Хіба не прикро, що повинен відступити від мармуру вашого стегна,
Аби не залишити на ньому поцілунку
Рівноцінного трактату про містичну троянду Всесвіту.
В лабіринтах книжкової крамниці
Сторінки пролопотіли крилами любовних епох.
Стріли чорних рядків наповнили кімнату,
А від просіяних літер проросло чорне гілля осені,
Сухі гілки, що були під ногами тріщали майбутнім вогнищем,
Від якого грітиме руки красива варварка і ваш щасливий варвар.
17.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023
Забери у мене її ребро,
Коли я спатиму на хвилях твого волосся;
Забирай срібносонну колючу сльозу
І дощі, що видовжують безголосся.
Забирай не вагаючись сонце, а значить і край,
Забирай краєвид, теплий голос, що мовить казку,
І сліди поцілунків, сонети, сонати, рай –
Забирай,
Забирай,
Я, готовий признати поразку.
Стільки чорних дерев,
Стільки чорного грому землі,
Що мережить міста, гамір вулиць й холодні мури.
І здається мені, і насправді здається мені –
На картині тепер зазміїлися кракелюри.
І збивається дух, і слова проростають у ніч.
Колихаються зорі готуючись впасти в долоні.
І гойдається човен одвічних твоїх протиріч,
І спустошений врешті тоне.
15.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
На світлині – ти.
Ще така юна. Вродлива. Чиста,
Як кольорові вітражі собору у променях сонця.
Червона сукня на тонких бретельках,
Зелений пояс.
Прозорий подих літнього простору, свіжості.
Краса часом штовхає на злочин,
Подумки відповідаю на своє запитання.
Між твоїм червоним платтям
Та моїми блакитно-зеленими очима
Стільки чудернацьких речей, стільки поезії пролягло,
Так багато музики у тому просторі великої драматургії любові,
Що відправившись у машині часу за тобою
Відволікаюсь на розмитий автомобіль позаду,
Що долає акведук.
Хто в ньому і куди прямує?!
18.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2023
Коли б могла промовити слова,
З яких у ніч спадають вниз окови,
То їх моря несли б твого човна
Між зорями до берега любові
Так легко як, так просто як птахів
Трима в польоті вільнопері крила,
Почула б тихе шумовиння слів
В якому б власне серце розчинила
І віддалась. Та давні береги
Давно, мабуть, на рифи перемиті
Та й човен той потоплений давно.
На дні лежать покривджені боги
І їх листи в пляшках об риф розбиті
Лягають досі на холодне дно.
30.13.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2023
Іди під міст де шум автомобілів зливається у шум ріки,
І шумовиння вод стрімкими берегами
Твою задуму тягне в далечінь,
Немов здирає шкірку помаранчі
Твоєї спілої самотності. Я йду
З розхристаною книгою на серці
Старого міста, видавництва болю
І там тріпочуть сторінки птахами
Слова людей покинутих колись.
Можливо, там в міськім убранстві вулиць
У парках, скверах – шелестом куліс
Збігає час у сценах лицемірства,
І лиш коли пірнаючи під міст
Ріка тебе піймає в тінь мережі
В холодні води між отим «колись»
І сьогоденням, що пливе шумливим
Потоком нерозплутаних «але ж»...
04.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2023
Мисли без меж,
Але знаходь межі для придуманого світу
Там,
Де розпуститься колір твоїх фонем,
Переливаючись з променями сонця
І теплим вітром,
Де присутність твоя
Ляже тінню величних веж
Закликаючи взяти в облогу
Змальоване місто
Майбутніх спогадів.
Тож
Уперед,
Ходімо зі мною
Торкайся долонями стін
Шерехатої вежі,
По сходах її спіралі
Відчуваючи важкість і любу знемогу колін
Піднімайся нагору
В розкішний, старий бельведер,
Де сонце промінням розкидує шпичаки
Такого приємного
І такого теплого болю.
28.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023
Коли вже вуста твої стали ромбами,
І в коробки «Брілло» спакували повітря пронизане
Духом часу в якому відбилось тривогами
Двадцяте століття на руїнах античності та класицизму.
Я,
Приміряю часом маску навмисного варвара
В середмісті культур, в поетичному парку юності –
Там, де стоять, призабуті скульптури в патині
Між лавами, ночами, тінями в травах загублені.
Я
Танцюю свій танець і тільки тому, що дозволено
Глумитись над місяцем, сміятись у парку і падати
І бути між стінами міста і в стінах оголеним
Хамом. Блукати в історії десь між її п’єдесталами.
Заходитись сміхом,
І вдавано, вдавано плакати.
13.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023
Я народжений її поцілунком свого покликання,
Що переплавляє сонце колишніх богів
На її золотавий ґудзик чи може розкішну фібулу
Якою вона ув’язнює мою свободу
Звільняючи власну.
А день огортає мене в білосніжну тогу.
В її вихилясту жіночність, в її подобу
І танцем малюють узори
Малюють власно
Її повнокровні стегна
Весняний танець
Сонця.
Це одкровення, що жаром займає сад
В якому чистий
Вогонь, полум’яно заходиться дужим вітром
І хочеться пити знемогу, пити безтями
Бурхливу пожежу, немов пригубити абсент
І випити танець
І впасти в обійми літа
У твій сонцеликий пейзаж
Забувшись навіки,
І тільки,
Неспинно цілувати шепотом замовлянь
Привиддя твого ніжнотканного тіла
Поезії
Зітхати увертюрою пристрасних слів,
Із подиху їх вимовляти бентежну форму,
Що звуки народжені голосом
Торкають живіт, викохують перса
А погляди в’яжуть коми
За якими прикметники
Ще трохи, ще трохи й
Ледь-ледь,
Доповняться дієсловом.
Ти будеш дивитись на повню
У місячну ніч
І Каїн нарешті згине впустивши вили
І явиться з темних розлитих його морів
Твоє немовля,
Дитина твоєї віри.
04.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023
Підводний човен лягає на дно
Наче твій погляд в глибинах моєї мови
Потопає з любов’ю монотонних «мені все одно...»
Без довгої передмови.
Потопає без спогадів і без жалю.
Прозорі газети читаються у повітрі
Рядками колонок
Де пишуть про спадок культур
У легковажному цокоті недомовок
І навіть вірш – як обкусане яблуко,
Поглянь, навіть цей вірш, –
Так пишуть тепер – навідмаш, без форми і грації
Як злодій, що вбивши облизує темний ніж
Ховаючись у сутінки цивілізації.
15.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023
Тиша завжди залишає натяки на
Продовження слів,
Або на продовження фраз,
Або розсилає чорних птахів
Щоб ти роздивився нотний стан.
Щоб ти роздивився її мотив
Щоб ти розпізнав дивний почерк садів,
Повен теплих вітрів і холодних вітрів,
Щоб ти пізнавав свій меридіан
Де для тебе вона,
І для тебе вони,
Де нових птахів розсилає війна,
Де сирени, де вибухи і лунка
Тиша, яку обдираєш ти.
Тиша, яку обираєш сам.
І пишеш
Далі
Продовження слів
Затягнувши рядками
Меридіан.
12.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
Твоє волосся – це запах вітру.
Слова – бузок.
Торкнутись рукою талії наче
Налити бокал
І пити
Під небом блакитним
Соковито-зелений бокаж.
Блукати вустами,
Мов картами географій
Цілувати ріки,
Цілувати галуззя приток,
Мережити
Мелодію сонця твою безкраю
Потопаючи в снах,
В безсонні,
В повноводді твого Дунаю.
Розписати,
Пігментами слів розсипати
Дотики
Долонями ночі
Сплавляти сни
Мерехтіти зорями у тремких світанках
Твоїх
Випещених долин...
Бути з тобою –
Це, часом ловити подих
Вдихати тумани,
Грози,
Сонячні пагорби
І полохливі дощі.
Єднатись з природою
І проситись в пейзажні рамки
Вічності
Картиною на стіні.
21.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
То був невеличкий мотель при в’їзді в Мукачево
Біля двору якого височів пагорб із Замком, а неподалік розкинувся автосалон
Де я вперше надибав богомола.
Власника мотелю ніколи не було,
А замість адміністратора та кухара була юна жінка з п’ятилітньою дочкою.
Окрім нас – нікого.
Ми монтували кран, в цеху, неподалік мотелю.
Затиснений в картину майбутніх спогадів
Я бачив Замок, автосалон, пагорби і те,
Як смішно говорила крихітна замазура,
Як вона тішилась дрібним дарункам орігамі та
Вдячність її мами, природньо невимушеної та простої,
Погляд якої німував щирою посмішкою,
А коли вона піднімалася до свого номера,
Вкінці коридору, то завжди казала:
Коли що потрібно – стукайте й серед ночі, у мене чутливий сон.
Вона зникала за дверима, які здається ніколи не закривала,
Та котрі зачиняли мене у тривожному світі з тими Пагорбами,
Автосалонами, Замками, Богомолами, а там –
За тремкими дверима здіймався закличний подих її грудей,
Що стелився м’якою периною мрійливому працівнику КП «Ремона».
Та я все возився з металічною скалкою, щоб не думати про курок дверного замка.
02.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Ти сексуальна, як Бетті Пейдж
На світлинах пін-апу,
Така ж легковажна,
Така ж особлива між інших, але ж
Я зовсім не знаю твого театру.
Ти знічуєш брови і сковуєш посмішку,
І очі здаються трагічно невинними,
Та я не повірю в твою Офелію,
І в цьому немає нічого дивного.
Тобі не вдаються трагічні маски,
Максимум – доля підкине драми
Чи мелодрама покорчить гримаси
У сценах кохання твого. Та зрештою
Ставки у п’єсі – це врода і талія,
Ніжки, що мармур колон Парфенона,
Засмаглі під сонцем. Вони, бувало
Згинались в коліна, для втіхи варвара.
А тому і в театрі твоєму на сцені –
Харити, вакханки, ваганти та гульфики.
Уста і цілунки актрис священні,
І ніхто не боїться Вірджинії Вульф чи
Гамлета.
Здається, — ти море розгойдане, пристрасне,
У хвилях твоїх малахітові відблиски
І жодного натяку шквального вітру,
Шторму чи бурі, все начисто синьо
На видноколі. Але не повірю я
Надуманим поглядам любощів, радості.
Ніколи я мабуть не матиму певності
Чи сковує талія біль Офелії.
01.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
Можливо колись, коли природа була безкрайньою,
А мертвий метелик, не під мікроскопом,
Похіттю була земля незаймана,
А її незайманість допотопною.
Вона зберігала красу легендами,
За воротами міста, щитами і списами,
Тоді виникала плоскою з каменю,
Коли гекзаметром була написана.
І тоді вона шліфувала пристрасть,
Чуттєвість тіла в класичну грацію,
І грацію слова в калокагатію,
Тоді віддавалась усім довкола,
І на світ народжувалося міжцарів'я.
І в цьому царстві міжріччя істини,
Тримало місто в руках повії,
Злучивши потворне її й красиве,
З каяттям блудниці, з каяттям Марії.
І люди, люди, давно, як вивчені,
Давно, як метелики в лепідоптерології,
І Земля, видається тісною і звичною,
Як глобус чи м'яч на футбольному полі.
А тому і тужно тепер за безкрайністю,
Хоча і в костюмі класичного крою
В кишені якого до біса метеликів,
Мертвих, розсипаних, взятих з собою.
А тому і природі людській бракує
Міської крові в антенах тіла,
І шурхіт вулиць усе ще шліфує
Старим каблуком допотопне каміння.
13.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023
Сьогодні повітря пливке, як вода,
І тінь роз'їдає бруківку вулиці
Послухай, шепочу в чуже життя,
Ти не з тих, хто живе, швидше з тих
Хто забудеться.
В цім місті в якому до біса сплетінь,
До біса міщанства, провінцій та фільмів,
Фільварки твоїх розпашілих спідниць,
Вербують для міста нових нефілімів.
Послухай цей лопіт фальшивеньких крил,
Під п'яне пихтіння нічного клубу, —
Привабив нехтивих до хтивих світил,
Всіх тих, що наосліп шукали подібність.
Свою.
І стали подібними, — тільки до сну,
До нічних і голодних, літеплих марень,
І немає, немає таких лікарень,
Щоб ти доконечно себе повернув.
05.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023
Зачерпни пригоршнями холодної води,
Щоб осінніми хмарами вересня,
Остудити печаль.
Моя любове, я.... слухаю гамір площі
У богом забутих містах
Озираюсь на тих хто проходить повз мене, наче
Шукаю своє віддзеркалення, але в бронзових їхніх очах
Знаходжу руїни самотності в які задивляюсь.
А потім, допиваю холодну сієну міських вітрів,
Поетичні пейзажі, що ловлять безпечні тіні
Нічних коханців.
Здається, що в кожнім будинку, і в кожнім його вікні
Чути, як тихо тріпочуть тонкі і беззахисні крильця
Метеликів
Стихаючи на світанку
Залишаючи подих на тріснутих дзеркалах
Невпинного часу
Такого непевного,
Досі непевного
Щастя.
24.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023
Сонце, нехай монета,
А місяць, як срібна таця,
Пиши на столі поете
З химерною інкрустацією.
Про повню в нічнім антрациті,
Чи присмерк старого міста, -
Що барви його не спиті,
А світанки його розхристані.
Що слово, як зілля зварене,
Зі змовами та приворотами;
Усе, що тобі намариться,
Відбудеться безповоротно.
10.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2023
Ми у човні: зеленому, жовтому, білому;
З кормою далеких гір, з рибами у ставку та фазанами,
І зміями, що інколи доповзають до міста повільного,
І нашому човну не байдуже, що буде з нами.
Ми не на кораблі. Щоб бути на кораблі,
Потрібно мати історію корабельні
І кораблетрощ, стояти погойдуючись
На каравелах, караках, галерах,
Мати обвітрену шкіру, віспу, цингу,
Врешті-решт — кінетоз,
І по світах розносити сифіліс та холеру.
Слава богу є чайки, сосни, мов щогли, тютюн,
Картопля, помідор, кукурудза, зрештою,
Під кожним деревом чи закапелком у нас — гальюн,
І зрізаємо шлях по газону новою стежкою.
Ми теж — матроси, юнги, пірати лихі,
Щоправда в човні та співчуваємо індіянцям ми,
Крім того на нашій посудині правлять жінки,
Що змушені були відростити мужичі яйця.
Отак і пливемо, під дубом старим, і під ним,
Голосимо пісню, бідкаємось та роздивляємось,
Пароплави на небі і тішимось хмарам морським, —
Бо мабуть усе, що потрібно, для плавання — маємо.
03.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
Жовтим, червоним
Вимощені палітурки книг,
Обтягнуті коленкором
Словом,
Стільки
Вмістили в собі імен,
Під такою товщею
Болю, стільки,
Що розгорнута книга
Вигнувши свій каптал
До брови подібна твоєї Олю.
Чи можливо око, нагадує,
Спустошений погляд
Дуг
Або натяк стегна
Його контур осяяний місяцем,
Що,
Коли говорити відверто
То твій поцілунок губ
Овали в апломбі півкола
Й гаряче лоно
Виникають в уяві
Кольором пам'яті,
Там
Де слухаю шелест твоїх сторінок
Мов голос.
Послухай, хіба говорити мені
До лиця
Про ніч, чи про віденське крісло,
Плаття.
Боже, Олю
Вислухай, не від пристрасті
Горять серця
Та швидше згорають
Від неї
Падають,
Вкрай божеволіють,
Я
Ніколи не клявся тобі в любові
Коли обіймав,
І ти
В обіймах
Мені не клялася,
Словом,
Ні тілом своїм, ні іменем
І тому,
Безболісно записую
Твоє ім'я
Що легко читається
Спогадом у моєму.
Ти скажеш — іронія,
Книги — забавка і пил.
Свіжість неба столітньої давності.
Задихається
Автор,
Між старими форзацами,
Переконати тебе не зміг
У тому, що ти перевірила
Власними засобами.
Ах, Олю,
Юна
Фріно моя
Любов —
Велика форма,
Якою усі обмануті
Знай,
З тебе
Зриватимуть одяг
Відкинувши геть його
Аби доказати неправдоподібність
Калокагатії.
І нехай.
Ти будеш не першою.
Не читаючи більше книг,
Сторінки твого тіла
Доступні рукам, —
У волосся
Вплітаються пальці
Чужинців.
Ти кажеш, плати, —
І платять вони
За сарказм,
За твою любов,
За біль,
І за
Неможливість щастя.
14.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2023
Все що я можу зробити для тебе — це
Декламувати "Розбиту вазу",
Звернути увагу на пам'ятник в парку,
Чи тицяти пальцями в архітектуру,
В театр, до прикладу і називати
Стиль, період та перечислити
Архітектурні його елементи.
Довго балакати про Караваджо,
Блейка, Хоппера, Одена, Фроста,
Про ті неймовірні плоди поезії,
Яких в землеробстві на зло не вдалося
Зростити поетові. Про те, що просто-
Та вимагає не посполитого, —
Мовляв, на хлопський розум, тлумачення
Проблем культур, але за визначенням
Вона починається саме з нього.
І черв'яком зачепившись за вудки
Гачок, повертається врешті з уловом,
Наче притча з амвону. Зрештою,
Все, що я можу для тебе зробити —
Це все ще писати та говорити.
Придумати місто, точніше, продовжити
Вулиці міста закоханим поглядом,
А чи пискливими голосами
Дитинства, що з криками бавиться в лови,
І десь за фронтоном свого будинку
Крейдою пише своє зізнання.
Це наче на аркуші у клітинку
Блукати від точки до точки з-під пальця
Вистрілом ручки, що залишає
Слід не торкаючись меж лабіринту,
Але підтримує світ розваги,
Перерви у школі та Цивілізації:
Тих що придумали, тим, що відтворюють.
Це правда, —
Читаючи вірші Сюллі-Прюдома,
На позакласних читаннях, власне
Все, що я можу для тебе зробити,
Це декламувати їх знову і знову
Неначе живити вогонь до слова,
Словами, повістю та любов'ю
Мавпуючи правду, життя та свободу, -
Просто відтворюючи,
Та шукаючи знову.
20.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023
Губи довкола шерехатої кісточки язика.
Персик спогадів, напоєні трепетом щоки,
Корали поцілунків, жага океану, зорана китовим плавником.
Запах моря.
Чи чуєш?
Чуєш.
Чуєш.
Шумовиння лоскоче тобі стопи.
Ти стоїш босоніж на м'якому піску.
Але провалюєшся в приховану за часом траву,
У світанок скроплений росою,
В прохолоду затінку,
У комору парканних тіней,
Дихаєш осінню, віхолою, люттю,
І пробуджуєшся від пролісків неба,
Вбираючи повінь юності
Губ довкола шерехатої кісточки язика.
15.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2023
Ти будеш сміятися з рим:
Впівоберта, тихо, незримо,
Стримуючись,
Щоб не сполохати сойок в саду
Який,
Ніколи не стане для тебе настільки
Рідним,
Як для мене чужим
Став погляд
Твоїх нескінченних, за обрій,
Людських володінь.
Розполохала.
Не втрималась.
Відкрито і в повен зріст,
Заявила, що звісно ж
Ті сойки тобі не потрібні,
Не рівня тобі, що відверто
Поблизу ліс
В якому тих сойок до біса,
Що можна померти
Від їхнього співу
Задарма
Коли б хто хотів.
Мені до вподоби твій гонор
І переполох,
Манірні потуги розгойданих
Стегон, навмисно
Тріщання лайливого слова
Негаданого, твого
Що гарцює неначе
Розірване пишне намисто.
Насправді.
У тебе свій всесвіт
Свій поклик, відкрита душа,
Поезія роду — мільйони садів
Садоводів, сойок,
І тільки один,
Що тебе повертає назад
До саду колись
Розполоханого.
Тобою.
17.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2023
Постійне повернення твого корабля
У гавань неситості з океану
Що плине від острова десь віддаля
Відкритих земель відчайдушного плавання
У місто портове, в широтах екватору
З просторими віллами та садами
Захланне повернення спраглого тіла
В пливке межиріччя, щоб спити вустами
Усю широту прісноводних глибин.
Роз’ятрені душі гойдають у заводях
Втоплені мрії жагою, що й повінь з гір
В жодному випадку геть не наповнює,
І падають ідоли, в те помутніле
Гирло у горло і далі углиб
До вічно безлюдного острову серця
Твого відчайдушного спротиву тій,
Що дихає в спину. Бажаючи втечі,
Гарячого сонця, що тягне з колін
Щонаймізернішу спробу встояти.
Цей пломінь хапає тебе за пояс
В розпеченій магмі і в надрах землі
Клекоче пороками, складками течій,
Химерну істоту злучивши в тобі,
Адепта священної проституції
При храмах Астарти. І навіть тоді
Жага, що цілунками пожирає,
Ніяк не наситить, та й сила тертя
Звільняє енергію темної похоті,
У вільне падіння не пізнання
Розчарування твого, збайдужіння.
В публічному домі з якого бліда
Під ранок вертається Мессаліна.
Лиш блимнуло сонце і знову – пітьма.
05.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2023
Можливо так дивилися на місяць
В один із тих часів, що барельєфом
Лежить в монастирях, в музеях, книгах
І думали, що бляклий медальйон
Ще трохи повисить і на долоні
Впаде і зорі сколихнуться в ніч —
І все мине. Що присмак сліз солоних
Мов присмак міту, що старий Содом
Руїни Риму чи старі Помпеї
В його морях із срібним ланцюжком
Повисне мов медаль на смуглій шиї.
Немов тоді, отой голодний погляд
Спинивши ніч продовжив свій мотив
В очах мрійливих серцем позачасся
Без віддиху додавши власний міт —
Лишень тепер відчув себе достатнім.
І лиш на мить здавалося зловив
Той медальйон за срібний ланцюжок,
І сам застив, як соляні скульптури,
Давним-давно та лавою ночей
Комусь пустим, колись відкриюсь словом
Як гіпсові фігури із Помпей.
20.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
Це блазень блазнює, міркує в голос,
Складає з літер слова та речення
З осколків любові, з дрібних осколків
Зшиває книгу свого приречення.
Він марить, вигадує, мудрагельствує,
Читає про велич, якої не випало
І далі продовжує жонглювати,
Жадаючи начисто загулюкати
Немов би маленьку дитину брязкальцем.
І йому вдається. Завжди вдається
Втягнути тебе до чорнильного світу
До звуків та символів недосконалої
Спроби озвучити алфавітом
Причинне минуле і все пояснити.
Чи зовсім, до слова, тобі не пояснювати.
Писати, наприклад, без всякого замислу
Про юність, про вічність, принади прекрасного,
Загинаючи пальці слова перелічувати
Підбивши подушку алюзій, метафори.
Але інтонації, о ці інтонації!
Чи не краще вже музика. Можливо музика
Нехай усе ще залежна від автора
Більше за слово потрібна за фарби та
Зможе безмовно тобі описати,
Відкривши для тебе хай крихту істини
Тебе ж самого. Нехай не безпристрасно.
Нехай не безпристрасно!
Нехай, що з того
Коли до слова ті кляті ноти
З часом здаються важкими, наче
Чавунні гирі. Чи краще сказати,
Як мушки замотані в павутину.
Він знову блазнює, міркує в голос,
Складає з літер слова та речення
З осколків любові, з дрібних осколків
Зшиває книгу свого приречення.
Він марить, вигадує, мудрагельствує,
Пише про велич, якої не випало
І далі продовжує жонглювати,
Жадаючи начисто загулюкати
Немов би маленьку дитину брязкальцем.
І йому вдається. Завжди вдається
11.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023
Вона застеляла ліжко дбайливіше,
Аніж гортала сторінки чужих книжок.
Насправді, я часто малюю в у’яві її обличчя,
І згадую білі простирадла її думок.
Мені видавалось — існує велика формула,
Колода карт із сюжетів, що вічно тасує
Княгиня долі — Фортуна, якої рукав
Давно, як порожній від хитрощів, але і забув я,
Що подібна метафізика зовсім їй не до лиця.
Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,
Казала вона. Онде, можливо Фауст
От-от і постукає в двері мої, хто-зна,
Що чекає на кожного, але Гедда Габлер, —
Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.
Можливо випаде якась простенька історія,
Героїні французьких буденних новел,
Де вона зустрічає в Парижі письменника
І тікає зі спальні його в готель
Зустрівшись у місті з розчаруванням.
Це ж не історія Клеопатри, Офелії,
Джульєтти, Дездемони чи леді Макбет,
Можливо мені не вистачає віри
У власну долю. А чи навпаки, тепер
Знаю, що більшого не потребую.
І це за щастя мені. Але...
Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,
Казала вона. Онде, можливо Фауст
От-от і постукає в двері мої, хто-зна,
Що чекає на кожного. Але Гедда Габлер, —
Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.
19.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Обнявши мене ти побачиш армаду старих галеонів
Шпангоути їх тіл оббиті тоненькими рейками груші,
Напнуті вітрила без вітру і трюми спустілі без рому,
Без срібла, алмазів, рабів, що отримали душу.
Читатимеш серце моє мов радист телеграфну азбуку –
Три звуки коротких, три довгих тире і три крапки,
І можливо в тобі, відгукнуться травневим смутком
Пусті кораблі. І можливо ти станеш бранкою
Навмисно моєю. В каюті на верхній палубі
Як дутиме вітер і гнатиме хвилі хто-зна куди,
Подалі від слів, кипарисів, подалі від берега,
За кілем, птахами, дельфінами, шумом води
Оминаючи рифи, тікатимеш з острова мертвих
Поетів.
Мов з острова Бекліна.
15.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023
Біжить через вулицю міста
Діва
Передбачивши погану погоду,
Із парасолькою,
І наче сонетною формою
Ямбом хлюпає крок.
І світ обертається в зливу,
Заливаючи ринви, фасади площ
Викрадаючи шпалери з кімнат модерну —
Орнаментом ліній розсікає дощ.
І вулиця наче ріка біжить,
І муза рікою немов форель,
Падає з неба зразком світлосірих
Осколків свічада розбитий день.
Поет навздогін. Він кричить: «Повернись!
Ти не з тих хто страшиться якоїсь бурі!
А вона біжить по калюжам в готель
До кімнати, лякаючись безпритульних.
Полохлива серцем. Вбігає у дім
Розкриває вікна, регоче, просить
Піднятись за нею до теплих стін
До серця в сорочці її нарозхрист.
Тоді стихає. Легкий сонет
Гойдає фіранку, як річка хвилі.
Тікає щаслива з тенет форель
А з нею і я, щасливий.
14.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2023
День поволі згорає. Світло коситься на дахи
Жовтохолодним поглядом. З горизонту
Хмари, здаються повікою над заходом сонця
Птахи,
пролітають над оком плануючи вниз
Знаходячи контур
Карнизу
Домів.
І тоді
Повечір'я приходить у місто, у простір площі.
Звуки стають помітнішими. Ліхтарі
Неначе навмисно підкреслюють їх
І в кроках
Знаходиш відлуння невмисного у тобі
Бажання сховатись, відсторонитися чи забутись.
Описати неонові відблиски хмар.
Охопити життя всевеличне, схопивши за комір
Простір,
І кинувши ген в прямокутник квартири,
Щоб там
Всепроникнути в ніч
І прокинутись
Із сонцем.
11.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Туристам. Ти — сонце, банально, та — сонце
Якому ніколи не бути в кишені.
І навіть годинник —
Жива метафізика літер та звуків,
Дійсність звичайних пустих мішеней.
Так сльози ніколи не затвердіють
Але перейдуть в безпредметну вічність
Втікаючи з ліній колін поколіннями
У хронометраж історичного попелу.
Камінь, що завжди котити доводиться
Не те, щоб спочатку, але наближаючи
Безповоротність майбутнього каменю.
Це наче продовжити лінію точкою
І кожного разу вдивлятися в іншу -
Душу, катедру, вітрину, ратушу
І бачити колір, сльозу дитинну
Силкуючись форму її описати
Залишивши книги на темних полицях
На стінах картини розвісивши, рими
Шукаючи там де розкинулась вулиця
Там де придумана справжність і випуклість
Світу, що тягнеться світлочутливістю
Та проникає у серце і в'яжеться
З тінями — В ньому любов проявляючи, —
Що
Зрештою, також тобі не належить.
09.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2023
У твоєму дзеркалі застигло море...
Чи можливо це твій схвильований океан?!
Це картина у ньому навпроти тоне...
Чи виринає Левіафан?!
Це дихає пекло вогненною тишею...
Чи сонце зітхає загравою вслід
Осіннім сутінкам?! Над твоєю вишнею
Ще не раз поверне гудіння хрущів.
Осипаються чорним насінням долу
Твого циферблату години страшні
І з них проростає твоя свобода
На крові, на опорі, на війні.
Прислухайся, чуєш, як шепотом множаться
Чи криком із закликом голоси
Мільйонів убитих та замордованих
Що кличуть, взивають помститись за них.
І хвилі твого океану вирвуться
Кинуться з рами, з розбитих дзеркал,
І там на пустій, на старезній картині
Мертвим лежатиме Левіафан.
03.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Скільки слів в тобі померло ненароджених від неї,
Скільки подихів зів’яло у блакитнім, синім небі,
Скільки раз птахи злітали у його відкрите лоно
І складалися у вірші чорним вихором. Долоні
Скільки книг читали з серця, скільки в променях спинялась
Мить коли горіло сонце, мить коли вона являлась.
І розходились ненатлі, щедрі поклики любові,
Що в’язали трепет серця до присвяти в кожнім слові,
І здималась від знемоги яви паволока димна,
І знічев’я проявлялись в переписаних картинах
Наші зустрічі любовні, парк в якому грудь колише
Театральну гру де шелест вулиць млосну драму пише.
Тільки ти шукала сцени не закоханого міста,
А блукала вільним серцем, чорним шелестінням лісу.
14.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Дата під його словами продовжує поезію і зупиняє час.
Наче тільки тоді – знаючи про смерть поета, – ще одну дату
Вірш покривається воском зупинених фраз
Де завтра для нього ще завтра,
Для тебе лиш дата.
А тому, залишаються відстані в літерах, образах, іменах
Його біографії, в хворобах прихованих небесами, снами
І вечір над містом немов електронна стара плата
Згорає, де він все ще там, десь там
Та більше не з нами.
Де за решіткою слів лиш уявні сліди життя
Теплі проміжки днів, циферблату, птахів, любові
Тіней, що вигоряють зникаючи в забуття
З буденності та залишають відлуння мови,
Присмак календаря.
Ніжність, колір його годин.
Невідворотність майбутнього, сонце, відлуння, втрати.
І в цю мить він дописує свій рядок
І ставить в пониззі дату.
13.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
Як день до неба сонце прив’язав,
Так ніч в сонцях горить коли ти поруч,
Що обрій весь стискається у обруч
Палких обіймів, як поцілував
Твої вуста. І наче світ пропав
І припіднявши крилами угору
Прологом ставши до любові твору
Солодку пісню радості співав.
Так мить скипа зливаючи обох
Аби відкрити те, що явить бог
Ховаючи у дотик чи безмовність
І відкривають злучені вуста
Сади в якому полум’ям постав
Далекий спогад іншої любові.
18.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023
Мене катували десь під Гостомелем,
Мене розірвало десь під Бахмутом,
Мене убили втопивши в крові:
За мову, за спротив, за Маріуполь.
Мене розчавили в підвалах театру,
В панельних будинках і навіть нефи
Храму упали мені на плечі
Створивши із мертвих страшні барельєфи, —
Присипавши попелом та камінням
Відтявши руки й розбивши голову,
Мене відкопали за руки зв’язаного
Вбитого, страченого, закатованого.
Я був на вокзалі у Краматорську
І був прошитий осколком в окопі
Мені стріляла у спину наволоч:
За Маріуполь, за мову, за опір.
Я був розстріляним в автомобілі,
Дитиною вбитою і ненародженою,
Я був убитим, але нескореним,
І скоро постану новим Відродженням.
Постану з крові, з меморіалу,
Звитяг військових героїв, воїнів,
І буде співати хоробре серце,
Пісню народу великої Волі.
25.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2023
Чорніє небо кінотеатром
І місяць здається осколком екрану
І зорі в сузір'ях приховують автора
До титли і коми, від краю до краю.
Як вибух ракетної бомби розносить
Будинки в повітря, ініціали
Людей, ще недавно великого міста
За вітром, на титли, на крапки, на коми.
У вирвах сховавши валізи прощання
В болоті їх кроки останнього схлипу
Розбивши єдину картину на триптих
На світло, на вічність, на зорі екрану.
Вони називатимуть тих хто звіриною
Люттю життя обірвав їх, могилами
І зійдуть сузір'ями над Україною
Великою жертвою, подвигом, крилами
Сонцем Великодня над Збройними Силами.
11.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2023
Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,
Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,
Але нічого не зможе змінити.
Все буде так, як повинно бути.
І прийде герой до розпусного міста,
Зустріне бідну, залежну дівку
Від несправедливого антагоніста,
І щоб звільнити влаштує бійку.
А далі комедія з переодяганням,
Жарти про фалос в легких евфемізмах,
Дослідження трансгендерного кохання,
І буде драма, і зовсім не смішно.
А тоді бойопік про Клеопатру,
Про секс та владу, любов, державу,
Що ти від народження маєш стати,
Те ким можеш і маєш по праву.
А ще фантастика, війни, лазери,
Космічні пригоди й страшні загрози
Світлі страждають, а темним байдуже,
І буде регіт, і будуть сльози.
І раптом трилер гостросюжетний -
Маніяк убиває тридцяту жертву,
Тридцяту, Карл! Для того, щоб мертвих,
Собі привласнити, і в цьому анти-
Мистецтво смерті, його. Зрештою
Ніхто не знатиме чим завершиться,
Фільм, до останньої сцени фільму,
І все відкриється – приголомшливим,
Шикарним твістом з воскреслим тілом.
Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,
Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,
Але нічого не зможе змінити.
Все буде так, як повинно бути.
09.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
У тих краях де смажать черепах —
Складають бивні,
Шукають рими в словниках
Напрочуд дивні,
Збирають сльози в шум ріки
Страждань навмисних
І вітром зв'язують рядки
В легке намисто.
В чаклунських зборах теплий страх
І теплі зливи,
Де смажать вбитих черепах,
Складають бивні.
19.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Вона мене забула, чи вдає,
Що й свій неспокій обертає в тихе
Злягання совісті із пристрастю до тих,
Що не спроможні розпізнати лихо,
А в серці помислів від розуму лихих.
В їі очах мовчання, незворушність,
Удавана, свідома темна гра.
Покірна суть душі її співзвучна
З ягням жертовним, з гордістю ж гора.
Безплідна мука бавити бажання
В колисці сну, любові вперекір,
Дійти до краю?! Що ж, і край кохання,
Буває теж вправляється у грі
Коли усе в чорнильній рисці скреслить,
І дух, і спів, і радість спільних п'єс.
Вагітні словом, люблять, вище честі,
Але для слова їм потрібна честь.
04.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
Її мовчання - це контур голубки,
що тонкою ниткою крил
розділяє сонце палких губ
і здимається вище хмар,
коли посміхається небо її очей.
Там плавиться золото променями скипівши,
І ллє солом’яну тінь - шепотіння,
переливаючись у шовкове волосся ночі,
що наче куліси розходиться відкривши простір
для серця любовної пісні, їі усмішки.
07.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023
Хоч сотню раз розбий своє чоло
Об стіни струнних. Небо контрабасів
Зриває вітром листя партитур
Веде смичком і так буває - з часом
Звикаєш до всього. До грому, до литавр,
До пригоршні, що закриває очі, до
Симфонії життя. До тих, хто звуком став
У твоєму оркестрі. Врешті в ноті
До, знайдеш своє теперішнє, опісля
Як раптом обернешся - прозвучить
Уся мелодія, без слів велична пісня
Історії. Історія. Здається, що вона
З прозорих хвиль, нитками слів прозорих
Вібрує океанами. Вода, ховає таїну,
Як неповторність - її мотив шукає глибину,
Яка до тебе вічністю говорить -
Холодним небом космосу і до-
Дає божественну іскру любові,
В якій щасливим серцем потонув
Над бурею симфоній, партитур.
О знай, моя подруго, я з тобою
І чую серце зболене твоє,
Що скрипками звучить і п'є гобоєм
Благальні схлипи, як звучить кларнет.
В руках твоїх 2 аси, наче сонце
Яке вкладає прихвостень тобі,
Коли зневірившись ти крикнула: плати,
І плата - мізер, смерть його в долонях,
Як і твоя. Симфонія звучить
І скрипки гладять хвилі, наче пальці
Лоскочуть всесвіт спалених долонь.
І ти ще віриш. Я ще вірю. Знаєш,
Яка в тобі стихія пломенить!
Жіночий дух, як стиглий м'якуш хліба,
І спалена ти в сотий раз гориш,
Ображена, обманута безвір'ям
Близьких тобі, але таких чужих.
19.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Ти напишеш про темно-брунатний колір,
Як тільки вимовиш, те, що безмовно
Описує полум’я дихання, голосу,
Розсипавши зорі з тубуса ночі.
Підклавши під голову подих захмарний,
Що духом, мов пір'я лоскоче здіймаючись,
Лапою звіра поймаєш полум'я,
Наче приборкуєш сонце. Знаєш,
Виткані з кольору пристрасті запахи,
Пряні, підкреслені мускусом, жадібні,
В серці народжують радість тирана,
Серце наповнюють і серце ув'язнюють.
І от, ти пишеш про темно-брунатний колір,
Намацуєш слово, пробуджуєш голос, знаки,
І комами ріжеш повітря, сховавшись за комір
Хтивості.
Подібно, як Джойс у листах до Нори Барнакл.
27.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Схололе затишшя недільного туману.
Ранок. Вільготна каламуть. Подих
Вітру зриває за черешки пожовкле листя
І поодиноко скрапують роси,
Увібравши у себе ніч.
Саме зараз згадую тебе,
На пом'ятому простирадлі — легку і ошатну,
Занурену в теплий розпатланий серцем сон.
Серпень вливає у себе заспокійливий
Помутнілий морфій,
Поезію тиші зворушену опалим листком.
Занімілі дерева. Фіранка в узорах роз-
Бурхує в променях світла чуттєві че-кання,
Закінчення світла, любові, розпущеної жаги,
Поезії, що виливається у про-щання.
14.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Можливо вона розповідає про мене
Комусь із найближчих,
Легковажно скрививши вуста і тильною
Стороною долоні примхливо скида у відбій.
А щоки у неї горять, розпалюються все більше і більше,
Мов груди обмотує ляльки-мотанки
В лоскітливий спогад про ніжність свою мені.
Замовляє словами пишнотілої ляльки Бажанки
Показує вірші, в сторону сміючись,
Чіпляючи срібло на білий мережаний фартух.
А в руках теплий лоскіт стрічок,
Спів чутливих принад і постійне повернення слів
У розвій замовлянь,
Що розмножують площу кімнати
Між свічадами темних, глевких, розпашілих бажань
Магічної зваби чуйного палахкотіння.
Цей місячний позір серпанком примхливих зіниць,
Поблискує в темряві хіттю закличного слова,
Скидає прозору сорочку й під шепіт кладе
До голодної скрині, до темної пащі де повня,
Де лялька та сонце ще сонні її лежать
І званий прийшовши тугі розплітає коси,
І ніжно торкаються губи гарячі, мов з воску.
Скотилась жага тонкошкіра,
Спомутнілим світанком.
14.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
Наче шовк
Спускається вечір,
Ховаючи шов
Світлотіні
На стінах
У сутінках
Твого вікна,
Любов
За фіранками
Ледве тріпоче,
Ворушиться
Ніч,
Що цінніша
За тіні
За прихоті пристань
До якої швартові
Кидає смак.
Заморений
Човен,
З голодною
Мавкою.
З книгою
Вічності
Сяйвом сполокана
Ревна,
Натхненно
Гортає рукою.
Пожадливу
Темінь
Жагучих
очей.
І я відпливаю
Від пристані
Скорений,
Схоплений
Нею,
Сторінкою
Білою
Наче вітрило
Здіймає і
Тягне
Тебе попід хмари
На острів
Поезії.
19.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Поцілований поглядом грудня –
Розминуся з тобою.
Це лиш кілька рядків що пристануть
До серця мого.
Мов колаж із газетних історій,
Записок любовних, —
Біло-білі сніги, чорно-чорний
Прісний вогонь.
І скажу я тобі, тільки подумки,
Тільки тихо,
Ти явилась та зникла Княгинею
В грудях моїх.
І не звіяв цілунок цю пристрасть
Поклінну на лихо, —
Чорно-чорний вогонь, біло-білий
Дрімучий сніг.
16.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
За словами, які витікали з відкритих ран
І за тими, яких не почула колись від мене
Привідкриється світ, що вкриває вологий туман
Захаращений світ від обжитої ойкумени.
Ти зачуєш птахів і сполохані порухи крил
Як гірлянди роси тихо скрапують. Наче зітхання
Вчуєш легіт, який промовляє між стріп’ям листків
Напівсонні слова, заціловані від кохання.
Їх знайомих тобі буде безліч та більше таких,
Що витатимуть десь, наче поруч, але безпросвітно;
Не торкнуться ні вуст, ні твоєї блідої щоки,
А зів’януть вони у холоднім, лункім безвітрі.
07.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022
Ми так полюбили птахів
Їхні повні польоту крила,
Що вбиралися в пір’я вітрів
І зривалися з першого схилу.
Ми придумали дельтаплан,
Літаки та повітряні кулі,
Цепеліни, що снилися нам
І життя у які вдихнули.
Ми так полюбили птахів
Їхні повні польоту крила,
Що блукали по схилах дахів
Наші мрії, вітри, вітрила.
Ми писали присвяти їм
Хто-зна скільки тремких поезій
І зшивали з крилатих слів
Відпускаючи в світ безмежний.
І спускався з небес Пегас,
І осяяні в ніч херувими,
Тільки крил не знайшлось для нас
Щоб літати, як птах людині.
Ми шукали в розморених снах,
Зачаровані летом ніби,
Тільки небо було в руках
Тільки крила в твоїх обіймах.
03.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2022
Цю зиму я бачив в пейзажах Брейгеля
Читаючи поле зоране, мов поезію
Де пишуть поети про млосні погляди,
Про життя знедолених і любов піднесену.
Про тих, кому непотрібна лексика
Про вічне, хоч власне, самі про вічне
Нічого не знають, а так здогадуються.
Сидять і пишуть казки про Телесика.
Нуртують і ртуттю слова збираються.
Показують пальцем на місяць, на полиски
Місяця бляклі та міряють відстані
Від небожителів до не можливості
Бачити відблиски місяця в озері.
Зітхають: зима, це всього лиш зима —
Звичний холод, якого тобі не уникнути.
Ти звикаєш, говориш, складає слова
Щоб не замерзнути, нагло, щоб зовсім не зникнути;
Маючи практику спостереження,
Намагаєшся просто себе відтворити,
Як місяць, що врешті тебе знаходить,
І ти продовжуєш говорити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022
Ще до першого часу нічної сторожі,
Море розмови схвильоване. За
Мертвим столом, сіль, кислиці розсипано.
Сідай.
Посодомимо, погоморимо.
Мов пентери по лікоть, спустивши, і пальці,
Що зуби акули. В нас бють акростоли.
І хвилі здіймає підв’язка завіси.
Сідай.
Посодомимо, погоморимо.
Тричі застукані вроки по дереву.
Д ідько над плечі встає забобонами.
Складками котиться скатерть застелена.
Сплюнь.
Посодомимо, погоморимо.
Ох, швидко темніє. Остання сторожа,
Спекотного дня поринаючи в темряву
Б’ється об берег, пустинний, ламаючись
Пентери весло.
24.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
Пангея дрейфує і в східній півкулі — Європа.
Вовки за ландшафтом пасують до замків. Хорти
Повторюють землі, галявини, пагорби й тропи,
У водах Європи не водиться ламантин.
Вона пропонує хутра, лисиці і ласки,
Шкури ведмедів, зайця і кабана,
Що також пасують до замків, коврів, до казки
До сирості стін, до каміну, вогню і тепла
Зимою.
Окрім краєвиду до літнього сонця, осені,
Весни, що приходить, до екзистенції змін,
І тягнеться погляд угору за довгими соснами
За щоглами неба, соборів, колон, колін.
Бароко.
Зрештою, зводиться до теплоти, до зручності.
Зимою не холодно, менше зімкнутих долонь,
І більшає оплесків, менше азарту та штучного
Більше. Історія йде і звикло горить вогонь.
06.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
В цій палаті з високою стелею,
Із високими шторами сходу,
Схарапуджені промені подиху,
Переплетені з марлевим плетенням.
І торкаються ран перев'язаних
Ніжні руки в продовженні капельниць,
І немов би тріпочуть метеликом
Та вдихають причастя в життя.
Ніч ввижається віялом погляду,
Ніч сколихує кров'ю гарячою.
І знаходиш в штативах з глюкозою
Їх закручений ініціал.
12.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
День починався так,
Як і ти, — розмружуючись од тягучого сну.
Зоря розливалась лазуровим глибоким полотном,
А його лоскотали білі хвилі розімлілих пір'їнок.
Тінь, ще не торкалась предметів, і світ
Мов приховував сонливу непокору пожадливого супокою,
Як тоді коли залишаєшся без нагляду,
Маючи вдоволь часу на дурощі.
До часу, як прийде Настоятель і запалить світло,
Щоб оглянути твою кімнату.
Так прокидаєшся ти.
07.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
Наче Даная, на теплому ложі,
Розімліла від сяйва бурштинових променів,
Підносиш правицю свою ледь вгору
Відкривши зап'ястя базиліки, втому
Щойно прокинутої наложниці.
Миркає сонце мидницею в золоті,
Дім оболоканий з вікон затягує
Тіні в занадра кімнати де ніжиться
Сонна, вродлива, а ще й вередлива
Жінка, що з місяцем веперувалася.
Димка минулого сцену затягує,
Зегарок тихо жеглює до берега
Ти говорила - немає значення
Погляд народжених десь зупиняється,
Де зупиняється стрілка Фортуни,
Неглюзна. Між іншим - не зупиняється,
Цокотом, вічне, прокляте время.
І коли виходив у променях милосник,
З твоєї кімнати, і ти скидала
Старе линовище то заплітала
У волосся цілі міста та села,
Сади на околицях, свіжість вересня,
Ленність плоті твого феодала.
По суті, достатньо була поступливою,
Але не завжди, завжди поміркованою
Виявлялась твоя ненаситна пожадливість
З якою велися шкарадні розпусники.
Камо грядеш,
Після коми свого жадання, Данає?!
З літніх маків зготовиш зім'яте плаття,
Я міг би любити тебе, до безпам'яті, але не далі,
Як за обрій - осінь, накине плаща на плечі
Із шурхітливого півшкарлаття.
А потім,
Люба ображко, я славлю твою знемогу,
Щекарство грудей, підглядання хітливих очей.
Не знаю чи варто, і врешті не знаю, для чого
Невпинне штукарство долі жартує отак наді мною,
Над нами.
Вперечин моралі, впереріз чеснотам,
А втім,
Ніч лягає на білу сторінку, неначе на аркуш - туш, та
Я вклоняюсь Данаї, натхненний зап'ястям рук,
Що постала нагою, мов у полум'ї Анимуш.
17.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022
В об'єктиві недільного ранку іній
На фоні безвітря, на лініях
Електропередач...
Обскубане небо скидає кошлате пір'я.
Звикаєш без світла. Звикаєш до недостач.
Жартує сусід гортаючи стрічку новинну:
Неначе вампір я, без світла в кімнаті, - вампір
Як тільки засвітиться - з ліжка немов з домовини,
Щоб жовтої крові напитися з ліхтарів.
Розгойдує вітер готичне верхів'я ночі
І жлуктить світанок вбираючись у туман
Морок північний, вливаючи дух нескореності,
Як сонце надії, як вічний тобі повербанк.
01.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
"Твоя Україна танцює з війною,
Твоя Україна всіх мертвих будить."
Так густо, гучно
Зі сміхом і болем,
До гупоту серця єдинонародного
Скажи мені люба і звідки цей скрегіт?
"Так війни справляють всі хиби історії."
24.08.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022
Молюски твого велелюбного тіла –
Всього лиш потреба торкнутись поезії
Алітерації сонячних пагорбів,
Плоті, розпатланої та пригубленої.
Безчинство моє необмежене звабою
Слова, що полум’ям морок облизує.
Палахкотіння межи свічадами
Множить єдине бажання ніжності.
А потім... Любити тебе до безпам’яті –
Як слухати музику гострого поруху
Жінки, що ночі шматує ножицями
І пальцями надить суцільний морок.
Пролиєш цілунок скипілим воском
Губ, що хвилюють немов кіновар’ю
Лист запечатаний, наче простиня
Складки приховує під покривалом.
А далі – ні слова. Лиш погляди, позирки
Бляклого місяця утаємничені
Тіні, що вгадують порух навпомацки
І розкривають молюски ліричні.
22.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022
Зашаргане небо розводами осені.
Холодно. Денниця по-під хмарами
Наче на крижмо лягає і зливою
Ллється на стогни лінивою нивою
Срібного ранку до сизого полудня.
Сад наче ява схвильована морем,
Крона сплітає в склепіння – навами.
Вітер немов требучетами гонить
Морок – серпанками сонця, ядрами
Яблуні, стовбур згинаючи, наче
Важіль з пращею відкинувши долу.
Хмари клубочаться буйними барвами
Наче пробите забрало їх долі
В сонячних проблисках рани загоює,
Латками світла в саду чи у полі
Серце підносить з сирої комори
Неначе збавляючи від скорботи
Від скалок холодної зливи й грози.
Вись закопилює сяйво над обрієм
Землі омиті і шелестом слів та
Купіль хлюпоче і весело стелиться
Полуднем вересня, сріблом дощів.
20.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
Доводиться цмулити осінь непевну
З дірявих дахів підкладаючи ринки
І слухати пісню вільготного неба
Що розливає дзеркальні годинники.
Давати цукрухи в чертогах гордині
Голодній уяві, привиддю повсталому,
Що вередливо бажає привласнити
Обрій заграви чи подих світання, що
Мов би, важливо отримати маску
Миті, мертвіючи формою в гіпсі
Покликавши юність в омріяну пастку,
В холодне відлуння завмерлої вічності.
Намацати ложе її обителі,
Білі мов сніг простирадла відчаю
Де обиватель привласнює миті,
З любою, милою обивателькою.
І все-таки хочеться дотиком вхопити
Волю сповільнити до нескінченності,
Пити крізь сито, ніяк не наситившись,
Любити довіку розбурханим серцем.
22.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022
Сьогодні небо в білих цепелінах,
І звір сиренить, бивні догори
Піднявши, наче вирвавшись з фантастик
Дотичних, паралельних нам світів.
Немов іде на пензлях Сальвадора,
Химерний сон і в плавнях очерет
Записує буколіки на водах
І все упереміш кудись тече.
І губить хтось стару, як світ дискету,
І як тоді, на підвіконні день
З'являється, коли зникає світло,
Те відчуття, що страх уже минув.
Заціпеніли білі цепеліни,
Гроза, ще трохи вирветься вогнем,
І загориться тьма нечистим полум'ям,
Дискети попелу скидаючи униз.
3.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022
Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
І наче фантомною біллю
Почується
Їм потиск відсутній твоєї руки.
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загублених, сонячних душ
Що подих останнього їхнього слова
Мов капсулу помсти вкладає в твою.
Саме там перспектива стає чорно- білою
Відкидаючи зайве, байдуже й пусте.
Ти зціпивши зуби обманюєш тіло,
Ти бачиш не колір присутніх очей,
А віру чи поклик, що кличе за обрій –
Загострений погляд прожитих ночей.
Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти.
20.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Повір її не буде більше там,
На сторінках – між слів «тобі» і «безум»,
Не вигнеться овал її стегна
З чуттєвості написаних поезій
В подобу жінки з поглядом – між «я»
І «світ» в якому світ знаходить плоскість
Мого натхення, голосу, ребра
В підніжжі ніг до темного волосся
Її страстей. (Моїх, моїх страстей
Де я кричав: візьми моє життя,
В обмін даруй хитливу безконечність
І безконечно муч!). Тепер слова
Лукаві між «пожадливість» та «втеча»
Не воскресять її, на жаль не воскресять.
02.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
А поки мряка тягне невід зливи
Збираючись впіймати тяглий сум,
З небес лягають холодом на плечі
Безвітря осені і сплін кудлатих хмар,
Гримуче шелестіння багряниці
І пащі звіра, що годують смерть
Туманом в морок дихають і нищать
Усе живе і протягом несе
Постмодернізм розтіпаного листя
В тилу війни – колаж гірких марнот,
Як їде верхи п’яна в дим блудниця
Із попелу набитими тату,
Що теплиться на грудях третім Римом,
З руїнами і фатумом Помпей.
30.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022
Осінь, здавалось, повз тебе проходить. Осінь,
Без домішок схлипів, печалі, її лиця
Безжально затерла твою довгов’язу постать
Вказавши перстом на вихід з її життя.
З її вітражів із лункого собору вулиць,
Розбитого листя, що стало осколками скла
І кричали птахи: ти скитаєшся мов безпритульна
Тінь, що не знає від кого й куди втекла.
Вітражі.
Чим довше вслухаєшся в шурхіт, здається, те саме,
Вчувається згодом, що в криках зникомих птахів.
Набирає тобі повідомлення шрифтом Брайля,
Сонце осіннє на стінах чужих домів.
04.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
Ти скинеш все крім паволоки міфу
З готичних вітражів очей, хай скільки вперто
Вітатимеш геометричність ліній
В кубічній монохромності хай-теку.
Наповниш нефи диханням прозорим
До піднебіння губ твоїх в якім панує дух
Твого безкровного з престолу серця слова
Що випурхне з-під куполу грудей
І воплотившись у голубку стане
Крильми черкати вицвілий плафон.
Чи ти злякаєшся? І кинувшись до мене
В обійми намовлятимеш, тремка,
Прогнати геть голубку, що по колу
Тріпоче, бідна, спіймана в квадрат.
01.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2022
Осіннє місто, як завжди в оздобах
В напівпрозорій позолоті листя
І хмари на просвіт мов порцеляна
Немов затони ув очах жіночих
Довкіл зіниць затихлої блакиті,
Чорнильні скалки циферблату наче;
І стрілки мов птахи летять по колу
І стріпують дощі холодні смутку.
І вже коли перевернеться небо
На білий попіл крижаного сонця
Повисне час і в глицях скам’яніє
Сонливе місто, мов сервіз з фарфору
І вулиця твоя постане з льоду,
І погляд твій холодний без птахів.
28.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022
Два голоси злилися в теплу ніч
Колони ніг у храм його метреси
І вабиш музу на бездушну річ,
Як ті, що в’яжуть культ Дарів Небесних.
З колючої соломи перса жнив.
В копах снопи мов золотисті стегна,
Зовуть спуститись із небес богинь
І розв’язати літні перевесла.
Збираєш площики амурових невдач
В музей найкращих витворів мистецтва
Скликаючи усіх прийти, мовляв
Там - істина. І головне, глядач
Повірить в те і тим умить пройметься,
І стане в чергу до сліпих роззяв.
26.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2022
В пишнотах сад займається і він
Впивається палахкотінням млості
Весни, як той що цідить келих слів
І п’є жагу, як шелестіння брості.
Коли квітник занурений у сни
Мов присмерк, що зрива зів’яле листя,
Він тішиться співзвуччям голосних
Солодкомовністю, що суть одна – барвистість.
Він нудиться у передгроззі мук,
У серпентін вдягаючи чуттєвість
Заломлені зап’ястя, трепет рук;
Смакує осінь і дахи червлені
І добирає слів зі словника
Що в друк ідуть з каретки язика.
26.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022
Дозволь вустам сказати те, що дмуть
Вітри в серцях сполокані дощами,
Та поцілунком не дозволь йому
Зректись грози, що в’юниться над нами.
Слова твої, без подиху – пусті
Як полотно, що зовсім не зворушно
Висить і припадає на стіні
Пилюкою. Але вливає в душу,
Його подобу, як слова в рядки
Поезія, буквально зі сторінки
Скипаючи у хіть, що явить дар
І від пера жадає відректись,
Від пустослів’я взятися до жінки
Спустившись ниць з її молочних хмар.
25.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022
Вгамуй притьмом в собі жадобу тьми
Переверни спустошену клепсидру
На паліндром з притоками ріки
Яка тече до водоспаду світла.
Хоча твоя природа любострасть,
Розвінчана удень на ясний спокій,
В браслети ночі огортає час
Химерні яви, наче горло чокер
Блідих долонь. Зроби непевний крок
У золотисту сяянням повабність
Рука від сонця скине тінь приток
І втопить зір очей в притомну данність,
А ніч довершить скинувши порок
У круговерть нестримного жадання.
24.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Літопис твій почався з борозни
Небесних хмар. Виткий, квітчастий подих
Тоді спустився зблисками грози
Примхливим розчерком, зерном у глиб городу,
В пахке вологе лоно, прорости
В'юнистим, ладним пагоном на подив,
Вбираючи дощі й серпневі сни
Щоб спілістю завершити пологи.
І врешті він торкнеться губ палких
Зігріє серце кинувши ростки
Наситить сонцем взятого з блакиті,
І променем, що сходив до землі
Високе слово, в теплій борозні.
В тобі дозріє й полум'ям розквітне.
23.09.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Чернетка, — це і є предмет мистецтва, майстерня духу, справжній артефакт споглядання, хірургія на сторінках.
Найкраще почуваєш себе не в нових черевиках і костюмі, а в домашньому дранті до якого привик і що вільно звисає на тобі і добряче тобою пропахло.
Поезія наситилась. Вона відбулась.
Тепер діло за тими, хто підтягується до неї. А тому чернетка – повноводна поезія,
спроба створити дім біля ріки Мистецтва в якому усі матимуть свої чернетки.
Гніт свічки починає кіптявіти. Атмосфера утаємниченого поступу.
Наче покривати собою розпанахане лоно вірша. Лізти у його недовершену конструкцію, спотикатись. Бачити недоказане і...
Слухайте, яка вона чарівна! Прекрасна.
Я зустрічав її у снах. Канон краси. Радість спостерігача. Хоча насправді вона прикра.
Ці перші несміливі рими. Це солодке безчинство прокрадатись в чернетки чиїхось роздумів,
пробігати очима вздовж недосконалих рядків,
вимовляти юне намагання висловити себе чужими, вживаними до неможливості
і збитими вкрай словами простенької доморощеної філософії:
«Ти не відчув мене чомусь, я бачу,
Але це зовсім не твоя вина.
Не відпускають те, чого не мають,
І не тримають тих, кого нема.»...
І це не насмішка. Слова вихоплені з тайника чужої душі мертві, коли ніхто не бачить їх чернетки, вони
не мають землі, не знають тепла, не ростуть.
Він каже, що любов вимагає воз’єднання піднесених із тими хто підноситься в тваринній похоті.
Щось подібне читатимеш в Авіцени.
То ж тотальна поетизація нічого не змінить. Але записник, чорнові записи, ідеї...
Здається ми готові для того, щоб коронувати, возвести на трон милу простоту,
не зрілу, але щиру в оточенні досвідчених але спраглих.
Це і буде кінцем поезії і початком поезії чернеток.
Тільки прислухайтеся до цієї блаженної симфонії.
Скільки тут музики, любощів та історії!
02.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022
Можливо справедливість –
це і є невідворотність історії.
Вона озирається.
"Ця книга так написана!
Нічого добавити! Більше нічого і не потрібно".
Диктор оголошує: звучить симфонія "Нічого добавити",
І голос його віддаляється темними кільцями звужуючись до кам'яного голосу і зникає, як падіння крихти вапняку на мозаїку пізньороманської базиліки, — радісним сумнівом.
І я веселюсь. Нічого добавити, але вона б хотіла добавити плоть від плоті своєї.
І мені до вподоби її п'яновиті погляди.
Наче дощ, захопив під навісом альтанки відчахнувши від тебе центр міста.
Так і вона. В її погляді, і в її руках.
Той самий диктор знаходить тебе шепотом:
"Остерігайся таких книг".
"Іди геть, — відповідаю, — іди геть".
Та чомусь моторошно.
Твоя рука сковзає, як ніч впадає у сон,
Як оленя в багнистий омут.
Пручайся.
Візьмись за гілку, за небо, вхопись за гриву землі, за гриву мочаруватого поля, за мрію.
Але вона окликає тебе.
Я озираюсь.
І насправді — добавити нічого.
08.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
На бретельках твоїх сновидінь
Дихає легко
Пломінь,
Медовий духом,
Як сонцем вагітний
Пампух
Що в долонях
Твоїх
Зарум’янився
Гарячих.
Я кохаю тебе,
Промовляє вона
І звуки народжені у межиріччі вуст
Сходять хвилями складів
Обриваючись в солодкознеможену
Павзу її язика: Я ко-ха-ю.
Розпад на крихти: звуки, дотики, оглядини.
Я збираю її заново і відкриваю її в захоплені
Бажаючи огорнути давно знайому, що стала в стократ ріднішою, аніж була.
Наче вода перемиває пісок і котить по ньому гальку
Щоразу досліджуючи його покатий берег, улоговину землі.
Просто існувати в такт чи вибиваючись з ритму монотонного маятника часу.
Глухими звуками, мовчки вона чистить свій голос трьома запнутими,
Несміливими віддихами.
Я знову чую цей сріблястий відлиск
Розтулених вуст її мови.
І я ко-ха-ю те-бе.
Слова наче переплітаються тугими пасмами складів,
З її словами, мов знаходячи потрібні пазли, уплітаючи бантик поцілунку вкінці.
Спекотна частота переливів липневої пасторалі,
Плескіт холодного живильного струмка в пониззі травянистого яру
Обабіч розпеченого килима сонячної жаги.
Вона поступливо завмирає позуючи її променям і ця мить
Олійним відбитком переносить її на льняне полотно мольберту у моїй майстерні.
Серце зжимається і завмерши на якусь мить пронизливо,
Глухо віддає у грудну клітку, відбиваючись у скронях
Збудженою аритмією змушуючи важко дихати.
О, ні, — думаю я, — це зовсім невдалий час для живопису.
Вона не представниця тонкогубої філософії. Це щось інше.
Каже «навчи мене», а тоді, тягне свого язика і губи у схлипне мовчання.
А потім години суперечок про жіночі права, творче начало та вагітність,
Звертаючи до французького фільму, якому віддає свій розтроєний жіночий голос
Начитуючи в мікрофон імпровізованої студії.
Я читатиму цього вірша, закутавшись у фіранку безсоння,
Вагота жіночого тіла.
Ти пітримуєш його руками, перетворившись на чуттєве крісло,
Спинку якого стискають її стегна.
І коли я читаю їй цей уривок вона перебуває в такому захопленні!
І я так хочу обманути себе, хоча думаю, - а що про це скаже поет?
Про еротичний образ відкинутої спинки крісла.
Знаю що, а тому достатньо її шаленства і подивування прекрасної жінки
З берегів відкритих конкістадорами. Пам’ятник Малінче.
В’юнка шерехата рослинність заповідника
По якій шмигають вужі, ящірки, медянки.
Джерело обкладене плескатим каменем.
- Як він побудував готель у заповіднику?
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Це ж така наша поезія, що відмахнулася від класицизму ножицями
І повирізувала фігурки з цупкого кольорового паперу повітря.
Колаж сміхотворних ідей.
Дім з гральної карти,
Відьма верхи на жовтому листку,
Червоний комин з димними віршами. Кострубатий паркан з рядків верлібру.
Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.
Заповідник.
І я втрачаю тебе, заодно і самого себе.
- Стрепенись, — кажу собі. Та мовчки спостерігаю
За шерехом на галявині спогадів ступаючи на хвіст надокучливій ящірці.
04.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Це не просто плаття,
А цитата любові,
Фільму,
Епохи
Кімнати,
Арт-нуво.
Я здається, що
Стану апострофом
Твоєї любові – любов’ю,
На білих та списаних сторінках
Розкішного тіла
Твого.
О так, це не просто хода
Ошатної Жінки,
Каліграфія юності,
Розмашисті виверти
Рук і голодних поглядів,
Прекрасне письмо
Голосних і протяжних
Речень
Де крапки подібні на афини
Під листком.
Ти більше належиш мені,
Як собі.
Попри твою недоторканність.
Я пишу, розпорюючи поглядом
Цитатник твого плаття
По швах,
Готуючи лекала для нового,
Але поки що:
Я чіпляюсь за твою наготу поглядом,
Як дитина за спідницю матері.
Поезія округляється,
Набирає ваготи легковажності,
Наче підносить догори палець
Затуляючи сонце.
Ти робиш крок,
До колосу на глиняних ногах.
Тоді ще один.
І ледь погойдується шибка за дерев’яною рамою вікна.
Крок третій,
Наче долоню
Підносиш серце
До гарячої лампочки
Відчуваючи жар прозорої одутлої груші.
Ще один, ще один крок
І світ об’єднав і возніс
В одну із кімнатних формул
Хневідомого + тіні на підлозі + ледь відчинене вікно у квадраті
З шумовинням сказистого вихору напроти грозового неба + трепет
І зрівноважує поезією Ацефала.
Все найважливіше відбувається випадково,
Тільки тому, що ти цього хотів.
Хвиля її молодих стегон омиває береги спраглих островів нещасного Конкістадора.
В повітрі приємно пахне випраним одягом, гаряче повітря змішується
З холодним подихом її парфумів. Добре, що відсутній запах кави.
Вона рвучко кидається, щоби перебігти велосипедну доріжку
Кинувши оком на світлофор, та заглядаючи в свій телефон,
Мріючи про можливості тридесятого царства.
Ці миті вилітають розкадровкою сонячних спалахів.
Плаття її ледь закопилюється вітром догори, —
Класичною складкою банальних Діонісій.
І цей ритуал поезії, ходу спалахів я бачу протягом подорожі до центру міста,
Мов квітневі стації на стінах нефу.
- Вона видихає гарячий грудневий пар і показує тату на шиї. Це ієрогліф. Погляд дитини з проколеним носом.
- Вона часто вживає обсценну лексику і кидає хтивий погляд в кафе.
- Вона ненавидить чоловіків і мститься їм, обманюючи сподівання.
- Вона думає про самогубство. Бачиш її біля храму де ця хтивість змінюється на сльози, але так потрібно, ти знаєш, що вона не втече від самої себе.
- Вона хоче дітей. І вишиває ангелів.
- Вона ходить в танцювальну студію, вивчає бачату.
- Вона тягне у кіно на безглузду комедію з малоросами. Скоро вони плакатимуть.
- Вона дивиться на тебе і цілує, рвучко, з натяком.
- Вона вирішила все контролювати, наче тестує свою вдосконалену жіночність.
- Вона у вікні поправляє бретельку сукні і вловлює твій погляд.
- Вона показує свою квартиру, куплену їй батьками. Шостий поверх скидає її маску, вона обіймає з тим хтивим поглядом, яким вказує на ванну.
- Вона цілує. Гарячі, але солоні вуста. Так наче бачата запеклась на їх повноті.
- Вона накидається, повстає, розправляє плечі, вигинає спину. В округлому м’якому тілі її проглядається еротична цинічна пасія, що поставила собі мету. Навпроти ліжка вишиті ангели.
- Вона лякає і відштовхує. Потрібно іти в ніч, тікати. Нічого вже не змінити.
Дзвенить талант мого таліону твоїй зраді.
Циркулем ніг, кроками, що свідчать про готовність до шлюбу,
Як написано в одному арабському трактаті — тікати через вільготні вулиці
Світанкової, осінньої площі.
Але втечею нічого не змінити.
07.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
Я не зустрічаю її на початку долини метафор, в той час коли
Могла б залишити серце своє легким
Натхненно слухаючи солодкомовного злочинця, але тоді —
Як біля руки повинен стояти хтось із шрамом на смуглім обличчі чи
З переломаними костями.
Я бачу його плащ ночі, гордий виклик подвоєного підборіддя і я знаю, що він говоритиме про "софію".
Симон Волхв. Я прокидаюся в сотий раз і зустрічаю їхні обличчя
Коли добираюсь з важким клунком поезії до тієї проклятої долини.
Важко, та я не стану розкривати зав'язану у вузол плахту, що завдав на свої рамена, —
Вони чатують. Підбіжать і повибирають найкращі і найсолодкавіші слова, обмінюючи на золотий блиск своїх очей
І поезія розкучерявиться млосною в'яззю чагарників з шипшини, кущів троянд, блакитних ірисів. Але що з того. Той елей поезії — ніщо в порівнянні з їхньою
Гілкою яблуні виламаної в саду, з якого вони плекають нову яблуню
Для терпкого вина пророцтва власного падіння.
Вони намагаються стулити мені рота. Одним тире перекреслюють усі мої слова і слово «Бог», скидають з ями своїх вуст і розкладають теорію злих ангелів.
— Але не бійтеся, ви повинні вірити в бога. Він порятує вас.
І он — я обезкровлений, і вся моя кров іде в землю і троянди упиваються нею,
Ставши колючим вінком любові, в якому немає поезії, а тільки один ритуал.
Фуга, ехо підхоплене голосами його парафінових парафіян.
А ти, зі своїм клунком, — чаклун, що зливає на віск, що заспокоює
Вилитими фігурками над головою, фігляр.
Той віск шкварчить на воді.
Пуста кришталева ваза.
Щоб собака підняла палицю їй не читають поезію.
А твоя собака беззуба.
Що толку, коли крикнеш: «Апорт»!
Викрик з грудей. Клич горла у спазмах любовного раку в пониззі твого живота.
Візьми усе що хочеш і будь щасливим.
Ця жінка, одягнена в полотняну спідницю, схвильовану довкола вилитих із втіхи,
Випліснутого з келиху літа — ніжок,
Спадаючи колихається відгинаючи тіні своїх принад.
— Тримай мене за руку і веди з цього задушного Тіра, — міста повій,
Туди, де сходяться усі дороги, —
В наш заповітний Рим, — каже вона.
Обертаєшся і йдеш гублячи слова з того клунка, з яких виростатимуть міста.
І коли ми дійдемо до нього — нехай твої слова стануть місткими,
Як свист батога, як поцілунок, як погляд, як «Бог», як "Софія",
Як «Хештег», як «Камінь» і як «Праща».
Надто багато слів, наче тисячі стріл тисячного війська,
Летять у порожнечу не поразивши єдину мішень.
І навіть твоє — "Сука", куди звучніше за мільярд сторінок з бібліотеки світової поезії.
І коли лотерейним провидінням випаде "Апорт" — бійся вимовити його,
Бо повертаючи палицю розтерзаю твоє жиласте горло
І нап'юся твоєї трояндової крові.
28.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022
Гаряче сонце огортає коліна теплом
Коли східний вітер студить їх, обвіює,
Наче гладить прозорими долонями
Не маючи сил зупинити.
Це навмисно, навмисно, повір мені.
Я чую твій голос, я знаю про що йде мова. І я приїду зрештою та напишу про це.
Хвіст велодоріжки піднімається на спину гігантського земноводного.
Мочаруватий запах повітря. Чи мені тільки здається?!
Спекотна «римо-католицька середземна оргія» словесної поезії
Та «східний Візантійський стоїцизм» помірного клімату.
Здається змія меандру не заповзала сюди.
Десь на череві в темноті його лап красується графіті. І я саме над ним
Та досі не дивуюся своєму питанню: а що коли в цю мить упаде ракета
На цей вигнутий сонячний хребет?!
Тому повертаю голову на ріку де лежать жінки —
Переважна більшість жінок, і чомусь згадую ванну.
Задушний запах мила. Організований побут.
Пріла впевненість обивателів. Запахи тисячі вітрів їхнього волосся.
Вони вивітрюють запитання з надлишком, як повітря вбирає в себе спирт.
І тільки заслінки цих випещених вітрів ще пахнуть
Натякаючи на примарність існування... А що коли?!
Справжня схизма культур з слов’янською кривизною ландшафту,
Парків, набережної.
Кустарна прелюдія язичників.
Джойс зійшов би з розуму опинись тут у 2022, під час нової війни.
Можливо, тут, зустрівши свою Нору — він,
Не написав би їй жодного розпусного листа.
Анатомічний спектакль юних сідниць.
Тут, ніхто не носить капелюшків, майже ніхто, а якщо носять то всі вони різні…
Оцей погляд жінки, яку проминаю.
— У вас немає авторських прав на цю поезію, на мій голос. — ось про що її погляд.
Не здумайте писати про мою юність.
А сама наче на ринку торгує овалами плодів, рум’янами м’якоті, пружною шкірою, Розпещена увагою сонячних ідолів.
Пустощі сонячних зайчиків.
Наче риба, що піднімається із холодного потоку неба
Щоб вдихнути його сущу подобу, —
Витягую голову зачувши пасмо свіжого повітря,
Що спускається згори потоком і доторкаючись смороду звуків
Падає скоцюрбленим листком на тротуар.
Згадую Парандовського та його «Алхімію Слова», —
Книгу, яку у мене позичили і не повернули, а ще Патріка Зюскінда та Бальзака.
«Кромвель». Така собі проба пера...
Але це щось інше, навмисне. Пам’ятаєш?
Я слухаю інтимний голос однієї актриси-аматорки,
Що записала «Джакомо Джойса» у моїй маленькій начитувальній кімнаточці.
Яка впевненість у невірних наголосах!
Звучить музика Сен-Санса.
Це так несподівано прекрасно.
Її ледь картавий теплий голос… він... вона, тисяча дев’ятсот якийсь рік...
Дві тисячі двадцять другий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022
Я чув їхні голоси, що шукали фанерну поличку від креденсу.
Він скидався на дерев'яного голема, що порозпихав по закамарках своїх шухляд липкі льодяники,
А вони вабили до себе набридливих гудінням ос та бджіл та тихі потічки крихітних мурах.
Він торохтів кухонним начинням, розхитаними шибками у своїх дверцятах
За якими подзенькував старий сервіз;
Зверху нього — того поважного пана — розмірено цокав годинник,
Схожий на трикутний формений капелюх…
Я все ще чув їхні голоси.
І шкода було мені цього гарного корінастого хоча й неповороткого велетня
Бо знав, що він назавжди позбувся своєї відрихтованої полиці.
На ній уже красувалася оголена пишнотіла жінка
Застивши в патетичній позі із задертими угору ніжками наче ота куртизанка на картинах Буше, — але замальована олівцем;
Точнісінько, як на отій еротичній гральній карті, яку завіяло за дротяний паркан неподалік автобусної станції і яку я підняв, в далекому 97'.
І тоді я почув відсторонений голос художника:
— Нічого оригінального. Оце воно — звичайне мавпування.
І вони перегукувались —
Голоси, що шукали полицю і голос мого критика.
Жахливе відлуння.
І я вже ненавидів отой креденс, і оту полицю... і ту бубнову сімку.
Хоча...
Хоча саме тоді, хтось хутко заплющив день...
…а тоді залунала музика.
Все голосніше і голосніше прокрадаючись з того мороку
Збентежених струн її фортепіано.
Вона не зовсім вдало перебирала клавіші давно вивченої "Fur elize".
— Сьогодні концерт. — каже вона, продовжуючи з тієї ж октави розписувати музичну фразу.
А за її очима уже стоїть той, хто записує на клаптику того п'янкого вечора декілька власних фраз.
Ти знаєш, що вона — підліток, напівсирота, обирає свою антихудожню позу
І рвучко обертається нею до свого вітчима. Знаєш, що нічого доброго з того не буде.
Бачиш, як вона огортається в плащ нічного сонця і зникає в безпам'ятстві користолюбця.
Але ти пишеш,
Пишеш відверто і ніжно,
Трохи гротескно, іноді з гомеричним свавіллям описуючи її ніжну красу.
І зовсім не так, як перемальовував вульгарний портрет отієї… натурниці,
Але він опиняється поряд. Безглуздий, хтивий. А далі? Вагітна мадонна? Сучасний вірус Вірсавії?
Голос, що тоді прорізався — декламує вірші,
Підкидає угору стоси паперу, розпалює нутро
Вогнем роздмухуючи закопилені пелюстки спідниць
Тих жінок, що танцюють довкола вогнища.
Це горланить хтось із вікна:
"Література — це спроба перетворити вино у воду. Геть цю химерну ідіотію!"
Це кричить персонаж якого я туди поселив.
Йому залишилось недовго.
Вогонь, що зайнявся у внутрішньому дворику швидко добереться до нього.
"Жінка, — кажу вам, — не хоче правди, — дзуськи! Вона хоче бути правою!" — кричить він.
Я з ним, звісна річ, не погоджуюсь.
Меле казна-що. А вогонь уже на його балконі.
Бачу, як горить отой довбаний креденс без отієї ненависної полиці,
Ота полиця з ненависним змавпованим малюнком,
Ота парнойа карти, що випала з колоди Содому
І оте розстроєне фортепіано,
І отой плащ нічного сонця затертий до сизих на просвіт дир.
А на тому згарищі уже стоїть той, хто записує на клаптику п'янкого обвугленого вечора декілька власних фраз.
24.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Ніхто і ніколи не зможе поєднати схлипи миттєвостей,
Що цоркотять в минуле віддаляючись глухим відлунням історії
Чіпляючись за чорну стрічку забуття
І випружинюють з його пустоти словами на денне світло.
Це провалля немає краю до якого
Ти зміг би підступитися і злякавшись втекти.
Це уява домальовує його межі і міряє його протяжність
Довгим і затухаючим зойком падіння
Наважившись на яке в наступну мить
Уподібнишся до стріли Зенона, що летить
По невизначеній траєкторії у непевну вічність.
Тільки я далекий від цієї філософії
Допоки граюся в чуттєві ідіоми з твоїм тілом;
Вириваючи сторінки твого погляду,
Торкаючись міцних, стиглих стегон,
Що видаються прохолодними окружностями мармурових колон храму
І повторюють форму моїх долонь.
Пальці переплітаються в замок ніжності,
Лоскіт хтивого мерехтіння тонкостанної жаги
Струменить до грудей і я чую, як заледве не схлипує наступна мить
Розпадаючись на лускавки щастя,
Що падає і відпружинює з пустоти являючись боязким мовчанням,
В заледенілім кристалі здавленого крику.
Я згадую твої поцілунки, як заварний крем щойно приготовлених тобою еклерів.
Присмак радості, мить щастя і її втеча
У безлике провалля де я ще тримаю долоню свою на твоїх стегнах,
І вириваючи сторінки твоїх поглядів,
Ляскаю по збентеженій плоті переповненої схлипами невловимої вічності.
24.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022
Така дурість:
Коли дивлюся на тебе – бачу майбутнє подвоєне підборіддя
Як раптом обмовишся – чутиму подих моря, теплий шерхіт піска
Біля загадкового гроту
На лимонових берегах усмішки.
А в ній –
Бачитиму обриси легкої втомленості та ніжного приречення актриси Керол Ломбард.
Ні-ні,
Я бачив їх пізніше, набагато пізніше
Тих, що подібно твоїм вустам
Заспокоювали мене, але говорили тоном узвичаєного відчаю
І тільки запам’ятались мені, неначе застигли у гіпсовому відбитку пам’яті,
І тільки тепер ця форма наповнилась чуттєвим поцілунком твоїх вуст.
Те ж саме з очима.
Це очі з казкових старих ілюстрацій.
Поглянь же!
Я увесь складаюсь із сторінок, книг, світлин, зображень,
Геть по цілому тілу обліплений тими копіями,
Жаданнями, що вдихнули у мене з народження,
Оділи маски, витатуювали на шкірі,
Що, в біса, я й сам вже не знаю чи насправді я так закоханий в твої очі.
Я тільки знаю, що довіряю їм,
Як довіряють між собою закохані душі, згодом відвертаючи погляд одна від одної.
Але ці очі!
Це густе чорне волосся, брови,
Що часом п’явкою викручуються в знаки питання
І тобі стає млосно лиш від однієї думки,
Що вона не твоя.
Найсмішніше те, що ти ніколи не зможеш відмитися від татуювань
Чи викинути з пам’яті себе не подавшись у божевілля.
Десь тут ховається піщинка правди – між шерехатими барханами великої пустелі.
Десь тут. Я відчуваю її, мов у вередливій старій казці
Та мені ніколи її не знайти і ніколи шукати.
23.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Любов витинає кроками білі літери на білих сторінках часу.
Їй під силу переступити гори
і зім'яти галявину червоних метеликів
спійманих шовковою ниткою;
в скелясті пригорщі набрати сонячні води озера
заглядаючи в прозорі глибини його дна
заломленим промінням твоєї наготи
і пити його холодну сріблясту ніч
з келихів чорної парасольки.
Стільки гачків, мереж лежить між водоростями,
що нахмурені крапельки стривожених брів
лякають полохливу водомірку мого погляду.
Хруст гілки.
Тепер мені зрозуміло, чому
вони вкладали у Ведмежу пащу калюмет
і просили пробачення у вбитого.
Але я,
Бігаю по плесу озера під тисячею крапельок Сонячного дощу
Вдивляючись у скосисте Сонячне проміння свого тотема.
13.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022