| Сторінки (7/624): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
І
Дзеркала залишають твої відображення
В своїй пам’яті. Вони перетасовують їх як картяр,
Що ніколи не махлює і не зиркає на перстень сонця,
А твою присутність помічають коли ти
Недовіряєш власному віддзеркаленню,
Бо віра для них категорія віддзеркаленого
А тому ніхто не побачить тебе, навіть самі дзеркала.
ІІ
Повертаючись до того трюмо, я все-таки
Мав рацію, що твоя любов, це досконала поезія,
Наготи. Вона розпорювала вив’язані рядки сукні
І кривилася на той натюрморт, що я малював.
Вона позбавляла мене фарб, але
Вливала промені дійсності на картину,
Що була більшою за моє бажання змальовувати.
І я почав писати подумки, і завжди на піску,
Щоб слова мої зникали ніжним шумовинням твого віддиху.
ІІІ
Якби я тоді писав — це було б жалюгідним мавпуванням,
Спробою написати сонце вийшовши на пленер,
Зимою. Приблизити те, що долають за допомогою
Телескопів, або уяви, але тепер,
Я можу писати стверджуючи, що закони термодинаміки
Чудово описують розставання тих,
Хто перелив віск свого серця у форму
Пам’яті,
Що все більше уподібнюється дзеркалам.
12.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
Ніхто не знає звідки і по що
Приходять духи явлені бажанням
Щоб зодягнути у твої слова
Не обережних чи навмисних марень,
І повісти про вирок свій. Але
Не все у чім запевнюють актори
Вбираючи слова чужих видінь
Приймає дійсний полюбовний образ,
А тільки те, що виловиш в собі:
Запевнити у вірі — ще не віра,
У тім що прагнеш без чуття й зусиль.
І тут вона являється на сцені
З твоєю роллю де усі слова
Колись були завірені тобою:
«Ось те, чого хотів, — вона твоя.»
І ти приймаєш.
Дія перша. Вечір.
Все так, як бачилось: і небо, парк, хода
Тієї жінки, що іде до тебе.
Запитуєш у неї: «Ти — моя?»
Вона киває...
Дія друга. Ранок.
«Любов, як сонце. Ні! Любов —– це ти!
Це світ в якому слів одних замало
А сонце більше схоже на цитрин.»
Вона киває...
Дія третя. Морок
Вона сміється: «Вибач не твоя.»
І раптом бачиш, як зриває маску.
«Це роль, — відказує, — яку хотіла я.»
24.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024
Чим далі «від» тим більше коло «до»,
І сторінки написані тендітним
Приємним почерком, немов хвиління сну
Де бриз гортає ніжним повіванням
Твій перший розділ і його останню
Главу життя, таку легку й солодку,
Що осторонь тримаєшся того,
Що змушує тебе прийняти виклик.
А все лиш далі й далі берегів
Що сходяться окреслюючи острів
Де от невдовзі явиться тайфун,
І твій гамак піймавши в сіті бурю
Зрихтує згодом болісну вуаль.
Але й тоді прив’язуєш себе
До континенту спокою, втікаєш
І першим рейсом мчиш на літаку
Чим далі «від», де хвиль не підіймає
Жахливий звір, до тихої землі.
Тому все далі й далі від роману,
Тому все ближче, ближче де фасад
Підкреслений карнизами й балкони
Підтримують каріатиди, їм
Квартирний світ покладено на плечі,
А в ньому спокій, затишок і сплін,
Що застилає сутінками речі,
Навпроти ж ліжка – ангели, вони
Такі ж бліді смертельно, як і постіль.
І ніч в тобі, і в місячному сяйві
Твоє волосся, зорями в очах
Виблискує жага і хіть голодна
І дотики нехай такі мов шовк,
Та на вустах здається тінь глумлива
Здіймається у посмішці, жаскна
І скрапує на серце від горіння
Холодного вогню. А за вікном
Пала Зоар у зареві ранковім.
24.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2024
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,
Заглибитись у нескінченний вир
Тотемних танців і тотемних масок.
Хоча очима ти казала вір,
У чистоту любові, у незламність,
В уперту міць дивитися крізь час,
Який згубив малу фігурну стрілку
І тим самим тримає разом нас,
Потрохи розливаючи подібність
В єдину форму щастя і нещасть.
Була це віра у бетон і стіни
У парк, що раптом повниться густим,
Мені, тривожним запахом ірисів
Нектар яких приваблює комах;
І я намацував твою, в повітрі, руку,
Фантомним спогадом, щоб стримати ходу
Та в інший бік звернути, геть від парку,
Але тебе зі мною не було.
Я пригадав твій погляд незворушний,
Цю легковажність перевиту в млость
Очей, що мов навмисно не зважали
На те, що морок ночі підкрадавсь
Дзижчанням мушок на тонких пелюстках
Що й небеса над містом розійшлись
Як надмогильне мощене склепіння
Готуючи нові місця для втрат.
І злість брала, що ти цього не бачиш
Не бачиш ні ірисів, ні комах
Ані дрімучих тіней, що зникали
У безвість ночі, вранішній туман,
Що обпікати пальці сірниками
Цінніший досвід за усі моря
Які для тебе залишились фоном.
І я намацував твою, в повітрі, руку,
Фантомним спогадом, щоб стримати ходу
Та в інший бік звернути, геть від моря,
Але тебе зі мною не було.
23.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2024
Синьострунчастий вітер у гіллі льодяних дерев.
Он там, птахи вдають ноти чіпляючись за мелодію.
Крижаний краєвид. Осипається іній під лопотом крил.
І зима студить небо та шарпає щоки склодуву.
Десь за хмарами гудить літак.
Санчата на снігу залишають тонке полоззя.
Змалюй ще тонкими мазками її ходу,
Якою поволі від тебе вона віддаляється.
14.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024
У твоїй голові намело стільки снігу вчорашнього дня,
І проміння біжить по останній октаві до обрію,
Що у тиші вечірній твою розпізнаю я
Незворотність появи і невідворотність болю.
Ми зустрінемось знову, як ті, що втомились іти,
Що німим запитанням вганяють у серце погляди
Хоч не зовсім холодні й не зовсім гарячі вони
Та прошиють голками з червоною ниткою спогадів.
А тоді,
Я шепотітиму змови на свою любов,
Зливатиму віск аби позбутись страхів, що пустили корені
У моєму серці.
Та прошу тебе жодного слова мені не промов,
Відвернися, подавши води і сильні знеболюючі.
Я встав цього ранку і довго шукав тебе,
Озивався вчуваючи в тиші відлуння голосу.
Та тебе не було. На щастя тебе не було.
Лиш тремтіла у склянці вода поблизу знеболюючих.
12.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2024
В кімнаті її легко можна було перечепитися
Поглядом за пейзаж, який повертав до весни.
Сонячні промені
Заливали спальню, як, мабуть, заливаються ними
Каюти кораблів на картинах мареністів.
Саме тут, розкриваєш кімнату перших сторінок роману Пруста,
А закриваєш щоденник Флобера зітхаючи його жалем,
Що ніколи не живеш з тими кого любиш.
Ми жили на краю світу в хащах яв, а з нами живі предмети:
Повітря повнилося нотами партитур, кімнатою ходили класики,
Пили каву не відмовляючись від віскі, що стало моїм трофеєм,
І я розмовляв з різноманітними філософами
На кухні відриваючись від гарячих, спашілих ліпот твого тіла.
Ми володіли усім і напоювали одне одного
Десертним вином любові та втіхи,
Переливаючись у клепсидрі радості.
Все чого у нас не було — це часу, —
Часу, що лежав тінню і гучно клацав кісточками пальців,
Бив по клавішах піаніно у наших головах
Намагаючись пустити тріщину небом
В якому щодень ніжилися наші сонливі погляди.
І невдовзі ця тріщина появилася у них
Прогнавши натхненну юність.
Тепер, риючись в старій горішній скрині
Мені трапився записник. Я вичитую:
«Людина — це краєвид з вікна кімнати».
І я геть не розумію, що хотів сказати доки
Не відправляюся подумки до нашого вікна.
Тепер, куди не поглянеш в цій кімнаті все не те
Чим було раніше.
Я дивлюсь на картину і бачу зимовий ранок твого пробудження,
Бокали наче армія моїх слів, що готові до нападу,
І навіть тиша має колір лакованої кришки фортепіано.
Предмети всотала тебе, а ти їх, що й скляний столик
Поблизу розкладного ліжка скрипить дерев’яною рейкою
І шумить телевізійним шоу віддзеркалюючи вечерю.
Один за одним кімнату покинули класики, ноти лежали тягарем
За який ми постійно перечіплялися, а філософи
Закутавшись у простирадла сиділи біля дерев на вулиці і читали книги.
Але тепер, — тепер, — це вже не ти. Хтось дописав тобі свої слова,
Домалював свій пейзаж, і нашою кімнатою
Ходить привиддя минулого, що зиркає у вікно на краєвид,
Який незмінно присутній і завжди залишається осторонь кімнати.
03.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2024
А він хоче слави в твоїх очах
Розсупонити ночі печальної ризи,
Поглянь на обличчя в кривавих сльозах
У битвах за тебе порите близнами.
Він хоче любові, без правди, вона ж
Зведе в поєдинок дві душі і волі,
На суд, де в примхливостях доля — суддя,
І зникне за чорними хмарами в полі.
Хай вірить суперник у правду свою,
Що звершиться небом, що він переможе,
Та зброя його чи здобуде княжну,
У того хто більше, як правда, заможний?;
І все-таки сонце зануриться в кров,
І явиться небом очищене знову,
Можливо на полі залишиться той,
Хто вірив у силу, не в правду любові.
04.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2024
Він йшов у ліс по дрова і вертався
Зі скіпками під нігтями й тягнув
Прив’язані до ровера шнурками
Порізані гілки і по дорозі
Встромляв зустрічним, словом, шпичаки,
Мов бив наввипередки, щоб його заняття
Ніхто не зміг принизити, мовляв
Котел стоїть, але мурує печі.
У ньому був цей дух незламний, впертий
Якому підкоряється усе,
І навіть сонце, крижаного грудня
Заходилось гугнявити вогнем,
У нього вдома, тими язиками,
Якими він сусідам відмовляв
У чуйності, мов жив давно без слова.
Та бачив я його страшне лице,
Як над порогом захиталась тричі
Труна його злощасної дочки
І він тоді сховавсь у темнім лісі
Своїх долонь спрацьованих і серцем
В якім вогонь поволі погасав
Здається вмить схопився і погаснув.
Він все ще ходить за гілками в ліс
Усе ще кидає осколки слів колючих
Усім кого зустріне, а в собі
Здається вирубав усі живі дерева.
06.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2024
У твоїх родимках я розпізнав сузір’я Каліпсо,
Якого бракує на зоряній карті неба. Звичайно,
Я більше любив ту оманливу щирість, як дійсність
Від якої твій острів відгородився туманом.
І тепер я блукаю садами його квітучості,
Між осокори пробираюсь до берега у вінку з фіалок,
Що дивно — шум моря жалінням в мені уже не відгукується,
Аби покинути острів, й тікати по хвилях чимдалі.
Чимдалі — додому?! — там острів такий як і тут,
Можливо, — до звершень черпаючи веслами море?!
Я чую їх хлюпіт, — біреми в тумані пливуть,
Та я не гукаю, й не хочу від них допомоги.
І вона вже, здається, за звичкою любить мене,
І більшають тіні у гроті від смолоскипів,
І долоні мої, як байдужість моя до бірем
Торкаються стегон здіймаючи втоплені схлипи.
І може я схоплюся в ніч від травневих плеяд
Відізветься в мені їхній заклик і скине байдужість,
Та поки я — тут, — споглядаю занедбаний сад,
Що від мене набрався печалі і занедужав.
07.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024
Згодом усе проходить.
Ніч стає чорним опалом твого погляду,
Деревеніє небо
Осипаючись трухлявим пилом невідворотного
І якби не трагедія,
Якби не трагедія –
Ти б не шукала легких шляхів
І якби не комедія,
Якби не комедія –
Ти б зодяглася в обурену Лісістрату
Задовго до початку нового тисячоліття.
А так, —
Ще один вірш,
Що лоскоче твою гординю
А так, —
Ще одна ніч виблискує чорним опалом.
21.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2024
Зрештою, це всього лишень дитинний страх,
Жах перед кружінням люстри,
Заціпеніння.
Оплески, що не стихають, немов би у твоїх руках
Спинити хаос кришталевої світлотіні.
І вона врешті сповільнюється.
Сонце скрипить дверима відкритого стриху
Схожого на черево корабля,
А на картоні
Старого фотоальбому, на якому малюю тебе
Грифелем
Ці тіні з’являються знову і корабель мій тоне,
Потопає в закрут-світах
Часовиння. І потому,
Вибираючись звідти світ здається уже не тим,
Що був,
Він гойдається в люстрах, розтріскується, втрачає форму,
Що і я вже тебе і свій страх мимоволі забув
І дивлюся на нього примружено, і з іронією.
А тоді, виявляється – голос, що поряд – не твій,
І місто в руках Перуна і голодного Велеса,
І слова не мої, навіть погляд в мені чужий,
Упійманий хіттю вдивляється в ромб Міхаеліса.
А люстра гойдається, іскри її кришталю
Розливаються в море вогню і зриваючись долу,
Вона
Залишає гігантську вирву, криваву війну
Розпанахавши юність у жовтогарячому полі.
І над нею птахи, і над нею обвуглений обрій
Безвість слів, що лягають на серце в останній момент,
І привиддям вгорі колихаються зціпленим болем,
Давні люстри страхів, що не в силах спинити поет.
02.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2024
Чорний холод дме із лісу
Шепіт снів гойда на кронах,
Кличе він до свого лона,
Криком сов і темним тріском.
Там твоя висить колиска,
Тіні їй ладнають змови.
Слухай, як душа кленова
Заклинає скрипом темінь:
«Забирай колиску з клену,
Заки звір не йде на лови».
31.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2024
...до слова, я пам’ятаю те чорне поле на тобі,
Пам’ятаю
Блакитні, жовті, червоні та сині квіти,
Що росли на ньому,
І тепер, вони поволі проростають в мені дійсністю минулого.
Окрім того,
Згадуючи те плаття в якому ти шаленіла
Вигойдучи стегнами танець літнього ранку
Я почувався загубленим і обезсиленим,
Аби придумати метафору.
Сонячне сплетіння наливалось малиновим соком,
Як твоя талія дразнила палахкотінням нічної мулети.
І тоді я помирав у тобі і проростав квітами
Які ти так любила носити на тому чорному ніжному полі
В якому зможе загубитися і найвеличніший поет
Роздивляючись, як сходить Сонце.
21.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2024
У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,
Ми сиділи в альтанці навпроти одне одного
І говорили про твою непевність, і про те чому
Ти не можеш дозволити себе полюбити.
Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —
Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,
Коли твої очі немов проривалися крізь пітьму
А вуста говорили: « якби ж ти зустрівся мені раніше,
Задовго до болю».
«До нього?»
«Так, до нього, до першого, розумієш, я, —
Я всього кілька кроків не дійшла до твоїх обіймів,
А він обезкрилив мене і я стала безнадійно земна,
А такою, повір, я й даром тобі не потрібна. Віриш?»
«Я тебе проведу».
«Ні, не потрібно, прошу, не заходься віршами.
Обійми мене, чуєш? Просто мене обійми.
Допоки я зможу цілунком безрадісним втішити,
Я ще трохи побуду у нашім з тобою саду».
13.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2024
І він збагнув, закинувши свій погляд
В січневу ніч, що врешті-решт позбувся
Свого безсмертя викравши у нього
Себе самого. Весь блідий стояв
Хоч тілом був прикутий до кімнати,
Але блукав по Місяцю один
Приймаючи, як дар свою самотність.
А десь вона, так само, як і він
Тікаючи з вікна нічного міста
Неспішним кроком міряла моря
І відчувала невагомість серця
Де пустота оголених Карпат
Була їй домом, мабуть що ріднішим
Ніж ті, що бачила коли спадав туман.
Мабуть, вони б зустрілися тоді
Нехай на мить побачившись в затоці,
Нехай мовчання вигорілих яв
Злучило б їх у довгім поцілунку,
Як щось би сталося, як щось би відбулось:
Падіння гір, нашестя метеорів,
Щоб шлях плести їм далі довелось
В містах із безліччю заплутаних історій.
15.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024
Тут, обабіч дороги, я побачив щита схожого на сонце
З вибитим гербом та девізом, якого не розібрати –
Вже так достобіса багато рубців від меча на ньому.
Трохи далі, я роздивився, лежали розкидані лати:
На пшеничному полі — шолом із відкритим забралом,
Я знайшов його там, і пішов до могутнього дуба,
А під дубом була розбита ущент кіраса.
То тут, то там: щитки, солерети і латна спідниця,
А тоді я побачив його — чоловіка, що стояв серед поля
Увесь закривавлений, він, дуже пильно на щось дивився.
Я боявся його злякати, (це ж треба, така чудасія!)
І все ближче та ближче скрадався мов лис до зайця.
І коли вже стояв в кількох кроках у нього за спиною,
То побачив — навпроти мій образ йому віддзеркалювався.
13.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2024
Безпритульній, тобі, безголосій, записаній тут
На потертих плафонах, в цинобрі, запеченій кров’ю.
Вам, до краю близькій, найтерпкішій з усіх цикут
І з усіх екзекуцій я більше листа не відправлю.
Тут вогонь, чи повіриш, смичками сполохує тінь,
І у місті твоя вертикаль — ліхтарі, ліхтарями!
Скільки слів, скільки ран, скільки мертвих, байдужих птахів,
Скільки книг і романів, що більше уже не літають.
Вам, тобі, безпритульній, записаній десь,
Без обличчя, облич, без жури і зажурою, болем.
В безіменній могилі, в хвилінні розкритих небес
Ані грудки, ні слова, ні цвіту його не дозволю.
Це найгірше, повір, це як морок, темниця темниць, –
Ця завіра в мені, ця обітниця випита словом,
Ти вливаєш цикуту із зернят холодних зіниць,
Що у кубку печальнім самотність мою гойдає.
11.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024
Знаєш,
Не було у мене ніколи до тебе жалю,
Хоч жаль за тобою і твоїм неповторним тілом,
Там ранки випалюють ночі в обіймах вогню,
І я біля тебе покірним лежу далматином.
І не тільки тому, що так легітно дихала ти
Сновидінням тремким, надимаючи перса рожеві,
Я дивився світанком, торкнувшись твоєї руки,
Закидаючи в море сонливе мрійливі мережі.
Я все думав про хвилі, про море, його глибину,
Про старі кораблі, що давно, як у нім потонули.
Ні. Не було у мене ніколи до тебе жалю,
Хоч жаль за тобою у цім попелястім намулі.
06.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Так, кілька клавіш,
Всього кілька клавіш в тобі,
Ті, що вивчив в тобі, кілька клавіш,
Не більше, що далі, —
Що далі не знають, —
Не знають куди їм, куди
Розійтись, а тому, —
А тому і безслідно зникають
В холодному морі.
Це море безкриле, без хвиль,
Без молу, що хвилі зрізає,
Без порту, безсиле.
Не здатне
Зіграти мелодію,
Оскільки в тобі
Зіниці змивають слова
За обрій на милі
І ставлять крапки.
Три крапки.
Три.
26.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2024
Можливо зараз ти сидиш за своїм старим фортепіано
У платті з відвертим вирізом і граєш якусь мелодію,
Шукаєш слова, але не знаходиш жодного:
«Відчай», «фатум», «віра», які безнастанно
Промовляєш, хай подумки, в тобі попеліють. Що ж,
Потрібні були: вагітності, зради, розлучення,
Десяті дороги, безодні, вершини та пагорби,
Щоб віру змінити на фатум, а фатум звести до відчаю.
А тепер, сказати поету: спробуй мене полюбити. Гей!
Спробуй хоча б задурити словами красивими,
Чи просто поклич, ім’я моє тихо вимови,
Серед ночі тривог, серед холоду льодовитого.
І він промовляє. Ти чуєш цей голос повінчаний
Зі смутком своїм, що тебе повертає до юності.
Іноді бог благословляє людські непевності,
І навіть тоді, як любов неозначена вічністю.
06.12.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
«Змагайся зі мною, — вона промовляє тобі, —
Щоб бути творцем рівнозначним чи стати співавтором
Доповнивши музику легкістю власних крил,
Як зграї птахів надихають своєю крилатістю».
Хай надріже смичок теплу рану солоних зап’ясть,
Мов накресливши такт замість крові наповнює звуком,
І звернувши в плечі розливається в нефах грудей,
І сльозою стікає по бляклих, тремтливих вилицях.
Коли ж ні, то дозволь їй на другий відправити план,
Загубити тебе розчинивши у сірій буденності,
І звучати немов механічний в тобі інструмент,
Послідовністю нот, що ритмічно біжать перфострічкою.
І так до кінця. Доки вулиць спустошених ніч
Стане бавити тінь у футлярі твоєї самотності,
Загортайся тоді ж у промовисту тишу того
Що в тобі найповніше луною життя відбивається.
І вітрами горить, і плескоче водою небес.
Я блукаю в тобі восьму ноту відчувши навиліт.
Відчуваю двигтіння пахкої, глевкої ріллі
І не знаю якою відбудусь майбутністю музики.
01.12.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024
Твої вікна списані текстами холоду
У жовтій кімнаті чия перспектива змальована,
У симетрії сну, де квадрати підлоги розчавлені
І лежать під ногами скидаючись на трапеції.
Фігура твоя видається мені більш реальною
В метафізиці світла і тіней завмерлого простору,
Де немає повітря, і більше немає потреби, щоб
Крізь дотик бажання постійно тебе привласнювати.
Забирати з собою твою непостійність та випуклість
Теплокровної форми, об’ємного голосу, погляду
Та враз упіймавши тебе у підрамник живопису
Говорити з тобою без жодного слова для вироку.
Говорити про те, що відвертість стинає кордонами,
Що у дзеркалі ти впізнаєш у собі ілюзорності
І тільки любов доторкнувшись позаду жіночою
Рукою вражає тебе невловимою вічністю.
Бажанням забутись в обіймах її віддзеркалення
У космічній безодні, у квантах енергії подиху,
І в тобі, мов в пісочнім годиннику перетікаючи
Відбутись і зникнути в сонячних витоках погляду.
01.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2024
Мало обраних, кажуть вони,
Але все частіше погоджуються з більшістю.
Погляди бігають вулицями, перемикають канали
Звертаючи у закапелки самотності,
А небо, — небо стискається до екрану,
До рекламних біг-бордів, яких не помічаєш, —
Так швидко вони стали частиною ландшафту,
Який навпроти дивану твоїх міркувань виглядає заставкою порожнечі.
Слова стали фальшивими, нереальними, вигадкою манірностей
Пошкоджених душ, що дихають рожевим неоном
Вигинаючи на грудях мерехтливу ЛЮБОВ,
Мов вивіску над ігровим автоматом.
«Випадковості поетичні», кажуть вони, тримаючись за дерево
Та поливаючи клумбу. Безсоромно люрять посилаючись на Джойса,
Та відправляються у власні мандри, що приведуть сюди ж,
Але трохи далі, через дорогу, навпроти.
Небо буде високої роздільної здатності
І вулиця розмальована палкими кольорами
Вимощена з телефонних пікселів;
І вибігаючи з під’їзду у спортивних легінсах —
Вона посміхнеться тобі,
І кожен її рух спікатиме стоп-кадр полум’яного обіднього сонця,
І повітря лущитиметься, покриватиметься кракелюрами
Вирізняючи її об’ємну модель,
Що наставить тобі фруктову м’якоть вуст налиту чуттєвою наснагою,
А в очах палатиме Ітака, до якої ти вже ніколи не повернешся.
30.12.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
Слова повинні бути промовлені.
Хіба ти не чуєш, як відчайдушно
Намагаюсь придумати для тебе пісню;
Як перебираю просіяні слова, що ходили із уст в уста
Випиваючи з перевернутого келиха неба причастя терпких історій.
Хіба ти не чуєш шепіт отих сторінок, що витають над нами!?
Вони тільки й чекають,
Аби поселитися в бібліотеці твоїх грудей,
Щоб хтось пострушував їхній попіл у ніч
Читаючи сни одкровень, змотуючи тумани нітратних плівок,
Розкопуючи книги, мов складаючи колони
З уламків коннелюр патетичного храму вічності.
Хрестик на твоїх персах колихається
Повторюючи порух коштовної люстри серця
В нефах грудей, що переливається нотами
Після гобою бажання.
Коли воно роздивилося сонце і розправило пелюстки,
Поночі, я вливатиму промені поетичної згадки йому
Зриваючи шовковий цілунок, як свою плату.
Коли опускається паволока ніжності
І тебе пробирає щемливий спогад,
Ти зодягаєшся в оксамит.
Слова розшивають бісером підібгане плаття:
«Любов»,
«Переливи»,
«Ще»,
Розкажи мені ще про сплави до мого серця.
Звідки, скрадаючись вузькою смужкою погляду,
Дізнався, що саме вибито на ньому його зрадниками?
Хто цей чоловік, що дивиться на себе,
Весь у піні з надією на послух твоєї юності?!
Він тягне перелицьовану стару пісню і лоскоче
Легковажним «а що коли», наче піря’м солодке пів марево,
А тоді розвіює його і топить погляд в гладі мутного озера.
Дивиться мов на стару літографію запевняючи себе,
Що він бачив отой краєвид, і оті постаті на березі
Знайомі йому. Власне це він і є. Там його дитина грається в сніжки,
Дружина тулиться до плеча, а з його волі кружляє пухнастий сніг.
І саме тоді, він не хоче відводити погляд у вікно ванної.
30.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
В тобі є щось, що багатьох лякає,
Складне всередині, мов довгий монолог,
Написаний весь п’ятистопним ямбом,
В якому мудрагельствує герой,
Все про своє, далеке, запланетне
І прагне далі. Далі! Уявіть!?
Зануритись в міжгалактичний Всесвіт
І вимагати в інших – розуміння
Того у чому певності і сам
Немає. Господи, одне лиш белькотіння
Про світ піднесений і світ низький, про те,
Що він зітхає вічністю, а решта
Воліє лиш розбещених розваг,
До слова, забуваючи, що врешті
Йому було дароване життя
Простою смертною,
Що він так само смертний!
Он знов почав про витоки матерій,
Що сонце всім, і очевидно те,
Вбираючи його проміння більше
Він став прокляттям тим, кому не
Треба, відповідати за його пориви.
Уявляєте? Чи ж він не божевільний?
Він каже: що повторює сюжет,
І я, і всі: партер, балкон, гальорка –
Одне і теж плетуть, одне і теж,
Що він помре побитий язиками
І тими ж язиками – піднесеться,
І вже тоді, колись, його словами
Знеславлять іншого. Що він...
Яка ж нудота...
07.01.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024
Зима у листопаді. Перший сніг
У світлі ліхтарів згасав мов іскри
Зникаючи за сяйвом, що лилось
На вулицю нічного запустіння,
І наші тіні падали на бік
Вливаючись у чорно-синій морок
І падав сніг, і жовті ліхтарі
Здається, що над нами похилились
Мов розглядали: хто вони такі,
І сипали морозні іскри снігу
На дві фігури, що у ніч сплелись
У поцілунку; й наче не схотіли
Підтримати цей крижаний вогонь,
Бо роздивившись мовчки розвернулись, -
Відсторонились від обіймів двох
І через мить погорблені, поснули.
31.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
І час не час, і мед – полин,
Залиш, кажу тобі ці спроби,
Хай правда серцем верховодить,
А темні пристрасті покинь.
Пролий любов на марлю дня
І ніч залишить сірий попіл,
Назавжди спалених утопій,
З яких складається брехня.
І вже коли над ранок ніч,
Складе намисто слів прозорих,
Коли не знітившись повториш
Без зайвих яв і протиріч
Відчуй в собі блакитну вись,
Весни очей чутливу повінь,
Коли безмовно заговорить,
Любов її. Тоді — озвись.
28.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
Цей лоскіт плоті розганяє хіть
Займаючи рум’янець на ланітах
Спашілий пломінь розтинає кліть
Грудей і стоном править млосне літо.
Із жару в жар і плескіт хвиль палких,
Пінким захланням омиває берег
І побережжя в дотиках п’янких,
Стискає в ніч всі рівні атмосфери.
Порив очей у погляді зійтись
Долонь в долонях почувати злуку,
І кожен поштовх підніма’ у вись
Тоді скидає у безмовну пустку,
І прошиває ніч тебе наскрізь,
І відпускає в сон забравши руку.
28.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2024
Усе давно позаду. Крок вперед
Ідеш назустріч погляду в минуле
Вдивляючись в давно прожиту синь,
Що стала тьмяною у пам’яті тепер.
Гойдає листя день і сонце пригорнули
Біляві хмари спогадів зі скринь
Де час пливе за веслами галер
Десь там і ми згубились і забулись.
У витоках заквітчених долин
Ідемо мов художник на пленер
А все в імлу довкола зодягнулось
Ані дерев, ні дому, ні вершин.
Змалюй не тільки те, що з серця стер,
Але й спокуту втрачених хвилин.
27.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024
В тобі я бачу гомінкий вертеп,
Пістряву веремію перед святом,
В тобі не мало витрат і потреб
Але в любові щастя не багато.
Хоч мова в тебе ніжна та пуста,
Хоч заздрю прямоті твоїй прицільній,
Від слів твоїх далекий та вуста,
На слух дешеві та на вид безцінні.
Це дивовижне творення сполук
Вертливих форм і непристойних жартів,
Чіпке мовчання домислів і мук,
Мінливий погляд, що краси не вартий.
Тому домовимось, тобі слова для вух,
Мені ж краса твоїх «примхливих мух».
26.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
Це тільки страх накреслює межу
Яку здолати дозволяє хист
Якщо любові пломінь не пожух
І смуток не зійшов у падолист.
Торкнись рукою юності колін
І поведи угору вище них,
Долоню кине юнка у заслін
Щоб жар її збентежити не встиг.
Та тільки дух довірою зросте
І більше світла вкроїть світлотінь
То ближчим стане сонце золоте
Осяявши приховану глибінь.
Але буває й інша глибина,
В якій лиш тінь й не здолана межа.
26.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024
Ти наче сяйво сонця на сторінці
Що тінь узору кидає мені
На книгу істин, що противна жінці
Та проганяє геть самотні дні.
Якщо відсторонитися від тебе
І жити мовчки далі від страстей,
То послух мій, тобі покірний гребінь
Розчеше блуд волосся та речей.
Чи ж поцілунком я применшу бурю?
Погодившись скріплю кивком союз,
І творячи одну архітектуру
Подалі стану від твоїх спокус.
Можливо світ нічого з цим не вдіє –
Тіка’ в безмовність та все більше діє.
25.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
Вся каверза у тім, що дух — дворушник
Перед собою бачить те, що є
І вибравши до серця вкрай насушну
Любов, свій розум іншій віддає.
Або навспак зробивши хід кмітливий
Він пішака вбирає у ферзя,
Тоді ж шукає втрачену можливість
Де щастям омивається сльоза.
Він мучиться у сумнівах дошкульних
Не знаючи, як краще до пуття,
Чи ввергнути себе навік у чуйність
Чи вибрати роздвоєне життя.
І тільки вік сповільнює порив,
А смерть довершить те, що сотворив.
25.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023
Чи ж я не раб розгойданих жадань,
Чи ж я не риба, що поймають сіті
Твого мережива і темних поривань,
Що наче ніч владарствують на світі.
Якщо покора схрещених зап’ясть,
Принадна юнь шовкових перс та стегон,
Від щастя перетягнуть до нещасть,
Земля не стане вищою за небо.
Таких вершин не здужає поет
Шукаючи красу в любовнім слові.
Хай тістечком смакується сонет,
А талія смакується в любові.
Цінуєш дотик, лиш тому, що мить
Минає в радості і в час коли болить.
24.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2023
Жертовник сну в її глевких очах,
Займає дух паломника сліпого,
А в них безодня, а над нею птах,
Холодні води, що на дні морському.
Ти вільний зір приковуєш до вуст
Тримаючи усесвіт на бретельках,
І як слона поймає дикий муст
Заходишся від безуму та спеки.
Для пристрасті в тобі розкішний храм
Що губ вбира’ вологі поцілунки,
І волю надаєш палким рукам,
Вихлюпуючи від конання звуки.
І стільки б жертв принести не зумів,
Цінніш’ за все – багаття вічних слів.
23.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
Хто ти, коли не відтінок чужої самотності,
Звідки твій голос, коли не з собору грудей
Хіба твій цілунок зітреться з картини вічності
Шовковистим платком?
Скажи мені,
Твій погляд хіба не пастель у поливі світанку?
Хіба не тремтить в переливах його, душа?
Ти вдихаєш любов і видихаєш тремку поезію
Змагаючись із деревами.
І кроки твої
Хіба не відлуння прадавнього метронома,
А сміх мов завіса, блакитного неба, яке
Щоночі спадає у темінь позбавившись сонця
Відкривши твою справжність.
3.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023
Це ода пелюсткам, це ода твоїм вустам,
Розгорнутим лініям серця твого у складках
Чутливої мови, любові, твого письма,
Що в дужках приховує спраглість любовної арки.
Це контур терпкої душі, чуйний всесвіт твоїх ознак,
Ніжнотканна матерія юності, пристрасті й зваби,
Що пробує зорі і промені сонця на смак,
І спалює голос, як полум’я пух кульбаби,
Або навпаки розгорається буйним вогнем
І підноситься дух у крислатій пожежі любові,
Яку не згасити протяжним осіннім дощем,
Що в серці яріє займистим натхненням у слові.
Це ода вустам, що повторюють обрис птахів,
Що здіймаються ввись піднімаючи крила утіхи,
І торкають вони поцілунком між двох світів,
Де прозора блакить мерехтить у схвильованих ріках.
17.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2023
Потрібно й надалі вивчати свої серця,
Спостерігати за жестами рук, що пояснюють про кордони
До яких тобі можна, на які посягнути зась.
Бодай доторкнутись вустами чи тяглістю мови.
Для початку навчитись змальовувати краєвид
Вивчати траєкторії птахів, блякле сонце в холодну пору,
І навіть тоді, коли захочеться говорити про світ –
Описувати невидимий контур його свободи.
Навчитись ходити в тяжких обладунках зими,
Говорити із самим собою знемагаючи від безсоння,
Добирати слова перечитуючи старі словники
Дізнатись про страх, про віру в твоїх долонях.
Тоді відпускати їх крила в стрімкий політ
В театральній залі. Подавати нужденним в слові
Спочатку потрібно підняти опалий цвіт,
Споглядати красу всюдисущого царства любові.
І навіть тоді не шукати примхливу мораль,
А вести діалог, як веде його чуйний художник,
Змалювати картину і поселити у ній не жаль,
А радість з якою вуста промовляють: «О, боже!».
09.12.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2023
Завиває зима папільотки своїх вітрів
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічка
І колодки друкують шрифтом, що на небесах,
Лежить,
І каретка торочить про снігом засипану вічність.
Телеграми її мовчать.
Кілобайти вагань, електронні курсори втоми,
Скаженіють вітри, лиш появиться слід – сичать
І стирають її не відправлене повідомлення.
Невже доведеться писати мені за двох,
Ходити засніженим, білим, мов аркуш світом,
Де тільки незримо присутній примхливий бог,
На звалищі снів, і затоптаних білих літер.
29.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023
І вони постійно підкреслюють твоє ім’я,
Вимовляють у натовпі тихо щоб ти прислухався,
І розпізнав їхній голос серед тисячі голосів,
Як діти знаходять янголів за теплим шурхотом.
Тротуарами сонця, дощів, повз вікна тісних домів
За усмішкою з якою неквапно проходять далі,
А потім зникають за рогом крутих вітрів
У стоптаних кедах, кросах, туфлях і вицвілих сандалях.
Вони за тобою пильнують. Це, власне, вони
Вдивляються в тебе присівши на лаві в парку,
Це тому відчуваєш гачки на своєму плечі
Мов навмисно хтось поглядом ловить тебе на приманку.
Це вони їздять у громадському транспорті, непомітні для всіх,
Велосипедними доріжками прямують стираючи зорі,
Вони помічають барви з яких виростають пісні,
І романи в які забирають тебе по дорозі.
Вони змушують тебе зупинитися, глянути на клуби хмар,
Завмерти від страху мінливого до безконечності,
Прислухайся, — кажуть вони, — не лякайся, що буде там,
Почуте записують літери, та їм не сягнути небаченого.
Зрештою, вони змушують тебе сумніватися,
Вистригаючи листя газет, і складаючи дивні образи
Упереміш з усім, що було, разом з тим, що сьогодні мине
Розгориться вогонь і займеться майбутніми грозами.
Вбирають тебе у химерну одежу зі слів,
І накреслюють долі відомими їм маршрутами,
Аби ти розпізнав їхній голос серед тисячі голосів,
Як діти знаходять янголів за теплим шурхотом.
27.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2023
Лунниця, що колихається на грудях твоїх
Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
Прямуючи до гір.
Коли місяць яскраво відсвічує сонце
Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
І хтонічні хвилі твого волосся черпають
З колодязя ночі відлуння твого привороту,
І омивають моє серце примхливою піснею любощів.
В такі ночі кажани розкреслюють безсоння
І поскрипи шафи схожі на змови відьом,
Голос вбирається у мантію роздумів і постає одкровенням театру,
На сцені небес, де перламутрові клуби хмар
Спускаються до землі
І снують таке достовірне марево твого щастя.
А ти прокидаєшся, як прокидається місто,
Поволі розтягуючись сонним порухом голосу,
Серед мертвих тіней прийдешнього царства досвітніх вогнів,
І припадаючи до вуст твого сновидіння,
Відчуваю, як вливається мерехтіння святкової мішури
Знаменням великого свята, вимальовуючи геральдику відданого покровителя
У твоїм пишнім наметі невідомого завтра.
24.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2023
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих, зів’ялих слідах.
А тоді я змальовую вітер, зливи, обрії твоїх сновидінь,
Якби ж ти знала
Скільки тут перетятої мови про тебе,
І яка безголоса синь,
Що на лініях долі виростають притоки
Під пагорбом призабутих сумлінь.
Що знаходиш загублений шепіт у травах,
Мов зліпки твоїх прощань,
І між гілля дерев – видається не місяць,
А циферблат нескінченних чекань.
А тоді,
Перехоплює подих від голосу і охри твоїх плечей,
Ти сидиш незворушно впівоберта і безліч твоїх речей,
Немов би гербарій пам’яті, пелюстки старих епох,
Тільки зараз вони, це музей старожитностей,
Що придумав ще юний бог.
Безліч мови, утіхи, осіннього сонця в тобі,
Облямоване небо цитат,
О, як необачно було розпочати з крамниці,
І про певну красу троянд.
30.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2023
Він перстом указав на стоїчний могутній замок,
І дружині своїй наказав відбувати на штурм,
І гармати розбили красу, що хотілося мати,
І коли забігали в князівські чужі палати,
Прекрасну княгиню схопили за довгу косу.
І коли він дивився ув очі її благальні,
На губи тремтливі, на бляклість лякливих рук
Йому захотілось покірне кохання мати,
І скинувши долі від битви порубані лати,
На ложе, усупереч волі її потягнув.
Та тільки торкнувся, як вдарила, вірна, кинджалом,
Прямісінько в серце, в його сполотнілу грудь,
І вжалила словом: усе, що хотілося мати,
Тобі довелося не від-, а за-воювати,
Шукаючи славу, що множить руїни та лють.
І ось результат: умираєш від власної хіті
В порожніх обіймах, що тягнуть тебе униз,
За кожне твоє необдумане право мати
Історія в’яже страшніші шляхи розплати,
І кидає злодій в княгиню смертельний спис.
18.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2023
Завтра випаде сніг,
Можливо пудрою,
Що лежатиме на землі та деревах,
Як учора за прилавком на духм’яній випічці
Між моїм поглядом і твоєю усмішкою.
І завтра, як і вчора
Пахнутиме хлібом,
Який клюватимуть крихітні сонячні лебеді
В твоїх очах,
В середині мінливого листопаду.
18.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2023
Це велика симфонія звуків та кольорів,
Тихе відлуння присмерку, що скрадається в лоно ночі,
Вітер їх струшує в кишені набиті дрібними монетами,
Що в долонях твоїх переплавиться на різдвяні дзвоники.
Коли можеш почути то дослухайся та почуй,
Як запала на вулиці клавіша мого мовчання.
Місто у мерехтінні гірлянд проганяє холод від дверей тепла
І я тягнуся до нього, як комаха на ліхтарне світло.
Як завжди і повсякчас тягнуться руки до інших рук,
Як голодом прокляті люди, що засинають під стінами з мотлоху
Втрачають своє обличчя і загортаються у дрантя шукань,
Що, мабуть, для них завершились болючим надломом.
Я міг би покинути це місто, і знову прокидатися
Між штучним світлом і сірим вікном світанку,
Залишаючи погляд чиїхось надії на відстані телефонних дзвінків,
Слухаючи подзвін у кишенях безпритульних на автостанціях.
І, якоюсь зимою,
Коли сліди мої зникнуть із клавішею останньої октави,
На дорозі чужих спогадів, під товщею білого снігу,
Ти віднайдеш сіру монетку, яку підкидали мої задубілі пальці
У пошуках нового пристанища і забереш із собою,
На пам’ять.
17.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023
Щось трапиться на перехресті осінніх вулиць пізнього вечора,
Коли листя опадатиме від схлипів дощу
І хтось роздивиться на тротуарі відблиски червоного сяйва.
Жінка розкриє парасольку над розмитими барвами,
І під ногами переливатиметься картина сну.
Саме тоді, щось трапиться на осінньому перехресті,
Коли відбудеться одкровення притлумлених барв,
І заколючений циферблат вибухне бризками з-під коліс
Краплинами миттєвостей.
Тоді, як вона озирнеться і побачить чорну пляму твоєї самотності,
Сірі пагорби домів, жовтаві лоскути штучного світла.
Тоді, коли вечір осені одягне тепловізори на ваші серця
І жар від їхнього полум’я перекинеться з темної жаровні
У химерний калейдоскоп мерехтіння червоних лампадок.
Саме тоді, щось трапиться на перехресті зеленого місяця.
16.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023
Він так завзято говорив неправду,
Що й сам повірив сказаним словам,
І кинувшись в розпусту з головою,
Та будучи обманутий собою
Він опинився з нею сам на сам.
Але і в дзеркалі розвінчаних ілюзій,
Не скинув маски визнавши обман,
Пожбурив в скло іронію, мов камінь
І в тріщинах його, в дзеркальних шрамах,
Втішався стоголовістю тиран.
18.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2023
Спочатку потрібно відтворити рядок з якого усе розпочнеться
Відтворити жінку, що дмухає на тендітну кульбабу
Простору кімнату, і дбайливо розстелену постіль
І небо, яке б пасувало до мізансцени саду.
Описати косе проміння на її плечах, стегні,
На крильцях метелика скутого в темному лоні,
Олійними фарбами дописати усе, що подобається мені –
Зворушену мить, що застигла в її долонях.
Крім того, погляд, що видовжує тишу її очей,
У скінченному просторі полотна, що бере у свою облогу,
І якби вона ожила і вийшла у світ речей,
Вона б говорила чуттєвим заготовленим монологом.
Вона б ступила, перекинувши старий мольберт,
З кімнати в кімнату із шумовними осінніми опадами,
І зрештою стала б такою, як Розенкранц і Гільденстерн
У п’єсі написаній сером Томом Стоппардом.
Вона б говорила допоки їй стало рядків,
Як поет, що збирає слова в чуттєвості мудрагеля
І закінчивши, продовжила жити усьому вперекір,
Лиш тільки на мить розтуливши обійми ідеям.
27.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
За вікном жовтня опадає жовто-зелене листя горіха,
Опадає густо на скуту паморозками траву,
Немов би між гіллям тріпоче привиддя птахів
Звільнивши від сну спомутніле небо.
Ще зовсім безсиле ранкове проміння у тиші безвітря,
Промальовує прожилки листя закляклого винограду
Воно зазиває вийти з кімнати у вологий пейзаж
Де куряться тіні самотнім відлунням саду.
А листя продовжує опадати. Лунко зриваючись долу,
Від крапель туману у стиглому світлочассі.
Я хотів би спитати у тебе про те, що не знає природа,
Та питання нажаль зриваються з вуст невчасно.
25.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2023
Коли писатимеш стиглі вірші
Про темні прихистки конкубіни,
Все, те, шо ховають глибокі ніші
Почують вуха, що слухають стіни.
Вони розкажуть про тебе іншим,
Змалюють почуте в розпусних картинах,
«Щоночі він шкрябає, — скажуть, — вірші,
У темних прихистках конкубіни».
І серце у нього стає темнішим,
Тамує спрагу жагучих тіней,
Вона його просить любити глибше,
Відкрившись долі йому на колінах.
«Безумці, нещасні, — заквилять грішники, —
Вони оскверняють і наші стіни,
І все лиш тому, що дописує вірша,
Що геть не потрібен його конкубіні!»
Всього лиш красиві слова, не більше,
Про ночі, про млосні цілунки уклінні,
І серце у нього стає темнішим,
І прихистки ночі усі в руїнах.
08.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023
Ці слова наче квіти напоєні небом травня,
І тобою вагітна повня, і кожен світанок.
Коли вже любити, то любити для протиставлення,
Зневірі, ненависті, вдаваності та обману.
Якщо говорити – то краще на авансцені
Читати поезію, так, щоб втискалася в бильця
Крісел
Публіка.
І нехай видається це все даремним,
Та слова – протиставлення іншим словам та дурням.
І нехай говоритимуть клавіші замість нас,
Партитурами снів, а чи тиша німими рядками
Розгориться вогнем і торкнеться любові час,
Можливо, подумки прочитаними словами.
І білою заздрістю іноді сходить печаль,
Що не ти написав ті сонети, сонати, Гамлета;
І серце – на сцені розладнаний чорний рояль
Якому немає найкращого протиставлення.
12.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2023
Мій обшир роздумів без тебе спорожнів.
Осіннє місто слів до горизонту.
Самотність – це залишитись без снів,
Без променів далекому Плутону
І кутатись у темряву дощів,
Перебирати зір холодний полиск,
В пошитому з рукописів плащі
Іти в нікуди в чорно-синє поле,
Перед світанням, за межу рядків.
24.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2023
Небо останніх днів буде кольору твоїх очей,
Я дивлюся у них, переплавивши власний голос,
На темний камінь, і кинувши в пливкий портал
Де немає завтра, і немає для тебе сьогодні
Птахів. Безпричинно, можливо, хвилинне хвиління слів
Перебитих ключиць, сновидіння дзеркал і часу,
В якому безформно блукає прозорий спів,
В амальгамі, що схоплює подих твого причастя
До завтра. До сонця. Де хвилі твого язика
Омивають послання на гальку і теплий берег
Мов спомин про сотні промовлених голосів
Закутих в мовчання чи стертих на тихий шерех.
Прокинься. Світанки гортають ковдри майбутніх книг.
Ледь описані форми жінок у теплому пледі,
Лиш натяк на те, що життя не рахує годин,
Що немає яскравого п'ятого акту трагедії.
І тільки скінченність, що схоплює певну мить
Заворожує світ, обрамляючи суть екраном,
Листопад домальовує колір твоїх очей
За вікном. І злива ранить.
08.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023
Він прийшов принести не мир, а встромити до рук меча.
Слів буває, що тьма, і за ними стоять пороки.
Він знаходить для тебе потрібні тобі ж слова,
В лабіринтах неправди, війни і земних окопів.
Ти ж цього не хотів. Світ здавався для тебе простим
У потоках чуттєвості мови і звичних звершень,
Тільки світ цей вручає у руки мечі молодим,
Забираючи слово, з яким зупинилося серце.
Десь он там у повітрі розірваний простір спада
Як прозорі завіси, ховаючи інший вимір
І ти перековуєш в зброю святі слова
За якими Господь і безмежне число херувимів.
Світло правди його – поле битви очей та сердець.
Давній морок гряде легіонами зла й чорнодушшя.
Слів буває, що тьма, і за ними чатує смерть
Чи ж небесна любов, чи її безпросвітна спокуса.
04.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2023
В повітрі передмова зими.
Плівку минулого оцифровує ракурс вулиці,
Де бруківка відбиває сирени, і галасливі потоки людей,
Неспішно проходять скверами і сірими площами.
Вітер схиляє дощ до твого вікна,
І шквалом сполохує схлипи брудної маркізи,
І знову скрадаючись воркітливим міським карнизом
Кидається струшувати листя дерев,
Із жахливою рвучкістю звіра та його натхненням.
Виглядаєш з вікна.
Твій погляд, нагадує про мою васальну залежність,
І я, сприймаю, як даність, що ти і твоя поява,
Твоя театральність, манера тримати себе в руках,
Лиш доповнює з вулиці столітній фасад з маскаронами,
Як до прикладу парк нав’язує іншу розмову
Пропонуючи ковану лаву
Для твоїх зап’ясть, і для твоєї гри
Мізансцену з пам’ятниками та алеями
Для можливої післямови твоїх слідів.
Місто живе плакатами,
Вдихає фігури закутані осінню у плащі
Строкатими крамницями та кафетеріями,
Ставши листівкою якій бракує дощів
На зворотному боці твоєї самотності та меланхолії.
Його лабіринтами ходить, блукаючи молодість,
Шурхочуть розкидані стоси чернеток і любовні сни
Розквітають та гинуть, неначе на плівці старі манекени
Прибираються для нових вітрин, забираючи спалах
Завжди неповторної осені.
12.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч,
Про людей, що зазвичай вдаються до компромісів,
Про романтиків, що впадають у крайнощі видихаючи вірш,
Про дощі у державі, що змінюється за кулісами.
Про те, як показує мухи чиясь донька,
І про те, що книги в рядах де класична музика,
Що цієї зими не замерзне міська ріка
У тривкий льодохід, і про те, що Різдво відбудеться.
Про те, що існує чистилище, і те, що існує лімб
Для сумління поетів байдужих до власних витворів,
Про те, що тільки стражданню пасує німб,
І про те, що стражденним, він далебі не потрібен.
Про те, що все повертається. Війна – розпочне війну,
Що твоє милосердя прибуде відлунням серця,
Того хто прозрівши, загладить свою вину
Перед богом своїм, що десяток зійде сторицею.
Про тисячі слів з темних вікон, що кинуть комусь
Хто лишає сліди на дорогах глухої провінції,
Про темну журу, що жере Україну-Русь,
У купальськім вінку і повиту тугими косицями.
Про жало джмеля у дитячій долоні твоїй,
Білий сніг за вікном, що до тебе теплом повертається,
І що серце навпроти полюбить, так само, й на мить,
Нарешті усе зрівноважиться.
12.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2023
«Хто позирає на вітер, тому не сіяти,
а хто дивиться на хмари, той не жатиме».
Екклезіяст 11:4
Я любив дощ, тільки тому, що його любила вона,
Коли зазивала в альтанку неначе на власний острів,
Вона обіймала мене, а довкола шуміла вода,
І для неї зникало майбутнє, земля, часопростір.
Я слухав як билося серце її тоді
І лякався зворушити словом крихке мовчання,
Як тільки припиниться дощ, так здавалось мені,
З останньою краплею, ніжність постане обманом.
Що зникне усе, як зупиниться прясти вона
З темних кужелів хмар любий сум шурхотливого листя,
Мов прийдеться їй вийти з прекрасного полотна
Незмінної зливи у гомін мінливого міста.
Що я їй потрібен, аби лиш признатись собі,
Що чуттєві світи – нетривке хлюпотіння зливи,
Що потрібно пускати свій хліб по замерзлій воді,
Коли не хвилюється вітер здіймаючи хвилі.
11.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023
Надто важка пелена на його плечах.
Крізь туман проглядається сонце його століття.
Хтось малює для нього картини розкішних троянд
Де зіпершись на меч він чекає сліпучого світла.
І вагання душі мов на шальках старих терезів
Не зрівняє любов із кривавими слізьми бою,
І серце немов в порубіжжі розквітлих садів,
Що вмить заливає долину гарячою кров’ю.
І слова наче віск. Пересохлого горла вуста
Мов печать на листі, що нікому уже не читати,
Тут пустеля довкруж, і пустельні стоять міста,
І немає троянд, і немає кому саджати.
Наче сонце весни розпалившись – спалило до тла
І каміння небес вітражі потрощило храмів,
І лягає на шальки, мов пір’я лиш чорна зола,
І серце навпроти легке, хоч твердіше за камінь.
05.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023
Там проявляються відбитки крил на білому полотні туману,
І вуста приховують сторінки недописаної повісті.
Недомальоване серце з відкритою кліткою, у кожній кімнаті міста
Зазиває птахів поселитися в його темній обителі.
Там, світанок зазирає до відкритих шухляд закапелків її душі,
Погляди обстрілюють зграї картеччю своєї самотності,
І здається, що ядра, обтяжених печаллю зіниць
Розірвуть
Картонне небо тягучої меланхолії.
Зрештою,
Сьогодні, вона покидає гостинний двір
Розписується у журналах осені золотим ластовинням сонця, і
Ще не зовсім голими кронами далеких сонливих доріг
Прошитих вітрами та вимощених шурхотливим листям.
28.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023
Він перепливає світло її очей
Немов корабель, що з’являється на горизонті,
Непомітний мов тінь, у погожий травневий день,
Невідомий, оманливий, далекий на своєму фронті.
А їй достатньо заплющити очі, щоб він потонув,
У чорній безодні зіниць безмежної ночі,
Він спробує виплисти по той бік жіночого сну,
Якщо пощастить і примхливість її не зурочить.
І можливо, дозволить говорити йому про час,
Про те, що здається важливим сказати, про ніжність,
Про те, що вона забирає у бога шанс,
Злучити можливість віри в інакшу вічність.
Що немає землі під ногами у нього давно,
Що віра її це безвір’я фатальних віршів,
І йому б не прийшлося лягати щодень на дно,
Якби роздивилась, якби полюбила іншого.
03.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
Ти станеш васалом її ночей,
Коли місячне сяйво, здається, що випав сніг.
Зложивши долоні в долоні її страстей,
Прийнявши покору поклоном до ніжних ніг.
Ти станеш васалом її ночей.
Святою реліквією будуть її уста
І йтимеш послушно на поклик за нею в похід,
І ти й не помітиш, яким необачним став,
Що вірність сеньйорі закрила від тебе світ.
Святою реліквією будуть її уста.
І громом накаже васалу перст,
Попоною чорною вкриються хмари вгорі,
І стане на захист їй вірний, розлючений пес
Шматуючи шкури скажених від сяйва вовків.
І громом накаже васалу перст.
І кров’ю підтвердить старий ритуал,
І все, що попросить, це віри й любові взамін,
І буде обманутий вірний сеньйорі васал,
І встане, пошарпаний, зраджений нею з колін.
І кров’ю розірве старий ритуал.
Він більше не буде її мечем,
І місячне сяйво зітліє в його краях,
І вицвіте сонце і день побіжить за днем,
Як полум’я листя на сизих, стрімких вітрах.
Він більше не буде її мечем.
І якоїсь ночі забракне солодких вуст.
І вона заголосить про втрату покірного пса:
«Вернися до мене, мій любий, і я озвусь!»,
Але не почують затягнуті небеса.
І якоїсь ночі забракне солодких вуст.
02.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023
Долі ховаються за сторінками написаних книг,
В ілюстраціях слова, що мають свій план і поступ,
І скільки зникає водночас закреслених доль
Де чорні дерева стоять мов поламані списи.
Коли закрадається страх в діафрагму твою,
І долоні стискають між пальців ім’я любові,
Кров скипає в тобі від ненависті там де земля
Вириває безодню від артилерійських снарядів.
Це терпіння сердець в темних вирвах розвіяних снів,
Роздивитись в очах все, що раптом впирається в обрій,
Цей приречений біль задивився в майбутнє життя,
Що за кожним окопом і кожною миттю стікає.
А вгорі розкололося небо на два береги.
Чорні літери сіяно полем страшного крику.
Скільки спалено слів, скільки смертю знедолено книг,
Скільки страчено доль, скільки мови у землю зарито.
1.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
Осінь примхлива торочить з небес туман,
І я... Збиваючись з ритму... тону...
Проглядаються зорі.
Чуєш?
Стільки сердець,
Стільки болю і смерті, десь там,
Так поряд,
Але не з тобою.
Слова завмирають неначе останній крик.
Вони
Гуснуть, немов би олійні фарби.
Поглянь,
Скільки мертвих голубок, на чорній лежать землі
Довкола висохлого водограю.
Хіба не мізерні ці спроби дурного письма,
Торочити надто безсилі вірші?
Метафори гаснуть, як зорі, і знову – війна
Можливість поезії світла тобі напише
Кров'ю.
15.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2023
Знаєш, насправді говорити про вічність у нас не заведено,
Точніше можна, та швидше за все не варто,
Це вірус, який потрапляє у кров з легендою
Про бога, про небо,
Про те ким ти є, і ким намагаєшся стати.
Велика нудьга говорити тоді коли й сам
Не знаєш правди, читаючи Вайлда та Раскіна,
Інтуїтивно довіряєш красивим ідеям, словам,
Для того, аби упевнитись і просто чуже привласнити.
Найвірогідніше говоритимеш про чорний, зелений чай,
Каву без цукру, про осінь, про вакцинацію.
В цих розмовах прихована вічність про яку мовчать,
Особливо в кафе, особливо коли сімнадцять.
Вічність лякає, як лякає моральна проповідь,
Настанови священика, притча Христа про невід, та
Одним вже запізно відважуватися на опір,
А юним потрібно служити земній королеві.
Люди, жартують, випивають, відволікаються,
Як студенти, прозиваючись лекторці «Парадигмою»,
Вони проживають життя у розвагах, а пізніше каються,
Через те, що приходить старість, і ту, що стоїть за спиною.
Так,
Вічність...
Це, мабуть, складна і надто загальна тема,
Про таке не говорять, а більше мовчать. По-суті,
Вдивляються в тишу і слухають вилиту темряву
І коли помічають, то тільки її відсутність.
09.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023
Дивилась на сонце,
А він говорив про відносність.
Про вічну залежність від інших,
Незмінність, про страх,
Що часом приходить непевність
Та невідоме,
Про те, що відоме
Давно, як усім, відтак
Відносне.
Дивилась вона у вікно
Та, майже не слухала,
На сонце зимою дивитись простіш. Голоси
Здаються далеким відлунням чогось
Невідомого,
Мов зграя лелек, що прямує на поклик весни.
Незчулись, як шибку прозорого, білого дня
Розбив на осколки впустивши в кімнату тіні
Місяць. І дивилась на місяць
У місячнім сяйві вона,
А він говорив про відносність, непевність та вічність.
Та раптом замовк. Озирнувся
На неї. Вона
Оголила свій стан. Світло смужкою
Цмулили двері,
І тут пропадала відносність поезії, та
Історія ночі, залила чорнилом папери.
03.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2023
Море туману
Вони стоять над морем туману.
Хвилі...чайки... місяць... вечірній сплін.
І грають картини безодні на фортепіано,
Чіпляючись фресками ночі до білих стін.
Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,
І змарнілі обличчя безкровні і надто сумні.
Вони стоять над морем, над морем туману,
Їхні очі лякливі мов рибки в прозорій воді,
У пошуках власних тінеї, і власного часу
Їм далі не видно, як далі за власні сліди.
Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,
І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.
Вони не говорять, над морем, над білим туманом,
Де тишу розгойдує поскрип старої сосни.
І тільки стоять, і вдивляються безнастанно
На клуби привиддя, що тягнуть химерні сни.
Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,
І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.
18.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
Ці хмари, що тягнуться над головою,
Говорять з нами про океани,
Про труби котелень, що сходять парою,
Про те, що вони забирають з собою
Душі людей, як осінні тумани.
Про те, що скоро сезон дощів,
Про те, що зима підкрадається Брейгелем,
Про те, що зготована для птахів
Пастка. Про те, що життя ефемерне,
Про те, що для тебе бракує слів...
20.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2023
Хто може вмістити, хай вмістить, нещасна рибо,
Нехай проковтне тебе паща старого кита
Не пливи, не тікай, не спізнати тобі глибини
Крім іншої риби у череві хижака.
Коли б не гарпун ти б давно, як простилась, рибо
Із життям, і лякливим хвостом не тікала би геть
Від того корабля китоловів, що крався хижо
Але ненавмисно від смерті тебе врятував.
І ось ти пливеш вигинаючись плавниками
Забравши з собою останнє ревіння кита
І гудок китобійця розноситься океаном
Та ти не боїшся, вмістивши нове життя.
31.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2023
Вона вірила у те, що павуків не можна вбивати,
Що перш як розкраяти хліб його потрібно перехрестити,
Коли ненароком він падав, вона піднімала скибку
Щоб на неї дмухнути та поцілувати.
Її пальчики пахли ветхістю старих непрочитаних книг,
На стінах висіли натюрморти,
Пейзажі, на яких невпізнавані птахи
Кудись відлітали, летіли у чорних контурах розкритих крил
Та ніколи не покидали її кімнати
І не випурхали з периметру її картин.
Вона любила
Махати рукою на банальщину не розібравшись в ній
Віддаватись поночі у стотисячних застібках цноти,
І цитувати Павла в першому посланні до Коринтян,
Навіть не знаючи, що безтурботно цитує цього замордованого апостола.
Вона любила коли він мудрагельствував про поезію,
Вдавала, що наче розуміє безглузді образи,
Наче його тиради, мозковиті вивихи та сентенції
Були фіміамом, що ширився її квартирою
Вкриваючи птахів ще більш густішим, містичним туманом.
«Твоя поема предивна, казала вона очима,
Але приємна, і цікава звуками, коли читаєш,
І тому, я люблю це прекрасне просте безглуздя,
Яке навряд чи стану колись перечитувати».
Так,
Вона була усім для нього:
Кімнатою, стінами, птахами на тих картинах,
Любов’ю, словами, поемою справедливо безглуздою,
Вона дуже любила його, надихала та часом квилила,
Коли він убивав павуків, і кидався хлібом.
07.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2023
Тепер у мене немає улюбленого поета,
Я намагаюсь виплекати його із засушених речей
Притрушених пилюкою на горищі, як античні філософи,
Що народжували з неї мишей.
Юність викохує величну строкату квітку,
Обриваючи пелюстки з жовтих і білих голів,
Витягуючи із пустого забрала –
Червоні
І тоді піднімає його в страшну круговерть,
І допоки в повітрі п’янка та напевна смерть
Вона усміхається
Під трояндами Геліогабала.
Ніхто не мовчить, як немає чого сказати.
Це в театрі буває навмисна павза опісля вдалих реприз,
Коли якийсь, доволі хороший автор виливає у дзвін мізансцени
І нею дзвенить
Розливаючись до кінця спектаклю.
Та голос поета німує в моїх очах.
Речі припадають пилюкою і грузнуть у часовинні,
Немов перевертаєш спаяні колби з піском
Чи підкидуєш зерна рядків до вітру
Цілуєш друковані літери з’єднані у любов
Перебираєш вустами, наче вдихаєш повітря
І шумують макові голови, закликаючи сон.
Частину землі виїдають тіні, і штучне світло.
О, так
На цьому горищі, поета ніколи і не було.
Він приходить із сонцем і зникає в його промінні.
10.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
В цей світ, що з каменю, землі й піску,
Води та пилу, куряви і вітру,
Дощів холодних, злив, громів тріскучих,
Гарячих сонць і білоклубних хмар,
Приходять сни розбурхані під небом
Стихій, війни, любові, чванства, страху
Химер, що тіні прихистку снують
І тягнуть душі в п’ятий вимір світла
У світ чуттєвих яв, чи навпаки
Лякають віщим голосом із серця,
Що п’є моря у сяєві нічнім.
І там живуть здимаючи вітрила
Грудей. Вони, здається, наче спроба
Збагнути світ із клаптиків, по суті,
Ніколи не написаних віршів.
Немов вони твої осколки болю,
Гурма птахів, що кинулися в небо
І там у небі, мов примхливий почерк,
Мережать хвилі втаєних рядків.
07.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
День пробивався крізь світанок капронових стрілок
Нічних панчіх любої слонокости твоїх стегон,
Здається мені, що їх виткав велелюбний павук,
Який насміхається над любомудрими дурнями.
А ти все схиляєш голову мені на плече і кажеш:
«Якби ж ти прийшов раніше,
Та тільки не сьогодні, не зараз.»
Невже це страх розколює наші душі
Таким страшним скрипінням розчахнутої вишні?
Що залишиться, коли ніч забере відблиск сонця
На твоїх сонячних окулярах,
І відгомонять хвилі у мушлі твого серця,
Коли розкрита книга надихне графомана
Набити останній вірш на твоїй піщаній шкірі,
І в закутках твоєї замріяності дихатиме легке павутиння
Подалі осоння заколисаних днів.
Що ж станеться в ту мить, коли ріка раптом зупиниться,
І час більше не підганятиме твою відповідь?
Як жаль, що ти розколола цю терпку тишу.
Що час розмиває береги колишньої любові,
А ти продовжуєш схиляти голову на моє плече, тихо промовляючи:
«Усе на краще.»
30.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023
Усе переплуталось і переплелося,
Зникло
У вогні наче хмиз догорів поезії,
Що часом збирають з осіннього краєвиду,
Допитливі серцем, але обмежені
Велелюбним Сонцем.
Так, вони обожнюють Сонце,
Гаряче каміння, пісок і пінисті хвилі,
Літо висушує їм коліна
І лягає багряним шумовинням
Осені.
І тоді вони йдуть, щоб добути хмизу,
Тріщать гілками, шурхочуть листям, і тільки
Як спускається ніч, їх вражає холодна шпилька
Що спадає з Волосся космічної Вероніки.
І вони відвертаються від краєвиду,
Вірші
Втрачають розміреність ритму і рими,
І тепер їм здається, що серцю чогось бракує,
Їх зваблює Місяць, і тривожить щось невловиме.
Їхні тіні видовжуються і сідають навпроти,
Тумани вдягають печальну мантію.
Вони все шепочуть питаючи: "хто ти?
Задивляючись в чорне мерехтіння галактики.
23.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
Слова, як попіл, птахи, як вітер,
І погляд неба більмом покритий,
І завтра – вчора, і мить – сьогодні,
І вже не скажеш, що світ – безодня.
Не скажеш надто, бо надто – більше
За те, що маєш, і що отримав,
Ти радше скажеш: коли б не гірше,
Минути б осінь, минути б зиму.
Закреслиш «точно», добавиш «мабуть»,
І мабуть погляд вже точно також
Нічого не скаже про хтиву звабу,
А скаже чесно, що серцю страшно
Бути з тобою але й не бути,
Також, мабуть доволі страшно.
Живеш до поки кричиш, а потім,
Все менше крику, життя все менше,
І вужчає всесвіт, як світло в гроті,
Але й від сонця тобі не легше.
02.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Колись ти була таємничою як світанок
На вокзальній станції,
З пустими перонами, лавами,
Лункою залою і вицвілими плафонами.
Вітер погойдував кронами лип і зривав каштани,
Поодинокі птахи пролітали над лісом за колією,
А потім здалеку вчувалось гудіння потяга,
Дзеленчав семафор у легкому тумані,
Що був моїм особистим знеболюючим.
Вірші забирають тебе отримавши право на власність,
Не бажаючи миритись з минулим життям та втратами.
Сновигаючи тут в спомутнілій вокзальній станції,
Ти омиваєш руки туманами.
О так,
Філософія – обмилок в заводненій мильниці обивателя
На кожнім забутім, загубленім перестанку.
Немов спохватившись зі сну ти записуєш зболені строфи
Намагаєшся все пригадати за тими рядками
А вони мов сповита імлою залізнична колія,
Зникають, мов вічність, яку не здогониш словами.
А потім,
Голос твій віддаляється зі світанком. Зникає ця тиша, у краплях роси - туманами
І вітер витає пероном, чіпляючись за верхів'я, наче
Знову дійшов до краю золотистий тонар під хмарами,
І просто собі шурхоче...
26.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,
Між прозорими водами рік і блакитним небом,
Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,
Між тобою і сном про тебе.
Тут,
Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,
Біль, що гаптує нитками – чорним по-білому,
Світ гуде контрабасами, і здається його смички,
До поезії стали подібними,
Лягають рядками. Це більше ніж просто жаль,
Що збирають вуста передруки любовного слова,
І безпам’ятно множать свою віковічну печаль
Заливаючись чорною кров’ю.
Перекажи.
Розкажи мені сон, що повторює вічно цей світ,
Як вбирає красу і стає ешафотом страти.
Можливо душа, це всього лиш зворотній бік,
Затертої порнографічної карти,
Страхів?
І нехай усе, залишається так як є,
Хай вуста випивають ночі і п’ють світанки,
І в лекторії десь, хтось почує в останніх рядах
Про воскресіння романтиків.
18.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
Це просто неквапна розмова з твоїм відображенням –
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на прощання на кожному дзеркалі,
На теплому подиху підпис: ця перша – це чиста любов,
Та друга, що хмуро стоїть посередині – пошуки істини,
А третя – це я, що нічого у ній не знайшов.
20.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2023
Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,
Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,
І не знатимеш ніколи любові іншого серця,
Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.
Нам потрібно любити усе на відстані,
Як оте сонце, що далебі від нас,
Комети,
Метеорити,
Зорі
На безпечнім відрізку від лави, слова та істини,
І навіть пірнаючи в море,
Не тривожити його глибин.
Нам потрібно
Відступити назад, щоб роздивитися картину,
Писати листи, повідомлення, будувати пристані для човнів,
Вся біда лиш у тому, на яких ми тримаємо відстанях,
Від любові серця і вщент спопеляючих слів.
25.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
Твої ґудзики нагадують юферси корабля,
Що, здається, невидимі ванти до мене тягнуть,
І сковують. Надимились груди, що наче вітрила, і я —
До тебе прагну.
Тону і тану в тобі, тону,
Углиб жагою в тобі зникаю,
І зірвані юферси корабля
Тріщать по палубі, всю ніч кружляють.
10.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,
І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,
Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,
А хвилі у зборах завіски неначе волосся
Спадає в кімнаті великим потопом нічним.
26.06.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Він подумки схопився за голос теплий.
Навпроти вечірнього сонця початку осені,
За його плечима розсіювалась мала циферблатна стрілка,
Без хвилинної стрілки.
З її ходою,
А точніше, з її відходом виникали питання,
На які не знаходиш жодних пристойних відповідей. Наприклад,
Той теплий голос, потрохи ставав холодним,
Минуле зникало з мови, відмираючи осінню,
Немов тіло скуте недугою чи якоюсь хворобою,
З часом одужало, зміцніло і все забулося.
Залишалась поезія, залишалась музика струнних,
Натхненних альтів, цілий оркестр, що грає твою симфонію.
Чуєш?
Голос буває фальшивить в сердечних деках,
А музика, музика, музика, мабуть ніколи.
Вона розливається із невідомості,
Виникає з сонця, що розсіює тіні,
Вона виникає в твоєму тілі,
Спочатку, як теплий,
Літеплий голос.
15.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Якби була ти чистим джерелом,
Прозорою, мінливою водою,
Мені забракло б двох моїх долонь,
Аби ущерть напитися тобою.
15.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2023
Злива тягнула небом грозовий мелос
То виринала китом, що страшно сопів
І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,
То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги
За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,
Але задрапована світлим небом, димкою ночі,
Грозовими хмарами.
Я подумав, що добре бути зливою,
Спалахом, що являючись постає провидінням
Для людини та впивається у землю, у коріння рослин,
Збиває плоди, ричить раптовою стихією і зникає
Залишаючи мене міркувати над цим.
І ти намагаєшся. Намагаєшся зачепитися,
За волосся коханки, за зап’ястя слів, зливу, грозу,
Уста, що видовжують шепотом мить,
Котра поволі зникає ховаючись за ширму,
Гачком за зябра, лопатою за землю чекаючи
На залізне коріння вічності,
За в’юнисту мелодику минувшини, протягуючи
У вушко ліричних спогадів,
За картину пристрастей,
За оману монотонного серцебиття,
Що відганяє тінь сумніву,
Котра визирає з тієї мізансцени.
Та іноді, бачте навіть вулкани,
Навіть вулкани...
30.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2023
Ґаргульї готичного храму ожили і поховалися у міських парках,
І вулиці нагріті сонцем вкрилися густими туманами.
Перехилившись через вікно в кімнату заглядає осінній місяць,
Нерухомою тишею космічного руху галактики, однієї з мільярдів.
Якогось осіннього вечора, чи можливо осінньої ночі
Розпускатиму контури слів, образів, існуючих тут предметів,
Потягнувши за нитку мороку, розторочу виткану вічність,
Аби відшукати з чого усе почалося, знову, бігаючи її лабіринтами.
Розторочу і твою любов, зачепившись за нитку схвильованого голосу,
Стрімкими течіями омиваючи мис нескінченності,
Хіба не злякаюсь від обширу там в невагомості,
Із чорними дірами, між зорями і метеоритами
Не маючи певності
Що все не дарма. Що поезія... Ні, не вона,
І не осінь з її туманами і надвечір’ями, а ти,
Що твій голос, і твоя невідома душа
Існуватиме там, де розкинулась неосяжність.
Без обрію?!
Хмари збирають тугу, як дощі, що стікають в земні калюжі,
З’являються контури і обрій описує радіус
Твоєї обителі.
Світ проявляється гулом, словами, кольором, погодними умовами,
Поцілунками губ, твоїм голосом, і вільним падінням любові.
04.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023
Тихо, тихо
Послухай, як дихає
Невагомість
Ночі
Серця,
Мови,
Її любові,
Спекотний гін.
Як тихий шепіт,
Мов літній легіт,
Зриває листя
Зорі,
Зойки,
І там колихає,
Коли кохає
Твій місяцем
Вилитий силует.
Дописує подих,
І втоплює погляд
У відблиски віддихів,
Заводь очей.
Світанок здимає
Фіранку біляву
І стягує сонце
Мереживо слів.
І ти прокидаєшся
Серцем оголена,
Щастям напоєна,
І обеззброєна,
Вдихаючи тишу
Розвіяних снів.
Гладь.
19.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2023
Ошаленіла. Стільки переливається в тобі кольорів,
Птахи. Шумовиння хвиль, гомін колонії фаетонів
Закривають сонце і під воду ідуть береги,
Островів,
Що були лиш примарним спасінням, самотнього від любові.
Скелі та піна. Спрага. Пустелею із води,
Опікають корали, рифи, пливуть дельфіни
І пір’я птахів проліта у моїй голові,
І ростуть корабельні, жагливі до мандрів пінії.
Вітрила лягли простирадлами снів, захлань
Із туманів здимають клівери їх до бушприту.
І серед білого-білого океану, раптом продивляється грань –
Безодня, що тягне по жилах дереворити.
Обрив.
П’янкий водоспад із твоєї стрімкої душі,
Що манить нещасну шхуну у засвіт ночі
Океан розливається хвилями з ложа твого,
Схвильовані подихи, відпливи, схвильована постіль.
Припливи. Відпливи.
Мілина.
Залишаються кораблі у місячнім сяйві в глевкім сновидінні
І мариться, мариться їм нескінченна вода,
І вітер попутній, високі, шумливі хвилі.
Де немає землі, немає причалу і берегів
Де тільки сонце, і вічність розрита кілем.
31.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2023
Відвертість іноді розхитує пейзаж
В якому безліч темних голосів,
Розпліскують свою журливу тишу
У човен твій, де лебеді навкруг
Сполохані перевертають небо.
І в ньому ти хвилюєшся немов
Брижі свічадом голосом німують
Розходяться аж ген до берегів
Захмареного обрію. Навмисно
Вони тебе ховають від очей
І схлипами старого очерету
Гойдається покосами над плесом
І тоне не обмовившись у ніч
Любов моя. З чого все почалось?
Чи то вона поета сколихнула
В мені, чи я вдихнув свої слова
В поезію, і там собі заснула,
І спить на дні холодному вона –
Та дівчина, русалка, босорканя.
09.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2023
У тих місцях де час вплітав його
В косу вітрів, в осінню поволоку
Коли він зник і більш не приходив,
Всім іншим видавалось, що присутність
Його пливка крізь задзеркалля часу,
Що прийде він, вірніше, що назавжди
Його тримають вплівши у косу
Вітри.
І так було завжди — твоя уява,
Вирує, снить і вгадує місця,
Що саме там, так-так, от саме звідти
Великий дух ступив в Заїжджий двір,
І в тім вікні його скувало часом.
Що тут, в давно заплутаних стежках
Що крок — музей, повітря в кубометрах
Прозорих слів промовлених колись,
Шляхетних поглядів, ідей, що тут повисли
В скульптурах часу. Їхні тіні снять
В колисці трав під вільхами до нині;
Під жовтим сонцем, снять коли зима
Гортає їм казки середньовіччя,
Трактати кватроченто. Сипле сніг
Минулого, як кулі сипле в шанці
Історія твоїх жахливих яв,
І воскресає поглядом єдиним
Твоє Полісся. Дивиться Пліснеськ
Мов промовляє вслід: розважуй кроки.
06.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2023
Ви повинні мати цю книгу з тисненням та ляссе,
Коли не можете написати власну,
Чи фотографію в палаці Потоцьких,
Коли не можете улаштувати свій особистий палац,
Слухати чудову музику, коли жодні ноти
Не зможуть розплутати клубок ваших доріг,
Подорожей вашого серця.
Ви повинні стати поетом, коли ревнуєте до поетів
Чи хоча б купити який-небудь натюрморт чи пейзаж,
Як не розумієтесь в живописі.
Врешті привести на світ життя, коли ні писанина,
Ні мальовидло, ні клацання вам не до вподоби,
Чи до слова прийняти позу, аби інші вбирали
Солодкий нектар натхнення.
Все це ви повинні мати та робити, і щось,
Мабуть, все-таки маєте та робите.
Та буває знаходиш минулорічну чернетку
Списану віршами і шукаєш п’ятий кут від сорому.
О так,
Ви повинні мати відчуття сорому.
30.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
А хочеш, сьогодні місяць розлиється у твоїм саду,
І зорі від подиху вітру злетять мов пухнаста кульбаба?
І я поцілунком у коси твої заплету
Теплу ніч, і весну повабну.
І побачиш у росах запалених на гілках
Те проміття світанку, що в’яже білизну з туману
І сонце відкриє бузкову твою наготу
І мову твою тонкостанну.
30.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023
Інколи солодкоголосся ріки таке полохливе,
Непевне, просіяне перламутровою димкою,
І так хочеться спотикнутися, перечепитися
Язиком за дзвінку літеру любові
А інколи так, щоб коліном відчути камінь в нестримних потоках вод
До крові розбивши його, тільки б відчути,
Як стугонить вона у моїх венах-ріках
І хлюпає шумовинням почуттів.
Тільки б відчути,
Променистий вибух
Власного серця
Коли ти оселяєшся в ньому,
Довічною панною
Викидаючи з його вікон крихітні статуетки ідолів,
Даруючи насолоду розгойданого надвечір’я любощів.
27.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023
Я навмисно повинен промовчати, щоб ти
Зібрала ці три краплі і почала жонглювати ними…
Здається, так далеко відплили від берега,
Що слова розтріскались на літери і ми
Тепер ведемо нескінченні діалоги що не мають доріг.
Махаємо веслами, б’ємо по воді, глушимо рибу
І шкіримося, регочемо.
Час від часу хтось помирає і ми прив’язуємо до нього
Камені жалю і опускаємо на дно...
Поглянь, кохана:
Місто, чекає на нас теплим каменем ратуші,
Сонцем протоптаних стежок, що никнуть за димкою пагорбів,
Де вони непомітно потягуються із сонливою знемогою хмар.
Кохана,
Ми лежатимемо на березі скуйовдженої постелі
Де на екрані неба, веб-камери недільної тиші
Транслюватимуть місто нашої мрії.
27.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
В своїх словах віддай бурхливі води
Для німоти народженій там рибі,
З яких вона ніколи не виходить,
Оскільки воля визначає вибір.
Тому весь світ і всі його стихії,
Тобі, мов рибі в хвилях креслять межі,
І вибір там, де сходиться в надії
Безсмертя слів в округлій рамі неба.
27.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023
Коли б я міг
Воскресити твій майже забутий голос
У провінційній квартирі,
Яку обживають давно як, чужі голоси,
Через стільки часу, віддаленості від нього,
Нахлинуть з відлунням схололі, потерті часи.
Наче музика для обивателя в партитурах,
Яку не спроможний зіграти по нотах, але
За назвою в пам'яті звуки її віднаходить
І слухає спогад мелодії, спогад краси.
Твій голос десь там, десь під тонною інших, у стосах
Літописів сонця, світанків, любові та зим,
Його зберігає схолола відлуннями тиша...
Послухай, я воскресити його б не зміг.
Від краси, що привласнює мить залишається тільки
Вага від нещасної ляльки, лахміття та пил,
На якому самотність виводить своє прокляття
І зважує слово та пір'я обскубаних крил.
05.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023
Сутінки відтепер приємніші.
Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,
І можливо тому відвертаєш від променів очі,
Аби не бачити гострих ребер,
Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,
Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,
Так і не закотившись ядром зіниць у глибини пам’яті.
Чимраз дужче хочеться обрости тишею старих портьєр,
Багряним спокоєм на якому гойдається задумливий погляд
Малюючи віями повік марево стиглої натури
Жінки,
Фруктовницю з помаранчевою спілістю абрикосів,
І нарешті фортепіано, струшує її погляд у моє серце
Зернятами яблук де їх пригортає рука вічності.
15.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023
I
Я повинна написати тобі листа,
Довгого, темного на смак, як попіл,
Навмисно чорнилами. Чорнилами шкрябають вдумливо
І пишуть повільно без зопалу. І тому
Коли опускаються руки —
слід сідати за власний літопис.
Послухай…
Все переплуталось: виссю пливе замшілий матрац,
Перевернуті хмари мавпують міські фонтани,
І тікає з-під ніг небесами прозора земля,
А зорі мов мушлі виблискують в океані.
Мов квіти в травах – арабська в’язь
І щоб не загубитись у цьому світі,
Серед дикості образів я повертаюсь до
Зав’язаних вузликів власної пам’яті.
Пам’ятаєш...
Ти зрізав квіти і набравши води
У порцелянову вазу залишив букет на столі.
А тепер, я не розрізняю де квіти із саду,
І арабська в’язь почерком насталік.
Я ходжу по сухому листі перекладу перських поетів,
І серце моє, наче самотнє яблуко знічене осінню,
І тіло моя наче яблуня, що скинула шати,
І робота моя недописана. «Ґулістан» так і не розквітне,
Я більше, здається, не зможу перекладати.
І моє «здається», як арабське in šāʾ aḷḷāh,
Що так мені подобалось в кінці кожного речення,
Залишаючи можливість, на іншу можливість,
Особливо в маршрутах подорожі, а частіше в маршрутах любові.
Ти пам’ятаєш, як пожартував?
Мовляв, що я на бенкеті наїлася слів,
Немов верблюдИця, що власних горбів не бачить,
Що я неуважна, і соте ім’я б нерозчула
Із уст пророка. А я посміхнулась:
- То значить — я горда?
І ти закивав головою: - Горда.
Я ви-па-ла…ла-ла-ла… язиком забиваю цвяхи слів від дощок
Які згоріли, скла-ла-ла-дами, що осточортіли та все ще на язику,
Крутяться, і щезнуть вже тільки тоді коли виговоришся, виплюнеш їх із слиною,
Що наче чорнильна отрута, яку висмоктуєш із серця.
Осточор-ті-ло все. Змішалося, перевернулося догори дриґом.
А тому, здається, що й мої слова наповнені вщерть безглуздим криком.
ІІ
Гордості більше немає. Стільки всього вивчила, стільки всього прочитала,
Що наситилась і більше нічого достовірно не пам’ятаю.
Хоча залишились руїни мого неуцтва і нестерпний сморід диму.
Я помилялась, а гірше, що ти помилився. А ще,
Я впевнилась в тому, що більше не стану перекладати і читати твою поезію.
Я б хотіла зірвати квітку і просто вдихнути її аромат,
Щоб сідаючи за стіл, за спиною був ти, на столі порцелянова ваза,
У вазі свіжозірвані квіти, а за вікном — чуйний пейзаж.
А головне — ти-ша. Ти.
Боже, як усе надумано! Страшно, страшно, безповоротно.
ІІІ
Згадую вечір, наповнене шумом тарілок кафе.
За сусіднім столиком, якась жінка ледь не плакала
Розповідаючи, що втомилась бути актрисою,
А навпроти сидів, здається, римо-католик —
Якийсь семінарист, — пахло лілеями, душно.
Ми підслуховували їх. А тепер на тому місці я
За столиком. Та раптом: «клац» — і одна у своїй кімнаті.
І матрац просідає, наче тягне мене в свою,
Пружиною розпорпану кролячу діру
Напхану ватою. І все довкола летить шкереберть за мною у безодню:
Плаття з безголових вішалок, кружляють
Пружини і ніжки постелі, що вдягають
Прозорі панчішки, пустившись у вихорі в тан,
Лиця коханців покриті і потом, і смертю,
Шумить піаніно партитурами в круговерті
І клацає світло... даремно. Хтось бавиться з бра.
А за вікном кімнати, бачиш – дівчинка подібна мені,
Гойдає ніжками в молочних гольфах,
На гойдалці і не дивиться у моє вікно, але на озеро
Де птахи рухаються за подихом вітру.
Тепер я працюю поблизу того кафе.
Будеш сміятися — у крафтовій пекарні!
І мої бездріжджові круасани куди кращі
За твої бісквітні кремом перемащені мадригали.
Я сміюсь, бо згадала твій голос, джмелю.
ІV
Немає виходу. Небо згорає топазом,
Та кажучи правду не знаю якого кольору небо,
Ані імла, чи бронза води — сіро-зелено-жовто-коричневе щось, —
Я ніколи, по-справжньому і не вдивлялась;
Наче полюси слів раптом втратили вісь
І злетіли, як колеса старого велосипеда.
Ось — м’яч, що ганяють надворі хлопчаки.
Світ уявний, придуманий, перекладений і зовсім недосконалий.
Тільки я поза грою, а тому хто «за полем» —
Залишається тільки аналіз.
Та з моєї точки не розсудиш чи точний удар
м’ячем залітає в дев’ятку у’явних воріт.
Та щоб розпочати гру потрібні правила, ілюзія, фантом, міт.
V
А міт — це осмислене минуле теперішнього,
гербарій між сторінками книг, і самі сторінки.
Те листя, мов сухі скибки серця, що залишила я
Читаючи якось в саду, кольору осені,
Кольору плаття в якому сиділа тоді
І волосся моє колихалось послушно за вітром.
І тільки тепер, пригадавши, я створюю міт,
Збагнувши, що він, це можливість відчути повітря часу
Забути про книгу, яку бездумно гортаєш в одному напрямку,
Ковзаючи тягучими літерами наче вузькоколійкою історії,
Що змальовує мене в саду за тією книгою.
Можливо там говорилося, щось про можливості інших світів,
Бо пригадую — щоразу поверталася на початок сторінки.
Можливо, виною тому спів сусідки
З її захаращеного виноградом саду,
Що колихалась на широкій гойдалці у величезному солом'яному брилі.
І я оторопіла.
Я думала про головний убір тієї панянки,
І про те, що можливості інших світів — це бажання торкнутися міту,
І жити в солодкому маренні, а насправді вони серед нас,
У вертепі несправжніх масок, зі співом сусідки-іншопланетянки.
Хіба я не знала, що станеться із Саломеєю?
Хіба не підтвердить ту історію Офелія і тисячі тих, хто читають,
Як і я, в саду, навмисно відволікаючись від суті свого життя?!
Дивно. В котрийсь із днів батьки збиралися на покупки
І перед тим, як піти до саду і зануритись у читання, я почула від них:
- Не захоплюйся. Дивись, не забудь про відчинені двері, - і додали:
- Бо немає нікого вдома.
От, що прибило мене на берег роздумів тоді.
Я так і не змогла прочитати книгу.
Немає нікого.
Я стала немов картиною, придатком для їхнього дому,
Персонажем непрочитаної книги. Тоді я подзвонила тобі.
Я сказала: - Приходь, нікого немає вдома.
Поезія — це занадто страшний будинок
З чудернацькими вікнами, дверима
Іноді без дверей, без даху, фундаменту,
Тому я боюся тебе, розумієш?
VI
Що стало крапкою? Мабуть Один поет.
Він написав вірша, якого я переклала.
І так полюбила його. Я читала тобі:
Дерева проганяли тишу висохлим листям,
І все ж була тиша. Був простір позбавлений голосів,
Обтесане повітря в якому вітер не розносив
Стружку автомобільних сирен.
І я побачив, як блискавка розчахнула дерево.
А тоді дістав нотатник і записав:
Усі люди подібні олівцям в руках долі
І списуються на папері витканому з павутини сну.
Я заридала від його слів.
А коли зустрілася із ним, він сказав мені:
Цей вірш більше ваш ніж мій. Сказав, як ті, що
під кінець століття розплітають волосся автора
вплітаючи лиш вітер публіки, її аплодисментів.
Тоді все прояснилося. Відкрилися очі, любий, що
Я, як перекладачка прийшла туди куди змогла прийти,
Як жінка, як людина, що шукає початок шляху,
Як та актриса в кафе.
Здається, я намацала ту нитку, що виведе мене із лабіринту.
Тому дозволь спитати:
Чи не відкриєш двері, що ведуть до тієї,
Що перестала перекладати і марити поезією,
Де безліч дверей можливих світів,
В якому ти не поет, але все ще існує поезія?
VII
Я наче дивлюся у дзеркало хаосу.
Усмири мене, приборкай, припни,
Але ти приходиш і розповідаєш про можливі світи,
Про які я не дочитала і яких так боюсь.
Твої правила гри фатальні.
Я не хочу танцювати під льодом, чи співати за течією ріки,
А зіграти в ту гру, що закінчиться звично із зрозумілими правилами,
Не вигадуючи любові, жахливого порозуміння і всепроникнення.
Раніше я б і не подумала вірити вигадкам моралістів,
Що придумали сюжет та літературу і кинули на берег голову Орфея,
Тепер я більше вірю і менше хочу знати.
Мене розпишуть фарби твоїх слів, і вип'є горло твоє поцілунком,
І я впаду засохлими пелюстками у вогонь покірності, та я не хочу цього!
Я хочу мати можливість сказати:
- Нікого немає вдома, тому, хто читатиме в саду.
2021 - 19.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Ти можеш шукати у потемках ночі
Слова, що запалюють мертві плафони
Блукати відлунням в старім коридорі
І слухати холод січневих вітрів;
Вдивлятись у потемки середньовіччя
В зруйнованім серці чийомусь, щоб зважити
Власну облуду з безмовною радістю
Впевнившись в кращості читаних книг.
Молитися в храмі ресентименту
Із чорного требника месу справляючи
В голос під купол моралі читаючи
Попіл написаних-спалених слів.
Якщо ви не звідси – покиньте приміщення,
Шукайте мазками дорогу до Хоппера
Відкинутих крісел, до сонцепоклонників
Подалі від люстри і штучних світил.
Любуйтесь рядками нової релігії,
При свічці де тіні здаються голодними
Хижими звірами, що підкрадаються
Пащею мороку, важкістю лап.
Бійтеся класики, пийте з надщерблених
Келихів чорну стривожену звуками
Ніч, що готує коктейлі туманами
Ніч, що жарини роздмухує фар.
Пийте, впивайтеся власною юністю,
Сонячним вибухом радості, вічності
Поки безсмертя в тобі не закінчиться,
Поки ти сам не загинеш в собі.
14.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023
Розлийте мовчання налитого вщерть
Серця тієї, що випила тугу,
Звуками.
Ноти тектимуть під акомпонемент
Рікою журливою,
Ріками, фугою.
Спадаючи вниз водопадом, впадаючи
В море.
Небо
Тягнутиме тугу смичком
Розриваючись громом
Неначе снарядами.
Чуєш? Спитає вона
Звиваючись
Чуєш? Спитає піднявшись хвилею!
Я стала сильнішою,
Стоголосою,
Я стала мстивою,
І голодною.
І вона розхвилює моря океанами
Скипить, завирує
І стане бурею.
Чуєш? Спитає вона востаннє
Я йду за тобою.
І він почує.
18.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2023
Небо здійняло над обрієм полум’яну п’яту
Відкинувши зблиски мерехтливого люрексу
І ти стрепенувся від замрії перевертаючись за бильцем крісла
Падаючи від землетресу сновидіння у теплі долоні часу,
Немов принцеса на горошині
У сотні нагромаджених покривал епох.
Наче занурюєш голову у блакить басейну
З гулом басистого ритму, а винурюєш
Серед протяжного смичка віолончелі
Барочного клавесину,
І вітр’яного помаху велетенського віяла
Галантної дами грудь якої клекоче вогнем
Та розливає памороки туману
Якими пробираєшся намацуючи п’єдестали пам’ятників,
Родинні гробниці, лякаючи пустотливих купідонів,
Що шурхотять крильми гублячи пір’я,
Просвітки храмів, черепиць, голубів, цоколів, колон,
Чіпляючись за них і охоплюючи вінком коліна твоєї любові.
Підводиш голову до розкоші прісноводних форм,
Як чорні тіні, дзьоби, опускаються на землю, викльовують тебе
І несуть в пащі своїй над старим замком біля якогось озера з очеретом
Та випускають на площу спокути
Що розростається у пусту залу бібліотеки
Твоїх очей, твоїх грудей які вдихають примари
У замрію спудея, що лежить серед мотлоху цивілізації
Оглядаючи сонце твого сходу над пагорком,
У диких заростях якого потопає палац із Зеленої Порцеляни.
І вона шепотіла мені у вухо моєї ванної голови:
Ну, куди ж ти розігнався у цьому
Безкровному вірші?
І встромила у себе ніж заходу.
26.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023