Знав я одного такого "новатора". Ще й літературний псевдонім влучний для себе підібрав для звучності. Він, мов гіпнотизер чи священнослужитель, настійливо переконував про наступні кращі світи, які з його оптимістичних слів мають ось-ось наступити. Про якісь вербальні метафоричні галактики, про весну в літературі після застою думок, про макрокосмос душі разом із перевтіленнями Всесвіту, про надбудови світосприйняття невидимого сенсу, про алхімію слова та реакцію Космосу на самозаглиблення індивіда. Я - істина, вірте мені !
Десь, приблизно, в такому дусі. Сталося, на превеликий жаль, з точністю навпаки...