Засинай, мій мозок, засинай.
Зупинись на мить хоча б — і спи.
Спи собі, лети за небокрай.
Мешкають там райськії птахи.
Гноми-санітари там живуть,
візьмуть тебе, в ліжко покладуть,
як було колись, уже давно,
люди ще тоді були людьми,
і крутилося веретено
в темпі танго “Як же вірим ми”.
Мама клала руку на чоло.
Вибирав добро ти, кляв ти зло.
Йшов до школи, бігав у дворі.
Мав дитинство ексклюзивне, тож
мозок нині твій закляк в дірі,
крутиться, як карусель, і дощ
чорних пелюстків її вкрива,
захід, ніби прапор той, кривавий,
та під крилами його ти зріс,
а тепер ти невідомо де...
Спи, спи, мозок. Досить, досить сліз.
Спокій і тебе не обійде.
А розчарування — це квиток
на вечірку, де чекає Бог.
26.09.2023.
