Внесено зміни
ПРОЛОГ
Я давно мріяла по спілкуватися з Валерією. 2000 рік. Мені 14-ть, я девятикласниця. В школі я була справжньою вигнанкою: товста, рудоволоса та ще й з незаможної родини... Валерія ж навпаки була світловолосою, сіроокою, високого зросту, стрункою донькою заможних батьків... Вона навчалася в одинадцятому класі та мала сестру, шестикласницю Ірену. Ірена, навідміну від старшої сестри, була чорнявою, темноокою, пухкенькою, але спортивної зовнішності (мабуть,займалася якимось видом спорту, бо я бачила її влітку... Господи! Які в неї мусколи! Хлопці поряд з Іреною виглядали немов тінь)
Про сестер ходили різні байки: і про те,що старша з них відносилася до інших дівчат, зокрема до однокласниць, з презирством; про те, що молодша лупцювала всіх... Не знаю, кого вона там лупцювала, але мене Ірена жодого разу навіть словом не зачепила! А могла б! Це було б не дивина, бо мене лупцювали в школі всі, кому не лінь, а кому лінь, просто принижували, бо я була на їх думку найогиднішою персоною в школі і за мене не було кому захиститися. Так, коли я бачила Ірену, вона постійно була галасливою, енергійною, активною, але мене не займала!
Подейкують, що сестри ворогували... Не знаю! Не бачила!
Чула історію про те, що в девятому класі на іспиті з Англійської мови Валерія підставила своїх однокласників. Її однокласниця Аня Шпаченко передала їй шпаргалку, а Лера її не заховала і на питання вчительки: "Що це?" вона відповіла: "Це вони мені передали..." Реакція класу зрозуміло яка.
Але що б я про них не чула, словах дівчат відчувалася якась заздрість, злість тощо. Хлопці ж мріяли про зустрічі з ними, доторкнутися до них...
Але дівчата були недосяжними!
Хоча... За Лерою з восьмого класу приїжджав якийсь дорослий юнак на красивій машині... Він щодня забирав її зі школи. Юнак, як і сама Лера, був завидним: високий, спортивний, середньої статури, брюнет з карими очима.
Ех, якби я могла, я б по заздрила їй! Але я не могла, тому що дане почуття було мені не знайоме.
ГЛАВА 1. ЗНАЙОМСТВО
Того дня в мене мала бути додаткова з математики. Минав останній урок. Аж раптом:
- Лариса Григорівна захворіла, тому математики не буде! - вигукнув однокласник Женька
- УРА!!! - підтримав його клас
- Тихіше, тихіше, діти - намагалася втихомирити нас вчителька Марія Юріївна
"Якщо це правда, що каже Женька, то я одразу ж після уроку побіжу до дому, - думала я - тільки б мене ніхто не займав, тільки б мене ніхто не займав"
Я якось досиділа пять хвилин уроку на своїй останній парті. Після дзвінку всі дружньо зібралися й побігли...
- А ця, як завжди, не з нами! - вигукнув хтось в мою сторону
Зібравши книжки та зошити до ранця, дочекавшись, коли інші залишать клас, я вийшла з нього, як завжди з надією, що зараз хтось (зазвичай Дашка, Юрка, Діма або Аліна з 9-А) почне шкодити мені. Але ні... Навколо нікого. Я пройшла далі до вікон, по коридору... Нікого. Хм, дивно. Спускаючись східцями, я й тут очікувала підніжки. Але й тут нікого. А ще я очікувала побачити Валерію з її другом та Іреною. Але побачила... Лише Валерію... Хм... Дивина... Вона стояла біля вікна й голосно розмовляла по-телефону:
- Ірено, чому ти не хочеш? - питала дівчина сестру
Я тим часом ніяковіючи, йшла до неї
- Ну не хочеш, не треба - промовила Лера
Я пробігла повз неї, зніяковівши (я,мабуть, була схожа на дурника), відчинила вхідні двері й зібралася далі йти, але тут:
- Дівчино, - я почула знайомий голос - дівчино, зачекайте!
Я стала, зніяковівши, озирнулася й побачила Валерію, яка йшла до мене. Вау! Вона була в обтягнутій майці, джинсових шортах, талія яких була нижче бедр, білих кросівках. Загалом виглядала вона ідеально.
- Поспішаєш? - запитала Лера.
- Ні - відповіла я. Мене й справді шарпало сумління: з одного боку я вже хотіла бути вдома, з іншого мені хотілося б по спілкуватися з цією вишуканою пані.
- Як тебе звуть? - запитала Лера
- Ксюша - спокійно відповіла я
- Дуже приємно, а я Лера
- Взаємно
- Ходімте он туди
І я погодилася. Ми йшли у напрямку парку. Я опустила голову, аби не зустрічатися з її виразними очима, які щомить поїдали мене і я від цього ще більше ніяковіла.
- Які плани на літо? - питає моя співрозмовниця
- Ніяких. Буду вдома - відповідаю.
- Чому?
- Мені нема до кого їхати, в мене нема ні бабці, ні діда.
- А не хочеш поїхати до Одеси?
- Ну... - мене привело в шок це питання з натяком. Я, звісно, бажала вже давно вирватися хоч кудись зі своєї вулиці, але це якось дивно...
- Знаєш що? - не дала вона мені відповісти - моя сестра відмовилася від поїздки сьогодні, тому я хочу, щоб зі мною поїхала ти, Ксюша.
- Але ж ми геть не знайомі...
- Нічого, познайомимося! - радісно сказала Валерія
- Але ж мої батьки... - не встигла доказати я
- А ти скажи про поїздку всією школою. Ну що? Дружба?
- Гаразд.
Про її друга я не мовила ні слова, адже вважала, що це буде не скромно.
Ми йшли далі до дому й розмовляли ні про що
- Коли в тебе випускний? Ти ж з 9-Б наскільки я знаю? - питає дівчина
-Так, випуск 21-го червня.
- Можна я прийду до тебе на випускний?
- Так
- Куди потім плануєш?
- Буду закінчувати одинадцять класів
-А я дємбєль, останній рік! - посміхнувшись, сказала Валерія - Приходь до мене на свято 23-го червня!
- Добре.
Ми дійшли до наших домівок. Виявляється, Валерія жила в сусідньому домі, а я її не бачила. Дивно.
Я зайшла до підїзду, піднялася на четвертий поверх, встромила ключ у дверу власної квартири, однак двері виявилися відчиненими.
- Мамо! - вигукнула я
- Чого тобі? - озвався з кімнати голос матері.
- Ні, нічого.
Скинувши з себе ранець, знявши свої подряпані старі кросівки, я пішла з ранцем на кухню, поїла борщу,звареного мамою й прийнялася робити домашнє завдання. Але щойно я взяла до рук ручку, щоб писати, як вдчула, що мене охопив мандраж. Я не могла нічого з собою вдіяти. Знаю,це вона, Валерія, так на мене діє. В голові були лише думки: "Сьогодні я була з нею! Господи, яка вона!" і тому подібне. Цікаво,а вона думає про мене? Але дивно, чому вона не сіло, не впало пропонує мені поїхати з нею? Ми ж майже не знайомі. Це щось не те...
Зробивши домашнє завдання, я знову думаю про Валерію.
Лягаючи до ліжка у вечері, мене не покидають думки про мою нову подружку. І все знов і знов: "Господи, яка вона! Словами не описати! Сьогодні я познайомилася з нею!" І я заснути не могла. Всю ніч не спала. А вранці встала і,як дивно,спати не хотілося. Такою я була щасливою!
Поснідавши о 07.00, я подякувала мамі й почала одягатися до школи. Взяла ранець й вийшла здому.
ГЛАВА 2.ЗАПРОСІТЬ МЕНЕ З ВАМИ НАПИТИСЬ
Перерва. На першому поверсі на своєму місці біля входу помічаю Валерію, але роблю вигляд ніби не помічаю її й починаю бігати по коридору, немов маленька.
- Алло! Чо? Дивна? - бере мене за руку Лера - Привіт. Я тебе чекаю вже три хвилини. Як вчора день минув?
- Привіт - всміхнулася я - та нічого, нормально. А ти?
- Теж добре. Після уроків за мною Ігор заїде. Слухай, приходь до мене сьогодні о 18.00, погуляємо.
- Добре - відповіла я й відчула на собі чийсь недобрий погляд, озирнулась і побачила дівчинку, це Ірена - сестра Лерки - А хто такий Ігор?
- Ірена! - покликала малу Лера - іди сюди. Ігор - це мій менеджер із агенства. Хоче зі мною стосунків, але я його не люблю.
Мала підійшла до нас
- Чого тобі?
- Ти сьогодні дома чи на бокс?
- Дома
- Зрозуміло, іди.
І дівчинка пішла.
- Це моя сестра Ірена - сказала Лера і зазвенів дзвінок на урок - Гаразд, іди. Чекатиму тебе рівно о 18.00
Після уроків я знову спостерігала, як Ігор забирав свою кохану Леру зі школи.
Господи! А адресу в Лери я забула запитати, а вона забула її сказати мені! На годиннику було опів на шосту. Я йшла до будинку, де жила подруга. Аж тут я побачила біля першого під'їзду їх будинку Ірену й вирішила запитати в неї під'їзд та номер квартири. Я підійшла до дівчинки, а в неї одразу зявилася якась злість в усій її плоті. Роблячи вигляд ніби нічого не помічаю, я запитала:
- Привіт Ірено, твоя сестра запросила мене до вас сьогодні, але забула сказати мені номер квартири - тихо мовила я.
- Ну то й що?! Ти хочеш, щоб я його тобі сказала?! Ще й під'їзд скажу: четвертий, сорок п'ята квартира! - зі злістю відповіла мала.
- Дякую - з вдаваною посмішкою сказала я.
Я вирішила перевірити слова, сказані Іреною й пішла за вказаною адресою. Але нумерація квартир в даному підїзді починалася лише з 48-го номера. Вирішивши все ж таки запитати про Валерію, я позвонила у двері 48-ї квартири. Залаяв пес. Двері відчинив чоловік літнього віку
- Чого тобі? - запитав він
- Здравствуйте. Вибачте, ви не підкажете, де в цьому домі живе дівчинка Валерія?
- А! Ця малолітня ****** Третій під'їзд, 45-а квартира - старий миттєво зачинив двері.
- Дякую!!! - відповіла я й весело побігла східцями до низу.
Постукавши у відповідні двері, я почула за ними кроки. Це були кроки Лери! Старий не обманув!
- Хто там?
- Лера, це я, Ксюша!
Двері відчинилися і за ними показався силует подружки:
- О, привіт! - зраділа дівчина - Заходь! Слухай, вибачай, що я забула сказати тобі свою адресу і телефон.
- В мене немає телефону ні домашнього, ні іншого - я зняла взуття й пішла Лери на кухню.
- Проходь, будь як вдома - вказала подруга на кімнату.
В них була трикімнатна квартира: звичайна, дитяча та спальня.Та, на яку вказала дівчина, біла дитячою, в ній "мешкали" Валерія та Ірена. Увійшовши до кімнати, я з відкритим ротом розглядала її апартаменти, обладнання, які були, вочевидь, не з дешевих, тут було розвішано ще чимало фотографій Лери та Ірени. Ось маленька Лера, ось маленька Ірена. Дівчат навіть маленькими можна розізнати. Ось сестрички разом, ось Ірена боксує, ось Лера на подіумі, ось вона дитиною за фортепіано. Окрім фото тут були ще й грамоти: Ірені за перемогу на Всеукраїнських змаганнях з боксу (дитячих, звісно), Валерії за перше місце у конкурсі Міні Міс - Київ, Модель року, друге місце у конкурсі піаністів, випускниця модельної школи при агенстві "Карін", також вона є учасницею ансамблю "Міміка" - танцювального колективу і т.п.
Валерія увесь час наблюдала за мною. В цей час закипів чайник на кухні, а я, закінчивши свою "подорож" по захопленнях подруги, повернулася до неї.
- Чаю хочеш? - питає Лера і йде робити чай.
- Ну..
- Я зроблю
- Ти вся така креативна... - тихо мовила я, коли Лера повернулася до кімнати.
- Поставила чай на вікно, холоне - сказала дівчина й радісно стрибнула на свій диван - А ще я швачка і композитор. Я не хизуюсь, просто розповідаю про себе. Сідай.
Я сіла поруч з нею
- Слухай, так як ми по товаришували, можна я буду задавати не скромні питання ?
- Так. А я тобі?
- Можна. Хто твої батьки?
- Мама - двірник, тато - слюсар. А твої?
- У тата свїй бізнес в Польщі. Він продає автомобілі, а мама - учитель з вокалу. Доречі, в тебе непоганий голос, ти не співаєш?
- Ні - всміхнулась я - Лер, а чому ти не хочеш поїхати до Одеси з Ігорем?
- Так у нього є путівка. Він придбав мені та Ірені, але вона відмовилася. Хочеш, я навчу тебе співати?
- Добре.
І Валерія сіла за фортепіано, що стояло в кутку. Вона грала, а я співала ноти. Начебто непогано.
- Клас! А ти, виявляється, талановита - радісно та з блиском в очах сказала піаністка - Приходь до мене кожного дня, будемо вчитися!
- Гаразд! - зраділа я
Так і було. В мене, як виявилося, був рідкий дар - абсолютний слух. Кожного дня я приходила до подружки в гості, а вона вчила мене співу. Якось я запитала у Валерії:
- Слухай, Лер, ти їдеш до Одеси, а вступати нікуди не будеш?
- Поки ні. Я працюю моделлю в "Карін", наступного року поїду до Німеччини учитися на композитора.
Ми займалися музикою навіть у дні іспитів. При цьому, нам вдавалося ще й іспити нормально складати. Валерія вже потрохи почала давати мені пісні, а одного разу сказала:
- Слухай, в мене є пісня, написана мною. Давай заспіваємо її на наших випускних!
- Давай!
І ми почали готуватися.
Кожного дня я думала про Валерію, бажала бути завжди поряд з нею. Мене поволі охопило якесь дивне почуття, яке тягнуло мене до Лери, і від якого були мурашки по шкірі. "Невже це і є те, що називають коханням?! О Боже! Невже?! Я кохаю дівчину... А що, як і вона мене кохає? А Ірена це помічає, тому так і поводиться, бо кожного дня вона тріпає мені нерви..." - думала я одного разу вночі, лежачи в ліжку й дивлячись на зорі... Що найдивніше, що від Валерії не йшло зухвалості, про яку я щодня слухала в школі.
Ось і настало 21-е червня - день, коли я маю отримати свій перший атестат.
Я не крутилася біля дзеркала, роблячи собі зачіску, як то робили інші дівчата.Тиждень тому ми з Валерією з'їздили й купили мені діловий костюм для випускного. Сьогодні я буду в ньому!
Я сиділа на стільці, не рухаючись. Мама й тато плакали. Я їм казала, що до мене зайде подружка робити мені зачіску.
Аж Ось у двері подзвонили. Мама відчинила.
- Здрастуйте. А дівчинка Оксана тут живе? - почувся за дверима голос Лери
- Заходь!!! - я підстрибуючи побігла до дверей.
До кімнати увійшли Валерія та Ірена. Батьки були здивовані. Я познайомила батьків з подружками. Мама запропонувала дівчатам чаю, на що вони досить щиро відмовилися. Дівчата були на високому рівні: обидві були одягнені в чорні костюми, темні окуляри. Ну просто супер!
Я одягла костюм,куплений Лерою, а вона показала жестом, що мені в ньому суперово й прийнялася робити мені зачіску. Виявилося,що її робити не складно, для цього потрібнен лише гель. Її роблять ділові чоловіки. Супер! Щоправда я була схожа не на Оксану, а на Остапа. Валерія підфарбувала мене і все! Нумо, час на вихід.
- Готова? - прошепотіла мені на вухо Лера
- Так - я подивилася на чохол з синтезатором, що тримала Ірена.
Ми йшли всі в пятьох: мама, тато, Ірена, Валерія та я. Перехожі мимоволі звертали увагу на нас, але ніхто мене не впізнавав. Коли я зайшла до класу, мене теж не впізнали. Навіть учителька, подивившись на всіх, сказала:
- Всі зібралися, немає лише Оксани Навроцької... Ну почекаємо.
- Я ТУТ!!! - щосили вигукнула я і всі здивовано подивилися на мене, обернувшись назад.
Я стояла поруч з однокласником Богданом, коли усіх строїли. Почалася урочиста частина. Ми вийшли на двір і зайняли свої місця. Почали давати атестати. Коли викликали мене, всі побачили мене гарну, але схожу на юнака, замість "у-у-у" я почула голосні "аи...". Я вже й забула, що ми з Лерою маємо виступати, хоча слова та партію пісні памятала. Аж ось оголошують:
- А тепер подарунок від випускниці 9-Б Навроцької Оксани та випускниці 11-А Шварц Валерії!
Знамените "Аи" знову відгукнулося. Допоки Валерія налаштовувала клавіші я просто відвернулася, аби не бачити насмішливих очей оточуючих. Почала грати знайома мелодія. Я піднесла мікрофон до губ і почала співати. Обернувшись, я заплющила очі... Коли музика стихла, повернулося заснувше "у-у-у!". Я стояла ні в сих, ні в тих, Валерія показувала жестом, що все клас! Після виступу на нас посипалася купа щирих компліментів. Фух!
Ось настала ще одна подія! 23-е червня - день, коли я вже не зустріну в школі Валерію.
На цю подію, як завжди, збиралася більша аудиторія, аніж на випуск дев'ятикласників. Мої батьки, батьки Валерії, приїхав навіть її тато, високий, чорнявий чоловік (я одразу його впізнала, бо Ірена була як дві краплі води схожа на нього), сусіди, знайомі... І перед усіма ними ми мали виступати!
Перед дійством я, як і обіцяла, зайшла до Валерії, зустрівшись при вході з недобрим поглядом та мімікою Ірени.
- Заходь! Що я свою сестру не знаю! - кричала Валерія - Ірена, позбався від своїх витівок!
Я пройшла до кімнати, побачивши Валерію, я остовпіла!Вона була на високому рівні! Вона була вбрана у довгу блакитну сукню, зшиту власноруч. Валерія накрутила волосся і тим самим була схожа на Марлен Дітріх, а як додаток до всього були блакитні босоніжки на шпильках, що робило мою подружку вишуканою! Товаришка представила мене своїм високо поставленим батькам.
І ось ми вже в залі. Варто сказати, що і я була сьогодні не із серіалу "не родись вродливою", я була одягнена в той самий костюм і з тією самою зачіскою, що й на власному випускному. Я сиділа в першому ряду на першому місці. В кутку стояли клавіші, які принесла Ірена. Я тримала букет квітів, що мала подарувати Валерії.
Почалася урочиста частина. Почали,як завжди, спочатку нагороджувати золотими медалями тих, хто заслужив. І раптом я чую:
- Наказ по школі №146 нагородити золотою медаллю Шварц Валерію Фрідріхівну!
Я мало не впала зі стільця, допоки вона стояла, я вирішила вийти подарувати їй букет. За мною вийшли її батьки, Ірена, Ігор. Далі видавали атестати усім іншим. І от.. почалося... Валерія прийнялася налаштовувати клавіші. Я встала біля сцени і лише після слів ведучої: "А на сам кінець для всіх звучить музичний подарунок від випускниці дев'ятого класу Навроцької Оксани та Випускниці одинадцятого класу Шварц Валерії". Я вийшовши на сцену, прийняла вже трохи відому тактику: обернулася до глядачів задом, перед цим оголосивши: "Музика та слова Шварц Валерії". Знову зазвучала знайома мелодія. Знову співаючи, я повернулася до зали із закритими очима. По закінченні пісні зал вибухнув шаленими оплесками.
ГЛАВА З. "За болем радість іде"(І.Білик)
Одеса! Мила Одеса! Як давно я бажала поїхати саме сюди! Ми вийшли з вагону й попрямували до зупинки автобусів. Сіли в автобус, який прямує до місця призначення. Але поки ми йшли звідусіль нас зустрічали люди, що вигукували:"Квартира!Квартира!""Таксі!"
- Можна було б заплатити за квартиру і таксі, але вони нам і даром не треба - сказала Лера і засміялась - Мені особисто простіше зняти номер в готелі "Бориспіль".
- Думаєш? - питає її Ігор
- Думаю! - відповіла дівчина - Там, якщо й дорого, але умови того варті, а в квартирі отоплення погане і сусіди затопити можуть.
- Думаєш? - вже знасмішкою питає коханець у неї
- Думаю!
Ми йшли прямо по Дерибасівській. Нарешті ми дійшли до Пассажу. Боже, яка краса! Звідусіль цього готелю на нас дивилися янголята! Зайшовши до готелю, Ігор підійшов до адміністратора й мовив:
- Здрас''уйте. Ми забронювали номер люкс у вас на три місяці!
- Ласкаво просимо до Пассажу - посміхаючись,сказав адміністратор. Це був чоловік років 35 - 40, низького їзросту, повної статури, з залисінням на голові.
"Кумедний дядько" - подумала я
Чолов'яга простягнув Ігореві ключі від номеру, взяв купюри і ми пішли підніматися на третій поверх, до вказаного номеру. Довкола так дивилися на мене, ніби думали: "Що за бомжиха?"
Ігор відімкнув двері номеру люкс і ми увійшли в середину.
- Вау - із захопленням озираючись навкруги, сказала Лера
"Яка краса!" - подумала я з відкритим ротом
Тут було три кімнати з усіма зручностями: ванна, душова, телефон тощо.
- Лер, можна не скромне питання? Скільки це добро коштує? - питаю я
- А тобі навіщо? - посміхається Лера - Ігор каже, що 680 гривень номер люкс за ночь с одну людину, а ми втрьох, будемо тут майже три місяці. Порахуй
Я поставила сумку з речами та їжею на диван і прийнялася викладати одяг на диван та класти його в шафу.
- Сильно нє розслабляйся - сказала Лера й стрибнувши на диван, підняла ноги догори, знімаючи шорти - зараз підемо в LEE COOPER
- Добре.
LEE COOPER - це бутик жіночого джинсового одягу, який знаходиться на Дерибасівській.
Підійшовши до одного з відділів одягу, Лерка вигукнула:
- Ксю, а давай ми тебе упакуємо!
- Що? - мене охопив жар
- Хочеш он той джинсовий костюм? - Лерка ткнула пальцем на джинсовий костюм темно - синього кольору.
Від погляду на ціну мене охопив ще дужчий жар!
"Ох нічого собі! - думала я - Лерка не рахує гроші!"
- Лер, а мама? Що я їй скажу? - з жахом питаю я
- Ксюх, ну що ти як маленька? Брехати не вмієш? Ти зовсім не хитра - обурилась дівчина - придумай щось.
Чудова була прогулянка сьогодні! Із LEE COOPER ми рушили PHAR - це ще один бутик на Дерибасівській. До готелю ми повернулися лише о 22.00 з повними кульками нового одягу! Біля входу нас зустрічав Ігор. Він перейняв наші речі й поніс їх, куди слід. Ми замовили вечерю, яку нам привезла молода дівчина.
В душевій зашуміла вода. Це Лерка купалася. Мене охопив мандраж та цікавість. З одного боку я побоювалася, що мене побачить Ігор, з іншого мені було надто цікаво побачити оголену Лерку. Останнє перемогло!Навшпиньках я вийшла з кімнати, озирнувшись по сторонах, підійшла до душевої, двері якої були скляними, тому крізь них я змогла розгледіти худорляву вазоподібну фігурку Лерки! Господи! В той момент я вже ледве могла щось вдіяти з собою! Мені хотілося дивитися й дивитися на Лерку, але я, розуміючи, що в будь - який момент вона може помітити мене, так само навшпиньках пішла до своєї кімнати.
Лежачи в ліжку, я перебирала думки то про Лерку, то про маму... Аж ось двері моєї кімнати відчинилися й на порозі зявилася оголена Лерка. Вона тримала в руках полотенце, що прикривало її інтимні місця.
- Ксю, можна я біля тебе ляжу, Ігор пристає? - запитала подружка
- Так, звичайно, лягай - відповіла я й трішки підвелася
Лігши на диван, Валерія прийнялася щось розповідати, але я не слухала її. Ми лежали дуже близько одна біля одної і я намагалася нюхнути запах її тіла... Але раптом!.. Валерія підняла голову наді мною й ми сплелися в поцілунку.
Після тієї ночі ми з Валерією поводилися вже більше як друзі: трималися за руки, дарували одна одній квіти, цілувалися, казали "кохаю".
Сниться мені сон:
"Мій будинок. На лавочці сидить моя мама з якоюсь дівчинкою чи хлопчиком.
- А ви знаєте, що ваша Оксана поїхала не зі школою, а з моєю сестрою Валерією? Вони люблять один одного" Що??? Показалося обличчя хлопчика - дівчинки... Господи!!! Та це ж Ірена!!!
Я прокинулася з переляку! О Господи, та це ж сон! Довкола була ніч, поруч зі мною спала моя кохана. Дякую Тобі, Боже, що це лише сон!
Ми зайшли до одного з супермаркетів на вулиці Грецькій. Валерія одразу ж вскочила в автомобіль синього кольору, розцяцькований. Це був BENTLEY! Коштував кілька тисяч доларів США! М...м-да! Лерка не рахує гроші!
Нарешті рідні Новоселищі!Так, Одеса чудова, але за рідним домом все одно сумуєш... Я повернулася до дому з усим необхідним для школи та сім'ї.
- Де ти була?! - кричала мати й вдарила мене
- Зі школою... - тихо відповіла я
- З якою школою?! Що ти обманюєш мене?! Мені Ірена все розказала!
- ...
Я зрозуміла, той сон був віщим.
- Щоб ноги її тут більше не було! - кричала далі мати
В школі з мене всі глузували. Ірена вже й тут всім розповіла "правду". І посипалися компліменти в мою сторону: "Рожева!"
Мати щовечора зачиняла мене в квартирі, боячись, що я втечу до коханої. Але ми зустрічалася після школи, займалися музикою та коханням! Хоча тут, якщо не батьки, то Ірена вставляла своїх п'ять копійок. Вона не пускала мене до коханої. Різними способами. Одного разу, коли я зайшла до них, ця мала відчинила двері зі словами:
- Чо пришла?! Вали!
- Ірена, пусти її - підійшла Лера
Іншого разу Ірена зустріла мене вже біля під'їзду. Навідміну від попереднього разу, цього разу мала до слів долучила руки та ноги. Мені було боляче, але я терпіла. Валерія, зрозумівши не ладне, виходила мені на захист. Потрохи я росла музично.
Так минуло два роки.
За цей час Валерія з Ігорем переїхали до Німеччини.Там моя кохана навчалася на факультеті композиторства. По закінченні сесії вони приїжджали до дому.
ЦЬОГО ДНЯ В МЕНЕ БУВ ВИПУСКНИЙ! Я ПРОЩАЛАСЯ ЗІ ШКОЛОЮ!
Я була одягнена в блакитну сукню з білими трояндами, куплену Валерією за 6000 гривень!Волосся закладене назад.
ОСЬ І ПОЧАЛАСЯ ЦЕРЕМОНІЯ! Почали нагороджувати відмінників. Я до їх числа, звісно, не належу. Ось дійшла черга й до мене. Коли я підвелася, в залі здійнялися овації. Зрозуміло, більшість сміялися з моєї орієнтації.
- Оксана тиха, спокійна, виважена - характеризували мене
Вже як традиційно, ми з Валерією в кінці свята виконували одну з наших пісень.
- А зараз у виконанні Навроцької Оксани Вікторівни та Шварц Валерії Фрідріхівни звучить пісня!
- А зараз прозвучить прем'єра "Ой Ірено,ти Ірено"! - сказала я - Слова мої, музика Шварц Валерії.
"Ой Ірено,ти Ірено.
Ой Ірено,ти Ірено,
що ти наробила?!
Ти серця наші,Ірено,
удосталь розбила!
Не до тебе я ходила,
а ти відчиняла,
не тебе - її любила
і ти про це знала..."
По закінченні дійства ми всі з батьками пішли до зали з накритим столом.
Зі мною зайшла і Валерія. Мої батьки хоча й не подавали вигляду, але в їх очах відчувалася ненависть, коли вони дивилися на кохану.
Увесь вечір ми з Леркою, то їли, то співали наші пісні. Ми, доречі, записуємо перший альбом. Гурт наш має назву "Від'явлені". Альбом матиме однойменну назву. В нас вже 10-ть пісень. Завтра я піду проводжати кохану на літак, а після поїду здавати документи на заочне відділення факультету "Артист - вокаліст" КНУКіМ. Я піду співачкою до нічного клубу, адже там платили непогані гроші ніж у ресторанах.
Аеропорт "Бориспіль".
- Прощавай, кохана! - кричала я
- Пиши мені!
Я щотижня отримувала листи від Валерії. Здебільшого вона писала про своє навчання, а я їй відповідала одразу. Я писала, що сумую за нею.
Сьогодні в мене прослуховування! Оскільки я вступала на контрактне відділення, мені не потрібно було складати іспитів. Чому я вступаю на контракт? Тому що, щоб вступити на бюджет, треба було складати іспити з усілякими там сольфеджіо й показувати дипломи, а я музичної школи не закінчувала.
Я приїхала о восьмій ранку за адресою Щорса. Біля університету точилася юрба абітурієнтів. Вони зрідка поглядали на мене. Я була одягнена досить скромно: чорний костюм, який був на мені на випускному в 9-му класі, чорні туфлі без підборів, волосся, закладене назад. В руках я тримала ранець, з яким ходила до школи.
Ось з приміщення вийшла молоденька дівчина. Вона з приймальної комісії.
- Хто на вокальне відділення, будь-ласка, пройдіть за мною! - сказала дівчина
Юрба пішла за нею у приміщення. Через п'ять хвилин ця сама дівчинка вийшла й сказала:
- Заходьте хто перший.
Всі почали вагатися.
- Давайте я - посміхнувшись, сказала я й рушила вперед.
- Будь-ласка
В аудиторії сиділо кілька поважних людей. Я стала біля мікрофону.
- Будь - ласка, представтеся - мовив хтось із них
- Навроцька Оксана Вікторівна, 17 років, Київська область, Києво - святошинський район, Новоселищі.
- Дякуємо, що будете виконувати?
- Sandra - "In The Heart Of The Night".
- Будь-ласка.
Зазвучала музика. Допоки я співала хтось з присутніх шепотів іншому:
- Це ж руденька з "ВІД'ЯВЛЕНИХ"
Коли я закінчила співати, мене запитали:
- Що ви закінчували?
- З музичного нічого - відповідаю
- Розумієте, Оксано, тут надійшла інформація, що ви є вокалісткою молодого гурту "ВІД'ЯВЛЕНІ".
- Так.
- На платівці ми чуємо низький голос, а тут ви співаєте високим. Як це розуміти?
- Я можу заспівати другу пісню.
- Будь-ласка
Я почала співати В.Сташевського "Поклич".
- У вас дуже рідкісний дар. У вас дуже великий діапазон. І ви запевняєте, що ніде не вчилися?
- Мене вчила партнерка по гурту - ніяковіла я
- Це інша справа. Ми не можемо не пропустити вас до Університету, нам треба талановиті. Тому ви вже студентка.
- Дякую - посміхнулася я
Я побігла на метро, далі - на автобус. Батьки раділи за мене.
Я вступила! На дошці поряд з іншими було написане моє ім'я! З гордістю я поїхала за адресою Гарматна 26/а, де знаходився нічний клуб "Андрогін".
І тут все було, як в Університеті: спочатку мені ніхто не вірив, а потім все пішло як по маслу. Я написала про це в листі до Валерії.
Лист.
"Привіт Оксана. Вибач, що не називаю тебе кохана, далі ти все зрозумієш. В мене все добре, я навчаюся.
Оксаночко, сонце, вибач, ми й надалі будемо партнерками по гурту, але нам треба забути наше кохання. Я визначилася, що хочу бути все таки з чоловіком.
Однієї ночі в нас з Ігорем (ти його памятаєш) трапилося це (ти розумієш,що). Мені було добре з ним. Я вагітна!"
Земля пішла з-під ніг. Я по інерції написала:
"Щасти тобі! З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!"
Так, адже Валерія мала б отримати цього листа 10.10.2003 року, в свій день народження!
Я відправила листа. Поштарка глянула на мене, запитавши:
- Що з вами?
- Нічого.
Я поїхала в аеропорт "Бориспіль" просто так! Я хотіла виплакатися!
"Навіщо вона так зі мною? Я ж люблю її!"
Вона приїхала така вся доглянута, було видно її живіт. Молодша сестра зустрічала її радісно. Вона озирнулася й побачила... мене.
- Привіт. Як ти? - питає
- Нічого, нормально - вичавлюю з себе посмішку
Ми розмовляли про музичні плани на майбутнє.
Після розмови я поїхала до одного з гей - клубів...
ЕПІЛОГ.
Минуло багато років...
Це була премія греммі.
Мені вже сорок років. ГОСПОДИ, МЕНІ ВЖЕ СОРОК РОКІВ!Я вже давно залишила рідну домівку й зрідка навідувалася на Україну. Тепер я живу на Бродвеї. Тепер я вже давно існую як сольна співачка та продюсер. Валерія вже давно залишила сценічну карєру. Вона композитор.
Валерія разом з чоловіком Ігорем та сином Юрієм живе в Нью-Йорку. Її сестра Ірена стала Всесвітньо відомою боксеркою і тепер знову мешкає в Києві. Так, саме знову, бо вона кілька років жила в Польщі.
Я багато в чому завдячую Валерії. Дружба з нею допомогла мені визначитися як в моїй діяльності, так і особистому житті...
Одного разу я зайшла до одного гей-клубу (як тепер згадую, це було коли Валерія приїхала вагітною) й зустріла там Аню. Аня навчалася зі мною в одному університеті й була на рік молодшою за мене. Аня, навідміну від Валерії, як і я була з незаможної родини й була досить сором'язливою дівчинкою.
Аня, ніяковіючи, просилася сісти поруч. Ми розговорилися, я зрозуміла, що мені цікаво з нею. Ми обмінялися адресами (а пізніше мобільними) і після перших розлучень я почала розуміти, що сумую за Анею, ЩО ЦЕ І Є СПРАВЖНЄ КОХАННЯ, А НЕ ПАФОСНА ХІТЬ, ЯК БУЛО З ВАЛЕРІЄЮ! АНЯ РАК, Я ВОДОЛІЙ-РИБИ! З тих пір ми вже 22 роки разом! І ні разу не сварилися!
Щодо кар'єри, то я закінчила університет з відзнакою! На мене, навіть, накидали око хлопці, але мені було байдуже до них. Після університету я й стала сольною співачкою. Валерія ж сиділа з Юрчиком вдома та писала пісні. А мені підкорялися Слов'янський БАЗАР, НОВА ХВИЛЯ ТА ЄВРОБАЧЕННЯ!
А САМЕ ГОЛОВНЕ, ЩО ТА ДІВЧИНКА У ЗБІДНІЛОМУ ОДЯЗІ (Я) ЗАЛИШИЛАСЯ У ДАЛЕКОМУ ДИТИНСТВІ! ТЕПЕР Я ВЖЕ ДАВНО БУЛА ФІНАНСОВО НЕЗАЛЕЖНОЮ! Я ЗАБЕЗПЕЧУВАЛА БАТЬКІВ, АНЮ ТА СЕБЕ!
- The conqueror is OXANA NAVROTSKA!
І я швидко побігла на сцену
- I thank to my parens in the sky, my lover Anya, compocitor Shvarts Valeriya and her sister Irena Shvarts and you,my love!
МИВИЙШЛИ НА СЦЕНУ ВЖЕ ВСІ: Я, АНЯ, ВАЛЕРІЯ ТА ІРЕНА й почали співати нашу саму першу пісню. Я почала плакати, думки поверталися в далеке дитинство. Мені було шкода батьків. Вони так і не змирилися з тим, що в них не буде онуків
ID:
994547
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.09.2023 18:44:41
© дата внесення змiн: 28.10.2023 15:21:53
автор: Валерія Азовська
Вкажіть причину вашої скарги
|
