Я тобі сьогодні написала листа… Дрібненьким не дуже гарним почерком…
Колись у дитинстві, ще у початкових класах в мене почерк був дуже гарним. Отакі кругленькі чудові літери. Я старанно виводила кожну з них, бо , певно, тоді це було найважливішою місією у моєму житті – виводити круглі літери…А потім, потім усе змінилось. У сьомому класі літери стали кострубаті, як підлітки…а ще зовсім не рівними і негарними. Та мене це не засмучувало, бо десь прочитала, що в усіх інтелектуалів бридкий почерк. Або ще…Коли людські думки випереджають набагато письмо вперед, тоді букви лягають не дуже рівно на папері…І тоді я з гордістю подумала, що раз почерк у мене такий – значить я просто інтелектуалка!
Але це не про це…
Я сьогодні написала тобі листа…Писала про різні речі, про те, що закінчується серпень, а ми таки не зустрілись з тобою. Серпень має властивість закінчуватись дуже довго…Осінь ніколи не наступає зненацька. Осінь приходить поволі, легеньким кроком, ніби боїться сполохати теплі мрії кожної людини…Мрії про щастя та майбутнє…Вона приходить так, щоб людина не зрозуміла, що це кінець. Вона сипле кольоровими айстрами, котиться яблуками і навіть, коли сипле дрібним дощем – ми ще сподіваємся на літо…Ну хоча б бабине…
Я сьогодні написала тобі листа. В ньому все спокійно. Нема отих любовних надривів, суму і сповіді про кохання. Я просто написала, що якби не зустріла колись тебе, то не видала б своєї першої книжки…Бо сум за тобою змусив мене щось робити…і бути зайнятою настільки, щоб у осінні дні мало думати про тебе…Треба ж було себе кудись подіти…Я б не зробила гарних світлин…А їх роблять для того, щоб залишитись назавжди молодою, а ще красивою…З надією на те, що колись мої внуки покажуть пальчиком на пожовклу фотографію і скажуть: «От бацис? Це моя бабуся! Яка молода і класива!» І це буде тоді найбільшим щастям у житті! Бо найбільше щастя – дочекатися онуків…Бачити їх круглі радісні очі, які розглядають пожовклу фотографію…А на фотографії ти молода і красива…
А ще я відростила довге волосся. Бо хотіла бути для тебе молодою і чарівною. Бо жінки з довгим волоссям магнетично приваблюють чоловіків…Жіночністю, здоров’ям, красою…А ще волоссям можна захистити своє потомство…
Я не надішлю тобі цього листа. Таких листів не надсилають…Такі листи ховають у чарівних дерев’яних скриньках, різьблених вправними руками карпатських різьбярів…Тільки у глибокій старості відкривають ті скриньки, щоб ще раз перечитати листа і згадати музику львівської осені і оту неповторну зустріч, яка залишається жити у чарівній скриньці…
Бо куди ж надсилати листа, коли він адресований ЩАСТЮ?