« В пустелі сизих вечорів...»
Л. Костенко
За туманами сивого ранку
і за мрякою сірого дня
заглядаю за білу фіранку,
де чекає на мене рідня,
ще буває... і я вечорами
прилітаю побачити їх,
постою і собі біля мами
і зійду на високий поріг,
і почую, – перекотиполе,
де ти нині блукаєш один
як чужий неприкаяний син?
Ой, не буде такого ніколи...
то не я запізнився зі школи
і нема перелазу за тин.
