Серце, ти ніби знало,
Що сильно так боліло наперед,
А зараз просто задихаєшся сльозами,
Здається ще удар, а далі - смерть.
Не вистачає слів, щоб огорнути думку,
Рвуть мозок на шмаття буремні почуття.
Не йде до розуму стара як світ наука,
Щоб знов нікого не впускати у життя.
Кохання вщент отруєне брехнею,
Я - лиш самотності доступний замінник.
А так - сміття, присипане землею,
Ніхто і не помітить, що я зник.
І серце калатає все сильніше,
Щось ріже, ніби встромляють ножі,
Війна, любов, підступність й зради інших...
І поступово в темряву іду на самоті.