Життя за дивом пізнається,
без дива – то не є життя.
Якщо в собі себе відтяв,
одна частина продається.
І сам не знаєш, де то гірша
і не вгадаєш далі шлях
до тих винагород та блях,
чи до останнього рядка із вірша.
І все життя ідеш до дива
за кроком крок, не відстаєш,
аж поки світ ще впізнаєш:
чи сльози то, чи Божа злива…
І як мені того не знати,
що диво – кожен – то є сам
і нива, і вишневий сад,
і та країна, що є мати…
Чого ж язичник, син великий
я впрігся в віру не свою,
мордуюсь в пеклі, впізнаю
не лики, а попівські пики –
тій віри диво, де на горе
мою – на стомленій землі
у несвідомості в імлі –
хрестом антихрист
душу оре…
Чи див тоді не вистачало,
як я молився чудесам,
що сам створив і пестив сам…
І то було життя начало
без тлі-чужинця пустобреха,
без іудея із хрестом,
що сів за Бога на престол,
без візантійця і без грека –
тих, рідній вірі ворогів,
що йшли в раби
з хрестом в сЕй світ…
А Бог один,
і Бог той – Всесвіт,
і інших
не було богів.
Листопад 2006 р.
