ПОСТРІЛ
Доля – снайпер. Б’є розривними…
У мощі цілить й в душу поміж ними.
І ти – уже не я, і “ми” – геть не для нас.
Лиш мить одна – і все поглинув час.
Прицільний постріл – стали крижаними
Очі квітучих мрій; слова – чомусь німими,
А поцілунок – пустка вже, зхолоджене тепло́
І світ, колись чуттєвий, – збайдужіле скло.
Розсиплеться ураз в ніщо тоді дрібними
Осколками усе в “було́”, загострено крихкими,
Відлунням згадки – криком в порожнечу
Мізерних дум про тво́ю з мене втечу.
Життя скуйовдилось у кулю, мерлі ночі-днини
І марнота у відчаї здуси́ла в жмут тонкими
Струнами дих: так давній кат рубав без вороття
Надії жертв на Бога – в шанс на майбуття.
Павло Гай-Нижник5 вересня 2022 р.
