Зів'явші квіти біля хати,
Хатину ту покинуло життя.
У хвилину скрутну все тихо стало,
І вітер ніжно всі сумніви розвіяв мої.
Війна надворі,
Та мов божевільний танець лишилась вона:
Паркет чистіше краплі спирту,
Змінився морем людської крові,
Та стіни розфарбовані благанням до богів.
Ті стогони лишилися навіки тут зі мною,
Ще досі бачу тінь,
Яка слідкує тут за мною,
Та плаче кожну ніч вона зі мною.
Закриваю вже я очі знову,
Чуючи душу ту,
Що фарбувала стіни болем,
Що стогнала в самоті.
