Допоки гриміло тут, поки пекельно ревло,
сходило сонце із попелу, небо спливало димами,
світ прозрівав, як засліплений Богом Павло,
Бог заклякав над полишеними домами.
Сторожко і вирішально чиргикав замок:
— Прага чи Мюнхен, Кошице чи Варшава...
Та сонце під вечір закочувалось під килимок,
а серце щоночі востаннє у сон вирушало —
гупало ніжно, звитяжно і, попри громи,
глибшим за море ставало, за греблю міцнішим.
Павло дивувався,
Бог усміхався.
На мить
сяяла тиша.
27.04.2022
