ЧОМУ МЕНІ СОРОМНО СЛУХАТИ ГІМН
...Передбачаю реакцію майже кожної людини, яка прочитала такі "ганебні" слова. Сперечатися... не бачу сенсу. Але поспішаю заявити, що не варто робити висновок про мою публікацію на основі такого провокаційного підзаголовку. Я, більше ніж впевнений в тому, що ставлення і до мого звернення до читача, і до мене, кардинально зміниться після того, як увесь текст буде дочитаний до кінця.
Насамперед хочу звернутися до колег по перу – членів нашого клубу. Ті, хто знайомі з моєю творчістю, скоріш за все – давно помітили, що крім жартівливо-іронічних мініатюр, я публікував далеко не ліричні твори, а філософські вірші, які були реакцією на будь-які подіїї політичного характеру. І от сталася подія не державного масштабу, а світового! Війна... І тут, після довгого мовчання – у відповідь на цю подію, я видаю щось не в тему. Та більш того – на перший погляд, створюю прямо-таки якийсь замах на державну святиню. Що ж з цього приводу я хочу зазначити. По-перше: гадаю що крім мене, і так багато авторів, якщо – не всі, висвітлюють військову тему у своїх творах. По-друге: в мене творча криза...
Ну от... ви прочитали слова, які пояснюють моє попереднє мовчання і подумали що причиною цього, є саме війна. Так от, всі, хто стежили за моїми публікаціями, добре знають, що остання з них відбулася 14 лютого (!), тобто за 10 днів до війни. Тож, цей факт свідчить про зовсім інші причини кризи. З цього приводу, я просто змушений дещо пояснити. Не хочу вдаватися в подробиці, але заблокувала мою творчу діяльність проблема зі здоров'ям. І якби тільки одна... Вже багато років я спостерігаючи за станом свого здоров'я, помітив деяку закономірність. Як тільки я виїжджаю до теплих країв, та хоч якийсь час знаходжусь біля будь-якого моря, – як не дивно, відчуваю себе абсолютно здоровим. І варто лише повернутися в моє рідне місто Київ... все! Поступово мій стан погіршується і ніякі ліки не можуть цьому завадити. Отже, з цієї причини ми з дружиною вирішили перебратися на так зване ПМЖ на якесь узбережжя, де не буває зими, тим більш, що ми вже пенсіонери. Одним словом, з наведених причин, мені стало не до творчості, але...
Війна зруйнувала наші плани. Здавалося б, тут нашу проблему могла б вирішити евакуація, та якось все складається всупереч нашим задумам і бажанням. От і залишаюсь я в Україні зі своїм "здоров'ям" та станом, у якому не те що не складаються ніякі твори, а навіть немає натхнення коментувати твори колег. На додаток до мого стану глибокої депресії, на мене тисне усвідомлення того, що я не можу стати на захист своєї держави! Єдине, на що я зараз спроможний, – постійно дивитися новини та зведення з фронту, переживати усі страждання народу, подумки воювати з нашою армією та повсякденно... слухати наш державний гімн...
І от, нарешті, я й підійшов до відповіді на питання – чому мені соромно це чути.
Гадаю, усім відомо, що собою являє гімн України. Та все ж – це перші шість рядків пісні П. Чубинського на музику М. Вербицького. Взагалі, я не маю нічого проти цього твору як – просто пісні. Але ж як гімн держави... тут, мабуть, варто утриматись від емоцій та без упереджень перейти до аналізу змісту. Отже перший рядок:
"Ще не вмерла України і слава, і воля"
Висновок: вони вмирають! – і слава і воля! Але поки... ще не вмерли. Добре хоч в гімні на відміну від оригіналу вірша, слово "Україна" замінили на "України"...
Йдемо далі:
"Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля"
Висновок: виходить – доля, таки, усміхнеться... колись... в невідомому майбутньому... можливо перед тим, як помруть слава і воля. А ми... поки молодії, житимемо лише цією надією...
А тим часом, співаємо наступний рядок:
"Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці"
Висновок: звідки таке поняття, що роса на сонці – гине? Якщо її не вип'є якась комаха, чи не здує вітер, то вона випарується, або простіше – висохне. Тож виходить, що вороги на нашій землі просто всохнуть... мабуть від спраги. Та й дійсно – навіщо з ними воювати? Просто не давати їм пити і все! Перемога гарантована без втрат! Тим більше – хіба ж вони такі страшні для нас? Вони дуже милі, лагідні, безневинні... А інакше чому вони саме "воріженьки", а не ВОРОГИ?
...Переходимо до іншого рядка:
"Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці"
Висновок: ми поки-що не пануєм... не тільки у своїй державі, а навіть і у "сторонці"! Чому? Відповідь на мові ворога: "мы нервно курим в сторонке"… поки вороги сохнуть… на сонці...
Передостанній рядок гімну співаємо з радісним натхненням:
"Душу й тіло ми положим за нашу свободу"
Висновок: ну, звісно, що ми живемо в неволі, тобто – у вічній залежності від Росії. А жити в свободі… хіба це не мрія кожного українця у різні часи? Та от з гімну виходить, що ми прагнемо свободи ціною своєї смерті. Чи може існує якесь місце, куди можна покласти душу й тіло так, щоб залишитися живим і мати вічну свободу? Гадаю, якщо продати душу дияволу, то заодно відданим тілом ще можна покористуватися.
І нарешті останній рядок державного гімну:
"І покажем, що ми, браття, козацького роду"
Висновок: я, чесно кажучи, не знаю – як ми це можемо показати. Невже, приблизно так, як колись М. С. Хрущов хотів показати, не важливо кому – "Кузькіну мать"? Ну, добре... можливо якось покажемо, але... хто це – "ми"? Невже крім мене ніхто не помітив, що в такому короткому тексті гімну – слово "браття" вживається аж тричі?! Може це просто випадкова тавтологія? Не буду заперечувати, що ці слова автор писав на основі нашої славетної історії. Але ось такий цікавий нюанс – майже всі підручники та посібники з історії України розповідають, що на Запорізькій Січі жінок не було! Отже... якщо все ж спробувати пофантазувати, то виходить, що ми, при чому – тільки чоловіки, можемо показати, що ми здатні жити без жінок – як запорізькі козаки! От тільки дивно, коли цей гімн співають наші жінки, або дівчата, невже поклавши руку на груди, вони відчувають себе тими самими братами з козацького роду?
А тепер загальний висновок. Усім нам знайомі гасла і відповіді на них – "Слава Україні!" – "Героям Слава", "Слава націїї!" – "Смерть ворогам!", "Україна!" – "Понад усе!". Гадаю – всі неодноразово чули, з яким піднесенням вигукуються ці слова. І от порівняйте їх зі співом державного гімну... ну це ж ні що інше, як заупокійна молитва.
Тож не дивно що наша багатостраждальна Україна, вже не перше десятиріччя – не живе, а виживає... Адже така доля для неї закладена саме словами гімну. Останні події в державі дуже наглядно це демонструють. А з чого все починалося? З розпадом союзу незалежність просто впала нам в руки майже без боротьби. Це трапилось тому, що нинішньго гімну ніхто до цього не співав. Бо він ще не був атрибутом держави. Але його офіційно затвердили і почали співати при будь-якій нагоді. Які це мало наслідки? – перша безкровна революція... помаранчева. Далі гімн співали ще частіше і завзятіше. Результат – друга революція Гідності... вже кривава. Та й наслідки прийшли не менш криваві – затяжна гібридна війна з втратою територій. Але й після цього гімн став майже частиною нашого життя. Що ми з цього маємо – тепер відчув на собі кожен громадянин нашої держави. Нажаль, ті, хто вже положили душу й тіло за нашу свободу, скоріш за все, так і не встигли зрозуміти, що смерть була притягнута саме цими словами.
Нарешті я хочу зазначити, що свої думки щодо змісту гімну, я довго вважав дуже унікальними. Але якось я вирішив "заГуглити" цю тему і... виявляється я таки маю немало однодумців! Та що вже казати про статті і петиції до президента про цю проблему, коли я декілька днів тому, побачив в інтернеті вірш-альтернативу нашому гімну. І автор пропонував читачам визнати новий текст як новий офіційний гімн України! Мало того – після тексту були тисячі лайків, а коментарі рясніли словами підтримки... Як на це відреагував я? – Та ніяк. Просто в тому тексті всі слова нашого гімну були просто замінені словами з протилежним значенням. А я вважаю, що в насправді новому тексті повинні бути слова, які підносять нашу країну на недосяжний ніким рівень! Крім того нові слова повинні доносити до людства миролюбність нашої держави, а не погрози ворогам. І головне – вдячність всім народам світу за підтримку нас у війні з агресором...
І от я підійшов до того, щоб запропонувати свій варіант тексту державного гімну. При цьому, музику, до якої звик увесь народ, можна залишити незмінною. Цей текст – мій посильний внесок в боротьбу України за справжню незалежність, який я написав ще 8-го березня 2022 року. На початку я гадав, що поспішати з його публікацією – не слід, бо такі слова можуть звучати доречно тільки після нашої перемоги... Та після деяких роздумів, я вирішив, що може новий гімн може посприяти прискоренню перемоги. Тож представляю як альтернативний варіант, нові слова, для початку, на суд громадськості, а далі – на розгляд нашій владі.
****************************************
Схо́дить як зоря над Світом – велич України,
Людству із палким привітом наша пісня лине.
Розквітай у щасті й мирі наймогутніша держава,
Побажання всім народам щирі і Героям Слава!
Хай же майорить над нами, прапор жовто-синій
І лунанає завжди над ланами – Слава Україні!
*****************************************
© Сергій Лютий * Українська Весна 2022 року
P.S. Передбачаючи деякі зауваження до тексту, даю пояснення 1."Побажання всім народам" – за замовчуванням виключає народ Росії", а заодно і привіт її громадянам не потрібен. 2. Вираз "прапор жовто-синій" з точки зору опису державних символів, можна вважати некоректним, бо правильною є послідовність кольорів з верху до низу. Але якщо цей принцип застосувати до гімну, то буде втрачено риму. Та крім того, аналогічне позначення кольорів прапора використовую не я перший... Згадайте вірш Володимира Сосюри: "Бій відлунав. Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов".
Звуковий файл записаний не професійно і не в студійних умовах, та тільки для того, щоб було зрозуміло, що він відповідає стандартному мотиву. Сприйматися на слух він може не дуже артистично, але кращого виконавця, нажаль, знайти не вдалося.
...(Аудіо-файл тимчасово видалений)
Звернення до тих, хто наважиться коментувати цю публікацію... Ні, це не прохання – робити максимальний перепост у соцмережах. Це моє попереднє прохання вибачити мене за те, що відповідей на коментарі від мене не буде... Пояснення просте: зараз будь-який набір тексту мені дається дуже тяжко... і фізично і морально. До прикладу – все що ви прочитали за декілька хвилин, я писав... декілька тижнів. І от ще що: хочу запропонувати для ознайомлення цікаву статтю іншого автора... для прикладу паралельності думок, щодо існуючого державного гімну. Доречі з цієі статті можна дізнатися і про історію його виникнення...
https://pvg.in.ua/2006/10/31/kto-napishet-novyiy-gimn-ukrainyi/
Допис від 7 квітня 2022 р.
Отже... як я і попереджав, індивідуальні відповіді на кожний коментар, я не давав. Але прочитавши їх, я зрозумів, що загальну відповідь написати, таки потрібно.
Перед усім, хочу зазначити що, на багато читачів-членів клубу я і не розраховував. Просто, за багато років наш клуб перетворився на "прохідний двір", в який поети заходять лише задля публікації власних віршів. Але, чому я все ж наважився на свою публікацію саме тут? Так от, статистичні дані кожен раз показують – скільки незареєстрованих гостей прочитали твір... Конкретніше про це – далі.
А поки хочу процитувати початок цієї публікації: "...Передбачаю реакцію майже кожної людини, яка прочитала такі "ганебні" слова. Сперечатися... не бачу сенсу. Але поспішаю заявити, що не варто робити висновок про мою публікацію на основі такого провокаційного підзаголовку. Я, більше ніж впевнений в тому, що ставлення і до мого звернення до читача, і до мене, кардинально зміниться після того, як увесь текст буде дочитаний до кінця." Що ж... до кінця все прочитав лише один колега. Відповідно – єдина людина з клубу зрозуміла мої думки. Його лаконічного коментаря для мене більше ніж достатньо. А далі... заходить на мою сторінку такий собі поетик... Володимир Кепич... Ні, ну, він себе вважає поетом... хоча пише він в мало кому цікавому стилі – хайку. Це такий набір слів без рими в три рядочки. Крім того – ще якісь посередні мініатюрки. І хоч одноклубників-читачів його перлів – одиниці, як і творів, які хтось додає у обране, але ж самих творів... більше тисячі!!! І от... цей прихильник власної лаконічності, не знаю скільки рядків моєї публікації він прочитав, виклав коментар у своєму стилі – аж два слова! Причому він навіть полінувався скористатися словником для перекладу іншомовного слова, подумавши що, одна українська літера вирішує все! А вийшло, що його куций коментар стверджує що, – велич України, її слава та могутність, державний прапор і Слава Героям – "брєд"! А от я б сказав, що під таке визначення більш підходить якась невідома мені "mayadeva" зі своїм недолугим текстом. Ну, і сперечатися з такими коментаторами – псевдопатріотами... дійсно – немає сенсу.
Далі йде цікавий коментар автора "Елена Марс". Відповідаючи на нього, я можу підтвердити лише єдине: так, текстів до пісень я не писав ніколи. Більш того – я навіть не співак! Але буває, іноді підспівую пісні, які мені подобаються. І от, маючи слух, але не маючи співацького голосу, я таки проспівав свої слова... Ті, хто почули, сказали що це звучало як діючий гімн. І все ж запис свого співу я тут залишати не ризикнув. Ну, не артист я і все тут! А от з Вашого вислову, пані Елена, – "Отже, перш ніж робити такі серйозні пропозиції, треба мати якісь мінімальні знання в конкретній ситуації. Вибачте, в вас їх немає." – я не зрозумів, про яку конкретну ситуацію йдеться? Якщо Ви маєте на увазі мою пропозицію нового тексту, то я запропонував лише варіант (!) нового гімну, причому, без вимоги його прийняття. Ви можете запропонувати кращий варіант? Будь ласка! Хіба я заперечую? Так от Ваше ствердження, що є більш достойні варіанти... це лише пусті слова, бо ніяких посилань на ці варіанти я не побачив. Та й Ваше пророцтво, яким починається Ваш коментар... вибачте, але в Вас немє такого таланту. Ну, от не сталося – як Ви гадали! Бо не врахували, що публікації крім членів клубу доступні широкому колу читачів і поза межами клубу. І звідки Вам знати про мої можливості в просуванні моєї пропозиціїї. Отже, якщо Ви слідкуєте за новинами, то могли дізнатися про те, що саме 2-го квітня президент України відхилив пропозицію депутатів змінити текст гімну! Так-так, депутати донесли до президента тільки таку пропозицію, наперед розуміючи – якщо згоди не буде, то немає сенсу пропонувати до розгляду і текст. Тобто відхилення пропозиції було не через зміст тексту! Але якби мій текст президент і розглянув би, то... як виходить з його слів, – "...чи зараз такий час, що можна міняти гімн?", текст навряд був би затверджений, бо дійсно, як я і зазначив вище, він більше підходить країні, яка стала реальним переможцем у війні!
І нарешті моя остання реакція на останній коментар. Шановний Master-capt, прочитавши перший рядок Вашого коментаря, я уявив Вас на фронті, в перших рядах бійців, які... якщо вірити Вам, просто-таки мріють померти тільки тому, що за слова гімну 150 років помирали наші предки! Ще уявляю, як Ви, у перерві між боями, сидите в бліндажі, за монітором-кубиком і набираєте текст коментаря в Операційній Системі Windows-95, бо це ж у свій час стало революцією в інформатиці! Скільки тоді людей раділо переходу з MS-DOS на графічний інтерфейс! Хіба таке можливо забути? Ні! Ці скрепи повинні залишитися з Вами назавжди! А щось сучасне... то все від лукавого...
Гадаю, що не помилюсь, вважаючи що, завдяки людям з мисленням аналогічним Вашому, наша країна з початку війни в 2014 році, ніяк не нарощувала свій оборонний потенціал! А навіщо? В нас же є гімн, в якому сказано, що воріженьки просто згинуть... як роса на сонці.
Дуже прикро, що Ви, благаючи мене вчитатися в слова древнього гімну, не вчиталися в мій детальний аналіз цих слів... А! Таки забув! Вам не до цього! Ви ж воюєте, в надіі – за нашу свободу – положити душу й тіло...
ID:
943707
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Політичний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.04.2022 13:42:34
© дата внесення змiн: 07.04.2022 03:21:42
автор: C.GREY
Вкажіть причину вашої скарги
|
