А знаєте, що вірші вже не ті,
Грудками в горлі рветься кожне слово,
З колін до неба в тихім каятті,
Про сьогодення, що прийшло раптово.
Нема метафор, милозвучних рим,
Без порівнянь, склади всі кострубаті,
Сльозами змитий театральний грим…
Прийшли в мій край недолюдки прокляті.
Слова немов замочені в крові,
В нестерпнім болю, в неземному жалі,
Волають душі мертві і живі,
О, Боженько, що далі буде з нами?
Це не поезія… Охриплий крик душі,
Безмежний зміст: три крапки, або кома,
Але вони - нескорений рушій,
Всім нам, хто залишився в себе вдома.
21.03.2022