(написала для Богдани)
Чемні сірники-брати,
Дружно, як солдати,
Помагали кожен день
Страви готувати.
Кожен мав червоний шлем,
Виглядав красиво,
А коли ішов на смерть –
Відбувалось диво:
Вогник звідкись виникав,
(Що тут говорити?)
І у кухні починав,
Смажити й варити…
Жив малесенький сірник,
Тихий і худенький,
До порядку завжди звик
Помічник для неньки.
Та колись мала рука,
Знайшла їх хатинку
(Не догледіли батьки,
Щось свою дитинку.)
Чирк та чирк і спокій зник,
Трішки задиміло,
Їдким димом затягло
І тихенько тліло.
І слухняний сірничок,
Не з своєї волі,
Опинився без шолома,
Як солдат у полі.
Бо гарячі язики
Стали панувати:
Нема кухні і плити,
І немає хати…
Дуже часто так бува,
Коли сірничина,
Спричинила шкоду всім,
А у тім причина:
Що батьки не пояснили,
Для дочки чи сина,
І пожежу влаштувала
Їх мала дитина.
А безпеки научать –
То важлива справа!
Щоби знали: сірники –
Дітям не забава!
14.02.2021