***
Дивиться одна на одного,
дивиться один на одну -
отак стоять дві таємниці.
"Коли я буду у глибокій старості, згадуватиму твої очі.
Літні.
І таємниці, що були між мною та ними.
Сумуватиму, але ні за чим не жалітиму",- каже одна і сміється:
"...Добре, що я ще не стара - можу не згадувати, а бачити твої очі і таємниці, що є між мною та ними.
Але ж чи надовго?
На якусь мить.
Завтра ми розійдемося в інші світи:
Ти - до своїх дівчат, до їх ніжності, за якою ти голодуєш, але її не нап'єшся, доки не зустрінеш жінку, у дотиках якої нарешті перестанеш почуватися самотнім.
Я - до свого неба, яке знає про все, що було чи є, адже воно завжди наді мною, проте мовчить до мене віками, бо воно ж небо і висить над моєю головою, щоб я знала правду своєї самотності.
Такі схожі, але абсолютно різні світи, що ніколи не перетнуться. Що один одному не належать.
Але коли почне танути сніг за 5, чи 10, чи 30 років,
можливо,
ти згадаєш мої очі.
Блакитні.
І таємниці, що були між тобою і ними.
Але зараз ти молодий.
Ти можеш не згадувати, а бачити мої очі і таємниці, що є між тобою та ними.
Але чи ж надовго?
На одну мить".
Отак стоїмо, дві таємниці,
І дивимося одна на одного, один на одну
Не в силі відгадати...