Знову небо заплаче дощами,
Журавлями печаль защемить...
Знову осінь Диметри сльозами
Вимиває із неба блакить.
Знову осінь, знов палимо листя.
Знову зрушилась часу спіраль.
Знов калина в червонім намисті
Загорнулася в жовту вуаль...
А думки коло тебе кружляють,
Як лелеки навколо гнізда,
Хоч усе розуміють і знають:
Час минає - тече, як вода...
Серед безліч зірок і галактик
Загубилися наші світи -
"Я" - ніяк невиправний романтик,
І далека, замріяна - "Ти".
Прекрасний, ностальгійний вірш, пане Анатолію. Тільки у третьому куплеті, третьому рядку я б трохи змінила, бо збивається наголос. "Хоч і все розуміють, і знають:"
"Час минає -",так,на жаль дуже швидко...
Дуже скучила за твоєю пречудовою лірикою.Радію що читаю знову,дякую,Анатолію !!!
Тепла,добра і затишку твоєму романтичному серденьку!!!