Гафійці вісім. Гафійка - "даун"
й новенька зіронька інтернату.
Весною в парку убили маму.
Тому Гафійка чекає тата.
Він дуже близько, хоч так далеко.
Він не залишить малу комашку.
Він купить доці смачні цукерки,
а не собі запітнілу пляшку...
І сни Гафійчині білі-білі,
Там теплі води, солодкі цьоми.
Там Бог - чи тато? - в чаднім похміллі
рахує градуси й хромосоми.
Будує зайчик - живіт із вати -
кривенькі храми, крихкі колони...
Гафійка дзвонить з під-ковдри татові
по іграшковому телефону.
Слова - калічки - малі мурашки
китайський пластик, і вогник блима.
Забрали Кольку, Володьку, Сашку...
- Тат, забери мене... Забери ме...
Написано классно.Талантливо. Но даже не за это благодарить хочется. А за то, что пропустили через себя чужую боль. Большинство ведь брезгливо отвернётся, верно? Пусть посмотрят хотя бы благодаря этим стихам. Как-то так. Спасибо!
обожнюю сонячних людей! та проблема, яку ви описали в творі, не лише Гафійчина, а усіх сиріт. може, навіть сонячній дівчинці легше сприймати ситуацію завдяки своєму позитивному мисленню і любові до оточення. вона не переллється у ненависть. класний твір.