Коли мені було майже десять років по сусідству у Марунденків народився маленький хлопчик. В перший же день коли його привезли додому ми пішли на познавання. Поки дорослі сиділи за столами і бажали новонародженому усіляких гараздів, Сашко – тато хлопчика повів мене до маленького Жені. Він був дуже малесенький, але за ним було цікаво спостерігати. Саме тоді мене запросили приходити глядіти Женю.
Пропозицією я скористалася вже наступного дня. Я приходила, колисала, забавляла, носила по кімнаті, говорила до нього, співала колискові, а він слухав і реагував. Женя до мене швидко звик і коли я приходила, то він радів і посміхався. Його мама – Свєта не боялася залишити дитину зі мною на певний час, поки їй потрібно було виконати якісь домашні справи. А з ним гралася, перевдягала, коли було потрібно, заспокоювала, коли нападали на нього плачі.
З моря Жені я привозила торохтушки, пустушки, персики та виноград.
Навіть коли була шкільна пора, то на вихідних я знаходила час, щоб піти до Жені. Так тривало більше року, згодом часу в мене стало менше, а Женя став дуже активним в непосидючим, так що впоратись мені з ним було не просто. Коли він подорослішав, то приходив до мене з Вовою Бахмачевим щоб я їх підстригла.
Був цікавий випадок, коли ми з Жениним класом готували вальс на випускний, то Женя почав відволікатися і бешкетувати. Я йому зробила зауваження, що негарно так чинити сусідові, якого я гляділа. А він відпалив: «Так це що? Ви мене і голим бачили?» Після його фрази вже ніхто не продовжував репетицію, бо голосного сміху його однокласників не можна було зупинити.
Женя виріс у кремезного чорнявого парубка, який щоразу чемно і приязно вітається, ніби пам’ятає скільки часу його дитинства я намагалася його виховувати.
Інно,мені цікаво читати Ваші оповіді, бо я відразу ж згадую щось своє і мені від цього стає приємно! Я теж була нянькою сусідського хлопчика Василька, якось може я про нього й напишу...
