Одного літнього ранку дуже рано мене розбудив дідусь. Він збирався їхати за село, щоб знайти в ярах та лісах місця, де є соковита хороша трава на сіно, а заразом подивиться чи є гриби вже? Я грибник з дитинства і тому навіть ранній підйом поступався перед можливістю побувати на тихому полюванні. Дідусь сказав щоб я добре снідала, і ловко вдягалася, бо їдемо на довго, а там можуть бути комарі.
Я швидко зібралася і ми вирушили: дідусь на своєму зеленому велосипеді, а я «Аистом». Виїхали за село, далі на Винницькій через місток, об’їхали шовковицю і по гребельці перевели велосипеди на іншу сторону до поля. Після дощів на грунтовій дорозі було дуже багато калюж, тому час від часу ми зупинялися щоб оминути грязь. Такі незручності були дріб’язковими, порівнюючи з можливістю назбирати грибів.
Шлях наш лежав між полів де росла ще зелена пшениця, листаті висапувані буряки, жовтоголові соняшники, ароматна гречка. Коли доїхали до Лазькової, спочатку заховали в хащах велосипеди і пішли розвідувати територію.
На нашому боці траплялися величезні галявини соковитої трави, яка підходить для сіна, вони постилалися від поля, аж до річечки, що розділяла ліс на два боки. Все було добре, та нажаль навіть поганки там не росло. В лісі було волого, сиро, що навіть чоботи трішки тонули і скобзалися. Дерева і кущі були заплутані павутинками, вороже дзижчали комарі погрожуючи нам своїми укусами. Ми продовжували шукати, але марно.
Коли повернулися назад до велосипедів, дідусь запропонував перейти на інший бік лісу, може там що знайдемо. І справді, через кілька метрів я знайшла піддубня, молоденького, м’ясистого, який був просто переді мною. Радості не було меж і дідусь порадив краще дивитися в сухій траві. А там і великі і малі, і по одному і купами. За мить сумка грибів була повна. А грибів ще більше почало знаходитись. В другу торбу потрапили дощовики і печериці і бабки, синяки і решіточки. У дідуся теж дві сумки були повні. Свої здобутки ми віднесли до транспорту і заховали в кущах, а самі повернулися вже з мішком. Величезні, наче брилі піддубні були один біля одного і ми швидко наповнювали мішок цими велетнями.
Раптом в гущавині лісу ми почули тріск гілок. Я завмерла і страшенно злякалася. Все тому що по дорозі дідусь розповідав, що тут водяться і лисиці і вовки, і бобри і лосі. Між грибами траплялися сліди косуль та розриті місця де гриблись дикі кабани. Але почули людський голос. Виявляється односельчанин дід Володька Мосул у кирзових чоботях теж ходив цим лісом з повною торбою грибів. Поки вони поговорили з дідусем, я дозбирала мішка грибами і ми рушили додому.
У дідуся на багажнику був прив’язаний мішок на рулі дві сумки, я теж дві сумки везла на своєму велосипеді. Було важко, сумки заносили в різні боки, але ж скільки радості! Вдома всі чистили наші трофеї до вечора, а вже наступного ранку тато з дідусем поїхали в Лазькову косити траву на сіно.
Через кілька днів вже машиною ми поїхали в той ліс. Коли перевернули сіно пішли на наші грибні місця, але ліс ніби підмінили і ми нічого там більше не знайшли. Минуло багато років, а я ще й досі пам’ятаю, як ми їздили з дідусем в Лазькову по гриби.
