У нашому класі було сім хлопців. Зазвичай, дівчата з хлопцями не товаришували, у кожного була своя компанія і свої інтереси, але з деякими хлопцями мені було цікавіше і простіше спілкуватися ніж з однокласницями.
Штаєр Денис – мій родич, чотириюрідний брат. Чорнявий хлопчик маленького зросту, але дуже допитливий і старанний. Він цікавився іноземними мовами навіть будучи в початковій школі ( англійську раніше вивчали з п’ятого класу).
Любчик Целеп – наш математик, я з ним спілкувалася більше поза школою. Часто після уроків ми з ним ходили в клуб до наших мам. Інколи в бібліотеці вчили уроки, інколи блукали між книжкових полиць в пошуках цікавої літератури, інколи він допомагав мені розмальовувати вбрання паперовим лялечкам.
Після першого класу Любчик зі своєю мамою з нами їздили в Бахчисарай. Ми їхали до тьоті Олі, а Любчик до свого дядька Володьки, який був провідником, і якраз в той час був у рейсі, тому ми всі жили в моїх родичів і звідти їздили на море. Багато цікавих пригод тоді відбулося, які нас здружили.
Пізніше спільні інтереси з’явилися в мене з Дімою Коломійцем, бо ми разом ходили в музичну школу, обговорювали завдання з інструменту, сольфеджіо та музичної літератури, що для інших однокласників було китайською грамотою. Коли мені додому провели телефон, то щодня м з ним зідзвонювалися, не пам’ятаю про що можна було говорити, але факт є факт. Разом з Дімою пізніше ми вперше куштували суху мівіну, незвичний продукт для тих давніх часів. І дивувалися куди ж виробник подів курку. Яка намальована на пакуванні.
З іншими хлопцями я не сварилася, але і особливої дружби в нас не було. У четвертому класі, я дізналася, що в мене закохався однокласник Максим Ситник. Я навіть не уявляла, як реагувати на цю інформацію, що однокласники по черзі мені переказували по секрету. Як так можна? Він же майже на рік мене менший! Це не припустимо! На якомусь родинному святі ми з максимом інсценізували пісню «Ой, куди їдеш, Явтуше!» Я співала а він майстерно грав роль. Після свята казав, що як одружиться зі мною, то запряже Машку (їхню кобилу), сам їхатиме возом на гармошці гратиме, а я буду співати. Але щось в дитячих почуттях не склалося. Був і більш пізній прояв почуттів у восьмому- дев’ятому класі, але нічого з цього не вийшло. А от наш пес названий Максом, в честь однокласника прожив більше п’ятнадцяти років.
Через багато років Ситник Максим запросив мене на своє весілля. А рівно через шість років запросила я його на своє. Це єдиний однокласник, який був у мене на весіллі.
(* - на фото фрагмент з інсценізації пісні, з цим номером ми з Максимов виступали разів двадцять)
