В другому класі ми почали ходити на групу продовженого дня. Молоденька вихователька Тетяна Іриніївна виховувала нас після уроків. Забирала нас зі старої школи і по двоє вела в їдальню. Ми цілу дорогу билися за право триматися за руку вчительки, особливо Віта та Інна не давали їй спокою.
Потім ми поверталися назад і починали вчити домашні завдання.
Найцікавіше було пізніше, коли вивчені уроки ховали в портфелі Тетяна Іриніївна роздавала нам листочки для розфарбовування. Це були принцеси, казкові герої, щоразу нові персонажі яких ми чекали щоразу. Вчителька привезла нам ляльки-рукавички для лялькового театру, і ми демонстрували казку «Ріпка».
Тетяна Іриніївна організовувала роботу до самого вечора, а батьки коли йшли з роботи нас забирали. Також на групі ми проводили репетиції слів до свят, грали і ігри, слухали цікаві розповіді про рослинний і тваринний світ.
А коли приходила зима то втримати нас в класі було просто не реально.
Ми всі бігли через дорогу, щоб покататися з гірки, щоб поскобзатИся на калюжі біля Єгоровича. Тоді Тетяна Іриніївна просто не могла знайти на нас управу. І кілька разів наш клас стояв ганьбився на загальношкільній лінійці з нахиленими головами і вислуховували які ми погані і неслухняні.
А ми ж просто діти. Хотілося обкачатись в снігу, закидати один одного сніжками, ліпити сніговика, так що кілька десятків мокрих рукавиць, просто не вміщалися біля гарячої грубки. Хотіли ми чи не хотіли, але чомусь виходили в нас якісь шкоди, то ми сварились, то мирились. Кипіло дитяче безтурботне життя, що лишило в душі приємний слід.
(* - на фото учні мого 2 класу з класоводом Чудновець Ольгою Іванівною та виховатилем групи продовженого дня Карач Тетяною Іриніївною , я з Людою посередині ряду)