Всі події веселі і сумні, що виникали в селі, завжди відбували вдома.
І щоб нагодувати людей, які прийдуть, потрібно було б готувати тиждень, без сну. Та для цього запрошували моторних сільських жіночок, що і нагодують і подадуть, і допоможуть господарям організувати таке важливе дійство.
Коли весілля, то всі родички, сусідки, подруги, куми були «в горшках».
Інколи налічувалося більше десятка куховарок і всім завжди була робота. У кухні, коридорі, у всіх кімнатах, прибудовах, під навісами, серед двору кипіло діло. Біля плити і біля печі, за всіма столами, але місця не вистачало, тому куховарки йшли до сусідів і там теж готували. Коли велике весілля, (а їх малими і не робили), то починали готуватися звечора в четвер.
Різали, кришили, чистили, варили, тушили, смажили, парили і все це розміщували по холодильниках та погребах і своїх, і сусідських. Відрами чистили овочі: картоплю, цибулю, моркву, буряки, часник... Каструлями робили салати: «Олів’є», «Хео-хе», окрошку, з капусти, з огірків та помідорів, та в тарілках мазали «Шубу», «Людмилу», «Мімозу», «Грибну поляну»…Чавунами тушили картоплю, голубці, пальчики, котлети, налисники, манники…А на солодке: кисілі, сметанники, птички, сніжки, торти, трубочки, горішки, грибочки, каштани… Кілька чотиривідерних каструль колотили солодкої води: і жовтої, й червоної й зеленої…яку хто пив, було видно по кольорових губах, бо барвники і есенції тоді були ядерні.
Досипали, й подавали, крутились і метушились, аж поки не помили всі тарілки і потім господарі відбували куховарок. Частували кожну, особисто дякували і вручали подарунок. В подарунку - хто що придумає, Постіль, рушник, платочок, відріз тканини, фартух. Бо така відповідальна робота відривала жінку від сім’ї і роботи на 4-5 днів, тому була щедро винагороджена.
Минув час все почали святкувати в ресторанах, де спеціально навчений персонал чітко і швидко виконував свою роботу. Але втратився сільський колорит. У ролі куховарки хіба що можна себе відчути в підготовці до храму, або сімейного застілля.
(* - на фото всі родичі "в куховарках" на весіллі у двоюрідної тітки)
Дуже цікаво читати і порівнювати, як це робилося в нас. Ви, Інночко, даєте прекрасні уроки з народознавства, адже це так цікаво, як проходили певні обряди в тій, чи іншій області! Пишіть, ми чекаємо продовження!
таку класну штукенцію ви задумали, Інно цікаво читати. думаю, що окремої розповіді ще весільні коровайниці заслужили. у нас, на Поліссі, то було якесь сакральне дійство! як ретельно і дбайливо готувався посуд для тіста, які вигадливі ідеї пропонувалися для прикрашання короваю. то зараз усілякі мастики і цукрові квіти, а тоді - кольорові паперові витинанки, наверх - «шишки» із прісного тіста з паперовими квітами. за тими короваями і шишками можна теж було визначити пафосність і «багатство»свята. і обов‘язково - пісні. як заведууууть! ех, гарні спогади. до речі, подекуди у віддалених від ресторанів селах ще ставлять брезентові намети з довгими рядами саморобних столів і лавиць
Дякую Вам, що читаєте...Інколи в нас дома пекли і печі короваї, мене в кімнату не пускала, бабуся з бабами які в мирі прожили довгі роки, щось хрестили, місили...пісень не співали, але бабуся дуже хвилювалася, щоб вдалися короваї, і спільне життя молодих. У нас короваї прикрашають калиною, барвінком, квітами безсмертник та суцільними червоними нитками без вузликів.
о, так, вдів і розлучених до тіста не пускали - обов‘язково жінки мусили бути щасливими! коли місили тісто - не співали, а коли рухалося, то й розмовляти забороняли - аби не сполохати. співали, коли прикрашали. барвінок теж пам‘ятаю, а от ниток... не знаю, цього не можу сказати. та що сторона - то свій звичай дякую, Інно, насолоду отримала