Їхні життя курсували у паралельних реальностях з різницею в одну годину. Між кожним промовленим словом була прірва у тисячі кілометрів. Різні міста, погодні умови та життя, які випадково перетнулися у просторі невловимої віртуальної реальності. Вона завжди скептично ставилася до кожного слова, прочитаного на екрані . Чомусь внутрішній голос підказував, що це може виявитися черговою виставкою довірливої уяви чи то пак надії. Ніхто і ніколи не зможе впевнено стверджували, що випадкове знайомство має наміри на подальші стосунки чи то більше навіть, емоції. Як на мене , то саме вони, емоції, є надто великою розкішшю нашого сучасного життя. Ми вдало навчилися імітувати радість, усмішки для селфі і закоханніть, жагу до життя, яку чомусь ототожнюємо з фінансовими досягненнями та номером оновленого смартфону.
Існує теорія про те,що протилежності притягуються неначе магніти. Дві абсолютно чужі людини намагаються заповнити порожнечі власних душ думками, звичками іншої людини, незалежно від того чи ця особа на відстані простягнутої руки чи за тисячі кілометрів, вдаючи близькість через екран монітору. Кожна історія цікава своїми деталями. Проте ніхто не знав, чи ці дві душі потребували взаємодоповнення чи підхоплювали загальнопоширену звичку абсолютної імітації .
Ранкові промені неквапливо шукали ключі від його квартири у своїх безкраїх сонячних кишенях. Вони намагалися не порушити тиші,що панувала у просторих кімнатах. Двері поволі відкривали обрії сутінкового коридору посеред якого стояли коричнені кросівки. Здавалося, що кожна шпарина квартири була заповнена морем. Його ледь вловимий аромат кружляв у пристрасно-шаленому танго з кавовим ароматом розсипаних вчора кавових зерен. Дрібні піщинки піску були забутими емігрантами на підошвах кросівок. Синій улюблений светр, джинси та тижнева втома робочого тижня вмостилися на краєчку стільця поруч з дверима. Ранок натякав на те,що вже саме час розпочинати вихідні, що обіцяли бути цікавими.
Вії тремтіли, вагаючись чи варто полишати той солодкий світ сновидінь і поринати у прохолодну реальність. Заспані очі кліпнули , рука ліниво вислизнула з під ковдри, аби увімкнути кондиціонер, витісняючи зимні настрої помешкання. Фіолетова подушка і м’якенька ковдра обережно огортала його тіло, надаючи можливість поніжитися ще декілька хвилин до того як відчути прохолоду ранкової підлоги під босими ногами . « Доброго ранку, Всесвіт! Спробуй мене здивувати сьогодні. Ну, починаємо новий день?». Запитання було адресоване порожній кімнаті,однак це зовсім не засмутило автора. Смачна і запашна кава у білому горнятку, величезний шматок хліба у компанії шоколадної пасти. Що може бути краще зранку,коли знаєш,що сьогодні денний ритм можна поставити на сповільнений режим і ловити кожен момент з насолодою.
Сіро-зелені очі досі були у полоні нічних сновидінь,але внутрішній голос підказував, що вже саме час, аби швидко вистрибнути з тепленького ліжка і вловити момент,щоб відчинити вікно на кухні, почути спів птахів, відчуваючи ранкову прохолоду на шкірі. Горнятко чаю з мелісою та лимоном, швидкий погляд на парк за вікном та легка усмішка з присмаком очікування. «Нехай твій день буде сповнений радості та усмішок, сонячним настроєм. Я знаю, що ти чудово проведеш цей день… Можливо на пляжі, спостерігаючи за хвилями та лінивими песиками на набережній … Можливо.. Однак я точно знаю, що ти посміхатимешся».Думки роїлися у голові, наче заклопотані мурахи, не дозволяючи зупинитися хоч на мить, аби дозволити сумнівам завітати на цей організований безлад. «Щоразу,коли я дивитимуся на море і океан я буду згадувати твої очі. І навіть, якщо хтось з'явиться у моєму житті я хочу дивитися на неї так само пильно та уважно як спостерігав за тобою під час наших відео діалогів». Серце відбивало божевільні ритми під мелодію,що лунала на телефоні, думки плуталися і так хотілося закрити очі, прокинувшись поруч з ним, побачити кароокий погляд , повіривши у диво.
«Сьогодні ти підеш до улюбленої кондитерської».
«Замовлю латте і шматок найсмачнішого «Червоного оксамиту»».
«Насолоджуватимешся ніжним кремом, мріятимеш і будеш боротися із сумнівами"
«Смачний сніданок, прогулянка. … Можливо, малюватимеш…»
Біле горнятко з кавою , хліб …. Чай з мелісою,парк за вікном …. Сотні думок на краю прірви у тисячі кілометрів та годинною різницею у часі. Їм не були потрібні гаджети, аби відчути настрій один одного, вгадати бажання чи сумніви… Вони шалено потребували дива…
ID:
867979
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.03.2020 15:53:56
© дата внесення змiн: 14.03.2020 16:15:07
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
