І
Гуляю в основному наодинці.
Компанії немає і – зима.
Нав'язуюся кожній українці,
а їх, дивуюсь, наче і нема.
Буває, усміхаюся дівчатам
і не зважаю на флюїди дам,
які уміють посилати матом
і обіцяють тільки-но фігвам.
Мені то що? Я шпацірую мощі,
і до усього поступово звик,
і не питаю у німих заїк,
чому у лісі, як на Красній площі,
існує окацаплений язик.
ІІ
Шановні фарисеї-пацифісти,
ви бачите, – попереду нас рать?
Так учать окаянні пофігісти
і залишки російської еліти,
яку чекає «родіна» і «мать».
Сучасники мої, самаритяни,
невже і ви на службі у орди
як деякі язичники-погани?
Уже навіщо лісові цигани,
а й ті – як не кацапи, то жиди.
ІІІ
Тут ні до чого капища Сінаю.
Ахейці пам’ятають про дари
данайців. Із далекої пори
історія і досі убиває.
Це не біда, що брата я не маю,
та лихо, що немає і сестри.
