Дозріли на вітах каштани,
Звільнились з колючих хатин,
І хміль зашарілий, з пошани,
В задумі схилився на тин.
Берези в шерензі, о диво!
Ховають в гіллі копійки,
Що кинула осінь примхливо,
Дарунок скупої руки.
А сонце веселе й не знає,
Що літо минуло давно,
Проміння своє посилає,
Мов тче золоте полотно.
Примхливій красуні плекає,
На придане щастя сувій,
В букет край дороги збирає:
Спориш, лободу, деревій.
Похмура така ікебана,
Та ще й для красуні…не те,
Бо скоро, навколо, ця панна,
Прикрасить усе в золоте…
08.09.2019
