Жила-була курочка. Дуже любила вона свою молоду господиню, і за те що та її не раз з пастки визволяла, коли курочка застрягала у щілинах під
парканом, і за те що від лисиці врятувала, жбурнувши у тую камінь, і за те що піклувалась за нею, і що у господині був дуже гарний голос.
Та господиня вийшла заміж і пішла жити до чоловіка в інше село. І все що залишилось із спогадів про господиню для курочки, так це віночок господині із польових квітів. Курочка перестала їсти, перестала нести яйця, лише сидить біля того віночка і сумує за господинею. Батьки молодої господині вже і махнули на ту курочку рукою, будь з нею що буде. А курочка все біля віночка господині і деколи подзьобує з нього квіточки.
Та от молода господиня навідалась в гості до батьків. Як побачила її курочка, то дуже зраділа, аж забігала по подвір*ю, махаючи крилами. А потім курочка забігла у сарай і знесла яєчко, шкаралупиння котрого було, мов намалювали на ньому квіти з тамтого віночка.
Здивувалися господарі, а молода господиня коли поверталась до чоловіка, то забрала курочку із собою і вдома почала розмальовувати курячі яйця квіточками, як бачила на тому яєчку, що знесла курочка, бо ж більше такого дивного і гарного яєчка курочка не несла.
І орнаменти на яйцях виходили такими гарними і особливими, що прославили село , де жила господарка курочки.