**********
Хвилі розгойдують доріжку,
Що веде до самого неба.
А навколо — лиш зоряні стіни,
А навколо — лиш купол
безмірного собору.
Як же не впасти на цій доріжці?
Вона вузенька і, напевне, хистка.
А я ж... я зовсім не звикла
до зоряної висоти.
А хвилі знов і знов приставляють
До самих ніг ту доріжку химерну...
То добре вже, спробую. Якщо не встою —
Доведеться промокнути наскрізь.
