РЕКВІЄМ
Я все ще бачу погляд твій й рух вій
І зачаровано у снах зливається вустами
Буревій! Незнаний більше. Зчитано сувій!
Ми вже ніколи не зустрінемося. Снами
Я ще цілую образ твій. З небес мене зігрій
І сніг навколо двох. Тінь мертва є із нами
У надземельній прірві! В сутінь сльозові́й
Любові чистої. Ми – впали пелюстка́ми…
Коханий! Уятрено в душі́ заламану галу́зку.
Не знаю я. Здолати як над тугою борню
І зду́шливу розвіяти приреченості згустку
Й прошепотіти сповіддю: увічнено люблю́.
Приречено малюю вкотре погляд твій
В картині пам’яті, розхристаній роками.
Незречено живу в минулім наших мрій
Й гортає спогад долесвіту вітряками
Світлин калейдоскопи. Без нових надій.
Вони розвіялися світлом й небесами,
А я несамовито тужу в самоті німій
По смутку й радощам на двох. За нами.
Коханий! На серці маю зі́рвану пелюстку.
Не знаю. Як оминути ночі чи радіти дню,
І сил немає домолитися крізь пустку
Про те, хоч раз іще, що я тебе люблю́…
Павло Гай-Нижник 15 березня 2019 р.
