(до 130 річниці від дня народження Левка Ревуцького)
Великий генію, чому ти не всміхнешся?
Щасливий ти, прожив чималий вік.
Зробив багато ти, назад як озирнешся,
Надбань таких не має жоден чоловік.
Ти - як граніт, могутній і величний,
Мистецтву гімн – це музика твоя,
Ти класик – вічний твій талант неспинний,
Сягає гір й полине у моря.
Може гнітять тебе негоди політичні,
Що в світ прийшов ти у нестерпний час,
Цінилися не думи мелодичні,
Як оди і присвяти – напоказ.
Був змушений писати «про що просять»,
А не про те, що лине із душі,
Твої мотиви щирістю голосять,
Та їх не чують керівні мужі.
Немає посмішки… бо ти писав, щоб жити,
І нам, нащадкам залишити надбання,
Щоб в музиці могли і ми надпити
Полинний смак того гіркого дня.
Коли митця затиснено у рамки,
На почуттях святих поклали хрест,
Такі вони… партійні забаганки,
Та геній з честю здав гнітючий тест.
25.03.2019