Зима з Весною стрілись на стежині
ВЕСНА: Так хто з нас буде панувати нині?
Тобі вже досить віяти й трусити,
Мені вже час престол твій захопити.
ЗИМА: Ти що верзеш, надворі місяць лютий,
Ще став у кригу й мерзлоту закутий,
Іще сніги в замети скирдувати,
Іще морозам шоки опікати…
ВЕСНА: Набридло вже, навіщо холоднеча?
Уже за мною скучила малеча.
Хай жайвори несуть тепло і сонце,
Спів солов’їв постука у віконце,
Хай розцвітуть найперші ранні квіти,
Зелень, деревам інкрустує віти.
ЗИМА: Ну годі вже! Ще все у моїй владі,
І не усі твоїм приходу раді:
Кругом багнюка, чорне все вологе,
Все тьмяне, вицвіле, розквашене, убоге.
Не те в мене: світ – чарівна казка.
Тому прошу: ти, зачекай, будь ласка.
ВЕСНА: Ну добре, скільки там тобі лишилось?
Щоб сонце у ранкових росах вмилось,
Щоб навстіж вже розкрили всі фіранки,
І слухали з гаїв дзвінкі веснянки.
І розминулись… Разом порішили,
Бо сваркою своєю розсмішили,
Яку нам Бог погоду подарує -
Така пора у нас і запанує.
15.02.2019
певно, першачки вже задекламували... Чи на 23-тє пригоували? А мороз таки не обпікає, але опікується лютим, Інно! 
Пречудово. На все Божа воля
Чудова зустріч Зими з Весною,тому і вірш такий цікавий,гарний! 
