Росли на підвіконні хатні квіти,
І крізь лід скла, дивилися на світ,
Хотіли заховатися під віти,
Або спинити вітерцю політ.
Бажали личко умивать дощами,
Листки купати в променях ясних,
Спів солов’їв ловити за кущами ,
Пити нектари зранку рос рясних.
Все мріяли… хотілося за шибку,
Поглянуть у бездонну вись небес,
Чи місяця вкусити срібну скибку,
Чи глянути вслід сонячних колес.
Одного разу, як сніги розтали,
А від морозів навіть дух вже зник,
Вазони винесли з тісної зали,
Й пересадили просто у квітник.
Мрія збулась, хоч часто кажуть люди,
Хто повзає - ніколи не злетить,
Й бар’єри, що оточують усюди,
Руйнує випадковість в одну мить.
Та треба вірити – в житті усе буває,
Й лежачим камнем не вантажить час
Бо дозвіл, мрія щоб здійснитись не питає,
Коли і як - видніше краще нас.
11.02.2019