І біла квітка хилиться на вітру,
Куди тривогу вечорів подіти?
Бо щастя впало прямо в твої руки,
Що краще: сонце чи з коханням злука?
Бо вірить небо, що життя — чудове,
Горнеться цвітом білим так раптово...
А диво ніби спить сьогодні зрання,
Розквітне сонцем вранішнє кохання.
Любити небо, володіти громом,
Й ладнати крила небом тим чудовим.
Коли зажура дивиться у очі,
А подив пташкою немов воркоче.
І сотні днів минула ніби спалах,
Прийшло кохання в край краси і дива,
Тебе сьогодні я чекала й знала,
Що голубок заплаче... і журливо
Торкнеться день крильми небес блакитних,
І будеш знати, що життя — прекрасне,
Скажи, як жити у цім світі сильним
Якщо кохання квіткою не згасне...
Моя любов — як небо, як безодня,
А руки зимні — теплі, не холодні,
І тільки вії білі — іній вкрив їх,
І бачимо сліду на снігу рихлім.
Душа небес — як диво невідоме,
Коли покличеш зимоньку додому,
Коли даруєш слово ти світання,
Заснуло все... лягли ночей тумани...
13.12.2018. 15:53.
