Минули дні осінні, золоті й пістряві,
Коли світило сонце лагідно з небес,
Мигичили дощі, розмірені та мляві,
Блукав усюди вітер, як бездомний пес…
Здавалось, що пора осіння буде вічно,
Та раптом листям вкрив довкілля листопад,
Зима морозом усміхнулася цинічно,
Здійснила сніжний і манірний променад…
Від люті скаженіли літні авто-шини,
Сумні новини сповіщав телеекран,
Затори в місті і розбиті вщент машини,
У вічі сипав снігом вітер-хуліган…
У відчаї кричали змучені клаксони,
Тому що в місті виник надзвичайний стан,
Дарма, що сніг лиш трішки вкрив міські газони,
Для більшості це був шалений ураган…
І хто із них в колапсі цьому дійсно винен,
Халатні водії чи вибрики зими?
Чому завчасно не вдягли зимові шини -
Босоніж мали намір бігти до весни?
