Хрін та рідька! Скоромне – до дідька!
На коржах житних безгрішно жити. А хто без гріха зовсім – у святі заносять. Селяни й селянки їдять зранку «жилянки». У цей день невипадковим буде й квас буряковий. П’ють його немов коньяк голова сільський і д’як, пан пихатий, поп пузатий, писар волостний патлатий. Від грошей й підношень відпочити зможуть. Прості люди йдуть відусюди у лазню помитись, у церкву помолитись. Один одного простити, образи відпустити. Дивляться на небо – хмар нині не треба, бо як синє й ясне – зросте пшениця рясно. Хтось думає про жнива, а в декого й коса згнила.
Пацюк Пузатий не виходить з хати бо гріхів багато.
Чарами володіє та воно не діє. Терзає задишка, роздулися кишки, смикається око, у животі толока, пристала відрижка - не встає знахар з ліжка. До лікаря у місто не пускає нечиста. Її натура клята, потребує плати. На копійку допоможе - чиряки підуть по кожі. Допоможе на п’ятак - щастя віддасиш за так. Послугу надасть на гривню – усю душу твою вийме.
Коли ще й занили зуби, став Пацюк розумним. Потягнувся до скрині, ікону вийняв. Зі старої дошки, порепаній трошки, пророк Ілля суворо дивиться здаля. Мов би каже «Усе, Пацюк. Прийшов тобі каюк». Дядька здригнувся, пилом поперхнувся. Хреститься невміло, а на душі потепліло. Промовив молитву, послав чортів у гонитву. Чує : одужує нутро, і звуть його Петро.
На Піст трапляються дива в людині є початку два. Темний – до страждання, світлий - до єднання. З Божим світом, з дощем і вітром, променем раннім, бажань здоланням.