- Слухай сюди, хлопці,
Завтра йдемо в дорогу.
- Молімося Богу?
- Молімося Богу.
- В облогу?
- За волю в облогу.
- Та де ж нам та воля? -
Сміявся собі солдат.
- Свят-свят!
- Свят-свят!
- Тримай автомат.
- Казав пан-отець,
Це той, що святить пороги,
Що волі нема на дорозі,
Немає волі в облозі.
- І де ж її шукать?
Не на сході?
- Готуй автомат.
- І не у поході?
- І не у поході.
- Та що ж ти такий за солдат?
- Казав пан-отець,
Це той, що веде у дорогу,
Що не випросиш волі у Бога.
Вона, як ота насторога,
Що вночі тупотить до порога,
Сидить в головах.
- І не у полях?
- І не у полях.
- Ти ж майстер в таких дивах!
Скажи як її побачить?
- Ну скажи, ну скажи, братчик.
- Казав пан-отець,
А той, що містами ходить,
Що воля без одягу бродить.
- Як той гультяй?
- Ай-ай!
- Ай-ай...
- І місто підводить.
- Так де ж нам її шукать?
- Казав пан-отець,
Так той, що святині хрестить,
Що воля думкою пестить,
Сідає на друк та на слово,
Оновивши людську полову
І пам'ятникам святково лестить.
- А він все їх хрестить?
- А він все їх хрестить.
- Себто в кожного воля своя?
І його, і її?
- І твоя, і моя.
- А пам'ятники йому казали?
- А кожному думка своя.
А далі приходило завтра
І втомлювалась нічна варта
- Яка ж нам тепер мантра?
- Що буде тепер післязавтра?
- Розпалена ватра?
- Розпалена ватра.
- Та ми ж ідемо в облогу.
- За волю в дорогу?
- За нашу дорогу
Для волі у допомогу.
І сходив світанок,
І був тоді ранок,
Казав пан-отець,
Це той, що освячував брами,
Що воля прийшла на сніданок.