Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.
Ніхто ж бо не прагне відчути себе достеменно винним.
Це - гордість, мій Боже, а ще це - тваринний страх,
Що Ти не простиш й перестанеш мене називати сином.
Ти бачиш, як важко мені зізнаватись у власних гріхах.
Бо тоді негаразди в житті я сприймаю лиш як покарання,
Й моя впевненість в Твоїй любові терпить жорстокий крах,
Бо не вмію удари Твої я сприймать як батьківське повчання.
Ти бачиш, як важко дається мені покаяння у власних гріхах.
Ти бачиш, як я повсякчас намагаюсь від Тебе втекти,
Як стає моя спалена совість до Тебе сліпа і глуха,
Хоч, здається, так легко сказати в молитві коротке “прости”.
Подаруй мені силу зізнань й покаяння у власних гріхах.
Оживи й онови Ти мій дух. Беззаконня мої всі забудь.
Знов навчи відкриватися перед Тобою. Нехай
Моє серце пізнає Твою добру й люблячу суть.
