("Хустина")
Хустину білу ти подарував,
Давно було, давно… ще до війни,
Тепер вона мене оберіга,
А ти приходиш тільки лиш у сни…
Хустина зігрівала в час негод,
Коли земля у попелі палала,
Я ж, як святиню хустку берегла,
Й тебе живого з фронту виглядала.
В час спокою від гуркотів гармат,
Згадала зустріч нашу із тобою,
Той під гармошку незрівнянний вальс,
Коли душа була ще молодою…
Разом кружляли в вихорі удвох,
Ти говорив мені пророчі речі,
Що назавжди ми будемо удвох,
І хусточку поклав мені на плечі.
Душа співала, рвалась із грудей,
Очей закоханих вогонь Сіяв
Та ось, війна підкралась до дверей….
Шквал вибухів тебе в мене украв…
Летять у даль солдати-журавлі,
Той ключ у небі сірому зникає,
Любов - лишилась у пам’яті моїй,
Й тебе - лише хустина нагадає….
05.03.2015
Спогадів ніколи з пам'яті не стерти,
Знов коханих очі потривожать сни.
так і залишились вдовами до смерті
Ті, хто не діждались долю із війни..
Навіяли Ваші чудові слова
Дякую... а Ваші слова нагадали долю прабабусі, яка лишилася з трьома дітьми чекати безвісти пропавшого чоловіка... і так чекала, до 95 років її віку... а листи з фронту просила щоб поклали їй на той світ...