В ставку, де миють верби коси,
В’ють свої гнізда солов’ї,
Де в очерет лягають роси,
Там лине човник по воді.
Він обмине кошлаті хвилі,
Немов по небу, серед зір,
Там ллються голоси два милі,
"- Люблю тебе, мені повір."
Ось виплив місяць серед плеса,
Засяяли нічні вогні...
Немов Шекспірівськая п’єса:
" Ми ж не розлучимося? Ні?"
І задрімала вся природа,
Вже верболіз не шелестить,
Я чую... вдалині, твій човник
до того берега спішить.
Замерз ставок..., а в ньому човен
Лишився з осадом на дні
Гіркого суму і сліз повен,
Розлуку й біль лишив мені.
Але, коли вночі присниться,
І літня ніч стурбує знов,
В душі озветься і воскресне,
Та чиста, втрачена любов.
2008р.