Лиш ельф у квітах проживає,
Кохання в зелені шукає.
Ранком, вмивається росою,
Милується її красою....
Блукає дотик в пелюстках,
Неначе, мрії у думках.
Шукає пристрасну панянку,
Яку б, будив кожного ранку
Запахом квітів медових
І поцілунків чарівних…
З нею б на крилах він літав,
Під дощем з променів купав,
З пилку – ельф, викував серпанок,
Щоб прикрашав їй день і ранок.
А коли ляже сонце спати,
Кохану кличе ельф в палати,
В квітковім царстві розчинитись,
І міцно, палко разом злитись…
Він зацілує ніжне тіло,
Що кликало до себе сміло,
Він подарує теплий дотик,
І маревом наповнить ротик
Від губ, до чудо-намистинки
Цілунком прокладе стежинки....
І коли казка в них складеться,-
Нектаром їх любов проллється...