«Скуштуй! Дивись-но, що я напекла!» -
З багнюки наліпились калапуцьки
Він так старанно ротиком - плям-плям
Немовби здобу їв з малої ручки.
Світилась радість в парах двох очей
Сміялась безтурботність переливом
Дивилась Доля на малих - ачей
Цьому «подружжю» бути ще щасливим!
Роки збігали, як в клепсидрі плин
І злизували з чіл безпосередність
Замість медів життя дало полин
Байдужість тихо струювала єдність
Згасав вогонь ще в молодих очах
Любов стікала, наче кров, в калюжу
І бралась в згустки, паросток зачах
Зі спільних мрій... та й мріялось не дуже
Не зміг - не витримав. Не вберегла.
Не гри хотілось - просто «жить по-людськи»
На згарищі сімейного тепла
Лишилися з багнюки калапуцьки.
Наверняка, оно очень личное, а если и нет, то вот такие прекрасные в своей горечи стихи комментировать всегда сложнее всего. Настроение передано так, что аж выть охота...
я не проти ми домовились звертатись один до одного, як зручніше, без зайвих політесів. мені подобається так, а вам дозволяю звертатись на «ти». навіть якщо почну вам «тикати», то однаково потім заплутаюсь
Яке знайоме слово - калапуцьки! Дякую Вам! чудовий твір, глибокий зміст!
Ulcus відповів на коментар majra, 16.10.2018 - 22:51
картинки з дитинства часто зривають десь із підсвідомості, ти будуєш ланцюжки зі спогадів, радієш, або сумуєш. або пишеш. вдячна за візит і теплі відгуки